Біляєва Катерина Олегівна «Взаємозв’язок понять «інтелектуальна власність», «нематеріальні ресурси», «нематеріальні активи»»



Сторінка1/6
Дата конвертації16.03.2016
Розмір1.13 Mb.
  1   2   3   4   5   6
СТУДЕНТСЬКИЙ НАУКОВИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ АЛЬМАНАХ

Випуск №1 2012


Передмова


  • ТЕОРІЇ ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВ

Біляєва Катерина Олегівна «Взаємозв’язок понять «інтелектуальна власність», «нематеріальні ресурси», «нематеріальні активи»»





  • БІЗНЕС-МОДЕЛЮВАННЯ ТА БІЗНЕС-АДМІНІСТРУВАННЯ

Іванова К.І. Основні принципи та інструменти бережливого виробництва

Архипова А.К. Віртуальні підприємства та організаційні форми: сутність та доцільність використання у підприємницькій діяльності

Бобровська О.М. Методи формування та розвитку корпоративної культури на підприємстві

Музиченко Т.М. Вартісно (ціннісно)-орієнтований та клієнто-орієнтований підходи до управління підприємствами

Снєгірьов М. О. Домінуючі бізнес-моделі сучасних підприємств

Буневич Т. С. Особливості формування і функціонування аутсорсингової моделі бізнесу


  • ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Криницька Л.В. Методи та організаційно-економічне забезпечення підвищення інвестиційної привабливості підприємства

Лисенко Б.О. Шляхи і резерви підвищення прибутковості (дохідності) підприємства

Петренко Б.І. Економічна результативність діяльності підприємств

Чала Т. О . Управління процесом формування та використання інтелектуальних ресурсів

Кобилинська М.А. Використання сучасних технологій та методів бюджетування в управлінні підприємством

Ахмадова К. Оцінювання та забезпечення економічної ефективності діяльності підприємства

Костриця М. П. Формування та ефективність використання нематеріальних активів фірми



  • ОЦІНЮВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Гаркуша С.В. Інноваційний потенціал підприємства: визначення та оцінювання

Кульгейко О. Ю. Методи діагностики та оцінювання інноваційного потенціалу підприємства

Кикоть Н.Ю. Методи визначення ринкової вартості підприємств: порівняльна характеристика та сфери використання


  • УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ТА РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВА

Солов’янчик А.В. Різноманіття матричних методів оцінювання конкурентоспроможності потенціалу підприємства

Доценко І. О. Бенчмаркінг як інструмент оцінювання конкурентоспроможності підприємства

Черешарова М.Ц. Методичні основи оцінювання конкурентоспроможності підприємства

Теплюк М. А. Ефективний розвиток підприємства: ресурсний аспект



  • ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ТА АНТИКРИЗОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Булло В.Д. Економічна безпека підприємства як система: поняття, закономірності її функціонування та розвитку

Кушилун А.О. Алгоритми реалізації процедур банкрутства підприємств

Мавренкова М. В. Методи управління корпоративними ризиками


  • ІСТОРИЧНІ НАРИСИ

Щербина І., Плеско С. Життєвий та науковий шлях
М. В. Довнар-Запольского

Іванова К. І., Єфремова А. В., Мандрик Ю. В., Перевозчикова Ю. О. Є.Є.Слуцький: «Життя – служіння науці»

Перепелиця В., Ніколаєв Р., Зеленський О. С.М. Бухало – науковець та громадсько-політичний діяч


  • ПОДІЇ

I Всеукраїнська студентська науково-практична інтернет-конференція «Економіка сучасного підприємства»

  • ТЕОРІЇ ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВ

УДК 330.1 Біляєва К. О.


ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПОНЯТЬ «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ», «НЕМАТЕРІАЛЬНІ РЕСУРСИ», «НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ»

Анотація. У даній роботі розглядається економічна сутність таких категорій як «нематеріальні ресурси», «інтелектуальна власність», «нематеріальні активи», а також досліджується їх взаємозв’язок.


Summary. This article describes the economic essence of such categories as “intangible resources”, “intellectual property”, “intangible assets” and examines their interrelation.
В сучасних умовах поступова постіндустріалізація вітчизняної економічної системи обумовлює необхідність додаткового обґрунтування і уточнення сутності нематеріальних активів, оскільки саме нематеріальні ресурси виступають основним фактором формування конкурентних переваг підприємств на ринку, що сприяють підвищенню ефективності їх господарської діяльності.

У ХХІ столітті інтелектуальна діяльність та її результати – інтелектуальна власність – набули пріоритетного значення. Цей вид суспільно корисної діяльності визначає стратегію і тактику соціально-економічного прогресу України та будь-які напрями суспільно корисної діяльності будь-яких осіб та рівень добробуту людей.

Інтелектуальна власність відіграє ключову роль у всіх сферах суспільного життя. У сучасному світі інтелектуальна, творча діяльність набуває дедалі більшого значення в найрізноманітніших сферах людської діяльності. Від того наскільки значним є інтелектуальний потенціал суспільства і рівень його культурного розвитку, залежить успіх розв’язання посталих перед ним економічних проблем.

Світова економіка вийшла на такий етап, коли на перший план виходять нематеріальні активи, основу яких складають наукові знання, ідеї.

Об’єктом дослідження виступають процеси пов’язані з формуванням інтелектуальної власності, нематеріальних активів, нематеріальних ресурсів.

Предметом дослідження є сукупність прийомів і методів порівняльного аналізу категорій «інтелектуальна власність», «нематеріальні ресурси», «нематеріальні активи».

Серед наукових праць, в яких досліджуються теоретичні основи інтелектуальної власності необхідно назвати дослідження таких зарубіжних вчених як Г. Беккер, Г. Боуен, Е. Брукінг, Л. Едвінсон, В. Зінов, К. Ідріс, В. Іноземцев, В. Калятін, С. Клімов, Ж. М. Требілкок, В. Ушаков, Р. Хоус. Вагомий внесок зробили вітчизняні вчені Г. Андрощук, О. Білорус, О. Бутнік-Сіверський, Б. Губський, С. Довгий, В. Дроб’язко, Р. Дроб’язко, В. Жаров, Ю. Капіца, О. Підопригора, О. Святоцький, В. Сіденко, П. Цибульов, В. Чеботарьов, Р. Шишка. Нематеріальні активи в своїх наукових працях досліджували такі вчені, як Ф. Ф. Бутинець, Л. В.Бражна, І. А. Бігдан, І. І. Криштопа, Ю. В. Писаренко, Н. М. Малюга, Л. М. Котенко, Т. В. Польова, С. В. Шульга, Сунь Лінь, С. Ф. Легенчук та інші.

Роботи щодо виявлення нематеріальних ресурсів зосереджені у працях Р. Кроуфорда, Ф. Махлупа, Т. Мульгана, Т. Сакайї, Т. Стоуньєра, Т. Стюарта й інших учених. Заслуговують на увагу дослідження О. Бузгаліна, А. Колганова.

Поняття «інтелектуальна власність», «нематеріальні ресурси», «нематеріальні активи» є доволі близькими по своєму значенню і розумінню, тому детальний розгляд цих категорій є досить необхідним.

Нематеріальні ресурси – частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну вигоду протягом тривалого часу, для якої характерні відсутність матеріальної основи та невизначеність розмірів майбутніх прибутків від її використання.[1, c. 304].

Поняття «нематеріальні ресурси» використовується для характеристики сукупності об'єктів інтелектуальної власності, до яких входять:


  • об’єкти промислової власності;

  • об'єкти, що охороняються авторським правом і суміжними правами;

  • інші (нетрадиційні) об'єкти інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність - це законодавчо закріплені права на результати інтелектуальної діяльності людини у різних сферах суспільного життя.[3, c. 12].

Об’єктом інтелектуальної власності виступає ідеальний субстрат, що існує в неуречевленій формі на матеріальному носії. Через нематеріальні властивості, об’єкти інтелектуальної власності одночасно можуть бути використані необмеженою кількістю осіб, одночасно в декількох місцях. [4, c. 101].

Класифікація об’єктів права інтелектуальної власності:

1. Об’єкти авторського та суміжних прав;

2. Результати науково-технічної творчості;

3. Комерційні позначення (засоби індивідуалізації господарюючих суб’єктів).

Право інтелектуальної власності складається з майнових та немайнових прав. До майнових відносять: право володіти, право користуватися та право розпоряджатися; до немайнових прав – право на авторство, право на недоторканність твору, тощо.

Нематеріальний актив – це немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований.[2].

Нематеріальний актив визнається як актив, якщо:

— існує ймовірність отримати в майбутньому економічні вигоди підприємством внаслідок його використання;

— його оцінка може бути достовірно визначена. [1, c. 308].

Надходження і оприбуткування будь-якого об'єкта нематеріальних активів на підприємстві мають підтверджуватися відповідними первинними документами, в яких наводяться детальна характеристика об'єкта, його первісна вартість, термін корисного використання, норми зносу (амортизації), місце, де буде використовуватися об'єкт.

Класифікація та облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за такими групами:

– права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

– право користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);

– права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);

– права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові знаки, сорти рослин, породи тварин, «ноу-хау», захист від недобросовісної конкуренції тощо);

– авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо);

– гудвіл – це перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зобов'язань на дату придбання.

Нематеріальні активи - відносини, які виникають внаслідок володіння правами на об'єкти інтелектуальної власності та їх використання у виробничо-господарській діяльності підприємства для отримання доходу.
Література:


  1. Іванілов О. С. Економіка підприємства: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / О. С. Іванілов – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 728 с.

  2. П(С)БО 8 «Нематеріальні активи».

  3. Драпак Г., Скиба М. Основи інтелектуальної власності: Навчальний посібник. - Хмельницький: ТУП, 2002. – 155 c.

  4. Козьякова Т.В. Інтелектуальна власність як складова інноваційного процесу/ Т.В. Козьякова// Економічний вісник Національного технічного університету України „КПІ”. – К.: Політехніка – 2006. - №3. – с. 101-104.

  • БІЗНЕС-МОДЕЛЮВАННЯ ТА БІЗНЕС-АДМІНІСТРУВАННЯ



УДК 658.5.011 Іванова К.І.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА ІНСТРУМЕНТИ БЕРЕЖЛИВОГО ВИРОБНИЦТВА»
АннотаціяУ курсовій роботі розглянуто процес реалізації принципів та основних інструментів бережливого виробництва. Теоретичні та методичні аспекти використання концепції «бережливого виробництва» при управлінні операційною діяльністю підприємства.

Summary In course paper considered the process of realization of the principles and tools of lean manufacturing. Theoretical and methodological aspects of the use of the concept of "lean production" under the management of the operating activities of the enterprise.
Конкурентна перевага українських підприємств може бути забезпечена тільки високою якістю та низькими витратами. Тому сьогодні потрібно переглянути всю організацію виробництва з тим, щоб виключити всі види втрат. Виходячи з проблематики функціонування українських підприємств, фахівці в галузі менеджменту якості вважають, що освоєння концепції бережливого виробництва та застосування її методів є надзвичайно важливим фактором для покращення діяльності всіх ланок виробничої системи.

Бережливе виробництво (Lean Production) – це система організації і управління розробкою продукції, виробництвом, взаємовідношеннями з постачальниками і споживачами, коли продукція виготовляється в точній відповідності до запитів споживачів і з меншими втратами у порівнянні з масовим виробництвом великими партіями. Термін Lean Production, вперше застосований Джоном Крафчіком в 1988 році, означає тип виробництва, в якому немає нічого зайвого, в буквальному переведенні означає струнке, сухопаре виробництво. У російськомовному середовищі найбільшого поширення набув термін Бережливе виробництво.

Виробнича система Lean Production пропонує щонайширший набір підсистем і інструментів, за допомогою яких можна успішно підвищувати ефективність виробництва, але основна перевага цього підходу не в окремих прийомах або методах, а в їх сукупності, вираженій як мислення Lean, - єдиній системі безперервного вдосконалення, яка дозволяє покращувати всі бізнес-процеси компанії, добиваючись постійного і стійкого зростання ефективності.

Суть Lean Production полягає в особливому трактуванні понять цінності і втрат. Відповідно до цього тлумачення кожна дія з матеріалом, деталлю або документом розглядається з двох сторін: по-перше, «яку цінність це створює для кінцевого споживача?» і, по-друге, «як мінімізувати те, що не створює цінності для споживача, тобто втрати?». Саму цінність можна визначити як корисність, яка властива продукту з точки зору Клієнта, той набір властивостей, за які він готовий платити гроші, купуючи Ваш продукт. Цінність створюється виробником в результаті ряду дій – деякі з цих дій створюють цінність з точки зору Клієнтів, а останні дії цінності не створюють і виконуються просто відповідно до існуючої організації процесу виробництва. Простий спосіб визначити, чи створюється цінність в результаті виконання тієї або іншої дії – запитати Клієнта, чи порахує він продукт менш коштовним, якщо дана дія виконуваимся не буде і навпаки, чи готовий він платити за виконання саме цієї операції. Безперечно, споживач навряд чи визнає, що повторне виправлення браку або тривале зберігання на складі збільшило цінність продукту, якого він набуває. 

Мета концепції Бережливого виробництва – усунути з виробничого потоку дії, що не створюють цінність, але споживають ресурси і підвищити ефективність дій, що створюють цінність.

Концепція переходу до системи Бережливого виробництва, запропонована Джеймсом Вумеком (засновник і президент Lean Enterprise Institute) і Денієлем Джонсом (засновник і голова Lean Enterprise Academy), заснована на п'яти принципах, що визначають орієнтири для менеджерів компанії:

1.   Визначення цінності кожного продукту з точки зору клієнта.

2.   Визначення всіх стадій потоку створення цінності для кожного продукту і усунення, в міру можливості, дій, що не створюють цінності.

3.   Вибудовування операцій, що створюють цінність, в строгій послідовності, що забезпечує рівний рух продукту в потоці, направленому до клієнта.

4.   По закінченню формування потоку – створення можливості для витягування споживачем виробів з попередньої стадії.

5.   Безперервне вдосконалення - почавши усувати втрати з процесів і вирівнювати потік створення цінності, ви побачите, що процес поліпшення необхідно повторювати, з кожним разом все більше скорочуючи час операцій, собівартість, виробничі площі і втрати.

Таким чином, бережливе виробництво – не просто стратегія закупівлі матеріалів, а ціла філософія управління процесами, що переслідують три цілі:

1)     усунення втрат часу, праці й матеріалів;

2)     забезпечення виробництва продукції за замовленням клієнта;

3)     зменшення витрат і одночасне підвищення якості.

Управління ланцюгом створення споживчої цінності є питанням для будь-якої компанії не тільки й не стільки маркетинговим, скільки стратегічним. Багатьма авторами не раз відмічалося, що в сучасному ринковому середовищі конкурують не окремі компанії, а в більшому ступені їхні ланцюги створення цінностей. В рамках бережливого виробництва виділяють декілька рівнів потоку створення цінності: на рівні окремих процесів, окремих компаній, декількох компаній і, насамкінець, на рівні повного ланцюга створення цінності.  



Література

1. Апчел О.С. Бережливе виробництво як підхід до підвищення ефективності виробничого процессу підприємств постіндустріальної епохи [Електронний ресурс]: автореф. / Київський національний економічний університет ім. В.Гетьмана, 2008. Режим доступу: http://www.confcontact.com/2008febr/5_apchel.php - Назва з екрана.

2. Бондаренко С.С. Передумови впровадження на підприємстві системи «Бережливе виробництво» [Електронний ресурс]: Вісник Хмельницького національного університету - 2009. - № 4 - T. 2. Режим доступа: http://nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchnu_ekon/2009_4_2/pdf/214-217.pdf

3. Пфеффер Дж. Доказательный менеджмент: новейшая концепция управления от Гарвардской школы бизнеса / Дж. Пфеффер, Р. Саттон ; пер. с англ. ― М. : Эксмо, 2008. ― 384 с.

4. Бушуев А. Стратегия, Маркетинг и Бережливое Производство [Электронный ресурс]: Маркетинговые исследования, анализ рынков, управленческий консалтинг (ЛИН, "бережливое производство") – 2007. Режим доступа: http://www.leancor.ru/article2/10011

5. Вэйдер М. Инструменты бережливого производства / М. Вэйдер. – М. : Альпина Бизнес Букс, 2005. – 124 с.

6. Скударь Г.М. Мы обречены на бережливое производство / Г.М. Скударь // Вестник НКМЗ. –2011. – №1. – С. 1-2.

7. Ковтун О. І. Стратегії підприємства / Ковтун О. І. – Львів : Коопосвіта, 2008. – 424с.


УДК 519 Архипова А.К.

ВІРТУАЛЬНІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ: СУТНІСТЬ ТА ДОЦІЛЬНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ У ПІДПРИЄМНИЦЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Аннотація. У роботі наведено поняття та сутність віртуальних підприємств, охарактеризовано їх основні функції, категорії та особливості. Вказані головні переваги і сильні сторони даної організаційної форми і проаналізовано слабкі місця віртуальних підприємств. Приділено увагу дослідженню етапів створення віртуальних підприємств і наведено приклади функціонування віртуальних підприємств.
Дана тема курсової роботи „віртуальні підприємства” є актуальною в сучасних умовах інформаційного суспільства. Світ, який раніше оточував організацію, представлявся більш менш стабільним і передбачуваним. Реальності сучасного світу зовсім інші: у ньому раз у раз виникають несподівані зрушення і зміни, що породжують, з одного боку, величезні можливості розвитку для одних організацій (які опинилися готовими до виниклих змін), а з іншого боку, породжують фатальні умови для інших.[4]Більшість з цих змін відбувається за рахунок появи новітніх інформаційних технологій, за допомогою яких стала можлива обробка величезних пластів інформації, що призводить до глобалізації економіки і прискорення змін в оточенні організацій.

На основі сучасних інформаційних технологій, створюються системи реорганізації існуючих організацій і принципово нові типи організацій - віртуальні. Проводиться цикл експериментальних досліджень, пов'язаних з імітаційним моделюванням життєвого циклу самого підприємства, його продукції та дій на ринку.

Мета роботи: дослідження та аналіз особливості розвитку віртуальних підприємств в сучасних умовах інформаційного суспільства, а також доцільність їх використання у підприємницькій діяльності.

Об’єкт дослідження: можливість переходу від класичної системи кооперації до віртуальних та мережних принципів організації підприємств.

Предмет дослідження: методологічні та прикладні аспекти створення і функціонування віртуальних підприємств.

Простір віртуалізації включає такі поняття, як електронний ринок, електронна комерція, віртуальний продукт, віртуальне виробництво, віртуальна фабрика, віртуальний банк і, звичайно, віртуальні організації (підприємство, корпорація) в цілому.

Концепція віртуалізації підприємств з'явилася трохи більше 10 років тому і в першу чергу пов'язана з публікацією монографії У.Девідоу і М.Мелоуна «Віртуальна корпорація»[2], а також статті Р.Байрна і співавторів в журналі «Бізнес-Уїк». [1] Віртуальне підприємство створюється шляхом відбору людських, фінансових, матеріальних, організаційно-технологічних та інших ресурсів з різних підприємств та їх інтеграції з використанням комп'ютерних мереж. Це дозволяє сформувати гнучку і динамічну організаційну систему, найбільш пристосовану до якнайшвидшого випуску та оперативної поставці нової продукції на ринок [6].

Віртуальне підприємство – це організаційна форма співпраці юридично незалежних суб’єктів господарювання, з метою отримання прибутку за рахунок кооперації та аутсорсингу з використанням мережі Інтернет, що дозволяє забезпечити спільну роботу територіально віддалених учасників в режимі реального часу.

Одним з перших термін віртуальне підприємство запропонував Дж.Хопланд з фірми DEC, який скористався аналогією з поняттям віртуальної машини з області комп'ютерної техніки. У віртуальній машині жоден процес не може монопольно застосовувати який-небудь ресурс, і всі системні ресурси вважаються потенційно призначеними для спільного (колективного) користування. Ідея такого підходу до географічно розподілених ресурсів в інтересах загальної роботи над унікальними проектами чи новими продуктами стала загальновизнаною трактуванням віртуальної організації.

Аналіз діяльності віртуальних підприємств показав, що основними характеристиками віртуальної форми організації є:

- відкрита розподілена структура;

- можливість зниження витрат;

- можливість більш повного задоволення потреб замовника;

- гнучкість адаптації до змін;

- пріоритет горизонтальних зв'язків;

- автономність і вузька спеціалізація членів мережі;

- високий статус інформаційних і кадрових засобів інтеграції.

Найголовнішою перевагою віртуальних форм організацій є можливість обирати та використовувати найкращі ресурси, знання та здібності із найменшими витратами часу [5].

Поряд з перерахованими вище перевагами, віртуальні підприємства мають і певні недоліки, зокрема:


    1. надмірна економічна залежність від партнерів, що пов'язана з вузькою спеціалізацією членів мережі;

    2. практична відсутність соціальної і матеріальної підтримки своїх партнерів внаслідок відмови від класичних довгострокових договірних форм і звичайних трудових відносин;

    3. небезпека надмірного ускладнення, що випливає, зокрема, з різнорідності членів підприємства, неякісності відносно членства в ній, відкритості мереж, динаміки самоорганізації.

Доцільно виділити наступні етапи створення віртуального підприємств. [5].

Проектування процесів (BPR-business process reengineering) – здійснюється із використанням інструментальних засобів реінженірінгу бізнес-процесів для опису нових процесів.

Система управління Workflow –це система, що описує, створює і управляє потоком робіт (по суті, бізнес-процесом) за допомогою програмного забезпечення, що працює на одній або більше машинах

Привязка до ресурсів. Кожну функцію будь-якого процессу слід закріпити за певними ресурсами. По завершенню цього етапу маємо перелік необхідних ресурсів і для кожного з них – перелік функцій, які він мусить виконувати із описом входу, виходу та специфікаціями якості обслуговування.

Пошук ресурсів за контрактамивибір найкращого для кожного рескрсу з врахуванням специфікацій функції.

Експлуатація створеного підприємства. Головною проблемою цього етапу є здатність керівництва підприємства експлуатувати складні комплекси ресурсів, що підконтрольні багатьом різним і незалежним організаціям.

Моніторинг процесів. Інструментарій workflow дозволяє розв’язувати і цю задачу за допомогою механізмів реєстрації, що фіксують кожну подію разом із датою, часом та учасниками події. Такий реєстраційний журнал може бути основою моніторингу та управління якістю послуг, які надає кожен суб’єкт віртуального підприємства.

Управління підприємством. Одним з головних завдань організації виробничої кооперації у вигляді ВП є розробка такого інтегрованого інформаційного простору і системи оперативного управління процесами і їх координації, які б дозволили в оперативному режимі здійснювати:

- прийом замовлення клієнта;

- перевірку можливості його виконання;

- розподіл робіт з виконання даного замовлення між окремими підприємствами-учасниками ВП.

Таким чином, найважливішою характеристикою віртуальної організації є гнучка, адаптивна, динамічна мережева структура. Оскільки така мережа не існує в реальному фізичному просторі, а створюється шляхом інформаційної інтеграції ресурсів партнерів, її нерідко називають квазіпідприємством. [3] У той же час віртуальне підприємство об'єднує цілі, культуру, традиції, ресурси, досвід низки підприємств-партнерів, координуючи їх розвиток і представляючи собою «підприємство над підприємствами» тобто метапредпріятіе. Ключовою проблемою забезпечення ефективності віртуальних підприємств є управління знаннями, циркулюючими в мережах.

  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка