Черкаси 2012 Укладач



Сторінка4/5
Дата конвертації09.03.2016
Розмір1.08 Mb.
1   2   3   4   5

Скажімо, плануючи проведення акції «Зустріч птахів» спільно із ЗОШ та обласною екологічною спілкою, слід конкретизувати зміст і види діяльності дорослих і дітей під час акції, підготовчі та організаційні заходи та терміни їх виконання у Плані підготовки та організації акції «Зустріч птахів». Цей план необхідно погодити з адміністраціями ЗОШ та обласною екологічною спілкою, уточнивши дату, тривалість, місце проведення заходу тощо. При цьому в річному плані роботи дошкільного закладу слід відобразити лише основні організаційні заходи:


  • Скласти план заходів щодо організації та проведення акції «Зустріч птахів».

Термін: до 15 лютого 2013 р. Відповідальний: вихователь-методист.

  • Погодити і затвердити план «Підготовка та організація акції «Зустріч птахів» з адміністраціями ЗОШ та обласною екологічною спілкою.

Термін: до 25 лютого 2013 р. Відповідальний: завідувач ДНЗ, вихователь-методист.

  • Провести акцію «Зустріч птахів» спільно із ЗОШ та обласною екологічною спілкою.

Термін: 01 квітня 2013 р. Відповідальний: завідувач ДНЗ, директор ЗОШ, голова екологічної спілки.

Щоб забезпечити системну роботу з батьками, слід передбачати конкретний зміст і відповідну тематику заходів, що дасть змогу цілеспрямовано готувати інформацію до них і окреслювати перспективи подальшої роботи.

Скажімо, варто уникати у тематиці заходів формулювань на кшталт лозунгів «Зростаємо, граючись!», «Малюк і іграшка», формулювання теми має бути чітким, конкретним і передбачати змістове наповнення заходу, як-от: консультація на тему «Специфіка вимог до іграшки для дитини раннього та дошкільного віку»; тренінг «Як презентувати нову іграшку дитині раннього віку»; семінар-практикум «Роль дидактичних ігор для розвитку фонематичного слуху старших дошкільників».

Плануючи роботу з батьками, необхідно:



  • відображати зміст роботи щодо реалізації завдань, над якими працює дошкільний навчальний заклад;

  • передбачати різні форми взаємодії з батьками, зокрема інноваційні;

  • ураховувати інтереси і потреби батьків кожної вікової групи;

  • періодично включати до порядку денного батьківських зборів або інших форм роботи питання охоро­ни здоров'я і профілактики захворюваності у дітей, ознайомлення з вимогами до харчування дітей дошкільного віку, пропагувати досвід сімейного виховання.

Загальні збори (конференції) слід дошкільного навчального закладу, батьківський комітет, членів піклувальної ради, затверджують плани роботи цих органів тощо. Тому, плануючи загальні збори, треба зазначати не лише їхню тему, а й ті організаційні питання, про які йтиметься.

Під час групових батьківських зборів на початку навчального року варто планувати ознайомлення батьків з віковими особливостями, провідними завданнями розвитку та виховання дітей відповідного віку, а також обрання батьківського комітету групи. Наприкінці навчального року – аналітичні звіти педагогів (за результатами діагностики) та звіти батьківського комітету групи про проведену роботу. Скажімо, у вересні можна спланувати розглядання на групових батьківських зборах у групах для дітей раннього віку таких питань:



  • Вікові особливості та провідні завдання розвитку дітей третього року життя.

  • Роль батьків у полегшенні адаптації малюків до умов дошкільного закладу.

  • Вибори батьківського комітету групи.

Діяльність, спланована у розділі «Робота методичного кабінету» має бути спрямована на методичне забезпечення заходів, передбачених в інших розділах плану, а отже, узгоджена з ними у термінах виконання. Так само і заходи розділу «Адміністративно-господарська діяльність», що мають на меті удосконалення розвивального життєвого простору дітей, мають бути узгоджені з іншими напрямами роботи дошкільного закладу.

Досвід роботи дошкільних закладів свідчить, що вдумливо складений план є запорукою конструктивної і злагодженої роботи всіх служб дошкільного закладу, а отже, і успішного розв'язання намічених річних завдань.



ЗАНЯТТЯ З МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ЗГІДНО СУЧАСНИХ ВИМОГ БАЗОВОГО КОМПОНЕНТУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Мовленнєвий розвиток дошкільника – складний психологічний процес, що не зводиться до простого відтворення дитиною почутої мови. Він визначається мірою сформованості знань, умінь та навичок дитини i виявляється в соціальній та інтелектуальній активності у колі дорослих та однолітків. Щоб створити оптимальні умови для мовленнєвого розвитку дошкільника, педагогам слід використовувати різні форми роботи: iгpи, проблемні ситуації і, звичайно, заняття.

Неможливо уявити належний рівень життєвої компетенції людини без оволодіння мовленням. Видатний педагог Костянтин Ушинський зауважував, що рідне слово є основою розумового розвитку й скарбницею всіх знань. Оволодіваючи мовленням, вивчаючи мову, дитина засвоює систему знань, суспільно прийняті норми поведінки – основу її життєвої компетентності, тобто, як влучно висловилася доктор педагогічних наук Олена Кононко, «оволодіває наукою i мистецтвом жити серед інших». 3 огляду на це проблема розвитку мовлення дитини завжди була однією з центральних у дошкільній освіті. Нині ж провідною метою дошкільної лінгводидактики є виховання мовної особистості.



Значення занять у формуванні мовленнєвої компетенції дошкільників

Мовленнєва компетенція – це вміння на практиці доречно користуватися мовою (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так i позамовні (мiміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби. Це полікомпонентне утворення, що містить такі компетенції:



  • лексичну (наявність певного запасу слів у межах вікового періоду, їx доречне застосування, вживання засобів мовної виразності: приказки, прислів'я, фразеологізми, епітети, порівняння);

  • фонетичну (правильна звуковимова, розвинений фонематичний слух, володіння інтонаційними засобами виразності);

  • граматичну (практичне вживання відповідних граматичних форм рідної мови: рід, число, відмінки, час тощо) та діамонологічну (розуміння зв'язного тексту, вміння відповідати та звертатися із запитаннями, вести діалог, складати різні види розповідей, переказувати).

Мовленням дитина оволодіває в процесі спілкування під час piзних видів діяльності, адже всі вони тісно пов'язані з мовленням i супроводжуються ним. Але повсякденного спілкування для становлення мовленнєвої компетенції, звісно, недостатньо. Основною формою навчання дошкільнят у процесі організованої пізнавальної діяльності все ж лишається заняття. Саме на заняттях вихователь систематично та послідовно формує у дітей мовленнєві уміння та навички, які закріплюються при спілкуванні дітей під час різних видів діяльності в повсякденному житті.

На заняттях з мовленнєвого спілкування діти мають не стільки засвоювати матеріал про навколишній світ, скільки вправлятися в мовленнєвій діяльності. Необхідно звертати увагу вихователів на те, що на такому занятті основну увагу варто зосереджувати на практичному засвоєнні дітьми норм рідної мови (фонетичних, лексичних, граматичних); формуванні навичок розповідання та переказування. Заняття з мовленнєвого спілкування проводять у всіх вікових групах один раз на тиждень лише з підгрупами дітей. Тільки за цієї умови можна забезпечити максимальну мовленнєву активність дітей на занятті.


Види занять з мовленнєвого спілкування

Заняття з мовленнєвого спілкування бувають комплексними та спеціальними. Комплексне заняття з мовленнєвого спілкування проводиться тричі на місяць. Цей вид заняття поєднує завдання щонайменше з трьох компонентів мовлення, серед яких: звукова культура, лексика, граматика i власне зв'язне мовлення. Причому останнє є обов'язковою складовою такого заняття.

Спеціальне заняття з мовленнєвого спілкування (в методичній літературі зустрічається i під іншої назвою – «домінантне») охоплює лише один компонент мовлення (звукова культура мовлення, лексика або граматика) i проводиться лише один раз на місяць.
Планування занять з мовленнєвого спілкування

Доктор педагогічних наук Алла Богуш пропонує проводити протягом місяця три комплексні й одне спеціальне заняття з мовленнєвого спілкування: на перші три тижні місяця плануються по одному комплексному, а на останній тиждень – спеціальне заняття.

Плануючи комплексні заняття, вихователь слідкує, щоб yci завдання з розвитку мовлення рівномірно чергувалися протягом місяця.

Спеціальні заняття доцільно планувати на квартал. У першому місяці кварталу, скажімо, у вересні, завданням спеціального заняття може бути формування звукової культури мовлення. Наступного місяця, у жовтні, спеціальне заняття варто присвятити виключно формуванню граматичної правильності мовлення, а у листопаді – словниковій роботі. Відповідно плануються заняття з мовленнєвого спілкування i в наступних кварталах.

Плануючи спеціальні заняття, необхідно враховувати вікові особливості мовлення дітей. Так, у молодшому дошкільному віці спеціальні заняття, присвячені формуванню звукової культури мовлення, можна проводити частіше одного разу на квартал, а в роботі з дітьми старшого дошкільного віку більше уваги слід приділити граматиці. Тож спеціальне заняття з формування в старшій групі можна спланувати в одному з кварталів двічі.

Такий підхід до планування занять забезпечує формування у дітей лексичної, фонетичної, граматичної та діамонологічної компетентності.

Складаючи програмовий зміст комплексного заняття, вихователь має передбачити розвиток різних компонентів мовлення і відповідно визначити зміст роботи над кожним завданням із розвитку мовлення на цьому занятті. До речі, вихователь сам визначає, які завдання (словник, звукова культура чи зв’язне мовлення) розв’язувати на початку, в середині чи в кінці заняття – це залежить від його змісту та рівня мовленнєвої підготовки дітей.
Програмовий зміст комплексного заняття з мовленнєвого спілкування для дітей середнього дошкільного віку:


  • Зв'язне мовлення: продовжувати вчити дітей складати описові розповіді про іграшки за зразком, поданим вихователем

  • Звукова культура мовлення: вправляти дітей у виокремлюванні першого звуку в словах

  • Словникова робота: збагатити словник образними виразами, епітетами, продовжувати вчити дітей відгадувати загадки

  • Розвивати пам'ять, мислення, уяву, мовлення

  • Виховувати інтерес до занять, позитивні риси характеру


Програмовий зміст спеціального заняття з мовленнєвого спілкування (звукова культура мовлення) для дітей середнього дошкільного віку:

  • Вправляти дітей у правильній вимові звука (р); продовжувати вчити добирати слова із запропонованим звуком на початку та в кінці слова; інтонаційно виділяти (інтонувати) звуки в словах; робити елементарний звуковий аналіз слів, виділяючи та підраховуючи кількість звуків у слові за допомогою фішок

  • Розвивати фонематичний слух, артикуляцію, мовне дихання

  • Сприяти розвитку уваги, мислення, пам'яті

  • Виховувати позитивні риси характеру, інтерес до занять

Програмовий зміст спеціального заняття містить завдання по роботі лише за одним компонентом мовлення, наприклад, над звуковою культурою мовлення. Вихователь закріплює той матеріал, який подавався на комплексних заняттях, та додатково планує одне-два нових завдання стосовно роботи над звуковою культурою мовлення.

Плануючи спеціальне заняття зі словникової роботи, особливу увагу варто приділити формуванню у дітей узагальнюючих понять (меблі, одяг, транспорт тощо), ознайомленню їх з якостями та властивостями предметів.

При плануванні треба слідкувати, щоб заняття з мовленнєвого спілкування було взаємопов'язане з іншими заняттями, насамперед з художньої літератури, ознайомлення з навколишнім світом, рідною природою тощо. Так, наприклад, для складання розповіді на занятті з мовленнєвого спілкування дітям слід запропонувати вже знайому картину, яку вони розглядали під час заняття з рідної природи чи ознайомлення з навколишнім світом; для переказу можна взяти твір, з яким дітей ознайомили на занятті з художньої літератури. Пропонуючи тему для розповідання, вихователь має враховувати попередній досвід дітей.
Методика проведення занять з мовленнєвого спілкування

Організовуючи роботу педагогічного колективу над мовленнєвим розвитком дошкільників, вихователю-методисту необхідно тримати на контролі як планування, так і проведення занять. Основною метою занять з мовленнєвого спілкування є розвиток мовлення кожної конкретної дитини. Тому важливо створювати на них такі умови, які стимулюватимуть максимальну мовленнєву активність кожної дитини. Цього можна досягнути, дотримуючись таких умов:



  • уміння педагога викликати у дітей інтерес до теми заняття та розумно співвідносити власну мовленнєву активність і мовленнєву активність дітей – неприпустимо, щоб дорослий говорив більшу частину заняття;

  • проведення занять підгрупами до 10 – 12 осіб;

  • правильне розташування дітей;

  • забезпечення оптимальної інтенсивності мовленнєвого навантаження дітей – надто прості завдання знижують інтерес дітей, послаблюють готовність до подолання труднощів;

  • здійснення індивідуально-диференційованого підходу – уміння педагога бачити в колективі кожну конкретну дитину і враховувати її індивідуальні особливості, пристосовуватися до них;

  • уміння педагога бачити особисті досягнення дитини, а не порівнювати її з іншими дітьми.

Вихователь має ретельно готуватися до заняття. Добираючи тему, враховувати досвід дітей та їхні інтереси. Щоб успішно реалізувати заплановані завдання, слід відповідно до кожного з них підібрати метод або кілька методів, що забезпечать їх розв'язання. Так, скажімо, навчаючи дітей описуванню, вихователь може обрати описову розповідь або/і дидактичну гру. Вихователь-методист, надаючи педагогам допомогу при підготовці до занять з мовленнєвого спілкування, має добре орієнтуватися в методах, що сприяють реалізації завдань із розвитку кожного компонента мовлення.

Зважаючи на процеси індивідуалізації освіти, під час занять із мовленнєвого спілкування вихователю треба враховувати особливості кожної дитини. Отже, слід знати, як поставити дитині завдання, скільки часу виділити на його розв'язання, як забезпечити розумну допомогу, оцінити результат та докладені зусилля. Під час спілкування важливо так розмістити дітей, щоб вони могли бачити одне одного та вихователя. Без «контакту очей» неможливо формувати вміння слухати товариша, розуміти мовця, тобто виховувати в дошкільників культуру мовлення.

Для закріплення знань, отриманих на занятті, важливо оптимально організувати мовленнєве середовище для дітей у повсякденному житті. Необхідно задіяти мовлення як важливий засіб спілкування в усіх видах дитячої діяльності.


Роль інтегрованих занять у мовленнєвому розвитку дітей

Державні освітні стандарти передбачають оновлення змісту навчання й виховання на засадах гуманізації, диференціації та інтеграції. Тож принцип інтеграції в сучасній дидактиці розглядається як один з провідних. З огляду на це у дошкільній освіті назріла необхідність поєднувати різні види діяльності та об'єднувати знання із різних галузей на одному занятті. Цього можна досягнути в процесі інтегрованого заняття.

На інтегрованому занятті ключовим моментом є тема, а різні види діяльності, що використовуються на ньому, – лише засоби її розкриття. У ході такого заняття для розв'язання одного завдання можна задіяти знання та вміння з різних галузей. Скажімо, педагог пропонує прикрасити новорічну ялинку, намалювавши певну кількість кульок різного кольору. До кожного кольору треба дібрати образну характеристику: фіолетовий колір нагадує вечір, що темним покривалом опускається на землю; червоний колір – дорогоцінний камінь, що аж іскриться на сонечку тощо. Таким чином на одному занятті реалізують завдання і з математики, і з зображувальної діяльності, і з мовленнєвого розвитку. Ще одна особливість інтегрованих занять – збільшення їх тривалості, адже завдяки швидкій зміні видів діяльності діти менше втомлюються і не втрачають інтересу до заняття.

До планування інтегрованих занять треба підходити дуже помірковано, їх рекомендовано проводити орієнтовно один раз на квартал з метою закріпити знання, мовленнєві уміння та навички дітей .


Взаємодія вихователя-методиста з педагогами

Вихователеві, завантаженому щоденною кропіткою роботою з дітьми, здебільшого складно розібратися в сучасному бурхливому і нерідко суперечливому інформаційному потоці. Тож діяльність вихователя-методиста має бути спрямована на розумне керівництво і, насамперед, дієву допомогу вихователям в організації навчально-мовленнєвої роботи з дітьми. Можна розробити пам'ятки для педагогів, індивідуально надавати допомогу педагогам під час планування, консультувати їх з певних тем.




ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ ЯК ПЕДАГОГІЧНА УМОВА ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВО КОМПЕТЕНТНОЇ ОСОБИСТОСТІ

Ми часто з легкістю вживаємо слова духовний, душевний, моральний, не надто замислюючись над змістом кожного з них і навіть часто-густо підміняючи одне поняття іншим, розглядаючи їх як синоніми. Проте хоча ці поняття й тісно пов'язані, кожне з них має свою специфіку, відрізняється від іншого, характеризується своїм вектором.

З поняттями духовний і душевний пов'язане й поняття моральний – загальновідоме, широко. вживане, проте не всіма чітко усвідомлюване. Якщо вектор першого з означених понять спрямований угору, другого – всередину, то третього – вбік, у. напрямі до інших людей Моральні – тобто регульовані правилами співжиття, соціальними нормами, доцільними для організації ефективної діяльності та спілкування дії людини в суспільстві. Моральна вихована дитина діє не лише з користю для себе, а й для партнера, вміє віддавати, а не лише брати краще собі.

Проблема етичного розвитку, або формування моральних якостей особистості дошкільників, стояла перед педагогами завжди. Як показують соціологічні дослідження, проведені серед батьків і вихователів, самими коштовними якостями дітей, незважаючи на захоплення раннім інтелектуальним розвитком, і ті й інші вважають доброту й чуйність. Практично всі освітні програми для дітей дошкільного віку містять розділ, що спеціально присвячений вихованню моральних якостей особистості, хоча називатися предмет такого виховання може по-різному: «соціально-емоційне» виховання, або «моральне» виховання, або формування гуманного ставлення до інших людей та ін. Важливість цього завдання очевидна. Саме в дошкільному віці складаються основні етичні інстанції, оформляються й зміцнюють основи особистості й відношення до інших людей. Разом з тим методи такого виховання далеко не настільки очевидні й представляють серйозну педагогічну проблему.

Дослідження в області морального й морального розвитку у вітчизняній психології можна умовно розділити на два різних і фактично не пересічні напрямки.

Перший напрямок можна назвати нормативно-орієнтованим. Дослідники підкреслюють, що мораль, як і інші форми свідомості, не дані людині від народження. Моральні якості здобуваються індивідом у процесі його соціального розвитку. У цих якостях дитини кристалізуються моральні й моральні норми, що існують у суспільній свідомості. Моральний і моральний розвиток особистості, отже, є процес засвоєння дитиною норм і правил суспільного поводження в умовах активного спілкування й спільної діяльності.

Другий напрямок можна назвати емоційно-орієнтованим. Дослідники ставлять на перше місце не засвоєння норм поведінки й не формування моральних подань, а насамперед розвиток соціальних емоцій і моральних почуттів, до яких насамперед ставляться співпереживання й співчуття.

Моральні якості важливі для формування простору зовнішнього життя дошкільняти, для повноцінної реалізації себе як індивідуальності та соціальної істоти. Це самостійність, працелюбність, відповідальність, чесність, правдивість, щирість, чуйність, товариськість, самовладання, сміливість, справедливість толерантність, громадянськість, патріотизм... Перелік можна продовжити оскільки моральність проявляється в усіх сферах життя особистості.

Моральні якості – важливий чинник та умова розвитку основ духовності й душевності в дошкільному віці. Це пояснюється кількома причинами:


  • по-перше, на етапі дошкільного дитинства малюк відкриває для себе існування норм і правил поведінки, починає усвідомлювати їхню роль у житті людини, наполегливо домагається від інших їх дотримання;

  • по-друге, лише через відкриття особливостей інших людей (якостей, поведінки, вчинків, результатів діяльності) дошкільня поступово відкриває себе самого – реального та бажаного;

  • по-третє, моральні якості є об'єднувальним елементом для інтеграції та

диференціації дитиною «зовнішнього» і «внутрішнього» життя;

  • по-четверте, моральний контекст – основний простір життя дошкільняти,

оскільки його основна увага зосереджена на встановленні взаємин з людьми - різними за віком, ступенем спорідненості, статтю, прихильністю тощо.

Таким чином, саме моральна вихованість дошкільняти є основою їх духовно-душевного розвитку.

Основним методом формування соціальних почуттів і емоцій дитини є усвідомлення й розуміння переживань інших людей або літературних персонажів. Через читання відповідних розповідей і їхнє обговорення, розпізнавання емоцій інших по фотографіях і картинкам увага дитини залучається до емоційного стану інших людей. Розкриваючи перед дітьми внутрішній мир дорослих або однолітків, педагог формує в дитини дуже важливе із соціальної точки зору моральне світорозуміння. Воно виражається в можливості дитини зрозуміти іншого, доглянути в певних діях моральний учинок, дати йому пояснення з погляду норм і правил, самому відчути переживання іншого. Таким чином, за допомогою розуміння художніх творів дитина повинен навчитися співпереживати іншим людям і правильно оцінювати їх (а виходить, і свої) учинки.

Можливим методом формування моральних почуттів і моральних оцінок є навчання дітей вирішувати соціально-моральні, значеннєві завдання. Наприклад, у грі-драматизації або за допомогою ляльок діти повинні вирішити яку-небудь конфліктну або проблемну ситуацію, розподілити привабливі іграшки або насолоди, коли на всіх явно не вистачає, або вибрати, кому дістанеться приваблива роль у грі, або допомогти слабке й недотепному й т.п. Створення проблемних ситуацій у житті або у формі завдань є та особлива сфера життя й діяльності дітей, що при відповідному керівництві дорослого формує здатність розуміти моральні аспекти поводження й робити позитивні вчинки.

Таким чином, найсприятливішим часом для виховання душі є раннє дитинство. Саме про це ми читаємо в актуальних для нас настановах Л.Толстого, В.Зеньковського, Ю.Дзеровича та інших відомих педагогів. Прищеплені в ранньому дитинстві живі враження від побачено й почутого формують моральній світ дитини, шліфують душу майбутньої Людини.

Виховувати в дітей почуття любові, справедливості, правди, співчуття, милосердя та інші християнські чесноти сьогодні як ніколи актуально. Здавалося б, до цього прагнуть педагоги, батьки. Але ж результат далеко не завжди буває задовільним. Чому? Насамперед зазирнімо у себе, як радить видатний Італійський педагог Марія Монтессорі, пригадаймо її слова: «Якщо ми хочемо нашим дітям дати «моральне виховання, то насамперед варто було б запитати в самих себе; чи й справді ми їх любимо і чи щирі в своєму прагненні прищеплювати їм «моральність»? Гадаємо, М. Монтессорі усвідомлювала глибокий зміст понять: любов, послух, чемність, взаємодопомога, вдячність, пошана тощо І відчувала велику відповідальність за формування цих якостей у дітей. «Ми, – казала вона, – є для них «стимулами...» Чисті душі дітей мають брати свою духовну поживу від нас; їхні серця повинні спинатися на нас, у любові до нас вони мають піднестися до внутрішньої творчості». Відтак, проблему морального виховання дітей М.Монтессорі трактує як проблему духовної сфери людини: розуміння та розрізнення нею добра і зла, вдосконалення чутливості, совісті, виховання моральних почуттів тощо. Зазначимо: дух – то цінність, що має такі прояви як совість, любов, жертовність. Відрізняти добро від зла – одна з функцій совісті, осуд чи виправдання власних вчинків – ще одне її призначення. Думки М, Монтессорі про те, що насамперед треба плекати духовні сили малюків, діставали підтвердження та розвиток у дослідженнях багатьох учених, зокрема й українських.

Моральне виховання дітей пропонується здійснювати в самих різних умовах: у побутовій і повсякденній діяльності, у грі й на спеціально організованих заняттях.

У другу групу методів, спрямованих на формування моральних подань, суджень і оцінок, входять:



  • бесіда вихователя на етичні теми;

  • читання художньої літератури;

  • розглядання й обговорення картин;

  • метод переконання, а також метод заохочень і покарань.

Новизна сучасного підходу до гуманістичного виховання полягає в можливості цілісного розвитку особистості дитини в світі людей на противагу традиційному підходу, де виховні завдання визначаються за моральним, духовним, соціальним та іншими аспектами виховання. Новий підхід відповідає сучасній меті виховання – створенню сприятливих умов для розвитку особистості дитини, для її самореалізації. При цьому виняткового значення набуває формування ціннісного ставлення до світу людей і до самого себе.

Базова особистісна якість – людяність. Цю якість як рівень соціальної компетентності можна схарактеризувати за такими складовими:



  • пізнавальний компонент – рівень та зміст знань про людину, близьких та далеких людей різного віку і статі та ін. (поінформованість);

  • ціннісний компонент – ставлення до людини як найвищої цінності, повага до життя, діяльності, гідності кожного (гуманність);

  • емоційний компонент – інтерес до людей, прагнення спілкуватися з ними, пізнавати їх, мати їхню прихильність, вміння співчувати, співпрацювати, розуміти емоції та почуття інших і керувати своїми власними почуттями у спілкуванні з ними (чуйність);

  • оцінний компонент – вміння оцінювати вчинки людей та їхні взаємини, бути толерантним, прагнення справедливо ставитися до всіх (справедливість);

  • поведінковий компонент – володіння етичними формами поведінки і спільної з іншими людьми діяльності, вміння спілкуватися, пропонувати, надавати і приймати допомогу, здійснювати моральні вчинки за власною волею (моральна активність).

Ми розглядаємо моральне виховання як активну взаємодію педагога і вихованця у спільній творчій діяльності, в ході якої формуються кращі людські якості.

Щоб досягти мети у становленні морально спрямованої особистості, особливу увагу слід звернути на психологічні аспекти виховного процесу:



  1. Дитина лише тоді починає ставитися гуманно до інших людей, які поряд із нею, коли навчиться узагальнювати власний досвід регулювання поведінки й використовувати його в житті. Головне, чи вона насправді поводиться морально, чи лише має певні «теоретичні» знання про моральну поведінку.

  2. Вирішуючи навчально-виховні завдання, педагог має створювати такі умови, які б давали дитині змогу індивідуально розвиватися, самовдосконалюватися, задовольняти свою цікавість, успішно налагоджувати міжособистісні стосунки.

  3. Варто пам'ятати: не кожний зовнішній прояв певної дії є моральним (а чи неморальним). Тут передусім слід брати до уваги мотивацію здійсненого вчинку. Наприклад, не красти можна з різних причин: боячись бути викритим або за переконанням. І лише останній мотив є моральним. Отже, головна мета виховання – допомогти дитині зрозуміти, що таке моральні норми, й дати їй змогу самій робити вибір. Це передумова того, щоб вона не стала соціально пасивною й сліпо виконувала чужі настанови.

  4. Виховний вплив слід спрямовувати не лише на виникнення емоційних переживань, а й на формування конкретних почуттів. Кінцева мета – перехід емоційних відчуттів у реальний вчинок. Саме завдяки цьому виникає більш вагомий психологічний зв'язок між переживаннями й самою особистістю.

  5. Закріпленню дійового почуття сприяє повторення аналогічних переживань за ситуацій, близьких до тієї, яка їх викликала. Знане й пережите, які дитина "пропустила" крізь своє особисте сприйняття, закріплюються в їх свідомості міцніше, ніж те, що вона отримала у процесі пасивного спостереження чи про що їй розповідали, а отже, спонукають активно діяти.

  6. У педагогічній практиці слід уникати ситуацій, коли намагання вихованця вдосконалити свою поведінку проходять повз увагу педагога, й натомість наголошується на помилках та прорахунках. Тож дитина й починає думати, що вона не така, якою б її хотіли бачити. Дорослий має казати, що він пишається добрими вчинками свого вихованця: «Я радію, і всі діти теж, що в нас є такий добрий хлопчик. Будь таким завжди», – і той відчуватиме втіху від своїх дій, буде впевненим у собі, готовим надалі чинити ще краще. Ось таку морально-перетворювальну роль відіграє у становленні духовних цінностей юної особистості сила радісних відчуттів.

  7. Жодна найвитонченіша виховна техніка не даватиме розвивального результату, якщо сам педагог – людина неморальна, егоїстична. Лише гуманний, високо культурний наставник зможе виховати справді культурну особистість, яка уважно й доброзичливо ставитиметься до тих, хто поруч, умітиме творчо працювати й тішитися з цього, яка цінуватиме красу природи й сприйматиме всю гармонію світу. Це слід зрозуміти самому педагогові, а не чекати від інших фахівців алгоритмів та порад, які «самі собою» здійснять диво морального виховання.

  8. Процес формування моральної свідомості в дитини особливо складний і суперечливий, якщо погляди сім'ї та виховного закладу щодо цієї проблеми розбіжні. Щоб забезпечити єдність у моральному вихованні, педагог має постійно спрямовувати батьків на формування в дітей людяності, моралі, альтруїзму. Цьому, зокрема, допомагає проведення бесід, лекцій, дискусій, «круглих столів», інтерактивних ігор.
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка