День стверджував



Сторінка1/4
Дата конвертації26.02.2016
Розмір0.58 Mb.
  1   2   3   4
НІЖНІСТЬ

Казка М. Скребцової

Одного разу ранок, день і ніч посперечалися, хто з них ніжніший. Ранок говорив:

—Я — найніжніший. З моєї ніжної посмішки день починається!


День стверджував:

—Найніжніший — той, хто, як мати, усіх годує і напуває. Вдень усі працюють, значить, я усіх освітлюю і годую, тому я — найніжніший!

Ніч була незгодна:

—А хто людям найніжніші сни дарує? Хто на небі зірки розсипає? Хіба ви не знаєте, що зірки роблять серце ніжнішим?

Тоді, спалахнувши фарбами світанку, ранок знову говорив:

—Ти, ніч, — занадто темна, а ти, день, — занадто яскравий! Мої ж фарби


невловимі і легкі. Вони найбільш ніжні! До того ж, усе з мене на землі почи­нається, у тому числі і все найніжніше!

Сперечалися вони, сперечалися, але так ні до чого і не прийшли. Але тут у суперечку втрутилася маленька дівчинка. Вона була дуже мудрою. Напевно, тому, що в неї було добре і дуже ніжне серце. Посміхаючись, вона сказала:

—Не сперечайтеся. Я так люблю усіх вас! Ви усі — ніжні! Твоя ніжність,
милий ранку, щодня сповнюю моє серце радістю і надією. Але без тебе, день,
мені було б важко комусь віддавати їх. Адже вдень я бачу стільки різних лю­дей! А ти, ніч, даруєш мені ніжні сни і показуєш такі прекрасні зірки, що я
відразу ж перестаю зневірятися, що на землі ще так мало ніжності!

Почувши слова дівчинки, ранок сказав:

Я знаю тепер, що на землі найніжніше — це серце людини! А ми усі
лише допомагаємо йому ранком, вдень і вночі зберегти в серці прекрасний
паросток ніжності! День і ніч з радістю погодилися з цим.

? Як на вашу думку, чим би закінчилася суперечка між ранком, днем і ніччю, якби не маленька дівчинка?

? Якби ви були на місці дівчинки, що ви сказали б дневі, вечорові і ранкові?

? Який час дня подобається вам більше і чому?

? У який час дня у вас най­частіше буває гарний настрій або, навпаки, ви найчастіше сумуєте?

? Розкажіть і намалюйте, чим ви звичайно займаєтеся в різний час дня.

? Уявіть, що ранок, день і ніч — три прекрасні Феї. Намалюйте цих Фей і підпишіть свої малюнки словами: «ранок», «день» і «ніч».

? Уявіть, що кожна Фея, облітаючи землю, дарує їй свої чарівні дарунки. Перелічіть дарунки Фей Ранку, Дня і Ночі і намалюйте їх.


СЕКРЕТ ПРАЦЬОВИТОСТІ

Казка М. Скребцової

Іноді дуже важко відкрити секрет працьовитості. Одній дівчинці потрібно було пришити Ґудзика до нової кофти. Вона мучилася цілу годину, але ґудзики ніяк не хотіли пришиватися рівно, нитки плуталися, а вузлики не зав'язува­лися. Дівчинка розплакалася і закинула роботу. Увечері вона заснула, і їй при­снився дивний сон.

Стара абетка на столі раптом розкрилася, і відтіля з'явилася буква Т. Вона уважно розглянула кофту, узяла ґудзики й акуратно розташувала їх на диво При цьому вона ніжно погладила кожен ґудзик і сказала, що вони диві: схожі на дорогоцінні камінці і на золотаві льодяники Ще вона сказала, що потрібно підібрати для ґудзиків найшовковистіші нитки, щоб їм було зручно на кофті. Буква Т наговорила ґудзикам ще багато приємних речей і навіть дала кожному ім'я. А потім вона взяла маленьку голку та нитку й акуратно все пришила.

Дівчинка прокинулася і зробила все так, як буква Т у сні. Ґудзики засяяли на кофті, як маленькі ліхтарики. А мама, побачивши кофту, сказала: «Так ти дочко, справжня майстриня. Кофта виглядає навіть краще, ніж я думала».

? У чому, на вашу думку, полягає секрет працьовитості?

?Чи можна бути по-справжньому щасливою людиною, не відкривши для себе секрет пра­цьовитості?

? Як ви вважаєте, якби дівчинці не наснився цей дивний сон, змогла с вона красиво пришити ґудзики до кофти?

? Намалюйте кофту з пришитими ґудзиками.

? Уявіть, що вам зовсім не хочеться чистити картоплю, мити посуд, прати одяг і т.ін. Що ви придумали б, щоб усі ці заняття стали для вас цікавими?

ЩО ТАКЕ ЖИТТЯ

Казка А. Лопатиної

Засперечалися пролісок, сніг і зайчиха, що на світі найкрасивіше:



  • Найкрасивіше, — сказав пролісок, — це, коли розцвітає перший про­лісок. Навкруги ще сніг, а сонячний промінь дзвонить у білосніжний дзвіночок на зеленій стрілці: «Весна прийшла! Весна прийшла!»

  • Ні, найкрасивіше, — сказав сніг, — це коли перший сніг випадає. Земля чорна, замерзла, неприваблива. А випаде перший сніг, і земля немов умиєть­ся. Вся укутається в пухнасте покривало, покращає, засвітиться.

  • Ні, сказала зайчиха, — найкрасивіше, це коли маленькі зайчата в пер­ший раз на галявину виходять. Навкруги квіти пахучі, трави високі, і в них маленькі пухнасті грудочки сидять; Перший раз на світ дивляться. Вушка в них ворушаться, а очі робляться величезними від подиву. Я прекраснішої кар­тини не бачила.

  • Даремно ви сперечаєтесь, — ласкаво сказало їм сонечко з висоти і погладило всіх трьох і землю навколо, — це все найкрасивіше, тому що все це — життя.

? Як на вашу думку, що таке життя?

? Педагог пише на дошці слово «життя». Кожна дитина повинна сказати по одному слову, пов'язаному, на її думку, зі словом «життя». Педагог записує на дошці все сказане дітьми. Потім діти складають розповідь про те, що таке життя, використовуючи написані на дошці слова.

? Яке прекрасне мистецтво починається на букву Ж? (Живопис) ?

? Покажіть дітям кілька слайдів або репродукцій картин різних живописців. Як ви думає­те, що найголовніше в роботі живописця? Картина якого художника вам спо­добалася більше за все і чому?

? Заплющіть очі і уявіть різні картини життя. Якби ви були художником і вам треба було намалювати картину з назвою «Життя», що ви намалювали? Намалюйте усе, що ви уявили, і підпишіть свій малюнок.

? Буква Ж перетворилася у Фею Життя, у якої є скринька з прекрасними перлинами життя. Назвіть ці перлини і розкажіть про людей, що мають їх. Намалюйте Фею Життя і підпишіть свій малюнок.

? Уявіть, що Фея Життя дала вам кілька порад про те, що потрібно зроби­ти, щоб стати щасливим у житті. Що це за поради?

ГОРДА ЕТАЖЕРКА

Казка М. Скребцової

В одному будинку стояла стара етажерка. У неї були тендітні позолочені ніжки з різьбленими візерунками і зроблена вона була з чудового червоного дерева. Говорили, що її робив на замовлення якийсь дуже митецький майстер. Етажерка була найстарішою з меблів цього будинку, і тому усі ставилися до неї з найбільшою повагою. З неї навіть пил витирали по кілька разів на день, не говорячи вже про те, що всі предмети, Що є на ній, були сімейними реліквія­ми, якими дуже дорожили. Від усього цього етажерка загордилася. Вона стала вважати себе царицею меблів, і ніхто не мав права стояти поруч з нею. Дійсно, у кімнаті, де вона стояла, майже не було ніяких меблів. Тільки на протилежній стіні висіла невелика настінна поличка, зроблена самим хазяїном будинку зі шматка простої фанери, та посередині кімнати стояв круглий обідній стіл з декількома стільцями. Гордій етажерці таке сусідство було зовсім не до душі. Вона не раз презирливо говорила бідній поличці:

— Хіба можна зробити що-небудь гідне зі шматка фанери? Як це хазяїнові спало на думку помістити таку незначність саме навпроти мене?

Поличка тільки смутно зітхала у відповідь.

З обіднім столом етажерка обходилася більш чемно. Стіл був зроблений з дуба, а це, на думку етажерки, було не найгіршим походженням. Зі столом вона іноді навіть розмовляла, але при цьому завжди підкреслювала свою перевагу.

Стіл шкодував поличку! По ночах, кати етажерка спала, обідній стіл гово­рив поличці:

— Знаєш, поличко, давай провчимо цю злу етажерку! Скільки можна на­сміхатися над усіма?

Поличка відповідала:

— Але що ми можемо зробити? Адже вона така знатна, і хазяї її так люблять!
Ця розмова повторювалася майже щоночі.

Одного разу етажерка занедужала. Тріснула її верхня поличка, що не вит­римала ваги золотих стародавнього годинника. Цей годинник поставили сюди років двадцять тому, і з кожним роком він надавлював на тендітну етажерку все сильніше. І от вона тріснула. Слава Богові, годинник не упав і не розбився, тому що в цей час господиня саме протирала різні дрібнички, розставлені на етажерці.

Господиня розхвилювалася, адже вона так дорожила стародавньою етажеркою. Прийшов хазяїн і, уважно оглянувши тріснуту поличку етажерки, сказав:

— Нічого страшного. Ми її замінимо. Потрібний тільки невеликий шматок фанери. У мене саме залишився запасний. Звичайно, з фанерною поличкою етажерка буде виглядати не так ошатно, але зате вона буде продовжувати служити нам.

При цих словах хазяїна етажерка здригнулася.

Хазяїн приніс шухляду з інструментами і невеликий шматок простої фанери. Не минуло і години, як верхня поличка етажерки була готова. Коли хазяїн пішов, етажерка фиркнула:

— Фи, шматок фанери. Згодом хазяїн обов'язково замінить її шматком гарного червоного дерева.

Вночі обідній стіл радісно сказав поличці:



  • От бачиш, як її провчили! Було чим пишатися!

Однак добрій поличці було шкода етажерку:

— А я не рада зовсім. Адже вона, дійсно, була такою красивою і охайною. Напевно, вона зараз так переживає! Треба обов'язково сказати їй завтра щось гарне!

Етажерка не спала. Та й як вона могла спати після таких переживань! Вона саме думала про те, що тепер настінна поличка буде глузувати з неї, і життя її стане нестерпним.

Коли вона почула слова доброї полички, їй стало відразу так легко і спокійно, що вона одразу заснула.

Ранком етажерка, привітно посміхаючись поличці навпроти, сказала:

— Добрий ранок, поличка. Знаєш, я давно хотіла сказати тобі, що для меблів не так уже й важливо, з якого дерева вони зроблені. Головне, щоб вони були зручними й потрібними!

Щаслива поличка проговорила:

— Я зовсім згодна з тобою, етажерко.

? Намалюйте горду етажерку з казки до і після того, як вона зламалася, і підпишіть свої малюнки.

? Як ви думаєте, змінилася б коли-небудь горда етажерка, якби не добра фанерна поличка? Намалюйте скромну поличку. Чи є у вас в будинку фанерні полички? Розкажіть про їхнє життя і намалюйте їх.

? Уважно поспостерігайте за меблями, що є у вашому будинку, а потім розповісти різні історії з її життя.

? Чи умієте ви майструвати? Чи є у вашому будинку меблі, зроблені своїми руками? Чим, на вашу думку, меблі, зроблені своїми руками, відрізняється від меблів, куплених в магазині?

? Що необхідно для того, щоб навчитися робити гарні меблі?

? Чи є у вашому будинку стародавні меблі? Розповісти про те, як вони з'явилася у будинку, і кому вони раніше належали?

? Чи впливають, на вашу думку, меблі на атмосферу в будинку? Які меблі, що є у вашому будинку, справляють на вас той або інший вплив?

? Чи є у вашому будинку меблі, що здаються вам гордими? Чи є у вашому будинку скромні, привіті і т.ін. меблі?

? Чи згодні ви з тим, що «для меблів не так уже і важливо, з якого дерева вони зроблені. Головне, щоб вона була зручної і потрібною!»?

4 Уявіть, що ви побудували собі будинок. Намалюйте меблі, якими ви його обставите, і підпишіть свої малюнки.

4 Уявіть, що одна стара етажерка розповіла вам кілька чарівних казок, що вона прочитала в старій книзі, яка зберігалася на одній з її полиць уже багато років. Розкажіть пі казки і намалюйте їх. Підпишіть свої малюнки.

ХЛІБНЕ ЗЕРНЯТКО

Казка М. Скребцової

Один хлопчик важко занедужав. Він нічого не їв і майже не спав. Лікар ніяк не міг визначити причину хвороби. Він приходив до хлопчика щодня, спостерігав за його станом, давав різні ліки, але все це не допомагало.

Нарешті, він сказав мамі хлопчика:

— Цілком імовірно, нам залишається лише чекати і сподіватися, що організм хлопчика сам справиться з цією дивною хворобою. Але тому, що ваш син нічого не їсть, сил у нього практично немає. Спробуйте приготувати для нього щось незвичайне і живильне, щоб у хлопчика прокинувся хоча б якийсь апетит.

Мама довго думала над тим, що їй приготувати. Готувати вона вміла дуже добре. У неї була товста кухарська книга з рецептами найрізноманітніших страв. Але чи стане її хворий хлопчик їсти все це? Вона вже не раз запитувала його чого йому хочеться, але він лише негативно кивав головою.

Мама оглянула свою шафу з різними продуктами і заплакала від безсилля Раптом вона помітила в куті шафи маленьке хлібне зернятко. їй здалося, що зернятко злегка ворушиться. Мама взяла зернятко в руки, і воно показалося їй гарячим. Вона прийнялася розглядати його і раптом завмерла від подиву, — зернятко заговорило:

— Добре, що сьогодні ти, нарешті, помітила мене, — це вже половина справи. Я знаю, що ти повинна приготувати для свого хлопчика. Ти повинні спекти з мене хлібний корж.

Здивована мама недовірливо запитала:

- Як же з одного-єдиного хлібного зернятка спекти цілий корж? До того ж, мій хлопчик не буде їсти хліб, він навіть чути не хоче про їжу.

пшеничне зернятко заперечило:

- Хіба я пропонувало б тобі те, що неможливо? В мені, незважаючи на те, що я маленьке, , схована велика таємниця життя. Моя мама – величезне пшеничне поле, коли розставалася зі мною, сказала: „ Ти, зернятко, незвичайне. у тебе я вклала велику таємницю життя. Дивись, не втрать її. Те, що в тобі заховано, зможе допомогти тому, хто навіть у найважчий момент не перестає сподіватися і вірити.”

З того часу я живу з цією таємницею. На жаль, так мало на землі людей, що, незважаючи ні на що, не втрачають своєї надії. От мені і доводиться цілими днями без діла лежати.

Тоді мама запитала вже більш довірливо:

- Як же мені хлібний корж із тебе, такого маленького, спекти?

Зернятко відповіло:

- Якщо ти покладеш мене у воду, я дуже швидко проросту. Потім посади мене в горщик. Через якийсь час з мене колосок почне рости. Ти повинна поливати його щодня. Коли колосок виросте, він подарує тобі багато хлібних зерняток, таких самих, як я. В усіх нас велика таємниця життя укладена буде. З нас спечеш хлібний корж, і хлопчик твій видужає. Тільки поки колосок росте, ти повинна не втрачати надії. Якщо втратиш, хоча б на одну мить, усе пропало. Колосок зів'яне, і тоді допомогти тобі буде нікому.

Мама повірила зернятку й усе зробила, як воно сказало.

Ох, як нелегко довелося мамі, поки ріс її колосок. Хлопчикові ставало все гірше, він уже майже до тями не приходив. Лікар говорив, що надії немає. Але мама завжди пам'ятала про слова зернятка і все-таки продовжувала сподіва­тися. Надія — єдине, що в неї залишалося.

Через якийсь час колосок подарував мамі цілу пригоршню хлібних зерня­ток. Коли мама зібрала їх у долоню, вона скрикнула від несподіванки: зернят­ка в її долоні билися, як маленькі гарячі серденька.

Минуло кілька годин. Мама обережно ввійшла в кімнату сина, тримаючи в руках тарілочку з хлібним коржем. Зовні цей корж нічим особливим не відрізнялася, хіба що був дуже гарячим і ніяк не остигав.

Бліда, схудла дитина в нестямі лежала на ліжку, вона і не чула, як увійшла мама. Тремтячими руками мама відламала шматочок коржа і піднесла до рота свого хлопчика. І отут він відкрив очі, подивився на маму і слухняно з'їв про­тягнений йому шматочок, потім ще один. З кожним з'їденим шматочком хлоп­чик начебто оживав. Щоки його рожевіли, подих ставав усе рівнішим. Коли останній шматочок був з'їдений, хлопчик прошептав:

— Мама, я зголоднів. Цей хлібець був смачний, але такий маленький. Я хочу ще.

Мамо, не вірячи своєму щастю, дивилася на сина широко відкритими очима. Вона з трудом розуміла, про що він просив її. Єдине, що вона знала точно, — це те, що він буде жити.

З цього дня хлопчик став швидко видужувати.

Доктор, що оглянув його, радісно сказав мамі:

— Ваш син видужує. Я ж говорив вам, що його організм справиться!

А мама сказала:

— Мій хлопчик не вмер завдяки одному хлібному зернятку, що навчило мене сподіватися і вірити.

? Намалюйте хлібне зернятко з казки; колосок, що проріс з нього; хлібний корж, що спекла мама хлопчика з зерняток цього колоска, і підпишіть свої малюнки.

? Як на вашу думку, яким чином хлібне зернятко потрапило в будинок до хлопчика? Розкажіть і намалюйте історію про це.

? Як на вашу думку, у чому ще на землі схована велика таємниця життя? Чи були у вашому житті моменти, коли вам не вистачило віри і надії? Коли, навпаки, ваші віра і надія допомогли вам вистояти в тій або іншій важкій ситуації?

? Якою була мама хлопчика? Намалюйте квітку її душі. Як на ваш погляд. якби не мама хлопчика, видужав би він?

? Намалюйте величезне пшеничне поле — маму хлібного зернятка. Намалюйте маму хлопчика. Підпишіть свої малюнки.

?Уявіть, що мама-пшеничне поле і мама хлопчика подружилися. Розкажіть і намалюйте казку про їхню дружбу. Уявіть, що пшеничне поле відкрило мамі хлопчика таємницю віри і надії. Що це за таємниця?

? Як на вашу думку, яким виросте хлопчик? Придумайте і намалюйте: історію його життя. Намалюйте і підпишіть квітку, дерево, місто тощо
КРАСА

Казка В. Сухомлинського

Уночі ставок покрився тоненьким тендітним льодком. На зорі льодок заграв райдужним блиском: бачите, діти, як переливаються фарби зорі? Льодок стає то червоним, то рожевим, то червоним, то фіолетовим. От він — зайнявся, як вогненне море. Показалося сонечко через обрій, і льодок став багряним На вербі сиділа Синичка. Вона милувалася грою ранкової зорі на льодку. Синичка співала свою нехитру пісеньку про тендітну, ніжну, тонку красу. І пісенька була радісна і трошки смутна: от підніметься сонечко, розтопить льодок, зникне все зачарування.

— Я маленька, мої кігтики м'які, як пушинки, але і мені не можна сідати на це чарівне дзеркало, — розповідала Синичка світові. — Так, це дзеркало, в якому відбивається увесь світ. Дивіться, дивіться на цю красу! Хіба можна спати в цю пору?

А на березі в цей час стояв Віл. Він слухав пісню Синички і зворушувався Якби він був не Віл, у нього закапали б сльози від розчулення. Але він був Віл Йому захотілося ближче подивитися на красу, про яку співала Синичка. Він підійшов до самого краю льоду, але і звідси ніяк не міг побачити красу. Він ввійшов у ставок, льодок затріщав, чарівне дзеркало розсипалося, із дна піднялася каламуть.

— Де ж ця краса? — промукав Віл і, вапившись води, побрів до протилежного берега

? Якими очима дивилася на світ Синичка? Чи уміла вона радіти красі світу? Що її більше за все захоплювало в «різнобарвному» льодку, схожому на дзеркало?

? Чи спостерігали ви коли-небудь, як під впливом світла на льоду міняються фарби? Закрийте очі і уявіть, як грає льодок фарбами зорі, і намалюйте цю красу.

? Як ви думаєте, чому Синичка співала про красу, адже вона могла любуватися нею мовчки?

? Коли ви бачите щось дуже красиве, чи хочеться вам розповісти про це іншим, щоб вони теж дивилися ії радувалися?

? Якби не спів Синички, помітив би Віл льодок, що переливався різними квітами ?

? Як ви вважаєте, на що в пісні Синички він не звернув увагу? (На її слова про тендітну, ніжну; тонку красу.)

? Як на вашу думку, чи завжди краса така тендітна, ніжна і тонка?

? Придумайте і намалюйте казку про Вола, що, як і Синичка, став милуватися красою льодку.

КАЗКА ПРО ГОРУ

Казка М. Скребцовоі

Жила-була гора. Вона була дуже високою, мабуть, найвищою горою на світі, тому друзів у неї було небагато. Хіба що небо так його дитинки — м'які, пухнаті хмарини. Ах, як любила гора устромлятися своїм гострим піком у їхню пухнату білосніжність. Хмаринам було лоскотно, і вони дзвінко сміялися. Ча­сто навіть до сліз, і толі на землі йшов дощик.

Спекотне літнє сонце палило так нещадно, що вже котрий день на небі не було ні хмарини, і гора засумувала.


  • Небо, чому ти не відпускаєш своїх діточок погуляти по твоїй небесній синяві? — не витримавши самотності, запитала гора в небесної далечіні.

  • Усі мої діти полетіли в царство зими, це дуже далеко звідси. Вони повернуться тільки до кінця літа?

  • Але я так нудьгую без них, — зітхнула гора. — Може бути, мені теж відправитися в царство зими за моїми друзями?

— Ти — гора, а гори не вміють літати і переміщатися, як легкі хмаринки. Гори — завжди стоять на одному місці. Навіть найдужчий вітер не здатний зрушити вас з місця, — відгукнулося небо.

З цього дня гора засумувала ще більше. «Усе рухається, живе, радіє новому, а я стою і стою нерухома, нікому непотрібна і вічно самотня», — горювала вона. І з неї потекли потоки сліз. Вперше в житті гора плакала. Засохла і потріскана земля рівнини щасливо зітхала, усмоктуючи в себе довгоочікувану вологу. Ще не скінчився день, коли вся рівнина зацвіла і засяяла крапельками свіжості.

Тоді рівнина крикнула горі: «Мила горо, спасибі тобі за те, що ти врятувала мене від загибелі. Твоя вода — така смачна і цілюща! Подивися, як усе відразу перемінилося завдяки їй!»

Гора дуже здивувалася і навіть перестала плакати. Ніхто і ніколи до цього не звертався до неї знизу. Адже вона була такою високою, а рівнина була десь так далеко, унизу, що гора і не пам'ятала про її існування. Гора подивилася вниз і ойкнула, побачивши квітучі зелені килими, що блискають блискітками свіжості. Рівнина була такою прекрасною, що горі захотілося поцілувати її, і від цього бажання вона злегка здригнулася. Тоді мудре небо прошептало: «Бачиш, горо, друзі можуть бути скрізь. Їх потрібно лише вчасно помітити!»

? Намалюйте гору на початку і наприкінці казки і підпишіть свої малюнки.

? Розкажіть і намалюйте історію про дружбу гори з рівниною.

? Чим, на вашу думку, рівнина може допомогти горі, а гора, у свою чергу, рівнині?

? Уявіть, що після того, як гора полила рівнину своїми сльозами, на рівнин: розцвіли чудесні квіти на букву Г. Назвіть ці квіти, намалюйте їх і підпишіть свої малюнки. (Гвоздика, гладіолус, гіацинт)

? Уявіть, що гора подружилася не тільки з рівниною, але і з птахами рівнини, що стали злітатися до гори цілими зграями. Назвіть цих птахів (Галки, глухарі, граки, лісові голуби.) Намалюйте цих птахів, розкажіть про їхню дружбу з горою і підпишіть свої малюнки.

? Чи були у вашому житті моменти, коли вам було дуже самотньо, і ви думали, що нікому не потрібні, але потім переконувалися в зворотному?

? Уявіть, що гора дала вам пораду про те, як придбати друзів. Що це за порада?
ІСТОРІЯ ПРО БУРКОТЛИВОГО ЇЖАЧКА

Казка М. Скребцової

В одній їжачій родині народився їжачок. Мама-їжачиха дуже любила його. Щоранку вона йому прямо в постіль приносила грибочки так горішки лісові, їжачок усе це швидко з'їдав і знову спати лягав.

З кожним днем їжачок ставав усе лінивіший і буркотливіший. Усі йому не подобалася: і їжа лісова несмачною здавалася, і постіль твердою, і навіть колючки свої він не занадто колючими вважав.

Їжачок кректав собі під ніс: «Тільки в нас, у їжаків, колючки. Значить, ми обрані серед усіх. А нас навіть ніхто не боїться і не зауважує, якщо, звичайно, ми під лапи кому-небудь не потрапимо. І скільки така несправедливість може продовжуватися?»

Бідна їжачиха — мати їжачка, не знала, що і робити, як своєму синочку примхливому догодити.

Одного разу Мама-їжачиха занедужала. Дарма їжачок чекав смачного сніданку й обіду. У мами був жар, вона не могла встати і до вечора зовсім ослаб.

Їжачок навіть не підійшов до мами. Він злився цілий день, гарчав, кректав і, зрештою, вирішив сам відправитися в ліс по що-небудь їстівне.


  • Ей, їжачок, хочеш покажу тобі дорогу до малинника? Там саме малина поспіла. Ти ціле цебро швидко набрати зможеш і маму свою вилікуєш! — крикнула Руда Білка, побачивши їжачка, що вибрався з нори.

  • От ще, від малини хіба ситий будеш? Мені б грибочків та горішків лісових. Білко, ти не знаєш, часом, грибні місця, а то я давно в лісі не був? — відповів їжачок. Руда Білка тільки хвостом махнула і швидко шмигнула у своє дупло.

  • Теж мені, сусідка називається, от уколю її своїми голками, буде знати, як хвостом махати, — розсердився їжачок і поплівся далі. А назустріч йому Зайчиха з зайчатами.

  • Слухай, Зайчихо, ти не знаєш, часом, де в лісі ліщина, а то я щось забув? — запитав у неї їжачок, навіть не привітавшись.

— Знати — знаю, але тобі не скажу! Сам шукай! — відповіла Зайчиха і гордо пройшла повз їжачка. А одне з її зайчат пропищало: — Якби ти до малиннику дорогу запитав, моя мама тобі показала б — адже усі в лісі знають, що
їжачиха занедужала, і малиною її вилікувати можна!

Почувши ці слова, їжачок розлютився і ткнув бідне зайченя своїми колючками. Зайченя скрикнуло і кинулося бігти слідом за мамою. А їжачок даті пішов. Він ішов і міркував:

- Мама зрадіє, коли я ситим прийду. Обід їй варити не потрібно буде, от вона і відпочине.

-

І їжачок, схопивши відро, із усіх ніг кинувся додому. Удома він зробив малиновий напій. Ніколи в житті він нічого не робив сам. Але маленька добра ягідка в усьому йому допомогла, як і обіцяла.



Мама-їжачиха очам своїм не повірила, коли їжачок простягнув їй глечик з ароматним малиновим напоєм. Вона випила відразу кілька чашок. Відразу вона відчула себе краще і заснула міцним, спокійним сном.

У їжачка залишилася тільки одна маленька ягідка, його помічниця, але йому було шкода їсти її. Незважаючи на голод, він вперше в житті був задово­лений. Він вирішив виглянути з нори подихати свіжим повітрям перед сном. Він відчинив двері і ледве не спіткнувся об кошик, доверху наповнений різними лісовими частуваннями — горішками так грибами. їжачок оглянувся навколо і побачив руду Білку, Зайчиху з зайчатами і Сороку-білобоку. Усі вони посміхалися їжачкові.

Їжачиха прокинулася на наступний ранок зовсім здоровою. Разом з їжачком вони накрили стіл біля їжачої нори, розклали всі лісові частування і покликали в гості своїх друзів.

З тих пір їжачок змінився. Мама його тепер будинку залишалася, а він сам у ліс за їжею ходив. Колючки його відразу зміцніли, і настрій покращився. Але головне — у нього з'явилося багато друзів. їжачок тепер часто міркував: «Чому я раніш думав, що нас, їжаків, ніхто в лісі не любить?»

? Як на вашу думку, якби мама їжачка не занедужала, змінився б він коли-небудь?

? Чи піклуєтеся ви про свою маму, коли вона хворіє? Як ви її лікуєте?

? Якби ви виявилися на місці рудої Білки і Зайчихи з зайчатами, показали б ви їжачкові, де в лісі гриби та горішки?

? Як ви вважаєте, якби їжачок не послухався маленьку ягідку і не приніс своїй мамі цебро з малиною, що відбулося б з ним і з його мамою?

? Намалюйте їжачка і маленьку ягідку, що допомогла йому вилікувати маму. Підпишіть свої малюнки.

? Як на вашу думку, що більше допомогло мамі їжачка видужати: малиновий напій чи доброта їжачка?

? Намалюйте їжачка на початку і наприкінці казки. Що найголовніше в житті він зрозумів, завдяки своїм друзям? Підпишіть свої малюнки.

? Намалюйте бенкет, що улаштували їжачок і його мама. Уявіть, що вас теж покликали на цей бенкет. Яке частування ви принесли б до статуй Намалюйте його і підпишіть свій малюнок.

? Придумайте і намалюйте казку про доброго їжачка, що усім у лісі приходив на допомогу. Підпишіть свої малюнки.

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка