Дем’янко Н. Ю науково-методичні праці василя верховинця



Скачати 145.14 Kb.
Дата конвертації08.03.2016
Розмір145.14 Kb.
// Мистецтво та освіта. – 1999. – № 3 (13). – С. 49–53.

Дем’янко Н.Ю


НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ПРАЦІ ВАСИЛЯ ВЕРХОВИНЦЯ
Педагогічна спадщина Василя Миколайовича Верховинця являє собою глибоко національне за своєю сутністю і виховне за змістом явище, що органічно поєднує його педагогічну і мистецьку твор­чість, теоретичну та практичну діяльність. У наукових працях "Укра­їнське весілля", "Теорія українського народного танцю", репертуар­но-методичному посібнику "Весняночка" В.М.Верховинець обгрунтував педагогічне значення фольклорного матеріалу як засобу формування національної культури молоді, розробив теоретичні засади розвитку і методику опанування українського народного танцю, інноваційний напрям комплексного використання елементів музичного, хореогра­фічного і драматичного мистецтва у виховному процесі, засну­вав нові синтетичні жанрові форми: рухливу музичну гру, театралі­зовану пісню.

"Українське весілля"/1912 р./ - перша в Україні наукова пра­ця, у якій, крім повного запису весільного обряду, педагог пред­ставив різноманітний музичний матеріал, зробив важливі теоретичні узагальнення і висновки. Опис весілля подається В.М.Верховинцем в органічній єдності поетичного слова, його музичного звучання та драматичної дії. Редактор першого видання праці писав: "...друкую­чи ці записи весілля, редакція мала на увазі те, що хоча друко­ваних записів є вже багато, але записів з нотами мало, а це й на­дає, головним чином, вагу цьому запису, ще й зробленому фаховим музикою"/4, с.71/. До "Українського весілля" увійшли понад сто сорок записаних і про­аналізованих педагогом весільних пісень.

Звернення В.М.Верховинця до українського обрядового фольклору не було випадковим. Традиційний весільний обряд, у якому відбив­ся весь процес розвитку суспільства, міфологічні, релігійні, мо­рально-етичні, естетичні, правові погляди українців, педагог роз­глядав як засіб формування національної культури молоді: переда­чі їй духовної спадщини і соціально-історичного досвіду українсь­кого народу, виховання національної самосвідомості, гідності, пат­ріотизму, рис національного характеру. Створення "Українського весілля" було зумовлено також необхідністю збереження численних фольклорних зразків, які "непомітно вщухають, ніким не схоплені, не записані", зменшенням інтересу молоді до фольклору. Виїжджаючи на села, Василь Миколайович помітив, що молодь "веснянок вже більше як п’ятнадцять років не співає, купальських пісень проспі­вала всього шість, та і ті шість не всі знали ..."/4, с. 72/.

Важливого виховного значення педагог надавав народнопісенній творчості, яка сповнена глибоким духовним та естетичним змістом, відзначається яскравим національним колоритом, багатством мело­дій, різноманітністю ритмічних малюнків, виразністю та емоційною насиченістю поетичних текстів.

У праці "Українське весілля" В.М.Верховинець намагається про­аналізувати на прикладі весільних пісень особливості походження і розвитку українського мелосу, визначити його національні ознаки. До найхарактерніших рис весільних пісень, як найдавніших обрядо­вих, він відносить:

І/одноголосне викладення;

2/вузький діапазон;

3/суворий діатонізм.

Ці прикмети вказують на їх архаїзм.

Дослід­жуючи пісні, педагог дійшов висновку про те, що з плином часу де­які зміни відбувались у самому весільному церемоніалі, а мелодії пісень залишились у первісному вигляді. "Про це свідчить і те,-пише він, - що наш народ у виконанні всяких обрядових церемоній дуже консервативний, свої обряди любить і оберігає.., мелодії ве­сільних пісень легко врізуються в пам’ять і легко передаються" /4, с. 74/.

Автор здійснив глибокий аналіз музичної побудови весільних мелодій. Однією з їх особливостей він уважає наявність кінцевих протягань - фермат, "які роблять з весільної пісні голосіння, на­ганяють ще більшого суму під час найбільш драматичних моментів ри­туалу" /4, с.77/. Цей засіб художньої виразності надає піс­ням надзвичайної зворушливості й самобутності /наприклад, "Віноч­ку мій перловий"/№39/, "Похилеє дерево"/№72/, "Кісоньки мої"/№29//.

Аналізуючи весільні пісні різних місцевостей України, В.М.Верховинець дійшов висновку, що мелодії обряду переважно скрізь од­накові, різниця полягає лише у способі їх виконування.

Створення "Українського весілля", по-перше, стало великим науковим і культурним здобутком, по-друге, мало важливе педагогіч­не значення. Ця етнографічна праця є цінним матеріалом для вивчен­ня українських обрядових традицій і пісенного фольклору, формуван­ня національної культури молоді.

Іншою видатною працею В.М.Верховинця, у якій розроблена тео­ретична база для подальшого розвитку національної хореографії і методика опанування українського народного танцю, є "Теорія укра­їнського народного танцю"/1919 р./. Її мету педагог визначив так:

"І/ дати вказівки щодо вивчення рухів народного танцю - сольного,

парами і масового в колі;

2/ дати змогу нашій молоді, а особливо нашому учнівству, вивчати

в першу чергу свій танець, а не захоплюватись

…еквілібристикою танцюристів в українських костюмах;

3/ дати змогу кожному громадянину не тільки милуватися своїм

тан­цем, але й самому брати участь у танцях і водити їх аж до

гли­бокої старості" /3, с.122/.

У "Теорії українського народного танцю" В.М.Верховинець зі­брав, систематизував, науково обгрунтував надзвичайно цінний хоре­ографічний матеріал. Він показав найхарактерніші для народнотанцювального мистецтва рухи, більшості з яких дав назви у відповіднос­ті до їхнього характеру, започаткував оригінальний метод запису хореографічного матеріалу, який полягає в словесному описі танцю­вальних рухів і комбінацій та їх схематичному ілюструванні.

Запропонована педагогом методика вивчення українського народ­ного танцю базується на принципах послідовності й наступності. Во­на передбачає спочатку опанування підготовчих рухів, які потім формуються в танцювальні. Кожний наступний рух має елементи попе­реднього, завдяки чому поступово тренуються м’язи ніг виконавця і розвивається техніка танцю. Танцювальні рухи - хід акцентований, плетінка, перескок, вихилясник, доріжка, схрещу­вання, тинок, колисання, човганець та інші - переплітаються між собою в безліч танцювальних комбінацій, з яких складаються фігур­ні танці. Деякі з них /"Роман", "Козачок", "Василиха", "Шевчик", "Гопак", "Рибка", "Кривий танок", "Херсонські танці"/ В.М.Верховинець описує наприкінці книги. Правильно розуміючи характер україн­ського танцю, він застерігає від надмірного уживання присядок і плазунців та розглядає їх лише як прикрасу до танцювальних комбіна­цій. Кожний танцювальний рух і танцювальні комбінації, що пропону­ються до вивчення, проілюстровані в підручнику малюнками та схема­ми і подаються з відповідним тактуванням.

Критикуючи “вульгаризаторів” українського танцю, педагог відстоює справжнє народне мистецтво і на сторінках "Теорії українсь­кого народного танцю" глибоко розкриває багатий внутрішній світ народних виконавців. Він доводить, що народний танець - не "забав­на еквілібристика танцюристів в українських костюмах", а своєрідний прояв почуттів народу засобами хореографії. "Народні сольні й фігурні танці, хороводи мають свою красу і свою особливу мову, - пише Василь Миколайович, - яка завжди свіжа, нова і мила, вони наповнюють душу естетичним задоволенням так, як всяка народна творчість, і не втомлюють, як яке-небудь інше невиразне і мало кому зрозуміле штучне танцювальне мистецтво"/3, с.124/.

Виходячи з того, що деякі пісні, особливо веснянки, купальські, весільні, збереглися з іграми, танцями і хороводами, педагог розглядає танець у взаємозв’язку з піснею. "Всякі ігри й танці, -пише він, - наш народ водив спершу під пісню. Інструмент як чин­ник, що підтримує ритм танцю, увійшов у вжиток пізніше”/3, с. 7/. Тому В.М.Верховинець поділяє танці на дві групи: під пісню і під музику. Проте, незалежно від характеру супроводу, лише за умови налагодження абсолютного ансамблю між танцюристом і акомпа­ніатором, на його думку, повністю розкриваються творчі можливості виконавців.

Отже, у "Теорії українського народного танцю" В.М.Верховинець довів, що в танцювальних традиціях української нації кристалізува­лась своя хореографічна мова, пластична виразність, визначились їх взаємовідносини з музикою, що зумовлено своєрідністю національ­ного характеру, особливостями життя, побуту, художнього мислення народу. Саме тому український народний танець у творчості педагога виступає одним із засобів формування національної культури молоді.

Високо оцінюючи цю працю, відомий український балетмейстер В.І.Вронський писав: "Це перша в Україні книга, яка по-науковому підходить до вивчення народного танцювального мистецтва та являє собою чудовий педагогічний матеріал, який необхідно прийняти за основу при складанні навчальної програми для студіювання українсько­го танцю" /7, с .10/.

Результатом багаторічної етнографічно-дослідницької роботи, педагогічних пошуків і композиторської творчості В.М.Верховинця стало створення репертуарно-методичного посібника "Весняночка” /1924 р./. Його основу становить український музично-ігровий ре­пертуар для дітей.

Виступаючи на Третьому з’їзді працівників дошкільних закла­дів Полтавщини у 1921 році, В.М.Верховинець підкреслював, що "гра є наймилішою хвилиною, котрої потрібно дитині для всебічного виховання її молоденького тіла, розуму та її індивідуальних здібнос­тей" /1, с .3/.

Працюючи над "Весняночкою", педагог поставив конкретні завдання: "виховання фізично здорового, етично стійко­го, інтелектуально розвинутого майбутнього члена суспільства", формування його національної культури /2, с.21; 2, с.144;2, с.181/. Вирішенню цих завдань сприяє синтетична природа рухливої музичної гри. У ній В.М.Верховинець органічно поєднав елементи музичного, хореографіч­ного і драматичного мистецтва та на сторінках збірки обгрунтував педагогічну доцільність їх комплексного використання.

Кожну гру педагог подає в інсценізованому вигляді, який пе­редбачає наявність певної драматургії, реквізиту, розподілення ро­лей між учасниками. Для більш повного розкриття художнього образу, передачі національного характеру, посилення емоційного та естетичного впливу на вихованців він доповнює засоби театралізації /рухи, міміку, пантоміміку/ пісенним супроводом і елементами народної хо­реографії.

У роботі по створенню дитячого музично-ігрового репертуару В.М.Верховинець спирався на принципи української етнопедагогіки: природовідповідність, гуманність, послідовність, наступність, на­очність, емоційність, активність особи вихованця у виховному про­цесі. Про це свідчить зміст і структура "Весняночки", яка склада­ється із семи розділів: 1/"Про рухливі ігри зі співами" /де автор дає методичні рекомендації та пояснення щодо використання рухли­вих музичних ігор у виховному процесі/; 2/”Ігри та пісні на різні теми"; 3/”Весна”; 4/”Літо”; 5/”Осінь”; 6/"3има" /до останніх п’яти розділів додаються окремі пісні/; 7/"Хореографічний додаток".

До репертуарно-методичного посібника увійшли сто п’ятдесят шість рухливих музичних ігор і пісень. Серед них - дев'ять народ­них ігор, етнографічний запис яких зробив сам В.М.Верховинець. Більшість ігор він створив на основі етнографічного матеріалу: 1/ українських народних пісень – дев’ятнадцять ігор; 2/ народних мелодій - дев'ять; 3/ поетичного фольклору - вісімнадцять. Чотир­надцять рухливих музичних ігор і шістнадцять пісень написані педагогом на слова українських поетів: Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка, П.Тичини, Олександра Олеся та інших. З метою прилучення підроста­ючого покоління до кращих зразків українського музичного мистец­тва Василь Миколайович інсценізує твори М.Лисенка, М.Леонтовича, К.Стеценка, П.Козицького, П.Демуцького.

Двадцять ігор, автором яких є сам педагог, створені в дусі народних традицій. Вони також підпорядковані головним завданням "Весняночки". Надзвичайно цінним є композиторський доробок В.М.Верховинця - дев’яносто мелодій, написаних для збірки.

Різноманітністю відзначається тематика рухливих музичних ігор. Для кращого засвоєння і закріплення отриманої дітьми інфор­мації на заняттях, екскурсіях, у повсякденному житті педагог про­понує ігри та пісні на теми: "Домашні тварини та птахи", "Поле", "Ліс", "Сад", "Город", "Вода", "Весна", "Літо", "Осінь", "Зима", "Патріотизм", "Трудовий процес". Кожна гра має конкретно визначе­ну мету, яка досягається шляхом виконання поставлених перед дити­ною завдань.

Ігри збірки поступово ускладнюються за змістом, формою та способом проведення. Гра набуває характеру драматичної дії, потре­бує перевтілення у певний художній образ, тобто перетворюється на маленький спектакль /"Ходить гарбуз ''/№109/, "Два півники"/№122/ та ін./. З ускладненням змісту ігор ускладнюється і пісенний су­провід, до якого В.М.Верховинець уводить елементи дво- і триголосся /"Плету лісочку”/№78/, "Женчичок"/№72/ та ін./. Рухи по колу з простими гімнастичними вправами поступово доповнюються хореогра­фічними елементами /рух "зальотний", присування, колисання, підскок та ін./, які потім об'єднуються в танцювальні комбінації. Деякі ігри виконуються у формі хороводів /"Дружба"/№77/, "Кривий танок''/№75/ та ін./.

Рухливу музичну гру педагог використовує як ефективний засіб всебічного розвитку дитини: фізичного, морального, інтелектуаль­ного. У теоретичному розділі "Весняночки" він підкреслює, що "завдяки іграм можна виховати в дитині всі властивості, котрі ми шануємо у людей і котрі нам хотілося б прищепити малечі …"/2, с.21/.

Майже в усіх іграх репертуарно-методичного посібника відтво­рюються картини повсякденного життя і діяльності людини, предме­ти побуту, природні явища. Тому ігри задовольняють пізнавальні потреби вихованців, несуть нову інформацію, знайомлять з оточуючим середовищем, різними видами професійної діяльності, сприяють розвиткові інтелектуальних здібностей: пам’яті, уваги, спостереж­ливості, кмітливості, спритності та інших. Особливої уваги заслу­говує прагнення Василя Миколайовича розвивати творчу ініціативу, фантазію, самостійність вихованців. Він рекомендує всіляко під­тримувати зауваження і доповнення дітей щодо змісту та способу проведення гри. "Кожне зауваження дитини, - пише він, - є озна­кою того, що вона цікавиться грою, що її індивідуальні здібності розвиваються, не сплять, а це, головним чином, і потрібно у вихо­ванні "/2, с. 24/.

У рухливій музичній грі формуються моральні якості особистос­ті дитини: доброзичливість, чесність, чуйність, взаємовиручка, працьовитість, ввічливість, охайність та інші. Наприклад, у іграх "Котик Мурчик”/№11/, "Сидить Василь”/№10/, "Гляньте, діточки"/№37/ вихованцям прищеплюється любов до домашніх тварин, доброта, розви­вається спостережливість, поглиблюються знання про життя тваринно­го світу. У грі "Білесенькі сніжиночки"/№137/ через спів і танцю­вальні рухи відтворюється картина зимового дня. Діти звертають ува­гу на красу природних явищ і на взаємозв’язок між ними.

Ігри "Весняночки" забезпечують фізичний розвиток вихованців, який відбувається шляхом виконання рухів, гімнастичних вправ, хо­реографічних елементів, зумовлених змістом гри. В.М.Верховинець був переконаний у тому, що "дітям потрібна гімнастика, яка не роз­строювала б їх нервів, а заспокоювала, приносила все нові вражен­ня і непомітно, без відома дітей, розвивала б у них не тільки силу фізичну, але єднала б у собі виховання тіла й розуму" /1, с.4/. Поступово ускладнюючи ігри, він до багатьох з них уводить елементи українсь­кого народного танцю і танцювальні комбінації /"Пташка маленька" /№18/, "Ой вийтеся, огірочки"/№46/, "Кроковеє колесо"'/№73/ та ін./. Порядок вивчення танцювальних рухів міститься у "Хореографічному додатку" до збірки. Педагог рекомендує під час ігор або занять "кружляння ними в колі або пересування рядочком, групами чи поодин­ці під спів якоїсь танцювальної пісні" /2, с.302/.

Важливого значення В.М.Верховинець надавав ритмічному вико­нанню рухливих музичних ігор. Він уважав, що педагогічну цінність мають лише ритмічно проведені ігри, які об’єднують дітей і пере­ростають у спільну творчу працю.

Невід’ємним компонентом кожної гри є музичний супровід, тоб­то пісня, легко доступна вихованцям своєю мелодією і змістом. "Хай малеча бавиться, співаючи, і хай співає, граючись, - писав педагог, - у цьому надзвичайно велика потреба у самої дитини, у її дитячого товариства" /2, с.25/. Він розглядав спів як один із могутніх засобів формування особистості, розвитку її художніх здіб­ностей. Через пісню В.М.Верховинець прагнув викликати інтерес і любов до музики, відчування життєвої потреби в ній. Він намагав­ся дати можливість вихованцям за допомогою найдоступнішого для них інструменту - власного голосу - наблизитись до музики так, щоб бути не лише пасивним слухачем, а й активним її виконавцем.

Надзвичайна краса і мелодійність українських народних пісень, що супроводжують ігри "Весняночки", сприяють вихованню естетичних почуттів, смаку, сприйняття, естетичного ставлення до дійсності. Завдяки їм вихованці прилучаються до найкращих взірців народнопі­сенної творчості.

Грунтуючись на етнографічному матеріалі, ігри є зразком норм поведінки, мовної, музичної, хореографічної культури українського народу, сприяють засвоєнню його багатих традицій, розвитку націо­нальної самосвідомості, гідності, патріотизму, рис національного характеру.

Отже, створений В.М.Верховинцем музично-ігровий репертуар для дітей "Весняночка" спрямований на всебічний розвиток особистості - мора­льний, інтелектуальний, фізичний, естетичний, формування націона­льної культури підростаючого покоління.

Як визначне явище в історії вітчизняної педагогіки і культу­ри, спадщина Василя Миколайовича Верховинця має важливе теоретич­не і практичне значення. Він не лише розробив і обгрунтував систе­му інноваційних засобів виховання, але й творчо використовував їх у практичній педагогічній і мистецькій діяльності в школах, вищих навчальних закладах і художніх колективах.

Актуальність педагогічних ідей і досвіду В.М.Верховинця по­требує їх широкого впровадження в сучасну практику виховання.


ЛІТЕРАТУРА:

  1. Верховинець В.М. Весняночка.- Харків: ДВУ,1925.- 187 с.

  2. Верховинець В.М. Весняночка.- 5-е вид.- К. :Муз. Україна, 1989.-342 с.

  3. Верховинець В.М. Теорія українського народного танцю.- 5-е вид.- К.: Муз. Україна,1990.- 152 с.

  4. Верховинець В.М. Українське весілля //Етнографічний збірник товариства імені Т.Г.Шевченка.- Вип.І.- К. ,1912.- С.71-168.

  5. Верховинець Я.В. Відродження школи народного танцю Василя Верховинця //Народна творчість та етнографія.- 1992.- №1.-С.40-46.

  6. Верховинець Я.В. Про "Весняночку" та її автора//Верховинець В.М. Весняночка.- 5-е вид.- К. : Муз.Україна ,1989.- С.5-20.

  7. Вронський В.І. Передмова до третього видання//Верховинець В.М. Теорія українського народного танцю.- 5-е вид.- К.: Муз.Україна, 1990.- С.10.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка