Бюлетень західного наукового центру 2008 Бюлетень Західного наукового центр



Сторінка1/23
Дата конвертації21.03.2016
Розмір2.99 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23


Національна академія наук України
Міністерство освіти і науки України

БЮЛЕТЕНЬ
Західного наукового центру

2008


Бюлетень Західного наукового центру. 2008 / Національна академія наук України та Міністерство освіти і науки України. Західний науковий центр. – Львів: Паїс, 2008. – 193 с.
Редакційна колегія:

Назарчук З.Т. академік НАН України, доктор фізико-математичних наук, професор (відповідальний редактор)

Зинюк О.Д. кандидат технічних наук (заступник відповідального редактора)

Корній В.В. кандидат технічних наук

Матвєєв Є.Е. кандидат економічних наук

Котерлин Г.М.

Романюк Р.Р.

Рекомендовано до друку виконкомом Західного наукового центру НАН України і МОН України, протокол № 4 від 26 вересня 2008 р.


Адреса редакції: 79000, Львів, вул. Матейка, 4,
Західний науковий центр НАН України і МОН України;
тел./факс: +38 (032) 297-07-74; E-mail: zncnan@mail.lviv.ua;
сайт: http://znc.com.ua/

© Західний науковий центр НАН України і МОН України, 2008




З нагоди 90-річного ювілею Національної академії наук України щиро вітаємо усіх наукових працівників західного регіону України – усіх тих, хто здійснює подвижницьку наукову працю, тих хто бачить у невтомному творчому пошукові сенс свого життя!

Ваш внесок у розбудову освіти і науки нашої держави є вагомим, результативним і гідним поваги. Бажаємо міцного здоров’я, щастя, миру, злагоди, подальших творчих успіхів на науковій ниві.

Нехай не міліє джерело вашої віри, надії та любові до рідної української землі.

Редакційна колегія

У Західному науковому центрі



Західний науковий центр НАН України і МОН України вітає з присудженням

Державної премії України у галузі науки і техніки
за 2007 рік:

МИСЬКІВА Мар’яна Григоровича

доктора хімічних наук, професора Львівського національного


університету імені Івана Франка у складі авторського колективу
за цикл наукових праць "Супрамолекулярні координаційні сполуки";
МЕЛЬНИЧУКА Степана Васильовича

доктора фізико-математичних наук, ректора Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича у складі авторського колективу


за роботу "Розробка і впровадження високоефективних технологій отримання напівпровідникових кристалічних матеріалів групи
АII ВVI та виробів на їх основі для приладобудування"
;
ВЕКЕРИКА Василя Івановича

ЯРЕМІЙЧУКА Романа Семеновича

працівників Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, докторів технічних наук у складі авторського колективу


за створення і впровадження комплексу вітчизняних технологій, технічних засобів, бурових інструментів та новітніх матеріалів для підвищення ефективності бурових робіт, спрямованих на збільшення видобутку нафти і газу в Україні;
ПІШАКА Василя Павловича

доктора медичних наук, ректора Буковинського державного медичного університету та



ВОРОБЦЯ Зіновія Дмитровича

доктора біологічних наук, завідувача кафедри Львівського національною медичного університету імені Данила Галицького у складі авторського колективу за підручник: Медична біологія. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2004. – 656 с.


Бажаємо лауреатам подальшої плідної праці на ниві науки, нових творчих злетів, міцного здоров’я, щастя,
добра і благополуччя.

Назарчук З.Т.

Академічна наука в Україні: стан та перспектива


Від знаменного універсалу гетьмана Павла Скоропадського Національна академія наук України як найвища державна наукова установа має непросту історію, добрі традиції, світового рівня наукові результати. Гідний внесок у її здобутки зробили і науковці Західного регіону України – імена українських академіків Михайла Возняка, Михайла Грушевського, Григорія Доленка, Мар’яна Долішнього, Георгія Карпенка, Романа Кучера, Івана Крип’якевича, Ярослава Лопатинського, Ярослава Підстригача, Гурія Савіна, Кирила Студинського, Степана Щурата, членів-кореспондентів НАН України Георгія Максимовича, Олега Романіва, Корнія Товстюка залишили яскравий слід на скрижалях світової науки. Активно і плідно сьогодні працює в академічних інститутах плеяда блискучих науковців – академіки НАН України Лук’ян Анатичук, Михайло Голубець, Ярослав Ісаєвич, Володимир Панасюк, Юрій Туниця, Отто Шпеник, Ігор Юхновський, члени-кореспонденти НАН України Олександр Андрейків, Ярослав Бурак, Мирослав Головко, Володимир Грицик, Ігор Дмитрах, Дмитро Зербіно, Микола Ільницький, Григорій Кіт, Василь Мікловда, Ігор Мриглод, Богдан Остафійчук, Степан Павлюк, Мирослав Павлюк, Василь Похмурський, Богдан Пташник, Юрій Сеньковський, Андрій Сибірний, Ігор Стасюк, Ростислав Стойка разом із своїми колегами та учнями гідно продовжують славні традиції своїх попередників і високо несуть прапор української науки.

Навіть стислий предметний огляд наукових результатів, отриманих в академічних установах Заходу України, є тут недоцільним. Інформацію про академічні установи Західного наукового центру НАН України та МОН України містить спеціально підготоване і видане до ювілею Академії видання. Зараз пропоную глянути у перспективу і зупинитись на можливих напрямах розвитку НАН України як головного експерта з питань вітчизняної науково-технічної політики, провідної наукової організації, що відповідає за виконання фундаментальних досліджень.


Особливості сучасного стану вітчизняної науки та необхідність реформування її державного управління


Інтелектуальний потенціал в Україні сьогодні розпорошений за багатьма напрямами науково-технологічної діяльності. Необхідність елементарного виживання змусила значну частину науковців після 1991 р. змінити свою професію, чи взагалі залишити Батьківщину. Створений ними науковий доробок, будучи зазвичай власністю державних інститутів, за відсутності потреби з боку замовників морально і фізично застарів. Недоліки у державній політиці щодо збереження свого інтелектуального потенціалу спричинили поступову інтелектуальну деградацію тих, хто залишився в науці. Незначне за обсягами і строкате за напрямами фінансове забезпечення досліджень та розробок останніми роками переважно було спрямоване на утримання старіючих наукових фондів та не сприяло розвиткові нових перспективних наукових ідей. Водночас старіло й саме наукове товариство, деформувалася система наукових знань: найбільша увага приділялася окремим суспільно-гуманітарним напрямам, ущемленим у роки радянського періоду, менша – природничим і технологічним. Досі невизначеними є напрями розвитку вітчизняних макротехнологій, які здатні відродити інтелектуальний потенціал нації, визначити комірку України у глобальному технологічному ринку. Такий перелік можна продовжити несистемною інформатизацією наукових до­сліджень, неефективним продукуванням нових технопарків, недосконалим управлінням наукою. Однак і без того зрозуміло, що у країні, яка декларує європейський вибір, так бути не може. Самі стратегічні напрями державної науково-технічної політики мусять принципово змінитися. Визначальними у ній мають бути:

  • перехід від збереження до відновлення науково-технічного потенціалу;

  • зміна пасивного спостерігання на активне здобуття передових позицій у світі на основі нових відкриттів, впровадження нових ідей, ноу-хау, підтримання прикладних досліджень, промислових наукоємних новацій;

  • комерціалізація наукових знань із визнанням інтелектуальної власності як основи зростання економіки (при цьому суто споживання має трансформуватися у продаж продуктів інтелектуальної праці).

У цьому випадку реорганізація науково-технічної сфери на державному рівні має забезпечити:

  • інтеграцію української фундаментальної науки в міжнародний науковий простір;

  • максимальне зближення фундаментальної науки і вищої школи;

  • підвищення економічної віддачі прикладних досліджень.

Стратегія розвитку України як сучасної розвинутої держави має бути найголовнішою для влади. Її не можна будувати без сильної науково-інноваційної політики в економіці, без державного органу управління, який би розробляв таку політику у тісній співпраці з науковою громадсь­кістю і керував би її реалізацією. Існують різні думки щодо такого органу управління (Рада при Президентові України, Міністерство з питань науки та інноваційного розвитку, Агенція науки і технологій тощо), але усі сходяться на необхідності надання йому міжгалузевих важелів впливу, пов’язаних із неефективністю відомчого управління наукою в ринкових умовах. Політика цього державного органу управління наукою на загал має забезпечувати виконання головної функції фундаментальних досліджень – поглиблення компетентності вітчизняних фахівців, які ведуть наукову та інноваційну діяльність. Зрозуміло, що така політика має передбачати і певну перебудову наукових інститутів, що функціонують в Україні.

Реформування Національної академії наук України. Основною ідеєю реформування НАН України (як і вітчизняної науки взагалі) є під­вищення ступеня самоорганізації в науковому співтоваристві, соціального статусу науковця, повернення мотиваційних спонукань до наукової праці не лише за рахунок різного матеріального заохочення, але й утвердження справжнього академічного самоврядування, яке робить постать конкретно­го науковця центральною для науки в цілому.

Важливу організуючу роль у розгортанні обговорення проблем академічної науки відіграли травнева (12.05.05) сесія Загальних зборів НАН України, яка заслухала звернення Президента України В.А. Ющенка з пропозицією щодо створення при Президентові України робочої групи для розроблення концепції реформування наукової сфери, а також затвердження (постановою Президії НАН України від 06.04.05) загально академічної комісії з питань подальшого підвищення ефективності діяльності НАН України. Крім членів Президії НАН України, до її складу ввійшло чимало провідних учених установ НАН України різних поколінь, досвіду, напрямів роботи. На сьогодні здійснено велику моніторингову роботу. Комісія при Президії НАН України, Інститут соціології НАН України та Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського узагальнили рекомендації щодо вдосконалення різних сторін діяльності НАН України, включаючи внесення до уряду пропозицій щодо модерніза­ції законодавчої бази діяльності НАН України, а також оновлення її внутрішньої нормативної бази. У стадії розгляду зараз перебуває проект Закону України "Про Національну академію наук України".

Сучасна НАН України об’єднує різноманітні інститути і установи фундаментальних і прикладних напрямів діяльності. Як відомо, безпо­середньо на конкурентноздатність економіки впливає наука прикладна. Але живильним середовищем для існування прикладної науки є наука фундаментальна. В останній треба дотримуватись науково обґрунтованого і виваженого співвідношення в обсягах та шляхах підтримки різних напрямів та наукових дисциплін. Одна справа культурологічно-гуманітарні напрями, де освітня функція, мабуть, є домінуючою. Інша – природничо-технологічні напрями, які в усьому світі розвивають науковці-професіонали у підтримуваних на національному рівні інститутах. Освітні ж заклади беруть участь у цих напрямах, забезпечуючи найсучасніший науковий рівень підготовки кадрів та створюючи базу для студентської наукової роботи як частини навчального процесу. Коли йдеться про май­бутнє НАН України, маємо на увазі не лише науку, пошук оптимальних шляхів її організації, фінансового забезпечення та ефективних механізмів запровадження результатів наукових досліджень у практику. Йдеться також про збереження і примноження гуманістичних, демократичних традицій української інтелігенції, утвердження позицій громадянського суспільства, його інтелектуальної самодостатності та національно-культурної автентичності. Проблема, які саме інститути (з яким кількісним і якісним персоналом) мають перебувати в реформованій НАН України повинна вирішуватись дуже обережно, на підставі аналізу наукової продукції кожного науковця за більш-менш тривалий (скажімо, 10 років) останній період. НАН України має зберегти свій самоврядний статус провідної наукової установи держави.

Відділення Академії наук повинні звільнитися від адміністративно-бюрократичної роботи і перетворитися на координаційні центри за галу­зями науки. Саме їм необхідно передати низку важливих координуючих функцій Міністерства освіти і науки, зокрема, проведення наукових конкурсів з актуальних напрямів та контроль за виконанням проектів. Відділення НАН України повинні відповідати за рівень публікацій за своїм напрямом, виключити публікацію відверто слабких монографій і підруч­ників для вищої школи, розповсюдження псевдонаукових "досягнень". Відділенням слід практикувати проведення наукових семінарів, конферен­цій з виданням праць, навчальних посібників, програм. Вони можуть бути ініціаторами створення науково-освітніх центрів у найперспективніших напрямах сучасної науки, які будуть визначати обличчя країни у найближчому майбутньому.

Реформуванню мають також підлягати наукові ради з наданням їм певних важелів фінансового впливу та ширших повноважень при експер­тизі нових проектів, організації конкурсів, відкритті нових установ тощо. В іншому випадку матимемо жорстке одержавлення та бюрократизацію вітчизняної науки, що не відповідатиме задекларованій меті – побудові відкритого громадянського суспільства.

Окремо зупинюсь на реформуванні регіональних наукових центрів, які є осередками гуртування всіх (не лише суто академічних) наукових і освітніх установ регіону. Найбільшою проблемою тут є посилення взає­модії таких центрів з регіональною владою з метою забезпечення більш ефективного інноваційного розвитку. Незалежно від політичної кон’юнк­тури в державі маємо усвідомити одне – наука і освіта в Україні потрібна її народові, а значить цьому має сприяти вся владна вертикаль.


Прикладна наука і технічні інститути в НАН України.


Класична схема матеріального забезпечення досліджень у цивілізо­ваному суспільстві передбачає, що з державної кишені має фінансуватись тільки фундаментальна наука, оскільки інших джерел надходжень для неї просто не існує. Всі прикладні дослідження і розробки повинні здійс­нюватись за рахунок того, хто має намір використати їх результати для одержання прибутку. Тут критерій один – вклад у кінцевий комерційний успіх. Кінцевий продукт кожного прикладного наукового проекту – впроваджені у виробництво нова технологія, прилад, наукоємний продукт. Окремі галузі виробництва для свого розвитку і вигоди потребують функціонування відповідних закладів прикладних наукових досліджень і, як прийнято у теперішньому світі, утримують їх за свій рахунок або взаємодіють з ними на контрактній основі. Непотрібні в даний час і в найближчому майбутньому установи прикладної науки зникають або видозмінюють напрям своєї діяльності. Це закон ринкової економіки, якому підлягають установи прикладної науки.

Водночас існує багато важливих науково-технічних проблем, здатних привести до революційних технологій. Хоча й ці проблеми за своєю суттю є технічними, але їх вивченню притаманна фундаментальність, сполучена з певним науковим ризиком. При вирішенні таких проблем важко вибрати наперед єдино правильний напрям, для цього потрібні багаторічні суто наукові дослідження. Прикладами можуть служити створення нових матеріалів, воднева енергетика, паливні елементи, біо- та інформаційні технології тощо. Хіба такого роду прикладні проблеми, розв’язання яких вимагає глибоких знань і фундаментальних досліджень, не повинні розвиватись у НАН України? Академічні інститути технічного профілю не мають дублювати галузеві інститути, їх завдання – створювати наукові передумови для докорінного розширення існуючих технічних можли­востей у різних галузях промисловості. Технічні науки рівноцінні з усіма іншими науками, такими як математика, фізика, хімія. Прикладні дослід­ження мають виконуватись і в академічних інститутах. До слова, у США існує мережа національних лабораторій, які здійснюють найважливіші прикладні дослідження, що фінансуються з державного бюджету. Тому перетворення окремих академічних інститутів технічного профілю в національні лабораторії і центри з пріоритетним фінансуванням може бути використане при вдосконаленні мережі установ прикладної науки в НАН України.



Зрозуміло, що проблема відсутності попиту на знання в сучасній укра­їнській економіці існує. Враховуючи менталітет "середньостатистичних" науковця та бізнесмена, внутрішньо властивий кожному з типів, в Україні необхідно швидкими темпами створювати посередника в ланцюзі "наука – виробництво". Таким посередником має бути малий підприємець у науковій сфері (відомі на Заході "start-up" компанії). Він динамічний, не консерватив­ний, потребує скромних капіталовкладень. Творець нових знань обов’язково стає в малому бізнесі корпоративним учасником інноваційного процесу і зацікавлено перетворює свої ідеї в товар. Термін такого інноваційного циклу зовсім короткий. Іншими словами, необхідно робити ставку на прискорений розвиток наукового підприємництва, що не тільки потягне за собою виробництво, але почне формувати попит на прикладні знання, а далі й на фундаментальну науку. Держава повинна законодавчо створити інноваційну систему, орієнтовану не лише на "велике виробництво", але й на мале наукове підприємництво; економічно зацікавити придатні для цього наукові інститути створювати на їх основі науково-інноваційні комплекси. Тоді, не руйнуючи наукові колективи – генератори нових знань, можна створити навколо них малі фірми, які реалізують ці знання на практиці. Малі наукові фірми – це свого роду міні-технопарки, які зазнають витрат тільки на своє виникнення (причому вже не з нуля), на переїзди, ремонти орендованих в інститутах приміщень, організацію виробництва тощо. Економічні "правила гри" мають бути такими, щоб самі інститути були зацікавлені надавати вільні робочі площі в оренду не кожному, хто платить гроші (як сьогодні), а тільки тим науко­вим фірмам, які сприйняли отримані колективом нові знання і впроваджують їх.

Кадрове забезпечення досліджень


Створення системи оновлення наукових кадрів – найбільш актуальна кадрова проблема дослідних установ НАН України. Постійний склад інституту – це найбільш кваліфіковані співробітники, що визначають його "обличчя" (в залежності від специфіки інституту їх кількість може коливатися у певних межах). Має бути і змінний склад працівників, що формується з наукових співробітників, які працюють на умовах контракту, виконуючи конкретні завдання. Крім оновлення кадрів, такий підхід дасть змогу певним чином вирішити проблему збереження в НАН України висококваліфікованих працівників пенсійного віку. Віковий діапазон сучасної академічної наукової спільноти коливається в широких межах. За 10-15 років, коли відійде старша генерація, що сформувалася у відносно прийнятних умовах пізнього СРСР, науковців залишаться лічені одиниці: середнє покоління формувалося в гірших умовах і майже повністю залишило науку, перекваліфікувавшись або емігрувавши. Рівень підго­товки молоді на загал дуже низький, бо до сучасної науки у нас можна прилучитись лише на науково-популярному, а не на професійному рівні. Стан освіти з фундаментальних наукових дисциплін також поганий: небезпечною є деградація у викладанні базових спецкурсів, які часто читають викладачі-методисти, а не активні дослідники. Сьогодні вже сформувалося замкнуте коло, коли відсутність активно працюючих дослідників не дає змоги підготувати і наукової зміни, причому цей висновок стає універсальним, а ще років 10 тому він торкався лише окремих проблемних спеціальностей. Очевидно, що необхідно переламати ситуацію, що склалася і в недалекій перспективі може стати загрозливою.

Насамперед маємо подбати про існування в дослідницьких установах середовища, сприятливого для творчості: утвердження демократичних засад в організації наукового процесу, ліквідація авторитаризму, адмініст­ративного переслідування науковців за вільне висловлювання їх наукових поглядів. Для цього спочатку слід неухильно дотримуватись існуючих статутних норм НАН України в цілому та її академічних інститутів зокрема: багато чого є там раціонального і прогресивного. На додаток, було б корисним передбачити у цих статутах, що директором академічного інституту не може бути особа, яка двічі поспіль обіймала цю посаду, а також запровадити віковий ценз на обіймання будь-яких штатних посад, як це прийнято у всіх без винятку країнах Євросоюзу і в переважній більшості високо розвинутих держав світу. Поширення вікового цензу на обіймання всіх штатних посад необхідне для регулярного звільнення вакансій для молоді.

Головним інтегральним критерієм оцінки роботи науковця академічного інституту має бути кількість його праць, опублікованих у журналах з високими імпакт-факторами, монографії, видані у провідних наукових видавництвах світу, кількість цитувань його праць іншими авторами. Зрозуміло, що порівнювати такі інтегральні критерії можна лише в межах однієї науки. Зарахування наукових співробітників до постійних штатів інститутів потрібно проводити на конкурсній основі з осіб, які мають стаж активної наукової роботи після захисту кандидатської дисертації не менше трьох-п’яти років з урахуванням індексів цитування їх публікацій. Зрозуміло, що перед тим на державному рівні треба подбати про відповідний рівень оплати праці науковців. Інакше нікого буде зараховувати на вакантні посади в інститутах. Підбір сильних наукових кадрів, що можуть виконувати дослідження високого рівня і вивести інститут на передній край науки, має стати головною, постійною і персональною турботою директора. Таких дослідників є небагато, тому їх праця повинна фінансуватись за пріоритетним принципом.

Окремо слід окреслити проблему підготовки, залучення, зростання наукової молоді в установах НАН України. Комісія з роботи з науковою молоддю при Президії НАН України запропонувала низку заходів, покликаних покращати ситуацію, що зараз склалася. Вони відомі і за браком часу тут не розглядаються. Однак ще далеко не використано можливості, які мають вже створені спільні (МОН України – НАН України) структури: науково-навчальні центри, відділення з правами цільової підготовки тощо. На додаток, для підвищення рівня професійної підготовки молодих фахівців доцільно у провідних інститутах НАН України запровадити (за участю МОН України) систему магістратури з профілюючих дисциплін. Для цього на урядовому рівні необхідно вирішити питання про надання дозволу інститутам НАН України певну частину бюджетного асигнування витрачати на підготовку магістрів за профілюючими для них спеціальностями. Крім того, у НАН України має бути створений штатний резерв молодих науковців для щорічного стажування (протягом 1-3 місяців) у кращих українських та міжнародних наукових центрах зі сплатою стипендії чи гранту. Кожен інститут повинен щорічно мати 3-5 таких стажерів.

Особливого значення для майбутнього установ НАН України набувають сьогодні проблеми зв’язків між поколіннями, дієвої передачі досвіду і традицій. У цій сфері зараз склалися значні диспропорції – у 90-ті роки з науки випало ціле покоління. Основу наукових колективів становлять літні науковці, які далеко не завжди працюють із належною віддачею. У багатьох наукових колективах відбулося значне розшарування за рівнем можливостей на тих, хто здатен працювати на світовому рівні і тих, хто поступово втрачає свій науковий потенціал і більше зацікавлений у стабільній розміреній роботі поза передовою, проривною за своїм значенням тематикою та рівномірному (бажано пропорційному до наукової "вислуги") розподілі винагороди. Молодь, яка приходить сьогодні в інститути НАН України, як правило, володіє іноземними мовами, має навики роботи з комп’ютерами, не мислить себе поза світом інтернет-технологій і легко сприймає вимоги і правила світового наукового співтовариства. Вона прагне реалізувати себе на найпередовіших рубежах науки, по-своєму сприймає і оцінює ситуацію в інститутах, має незалежну думку з багатьох проблем організації наукового життя. На цьому ґрунті нерідко виникає "нестиковка" поглядів і інтересів науковців різних поколінь, формуються "опозиційні" настрої з тенденцією їх перенесення на всю академічну науку. Виправлення цієї ситуації можливе лише на шляхах докорінної перебудови підходів до оцінювання наукового потенціалу, внеску кожного підрозділу і окремого науковця, диференціації стимулів до продуктивної праці, створення пріоритетних умов для реалізації творчих можливостей талановитої молоді.

Питання адаптації вітчизняного вченого до світового наукового процесу є вкрай важливим. Лише невелика частина наших титулованих учених має досвід виконання міжнародних проектів, та й то через об’єктивні (в основному, фінансові) причини виступає у них на третіх ролях. Недостатня інформованість у трендах світової науки, застаріла експериментальна база, обмежені можливості для особистих наукових контактів і, як наслідок, несучасність тематики значного числа академічних інститутів не дає змогу реалізувати й ефективну молодіжну кадрову політику. На перших порах кожному академічному інституту і державі в цілому необхідно фінансово стимулювати участь науковців у міжнародних проектах. Далі на державному рівні (сплачуючи внески) слід активізувати участь України у міжнародних наукових організаціях. Зокрема, потрібно вивести на якісно вищий рівень співпрацю з INTAS – спеціальною структурою Євросоюзу, яка фінансує спільні наукові проекти з країнами СНД. Це можна зробити, ініціювавши окрему програму INTAS-Україна. Проекти за цією програмою мали б також проходити міжнародну експертизу, але фінансуватися не тільки Євросоюзом, але й урядом України (до речі, саме так зараз налагоджено роботу між НАН України та УНТЦ). Все це дасть змогу значною мірою усунути згадані вище негативні чинники впливу на конкурентоспроможність вітчизняної науки. Тим самим будь-який аспірант, як складова частина активного наукового відділу, буде впевненим: якщо він сумлінно працюватиме в науці – матиме перспективу стажування в провідних міжнародних наукових центрах, а потім здобуде можливість читати лекції і готувати наукові кадри.


Наукові видання та періодика


Фундаментальна наука (на відміну від її носіїв) не знає національних кордонів, вона є світовою. Тому оцінка її результатів може здійснюватись тільки за світовими стандартами. Для визначення якості та актуальності фундаментальних досліджень потрібна критична маса експертів, яку може надати тільки світова наукова спільнота. А тут без наукових публікацій не обійдешся. На сьогодні лише 7 із кількох сотень українських наукових видань фігурує в списку філадельфійського (США) Інституту наукової інформації (ISI). Це означає, що левова частина отриманих в Україні результатів не цитується у світі; наша наука опинилася в ізоляції, створюючи в суспільства ілюзію прилучення до прогресу.

Основна проблема при спробах розпочати якісь сучасні дослідження полягає не стільки в обмежених ресурсах, скільки у відсутності свіжої наукової інформації. Нічого оригінального не можна отримати навіть у сучасній лабораторії, якщо працюєш наосліп. Потрібен доступ до бібліографічних баз даних (типу відомої Web of Science від ISI чи аналогів до Social Science Index провідних країн світу) і регулярна праця з електронними пошуковими системами і періодикою. На держав­ному ж рівні слід розробити законодавчі умови функціонування ринку інформаційних послуг в Україні та основних засад його комерціалізації.


Матеріально-технічне забезпечення досліджень


Суттєве старіння матеріально-технічної бази академічних установ змушує вжити ряд конкретних заходів:

  • провести інвентаризацію наявної (насамперед дослідницької) матеріально-технічної бази наукових організацій, забезпечивши доступ до цієї інформації науковцям;

  • домогтися надходження коштів на утримання та модернізацію наукового обладнання інститутів та встановити контроль за їх використанням;

  • запровадити механізм прискореної амортизації основних фондів академічних інститутів та узаконити віднесення витрат на основні фонди до бюджету їх розвитку;

  • провести аналіз фінансово-господарської діяльності госпрозрахункових установ та дослідно-виробничої бази НАН України, збиткові та неефек­тивно працюючі виробництва передати до Фонду державного майна.

Експертиза наукової праці


Підвищення зарплатні вченим і збільшення розміру їх пенсій є неодмінною умовою повернення мотиваційних спонукань до наукової праці. Однак при цьому слід відмовитись від застосування у сфері науки традиційних формальних показників (кількості захищених дисертацій, науковців зі ступенями, наукових публікацій у вітчизняних виданнях тощо), пам’ятаючи, що в українських реаліях науковий рівень усіх цих показників може істотно різнитися. Безпомилковим критерієм оцінки в науці є думка сформованого наукового середовища. Тому єдиним індикатором здоров’я будь-якого вітчизняного науковця, кожної наукової установи і української науки в цілому має стати конкурентоспроможність на світовому рівні, інтегрованість у міжнародний науковий пошук та технологічний розвиток. Критеріями оцінки, які при цьому можуть насамперед братися до уваги є: кількість публікацій у фахових міжна­родних виданнях та посилань на них (індекс цитування); кількість доповідей на справді міжнародних конференціях; кількість отриманих міжнародних грантів; участь у міжнародних наукових і науково-техно­логічних програмах. Додатковими показниками, важливими для оцінки, є: динаміка приходу в науку молодих співробітників, динаміка середнього віку кандидатів і докторів наук, кількість інновацій, що знайшли прак­тичне застосування. Традиційні ж показники мають здебільшого інфор­мативний, а не оціночний характер.

Підсумок


Роль і значення НАН України у нашій молодій незалежній державі полягають у тому, що вона виступає єдиним історично сформованим інтегрованим загальнонаціональним розумовим центром, на противагу іншим інтелектуальним осередкам, які охоплюють проблеми розвитку України лише сегментовано, фрагментарно, побіжно до основних напрямів своєї діяльності. Такі осередки є нині не лише розпорошеними, але й дезінтегрованими до рівня окремих дослідницьких колективів, віртуальних груп за науковими інтересами. Натомість НАН України має міцну внутрішню організаційну структуру, що базується як на офіційних представницьких управлінських структурах (загальних зборах, президії, відділеннях наук, наукових радах і комітетах, спільних з МОН України регіональних наукових центрах тощо), так і на сформованому впродовж десятиліть науковому середовищі з його визнаними науковими школами, дослідницькими напрямами і колективами з їх високими інтелекту­альними, етичними та громадянськими демократичними традиціями, баченням перспектив наукового розвитку, принципово високим рівнем вимог до постави дослідницьких задач і результатів їх вирішення. Особливе значення академічного наукового середовища полягає в тому, що воно, об’єднуючи на корпоративних засадах провідних учених, науковців середнього покоління і початківців, забезпечує збереження і передачу живої наукової традиції, сприяє професійному, творчому, громадянському зростанню молоді. За багатьма своїми характеристиками і функціями академічне середовище є явищем значно ширшим за його суто наукові виміри. Воно об’єктивно виступає осередком та інструментом збереження та утвердження національної свідомості, гуманістичних світоглядних засад і моральних цінностей української інтелігенції. У цьому плані НАН України виконує також роль принципово важливого інституту громадянського суспільства в Україні.

Користуючись нагодою, вітаю усіх науковців регіону із славною річницею – 90-річчям Національної академії наук України. Бажаю усім Вам, дорогі колеги, а також Вашим сім’ям здоров’я, натхнення і подальших творчих успіхів у розбудові науки незалежної України.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка