Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2006 рік



Сторінка7/10
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.13 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Бібліографічні посилання:

1. Мамадышский Н. Полвека // Пятидесятилетие Екатеринославского губернского земства. 1866-1916.– Екатеринослав, 1916.– С. 3-5.

2. Осипов В. Некоторые итоги деятельности Екатеринославского губернского земства за 50 лет его существования // Пятидесятилетие Екатеринославского губернского земства. 1866-1916.– Екатеринослав, 1916.– С. 12-24.

3. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Отделение первое. 1864.– СПб., 1867.– Т.ХХХІХ.– 973 с.

4. РДІА.– Ф. 1282.– Оп. 3.– Спр. 127. Дело по канцелярии Министра внутренних дел. О представлении еженедельных записок Екатеринославского губернатора.

5. РДІА.– Ф. 1284.– Оп. 92.– Спр. 9. Дело о введении в действие положения о земских учреждениях в Екатеринославской губернии.

6. Цейтлин С.Я. Земская реформа // История России в XIX веке. Эпоха реформ.– М.: Центрполиграф, 2001.– С. 182-233.

Ігор Кочергін

Література:

Борец И. Очерк о деятельности земских учреждений Екатеринославской губернии по народному образованию // Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края.– Екатеринослав, 1905.– С. 1-13.

Кочергін І.О. Реформування суспільства в середині ХІХ століття і Катеринославська губернія // Придніпровський комунар.– 2003.– №29.– 9 квітня.– С. 2.

Лохматова А.І. Катеринославське земство.– Запоріжжя: РА “Тандем-У”, 1999.– 200 с.

Осипов В. Некоторые итоги деятельности Екатеринославского губернского земства за 50 лет его существования // Пятидесятилетие Екатеринославского губернского земства. 1866-1916.– Екатеринослав, 1916.– С. 12-24.

15 вересня 1916 р. – у м. Катеринославі відкрито Вищі жіночі курси, які стали базою для створення університету та медичної академії. Цей день вважається датою заснування медичної академії.

Засновниками курсів стали відомий катеринославський підприємець М.С.Копилов та К.В.Тихонова. На медичному та фізико-математичному відділеннях навчалося 1298 жінок. Курси стали базою для створення університету та медичної академії. Цей день вважається датою заснування Дніпропетровської медичної академії. (90 років від дня відкриття).


Література:

50 лет Днепропетровского медицинского института 1916-1966.– К., 1967.– 379 с.

Вірність Гіппократу: Альманах Дніпропетр. мед. інституту (1916-1991) / За ред. Л.В.Новицької-Усенко.– Дніпропетровськ: Січ, 1991.– 95 с.: іл.

17 вересня 1901 р. – у м. Катеринославі відкрито Комерційне училище. Директором його став вчений Антін Степанович Синявський. (105 років від дня заснування).

Кінець XIX-початок XX ст. характеризується стрімким піднесенням промисловості й економіки Південної України, особливо в Донецько-Криворізькому басейні. Це, у свою чергу, викликало потребу в підготовці освічених кадрів. Зусиллями й на кошти місцевого


купецтва, промисловців, власників вугільних і залізорудних копалень у Катеринославі засновуються й відкриваються Вище гірниче та Комерційне училище.

Клопотання перед урядом про відкриття Комерційного училища розпочали купецьке зібрання, міська дума і земство. Ініціаторами його організації стали катеринославський міський голова, купецький староста О.Толстиков, окружний інспектор Д.Морєв і губернатор, князь П.Святополк-Мирський. Улітку 1899 року почали збирати гроші шляхом самообкладення купців, заводчиків, власників копалень, населення, а 17 вересня 1901 року вже відбулося урочисте відкриття училища. Ця школа для економістів, бухгалтерів і фінансистів Півдня України мала 17 класів, 700 учнів і 45 вчителів (за станом на 1906 р.). Навчання в ній тривало сім років. 90% учнів складали євреї. У 1906 р. училищу присвоїли ім’я Миколи II.

На посаду директора училища запросили Антона Степановича Синявського вже відомого на той час історика, етнографа, знавця гірничої статистики та економічної географії, викладача й директора комерційних шкіл в Одесі, Лодзі та Білостоці. 5 квітня 1901 року був обраний із числа кількох претендентів (а 1 червня затверджений царем) на посаду директора Катеринославського Комерційного училища.

Видатний український історик Дмитро Дорошенко, який працював у школі Антона Степановича, так пише про його діяльність на посаді директора: “Синявський був людина дуже енергійна, з великим розмахом, і любив в усьому пишність. Він вибудував для своєї школи в Катеринославі величний будинок, справжній палац, якого я не бачив на Україні і в Росії. Школа ... утримувалась на кошти спілки власників копалень і заліза на Катеринославщині й мала великі фонди. Це й допомогло Синявському поставити для своєї школи такий пишний, з модерним урядженням будинок. У великій парадній залі школи вгорі понад вікнами намальовані були великі медальони-портрети Хмельницького, Сагайдачного, Мазепи, Петра Могили й ще когось з наших історичних діячів. У бібліотеці школи було багато українських книжок. Серед учителів школи було кілька українців ...”

Одним з перших кроків на посаді директора училища було будівництво нового приміщення. Проект був замовлений відомому архітектору Д.Скоробагатову. Перший камінь під новий корпус заклали 23 липня 1904 р., а у вересні наступного вже справляли новосілля. У 30-х роках XX століття будинок добудовувався, але й сьогодні є окрасою міста. Нині тут розташувалась обласна державна адміністрація.

Велику увагу Антін Степанович приділяв доборові кадрів, прагнучи, щоб у його школі працювало побільше вчителів-українців із поступовими педагогічними та громадсько-політичними поглядами. В різний час в училищі Синявського працювали Д.Яворницький, Ю.Кримський, Г.Черняхівський, Є.Вировий, І.Труба, П.Доманицький, С.Комарицький, В.Павловський, В.Литвинський, В.Петрушевський, молоді тоді, а згодом відомі російські вчені - В.Пічета, І.Соловйов, Л.Реформатський. У 1909 р. Синявський запросив до себе Д.Дорошенко Сам А.С.Синявський, окрім директорства та участі в опікунській раді, викладав в училищі географію, гірничу статистику, вів засідання педагогічної ради, тощо.

Катеринославське комерційне училище було одним із кращих у старій Росії, уособлюючи прогресивні педагогічні та громадські тенденції. Під безпосереднім керівництвом Синявського була запроваджена система домашнього читання, самостійних робіт, наукових гуртків ( в яких здійснювалось можливе на той час політичне виховання – як легальне, так і нелегальне). Училище Синявського друкувало звіти, в яких вміщувалися й статті на педагогічні теми відомих згодом учених – В.Пічети, І.Соловйова, Н.Бродського, а також самого Антона Степановича.

Під керівництвом і редакцією А.С.Синявського училище протягом 1903-1911 рр. випустило 25 видань – програми, списки учнів, звіти, плани, каталоги, збірники науково-педагогічних праць.


Література:

Антін Синявський. Вибрані праці.– К. : Наук. думка, 1993.– 384с.



Про училище – С. 16-20, 354-355, 358-365.

Заруба В. Професор Антін Степанович Синявський // Заруба В.М. Постаті (Студії з історії України. Книга друга).– Дніпропетровськ, Видавничо-культурний центр “Україна”, 1993.– С. 178-225.



Про училище – С. 201-203.

Заруба В.М. З вірою в українську справу: Антін Степанович Синявський.– К.: Либідь, 1993.– 144с.: іл.



Про училище – С. 43-50.

17 вересня 1901 р. – у м. Новомосковську народився Микола Петрович Глущенко, живописець, народний художник СРСР. Помер 31 жовтня 1977 р. (105 років від дня народження).

... Часом можна висловить пейзажем

Те, для чого слів нема людських ...
Максим Рильський
Миколу Глущенка називали “поетом весни”, бо цю пору року він оспівав у багатьох своїх полотнах: “Рожева весна”, “Повінь”, “Берізки”, “Відроджена весна”, “Березневий пейзаж” ...

Біографія цієї людини незвичайна, багато де в чому загадкова, насичена бурхливими подіями і карколомними поворотами долі. Майбутній художник народився у селі Спаському Новомосковського повіту, закінчив 8-класне Юзівське комерційне училище, і тут його підхопив вихор часу. Юнак потрапив до військ Денікіна, потім воював в армії Петлюри, опинився в таборі військовополонених у Польщі, звідки втік. Вчився у приватній художній студії Ханса Балюшек в Берліні, куди йому, нібито, допомогли вступити Винниченко і Грушевський, а згодом вчився в Берлінській академії образотворчих мистецтв.

Про ранню творчість Миколи Глущенка відомо мало. З 1925 року в Парижі він мав власне ательє, про яке художник Фернан Леже, його близький друг, відгукувався як про “маленький Лувр”, захоплювався імпресіонізмом, швидко отримав визнання і постійно брав участь у міжнародних виставках.

Крім Ф.Леже дружив Микола Петрович з Олександром Довженком, написав портрети Ромена Ролана та Анрі Барбюса, з якими теж підтримував дружні стосунки. Ці портрети зберігаються нині в літературному музеї імені М.Горького в Москві.

1936 року Микола Глущенко повернувся до Радянського Союзу, спочатку до Москви, а після визволення України у 1944 році – до Києва.

Радянський уряд відзначив художника – він став лауреатом Державної премії імені Т.Шевченка, одержав звання народного художника України, а згодом СРСР.

Довгий час про деякі подробиці біографії Миколи Глущенка не знав майже ніхто. Ще з кінця 20-х років він був на службі в радянської розвідки, раніше від Ріхарда Зорге попереджав про напад Гітлера.

У Радянському Союзі художник довгий час шукав себе, створив тематичні картини “Сталь пішла”, “Смерть Боженка”, але найбільше полюбляв пейзажі та натюрморти.

Останнє десятиліття творчість художника позначена більш тонким відчуттям природи, його пейзажі набувають більшої образності і ліризму.

У середині 70-х років М.Глущенко приїздив до Дніпропетровська на відкриття своєї виставки і тоді ж подарував художньому музею 66 своїх картин.

Помер Микола Глущенко 1977 року у Києві, проживши багате, бурхливе і змістовне життя, залишивши по собі численні полотна. За життя він мав півсотні персональних виставок та понад двісті групових.

Наприкінці 1996 року до 95-річчя від дня народження земляка у Дніпропетровському художньому музеї відбулась велика виставка його робіт.


Література:

Кудина И. Николай Глущенко. Последний год // Art Line.– 1997.– №12.– С.46-47.

Чабан М. Пори року митця і ... розвідника // Зоря.– 1997.– 4 січ.

* * *


Глущенко Микола Петрович // Словник художників України.– К., 1973.– С.56.

Глущенко М.П. // УРЕ.– 2-е вид.– К., 1979.– Т.3.– С.68.

Микола Глущенко : Комплект листівок / Упор. та автор тексту І.Н.Бугаєнко.- К. : Мистецтво, 1987.– 15 листоп.

23 вересня 1906 р. – у м. Катеринославі народився Сергій Миколайович Кожевников, вчений у галузі механіки, член-кореспондент АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР, лауреат державної премії СРСР.

1930 року закінчив Московський індустріально-педагогічний інститут. З 1978 року завідував відділом Інституту механіки АН УРСР. Основні праці з проблем механізації та автоматизації металургійного виробництва. (100 років від дня народження).


Література:

Кожевников Сергій Миколайович // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1987.– Т.2.– С.107.



25 вересня 1891 р. – народився Іван Васильович Ткачук, український письменник, журналіст. В 1928р. почав видавати у м. Катеринославі літературний часопис “Зоря”. Помер 1948 р. (115 років від дня народження).

Література:

Чабан М. Січеслав у серці: Нариси: Книга пам’яті.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С. 17.



26 вересня 1911 р. – у м. Катеринославі народився В’ячеслав Олександрович Ховаєв, художник. Працював у галузі станкового живопису. Помер 26 липня 1977р. у Дніпропетровську. (95 років від дня народження).
Література:

Ховаєв В’ячеслав Олександрович // Словник художників України.– К.: УРЕ, 1973.– С. 243.




ЖОВТЕНЬ
* * *

Жовтень ліг на рідіючі клени,



Рідні й милі з дитинства мені

І вони, як багряні знамена,

Майорять в голубій далині.
Вечоріє... Як хороше, любо!

Кривий Ріг у вогнях потонув.

Чуєш, мила? – з шахтарського клубу

Линуть хвилі „Осіннього сну”.
Ген тополі стоять срібнокрилі,

Десь тремтливо хлюпочеться сум.

І здається – в мелодії милій

До зірок я тебе донесу.
Понесу у вечірню просинь,

В вись, омріяну і осяйну...

Ой, нащо ти чаруюча осінь,

Моїм грудям вернула весну?
Володимир Михайличенко

13 жовтня 1946 р. – у с. Петриківці на Дніпропетровщині народився Іван Іванович Шулик, член Спілки художників України. (60 років від дня народження).
Можливо, Іванові Шулику судилося стати саме художником вже тому, що він народився у легендарній мальовничій Петриківці, відомій на весь світ своїм художнім розписом. З дитинства він всотав у себе дух творчості, котрим огорнуто було все довкола. Своїми першими вчителями називає художників-петриківців Ф.С.Панка, від якого отримав поштовх до синтезованого мислення та О.З.Латуна, котрий навчив хлопчика цінувати своє, питоме, оберігати його.

1966 року Іван Шулик закінчив Дніпропетровське державне художнє училище, де великий слід у його душі залишили уроки М.Ф.Пушного, М.І.Родзіна, К.С.Беркути. Заочно він продовжив навчання в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова у Львові, який закінчив у 1971 році. Працював над оформленням книг для видавництва „Промінь”, працював художником на обласному телебаченні, разом з тим активно співробітничав у театрі.

Згодом Іван Іванович повністю присвятив себе театрально-декоративному мистецтву, протягом багатьох років працював у театрах Дніпропетровська: у 1978-1979 роках був головним художником ТЮГу, з 1980 року – головним художником Українського музично-драматичного ім. Т.Шевченка. Готував оформлення спектаклів у Молодіжному театрі, інших, займався оформленням офіційних урочистостей і концертів. Працював з різними режисерами, але завжди намагався залишатися самим собою, не зраджувати власній творчій манері, а вона у нього дійсно оригінальна, нетрадиційна. Це завжди визначали фахівці, вже з 1966 року, того часу, коли молодий художник почав брати участь у проведенні виставок.

У травні 1976 року у Дніпропетровську відбулась перша виставка сценографів, пізніше такі виставки стали проводитися регулярно. Іван Шулик завжди мав що представити, демонстрував афіші, ескізи, макети оформлення спектаклів. І завжди привертав увагу глядачів і мистецтвознавців своєрідним баченням світу. Іван Шулик прихильник напрямку в сценографії, який підкреслє умовність театрального дійства, вимагає від художника створення синтезованого образу, коли оформлення сцени – не мертва ілюстрація, а символ, дієвий елемент спектаклю. Його роботи розраховані на мислячого глядача.

Оформлення кожного спектаклю – це подія в житті І.Шулика, для нього немає нецікавих спектаклів, усі його роботи зроблені на найвищому рівні. А серед найяскравіших робіт сценографа можна назвати оформлення спектаклей „Украдене щастя” з А.Канцедайлом у театрі ім. Шевченка, „Кін” з О.Королем у Запорізькому українському музично-драматичному театрі, „Майстер і Маргарита” з В.Мазуром у Дніпропетровському ТЮГу і з ним же вже в Молодіжному театрі „Собор” за О.Гончаром. Велику роль він відводить світлу, яке органічно вписується – не в декорації, а в саму тему твору.

Не дивно, що у 2002 році Іван Шулик одержав Гран-прі на конкурсі „Січеславна”. Має й інші нагороди, відзнаки.

Але ця людина відома на Дніпропетровщині і в Україні не лише як митець. Іван Іванович Шулик – людина з активною громадською позицією, відомий громадський діяч, серйозний політик. Він стояв біля витоків НРУ, брав участь у створенні обласної організації РУХу, довгий час на запрошення В’ячеслава Чорновола керував оргвідділом партії. З розколом РУХу після вбивства В.Чорновола підтримав Юрія Костенка, зараз очолює Дніпропетровську обласну організацію Народної партії України. Під час виборчої президентської кампанії 2004 року був довіреною особою Віктора Ющенка, очолював його обласний виборчий штаб. З 2005 року призначений начальником управління культури. І не полишає роботи сценографа.

Іван Шулик встигає всюди, ну, хіба що, як признається сам, не вистачає його на участь у проведенні виставок. Його різні іпостасі – митця і політика – органічно поєднуються в ньому і навіть допомагають у житті.



Література:

Шулик І. “Я знаю, який Собор мав би бути у Дніпропетровську. І якщо б доручили...: [Бесіда з театр. художником про його роботи у різних театрах] // ТЕАТР-плюс.– 1999.– № 2.– C. 8-10.

Прем’єра відбулась. Робота над виставою продовжується... (триалог режисера, художника, критика): [Про виставу “Украдене щастя” за І.Франком у Дніпропетров. укр. муз. драм. театрі] // ТЕАТР-плюс.– 2000.– № 1.– C. 16-19.

Хворост В. Художник-громадянин // Літ. Придніпров’я.– 2001.– № 8.– жовт.

Савченко В. Впервые “Сичеславна” в руках сценографа // Днепр вечерний.– 2002.– 22 мая.

Художник Иван Шулык: “Никто не в силах помешать Мастеру”: [Беседа с днепропетров. театр. художником о творчестве, о его работах в разных театрах] // Бизнес-Время.– 2002.– 15 авг.

Шулик І. Погляд на “майстра” крізь дзеркало років: [Художник вистави “Шельменко-денщик” у Дніпродзержин. муз.-драм. театрі ім. Лесі Українки отримав Гран-прі “Січеславни-2002”] // Театр-плюс.– 2002.– № 2.– C. 14-15.

Шулык И. Сценограф украинской политики: [Интервью с рук. обл. организации УНР, политиком и театр. художником] / Беседовала Е.Чужикова // Днепров. правда.– 2002.– 16 авг.– C. 6.

* * *

Шулык Иван Иванович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 214-215.



13-14 жовтня 1941 р. – у м. Дніпропетровську на території нинішнього ботанічного саду фашисти розстріляли 11 тисяч євреїв-жителів міста.

З самого ранку карателі почали зганяти євреїв до центрального універмагу по проспекту К.Маркса під приводом змусити їх заплатити контрибуцію. Іншим пояснювали, що євреїв буде поселено в спеціальне гетто, тому треба йти з речами. Тисячі людей, цілими сім’ями, загнали в приміщення магазину. Особливо багато тут було осіб похилого віку і жінок з дітьми. При вході в усіх відібрали речі. Частина людей залишилась на вулиці, а через деякий час вивели й тих, що знаходились у приміщенні.

Як згадують очевидці подій, фашисти вишикували людей по шестеро в ряд і колонами по 800-1000 чоловік кудись повели у супроводі озброєних жандармів. На території лісорозсадника навпроти транспортного інституту нещасних розстріляли, а багатьох кинули в ями живцем. Під час розстрілу фашисти вмикали двигуни тракторів, над яром постійно кружляли літаки, але вони не могли заглушити криків і стогонів жертв, які було чути на відстані декількох кілометрів. Мало кому пощастило врятуватися. Нині на місті трагедії встановлено пам’ятний знак. (65 років події).
Література:

Книга пам’яті України. Дніпропетровська область : Дніпропетровськ.– Дніпропетровськ : Січ, 1994.– С.22.




14 жовтня 1901 р. – у м. Катеринославі відкрито пам’ятник російському поетові Олександру Сергійовичу Пушкіну. (105 років від дня відкриття).
До 1899 року вшанування пам’яті О.С.Пушкіна в

Катеринославі обмежувалось молебнями за упокій

душі та вечорами в гімназіях, але 100-річчя з дня

народження поета відзначалось широко й

урочисто. Газета “Днепровская молва” від

30 травня 1899 року повідомляла, що в кафедральному

соборі єпископом Симеоном було відслужено

літургію за покійним болярином

Олександром. На цьому були присутні

губернатор, віце-губернатор, голови

губернської управи, міський голова, а також

інтелігенти, дами, офіцери місцевого гарнізону,

гімназисти і гімназистки.

Місцеві газети опублікували ряд статей, присвячених творчості поета, читались численні лекції для народу, були висунуті пропозиції вшанувати пам’ять поета влаштуванням ліжка імені Пушкіна в притулку для старих артистів, створити у в’язницях і арештантських ротах пушкінські бібліотеки тощо.

На сучасній вулиці Шмідта у Катеринославі було відкрито 6-класне міське училище імені О.С.Пушкіна, тоді ж група інтелігенції почала збирання коштів на пам’ятник поету.

Пам’ятник відкрили 14 жовтня 1901 року на Воєнній вулиці, тоді ж перейменованій в Пушкінську, в дуже урочистій обстановці. Всі прилеглі вулиці були забиті народом. Творцем бюста Пушкіна був відомий російський скульптор І.Я.Гінзбург.

Тоді ж, у жовтні, в приміщенні Катеринославського громадського зібрання відбулось урочисте засідання Наукового товариства, присвячене пам’яті поета і з нагоди відкриття йому пам’ятника. Присутні заслухали кілька доповідей, а закінчилось засідання платним музично-вокальним відділенням, збір з якого – 444 карбованці 79 копійок – був переданий комітету по збиранню пожертв на встановлення пам’ятника.

В роки Великої Вітчизняної війни фашисти намагались знищити пам’ятник великому поетові — на бюст накинули металевий трос, скинули на землю і відтягли до трамвайного парку, де й покинули в багнюці. Бронзову ліру з п’єдесталу зірвали і розбили на шматки.

Врятували бюст робітники трамвайного депо і переховували його до вигнання ворога. Після звільненні Дніпропетровська бюст реставрували, відлили нову ліру і пам’ятник поставили на попереднє місце.

До 200-ї річниці від дні народження поета пам’ятник відновили знов, причепурили прилеглий сквер. Щороку, в роковини поета збираються тут шанувальники творчості Олександра Сергійовича Пушкіна.



Література:

Немченко Ю. О.С.Пушкін в Катеринославі: Історико-краєзнавчий нарис.– Дніпропетровськ, 1959.– 51с.



Про пам’ятник.– С. 46-51.

Шатров М. И долго буду тем любезен я народу // Шатров М. Страницы каменной книги: 60 памятных мест Днепропетровска.– Днепропетровск: Промінь, 1969.– С.203-206.

Белич В.Я., Сумина З.Г. Днепропетровск: Путеводитель-справ.– Днепропетровск : Промінь, 1985.– 223с.

О памятнике Пушкину А. — С. 134-135.

Фоменко А. „Я пам’ятник себе воздвиг...” // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 142-143.



16 жовтня 1871 р. – у с. Шестірні на Катеринорславщині народився Олександр Григорович Мосін, співак, заслужений артист УРСР. Помер 9 вересня 1929 року. (135 років від дня народження).
Література:

Мосін Олександр Григорович // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1987.– Т. 2.– С. 450.



18 жовтня 1896 р. – у м. Катеринославі народився Адольф Йосипович Страхов (Браславський), скульптор і графік, народний художник УРСР. (110 років від дня народження).
Література:

Страхов Адольф Йосипович // УРЕС.– 2-ге вид.– К., 1987.– Т. 3.– С. 316.


18 жовтня 1916 р. – у с. Шолохове на Нікопольщині народився Павло Андрійович Таран, генерал-майор авіації, двічі Герой Радянського Союзу.

Після закінчення школи ФЗН він працював на Нікопольському трубному заводі слюсарем-монтажником. Згодом вступив до Качинської школи пілотів, став військовим льотчиком, служив в авіації. Брав участь у радянсько-фінляндській війні 1939-1840 років, здійснив 60 бойових вильотів, був нагороджений орденом Червоної Зірки.

З перших днів Великої Вітчизняної війни опинився на фронті. Був командиром ланки, командиром ескадрильї бомбардувальної далекосяжної дії. Брав участь у боях проти фашистів на території України, Білорусі, Прибалтики. За відвагу в боях при обороні Дніпропетровська П.А.Тарана нагороджено орденом Червоного Прапора. Свої останні бомбові удари під час війни П.а.Таран наносив по Берліну. На рахунку відважного льотчика за роки війни 386 бойових вилітів, за які він знищив багато живої сили і техніки противника, висадив у повітря десятки складів з боєприпасами, залізничні мости, ешелони.

За успішне виконання бойових завдань командування і виявленні при цьому мужність і відвагу П.А.Таран двічі – у червні 1942 та червні 1944 років удостоєний звання Героя Радянського Союзу. На батьківщині Героя у с. Шолоховому Нікопольського району встановлено бронзове погруддя П.А.Тарана. (90 років від дня народження).

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка