Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2006 рік



Сторінка9/10
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.13 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Максим Кавун


Література:

Шатров М.А. Страницы каменнной книги: 60 памятных мест Днепропетровска.– Днепропетровск: Промінь, 1969.– 238, [2] с.

Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справочник / Редкол.: П.Т. Тронько (глав. ред.) и др.– К.: Наукова думка, 1977.– 736 с.

Мірошниченко О.А., Шустеров С.І. Олег Борисович Петров – зодчий і педагог.– Дніпропетровськ: Січ, 1998.– 36 с.

Дніпропетровськ: Віхи історії: Навч. посібник / Упоряд. А.Г.Болебрух, С.А.Квітка.– Дніпропетровськ: Грані, 2001.– 256 с.

Стародубов А.Ф. и др. Память истории: г. Екатеринослав (г. Днепропетровск) по литературе и воспоминаниям / А.Ф.Стародубов, В.В.Самодрыга, С.С.Иванов. – Днепропетровск: РВА „Дніпро-VAL”, 2001.– 374 с.

Фоменко А.К. Севастопольське кладовище і парк // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава – Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 258-260.

Старт в третье тысячелетие: Очерки о Приднепровье.– Днепропетровск: Проспект, 2002.– 304 с.

Старостин В.С. Столиця степового краю. Дніпропетровськ: Нариси з історії міста.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– 280 с.

* * *


Лазебник В. Последний приют героев Севастополя // Днепр вечерний.– 1998.– 10 июля.

Мороз В. Ми були тилом севастопольської оборони // Вісті Придніпров’я.– 2000.– 9 листоп.

Лазебник В. Севастопольский парк без золотых огней // Наше місто.– 2004.– 9 жовт.

Кавун М.Э. Полузабытый пантеон (Гений места. Часть XXIІІ): [История Севастопольского кладбища и парка] // Недвижимость в движении.– 2005.– 24 авг.

* * *

Реконструкция Севастопольского парка: [Проект] // http://gorod.dp.ua/archi/?pageid=773.



1856 р. – селяни Катеринославщини взяли участь у селянському антикріпацькому русі південних губерній, який отримав назву “Похід в Таврію по волю”. (150 років події).
Література:

Пойда Д.П. Масові втечі кріпосних селян Катеринославської губернії до Криму в 1856 р. // Збірник рефератів доповідей обласної науково-практичної конференції з історичного краєзнавства.– Дніпропетровськ, 1990.– С. 70-73.



1876 р. – народився Володимир Миколайович Хрінников, відомий катеринославський меценат. 1813 року побудував у м. Катеринославі “Український дім” – нині готель “Україна” (130 років від дня народження).
Володимир Хрінников – один з достойників нашого міста і краю, інженер, меценат, громадський діяч, щирий український патріот, про якого й досі знають небагато. По крихтах відновлюють історики та краєзнавці добрі справи, в яких він брав безпосередню участь.

Володимир Хрінников, нащадок багатого купецького роду, народився 1876 року. Навчався в Петербурзькому технологічному інституті, його однокурсниками були відомі згодом українські діячі Микола Скрипник і Василь Мазуренко.

Після закінчення навчання Володимир Хрінников подорожував за кордоном, побував в Європі, Америці. В Лозанні (Швейцарія) познайомився з Марією Мазуренко, сестрою свого однокурсника, яка вчилась там на лікаря, і невдовзі одружився з нею. Свою весільну подорож молоді здійснили по Італії, а повертаючись додому, побували в Галичині, де завітали до Івана Франка.

Володимир Хрінников був активним членом Катеринославської “Просвіти”, крім того він був одним з небагатьох меценатів Катеринославщини, що щедро жертвував на українську справу. Так, він спонсорував видання української літератури, зокрема 1909 року в Катеринославі вийшла книжка “Еворницький Д.І. Матеріали до біографії Т.Г.Шевченка. Видав В.М.Хрінников”. Книжечка на півсотні сторінок містила цінні документи, які збагачували уявлення про життєвий шлях Кобзаря. Видання книги обійшлось у двісті карбованців. Разом з Дмитром Яворницьким В.Хрінников почав видавати газету-тижневик “Запорожжє”. На жаль, перший номер її, який вийшов 23 лютого 1906 року, виявився й останнім, бо український дух і політичний напрям газети не влаштовував царську цензуру.

У середині 1900-х років В.М.Хрінников задумав збудувати в Катеринославі будинок в українському стилі. Проте інженерові чинилося чимало перешкод. Справа навіть дійшла до суду. Допоміг Дмитро Яворницький, який став також консультантом при створенні художнього образу будинку. У новому будинку розташувалися готель, магазини, театр “палас”.

З часом цей „Будинок Хрінникова,, або ж „Український дім” став окрасою міста. Він і сьогодні, хоч і значно змінений недолугими „реставраціями” дивує око на розі Проспекту і вул. Короленка (колишньої Первозванівської). Це – готель “Україна”.

1915 року Хрінников розлучився з Марією Мазуренко і одружився з телефоністкою міжміської телефонної станції. На початку громадянської війни він з другою дружиною ще перебував у Катеринославі. Під час непу Хрінников жив у Криму, де проектував і будував млин. Потім він з родиною опинився в Баку, де працював інженером у науково-дослідному інституті “Грознафти”. Помер у середині 30-х років. Поховано Хрінникова в Кисловодську.

Література:

Чабан М. Меценат із Січеслава // Чабан М. Вічний хрест на грудях землі : Худож.-документ. нариси.– Дніпропетровськ : УкВ ІМА-прес, 1993.– С.21-28.

Степнов Т. Спогади про Дмитра Івановича : [Є про В.Хрінникова] // Чабан М.П. Сучасники про Д.І.Яворницького: Спогади / В.Гіляровський, О.Пчілка, Є.Єнджеєвич та інші.– Дніпропетровськ : ВПОП “Дніпро”, 1995.– С.41-43.

Хрінников Володимир Миколайович (1876-сер. 1930-х рр.) // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225. Видатні особистості і обличчя міста. Вид. 2-ге.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001.– С. 18-19.



1881 р. – на Криворіжжі відкрито перший у басейні Саксаганський рудник, на базі якого згодом було створено рудоуправління ім. Ф.Дзержинського. (125 років події).
Література:

Кривому Рогу 200: Историко-экономический очерк.– Днепропетровск: Промінь, 1975.– С.15.



1886 р. – Дніпровське металургійне товариство заснувало Голковську, Шмаковську та Ростківську рудні. Пізніше названі, відповідно, ім. Кірова, ім. К.Лібкнехта, ім. Комінтерну. (120 років від часу заснування).
Література:

Кривому Рогу 200: Историко-экономический очерк.– Днепропетровск: Промінь, 1975.– С.16.




1886 р. – на Катеринославщині відкрито Покровські копальні по видобутку марганцевої руди (нині тут знаходиться м. Орджонікідзе). (120 років від часу відкриття).
Література:

Орджонікідзе: Орджоникидзе.– К.: Мистецтво, 1975.– (Укр. та рос. мовами).



1886 р. – засновано м. П’ятихатки Катеринославської губернії (120 років від часу заснування).
Література:

История городов и сел УССР. Днепропетровская область.- К. : УРЕ, 1977.– С.605.



1891 р. – І.Ю.Рєпін закінчив основний варіант картини “Запорожці пишуть листа турецькому султану” і вперше виставив її на персональній виставці у м. Петербурзі (115 років події).
Література:

Богуш П. Илья Репин на Никопольщине.– Днепропетровск: Пороги, 1993.– С.27-28.



1896 р. – у м. Катеринославі Дюнерберзьким акціонерним товариством створено машинобудівний завод прокатних валків (110 років від часу створення).
Література:

Днепропетровский завод прокатных валков. 100 лет! / А.А.Лушпа, Н.С.Козаченко, Ю.М.Чернов.– Днепропетровск: УКО ИМА-пресс, 1996.– 79с.



1896 р. – у м. Катеринославі на кошти купця 1-ї гільдії І.М.Михайличенка побудована Благовіщенська церква (110 років події).
Література:

Справочная книга Екатеринославской епархии.– Екатеринослав, 1908.– С.18.



1901 р. – у м. Катеринославі зведено будинок Міської думи (тепер – Дніпропетровське училище культури). Архітектор Д.Скоробагатов. (105 років від часу побудування).
Література:

Андрущенко Н.П. и др. Днепропетровск: Архит.-ист. очерк / Н.П.Андрущенко, С.Е.Зубарев, В.А.Лепченко.– К.: Будівельник, 1985.– С.45.



1906 р. – у Катеринославі виходив щотижневий економічний та літературний часопис “Добра порада” під редакцією Н.З.Бикова і К.Л.Д’яконова (100 років події).
Література:

Чабан М. Вічний хрест на грудях землі: художньо-документальні нариси.– Дніпропетровськ: УкВ ІМА-прес, 1993.– С. 5-6.



1906 р. – почала виходити щотижнева газета “Верхнеднепровский земский листок”. Припинила своє існування в 1917 р. (100 років події).
Література:

Газети і журнали Катеринославщини (1838-1916) : Науково-допоміжний бібліографічний покажчик.– Дніпропетровськ, 1993.– С. 10.



1911 р. – у м. Верхньодніпровську відкрито земську лікарню, яку очолив В.С.Татаринов. (95 років від часу відкриття).
Література:

Поваров П.М. Верхнеднепровску 200.– Днепропетровск: Промінь, 1979.– С. 11-12.



1916 р. – засновано Дніпродзержинський вагонобудівний завод. (90 років від дня заснування).
Література:

Бочарова С., Харибіна Т. Дніпродзержинськ: Путівник-довідник.– Дніпропетровськ: Промінь, 1974.– С. 64.



1921 р. – у складі Катеринославської губернії виділено Нікопольський повіт. (85 років події).
Література:

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область.– К. : УСЭ., 1988.– С. 433.



1931 р. – організовано Дніпропетровський Державний проектно-дослідний інститут залізничного транспорту “Дніпротранс”. (75 років від часу заснування).
Література:

Ступени // Приднепров. магистраль.– 1991.– 27 авг.



1931 р. – засновано ботанічний сад Дніпропетровського державного університету. (75 років від часу заснування).
Екзотична прикраса Дніпропетровська

(Ботанічний сад ДНУ)
Ботанічний сад Дніпропетровського національного університету – прикраса нагірної частини Дніпропетровська. Цей унікальний дендропарк – улюблене місце відпочинку студентів і всіх городян. Тут зберігаються і розвиваються рослини декількох тисяч видів, котрі не росли раніше в придніпровському степу.

В історії Дніпропетровська маємо кілька спроб культивувати екзотичні рослини. Наприкінці XVIII ст. їх намагалися вирощувати в оранжереях Потьомкінського палацу. Та через кілька років після смерті “князя Тавриди” частина рослин, залишившись без належного догляду, загинула, а іншу частину продали з аукціону. В ХІХ столітті дивовижні сорти рослин культивував у Казенному саду (сучасний парк Глоби) його садівник, німець Адам Гуммель. Та після його смерті (кінець 1840-х рр.) все це господарство також занепало. І, нарешті, лише одна спроба увінчалася тривалим успіхом.

Історію Ботанічного саду в нашому місті звичайно починають з тридцятих років минулого сторіччя. Однак мало кому відомо, що ідея створення унікального природного парку виникла в Катеринославі ще на самому початку XX ст.

Екологічні проблеми, якими „славиться” сучасний Дніпропетровськ початку двадцять першого століття, почали входити в життя катеринославців уже з кінця століття дев’ятнадцятого. Стрімке зростання промислових підприємств на території міста і внаслідок цього забруднення місцевості швидко призвели до різкої зміни і погіршення екологічної ситуації. У 1887 р. вступив до ладу перший промисловий гігант – Брянський завод (нинішня „Петровка”). А вже в квітні 1914 р. частина катеринославської інтелігенції висловила таку думку: „Посилений темп культурного розвитку місцевості веде до того, що незабаром зовсім не залишиться жодного з видів тих рослин і трав, властивих цій місцевості, що росли в незайманих колись степах Катеринославської губернії. Треба не забувати, що багато з таких видів зовсім уже загублено. Залишити ж загубитися й інші види – це великий гріх перед підростаючим поколінням, перед прийдешньою історією. А утримати їх може тільки правильно організований музей флори – Ботанічний Сад”.

Ці рядки – з доповіді про значення майбутнього ботанічного саду, що її склала спеціальна „ботанічна комісія Катеринославського відділення Російського товариства садівництва” (було і таке товариство в нашому місті). Місце для майбутнього саду вибрали тоді ж – у південно-західній частині головного міського пагорба (Соборної гори), у степу біля Міських дач, що простяглися на кілька верст майже до нинішньої Підстанції. У 1910 р. Міська Управа виділила Міністерству землеробства ділянку землі, прилеглу до Жандармської (нині Червоноповстанської) балки, напроти Міських дач, для організації наукової сільськогосподарської станції. Саме тут на двадцять років пізніше виникне Ботанічний сад.

Доповідь про користь відкриття Ботанічного саду надрукована в 1915 р. А тим часом на повну силу розпалювалася пожежа Першої Світової війни, на обрії вже з’явилися ознаки прийдешньої революції, що перемінила режим і знищила еліту старої інтелігенції, разом з її клубами і товариствами...

Десять років нікому не було справи до створення Ботанічного саду. Ідею цю реалізували іншим часом інші люди. Щоправда, теж з «дореволюційної» інтелігенції, частина якої якимось дивом вижила в революційних катаклізмах.

У 1918 р. до Катеринослава з Харкова – визнаного університетського центра того часу – прибули брати Олександр і Леонід Рейнгарди. Дід Рейнгардів – Василь, німець за національністю, оселився в Росії після закінчення війни з наполеонівською Францією, а у відставку вийшов у чині генерала від інфантерії (піхотних військ). Його сини стали видатними вченими – професорами Харківського університету. Один – Людвіг – став навіть його першим виборним ректором. Інший – Вольдемар – був зоологом. Обоє мали по двоє дітей; усі вони теж стали видатними вченими. Двоє синів Вольдемара – Леонід і Олександр – виявилися одними з засновників Катеринославського університету в 1918 р. Обоє завідували університетськими кафедрами аж до початку Великої Вітчизняної війни (Дніпровська панорама.– 1991.– 26 січ.). Леонід Володимирович був ембріологом і багато зробив для рятування нашого міста та регіону від малярії. Олександр Володимирович присвятив себе фізіології рослин.

Ось він і зміг „здійснити мрію дореволюційної інтелігенції” і відкрити в місті Ботанічний сад. З його ініціативи рішення про створення Ботанічного саду в Дніпропетровську було прийнято в 1929, а, за іншими відомостями, у 1930 р. На той час „незайманих” степів Катеринославської губернії майже зовсім не залишилося, пішла в минуле і сама губернія, утворився Дніпропетровський округ, а потім і область. Постало завдання створити своєрідну екзотичну оазу на окраїні Дніпропетровська. Так, зараз важко уявити, що в тридцятих роках це був саме край міста – невеликі одноповерхові будиночки Міських дач, канави і рови, декілька колодязів…

У 1931 році співробітники кафедри ботаніки Дніпропетровського інституту народної освіти (ДІНО, зараз ДНУ) та студенти під керівництвом О.В.Рейнгарда розпочали першу висадку дерев на південно-східному схилі Червоноповстанськой балки, біля Міських дач. 13 травня 1931 р. міська газета „Зоря” повідомила, що „відкрито наукову установу – ботанічний сад (у районі міських дач) на площі 12 га”. Незабаром результати стали помітними. У березні 1934 р. „Зоря” писала, що „за три роки свого існування сад значно виріс і поповнився рядом нових культур. Із відведених під сад 13,5 га, на сьогодні 8 га вже засаджено деревами 165 видів. Серед них є 60 видів дерев, що досі ніколи не росли в Дніпропетровську. Це корейський персик, кедр, манчжурський горіх, манчжурська оралія, японська вишня, китайська гліцинія, японський дуб, пробкові дерева і чимало інших”. Відзначалося, що “організація ботанічного саду в Дніпропетровську дає можливість провадити науково-дослідну роботу в галузі геоботанічного дослідження всієї флори Дніпропетровщини”.

Професор Рейнгард став першим директором свого дітища. Ще до війни дніпропетровський ботанічний сад відбувся як головний центр такого профілю на Південному Сході України. Тут вивчали закономірності адаптації рослин до нових кліматичних умов. З 1933 р. Ботанічний сад став науково-дослідним підрозділом ДІНО, а зараз – ДНУ. Багато десятиліть сад є науковою базою практики студентів-біологів.

Важкою виявилася доля засновника саду. З початком війни родина евакуювалася до Краснодарського краю, згодом до П’ятигорська, а незабаром опинилася за Кавказьким хребтом – у Кутаїсі. В 1944 р. Рейнгарди повернулися до Дніпропетровська, але через рік професор помер. Засновник Ботанічного саду заповідав поховати себе тут. Могила А.В.Рейнгарда знаходиться недалеко від оранжереї. Це невисокий пагорб, на ньому символічний пам’ятник – гранітне деревце з підрубленими гілочками й напис: „Профессор Александр Владимирович Рейнгард основатель ботанического сада. 30/III-1883 – 4/I-1945”.

На жаль, війна не обійшла стороною і саму рукотворну оазу. Зараз тут майже ніщо не нагадує про страшну трагедію, що відбулася в 1941 р.– масовий розстріл єврейського населення Дніпропетровська. Вранці 13 жовтня за вказівкою начальника поліції майора Вільгельма фон Мульде, польового коменданта полковника фон Альберті й коменданта міста майора Гольдермана на проспекті К.Маркса (біля ЦУМу) зібрали 11 тисяч євреїв. Їх розстріляли потім на території Ботанічного саду, у відрозі Червоноповстанської балки. У 70-і рр. тут установили камінь з написом „Мирним громадянам – жертвам фашизму”. У 70-80-ті роки балку частково засипали, на частині братської могили звели житловий будинок і стадіон університету. І тільки в 2002 р.– облаштували пагорб, на вершині якого – гранітна стела з меморіальним написом.

Війна вплинула і на долю унікальних колекцій Ботанічного саду. Адже за перші 10 років удалося зібрати більш ніж 500 представників флори з усіх континентів. В роки війни основна частина цього зібрання загинула.

Після війни, коли відновив роботу державний університет, почав потроху оживати й Ботанічний сад. Тепер площа його збільшувалася, дивовижних рослин ставало ще більше. Вже в 1947 р. висадили нові дерева на ділянці в 37 гектарів. Дерева і чагарники розсаджувалися в дендропарку за географічним принципом, впровадженим ще до війни (з 1938 р.).

Після війни місто „переступило” через Ботанічний сад, і в п’ятидесятих-шістдесятих роках забудувало район до Підстанції. А Ботанічний сад дійсно став оазою, тільки не в степу, а майже в центрі багатоповерхового промислового мегаполіса. У 1964 р. цілий масив території ботанічного саду був виділений в окремий парк і названий ім’ям першого космонавта – Юрія Гагаріна. На розі проспекту і вулиці Казакова встановили стелу, що алегорично зображувала ракету й поруч – великі літери „СРСР”. Вона існує й зараз, тільки напис „СРСР” прибрали після 1991 р., а стелу закрили від проспекту новою масивною огорожею з написом. Західну частину саду в сімдесяті-вісімдесяті роки заповнили будинками університетського містечка. А головний корпус ДДУ звели в 1975 р. безпосередньо в парковій зоні.

З 1954 по 1991 роки Ботанічний сад регулярно виставлявся на Виставці досягнень народного господарства в Москві (тоді це вважалося особливо почесним). Наприкінці шістдесятих-початку сімдесятих років побудували лабораторний корпус (№ 8 ДНУ) і теплиці. У 1975 р. у центрі саду звели оригінальну скляну оранжерею для колекції екзотичних рослин тропічних і субтропічних регіонів, пустель і напівпустель.

У вісімдесятих роках територія ботанічного саду склала вже 18 гектарів, а колекція його збільшилася до 3500 сортів, видів та форм рослин. Цей показник зберігається і зараз. Одних тільки троянд у Ботанічному саду росте близько 30 видів та форм і більше, ніж 250 сортів. А в оранжереї і теплицях знаходиться 1270 видів тропічних і субтропічних рослин. Ці екзоти привезені з Африки і Південної Америки. Одних тільки кактусових 245 видів! У екзотичних рослин і назви дивовижні: араукарія, секвоя, мушмула японська, цератонія, цифомандра. Є, щоправда, і більш знайомі – манго, гуайява, фейхоа, фініки...

Дніпропетровський ботанічний сад розвив активну міжнародну діяльність. У вісімдесяті роки його фахівці підтримували зв’язок з 56-ма країнами світу. У радянський час ботанічний сад займався не тільки суто науковою працею, але й фітодизайном – підбором трав і підтримкою газонів у всій степовій зоні, озелененням територій промислових підприємств і установ. Зараз у ботанічному саду активно працюють шість лабораторій.

У серпні 1963 р. Ботанічний сад ДДУ оголосили заповідною територією, у серпні 1996 р. цей статус підтвердив своїм указом Президент України. Незважаючи на це, сад завжди був дуже популярним місцем екскурсій для туристів. У сімдесяті-вісімдесяті роки його відвідували понад шість тисяч чоловік на рік. Це, якщо не рахувати екскурсантів-городян і, звичайно ж, студентів, котрі весело проводили тут вільний від навчання час (і трошки прогулювали лекції). Уже кілька років територія ботанічного саду закрита для сторонніх відвідувань (тільки для співробітників) з метою „охорони насаджень”. Важко сказати, правильним було це рішення, чи ні. Шкода, що „культурні” екскурсанти залишилися без можливості милуватися екзотичними рослинами чи альпійською гіркою...

А ще – назва вулиці на східному кордоні ботанічного саду, де у восьмому корпусі університету розташовується його дирекція, – Бронетанкова (!), явно дисонує з природним оточенням. У п’ятидесятих роках тут ще могли бути протитанкові рови, зараз же – це вузівський масив міста. Напевно, цій вулиці більше підійшло б ім’я засновника саду професора Рейнгарда...

На початку 2000-х рр. територія Ботанічного саду ДНУ збільшилася майже в два рази. До нього приєднали колишній парк Гагаріна й тепер Ботанічний сад простягнувся на кілька кварталів уздовж проспекту Гагаріна до вулиці Казакова. Площа його в нових кордонах склала вже 33 гектари. Серед рослинності саду на червоній лінії проспекту одиноко височить перший корпус ДНУ. Серед щільної забудови головного пагорбу Дніпропетровська Ботанічний сад виглядає дійсно екзотичною природною прикрасою. В 2006 р. цій „рукотворній оазі” виповнюється 75 років.



Максим Кавун
Література:

Ватченко А.Ф., Шевченко Г.И. Днепропетровск: Путеводитель-справочник.– Д.: Промінь, 1974.– С. 213-215.

Ватченко А.Ф., Шевченко Г.И. Днепропетровск: Путеводитель-справочник.– Д.: Промінь, 1976.– С. 231-233.

Белич В.Я., Сумина З.Г. Днепропетровск: Путеводитель-справочник.– Д.: Промінь, 1985.– С. 183-184.

* * *

Асаев В. …И было у каждого по два сына: Семейная реликвия //Днепровская панорама.– 1991.– 26 янв. (Про життя та діяльність професора О.В. Рейнгарда).



Корейський персик, кедр, китайська гліцинія – ростуть у Дніпропетровську // Зоря.– 1934.– 18 берез.

* * *


Ботанічний сад // Сайт Дніпропетровського національного університету // http://www.dsu.dp.ua/subdiv/sbotan.html

Ботанічний сад ДНУ. Історія і сьогодення. Дирекція. Колекції. Лабораторії // http://comsci.dsu.dp.ua/bio/Ukrainian/bot_sad.htm



1936 р. – став до ладу Нижньодніпровський (нині Дніпропетровський) стрілочний завод. (70 років від часу пуску).
Література:

Ватченко А.Ф., Шевченко Г.И. Днепропетровск : Путеводитель.– 3-е изд., доп.– Днепропетровск : Промінь, 1979.– С. 84-85.



1936 р. – у м. Кривому Розі створено Центрально-Міський та Дзержинський міські райони (70 років від часу створення).

Література:

Справочная книга. Адрес-календарь Криворожье: Рекламно-информац. ежегодник.– Днепропетровск : Пороги, 1996.– С.7.



1946 р. – створено Криворізький відділок Придніпровської залізниці (60 років від часу створення).
Література:

Новик Л.И., Кан Д.И. Кривой Рог : Путеводитель-справочник.– Днепропетровск : Промінь, 1986.– С.81-82.



1956 р. – у м. Придніпровську відкрито енергобудівельний технікум (50 років від часу відкриття).
Література:

Ефремов В. Кому укрощать молнии : Приднепровскому техникуму – 25 лет // Днепр вечерний.– 1981.– 3 июля.



1956 р. – на базі кількох робітничих селищ поблизу марганцевої рудні ім. С.Орджонікідзе виникло місто Орджонікідзе. (50 років від часу заснування).
Література:

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область.– К. : УСЭ, 1977.– С.55.

Орджонікідзе // Дніпропетровщина: Фотоальбом.– Дніпропетровськ: Дніпрокнигша, 2001.– С. 170-171.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка