Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти апн україни дятленко наталія Михайлівна



Скачати 417.1 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації05.03.2016
Розмір417.1 Kb.
  1   2   3
Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України


ДЯТЛЕНКО Наталія Михайлівна

УДК 372.3.013.77:159.923.2



ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ САМОПОВАГИ У

ДОШКІЛЬНИКІВ


19.00.07 – педагогічна та вікова психологія


А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ-2002

Дисертацією є рукопис.


Робота виконана в Київському міському педагогічному університеті

імені Б.Д. Грінченка Міністерства освіти та науки України.



Науковий керівник доктор психологічних наук, професор

Кононко Олена Леонтіївна,

Інститут проблем виховання АПН України,

заступник директора
Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор Савчин Мирослав Васильович, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, кафедра психології, завідувач

кандидат психологічних наук, доцент Уманець Любов Іларіонівна,

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, кафедра психології та педагогіки



Провідна установа

Інститут педагогіки і психології професійної освіти України, лабораторія психології трудової та професійної освіти, АПН України, м. Київ

Захист відбудеться 30 січня 2003 р. о 14.00 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К 26.455.01 в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м.Київ-53, вул. Артема, 52-А

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Центрального інституту після-дипломної педагогічної освіти АПН України ( 04053, м. Київ-53, вул. Артема, 52-А ).

Автореферат розісланий 29 грудня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Снісаренко О.С.




ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Сучасна освіта України виходить на якісно новий рівень, що зумовлено прогресивними тенденціями у формуванні громадянського суспільства, розширенням меж людської свободи, демократизацією принципів суспільного та індивідуального життя, зміною пріоритетів на користь цінності людської особистості. Ці особливості актуалізують проблему гуманізації освіти, необхідність модернізації її цілей та принципів, оновлення змісту, вдосконалення навчально-виховних технологій.

Державна політика в галузі дошкільної освіти, що визначається Конституцією, Законом України “Про освіту”, Державною національною програмою “Освіта” (Україна XXI століття), Законом України “Про дошкільну освіту”, Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні, спрямовує фахівців у галузі вікової та педагогічної психології на пошук оптимальних шляхів особистісного розвитку дошкільників, розкриття механізмів формування їхньої життєвої компетентності як здатності в міру своїх вікових можливостей самостійно та свідомо виробляти позитивне ставлення до світу і самого себе.

Однак аналіз сучасної практики сімейного та суспільного виховання засвідчує існування суперечностей між проголошеними ідеями гуманізації освіти та реальним станом справ. Тривале ігнорування ідеї самоцінності людської особистості, насадження масового колективізму, домінування монологічної стратегії у вихованні гальмують модернізацію та оновлення освіти, ускладнюють процес реалізації прогресивних ідей та особистісно орієнтованих технологій. Педагогічна робота з виховання дошкільника як суб'єкта життєдіяльності, здатного шанобливо, гідно, ціннісно ставитися до себе та оточуючих, підмінюється надмірною інтелектуалізацією дитини, орієнтацією на формальні результати. Спостерігається зниження інтересу педагогів до копіткої роботи по вихованню свідомого ставлення зростаючої особистості до природи, предметного світу, людей, власного „Я”. Проблема розвитку свідомості та самосвідомості дошкільника в наш час є проблемою становлення особистісного ядра, закладання базису культури, збалансованості потенційних можливостей та реалізованих здібностей.

Таким чином, необхідність теоретико-експериментального дослідження психологічних умов розвитку самоповаги у дошкільному віці обумовлюється соціальним замовленням на модернізацію дошкільної освіти та впровадження особистісно орієнтованих виховних технологій. Суспільна значущість дослідження цієї проблеми суттєво зросла у зв'язку з новою освітньою парадигмою, яка потребує відповідного теоретико-методичного забезпечення.



Стан розробки проблеми. Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури показує, що в прямій постановці проблема дослідження психологічних умов розвитку самоповаги у дошкільників не розроблялася. У працях К.О.Абульханoвої-Славської, Б.Г.Ананьєва, Л.І.Анциферової, О.О.Бодальова, Л.С.Виготського, Л.І.Божович, В.В.Давидова, В.В.Зіньківського, О.М.Леонтьєва, Б.Ф.Ломова, С.Л.Рубінштейна, О.Г.Спіркіна, В.В.Століна, П.Р.Чамати, О.В.Шорохової розглядаються загальнотеоре-тичні та методологічні підходи до вирішення питання про природу і генезис самосві-домості та окремих її складових у контексті проблеми розвитку особистості. Ціннісне ставлення людини до себе класифікується як питання надзвичайної ваги і значущості, розв'язання якого здатне суттєво доповнити теорію самосвідомості та теорію мораль-ного розвитку особистості, збагатити практику виховання ефективними методиками. Разом з тим у цих дослідженнях мало уваги приділено аналізу психологічних механіз-мів вироблення особистістю ціннісного ставлення до себе, фактично не йдеться про феномен самоповаги як такий, його місце в структурі самосвідомості та відмінність від інших проявів самоставлення.

У дослідженнях учених Р.А.Ануфрієвої, Г.О.Балла, І.Д.Беха, Є.І.Головахи, О.А.Донченка, О.Г.Злобіної, І.С.Кона, О.Л.Кононко, В.В.Рибалки, М.В.Савчина, Л.В.Сохань, І.В.Степаненко, В.О.Татенка, Т.М.Титаренко, В.О.Тихонович, В.І.Шинкарука самоповага, ціннісне ставлення особистості до себе розглядається крізь призму проблеми життєтворчості особистості, життєвих смислів, особистісних виборів, особистої відповідальності, її суб'єктності. Розглядаючи самоповагу як умову реалізації ідеї самоцінності життя, автори наголошують на необхідності підвищення суб'єктності життєздійснення, навчання підростаючого покоління вмінню розпорядитися своїм життям, робити його предметом власної свідомості та волі.

Питання функціонування самосвідомості, процесів самопізнання, вироблення емоційно-ціннісного ставлення до себе, саморегуляції на різних етапах онтогенезу аналізуються в роботах Г.С.Абрамової, М.Й.Боришевського, Д.Т.Дімітрова, О.В.Запорожця, О.Л.Кононко, В.К.Котирло, М.І.Лісіної, Н.І.Непомнящої, С.Р.Пантілєєва, Н.А.Побірченко, В.А.Семиченко, А.І.Сілвестру, Т.М.Титаренко, С.П.Тищенко, І.І.Чеснокової, Л.І.Уманець та ін. Розглядаючи самоповагу в контексті інших проблем, дослідники класифікують її як інтегровану та узагальнену характерис-тику особистості, що складається внаслідок узагальнення переживань щодо “Я”. Згідно з їхніми поглядами, самоповага складається в межах Я-образу і опосередковується усвідомленням дитиною своїх успіхів в предметно-практичній діяльності та спілку-ванні. Однак в роботах зазначених авторів подаються лише окремі критерії самоповаги, відсутній аналіз її проявів на різних вікових етапах, у дітей різної статі, лише частково розкриваються психологічні умови розвитку.

Дослідження представників західної гуманістичної психології (Р.Бернс, Е.Еріксон, К.Роджерс, А.Маслоу, Р.Мейлі) грунтуються на ідеї цілісності та унікальності людської особистості, її високої самоцінності. У роботах цих дослідників проблема становлення ціннісного ставлення до себе розглядається в контексті понять “Я”, “самість”, “внутрішній світ”; самоповага ототожнюється із самооцінкою, задово-леністю собою, “Я-концепцією”; неабияка увага надається розкриттю чинників, що опосередковують ставлення до себе.

Варто зауважити, що в останні десятиліття в Україні зріс інтерес науковців до проблем самосвідомості в ранньому онтогенезі. Доказом цього є дослідження таких науковців, як І.Д.Бех (розвиток моральної свідомості), М.Й.Боришевський (самосвідомість як механізм регуляції поведінки), М.В.Вовчик-Блакитна (передумови розвитку особистості в ранньому дитинстві), О.Л.Кононко (самолюбність як базова якість особистості, складова життєвої компетентності), В.К.Котирло (розвиток волі в ранньому онтогенезі), С.Є.Кулачківська (емоційні взаємини дитини з дорослими), О.І.Кульчицька (формування моральних почуттів), Ю.О.Приходько (ціннісне ставлення до однолітків), С.П.Тищенко (емоційно-ціннісне ставлення до себе, рефлексія), Т.М.Титаренко (проблеми особистісного розвитку дошкільника). Вагомий внесок у дослідження процесів самосвідомості, пов'язаних із виробленням дошкільниками ціннісного ставлення до себе, зробив Р.Х.Шакуров, який розмежував різні прояви самоставлення, показав спільне та відмінне між ними; схарактеризував процеси переходу короткочасних епізодичних переживань у стійкі, тривалі; виділив вікові модифікації самолюбності дошкільників.

І все ж на сучасному етапі розвитку педагогічної та вікової психології проблема самоповаги дошкільника, особливостей її прояву та психологічних умов розвитку зали-шається розробленою, проаналізованою лише частково, в контексті інших аспектів особистісного становлення. Це і визначило правомірність та доцільність теоретичного та експериментального вивчення самоповаги в ранньому онтогенезі.



Зв'язок робити з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної програми КМІУВ ім. Б.Д.Грінченка „Теоретичні, методологічні та методичні основи удосконалення систем навчання і виховання в галузі загальної середньої освіти”, яка здійснюєтся відповідно до Комплексного плану заходів щодо розвитку загальної середньої освіти в 1999-2012 роках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 11.03.1999 року №348. Тема дисертації затверджена на засіданні Ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки і психології АПН України (прот. № 6 від 18.10.1999 р.).

Об'єктом дослідження виступає процес становлення самоповаги старших дошкільників як інтегрованої та узагальненої характеристики особистості.

Предметом дослідження є психологічні закономірності та умови ефективного розвитку самоповаги у дітей 4-6 років.

Мета дослідження полягає у теоретичному аналізі та експериментальному вивченні ставлення дитини до себе, розробці та обгрунтуванні методики розвитку самоповаги у старших дошкільників.

Завдання дослідження:

  1. уточнити зміст та обгрунтувати критерії самоповаги, встановити закономірності її прояву в дошкільному віці;

  2. з'ясувати вікові та статеві особливості самоповаги;

  3. визначити внутрішні та зовнішні детермінанти розвитку самоповаги;

  4. виділити рівні розвитку самоповаги;

  5. теоретично обгрунтувати та експериментально апробувати методику розвитку самоповаги у старшому дошкільному віці.

Методологічною основою дослідження є: філософське вчення про сутність особистості та наукові положення психологічної теорії її становлення (К.О.Абульханова-Славська, Л.І.Анциферова, О.О.Бодальов); системний підхід до розуміння психіки (Б.Г.Ананьєв, П.К.Анохін, Б.Ф.Ломов, К.К.Платонов), вчення про детермінацію та закономірності розвитку психіки (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн); положення вікової та педагогічної психології про сутність та закономірності особистісного розвитку дітей раннього та дошкільного віку (Л.І.Божович, О.В.Запорожець, М.І.Лісіна, В.К.Котирло, В.С.Мухіна); ідеї гуманістичної психології (А.Маслоу, К.Роджерс); психологічні та педагогічні аспекти формування нового покоління фахівців (І.АЗязюн., В.Г.Кремень, Н.Г.Ничкало, В.А.Семиченко); психологічні основи впровадження у практику особистісно орієн-тованих технологій виховання (І.Д.Бех, Г.О.Балл, М.Й.Боришевський, О.Л.Кононко).

Методи дослідження. В процесі реалізації завдань дослідження на всіх його етапах використовувався комплекс методів: теоретичий аналіз філософської, психоло-гічної, педагогічної літератури, опрацювання нормативних документів дали уявлення про актуальність проблеми, міру її вивченості, допомогли визначити концептуальні засади дослідження; спостереження за характером активності дошкільників та особли-востями взаємодії педагогів та дітей, анкетування батьків та педагогів дали змогу з'ясу-вати особливості самоповаги дошкільників, її внутрішні та зовнішні детермінанти; ме-тод експерименту (констатуючий, формуючий та контрольний) слугував моделюванню умов обраного для вивчення явища. Методами математичної статистики оброблено і перевірено здобуті дані.

База дослідження. Дослідження здійснювалося упродовж 1996-2001рр. на базі дошкільних навчальних закладів №583, №680 та №700 м.Києва. Експериментом охоплено 81 дошкільник віком 4 та 6 років, 53 батьків досліджуваних та 25 вихователів. В анкетуванні брали участь 125 вихователів ДНЗ м.Києва та Київської області.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше розроблено та обгрунто-вано критерії визначення самоповаги у дітей дошкільного віку; показано закономір-ності розвитку самоповаги в умовах предметно-практичної діяльності та спілкування; виділено вікові та статеві особливості самоповаги; визначено внутрішні та зовнішні детермінанти; теоретично обгрунтовано та експериментально апробовано методику виховання самоповаги дошкільників в умовах суспільного та сімейного виховання.

Теоретичне значення дослідження. Розроблена автором концепція розвитку самоповаги в старшому дошкільному віці надає можливість тлумачити вивчене явище як інтегральну характеристику особистості, показник її соціальної компетентності, життєздатності. В роботі обгрунтована правомірність диференціації понять „самопо-вага” та „ціннісне ставлення до себе”, розкрито психологічний зміст та структуру феномену. Проаналізовано динаміку розвитку самоповаги, визначено її статеві модифі-кації, доведено сензитивність дошкільного віку до розвитку самоповаги, запропоновано систему оптимізації умов її становлення в сім'ї та дошкільному закладі.

Практичне значення одержаних результатів визначається створенням методичного інструментарію дослідження ціннісного ставлення дошкільників до себе; формулюванням науково-методичних рекомендацій педагогам та батькам з виховання самоповаги у старшому дошкільному віці; розробкою спецкурсу „Психолого-педаго-гічні умови розвитку самоповаги в дошкільному віці”, який автор читає для слухачів Київського міського педагогічного університету імені Б.Д.Грінченка. Результати дослідження можуть бути використані в практиці дошкільного виховання, при укладанні програм для дошкільників, викладачами вузів та педагогічних училищ в процесі викладання курсу вікої та педагогічної психології.

Особистий внесок автора полягає у теоретичному обгрунтуванні основних ідей і положень досліджуваної проблеми; створенні та реалізації методики виховання у ді-тей вказаного віку самоповаги; впровадженні результатів наукового дослідження у практику роботи шляхом проведення семінарів для працівників закладів освіти, читан-ня лекцій на курсах підвищення кваліфікації з проблеми психологічних умов розвитку самоповаги у дошкільників.

Надійність та вірогідність одержаних результатів забезпечена різнобічним теоретичним і методологічним обгрунтуванням вихідних положень дослідження; використанням комплексу взаємодоповнюючих методів, адекватних меті та завданням дослідження; поєднанням якісного та кількісного аналізу; статистичною обробкою даних психолого-педагогічного експерименту.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження апробувалися на наукових і науково-практичних конференціях: “Грінченківські читання-96” (Київ, 1996р.); “Актуальні проблеми дошкільного виховання” (Рівне, 1997р.); “Іван Стешенко – відомий діяч освіти та культури України” (Київ, 1999р.); “Теоретико-методологічні проблеми виховання дітей та учнівської молоді” (Київ, 1999р.); Всеукраїнській науковій конференції пам'яті українського психолога В.К.Котирло (Київ, 2001р.); на наукових конференціях студентів та аспірантів КМІУВ ім.Б.Грінченка; у виступах перед працівниками дошкільних установ м.Києва. Матеріали дослідження покладено в основу методичних матеріалів, статей та лекцій при читанні курсу “Актуальні проблеми вікової та педагогічної психології” для слухачів КМІУВ ім. Б.Грінченка.

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у 11 пуб-лікаціях, з них 3 – у фахових виданнях України.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків (169 ст.), списку використаних джерел (207 найменувань), 6 додатків (20 ст.). Повний обсяг роботи складає 205 сторінок. Робота містить 15 таблиць, 3 гістограми та 4 рисунки (на 17 ст.).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність проблеми та обраного напряму; висвітлено сучасний стан розробки проблеми; визначено предмет, об'єкт, мету, завдання дослідження; показано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; розкрито методологічну основу, наукову новизну, теоретичне та практичне значення дослідження; схарактеризовано методи вивчення явища; означено особистий внесок здобувача; обгрунтовано вірогідність одержаних результатів; подано відомості про апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації.



Перший розділ “Самоповага особистості як філософська, психологічна та педагогічна проблема” присвячено теоретичному аналізу сутності самоповаги та її ролі в житті людини. В огляді літератури закцентовано увагу на природі самоповаги, механізмах її становлення, особливостях розвитку в онтогенезі. В розділі розкрито концепцію та програму дослідження, визначено зміст та структуру провідного поняття, висвітлено методологічні засади, обгрунтовано доцільність використаних методів вивчення самоповаги.

В основу роботи покладено розуміння самоповаги як складової Я-образу, що є наслідком інтеграції та узагальнення особистістю переживань щодо себе. При цьому окремі, короткочасні переживання, що складають зміст емоційно-ціннісного ставлення до себе у таких проявах як самовпевненість, самоприйняття (визнання себе, згода з собою, довіра до себе, самоінтерес), об'єднуються та узагальнюються і перетво-рюються на стійке емоційне ставлення до себе (О.Г.Спіркін, В.В.Столін, І.І.Чеснокова).

У складній ієрархічній структурі самоставлення самоповага є загальним рівнем ціннісного ставлення, що спричиняє функціонування ще більш загального аспекту: недиференційованого загального почуття „за” чи „проти” себе (В.В.Столін, І.С.Кон). Завдяки самоповазі реалізується особиста „стратегія” дитини відносно себе, що полягає в актуалізації мотивів і переживань, викликаних дією зовнішніх чинників, що найбільшою мірою сприяють підтриманню її рівня. Стійке ціннісне ставлення до себе, зокрема, самоповага як його складник, виникає на основі різноспрямованих ставлень дитини – до людей, предметного світу, ставлення інших людей до неї самої. Ставлення виникає як ситуативний прояв, і лише внаслідок багаторазових усвідомлень дитиною воно набуває ознак відносно стійкого утворення (І.І.Чеснокова).

Проблема самоповаги багатьма науковцями (І.С.Кон, Р.Х.Шакуров) розгля-дається з позицій морального розвитку особистості. Емоційне прийняття чи неприй-няття себе може залежати, на думку фахівців, від балансу позитивних та негативних переживань, схильності до самозвинувачення чи звинувачення інших. Самоповага не завжди визнається позитивною рисою особистості, оскільки людина може шанувати себе у зв'язку із якостями, що не відповідають моральним вимогам. У такому сенсі почуття може бути шкідливим для оточуючих та продукувати особистісні деформації. Не можна зробити однозначного висновку про особливості ціннісного ставлення особистості до себе, ігноруючи систему її цінностей.

Окремими авторами самоповага розглядається в контексті проблеми життє-творчості особистості, її прагнення до самовираження, самоздійснення та самореа-лізації (К.О.Абульханова-Славська, Л.І.Анциферова, Є.І.Головаха, І.С.Кон, Д.О.Леонтьєв, С.В.Сохань, Т.М.Титаренко). Здатність людини адекватно визначитися зі своїми домаганнями дослідники вважають запорукою позитивних переживань успіху, вказують на їх вплив на зростання відчуття власної цінності. Автори наголошують, що предметом творчості має стати не лише зовнішній, а й внутрішній світ людини. Це вимагає від неї здатності емоційно ставитися до життя, збагачувати свої погляди критично-оцінною рефлексією, переосмислювати принципи і форми буття взагалі і власні зокрема. Зрілі форми самоповаги передбачають сформованість знань індивіда про зовнішній світ та самого себе.

Узагальнення результатів досліджень чинників, що опосередковують самопо-вагу особистості, дозволяє виділити основні з них: власні досягнення особистості у різних видах діяльності, їх оцінка особистістю та співвіднесення з суспільною оцінкою значущих інших; характер ставлення партнерів по спільній діяльності до людини як особистості; ставлення особистості до інших людей (В.В.Столін, І.І.Чеснокова, С.П.Тищенко). Важливою для розробки автором концепції дослідження є теза щодо активної позиції особистості по відношенню до себе. Визначено, що нормою особистіс-ного становлення є намагання знайти свої шляхи для самовираження, компенсувати не-доліки перевагами, визнати сильні сторони інших не на шкоду власному “Я”, що дозво-ляє зберігати самоповагу незалежно від об'єктивних показників продуктивності життя.

Більшість психологів, які досліджували генезис самосвідомості, прояви само-ставлення, одностайні у своїх поглядах на дошкільний вік як такий, що найбільшою мі-рою акумулює в собі можливості для закладання основ самоповаги (Г.С.Абрамова, Л.І.Божович, І.Д.Бех, І.Т.Дімітров, О.Л.Кононко, М.І.Лісіна, В.С.Мухіна, В.А.Семиченко, В.В.Столін, С.П.Тищенко, Т.М.Титаренко, І.І.Чеснокова, Р.Х.Шакуров). Встановлено, що передумовами вироблення дошкільниками стійкого емоційно-ціннісного самоставлення є: прагнення до постійного відтворення позитив-них переживань щодо “Я”; здатність до узагальнення переживань, що виникає на кінець дошкільного віку; відділення часткової самооцінки від загальної, початкові форми рефлексії.

Оскільки самоповага складається в структурі образу-Я, у дисертації дається аналіз наукових досліджень з цієї проблеми. Він дозволяє констатувати, що самообраз є досить складним психологічним утворенням, діалектичною сукупністю когнітивно-афективної інформації про себе, відображенням єдності окремих структурних, функціональних та емоційних компонентів. Образ-Я починає складатися одразу після народження і розвивається в умовах взаємодії з предметним світом та оточуючими людьми. Важливу роль у цьому процесі відіграють дорослі, які організовують предметно-практичну діяльність та допомагають дитині визначитися щодо себе, своєї успішності (М.І.Лісіна, А.І.Сілвестру). Дослідниками виділяються типи оцінного ставлення до дитини в родині та дошкільному закладі, які по різному впливають на розвиток Я-образу і самоповаги. Звертається увага на важливу роль у цьому процесі суб'єктивної активності дитини, що спрямовується нею на вироблення та підтримання позитивних уявлень про себе.

Розуміння того, що самоповага – це шанобливе ставлення до себе як до значущої для інших людини, носія особистісних цінностей, вимагало з'ясування механізмів набуття певними сторонами життя в очах дитини належного значення. Психологи класифікують такий зв'язок з дійсністю як ціннісне ставлення. Та чи інша норма може потрапити до розряду цінних за умови її “підключення” до формування Я-образу (І.Д.Бех). Цінностями старшого дошкільника може бути досягнення у певній діяльності, самостійність, гідна поведінка в ситуаціях успіху чи невдачі, шанобливе ставлення інших людей (В.С.Мухіна, О.Л.Кононко, І.І Чеснокова).

У контексті дослідження самоповаги видається важливим аналіз проблеми рефлексії. Саме механізми рефлексії, як здатності розглядати і оцінювати себе неначе збоку, лежать в основі самопізнання та вироблення ставлення до себе. Узагальнюючи дані досліджень із зазначеної проблеми, як базові використано положення: рефлексивні процеси збігаються з діяльністю творення власного “Я”; наявність рефлексії забезпечує психологічну готовність дитини до сприйняття зовнішніх оцінок широкого спектру; рефлексія спричиняє інтенсивний розвиток у старших дошкільників самолюбності, суперництва, самоствердження (М.Й.Боришевський, А.В.Захарова, О.Л.Кононко, С.П.Тищенко).

В розділі сформульовано вихідні теоретико-методологічні принципи дослідження. Ними слугували:

1. Системний підхід до розуміння особистості (Б.Г.Ананьєв, П.К.Анохін, Б.Ф.Ломов, К.К.Платонов), згідно з яким, самоповага розглядається як складова цілісної системи, якою є особистість, і засвідчує особливості функціонування як різнопланових однорівневих систем і підсистем структури особистості, так і систем більш високого рівня. “Особистість” виступає найважливішою психологічною категорією, оскільки в ній синтезуються різні системи зв'язків і ставлень, різні рівні психологічного аналізу. Самоповага не надбудовується над особистістю, а включається в її структуру як характеристика, прояв, сторона. Вивчення самоповаги нерозривно переплітається із вивченням особистості як свідомого суб'єкта життєдіяльності.

2. Принцип єдності свідомості та діяльності (С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв). Реалізація цього принципу вимагала дослідження самоповаги через діяльність та поведінку дитини. Нами було прийняте до уваги застереження І.С. Кона, І.І.Чеснокової стосовно необхідності брати до уваги характер ставлення дитини до справи, якою вона займається. Лише діяльність, що наповнена для дитини особистісним смислом, може висвітлити самоповагу як складний психологічний феномен.



3. Принцип активності (С.Л.Рубінштейн, К.О.Абульханова-Славська), що тісно межує з принципом саморегуляції як вирішальної умови виникнення, розвитку і вдосконалення самоповаги. Дошкільник як особистість прагне до вироблення, збереження, підтримання та захисту відчуття власної цінності за рахунок актуалізації тих мотивів та переживань, що найбільшою мірою сприяють розвитку самоповаги.

Визначаючи зміст самоповаги, ми спиралися на положення класичної психології про вирішальну роль свідомості та самосвідомості в розвитку особистості; про особливості функціонування самосвідомості з вироблення цілісного самоставлення; про інтегрованість та узагальненість самоповаги; про ставлення як її специфічну характеристику. У світлі вищеозначених позицій самоповага розглядається нами як властивість особистості, що характеризується відносно стійким, позитивно забарв-леним ставленням до себе, акумулюючим узагальнені переживання своєї цінності для значущих людей та усвідомлення своїх чеснот.

Теоретичний аналіз проблеми дозволив констатувати, що самоповага дошкільника – це особистісне утворення, яке складається з ряду компонентів, що взаємодіють, взаємодоповнюють та до певної міри піддаються цілеспрямованому педагогічному впливу. Гармонійне поєднання в активності дошкільника прагнення до самовираження, домагання визнання та здатності до самозбереження розглядаються нами як мінімально достатні складники його самоповаги, її критерії, сукупність яких здатна забезпечити оптимальний рівень ціннісного ставлення до себе.

Показниками прагнення дошкільника до самовираження виступають: рівень його самостійності, характер ставлення до процесу і результату діяльності (старанність, наполегливість, вимогливе ставлення до якості продукту), зосередженість на кількісно-якісних показниках кінцевого та проміжного продуктів.

Домагання визнання дитини визначається за мірою її прагнення демонструвати проміжні та кінцеві результати діяльності значущим дорослим, претензій на оцінки та чутливості до них.

Здатність до самозбереження визначається за вмінням дошкільника орієнтуватися у корисному та шкідливому для нього: вибирати оптимальну міру складності завдання, бути спроможним певною мірою протистояти деструктивним впливам оточуючих, чинити їм елементарний опір.

Щоб одержати різнобічну характеристику самоповаги, прояви активності дитини вивчалися у різних видах предметно-практичної діяльності (малюванні, ліпленні, аплікації, роботі з папером, виконанні доручень); за різних форм організації дітей (заняття та самостійна діяльність); на різних вікових етапах дошкільного дитинства (четвертий та шостий роки життя); за різних стилів керівництва дитячою діяльністю з боку значущого дорослого.

У розділі обгрунтовано доцільність використання для дослідження феномену самоповаги таких методів, як спостереження за поведінкою дошкільників та особливостями взаємодії педагогів та дітей, експерименту, анкетування батьків та педагогів.


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка