Черкаси 2012 Укладач



Сторінка3/5
Дата конвертації09.03.2016
Розмір1.08 Mb.
1   2   3   4   5

МОДЕЛЬ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ ПЕДАГОГІВ СІЛЬСЬКИХ ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ В УМОВАХ ВПРОВАДЖЕННЯ НОВИХ ДЕРЖАВНИХ СТАНДАРТІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Методичне забезпечення будь-якого педагогічного процесу представляє сукупність засобів, правил, вибір яких дозволяє педагогам вирішувати поставлені перед ними завдання. Вони містять у собі різні варіанти змісту педагогічної діяльності, форми й методи, що забезпечують досягнення поставлених педагогом цілей стосовно конкретної дитини й групи дітей.



Метою методичного забезпечення освітнього процесу в районних дошкільних навчальних закладах є стимулювання інноваційної діяльності педагогів і педагогічних колективів, створення умов для постійного вдосконалення педагогічної діяльності, приведення її у відповідність із новими вимогами, сучасними досягненнями науки й практики.

Основними завданнями, реалізація яких дозволить зробити методичне забезпечення адекватним сучасним вимогам, є наступні:



  • створити умови для доступності науково-педагогічної інформації кожному педагогові відповідно до його професійних потреб;

  • зробити можливим трансформацію передового досвіду діяльності педагогів району;

  • розробити моніторинг, що дозволяє відслідковувати ефективність методичного забезпечення освітнього процесу;

  • сприяти формуванню атмосфери творчості й пошуку в педагогічних колективах дошкільних навчальних закладів.

Основними критеріями методичного забезпечення є: ефективність професійної педагогічної діяльності (ріст якості розвитку, вихованості й соціальної адаптованості дошкільників), творче зростання педагогів, впровадження нових педагогічних технологій.

Розглянемо основні функції методичного забезпечення.



  1. Функція впровадження результатів наукових досліджень у практику. Вона припускає:

    • аналіз наукової й методичної літератури, виявлення в ній рекомендацій, які відповідають на виникаючі в практиці проблемі;

    • деталізацію рекомендацій з метою полегшити їхнє впровадження в реальну практику;

    • оцінка ефективності застосування рекомендацій, розроблених на основі наукових досліджень.

  2. Функція узагальнення й трансляції педагогічного досвіду. Вона означає:

    • аналіз практики рішення педагогічних завдань;

    • виявлення педагогічних засобів, що забезпечують найкращий педагогічний результат;

    • аналіз найбільш типових труднощів, що зустрічаються в педагогічній практиці.

  3. Функція поточної методичної допомоги. Вона передбачає:

    • консультування педагогів з метою допомоги їм у виборі літератури для рішення педагогічних завдань;

    • аналіз виникаючих у педагогів труднощів, надання їм допомоги в рішенні професійних проблем;

    • розробку поточних методичних матеріалів для проведення з дітьми дошкільного віку різноманітних занять і заходів.

Остання функція більшою мірою реалізується в дошкільних навчальних закладах керівниками методичних об'єднань (м/о), а також педагогами-наставниками.

Основним недоліком у методичній роботі є забезпечення репродуктивного відтворення досвіду, а не його творчий розвиток. При цьому значну роль грає суб'єктивний фактор, що залежить від позиції тих, хто знайомить педагогів з даним досвідом або результатами наукових досліджень.

Для розвитку системи методичного забезпечення в районі необхідний істотний перегляд підходів до організації методичної роботи з педагогами.

Як основна ідея, реалізація якої покликана істотно поліпшити методичне забезпечення педагогів, є індивідуально орієнтований підхід.

Суть цієї ідеї полягає у відмові від уніфікації педагогічної допомоги кожному педагогові. У сучасній практиці методичне забезпечення більшою мірою спрямовано як би "зверху - донизу", тобто педагогам пропонується шаблонізована схема підвищення їхнього професійного рівня, або, у найкращому разі, "меню", з якого педагог може обрати свою схему методичного забезпечення.

Заміна уніфікованого підходу на індивідуально орієнтований припускає перехід на методичне забезпечення, орієнтоване на професійні потреби кожного педагога, створення умов для реалізації індивідуальної траєкторії його творчого росту.

Такий підхід не виключає участі педагогів у традиційних формах підвищення кваліфікації. Однак, ця участь повинна бути заснована на виборі педагогом адекватних форм професійного самовдосконалення.

Індивідуально орієнтований підхід до підвищення професіоналізму педагогів здійснюється, якщо реалізуються наступні принципи.



Принцип "зони найближчого розвитку", обґрунтований Л.С. Виготським для навчання дітей, цілком може розглядатися як принцип методичного забезпечення педагогічної діяльності. У якості "зони найближчого професійного розвитку" виступає та зона, у якій педагог за допомогою своїх колег, науковців, фахової літератури може розв'язати виниклі проблеми в професійній діяльності. При цьому "зона найближчого професійного розвитку" для кожного педагога індивідуальна. Реалізація даного принципу припускає:

  • вивчення професійних труднощів, виявлення проблем у діяльності педагога;

  • актуалізацію необхідних для професійного зростання знань і вмінь (надання допомоги педагогові в усвідомленні своїх професійних труднощів і проблем);

  • визначення індивідуальних завдань підвищення педагогічної кваліфікації;

  • складання програми професійного росту педагога;

  • систематичну оцінку рішення поставлених завдань і реалізації програми, їхнє коректування.

Принцип сполучення індивідуальних і групових форм вивчення нових педагогічних технологій припускає, що кожний педагог, вибираючи свою форму вивчення нових педагогічних технологій, може об'єднатися з іншими педагогами або включитися в роботу спеціально організованих груп по вивченню педагогічної теорії й практики. Реалізація даного принципу передбачає:

  • вивчення професійних проблем, інтересів, потреб педагогів, їхню класифікацію й визначення найпоширеніших, типових запитів педагогів;

  • визначення актуальної тематики методичної роботи й відповідно різних групових форм підвищення кваліфікації;

  • надання можливості кожному педагогові обирати свої способи й форми підвищення майстерності, добровільно брати участь у різних семінарах, на курсах і в інших формах методичної роботи;

  • можливість самому педагогові запропонувати індивідуальну форму підвищення кваліфікації.

Принцип стимулювання творчого росту педагогів на основі розробленої системи моральних і матеріальних стимулів вимагає створення умов для формування мотивації професійного самовдосконалення. Серед мотивів можна виділити наступні: мотиви успіху, подолання професійних ускладнень, спрямованих на поліпшення матеріального благополуччя, професійного визнання, кар'єрні мотиви та ін.

Суб'єктом стимулювання професійного вдосконалення можуть виступати керівники дошкільного навчального закладу, колеги, а також батьки та діти, оцінка й визнання яких є найбільш яскравим підтвердженням професіоналізму педагогів. Реалізація даного принципу припускає:



  • систематичне відстеження результатів діяльності, об'єктивну оцінку професійного росту педагогів і педагогічних колективів;

  • надання допомоги педагогові, педагогічному колективу у визначенні тих сфер діяльності, де можна досягти успіху, виявити свої сильні сторони, показати зразок рішення проблеми для інших своїх колег;

  • визначення системи засобів, що спонукують кожного до пошуку й творчості, з урахуванням особливостей педагогів, їхніх можливостей;

  • розробку положень про колективні й індивідуальні конкурси, огляди за результатами інноваційної, творчої діяльності педагогів;

  • підтримку, заохочення ініціативи педагогів у постановці й рішенні професійних проблем, що цілеспрямовано займаються самоосвітою.

Принцип безперервності й наступності в методичному забезпеченні освітнього процесу передбачає постійний професійний ріст педагогів, а також відстеження рівня їх реальної професійної підготовленості до педагогічної діяльності. Необхідно відмовитися від того, що педагог, підвищуючи кваліфікацію, як би починає все спочатку, повторюючи пройдений етап. Цей принцип означає:

  • забезпечення цілісності, систематичності діяльності методичної служби в районі;

  • координацію, злагоджена діяльності всіх установ, що беруть участь у підвищенні кваліфікації педагогів (РДА, районний відділ освіти, районний методичний кабінет, районне методичне об’єднання й т.д.);

  • збереження традицій раніше застосованих ефективних засобів підвищення професійної майстерності, а також впровадження нових, особистостісно орієнтованих, активних форм методичної роботи;

  • облік досвіду, рівня підготовленості, форм підвищення кваліфікації педагога, а також визначення перспектив його професійного росту, вибір форм і методів методичної роботи, що забезпечують розвиток творчих здібностей і передбачає більшу самостійність і відповідальність педагога.

Районний методичний кабінет (РМК) є організатором роботи з підвищення професіоналізму педагогів у районі. Він взаємодіє з різними навчальними, науковими й освітніми установами. Центром прояву й розвитку професіоналізму повинен стати сам дошкільний навчальний заклад.

Зміст і форми методичного забезпечення професійного росту педагогів повинні визначатися через облік названих вище функцій і принципів.

Адекватною перерахованим принципам може стати така комплексна форма організації методичного забезпечення, як модерація, що завоювала собі авторитет у європейських країнах. Того, хто організує цю форму, називають модератором.

Найважливіша функція модератора - бути посередником між педагогами й змістом сучасної, актуальної інформації, між експертом і дилетантами, між людьми різних поглядів і переконань. Його роль - наводити мости, установлювати взаємини.

З поняттям "модератор" асоціюються такі якості, як наявність інтуїції, уміння вести бесіду й дискусію, гнучкість, дипломатичність. Бути модератором зовсім не означає стояти на більш високому щаблі ієрархічної градації стосовно учасників процесу підвищення кваліфікації. Насамперед, це значить ініціювати процес навчання, підвищення педагогічної майстерності, служити самоосвіті педагогів у групі й керувати ними на основі рівноправного партнерства при наявності високого ступеня предметної й організаторської компетентності.

Модерація припускає створення творчих (проблемних) груп педагогів, що працюють під керівництвом модератора із числа найбільш досвідчених педагогів, вихователів.

Модерацію як форму характеризують наступні ознаки:


  • учасники діяльності (групи дорослих слухачів-педагогів, вихователів і "команди" керівників-модераторів);

  • педагогічні завдання, які вирішуються за допомогою цієї форми (пошук шляхів рішення проблем у процесі підвищення кваліфікації вихователів);

  • набір актів, ситуацій (оригінальна дидактика модерації);

  • алгоритм діяльності (хід процесу, фази кожного з його ланок на тому або іншому етапі);

  • конкретні умови (часові рамки, середовище навчання).

Позитивний результат при модерації дає лише той тип відносин, що припускає об'єднання особистостей як індивідуальностей. Якщо існування іншого як особистості припускає визнання його права на самовизначення, волю, на несхожість, на невідповідність інтересам з іншими, то при спільній діяльності індивідуальностей, їхні відносини повинні включати принцип права на спілкування. Відповідно до цього принципу як на рівні відносин " керівник-модератор - слухач", так і на рівні " слухач-слухач".

Однією з найважливіших складових модерації є особистість модератора-керівника-модератора.

Будучи референтом, він повідомляє слухачам семінару певний зміст, закладений у програму; як консультант він налагоджує контакти із групою й у середині групи, з огляду на особистісні якості кожного, підтримує необхідну психологічну атмосферу; як керівник він координує роботу й керує процесом навчання. Всі вищезгадані функції модератора взаємозалежні, і тільки в єдності вони дають очікуваний результат.

За допомогою модерації робиться спроба вирішити проблеми дошкільного навчального закладу та педагога, використовуючи індивідуальний професійний досвід учасників процесу підвищення кваліфікації. Однією з головних педагогічних завдань при цьому є аналіз, осмислення, освоєння передового педагогічного досвіду і його неформальний перенос на рівень дошкільного закладу.

Рішенню вищезгаданого педагогічного завдання сприяє використання в рамках модерації оригінальної дидактики.

Автори ідеї застосування модерації в процесі підвищення кваліфікації педагогів (П.Браунек, У.Даушер, Г.Ізраель, Н.Поссе) пропонують алгоритм діяльності, що у загальному виді виглядає в такий спосіб:



  1. Введення.

  2. Орієнтація.

  3. Обробка проблеми.

  4. Закріплення результатів.

  5. Підведення підсумків, оцінка.

Важливо, щоб комплектування груп відбувалося не по територіальній ознаці, а виходячи із професійних інтересів педагогів. Групи можуть складатися як із представників декількох ДНЗ, так і з представників одного або двох ДНЗ.

На районному рівні доцільна підготовка вихователів-модераторів. Основу такої підготовки повинно становити навчання роботі із групою в режимі творчого пошуку.

Модерація як комплексна форма підвищення професійної майстерності педагогів пов'язана з іншими формами методичної роботи, не виключає, а збагачує їх. Вона повинна органічно вписати в систему методичної роботи району.

Однією з основних структур методичної роботи є методичні об'єднання, участь у діяльності яких для всіх педагогів є обов'язковим. Методичні об'єднання створюються в районі.

На засіданнях методоб’єднаннь розглядаються питання підвищення теоретичного й методичного рівнів організації розвивальної, навчальної й виховної роботи, вивчаються сучасні концепції, передовий педагогічний досвід, нормативні документи, обговорюються результати розвитку, навчання й виховання дошкільників, здійснюється обмін досвідом роботи. Районні засідання методичних об’єднань проводяться також на базі ДНЗ, де може бути представлений творчий звіт закладу, окремих педагогів, організовані відкриті навчальні й виховні заходи.

Ефективною формою методичної роботи в районі й ДНЗ є тимчасові й постійні проблемні групи, які створюються для рішення конкретної проблеми. У проблемні групи можуть поєднуватися педагоги, що цікавляться яким-небудь питанням і бажають вивчити його, а результати вивчення включити в практику своєї роботи; або педагоги, що переживають труднощі в якій-небудь галузі своєї діяльності, що прагнуть перебороти їх, щоб досягти кращих результатів. Можуть формуватися проблемні групи при підготовці педагогічних рад, творчих звітів, конференцій.

Доцільне створення в районі й на базі дошкільних навчальних закладів «школи передового досвіду», які дозволять виявити й поширити досвід, сучасні й нагальні ідеї серед педагогів і колективів закладів. Формами роботи такої школи можуть бути спеціально організовані стажування в дошкільних закладах, у конкретних педагогів, зустрічі з досвідченими педагогами, заходів, занять проведені висококваліфікованими фахівцями.

«Школа починаючого педагога» допоможе більш успішно адаптуватися випускникам ВУЗів, що починають працювати педагогами, дозволить швидше знайти відповіді на складні для новачка питання, швидше домогтися успіху в роботі з дітьми. Основними формами роботи такої школи можуть бути лекції за заявками педагогів, тренінги, консультації, практикуми, стажування у досвідченого колеги й ін.

Серед різноманітних напрямків і форм методичного забезпечення професійного росту педагогів особливе місце займає методична робота в ДНЗ, де повинні бути створені умови для розвитку творчого потенціалу педагога, його індивідуальності. Відповідальність за організацію методичної служби в ДНЗ покладається на вихователя-методиста або завідувача при відсутності ставки вихователя-методиста, також це може бути вихователь з вищою атестаційною категорією, або званням «вихователь-методист». Основні напрямки методичної служби в дошкільному закладі, зміст і форми його діяльності, структуру визначає педагогічна рада, при наявності більше трьох педагогічних працівників.

Індивідуально орієнтований підхід припускає використання індивідуальних форм підвищення професіоналізму педагогів: консультування з фахівцями, досвідченими педагогами, наставництво, стажування у інших дошкільних навчальних закладах у висококваліфікованих фахівців, підготовка, проведення й аналіз відкритих заходів, самоосвіта.

Необхідно продумати стимулювання самоосвіти вихователів, участь їх в інноваційній діяльності, підвищити престиж творчо працюючих педагогів. Цьому можуть сприяти присвоєння звань, різні конкурси, доплати, виділення премій за кращі публікації, методичний матеріал, представлений у методичний кабінет, виступ на конференції, відкриті заходи.

Важливим стимулюючим засобом для творчості й росту професіоналізму педагогічних колективів можуть стати щорічні творчі звіти установ. Необхідно ширше використовувати творчі звіти методоб’єднань, проблемних груп, кращих педагогів, результати й оцінку діяльності яких доцільно представляти самим дітям, по можливості і батькам. Найцікавіші й змістовні матеріали цих звітів повинні тиражуватися і поширюватися.
АНАЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ПЛАНУВАННЯ РОБОТИ ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
Людмила Морозова спеціаліст відділу освіти Київського району Донецької міської ради

План роботи дошкільного закладу на рік може мати різну форму, але його структура і змістове наповнення мають відповідати вимогам інструктивно-нормативної документації. Форма плану жорстко не регламентована. Його можна складати у вигляді тексту чи таблиць, використовувати помісячну форму планування системи заходів з усіх розділів плану чи планувати кожен розділ окремо. Відсутність жорсткої регламентації дає змогу кожному педагогічному колективу обирати зручну для себе форму планування.

У річному плані роботи дошкільного закладу рекомендовано передбачити такі розділи:


  • аналіз роботи за минулий рік;

  • завдання на навчальний рік та оздоровчий період;

  • методична робота з кадрами;

  • вивчення стану організації життєдіяльності дітей;

  • організаційно-педагогічна робота;

  • робота методичного кабінету;

  • адміністративно-господарська діяльність.

Така структура плану є орієнтовною. Назви розділів, порядок їх розміщення можна змінювати, якщо це доцільно з практичної точки зору і зумовлено особливостями діяльності конкретного дошкільного закладу (інструктивно-методичний лист «Планування роботи в дошкільних навчальних закладах» Міністерства освіти і науки України від 3 липня 2009 р. № 1/9-455)

Сьогодні багато варіантів річних планів роботи різних дошкільних закладів можна зустріти у періодичних виданнях, методичній літературі, ще більше – в Інтернеті. Іноді виникає спокуса використати у своїй роботі найпривабливіший на думку завідувача чи вихователя-методиста варіант. Цього робити не варто. Адже жоден чужий план не може бути спрямованим на розв'язання проблем конкретного закладу. Аналізуючи різні варіанти планів, слід визначити, яка форма плану буде для вас найзручнішою, які заходи чи форми роботи сприятимуть підвищенню кваліфікаційного рівня педагогів та удосконаленню освітнього процесу саме вашого дошкільного закладу.

Складаючи план роботи, обов'язково слід дотримуватися принципів:


  • актуальності;

  • науковості;

  • перспективності; системності;

  • конкретності;

  • доцільності;

  • послідовності.

Порушення принципів планування призводить до формального підходу як при складанні плану, так і при забезпеченні результативності подальшої роботи. Скажімо, порушення принципів системності та послідовності призводить до дублювання окремих аналітичних показників чи змісту питань, а також до не­логічного планування заходів, спрямованих на розв'язання певного завдання. А порушення принципу конкретності призводить до перевантаження підсумкового аналізу несуттєвими фактами, повторами, що не дає змоги чітко визначити пробле­ми, а отже, і сформулювати конкретні завдання. У таких випадках зазвичай фор­мулюють загальні і великі за обсягом завдання, що потребують значних витрат часу для їх розв'язання. Як результат – річний план роботи переобтяжений непотрібними заходами і недієздатний.
ВИМОГИ ДО АНАЛІЗУ РОБОТИ ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ЗА МИНУЛИЙ РІК

Обов'язковою структурною складовою річного плану роботи є аналіз роботи дошкільного закладу за минулий рік. Стиль аналізу роботи закладу (аналітичної довідки) має бути діловий. Інформацію слід подавати послідовно, лаконічно, за визначеною логікою, адже забагато переліків, повторів і зовні «привабливих» ілюстрацій дуже перевантажують текст, утруднюють його сприймання. Тож фото, схеми різного змісту (взаємодія з різними організаціями, участь педагогів у методичній роботі тощо), діаграми на мінімальні показники та ще й з виведенням середнього балу (відсотку, рівня) слід використовувати виважено. Звичайно, наведення конкретних прикладів, що підтверджують загальні висновки, є обов'язковим, але при цьому слід керуватися принципом доцільності: деколи приклад навести необхідно, а деколи варто надати лише узагальнену інформацію.

Аналітична довідка має висвітлювати результати роботи всіх підрозділів дошкільного закладу з конкретними висновками щодо досягнень та недоліків. При цьому дуже важливо виявити причини недоліків, адже саме на їх усунення і мають бути спрямовані завдання на новий навчальний рік.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ЗМІСТОВОГО НАПОВНЕННЯ

ТА ОФОРМЛЕННЯ РОЗДІЛІВ ПЛАНУ

Саме завдання на новий навчальний рік є відправною точкою для змістового наповнення розділів плану. Керівники дошкільних закладів зазвичай творчо підходять до визначення і систематизації змісту розділів плану. Але при цьому слід обов'язково дотримуватися певних вимог. Так, при плануванні конкретного заходу обов'язково слід вказувати:



  • форму проведення;

  • тему;

  • термін виконання;

  • форму відображення;

  • відповідальних осіб.

У плануванні змісту роботи дошкільного закладу варто дотримуватися певної послідовності. Так, розпочинати планування розділу «Методична робота з кадрами» найдоцільніше з визначення тематики засідань педагогічно ради, кожне з яких має бути спрямоване на підбиття підсумків роботи щодо розв'язання певного річного завдання. Обов'язково у порядку денному слід передбачати аналіз виконання рішень попереднього засідання педагогічної ради, що дає змогу домогтися вищої результативності у роботі. Варто особливу увагу приділити плануванню серпневого засідання педагогічної ради, адже воно є певною мірою установчим.

Слід по можливості уникати таких формулювань термінів виконання, як «систематично», «постійно», «упродовж року».



  • Скажімо, плануючи роботу з підвищення теоретичного рівня і фахової майстерності педагогів, таке формулювання, як «Інформувати про новинки методичної літератури» (постійно), краще замінити на «Огляд нормативних документів, новинок методичної літератури та фахової періодики» (щокварталу згідно з планом проведення педагогічних годин).

Також не варто окреслювати дуже загальні заходи, які потребують додаткової конкретизації і дуже «розтягнуті» у часі

  • Скажімо, формулювання «Організувати роботу школи передового педагогічного досвіду з проблеми «Гра-драматизація як засіб розвитку творчих здібностей дошкільників» (упродовж року) або «Забезпечувати роботу наставників з педагогами-початківцями» (постійно) не дає уявлення про роботу, яка має бути реалізована упродовж навчального року. Вона потребує конкретизації у додатках до річного плану і посилання на них. Це можуть бути План роботи наставників з педагога-ми-початківцями і План роботи школи передового досвіду.

Дотримання принципу конкретності сприятиме системному баченню заходів, намічених на певний проміжок часу, та очікуваних результатів. А отже, сприятиме розв'язанню поставлених завдань. Так, з метою усунення формального підходу і максимального досягнення конкретики слід уникати «розмитих» термінів виконання запланованих заходів у розділі «Вивчення організації життєдіяльності дітей».

Доцільною і результативною є помісячна форма планування контрольно-аналітичної діяльності. Для максимального забезпечення вивчення всіх напрямів діяльності дошкільного навчального закладу пропонуємо включити до річного плану ті види контрольно-аналітичної діяльності, які хоч і вважаються обов'язковими, та без внесення до річного плану зазвичай не виконуються у системі. Зокрема, це вивчення таких питань, як:



  • зміст та якість планування освітньої роботи з дітьми;

  • підготовка до проведення батьківських зборів, консультацій;

  • виконання педагогами планів самоосвіти, докурсових та післякурсових завдань;

  • упровадження у практику роботи знань, отриманих на курсах підвищення кваліфікації, районних методичних заходах тощо;

  • виконання рішень педагогічної ради, рекомендацій за наслідками контролю;

  • рівень педагогічної майстерності та стан освітнього процесу у педагогів, які атестуються у навчальному році; о рівень сформованості компетентностей вихованців у різних сферах життєдіяльності. Пропонуємо додати до річного плану роботи план проведення педагогічних годин. Педагогічні години слід планувати і проводити у конкретний термін щомісячно, скажімо у середу четвертого тижня кожного місяця. Це дасть змогу забезпечити системність і завершеність кожного циклу методичної і контрольно-аналітичної роботи.

У розділі «Організаційно-педагогічна робота» передбачено планування кількох напрямів діяльності дошкільного закладу – це взаємодія із загальноосвітніми навчальними закладами, з батьками ви­хованців та громадськістю.

При плануванні цієї роботи слід враховувати повноваження, особливості роботи, діловодства та інших складових діяльності тих установ і організацій, з якими взаємодіє дошкільний заклад.


1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка