Центр психологічної служби «Асертивна поведінка вчителя як засіб забезпечення конструктивної взаємодії з учнями»



Сторінка2/3
Дата конвертації19.02.2016
Розмір0.62 Mb.
1   2   3

1.3. Попередження конфліктів в системі «Учитель - учень»
Володіння технологією спілкування допомагає педагогу організувати правильну поведінку у конкретній ситуації. Неправильний педагогічний вплив або неправильна форма спілкування, вибрана для взаємодії, тобто “технологічна” непідготовленість до спілкування, може привести до конфлікту між учителем і учнем.

До найпоширеніших причин виникнення педагогічних конфліктів у взаємодії «вчитель — учень», «вчитель — учні» належать:



  • нездатність учителя прогнозувати на уроці поведінку учнів. Несподіваність їх вчинків часто порушує запланований перебіг уроку, викликає в учителя роздратування та прагнення будь-якими засобами подолати конфлікт. А обмеженість інформації про причини того, що трапилось, ускладнює вибір оптимальної поведінки, засобів впливу на клас;

  • намагання вчителя будь-якими засобами зберегти свій соціальний статус за рахунок зниження статусу учня. Вчитель вживає вирази низького стилю («розвісив вуха», «роззявив рота», «вештаєшся», «Що ти верзеш?»). Це порушує принципи взаємодії, доводить ситуацію до конфлікту;

  • оцінювання вчителем не окремого вчинку учня, а його особистості («роззява», «дурень», «нахаба»). Це визначає ставлення до учня інших вчителів та свідків (особливо у поч. школі);

  • суб’єктивізм учителя у сприйнятті вчинку учня, недостатня інформованість про його мотиви;

  • намагання суворо покарати учня, мотивуючи це тим, що зайва суворість не завадить;

  • невміння спрогнозувати наслідки необ’єктивного оцінювання вчинків дітей;

  • нездатність до самоконтролю (роздратованість, брутальність, знервованість, нетактовність, грубість, мстивість, самовдоволеність, безпорадність та ін.). Конфліктують з учнями вчителі з негнучким мисленням, стереотипністю оцінок, шаблонним підходом до їх запитів та інтересів, нездатністю оцінювати об’єктивність вимог до учнів. Особливо небезпечні їх недовіра і підозра. Свою прискіпливість до учнів вони вважають вимогливістю, а вимогливість до себе з боку учнів сприймають як посягання на авторитет;

  • брак педагогічних здібностей;

  • незадовільна організація роботи у педагогічному колективі;

  • застосування покарання без урахування позиції учнів.

Кожна помилка вчителя при вирішенні конфліктів травмує учнів, вселяє недовіру до нього, порушує систему взаємин між учителем і учнями. У педагога виникає глибокий стресовий стан, незадоволення своєю працею, нездорове усвідомлення залежності професійного самопочуття від поведінки учнів.

Керівники шкіл часто звинувачують вчителя у виникненні конфліктів, а вчитель свою провину визнає рідко. Найчастіше вони трапляються в учителів, які цікавляться лише рівнем засвоєння предмета.

Ситуація на уроці доходить до конфлікту, як правило, із невстигаючим учнем. Тому в інтересах вчителя виявляти до них особливу увагу, своєчасно надаючи їм допомогу.

Буває, що конфлікт виникає внаслідок покарання за недисциплінованість на уроці поганими оцінками з предмета. Це не тільки консервує особистий конфлікт, а знижує зацікавленість в учня до предмета. Немало конфліктів спричинює низький рівень педагогічного спілкування вчителів, які не можуть своєчасно зупинитися, уникнути різких слів, негативних узагальнень та перебільшень («Від тебе ніколи не почуєш нічого розумного», «Ти завжди брешеш», «Таких, як ти, і у в’язницю не беруть» тощо), загрозливих оборотів у якості попереджень («Дивіться ж мені, щоб зробили...», «Спробуйте мені тільки не...». Це ображає вихованців, підриває довіру до здатності педагога бути справедливим.

Виділяють і негативні стереотипи педагогічної поведінки, що породжують незадоволення учнів вчителями, стимулюють розвиток конфліктів: емоційні спалахи, дратівливість через дрібниці; безпідставні дії; використання дитячих методів дисциплінування, відкритий розподіл учнів за симпатіями; залякування, вимоги у формі погроз; надмірна фіксація уваги на недоліках учнів; привселюдні образи; втручання у світ особистісних стосунків хлопців і дівчат; негативна оцінка інших вчителів при учнях тощо.

Динаміка конфлікту складається з трьох основних стадій: наростання, реалізація, згасання.

Конфлікт виникає не одразу, початком його буває інцидент, непорозуміння, коли ще немає відкритого протистояння, наявні лише невдоволення, нестриманість учнів. Але це не можна обходити увагою, бо нерідко учні трактують таку ситуацію як конфлікт. Якщо вчитель не усвідомить цього і вчасно не внесе коректив у ситуацію, вона може набути деструктивного характеру. Належно продумані, делікатні превентивні дії знімають напругу, відкривають простір для позитивних емоцій. Часто ефективним буває компроміс, взаємний аналіз ситуації.

Реальний механізм налагодження нормальних відносин полягає у запобіганні конфліктним ситуаціям завдяки правильній психологічній тактиці у спілкуванні з учнями, навіть «зарядженими» на протистояння.

Погашенню, усуненню конфліктів сприяє переключення уваги з проблем, які спровокували його ділові чи інші питання щодо яких відсутній різнобій поглядів.

Навіть за найнапруженішої ситуації учитель мав би пам’ятати мудрість: «Перш ніж грюкати дверима, подумай, як зайдеш знову до класу!».

Поведінка вчителя у конфліктній ситуації

Для ефективного подолання конфліктної ситуації вчителеві необхідно обрати поведінку, враховуючи власний стиль, стиль інших, втягнутих до конфлікту людей. Психолого-педагогічна наука виокремлює п’ять стилів поведінки в конфліктній ситуації.

1. Конкуренція або суперництво, прагнення стати центром ситуації. За цієї позиції погляди, потреби інших учасників ситуації не сприймаються як значущі. Кожен обстоює свою думку, поведінку як єдино правильну, ігноруючи міркування інших. Це активний, майже агресивний наступ, намагання вирішити конфлікт, ігноруючи інтереси інших осіб. Виявляється в діях, задоволенні своїх інтересів на шкоду іншим учасникам конфлікту.

2. Уникнення. Пов’язаний з намаганням відсунути конфліктну ситуацію якомога далі, сподіваючись, що все вирішиться само собою. Часто при цьому послуговуються тезою, що «поганий мир кращий за добру сварку». Така стратегія не завжди свідчить про намір ухилитися від вирішення проблеми. Вона може бути й конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію, коли вирішення її доцільніше відкласти на пізніше. Проте захоплення стратегією уникнення може призвести до втрати особистісних позицій у колективі.

3. Пристосування. Йдеться про взаємне пристосовування партнерів, за якого людина діє, не відстоюючи своїх інтересів.

4. Співробітництво. Головне для нього — прагнення разом підійти до ефективного вирішення ситуації, конфлікту з урахуванням інтересів, потреб обох сторін, пошук взаємовигідних умов і шляхів досягнення порозуміння. Ця стратегія є найефективнішою для налагодження добрих стосунків, але вимагає більше часу, ніж інші. Крім того, обидві сторони повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати одне одного, виробити альтернативні варіанти дій.

5. Компроміс. Виявляється у намаганні не загострювати ситуації у конфлікті за рахунок взаємних поступок інтересами. Він схожий на співробітництво, але його досягнення відбувається на поверхневому рівні стосунків. Партнери не враховують глибинних потреб, інтересів, а задовольняються зовнішньою стороною поведінки.

Педагог повинен уміти успішно використовувати кожен зі стилів вирішення конфліктної ситуації, враховуючи конкретні обставини: вміти поступатися, йти на розумний компроміс, встановлювати партнерські стосунки й водночас обстоювати власну позицію, розширюючи арсенал стилів, а не діяти за єдиним стандартом.

Найважливішою передумовою неприпустимості загострення конфліктної ситуації є педагогічний такт учителя. Це сильний засіб, за допомогою якого вихованців можна перетворити на своїх спільників чи, навпаки, суперників. Він є показником зрілості педагога як майстра своєї справи.

Сформованість уміння спілкуватися на професійно-педагогічному рівні є необхідною передумовою становлення всього комплексу педагогічних здібностей учителя. Оволодіння мистецтвом педагогічного спілкування – завжди вельми важке завдання для майбутнього педагога, педагога-початківця.



Найпоширеніші причини виникнення складних педагогічних конфліктів у взаємодії «вчитель — учень»:

1. Нездатність прогнозувати учителем поведінку учнів на уроці (невстигання у часі, роздратованість, прагнення подолати конфлікт).



2. Намагання вчителя зберегти свій соціальний статус за рахунок зниження статусу учня.

3. Оцінювання вчителем не окремого вчинку, а особистості учня (роззява, нахаба).

4. Намагання суворо покарати учня, мотивуючи це тим, що зайва суворість не зашкодить.

5. Суб’єктивне оцінювання дітей і його наслідки.

6. Нездатність до самоконтролю. Кожна помилка вчителя при вирішенні конфліктів травмує учнів, вселяє недовіру до нього, порушує систему взаємин між учителем і учнями. У педагога виникає глибокий стресовий стан, незадоволення своєю працею, нездорове усвідомлення залежності професійного самопочуття від поведінки учнів.

У конфліктній ситуації головним для педагога є виведення учня на діалог.



Педагогічний діалог — це пік конфлікту, особливий стан єднання педагога та учня. Коли ви почуєте з уст дитини її незадоволення, тоді ви зможете знайти вихід із конфліктної ситуації тому, що ви будете знати її причину. .

Багато конфліктів виникає з приводу невиконання домашніх завдань, поганої успішності, неготовності виправити власну помилку. Так звані конфлікти діяльності. Хорошою тактикою у таких конфліктах є надання учневі можливості довчити, перескласти, надати додаткову інформацію, піти на компроміс з обов’язковим врахуванням інтересів, потреб та аргументів учня.



Конфлікти поведінки та вчинків виникають із приводу порушення правил поведінки у школі. їх значно складніше вирішувати, оскільки в них втягуються «важкі» учні. Для вирішення таких конфліктних ситуацій вчитель і вихователь повинен пам’ятати про об’єктивність.

Чинники, які провокують конфлікт:

  • погрози («не будеш добре себе вести — виженуть зі школи»);

  • негативна критика («як можна бути таким неорганізованим»);

  • образи («ти просто роззява, чого ще можна від тебе чекати»);

  • зміна теми («це дуже цікаво, але давай поговоримо про твою поведінку»);

  • накази («я даю тобі два тижні, щоб виправити оцінку і стати слухняним»).

Найважчими є конфлікти взаємин.

Вони найбільш тривалі й виникають на ґрунті недоброзичливих стосунків (антипатія) як наслідок постійних попередніх конфліктів діяльності та поведінки. Виправлення їх є випробуванням професіоналізму педагога, оскільки він повинен стати вище почуттів образи, неприязні та показати учневі культуру, шляхетність у стосунках. Це ситуація, в якій учитель відверто визнає свої помилки, вибачається, пропонує забути образи. Дуже важливо в таких конфліктних ситуаціях вдало вибрати час та місце для розмови. Розмова по «гарячих слідах» приречена на невдачу. Розмова з учнем на очах у класу викликає в нього бажання продемонструвати сміливість і незалежність.

Отже, вчитель для вирішення конфліктної ситуації повинен спрямувати свою активність на краще розуміння співрозмовника. У конфліктній ситуації вчитель мусить бачити проблему з обох сторін, тому що попередження та вирішення конфліктів значною мірою залежить від педагогічної майстерності вчителя.
1.4. Мистецтво педагогічного спілкування
ПАМ’ЯТКА

«Про психологічний клімат на уроці»

Сприятливий психологічний клімат на уроці залежить від багатьох і багатьох факторів, які практично неможливо позначити в невеликій пам’ятці. У ній відмічені найбільш актуальні для вчителя моменти:

1. Вчителю важливо пам’ятати, що психологічний клімат на уроці починає створюватися поза уроком.

2. Ставлення учнів до вчителя - це найважливіша складова психологічної атмосфери уроку. Як учитель відноситься до роботи, як розмовляє з дітьми, батьками, іншими вчителями, радіє чи він успіхам дітей і як він радіє, як він висловлює свої емоційні почуття, як він ними володіє - все це і багато іншого впливає на сприйняття вчителя учнями і на їх ставлення до нього.

3. Учитель повинен входити в клас з хорошим, бадьорим настроєм.

4. Вчитель повинен вміти налаштувати себе на життєрадісне спілкування з дітьми.

5. Вчителю взагалі повинно бути притаманне бажання і прагнення спілкуватися з дітьми, спілкуватися в доброзичливій формі.

6. Включаючи емоційні стани негативної модальності, можна виразити в делікатній формі.

7. Щоб гнучко і адекватно реагувати на ту чи іншу ситуацію на уроці, вчитель повинен добре знати вікові психологічні особливості учнів, а також розвивати в собі педагогічну спостережливість.

8. Одним із самих «вибухонебезпечних» етапів уроку є регулювання та корекція поведінки учнів, оцінка їх знань.

Непомірне заохочення або покарання приносять шкоду. Схвалення, заохочення будуть по-різному сприйняті різними учнями (наприклад, з різним рівнем самооцінки). Психологічно важливо не захвалювати, добре встигає учень з високою самооцінкою, важливо і для самого учня, і для учнів класу (А.С. Макаренко).

9. Якщо осуд з боку вчителя неминуче, воно повинно відповідати ступеню провини учня.

10. Навчання і виховання має будуватися без покарань і окриків (В.С. Сухомлинський).

11. Психологічний дискомфорт на уроці для вчителя, а потім і для учнів, часто йде від почуття професійного безсилля в педагогічній діяльності, тому вчителю важливо вдосконалювати свою професійну майстерність.

12. Приходьте в кабінет трохи раніше дзвінка. Переконайтеся, чи все готово до уроку. Прагніть до організованого початку уроку.

13. Не витрачайте час на пошуки сторінки вашого предмета в класному журналі, позначте її закладкою заздалегідь, привчіть чергових залишати на столі вчителя записку з прізвищами відсутніх учнів.

14. Починайте урок енергійно. Не зачіпайте питання про те, хто не виконав домашнього завдання. Урок ведіть так, щоб кожен учень з початку і до кінця був зайнятий справою.

15. Захоплює учнів змістом матеріалу, контролюйте темп уроку, допомагайте «слабким» повірити в свої сили. Тримайте в полі зору весь клас. Особливо стежте за тими, у кого увага нестійка. Запобігайте відразу ж спроби порушити робочий ритм.

16. Звертайтеся частіше з питаннями до тих, хто може на уроці відволіктися.

Мотивуючи оцінки знань, скажіть учневі, над чим йому слід попрацювати ще. Це буде привчати до дисциплінованого труду. Учень буде звикати до того, що вказівки вчителя треба виконувати обов’язково.

17. Закінчуйте урок загальною оцінкою роботи класу і окремих учнів. Нехай всі відчувають почуття задоволеності від результатів праці на уроці.

18. Постарайтеся відмітити позитивне в роботі недисциплінованих хлопців, але робіть це не надто часто.

19. Припиняйте урок з дзвінком. Нагадайте черговому про його обов’язки.

20. Утримуйтеся від зайвих зауважень.

21. Пам’ятайте, налагодження дисципліни, може бути єдина область педагогічної практики, де допомога не йде на користь.

Зверніться за допомогою до самим учням. З порушниками, яких клас не підтримує, легше впораєтеся.

22. Не допускайте конфліктів з цілим класом, а якщо він виник, не затягуйте його, шукайте розумні шляхи його дозволу.

23. Пам’ятаєте слова Н.А. Добролюбова про те, що справедливий учитель - це такий учитель, вчинки якого виправдані в очах учнів.



ПРАВИЛА УПРАВЛІННЯ УСПІХОМ НА УРОЦІ

1. Якщо після уроку в учня не залишилося питань, які хотілося б обговорити, посперечатися, пошукати рішення, то це означає, що урок, можливо, і був корисним, але залишив дітей байдужими до того, що на ньому відбувалося.

2. Необгрунтована похвала, гіпертрофовані компліменти, випадкові оцінки нівелюють відчуття успіху. Потрібно вміти бачити реальні зміни, реальні зрушення й достоїнства дітей, якими б малими вони не були, і вчасно підтримати учня.

3. Успіх починається з визнання дітьми права вчителя вчити. Авторитет, особистість учителя, його різноманітні достоїнства й інтереси є запорукою успіху учнів.

4. Психологічний клімат, обстановка життєрадісності, організація діяльності учнів на уроці, розумне сполучення репродуктивних і творчих методів.

5. Передчуття незвичайності, здатність учителя дивувати, привносити елемент романтичності відіграють важливу роль на уроці.

6. Учитель повинен любити дітей і вміти це робити. Не можна, виявляючи почуття захоплення від спілкування з одними дітьми, змушувати страждати інших.

7. Учитель повинен знати й весь клас, і кожного учня окремо. Він мусить дуже багато знати про дітей, щоб навчитися в потрібну хвилину допомагати їм.

8. Початок уроку виступає як момент, від якого в значній мірі залежить успіх усього уроку.

9. 80 % навчального успіху дітей залежить від уміння вчителя давати домашні завдання. Драма полягає в тому, що діти й дорослі розмовляють різними мовами, вкладають різний зміст у слова й видача домашніх завдань без точного пророблення того, що хотів би одержати вчитель, яке завдання він ставить, нерідко приводить учнів у стан замішання й примушує відмовитися від виконання домашніх завдань взагалі. Домашні завдання повинні бути смачними, хорошими, цікавими, творчими, нерідко практико-орієнтованими, оригінальними, доступними, різнорівневими, цікавими за формою, такими, що враховують здібності й особливості дітей.

10. Поряд із цифровою розгорнута текстова оцінка відіграє виняткову роль у стимулюванні навчальної діяльності дитини.

11. Ступінь захопленості учнів предметом виражається в їхньому бажанні й готовності займатися ним після уроків.

12. Учитель повинен навчитися включати учнів у колективну пізнавальну діяльність.

13. Якщо молодий учитель загострено переживає свою неуспішність і, незважаючи на значні зусилля, ніяк не може дати гарний урок, одним з відомих способів надати йому допомогу є спільна з кожним з адміністраторів школи підготовка серії уроків.



Тренінгове заняття

«Асертивність учителя»

  1. Інформаційне повідомлення «Ставлення до себе. Асертивність» (презентація)- 5 хв.

Асертивна поведінка - це відносини на рівні Дорослий - Дорослий, тобто асертивний. Людина сприймає і поводиться як дорослий, плюс так само сприймає об’єкту міжособистісної взаємодії.

Асертивний стиль поведінки є ефективним у міжособистісній взаємодії як для трудової діяльності так і в особистісному спілкуванні. Цей стиль дозволяє знаходити взаємоприйнятні рішення і зберігати конструктивні стосунки навіть в дуже складних конфліктних ситуаціях. Складнощі із застосуванням асертивності пов’язані з тим, що навчики такої поведінки вимагають серйозної підготовки і практики, оскільки для більшості людей більш звичні інші стилі спілкування та взаємодії.



  1. Вправа «Дерево» (10 хв.)

Учасники у швидкому темпі називають відомі їм породи дерев. Обговорюється, що спільного є у всіх дерев при всьому їх різноманітті (корінь, стовбур, крона). Кожен учасник продовжує фразу: «Якби я був деревом, я б хотів бути ... (Коренем, стовбуром, кроною) ». Далі учасники розбиваються на три групи у відповідності зі зробленим вибором, зображують на аркуші паперу дерево і обгрунтовують свій вибір (можна дати загальну відповідь від усієї групи, але якщо є приватні думки, можна озвучити і їх). Малюнки поміщаються в центр кола.

Учасникам пропонується знайти метафоричний сенс цієї вправи, у разі утруднення ведучий допомагає учасникам: «дерево» можна розглядати як життєву позицію людини: хто я в цьому житті (від кореня харчується все дерево, стовбур тримає на собі всю тяжкість, крона дає можливість дереву дихати і тощо).



  1. Вправа «Хмарки для роздумів» (10 хв.)

Мета: розвиток самосвідомості, самопізнання учасників.

Матеріали: скринька, коробка або кошик.

Копії незакінчених речень розрізають, складають у макети хмарок. Кошик, в якому лежать хмарки, ставлять у центр кола. Кожен учасник по черзі дістає «хмарку» і зачитує речення, самостійно його завершуючи.

Після кожної відповіді відбувається обговорення,наскільки відповіді є асертивними. Незакінчені речення:

1. Коли інші принижують мене-я..

2. Я не довіряю людям, які...

3. Я гніваюсь, коли хтось...

4. Я насправді дуже не люблю в собі...

5. Я сумую, коли...

6. Коли мені хтось подобається,...

7. Вибираючи між «активний» і «пасивний» , я назвав би себе...

8. Найважче в тому, щоб бути чоловіком (жінкою),- це...

9. Я ношу такий одяг, бо...

10. Головна причина, через яку мені подобається бути у цій групі...

11. Коли я наполягаю на своєму, люди...

12.На роботі я…

13. Коли мені не вдається…

14. Розізлившись, я можу…



15. Я не можу зрозуміти чому…


  1. Вправа «Поведінкові прояви»(3 хв.)

Мета: познайомити з проявами різних видів поведінки

Види поведінки

Характерні риси

Ознаки поведінки

Агресивна

Повага до власних прав – неповага до прав інших людей

Підвищений тон голосу, погроза чи сарказм, ворожий погляд, агресія.

Залежна

Повага до прав інших – зречення власних прав.

Принизливий погляд, низька самооцінка, невміння відстоювати і захищати свої права

Асертивна

Повага до власних прав – повага до прав інших.

Щире відкрите виявлення своїх почуттів без агресії, готовність захистити свої права, не принижуючи співрозмовника




  1. Міні-сценки (20 хв.)

Мета: навчитися розпізнавати різні поведінкові прояви.

Група поділяється на три підгрупи. Кожна отримує завдання: показати міні-сценку. Решта учасників мають розпізнати поведінкові прояви.

Агресивна поведінка

Ситуація: одна сестра вчить уроки. Друга сестра входить, вмикає магнітофон.

1-а сестра: Ти що, глуха? Зроби тихіше.

2- а сестра: Відчепись. Нормальний звук.

1-а сестра: Для тебе, може, й нормальний, а в мене позакладало вуха. Мені вже набридло слухати щодня те саме. (Співає Мой мармеладний, я не права, ла-ла-ла…)

2- а сестра: А в тебе (імітує скрипку).

Залежна поведінка

Ситуація: одна сестра вчить уроки. Друга сестра входить, вмикає магнітофон.

1-а сестра: Мені потрібно дуже багато виконати домашніх завдань… Вимкни.

2- а сестра: Магнітофон мій… Репетуватимеш, не поставиш жодну свою касету.

1-а сестра: А мені батьки обіцяли теж купити магнітофон, і я в тебе не проситиму.

2- а сестра: А! так ти хочеш, щоб я розповіла батькам, коли ти вчора повернулася і з ким гуляла?

1-а сестра в розпачі обхоплює голову руками.

Асертивна поведінка

Ситуація: одна сестра вчить уроки. Друга сестра входить, вмикає магнітофон.

1-а сестра: Що за касета в тебе? Яка чудова музика.

2- а сестра: Тобі й справді подобається?

1-а сестра: Так, я закінчу читати і з задоволенням послухаю. А зараз зроби, будь ласка, тихіше.

2- а сестра: Гаразд, потім послухаємо вдвох.

Обговорення:

- Які переваги асертивної поведінки?

6. Вправа «Тропа емоцій»(15 хв.)

Відпрацювання навички визначення емоційного стану групи, з яким працює педагог.

Для виконання даної вправи необхідно підготувати наступні роздаткові матеріали. Кожен учасник отримує список емоцій і станів і на свій розсуд оцінює загальний емоційний стан групи, вибираючи із запропонованого тренером переліку від трьох до шести емоцій і ранжуючи їх. Потім списки відкладаються на час в сторону. Після цього тренер розкладає на підлозі заздалегідь заготовлені листи А-4 з назвами емоцій.

Перший учасник проходить шлях від однієї емоції до іншої, зупиняючись біля кожного аркуша, і підписується тільки під назвами тих емоцій і станів, які властиві саме йому в даний момент. Другий учасник ступає на «стежку емоцій» тільки після того, як перший пройде хоча б половину шляху. Коли всі учасники подолають «стежку», вони обертаються в коло, а тренер складає емоційний портрет групи, відбираючи лише ті листи, на яких виявилося найбільша кількість підписів. Отриманий емоційний портрет повідомляється слухачам. Потім кожен учасник порівнює свій попередній прогноз емоційного стану групи (емоцій і станів, позначених їм на минулому етапі виконання вправи) і отримані тренером результати.

Тренер пропонує учасникам відповісти на наступні питання по колу у вільній формі:

- Чи легко було оцінити власний емоційний стан?

- Наскільки точним виявився ваш прогноз загального емоційного стану групи?

- Що допомагало і що заважало вашій оцінці?

- Які труднощі виникали при виконанні вправи?

- Що було важче: оцінити свій стан або емоційний фон групи? Чому?



- Що заважає і що допомагає сформулювати точний прогноз.

7. Інформаційне повідомлення (3-5 хв.)

До найпоширеніших причин виникнення педагогічних конфліктів у взаємодії «вчитель — учень», «вчитель — учні» належать:

  • нездатність учителя прогнозувати на уроці поведінку учнів. Несподіваність їх вчинків часто порушує запланований перебіг уроку, викликає в учителя роздратування та прагнення будь-якими засобами подолати конфлікт. А обмеженість інформації про причини того, що трапилось, ускладнює вибір оптимальної поведінки, засобів впливу на клас;

  • намагання вчителя будь-якими засобами зберегти свій соціальний статус за рахунок зниження статусу учня. Вчитель вживає вирази низького стилю («розвісив вуха», «роззявив рота», «вештаєшся», «Що ти верзеш?»). Це порушує принципи взаємодії, доводить ситуацію до конфлікту;

  • оцінювання вчителем не окремого вчинку учня, а його особистості («роззява», «дурень», «нахаба»). Це визначає ставлення до учня інших вчителів та свідків (особливо у початковій школі);

  • суб’єктивізм учителя у сприйнятті вчинку учня, недостатня інформованість про його мотиви;

  • намагання суворо покарати учня, мотивуючи це тим, що зайва суворість не завадить;

  • невміння спрогнозувати наслідки необ’єктивного оцінювання вчинків дітей;

  • нездатність до самоконтролю (роздратованість, брутальність, знервованість, нетактовність, грубість, мстивість, самовдоволеність, безпорадність та ін.). Конфліктують з учнями вчителі з негнучким мисленням, стереотипністю оцінок, шаблонним підходом до їх запитів та інтересів, нездатністю оцінювати об’єктивність вимог до учнів. Особливо небезпечні їх недовіра і підозра. Свою прискіпливість до учнів вони вважають вимогливістю, а вимогливість до себе з боку учнів сприймають як посягання на авторитет;

  • брак педагогічних здібностей;

  • незадовільна організація роботи у педагогічному колективі;

  • застосування покарання без урахування позиції учнів.

8. Вправа «Асертивне розв’язання конфліктів» (20 хв.)

Група ділиться на 4 підгрупи. Кожна отримує ситуацію, яку необхідно вирішити, дотримуючись принципів асертивності.

  1. У класі — нова вчителька математики. Опитуючи учнів, вона ставить одній з дівчаток задовільну оцінку — за досить слабку і невиразну відповідь. Уже наступного дня прийшов стривожений класний керівник: виявилося, що оцінка була поставлена круглій відмінниці, і її батьки обурені. Що, з вашого погляду, повинен відповісти вчитель?

  2. У класі встановлений графік чергування. Діти самі прибирають свій клас: миють дошку, парти, поливають квіти, витирають пил, підмітають підлогу. Вася відмовляється це робити. Він вважає, що це робота технічного працівника. Як вчинити вчителеві в даній ситуації?

  3. На уроці праці Ваня неакуратно зробив виріб. Учитель попросив його переробити роботу, мотивувавши тим, що не хоче хлопчикові ставити погану оцінку. На що учень відповів, що інші вчителі завжди ставлять йому погані оцінки, тому вчитель праці теж може не переживати і одразу ставити низький бал. Проаналізуйте ситуацію. Якою має бути відповідь учителя на таку заяву учня?

  4. Учень, явно демонструючи своє погане ставлення до кого-небудь із однокласників, говорить: «Я не хочу працювати (учитися) разом з ним». Що повинен зробити вчитель у ситуації, що склалася?

9. Вправа «Переваги та недоліки асертивної поведінки» (5-7 хв.)

Інструктаж: Тепер коли ви більше дізналися про особливості асертивної поведінки, пропоную нам подумати та виділити переваги та недоліки асертивної поведінки.

- В яких ситуаціях асертивність буде позитивним фактором та негативним у процесі спілкування?

Розділ ІІ. Асертивність як один з концептуальних факторів емоційного інтелекту
2.1. Емоційний інтелект як інтегративний показник цілісного розвитку особистості
Зростання інтересу до вивчення емоційного інтелекту (англ. еmotional intelligence – група ментальних здібностей, що сприяють усвідомленню й розумінню власних емоцій та емоцій оточуючих) пов’язане як з безліччю білих плям у концептуальному полі даного феномену, так і з соціальними потребами щодо розвитку професійної компетенції вчителя. Емоційний інтелект (ЕІ) – це здібність людини до усвідомлення, прийняття й регуляції емоційних станів і почуттів інших людей та самого себе/

Емоційний інтелект – психологічна концепція, що виникла в 1990 році. Дослідження зарубіжних учених вже давно довели, що високий рівень загального інтелекту (IQ) не гарантує його володареві успіху в кар’єрі або щастя в особистому житті. Виявляється, вміння вирішувати найскладніші інтеграли відходить на задній план у порівнянні з інтуїцією та особистою привабливістю.

Емоційний інтелект — група ментальних здібностей, які беруть участь в усвідомленні та розумінні власних емоцій і емоцій оточуючих. Люди з високим рівнем емоційного інтелекту добре розуміють свої емоції і почуття інших людей, можуть ефективно керувати своєю емоційною сферою, і тому в суспільстві їхня поведінка більш адаптивна і вони легше досягають своїх цілей у взаємодії з оточуючими.

Людину з розвинутим емоційним інтелектом можна відчути одразу: з нею комфортно, вона не напружує, при цьому енергійна і діяльна, вміє вибачитися за свої помилки і пробачати помилки іншим. Вона знає, що неідеальна, і розуміє, чого може навчитися самостійно, а для чого їй потрібен учитель. Охоче вчить тих, хто звертається по допомогу, в неї прекрасне почуття гумору. Факти підтверджують, що емоційно адаптовані люди – ті, хто добре керують своїми почуттями та розуміють чужі, – мають переваги у всіх сферах, де важливо швидко розібратися в нестандартних ситуаціях, чи то романтичні відносини, політика або освіта. Вони підключають до розуму емоції, використовуючи його ефективніше. Люди, які не можуть упорядкувати своє емоційне життя, постійно знаходяться в стані внутрішньої боротьби, що заважає їм концентруватися на роботі і чітко мислити.

Емоційний інтелект допомагає людині в різних сфера життя. Наприклад, маючи розвинутий EQ, можна стати хорошим батьком чи матір’ю, чоловіком або дружиною, досягти успіху в праці, особливо, коли йдеться про професійну чи службову кар’єру. Роль емоційного інтелекту надзвичайно важлива в бізнесі та політиці.

Справді, саме емоції, а точніше вміння керувати ними, складають основу нашого емоційного інтелекту. Емоції здатні підкорити собі весь організм людини, або навпаки – покращити його діяльність. Для кожного з нас характерне велике розмаїття емоцій: ми радіємо, сумуємо, хвилюємося, переживаємо, любимо, ображаємося, дивуємося.

Термін «емоційний інтелект» з’явився у 1993 році. Американські психологи Пітер Саловей і Джон Майер обгрунтували концепцію EQ, стверджуючи, що люди з високим рівнем емоційного інтелекту здатні до швидкого прогресу в багатьох сферах життя. Учені хотіли довести думку про те, що емоції та інтелект, які досі протиставлялися, насправді тісно взаємопов’язані. Їхню думку підтримав і розвинув американський психолог та журналіст Деніел Гоулмен, який включив поняття «емоційний інтелект» у структуру соціального і — ширше — лідерського інтелекту, забезпечивши цьому терміну фантастичну популярність. Гоулмен став видатним бізнесменом від науки і заснував новий напрям досліджень та практичних розробок у сфері лідерського менеджменту.

Термін «емоційний інтелект» є відносно новим, та історія цього поняття довга. Не було жодного психолога, який займався б загальними проблемами розвитку людини, індивідуальними відмінностями у здібностях або проблемами розвитку особистості, і який би в тому чи іншому контексті не розглядав проблеми емоційної регуляції.

Як свідчать дослідження єдиного нобелівського лауреата-психолога Деніела Канемана, котрий отримав премію за дослідження в економіці, саме емоційний інтелект відіграє основну роль в ситуації прийняття людиною будь-яких, зокрема й економічних, рішень. Він виявив, що люди рідко керуються у своїх економічних, а тим паче купівельних уподобаннях, логічним інтелектом. Д. Кане ман отримав премію за роботи з дослідження механізмів прийняття рішень у ситуаціях, пов’язаних із невизначеністю і ризиком. Він показав, що ці рішення не завжди відповідають постулатам традиційної економічної теорії, яка неохоче допускає включення психологічних та ірраціональних пояснень. Традиційна теорія стверджує, що люди приймають рішення раціонально, проте насправді, як довів Кане ман, вони ірраціональні під час оцінки ймовірностей можливих альтернатив, оскільки роблять вибір на основі обмеженої інформації, яка ще й не завжди достовірна.

Якщо в екстремальних ситуаціях людина керується саме емоційним інтелектом, то на роботі його застосування просто життєво необхідне. Деніел Гоулмен виділяє п’ять складових EQ на роботі: самоусвідомлення, самодисципліну, мотивацію, емпатію і навички стосунків із людьми.

Самоусвідомлення — головна складова емоційного інтелекту, і це має сенс, якщо зважити на те, що тисячі років тому ще Дельфійський оракул радив: «Пізнай самого себе». Люди з високим ступенем самосвідомості знає власні сильні і слабкі сторони та вміє усвідомлювати свої емоції. Самоусвідомлення означає глибоке розуміння самого себе, своїх потреб і стимулів. Люди з високим рівнем самоусвідомлення не бувають ні надмірно критичними, ні нереалістично оптимістичними. Натомість вони є чесними – як із самим собою, так і з іншими.

Самодисципліна — наслідок самосвідомості. Людина, якій це властиво, не тільки пізнала себе, але й навчилася керувати собою та своїм емоціями. Вона спроможна не робити квапливих висновків, тобто думати, перш ніж діяти. Адже попри те, що нашими емоціями керують біологічні імпульси, ми цілком можемо управляти ними самі. Самодисципліна дозволяє не бути «в’язнями своїх почуттів». Такі люди завжди зуміють не лише приборкати власні емоції, але й направити їх у корисне річище.

Мотивація — це здатність енергійно та наполегливо досягати поставленої мети, а не просто реагувати на певні види заохочень, запропонова чи компанією чи організацією. Люди, які вміють себе мотивувати, — завжди оптимістичні, навіть коли їм щось не вдається.

Якщо перша складова емоційного інтелекту — це навичка опановувати себе, то наступні дві — емпатія і комунікабельність — здатність людини керувати взаєминами з іншими. Успішна взаємодія неможлива без емпатії.



Емпатія — це вміння ставити себе на місце співрозмовника, враховувати у процесі ухвалення рішень його відчуття та емоції.

Суспільні навички, тобто комунікабельність – здатність не така проста, як багатьом здається. Адже це не просто приязність, а привітність із певною метою: сприяти тому, щоб люди співпрацювали в бажаному для вас напрямі. Керівники, які намагаються поводитися просто по-товариськи, в той час, як у них відсутні всі інші складові емоційного інтелекту, найімовірніше зазнають невдачі. Навички роботи з людьми, навпаки, є проявами дружніх стосунків із певною метою.

Без емоційної складової робота, а особливо керівництво нею, не може бути успішною. За дослідженнями психологів, успішність будь-якої діяльності лише на 33% визначається технічними навичками, знаннями, інтелектуальними здібностями, тобто IQ людини, а на 67% – емоційною компетентністю (EQ). Усвідомлення своїх емоцій, розуміння емоцій інших людей та розвиток уміння розуміти невербальну мову міміки і жестів є основним компонентом розвинутої емоційної компетентності.

Низький рівень емоційного інтелекту здатний привести до закріплення комплексу якостей, названого алекситимією. Алекситимія – нездатність людини називати емоції, пережиті нею самою або іншими, вербалізувати їх, тобто відсутність слів для позначення термінів. Алекситимія – це не хвороба, таким терміном позначають характеристику симптому, а саме: бідність уяви, нездатність людини точно описати свої відчуття (або труднощі при цьому), визначити відмінності між почуттям і тілесним відчуттям, зрозуміти емоційний стан іншого. Перелічені особливості не залежать від інтелекту.

Перебуваючи під сильним впливом емоцій, у таких людей підвищується тривожність, вони починають діяти, особливо в критичних ситуаціях, імпульсивно, не спроможні оцінювати й відстежувати емоції розумом, втрачають здатність до аналізу та критики, світ сприймають переважно в негативному аспекті.

Ті, хто не може описати свої відчуття або робить це багатослівно, але неточно, часто страждають на психосоматичні розлади. Чому так відбувається? Дефіцит зовнішніх проявів емоційних реакцій виливається в тілесні, тобто почуття і не завжди усвідомлені відчуття є, однак вони пригнічуються і, не маючи виходу, трансформуються у хворобливі явища у внутрішніх органах, викликаючи таким чином психосоматичні недуги.

Тому вміння розпізнавати й описувати словами власні емоції сприяє не тільки розвитку емоційного інтелекту, а й допомагає в профілактиці серйозних захворювань.

http://www.lyceum157.kiev.ua/images/stories/model.png
http://www.lyceum157.kiev.ua/images/stories/chinniky.png

Як підвищити рівень EQ


  1. Приділяйте собі час! Щоб контролювати свої емоції, потрібно розуміти, що ти відчуваєш. Коли щось відчуваєш, зупинись і запитай себе: «Що це? Чому мій організм так відреагував? Навіщо мій організм дає таку реакцію?». Головне – бути відвертим із собою.

  2. Залежність від чужої думки – важкий тягар для кожної людини. Не потрібно надто часто питати себе: «Що скажуть інші?», - потрібно запитувати: «Чого хочу я?». Навчайтесь бути впевненими і незалежними.

  3. Говоріть уголос про свої почуття! Частіше будуйте речення, починаючи зі слів: «Я відчуваю …». Це дає змогу об’єктивніше дивитись на речі. Здатність описувати свої почуття – ознака емоційної зрілості.

  4. Чітко формулюйте власні життєві цілі. Що раніше ви зрозумієте, чого хочете, то швидше настане емоційне прояснення свідомості. Живіть теперішнім. Якщо щось не вийшло в минулому, не потрібно ставити хрест на майбутньому.

  5. Шукайте гарну сторону негативних емоцій. Не шукайте, чому так погано; думайте, що зробити, аби було краще: «Емоційно зріла людина – не та, яка ніколи не впадає в депресію, а та, котра знає, що потрібно зробити, аби з неї вийти».

  6. Активно слухайте. Це не означає кивати і чекати своєї черги щось сказати. Активний слухач повністю бере участь у тому, що йому говорять. Умійте слухати, головне – до кінця! Психологи встановили, що 80% найголовнішої інформації людина залишає насамкінець.

  7. Тренуйте свою інтуїцію, враховуючи міміку й жести. Невербальна мова – ключ до розуміння справжнього стану людини.

  8. І головне правило (почніть його застосовувати просто зараз) – не пліткуйте і не засуджуйте. Не давайте порад, особливо коли вас не питають. Багато людей, які заводять бесіду, зовсім не потребують порад чи вашої точки зору, їм просто потрібно поговорити. Жодних порад і власної думки – просто тренуйте свій емоційний інтелект.


2.2. Діагностика емоційного інтелекту (Н. ХОЛЛ)
Шкали: емоційна обізнаність, управління своїми емоціями, самомотивація, емпатія, розпізнавання емоцій інших людей.

Методика складається із 30 тверджень і має 5 шкал:

1. Емоційна обізнаність;

2. Управління своїми емоціями;

3. Самомотивація;

4. Емпатія;

5. Розпізнавання емоцій інших людей.

Інструкція до тесту:

Вам будуть запропоновані твердження, які відображають різні сторони вашого життя. Будь ласка, оцініть, наскільки ви згодні з цим твердженням.



  • Повністю не згоден (-3 балла).

  • Більше не згоден (-2 балла).

  • Майже не згоден(-1 балл).

  • Майже згоден (+1 балл).

  • Більше згоден (+2 балла).

  • Повністю згоден (+3 балла).

Опитувальник

1. Для мене як негативні, так і позитивні емоції слугують джерелом знань про те, як вчиняти в житті.

2. Негативні емоції допомагають мені зрозуміти, що я повинен змінити в житті.

3. Я спокійний, коли відчуваю тиск з боку.

4. Я можу спостерігати зміни своїх почуттів.

5. Коли необхідно я можу бути спокійним і зосередженим, щоб діяти у відповідності до запитів життя.

6. Коли необхідно, я можу викликати у собі широкий спектр позитивних емоцій, таких як, радість, внутрішній підйом, гумор.

7. Я слідкую за тим, як себе почуваю.

8. Після того як мене щось засмутило, я можу легко впоратися зі своїми почуттями

9. Я здатен вислухати проблеми інших людей.

10. Я не зациклююсь на негативних емоціях.

11. Я чутливий до емоційних потреб інших.

12. Я можу діяти на інших людей заспокійливо.

13. Я можу змусити себе знову і знову стати перед обличчям перешкод.

14. Я намагаюсь підходити до життєвих проблем творчо.

15. Я адекватно реагую на настрій, прагнення і бажання інших людей.

16. Я можу легко входити в стан спокою, готовності і зосередженості.

17. Коли дозволяє час, я звертаюсь до своїх негативних почуттів і розбираюся, в чому проблема.

18. Я здатен швидко заспокоїтися після неочікуваного засмучення.

19. Знання моїх справжніх почуттів важливе для підтримання «гарної форми».

20. Я добре розумію емоції інших людей, навіть якщо вони не виражені відкрито.

21. Я можу добре розпізнати емоції за виразом обличчя.

22. Я можу легко відкинути негативні почуття, коли необхідно діяти.

23. Я добре розумію знаки в спілкуванні, які вказують на те, чого потребують інші люди.

24. Люди вважають мене гарним знавцем переживань інших людей.

25. Люди, які усвідомлюють свої справжні почуття, краще управляють своїм життям.

26. Я здатен покращувати настрій інших людей.

27. Зі мною можна порадитися щодо питань стосунків між людьми.

28. Я добре налаштовуюся на емоції інших людей.

29. Я допомагаю іншим використовувати їхні прагнення для досягання особистих цілей.

30. Я можу легко відволіктися від переживань неприємностей.
Обробка і інтерпретація результатів тесту

Ключ до тесту

Шкали

Питання

Емоційна обізнаність

1, 2, 4, 17, 19, 25

Управління своїми емоціями

3, 7, 8, 10, 18, 30

Самомотивація

5, 6, 13, 14, 16, 22

Емпатія

9, 11, 20, 21, 23, 28

Розпізнавання емоцій інших людей

12, 15, 24, 26, 27, 29

Рівні парціального емоційного інтелекту у відповідності зі знаком результатів:


  • 14 і більше – високий;

  • 8 - 13 – середній;

  • 7 і менше – низький.

Інтегративний рівень емоційного інтелекту

  • 70 і більше – високий;

  • 40-69 – середній;

  • 39 і меньше – низький.



1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка