Буковинський державний медичний університет методична розробка



Скачати 177.33 Kb.
Дата конвертації23.03.2016
Розмір177.33 Kb.


Буковинський державний медичний університет


МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

для організації самостійної позааудиторної роботи

студентів 1-го курсу фармацевтичного факультету

(спеціальність “Фармація”, освітньо-кваліфікаційний рівень – бакалавр)

(заочна форма навчання)

СОЦІОЛОГІЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

Методи запобігання і вирішення конфлікту


в колективі медпрацівників

Навчальна дисципліна: соціологія


Кількість навчальних годин: 6

Чернівці-2007




  1. Актуальність теми:

Аналіз структури та динаміки девіантної поведінки серед населення України показує, що на тлі девальвації моральних та загальнолюдських цінностей, зниження життєвого рівня населення стрімко зростає криміногенна ситуація. В умовах, коли відбувається переоцінка духовних цінностей, розшарування соціальних груп населення та поглиблюються економічні проблеми, склалися несприятливі умови для виховання підростаючого покоління. Збільшується кількість функціонально неспроможних сімей, віддаляються від виконання виховних завдань заклади освіти, згортається робота з дітьми за місцем проживання. Наслідками цього є збільшення кількості неповнолітніх, залишених наодинці зі своїми проблемами, та чия поведінка виходить за межі правових та моральних норм.


  1. Навчальні цілі:


2.1.Знати:


2.2.Вміти:

  • аналізувати соціальні проблеми сучасної молоді в Україні

  • застосовувати набуті знання у запобіганні та вирішенні конфліктних ситуацій в професійних колективу

  • визначати сутність девіантної поведінки



  1. Матеріали доаудиторної самостійної роботи


3.1 Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

Дисципліна


Знати

Вміти

Філософія

Історичні типи взаємодії людини і суспільства.

Визначати місце соціальних інститутів в житті суспільства

Політологія

Основні політичні інститути. Соціальна політика держави.

Визначати основи державної молодіжної політики.


3.2 Зміст теми:

Підліткова злочинність, наркоманія, алкоголізм – це проблеми, які стосуються усіх країн світу. Але в Україні ці явища набули загрозливих масштабів. Адже молодь нашої країни формується у складних соціокультурних умовах перехідного суспільства. Економічна та політична скрута, неврівноваженість соціальних процесів створюють передумови для залучення підлітків до кримінального середовища, проституції, алкоголю та наркотиків.

Аналіз структури та динаміки девіантної поведінки серед населення України показує, що на тлі девальвації моральних та загальнолюдських цінностей, зниження життєвого рівня населення стрімко зростає криміногенна ситуація.

В умовах, коли відбувається переоцінка духовних цінностей, розшарування соціальних груп населення та поглиблюються економічні проблеми, склалися несприятливі умови для виховання підростаючого покоління. Збільшується кількість функціонально неспроможних сімей, віддаляються від виконання виховних завдань заклади освіти, згортається робота з дітьми за місцем проживання. Наслідками цього є збільшення кількості неповнолітніх, залишених наодинці зі своїми проблемами, та чия поведінка виходить за межі правових та моральних норм.

Як суб’єкт соціологічних відносин особистість характеризується соціальною активністю, здатністю впливати на оточення, змінюючи його і себе. Причому активна діяльність особистості лише тоді є продуктивною, коли вона узгоджується з культурними надбаннями суспільства, коли її поведінка взаємозв’язана з оточуючими і має соціальний характер.

Соціальна поведінка – це дії людини стосовно суспільства, інших людей до оточуючої природи і речей.

Діяльність і поведінка особистості детермінується, тобто обумовлюється, обмежуються не лише внутрішнім механізмом мотивації, взаємодії потреб, інтересів, цінностей особистості. Ззовні на поведінку людини впливають існуючі у суспільстві норми.

За своїм характером соціальна поведінка, може бути найрізноманітнішою:


  • Альтруїстичною або егоїстичною

  • Законослухняною або протизаконною

  • Серйозною або легковажною

  • Коректною або грубою


Поняття девіантної поведінки та причин її виникнення.

Види девіантної поведінки.

Унаслідок різноманітних причин духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девіантною поведінкою.



Девіантна поведінка – це поведінка, що відхиляється від прийнятих у суспільстві якісно-нормативних стандартів.

Наприкінці ХІХ і початку ХХ ст. Були поширені біологічні і психологічні трактування причин девіації. Італійський лікар Цезаре Ломброзо вважав, що існує прямий зв’язок між злочинною поведінкою і біологічними особливостями людини. Особливе значення він додав рисам обличчя. Американський лікар і психолог Віл’ям Шелдон підкреслював важливість будови тіла. Прихильники психологічного трактування повязували девіацію з психологічними рисами ( нестійкістю психіки, порушенням психологічної рівноваги). Розгорнуте соціологічне пояснення девіації вперше дав Е.Дюркгейм. Він пропонує теорію аномії, яка розкриває значення соціальних і культурних факторів. За Е.Дюркгеймом, основною причиною девіації є аномія, буквально „відсутність регуляції”, „безформність”.



Аномія – це стан дезорганізації суспільства, коли цінності, норми, соціальні зв’язки або відсутні, або стають хиткими і суперечливими.

Усе, що порушують стабільність, приводить до неоднорідності, нестійкості соціальних зв’язків, руйнування колективної свідомості ( криза, змішання соціальних груп, міграція) породжує порушення суспільного порядку, дезорганізацію людей і в результаті з’являються різні види девіації.

Поняття девіації в соціальну систему ввів французький соціолог Е.Дюркгейм, вивчаючи такий вид девіантної поведінки як самогубство. Проявами цього типу поведінки є правопорушення, злочини, наркоманія, проституція, алкоголізм. Е. Дюркгейм вважає девіацію настільки природною, як конформізм ( повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення).

Теорія аномії одержує подальший розвиток у Р.Мертона. Головною причиною девіації він вважає розрив між цілями суспільства і соціально обумовленими засобами здійснення цих цілей.


Типи поведінки (за Р.Мертоном)

Девіантна поведінка




Позитивна девіація

Негативна девіація

Основні форми

  • Самопожертвуваня

  • Надпрацездатність

  • Героїзм

  • Тероризм

  • Крадіжки

  • Суїцид

  • Злочинність

  • Пияцтво та алкоголізм

  • Наркоманія

  • Проституція

  • Гомосексуалізм

  • аномія

Основні види ( за Р.Мертоном)


Конформізм – повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення;
Інноваційна – людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційними засобами ( рекет, крадіжка, зловживання);
Ритуалізм – людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується прийнятих „правил гри”, діє у відповідності до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей.
Ескейпізм (ретритизм) – відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людиною не визначаються ні цілі, ні засоби їх досягнення ( анархія, наркоманія, бродяжництво).
Бунт – відкидаючи суспільні цінності, цілі та засоби їх реалізації людина активно їм протидіє, прагне замінити їх новими ( тероризм, радикалізм).
Слід розуміти позитивну і негативну девіацію.

У періоди коли суспільні відносини зазнають суттєвих трансформацій, у кризові моменти розвитку суспільства, прояви девіантної поведінки збільшуються.

В дослідженнях девіантної поведінки значне місце відводиться вивченню мотивів, причин та умов, які сприяють її розвитку, можливості попередження та подолання.

В походженні девіантної поведінки особливо велику роль відіграють:


  • дефекти правової та моральної свідомості

  • потреби особистості

  • особливості характеру

  • емоційно-вольової сфери.

Злочинність, як вид девіантної поведінки вивчається переважно кримінологією, яка використовує поряд з даними інших наук результати психологічних досліджень. Кримінологія пояснює злочинну поведінку окремої людини поєднанням результатів неправильного розвитку особистості та несприятливої ситуації, в яку потрапила людина.

Непротиправна девіантна поведінка також значною мірою визначається недоліками виховання, які призводять до формування більш чи менш стійких психологічних якостей, які сприяють скоєною аморальних вчинків. Перші прояви девіантної поведінки іноді спостерігаються в дитячому та підлітковому віці та пояснюються:



  • відносно низьким рівнем інтелектуального розвитку

  • незавершеністю процесу формування особистості

  • негативним впливом сім’ї та найближчого оточення

  • залежністю підлітків від вимог групи та прийнятих в ній ціннісних орієнтацій.

Девіантна поведінка у дітей та підлітків нерідко служить засобом самоствердження, виражає протест проти дійсності або уявної несправедливості дорослих. Девіантна поведінка може поєднуватись з достатньо добрим знанням моральних норм, що вказує на необхідність формування у відносно ранньому віці моральних звичок. В тих випадках, коли девіантна поведінка пов’язана з психічними захворюваннями, для його корекції потрібні не тільки педагогічні, але й лікувальні засоби .

У вузькому розумінні, девіантна поведінка – це категорія юридичної психології, синонім правопорушень і делінквентності. Але у вченні про діяльність вона має чотири види:



  1. делінквентна

  2. наслідок захворювання

  3. наслідок поганої адаптації до екстремальних умов

  4. наслідок гіперздібностей .

І.С. Кон каже, що оцінка будь-якої поведінки завжди має на увазі її порівняння з якоюсь нормою. Девіантна поведінка, за словами Кона — це система вчинків, які відхиляються від загальноприйнятої норми, ( наприклад, норми психічного здоров’я, права, культури чи моралі).

Девіантна поведінка поділяється на дві великі категорії.



  • По-перше, це поведінка, яка відхиляється від норм психічного здоров’я, яка має явну або скриту психопатологію.

  • По-друге, це антисоціальна поведінка, яка порушує якісь соціальні та культурні норми, особливо правові. Коли такі вчинки порівняно незначні, їх називають правопорушеннями, а коли серйозні та караються в кримінальному порядку — злочинами.

Юнацький вік, особливо рання юність являє собою групу підвищеного ризику. Чому?:

  1. Відбиваються внутрішні труднощі перехідного віку, починаючи з психогормональних процесів і закінчуючи перебудовою Я-концепції.

  2. Граничність і невизначеність соціального положення юнацтва.

  3. Протиріччя, обумовлені перебудовою механізмів соціального контролю: дитячі форми контролю, які засновані на дотримані зовнішніх норм і слухняності, вже не діють, а дорослі засоби, які передбачають свідому дисципліну та самоконтроль, ще не склались або не закріпились .

Ф.Гаті та інші розглядають правопорушення як вид дій, які протирічать правовим нормам. Правопорушення проявляється як проступок або злочин та є звичайно результатом низького рівня правоправних здібностей та делінквентних ситуацій.

Злочинність серед неповнолітніх як правова категорія відноситься до тих дітей, яким на момент скоєня злочину вже виповнилося не менше 14 та не більше 18 років.

Життєвий досвід та матеріали різних судових процесів підтверджують наступне: причини та мотиви злочинності у неповнолітніх дітей, а також у тих, кому тільки-но виповнилось 18 років, криються частіш за все в емоційних враженнях підліткового віку, в його невирішених або погано вирішених проблемах. Тому необхідно казати про ці питання саме у зв’язку з підлітковим віком .

Підлітковий вік як біопсихосоціальний феномен відрізняють пов’язані з гормональними змінами в організмі риси поривчастості, нестійкості бажань, нетерпимості, зухвальства, допитливості, готовності до пожертви тощо, які посилюються з переживанням невпевненості та амбівалентності (двоїстості) соціального статусу підлітка (вже не дитина, але ще не дорослий).

Аналіз підліткового віку потребує вивчення психофізіологічних змін, індивідуальних психологічних реакцій, залежності характеристик особистості (самооцінки тощо) від її структури, виявлення типу та стилю виховання в сім’ї і т.д.

Важливе значення має дослідження особливостей соціалізації в період переходу від статусу дитини до юності, засвоєння якісно нових соціальних навичок і вибору професії, а також специфічних форм комунікативної поведінки.



Перед підлітком постає ряд соціальних задач:

Засвоїти нові ролі, перейняти сімейно-шлюбні установки, підготуватись до економічно самостійного життя, інтерналізувати ряд цінностей та норм як основу переконань та соціально відповідальної поведінки. Із дорослішанням пов’язане формування уміння відмовлятись від негайного, безпосереднього задоволення багатьох важливих потреб на користь їх пізнішого задоволення (наприклад, придбання значущих предметів).

Тим самим формується специфічна часова структура поведінки в юності, яка у відомій мірі жертвує теперішнім заради майбутнього. Для підлітків з їх соціальною невпевненістю характерне поєднання в однорідні за віком та соціальній належності групи однолітків з особливою молодіжною субкультурою. Функція цих груп полягає в забезпеченні ерзац-статусу до завершення першого періоду соціалізації. Ціннісні орієнтації і норми групи адаптують підлітка до самостійного життя, задовольняючи одночасно і специфічно молодіжні потреби в стилі поведінки, моді, відпочинку, комунікації. Фактори, які віддаляють підліткову субкультуру від світу дорослих, пов’язані із суперечливістю норм дорослого життя, різкими культурними та технологічними змінами, самотністю, суперечливим впливом засобів масової інформації, нестійкістю соціального середовища. В таких умова групи підлітків прагнуть до різних форм девіантної поведінки – від соціально відчужених форм до агресії, фанатизму. Подібні явища набувають характер все більш зростаючої тенденції в суспільстві, побудованому на соціальному відчуженні, а підлітки втягуються в різноманітні (в тому числі й різко антисуспільні) форми контркультурного руху.

Аналізуючи прояви правопорушень серед молоді, можна зробити висновок, що основними причинами девіантної поведінки, антисоціальної спрямованості є:



  • кризовий стан економіки, об’єктивно характерний для перехідного періоду;

  • протиріччя між гаслами та фактичним станом справ, що призводять до розчарування, падіння авторитету виховних установ, озлоблення, агресії;

  • наявність сфер нетрудового збагачення, бізнес азартних ігор, сутенерство, рекет;

  • майнове розшарування суспільства;

  • негативний вплив соціуму на емоційно-духовний стан людей, формування таких негативних почуттів, як ненависть, гнів, заздрість;

  • відсутність цілеспрямованої політики щодо вирішення найгостріших молодіжних проблем;

  • бездуховність як результат споживацького ставлення до життя, апатія, байдужість до себе й оточуючих, відчуженість до школи та сім’ї;

  • соціальна незахищеність підлітків.;

  • дегуманізація освіти, штучне відокремлення від її виховання;

  • нескоординованість дій різних ланок щодо профілактики правопорушень;

  • розпад системи позашкільного виховання.

Л.М.Зюбін (1963) відмічає три причини, які призводять до особливостей мотивації важких підлітків:



  1. недостатність розумового розвитку в цілому (але не патологія!), що перешкоджає правильному самоаналізу поведінки та прогнозування його наслідків;

  2. недостатня самостійність мислення і тому велика навіюваність та конформність;

  3. низька пізнавальна активність, збіднілість та нестійкість духовних потреб.

Теорії виникнення девіантної поведінки:



    1. Теорія конфлікту. В руслі розглядаємої проблеми можна назвати дві основні психологічні (внутрішні) причини відхилень у поведінці: незадоволені про соціальні потреби, які створюють внутрішній конфлікт особистості та призводять до формування деформованих і аномальних потреб та наявність асоціальних особистісних диспозицій (мотиваторів), які призводять до вибору асоціальних засобів та шляхів задоволення потреб або позбавлення від них (шляхом, наприклад, самогубства).

    2. Теорія „навішування ярликів” Навішування ярлика девіанта приводить до того, що людина найчастіше поводиться як девіант.

    3. Теорія виховання призводить до формування у дитини зневажливого і навіть негативного ставлення до норм та правил суспільного життя, викривлення життєвих цінностей, виникненню асоціальних цінностей, тобто до формування асоціальних особистісних диспозицій, які впливають на мотивацію девіантної, в тому числі і злочинної, поведінки.

    4. Причини злочинності серед неповнолітніх пояснюються багатьма факторами. При цьому більшість теорій сходяться на тому, що з точки зору майбутнього життя дитини найважливішим фактором є вплив соціального середовища, причому велику роль відіграє сім’я. Окремі дослідники вказували на те, що атмосфера, яка панує в сім’ї, має навіть більше значення ніж соціальне положення сім’ї в цілому. Кажучи про причини злочинності, в першу чергу потрібно звернутись до стану сім’ї, в якій виховувалась дитина .

Вчені стверджують, що найчастіше здійснюється груповий злочин підлітків. Для цього віку характерні колективні розваги, збирання в групи. В очах певної частини підлітків батьки та вихователі — старі люди, думка яких не має для них значення. Більш важливим та вирішальним частіше є думка друга.

Вплив на формування поведінки, що відхиляється, роблять такі соціально-психологічні особливості людей як:

  • Національна нетерпимість

  • Брутальність і неврівноваженість

  • Самовпевненість

  • Марнославство

  • Кар’єризм

  • Низький самоконтроль

Причини і наслідки дитячого алкоголізму


Віковий період

Причини

Наслідки

Раннє дитинство

0-3 роки


  1. П’яне зачаття.

  2. Вживання алкоголю протягом перших 3-х місяців вагітності.

  3. Вживання алкоголю період годування груддю.

Епілепсія, недоумство.

Аномалії фізичного розвитку

Аномалії психічного розвитку.


Дошкільний та молодший шкільний вік 3-9 років.

  1. Педагогічна неграмотність батьків.

  2. Сімейні алкогольні традиції.

Алкогольне отруєння організму.

Формування інтересу до спиртного



Підлітковий та юнацький вік 9-18 років

  1. Неблагополучні сім’ї.

  2. Самоствердження.

  3. Позитивна реклама в засобах масової інформації.

  4. Незайнятість вільного часу.

  5. Відсутність знань про наслідки алкоголізму.

  6. Психологічні особливості особистості.

  7. Тікання від проблем.

Формування потягу до алкоголю.

Формування звички до вживання спиртних напоїв.

Вироблення стереотипу алкогольної поведінки.

Скоєння протиправних дій в стані алкогольного сп’яніння.

Використання алкоголю в якості допінгу, який усуває психологічні проблеми.

Алкогольна залежність.




Рівні залученості дітей до вживання спиртних напоїв


Назва рівня

Мотиви

Нульовий

–––––––––

Початковий

залучитися до світу дорослих;

“чинити як всі”



Епізодичне вживання алкоголю

підвищити настрій

отримати впевненість у собі

підвищити комунікабельність

Високого ризику

підвищити тонус

розслабитися

весело провести час


Виражена психічна залежність від алкоголю

тимчасово відійти від реальності

підвищити впевненість у собі


Фізична залежність

усунути погане самопочуття внаслідок попередньої випивки

відключитись від реальності



підвищити життєвий тонус
Алкогольний розпад особистості

прагнення усунути хворобливий стан


Наркоманія – швидке поширення вживання наркотичних речовин. За деякими експертними оцінками абсолютна кількість наркоманів В Україні наближається нині до 8оо тис. осіб. Майже 90% наркоманів – молоді люди віком до зо років, із них кожна четверта - жінка.

Рівень смертності – зростання рівня смертності молоді країни в наслідок різкого погіршення здоров’я , обтяженого поширеністю інфекційних хвороб, епідемій, наркоманії, зловживанням алкоголем, паління тютюну тощо. Якщо 1989р. померло 14, 5 тис. молодих людей віком 15-29 років, то 2000р. цей показник становив уже 17,9тис. За 10 років незалежності в Україні померло понад 170 тис. молодих людей віком 15 – 29 років.

Самогубство – дедалі більше поширення спроб самогубства. За даними О.Овокимян, Україна нині характеризується сплесками високої суїцидальної активності: на 100тис. населення в середньому здійснюється близько 30 самогубств.

Злочинність – зростання злочинності. У цілому в Україні 2000р. загальна кількість осіб, які скоїли злочин, становила 309,1 тис. З цієї кількості осіб 52, 8%-це молоді люди, з яких дві третини під час споєння злочинів ніде не працювали і ненавчались. У 2000 р. працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх затримано 35 тис. дітей ( за бродяжництво – 25 тис., за жебрацтво – 10тис.).
3.3. Рекомендована література:

Основна


  1. Гіденс Е. Соціологія. – К., 2000. – 587 с.

  2. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. – М., 1995. – 218 с.

  3. Смелзер Н. Социология: пер. с англ. – М., 1994. – 450 с.

  4. Социологический словарь. - Минск, 1990. – 234 с. – 136 с.

  5. Социологический справочник. – К., 1990. – 312 с.

  6. Соціологія: Курс лекцій /Під ред. В.М.Пічі/ – К.: "Заповіт", 1996. – 298 с.

  7. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г.Городяненка – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 560 с.

  8. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. – Навчальний словник-довідник / За ред. В.М.Пічі. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий світ-2000”. – 480 с.

  9. Піча В.М. Соціологія: загальний курс – К., 1999. – 115 с.

  10. Черниш Н. Соціологія: курс лекцій. – Львів: Кальварія, 1996. – Вип. 5.

  11. Якуба О.О. Соціологія. – Харків, 1996. – 112 с.



Додаткова


  1. Головатий М.Ф., Цибульник В.С. Проблеми молодіжної політики // Філософська і соціологічна думка. – 1992. – № 4.

  2. Иконникова С.Н. Социология молодежи. – Л., 1985.

  3. Кон И.С. НТР и проблемы социализации молодежи. – М., 1988.

  4. Молодежная политика: опыт, проблемы, перспективы // Материалы международной научно-практической конференции (в 2 ч.) – К., 1992.

  5. Проблеми соціального захисту молоді в умовах зміни соціально-економічних відносин // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – К., 25-28 листопада 1992 р. – К., 1993.

  6. Социальное развитие молодежи: методологические проблемы и региональные особенности. – М., 1986.

  7. Социальный облик молодежи. – К., 1990.

  8. Цибульник В. Молодежь и общество: Социологические очерки. – К., 1980.

  9. Черниш Н.Й. Суспільна свідомість молоді. – Львів, 1990.

  10. Черниш Н.Й. Соціологія молоді: Конспект лекції. – К., 1990.


3.4. План самостійної роботи над літературою:


  1. Соціологія молоді як наука. Предмет, структура і функції соціології
    молоді.

  2. Соціологічний аналіз основних молодіжних проблем: стан, тенденції,
    перспективи.


Матеріали для самоконтролю:
Питання для самоконтролю




  1. Підлітковий вік – вік загостреного розвитку.

  2. Акцентуації характеру.

  3. Неповнолітній правопорушник: еволюція поглядів на його

  4. Особистість.

  5. Фрейд та неофрейдисти про формування злочинця.

  6. Девіантна поведінка неповнолітніх в умовах групового

а) спілкування.

  1. Превентивна та корекційна робота.


Задачі для самоконтролю:

1. Причини девіації підлітка.



  • Чому саме підлітки схильні до девіантної поведінки?

  • Яка роль соціальних інститутів у вихованні підлітка?

  • Що таке на вашу думку самовиховання і самопізнання?

4. Матеріали для післяаудиторної самостійної роботи.


Тематика науково-дослідної роботи студентів.

Теми рефератів

  1. Відмінність норм права та моралі.

  2. Біологічні та психологічні трактування причин девіації.

  3. Суїцид, його причини.




База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка