Цей аналіз здійснено в рамках українсько-канадського проекту „Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні”



Скачати 238.56 Kb.
Дата конвертації09.03.2016
Розмір238.56 Kb.
Цей аналіз здійснено в рамках українсько-канадського проекту Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні
Загальний аналіз законодавчого забезпечення прав осіб із особливими потребами у системі вищої освіти
16 грудня 2009 року Верховна Рада ухвалила Закон України Про ратифікацію Конвенції про права інвалідів і Факультативного протоколу до неї”. Україна 24 вересня 2008 року підписала Конвенцію про права інвалідів і Факультативний протокол до неї.

Конвенція про права інвалідів передбачає, що держави-учасниці зобов’язуються забезпечувати та заохочувати повну реалізацію всіх прав людини й основоположних свобод всіма особами з особливими потребами/інвалідністю без будь-якої дискримінації за ознакою інвалідності. Також держави-учасниці забезпечують особам із особливими потребами/інвалідністю нарівні з іншими ефективний доступ до освіти через розвиток форм інклюзивної освіти: «Держави-учасниці визнають право інвалідів на освіту. Для цілей реалізації цього права без дискримінації й на підставі рівності можливостей держави-учасниці забезпечують інклюзивну освіту на всіх рівнях і навчання протягом усього життя» (Конвенція про права інвалідів, стаття 24 п. 1). Із цією метою держави-учасниці зобов’язуються: вживати всіх належних заходів для усунення будь-яких проявів дискримінації щодо осіб з особливими потребами/інвалідністю, а також сприяти наявності й використанню нових технологій, зокрема інформаційно-комунікаційних технологій, засобів, що полегшують мобільність, обладнання та допоміжних технологій, зручних для осіб з обмеженими можливостями, приділяючи першочергову увагу недорогим технологіям.

У Статті 2 Закону України «Про вищу освіту» наголошено: «Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України ( 254к/96-ВР ) і складається з законів України "Про освіту" ( 1060-12 ), "Про наукову і науково-технічну діяльність" ( 1977-12 ), цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього. Якщо міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про вищу освіту, то застосовуються правила міжнародних договорів». Тобто, Україна, відповідно до Статті 2 Закону «Про вищу освіту» повинна визнавати принципи Конвенції про права інвалідів, яку ратифікувала Верховна Рада України, а саме принцип про те, що держави-учасниці «забезпечують інклюзивну освіту на всіх рівнях і навчання протягом усього життя. Саме ратифікація Верховною радою України Конвенції про права інвалідів вимагає внесення змін до законодавства в сфері освіти, які стосуються інклюзивного освіти. Зокрема це стосується Закону Ураїни «Про вищу освіту».

Правовою основою для законодавчого закріплення термінів «інклюзивна освіта» та «особи з особливими освітніми потребами» є Конституція України, закони України «Про дошкільну освіту», “Про освіту», “Про реабілітацію інвалідів в Україні», “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», “Про охорону дитинства», Укази Президента України від 20.03.2008 р. № 244 «Про додаткові заходи щодо підвищення якості освіти в Україні», від 18.12.2007 р. № 1228 «Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями», розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2008 р. № 1352-р «Про затвердження комплексного плану заходів з розвитку освіти в Україні на період до 2011 року», Закон України « Про Державний бюджет України на 2010 рік», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.12 09 № 14 82 –р « Про затвердження плану заходів щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на період до 2012 року» та наказ МОН від 12.12.09 № 1153, що визначають завдання щодо забезпечення права осіб із особливими потребами, зокрема, фінансування, матеріально-технічного та науково-методичного забезпечення освітнього процесу.


Проблема законодавчого врегулювання термінології
Термін «інклюзивна освіта» є одним із ключових у таких визначальних міжнародних документах як: Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів (резолюція 48/96 Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1993 р.). Цей документ наголошує, що держави-учасниці повинні використовувати всі засоби для забезпечення рівних можливостей осіб із особливими потребами/інвалідністю у всіх сферах суспільного життя. В шостому пункті резолюції виокремлено освіту як важливий засіб інтегрування осіб із особливими потребами/інвалідністю і підкреслюється, що держави-учасниці повинні визнати принцип рівних можливостей у сфері початкової, середньої та вищої освіти. для інвалідів стала невід'ємною частиною системи загальної освіти.

Іншими документами, які усталюють термін інклюзивна освіта, є Саламанкська декларація та «Програма дій щодо освіти осіб із особливими освітніми потребами». Що стосується вищої освіти, то останні рішення, які прийняті на Конференції міністрів освіти країн Європи, зокрема в Лювені 28-29 квітня 2009 року, наголошують на посиленні соціальної місії та відповідальності вищої освіти перед особами з особливими потребами/інвалідністю: «Тому ми підкреслюємо соціальні характеристики вищої освіти і ставимо за мету забезпечення рівних можливостей доступу до якісної освіти. Доступ до вищої освіти має бути розширеним через сприяння можливостям студентів з малопредставлених груп і забезпечення відповідних умов для завершення ними навчання. Це включає покращення навчального середовища, зняття усіх перешкод у навчанні, створення відповідних економічних умов заради того, щоб студенти могли користуватися навчальними можливостями на усіх рівнях. Кожна країна-учасниця має встановити вимірні цілі для розширення загальної участі і підвищення участі малопредставлених груп у вищій освіті, що мають бути досягнуті до кінця наступного десятиріччя. Зусилля щодо досягнення рівності у вищій освіті мають супроводжуватися діями в інших частинах освітніх систем».



http://www.mon.gov.ua/education/higher/bolpr/komunike_2009_eng.pdf
Згідно з Комюніке Лювенської конференції, країни-учасниці Болонського процесу зобов’язалися створювати всі навчальні умови для осіб із особливими потребами/інвалідністю. Україна, ратифікувавши Лісабонську конвенцію та приєднавшись до Болонської декларації, також повинна виконувати всі взяті на себе зобов’язання. Це передусім стосується стратегічного пріоритету забезпечення рівності та соціальної взаємодії в рамках Європейської співпраці в освіті ("ET 2020"), див. документ про співпрацю –http://europa.eu/legislation_summaries/education_training_youth/general_framework/ef0016_en.htm

Власне Україна, як учасниця Болонського процесу, повинна використовувати роль освіти, і вищої освіти зокрема, як ключовий інструмент досягнення успішного соціального захисту та розвитку моделі соціальної інклюзії осіб із особливими потребами/інвалідністю.

Вища освіта та післядипломна освіта в більшості країн світу відіграють значущу роль у сприянні розвитку соціально справедливого суспільства, в якому культивується соціальна рівність, соціальна мобільність, реалізація особистості, незалежно від рівня її емоційно-психічних і фізичних можливостей. Освіта не є єдиним індикатором соціальної ізоляції осіб із особливими потребами/інвалідністю, як і не єдиним способом вирішення проблеми соціальної маргіналізації цих осіб. Але освіта є все-таки реперною точкою всіх зусиль будь-якого цивілізованого суспільства перетворити осіб з особливими потребами/інвалідністю в повноцінних членів спільноти, громади, суспільства. Освіта, і вища освіта зокрема, завдяки своєму множинному ефекту впливу на суспільство, завжди відчиняють двері до формування ширшої соціально-економічної політики щодо осіб, які потребують допомоги суспільства, його уваги та поваги.

З метою усталення національної термінологічної системи, пов’язаної з навчанням осіб із особливими потребами/інвалідністю, Україна повинна законодавчо врегулювати такі терміни, які загальновизнані в міжнародній практиці та які застосовуються в основних міжнародних документах, зокрема, в Саламанкській декларації та Програмі дій із навчання дітей з особливими освітніми потребами. Передусім, визначальною передумовою для всіх вищих навчальних закладів, як і для загальноосвітніх навчальних закладів, повинно стати усвідомлення, що інклюзивна освіта - це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення рівності основного права всіх осіб на освіту. З метою забезпечення рівного доступу до якісної вищої освіти всіх осіб із особливими потребами/інвалідністю вищі навчальні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання всіх наявних ресурсів до індивідуальних освітніх потреб і різних форматів навчання осіб із особливими освітніми потребами. При законодавчому врегулюванні національної термінології, пов’язаної з освітою для осіб із особливими потребами/інвалідністю, слід обґрунтувати необхідність запровадження терміну «інклюзія» як радикально нового концептуального підходу до організації навчального процесу. Україна має свій досвід освіти для осіб із особливими потребами/інвалідністю, що на сьогоднішній день відрізняється від досвіду розвинених країн світу, де соціальна інклюзія є стратегічним пріоритетом суспільного розвитку. Сьогодні в Україні немає офіційно усталеної термінології для характеристики учнів і студентів із особливими потребами/інвалідністю. В основних законах про освіту зустрічаються такі терміни, як діти, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку та особи, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатись у звичайних навчальних закладах. Характерно, що навіть в наказах Міністерства освіти і науки України не існує системного підходу до усталення єдиної термінології, як бачимо це з наказу Міністерства освіти і науки України № 691 від 2 грудня 2005 року «Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю», де використано низку термінів: «діти з особливими освітніми потребами», «молодь з інвалідністю», «діти з тяжкими порушеннями розвитку», «діти з обмеженими можливостями здоров’я» тощо. Але ці терміни відображають медичний підхід, коли увагу зосереджено на вадах здоров’я як на характеристиці особи, тоді як у міжнародній практиці домінує тенденція до розвитку соціальної моделі створення всіх можливостей для реалізації здібностей і можливостей осіб із особливими потребами/інвалідністю.



Спробу нормативної легітимізації терміна “інклюзивна освіта” здійснено в наказі Міністерства освіти і науки № 855 від 11.09.2009 року , що затверджує План дій щодо запровадження інклюзивного навчання дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009—2012 роки. Саме в цьому наказі МОН України чи не вперше наголошено на тому, що впровадження інтегрованого та інклюзивного навчання потребує створення відповідного освітнього середовища, забезпечення наукового супроводу, створення навчальних програм, навчальної методичного забезпечення, а ключовим фактором розвитку інклюзивної освіти має бути відповідна підготовка педагогів до роботи з дітьми з особливими потребами.: “Успішне впровадження інтегрованого та інклюзивного навчання дітей з особливими потребами, потребує вирішення завдань на державному рівні, а саме: формування нової філософії державної політики щодо дітей з особливостями психофізичного розвитку, удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази у відповідності до Конвенції ООН про права дитини, реалізації та поширення моделі інтегрованого та інклюзивного навчання дітей у дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах”.

http://www.mon.gov.ua
Якщо розглянути інклюзивну освіту в порівняльному зіставленні з освітньою інтеграцією осіб з особливими потребами/інвалідністю, то слід відзначити, що інтеграція – це зусилля, спрямовані на введення дітей у регулярний освітній простір, а інклюзія - це політика та процес, який дає змогу всім дітям брати участь у всіх програмах. Відмінність у підходах полягає у визнанні права осіб з особливими потребами/інвалідністю не лише на освітню інклюзію, а й на соціальну інклюзію, яка покликана змінювати суспільні стереотипи, оскільки мета інклюзивної освіти полягає передусім у створенні сприятливих педагогічно-методологічних, соціально-психологічних, соціально-економічних, медичних, соціо-культурних, організаційних і правових умов, а також гарантій для осіб з особливими потребами в реалізації їхнього права на вищу освіту відповідно до їхніх інтелектуальних, психологічних і фізичних можливостей. Тому основне завдання інформаційної кампанії в Україні, яка покликана сприяти зміні суспільних стереотипів і уявлень про осіб з особливими потребами/інвалідністю, полягає у творенні різних форматів соціальної реклами з метою засвоєння суспільством «месиджу», що інклюзія – це демонстрація суспільного вміння та суспільного бажання враховувати особливі індивідуальні потреби та пристосовуватися до них, а не навпаки. У розвинених країнах світу, де високі соціальні стандарти життя, соціальна інклюзія за допомогою вищої освіти створює всі умови для осіб із особливими потребами/інвалідністю, щоб забезпечити їм рівний доступ до якісної освіти впродовж усього життя (life-long education), а також передбачає однакове трактування потреб учасників навчального процесу, яким створюються умови відповідно до їх індивідуальних можливостей і здібностей, і, що найважливіше, гарантує досягнення розвитку здібностей. Вищі навчальні заклади в Україні в своїй місії та в цілях, що задекларовані в їхніх Статутах і Програмах перспективного розвитку, повинні наголошувати на соціальному вимірі вищої освіти, який передусім передбачає створення передумов і умов для здобуття знань, компетентності і фахових навиків усім особам із особливими потребами/інвалідністю.

Інклюзивна освіта – це не просто включення осіб із особливими потребами/інвалідністю в загальний освітній простір, а це, передусім, особистісно-зорієнтовані методи навчання, в основі яких лежить індивідуальний підхід до кожного студента/студентки з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей - здібностей, специфіки розвитку, типів темпераменту, емоційної архітектури тощо.

Різноманітність і гнучкість навчальних траєкторій, як наприклад, стаціонарна, заочна, дистанційна, екстернатна форми здобуття вищої освіти, різні сертифікаційні програми, курси, літні та зимові школи – повинні слугувати соціальній інклюзії осіб з особливими потребами/інвалідністю. Створення широкого діапазону індивідуалізованих навчальних траєкторій, а також створення всіх умов для освоєння знань особами з особливими потребами/інвалідністю повинні стати для українських ВНЗ одним із пріоритетів їхньої суспільної відповідальності. В умовах фінансово-економічної кризи особи з особливими потребами/інвалідністю виявилися чи не найуразливішою групою населення. Саме тому однією з найголовніших проблем українського суспільства, яке прагне стати суспільством знань, є проблема відсутності належних умов: навчально-методичних, побутових, інформаційно-технологічних тощо, -- для здобуття вищої освіти особами особливими потребами/інвалідністю. Розв’язання цієї проблеми є своєрідним індикатором рівня зрілості та цивілізованості будь-якої держави. У цьому контексті забезпечення рівного доступу до якісної вищої освіти особам із особливими потребами/інвалідністю – це тест української держави та українського суспільства на цивілізованість і зрілість.

Нормативно-законодавча база
З метою ілюстрації розриву між нормативно-законодавчою базою, яка передбачає окремі гарантії, пільги та соціальний захист осіб із особливими потребами/інвалідністю при здобутті ними вищої освіти, та реаліями, з якими ці особи стикаються, переступивши поріг вищих навчальних закладів, ми у цьому підрозділі спробуємо подати основні статті законів України, Указів Президента України та Постанов Кабінету міністрів України, що стосуються студентів-інвалідів. Невиконання законів і нормативно-правових актів керівниками вищих навчальних закладів України засвідчує як про низьку правову культуру в нашому суспільстві, так і про суспільну безвідповідальність керівників ВНЗ, і що найдраматичніше, про відсутність державного контролю за інституційним дотриманням законодавства і виконанням наказів центральних органів управління освітою. Відсутність законодавчого закріплення механізмів контролю за дотриманням ВНЗ законодавства щодо студентів-інвалідів, зокрема у питаннях доступності до відповідної інфраструктури та розвитку навчально-методичного забезпечення стає найбільшою перешкодою на шляху реалізації прав осіб із особливими потребами/інвалідністю при здобутті вищої освіти. Ратифікація Конвенції про права інвалідів є ще одним зобов’язанням для адміністрацій українських ВНЗ неухильно дотримуватися вимог законодавчих і нормативно-правових актів та взяти їх за основу при організації як вступу осіб з особливими потребами/інвалідністю до ВНЗ, так і організації навчального процесу для таких осіб.

Невиконання законодавчих норм і положень керівництвом ВНЗ пов’язане передусім із тим, що українське законодавство не передбачає відповідні механізми та процедури застосування юридичної відповідальності за відсутність здійснення належних заходів щодо забезпечення особам із особливими потребами/інвалідністю доступу на рівні з іншими до транспорту, до інформації та спілкування, включно з інформаційно-комунікаційними технологіями та системами, а також до інших об’єктів та послуг, відкритих для населення. Саме тому українські реалії породжують проблеми: від форм архітектурної доступності для осіб із особливими потребами/інвалідністю у вищих навчальних закладах, до відсутності широкого діапазону відповідних навчальних програм, що враховують здібності та можливості цих осіб з метою надання їм належного рівня фахової підготовки.

Сьогодні в Україні маємо низку питань, що стосуються соціального забезпечення студентів із особливими потребами/інвалідністю, які поки що не врегульовує чинне законодавство або ж його норми мають суперечливий характер, унаслідок чого питання рівності умов надання освітніх послуг викликає сумнів. Особливо це ілюструє ситуація з нерівністю правового статусу ВНЗ різних формах власності. Унаслідок цієї нерівності здійснюється фінансування з державного бюджету тільки студентів вищих навчальних закладів державної форми власності. Так, відповідно до Переліку заходів щодо соціально-трудової і професійної реабілітації інвалідів фінансування навчання інвалідів у вищих навчальних закладах здійснюється ...тільки... у державних ВНЗ (за винятком Міжнародного університету розвитку людини „Україна”). Таке очевидне ігнорування студентів-інвалідів ВНЗ приватної форми власності вимагає якщо не врегулювання на законодавчому рівні, то, принаймні, невідкладного перегляду.

У ратифікованій Україною Конвенції про права інвалідів наголошено, що з метою реалізації права на вищу освіту (в тому числі й університетську) держави-учасники забезпечують саме інклюзивну вищу освіту. Це означає, що держави-учасниці беруть зобов’язання надавати особам з особливими потребами/інвалідністю можливість засвоювати життєві та соціалізовані навички, щоб полегшити їх повну та рівну участь у навчальному процесі, а саме:



  • Сприяння засвоєнню азбуки Брайля,

  • Застосування в навчальному процесі альтернативних шрифтів, альтернативних методів, способів та форматів спілкування усіх учасників навчального процесу;

  • Сприяння засвоєнню жестової мови та заохоченню мовленнєвої самобутності глухих;

  • Забезпечення таких умов навчального процесу осіб із особливими освітніми потребами, які сприяють застосуванню методів і засобів спілкування та в атмосфері, що максимально сприяє засвоєнню знань і соціальному розвитку.

Таким чином, аналіз основних стратегічних напрямків Конвенції про захист і заохочення прав і гідність інвалідів свідчить, що метою української державної політики повинно бути не тільки надання соціальної допомоги особам із особливими потребами/інвалідністю, а й забезпечення їм рівних з іншими українцями можливостей в реалізації їхніх громадянських, економічних, соціо-культурних та інших прав і свобод. Для осіб із особливими потребами/інвалідністю право на вищу освіту має особливе значення як чи не єдина можливість подолати соціальну сегрегацію, включитися в суспільне й соціально-економічне життя, сформувати власний повноцінний соціальний статус.

Відповідно до Конвенції про права інвалідів, особи з особливими потребами/інвалідністю мають право на освіту (в тому числі вищу), професійну підготовку та відновлення працездатності, на послуги з питань працевлаштування та інші види обслуговування, які дозволяють їм максимально проявити свої можливості та здібності, а також прискорюють процес їхньої соціальної інтеграції. В Україні право осіб з особливими потребами/інвалідністю на вищу освіту забезпечує Закон України "Про вищу освіту". Сьогодні зазначений закон не в повній мірі відповідає реальним потребам осіб із особливими потребами/інвалідністю. У новій редакції закону України "Про вищу освіту" йдеться про надання особам з обмеженими фізичними можливостями особливих преференцій – пільг і соціальних гарантій під час вступу до вищих навчальних закладів і впродовж навчання в них; належної підготовки фахівців з числа інвалідів на основі спеціальних освітніх технологій.

Вперше, відповідно до наказу МОН від 04.07.2006р. №504 "Про організацію прийому та навчання осіб з обмеженими фізичними можливостями" спільно з Українським товариством глухих визначено мережу вищих навчальних закладів, перелік напрямів підготовки (спеціальностей) та обсяги прийому осіб з вадами слуху. Починаючи з 2006р. передбачено в обсягах державного замовлення вищим навчальним закладом квоти на прийом осіб з обмеженими фізичними можливостями (вадами слуху) для підготовки фахівців з вищою освітою. Згідно з п.22 Умов прийому до вищих навчальних закладів (в тому числі і до університетів), затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 25.12.2007р. №1172, поза конкурсом при наданні Сертифікатів Українського центру оцінювання якості освіти (одержані оцінок на вступних випробуваннях) з оцінками не нижче 4 балів за 12-бальною шкалою зараховуються інваліди І та ІІ груп, яким не протипоказане навчання за обраним напрямом (спеціальністю). Згідно з п.16 Умов прийому до вищих навчальних закладів осіб з обмеженими фізичними можливостями (І та ІІ груп), для яких Український центр оцінювання якості освіти не може забезпечити проходження незалежного зовнішнього оцінювання навчальних досягнень, складають вступні випробування у вищому навчальному закладі у формі співбесіди.

Аналізуючи законодавство, що регулює відносини, пов'язані з правом на фінансування пільгових категорій студентів (інвалідів, сиріт), можна зробити висновок про те, що в даний час ця проблема розв'язується з позиції бюджетного дефіциту, ніж з позиції пріоритетності конституційних прав людини.

Звісно, що всі пропозиції та положення, які були викладені в законодавчих і нормативно-правових документах, потребують актуалізації, однак є такі положення, які варто повторити і навіть наголосити на їхньому неухильному виконанні. Насправді, сьогодні в Україні є гостра потреба в підготовці та ухваленні Освітнього кодексу, про що вже ведуться розмови. Ситуація із законодавчим закріпленням гарантій студентам-інвалідам є якраз і є ілюстрацією потреби в єдиному освітньому кодексі, який би усталив нову термінологію через призму нової філософії освіти для осіб з особливими освітніми потребами.

Для здійснення фахової підготовки осіб з інвалідністю у вищих навчальних закладах, згідно з Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" передбачено низку гарантій і пільг цій категорії громадян у здобутті вищої освіти у державних навчальних закладах, а саме:

- зарахування I-II групи інвалідів до вищих навчальних закладів здійснюється поза конкурсом за умови отримання ними позитивних оцінок;

- за рекомендацією органів охорони здоров'я та соціального захисту населення приймальна комісія розглядає питання про можливість зарахування до вищих навчальних закладів понад державне замовлення за результатами співбесіди з правом навчання за місцем проживання інвалідів, які не спроможні відвідувати навчальний заклад, а також створює умови для проходження ними курсу навчання екстерном;

Для працюючих інвалідів надано дозвіл на навчання за індивідуальними графіками, запроваджено присудження іменних стипендій.



Важливим аспектом забезпечення рівного доступу до вищої освіти є забезпечення безбар’єрного доступу для осіб із особливими потребами. Зокрема, у 2008 році до вищих навчальних закладів зараховано майже 5 тисяч молодих людей з особливими потребами. Такі дані озвучив тодішній міністр освіти і науки Іван Вакарчук . Для порівняння: у 1994-1995 році у ВНЗ України навчалось лише 945 осіб з інвалідністю, у 2004-2005 році – майже 3 тисячі, уу 2006-2007 році кількість студентів-інвалідів сягала 7 тисяч.

Закон України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні

Стаття 22. У разі складення вступних іспитів (вступних випробувань) з позитивним результатом до вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації зараховуються поза конкурсом діти-інваліди та інваліди першої і другої груп, яким не протипоказане навчання за обраною спеціальністю, до професійно-технічних навчальних закладів - діти-інваліди та інваліди, яким не протипоказане навчання за обраною професією (спеціальністю) та спеціалізацією.

За інших рівних умов переважне право на зарахування до вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладів мають інваліди та діти з малозабезпечених сімей, у яких:

обидва батьки є інвалідами;

один з батьків - інвалід, а інший помер;

одинока матір з числа інвалідів;

батько - інвалід, який виховує дитину без матері.

Під час навчання зазначеним категоріям громадян стипендія та пенсія (державна соціальна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам) виплачуються в повному розмірі.

Стаття 23. Державою визнається дактильно-жестова мова як засіб міжособового спілкування, а також як засіб навчання інвалідів з вадами слуху.

Правовий статус та сфера застосування дактильно-жестової мови визначаються законодавством України.

Інвалідам по слуху забезпечується доступ до засобів масової інформації шляхом титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Стаття 24. Після закінчення навчального закладу інвалідам надається право вибору місця роботи з наявних варіантів або надається за їх бажанням право вільного працевлаштування.
Закон України про освіту

Стаття 57. Гарантії держави педагогічним, науково-педагогічним працівникам та іншим категоріям працівників навчальних закладів

3. У разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке унеможливлює виконання ним професійних обов'язків і обмежує перебування в дитячому, учнівському, студентському колективах, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу, за ним зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

При відмові у прийнятті на роботу, ненаданні роботи за спеціальністю інваліду, направленому за розподілом після закінчення навчального закладу, або при недодержанні інших умов трудового договору і законодавства про працю адміністрація підприємства (об'єднання), установи і організації відшкодовує витрати на його проїзд до місця роботи і назад до місця, де він проживає, а також витрати на проїзд супровідника, якщо він є необхідним.
Указ Президента України Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями

4. Міністерству освіти і науки України:

забезпечити створення до початку 2005-2006 навчального року в гуртожитках навчальних закладів відповідних житлово-побутових умов для учнів та студентів з інвалідністю, насамперед тих, які пересуваються в інвалідних візках;

прискорити розроблення та запровадження навчального курсу з питань формування безперешкодного середовища для життєдіяльності людей з обмеженими фізичними можливостями на архітектурних і будівельних факультетах вищих навчальних закладів, у закладах післядипломної освіти;

Указ Президента України Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями

2. Кабінету Міністрів України:

розглянути питання щодо створення у складі Міністерства освіти і науки України структурного підрозділу з питань корекційної освіти та реабілітації дітей-інвалідів, а також відповідних підрозділів у складі місцевих органів управління освітою;

передбачити під час доопрацювання проекту Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" необхідні кошти для створення у навчальних закладах сучасної навчально-реабілітаційної бази.

5. Міністерству освіти і науки України вжити заходів щодо:

удосконалення навчально-матеріальної бази загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладів для забезпечення освітніх потреб дітей та молоді з інвалідністю;

удосконалення до 1 вересня 2008 року системи підготовки та перепідготовки педагогічних працівників з урахуванням освітніх та реабілітаційних потреб людей з інвалідністю, запровадження спеціальних навчальних програм з підготовки сурдоперекладачів.
Постанова КМУ від 12 травня 2007 р. N 716 Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями,психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року

Створення умов для доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю до всіх видів освітніх послуг

29. Провести інвентаризацію гуртожитків професійно-технічних і вищих навчальних закладів, затвердити графік їх переобладнання і вжити заходів до покращення умов проживання учнів, студентів та аспірантів, зокрема створити умови для осіб з обмеженими фізичними можливостями, в тому числі для тих, що пересуваються у візках.

30. Розробити та затвердити методичні рекомендації щодо організації навчання осіб з обмеженими фізичними можливостями у професійно-технічних і вищих навчальних закладах.

31. Забезпечити відповідні навчальні заклади підручниками і навчальною літературою для інвалідів і дітей-інвалідів.

32. Забезпечити підготовку необхідної кількості педагогічних працівників за методиками роботи з особами з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю.

33. Забезпечити щорічне збільшення обсягів державного замовлення на підготовку осіб з обмеженими фізичними можливостями за професіями та спеціальностями, що користуються попитом на ринку праці.

34. Продовжити роботу із збільшення кількості спеціальних груп осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю у професійно-технічних і вищих навчальних закладах.

35. Забезпечити соціальне супроводження інвалідів і дітей-інвалідів, які навчаються у професійно-технічних і вищих навчальних закладах, залучаючи з цією метою патронатні служби та волонтерів.

36. Скласти переліки професій і спеціальностей, за якими можуть навчатися інваліди по зору та слуху, з психічними захворюваннями та розумовою відсталістю, ураженнями опорно-рухового апарату.

37. Розробити та подати на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо дистанційного, інтегрованого та інклюзивного навчання осіб з обмеженими фізичними можливостями.


Основними завданнями ВНЗ для впровадження інклюзивної освіти

Основні завдання вищої освіти з погляду необхідності ширшого провадження форм інклюзивної освіти сформулював міністр освіти і науки Іван Вакарчук на підсумковій колегії Міністерства освіти і науки України "Вища освіта України - європейський вимір: стан, проблеми, перспективи" 21 березня 2008 року: «Сьогодні, досягши певного рівня економічного розвитку, ми вже спроможні запропонувати молоді з особливими потребами широкий вибір безбар'єрних форм організації навчального процесу, зокрема інтегровану (інклюзивну) форму навчання, яка дає можливість молоді зазначеної категорії навчатися в звичайних академічних групах.

Я впевнений, що до початку нового навчального року ректори ВНЗ знайдуть кошти, наприклад, за рахунок зменшення витрат на представницькі цілі та святкування ювілеїв, і вирішать питання технічного забезпечення навчання студентів з обмеженими можливостями, зокрема обладнають пандуси, поручні, санітарні і медичні кімнати для хворих, вирішать питання забезпечення сурдоперекладом, апаратами для осіб із вадами слуху, подбають про умови їх проживання в гуртожитках. Водночас ми маємо терміново вирішити питання щодо забезпечення фінансування видання підручників і навчальних посібників для студентів з корекційної психопедагогіки, логопедії, сурдопедагогіки.»

http://www.mon.gov.ua/main.php?query=newstmp/2008/21_03

У цьому контексті варто наголосити, що на виконання доручення віце-прем'єр-міністра України Жулинського М.Г. від 28 грудня 2000 р. Міністерство освіти і науки створило робочу групу для розробки Комплексної програми освіти та фахової підготовки дітей-інвалідів, передбачивши конкретні заходи щодо доступу до навчання для інвалідів та забезпечення їх підручниками та іншою навчальною літературою.

Програму було розроблено в зазначений термін, обговорено та схвалено на II Міжнародній науково-практичній конференції з актуальних проблем виховання і навчання людей з особливими потребами, що відбулась на базі Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” за участю Міністерства освіти і науки України та Академії педагогічних наук. Програма розміщена на веб-сторінці Міністерства.


Підготовка до навчання у ВНЗ

Теперішня модель довузівської підготовки не передбачає елементи адаптації осіб із особливими освітніми потребами до вимог вступних випробувань у ВНЗ взагалі та конкретного ВНЗ зокрема. На жаль, саме на цьому етапі є суттєві бар’єри щодо навчанняl для таких осіб, передусім йдеться про відсутність програм і методик підготовки, що орієнтовані на абітурієнтів із особливими потребами.

Наслідком є збільшення відстані між рівнями підготовки до вступних випробувань абітурієнтів з особливими освітніми потребами та звичайними абітурієнтами.
Основні напрями вдосконалення освіти і фахової підготовки осіб із особливими потребами/інвалідністю у вищій освіті

Організаційні

– розробити нормативно-правову базу для впровадження форм інклюзивної освіти у ВНЗ;

- усунути відповідно до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” всі комунікаційні і архітектурні перешкоди, що заважають вільному пересуванню осіб з обмеженими фізичними можливостями у приміщеннях, де здійснюється навчання;
- розробити нормативи чисельності асистентів, сурдоперекладачів та інших спеціалістів для створення умов для осіб із особливими освітніми потребами/інвалідністю, законодавчо закріпити ці посади у штатному розписі ВНЗ та передбачати кошти відповідно до цих нормативів;

- створити при навчально-методичних відділах ВНЗ навчально-методичні підрозділи для супроводу студентів з особливими потребами/інвалідністю, що виконуватиме такі функції:



  • супровід студентів з особливими потребами з метою диференціації й індивідуалізації процесу навчання;

проведення навчально-методичного й наукового супроводу навчальних програм із різних дисциплін;

- розробити механізми надання психологічної підтримки особам із особливими освітніми потребами під час їхнього навчання у вищих навчальних закладах та законодавчо закріпити механізми фінансування форм такої підтримки;



  • - створити у вищих навчальних закладах представництва ССМ і громадських організацій, що представляють інтереси осіб з особливими потребами, для організації волонтерської та патронажної служб, що надаватимуть їм допомогу;


Навчально-методичні:

  • розроблення методик диференційованого підходу до процесу навчання й оцінювання знань, умінь і здібностей студентів з особливими потребами/інвалідністю

  • проведення загально університетських методологічних семінарів для викладачів кафедр з питань інтеграції студентів з особливими потребами у процес навчання;

  • підготовка і видання навчально-методичної літератури для студентів з особливими потребами/інвалідністю, розроблення дистанційних програм навчання для студентів із проблемами слуху і порушеннями опорно-рухового апарату.

  • у бібліотеках і навчальних аудиторіях ВНЗ придбати спеціалізовані комп’ютерні програми для навчання осіб з особливими потребами/інвалідністю;

- забезпечення осіб із проблемами зору спеціальною літературою: книгами, підручниками, навчальними посібниками, журналами, надрукованими шрифтом Брайля та укрупненим шрифтом, і звуковими комп’ютерними програмами;

- забезпечувати наявність аудіовізуальних засобів навчання, видання електронних, друкованих, аудіо-візуальних форматів спеціальної навчально-методичної літератури для осіб з особливими потребами

- забезпечити розробку дидактичних матеріалів та засобів навчання осіб із особливими потребами/інвалідністю для дистанційної та відкритої форм навчання;

- передбачити організацію оздоровлення студентів-інвалідів упродовж навчання у вищих навчальних закладах за кошти державного бюджету або бюджету ВНЗ;



Марія Зубрицька,

проректор із науково-педагогічної роботи

Львівського національного університету імені Івана Франка

При використанні матеріалів, посилання на автора та проект є обов’язковим.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка