Департамент освіти І науки Чернівецької облдержадміністрації Буковинська Мала академія наук учнівської молоді Збірник тез ІІ обласна учнівська науково-практична конференція



Сторінка1/4
Дата конвертації21.02.2016
Розмір0.96 Mb.
  1   2   3   4
Департамент освіти і науки Чернівецької облдержадміністрації

Буковинська Мала академія наук учнівської молоді

Збірник тез

ІІ обласна учнівська

науково-практична конференція

«Буковинський край очима юних науковців»


  • Буковина крізь призму забутої і сучасної історії




  • Туристичними стежками рідного краю



  • Дослідження екологічних та соціально-

економічних проблем Чернівеччини


  • Фольклорна та мистецька Буковина


Чернівці, 2015
Видається за ухвалою науково-методичної ради

КОПНЗ «Буковинської Малої академії наук учнівської молоді»

(протокол № 6 від 17.06.2015 року)

Упорядники: Ляшенко С.І.

Липованчук Н.С.

Прокопець П.Г.

Відповідальний за випуск: Тріска М.К. − директор БМАНУМ

Збірник тез учасників ІІ обласної учнівської науково-практичної конференції «Буковинський край очима юних науковців». – Чернівці: КОПНЗ «Буковинська Мала академія наук учнівської молоді», 2015. - ___с.

У збірнику подаються тези учасників ІІ обласної учнівської науково-практичної конференції «Буковинський край очима юних науковців» з метою систематизації та узагальнення, популяризації наукових досліджень слухачів БМАНУМ. Рекомендовано для використання у навчально-виховному процесі наукових відділень БМАНУМ.

обласний комунальний позашкільний навчальний заклад «Буковинська мала академія наук учнівської молоді»

2

pic_1429790000



pic_1429792866

pic_1429789595

1pic_1429798263pic_1429789550pic_1429789472pic_1429835803pic_1429789598pic_1429790375

4pic_1429789698

pic_1429789409

pic_1429789575

3pic_1429884585



pic_1429789582

pic_1496467056pic_1429789546

В С Т У П

Тільки рідне слово, виплекане твоїм родом і народом, має таємничу здатність тримати людину у повноті її історичного і духовного буття”



Іван Драч
Знайомство з творчістю талановитих людей рідного краю має пізнавальне та виховне значення для учнівської молоді, сприяє формуванню поваги до духовних і культурних цінностей, традицій та шанобливого ставлення до мистецьких надбань.

Кожна освічена людина повинна знати й шанувати мистецтво свого народу, своєї малої батьківщини.

Сьогодні важливо звертати увагу як на розвиток розумових здібностей школярів, так і на їх духовне зростання. Молодь, якій пощастило відчути на собі не тільки традиційний педагогічний вплив, а й вплив творів мистецтва рідного краю, виростає більш повноцінною, духовно багатою, національно свідомою.

Проведені та представлені на конференції дослідження рідного краю забезпечують умови для розвитку творчої особистості учня, сприяють позитивній мотивації учнів до пізнавальної, дослідницької діяльності, поглиблюють навички учнів про творчі постаті, чиє життя і творчість пов’язані з Буковинським краєм, розвивають естетичну культуру, вміння аналізу – інтерпретації творів мистецтва, виховують в учнів почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю, формують переконаність у нетлінності духовних скарбів народу, повагу до культури рідного краю.

Організатори конференції

Рекомендації

ІІ обласної учнівської науково-практичної конференції

 «Буковинський край очима юних науковців»

Обласна учнівська науково-практична конференція «Буковинський край очима юних науковців» проведена з метою залучення учнівської молоді до краєзнавчо-дослідницької діяльності, виховання інтересу до історії рідного краю, поваги та бережливого ставлення до історико-культурної спадщини українського народу.


Учасники конференції рекомендують:

  • Продовжити роботу щодо розповсюдження кращого досвіду з організації краєзнавчо-дослідницької роботи учнів ЗНЗ області та слухачів Буковинської Малої академії наук учнівської молоді.

  • Ширше залучати обдаровану молодь до пізнання культурних надбань буковинського краю.

  • Вважати регіональні матеріали невичерпним джерелом для написання актуальних та перспективних науково-дослідницьких робіт.

  • З метою збереження історії, культури, екології рідного краю глибше досліджувати практичну діяльність народних діячів, майстрів, митців, науковців та популяризувати їх досвід.

  • Формувати у школярів бережливе ставлення до історико-культурної спадщини Буковини.

  • Видати збірку тез доповідей учасників ІІ обласної учнівської науково-практичної конференції.

  • Видати тематичну збірку науково-дослідницьких робіт учнів-членів БМАНУМ, у т.ч. про Буковину, видатні постаті краю.

  • Сприяти поповненню інформаційного банку даних краєзнавчих об’єктів нашого краю.

Буковина крізь призму

забутої і сучасної історії

c:\users\zastupnik\appdata\local\microsoft\windows\temporary internet files\content.ie5\gs26nwkb\ornament-lyre-and-vine[1].jpg

ЗНИКЛІ ПЛОЩІ ЧЕРНІВЦІВ

Автори: Петрусяк Марія, Шутак Діана, учениці 10 класу Чернівецької ЗОШ №11
Науковий керівник: Мельник В.В., вчитель географії Чернівецької ЗОШ №11
В роботі досліджено площі, які зникли з карти нашого міста. Їхня історія викликає інтерес як у краєзнавців, так і у мешканців столиці Буковини. Про площу Франца Йосифа нагадує лише сквер.

Колишня площа Франца Йосифа утворилася завдяки споруді Буковинської крайової управи. Вперше питання про найменування площі перед будівлею управи підняла громадська рада міста Чернівці. Члени ради запропонували назвати її площею Франца Йосифа – на честь його цісарсько-королівської Величності з нагоди його майбутнього ювілею та в пам'ять про цю подію. Бургомістр Чернівців Антон Кохановський 25 листопада 1873 року звернувся до Буковинської цісарсько-королівської крайової управи з клопотанням про отримання найвищої згоди цісаря на найменування площі. Голова Буковинської крайової управи Фелікс барон фон Піно-Фріденталь в свою чергу звернувся до міністерства внутрішніх справ Австрії з проханням щодо схвалення рішення Чернівецького міського магістрату, зауваживши при цьому, що він особисто підтримує дане рішення. Дозвіл надійшов – і таким чином наприкінці 1873 року в Чернівцях з’явилася нова площа, названа на честь цісаря Франца Йосифа.

На площі в будинку під №2 до 1918 року знаходилася Буковинська крайова управа – вищий адміністративний орган краю. Будівництво будинку розпочалося навесні 1871 року і було завершено влітку 1873 року. Приміщення колишньої Буковинської крайової управи визначає обличчя площі, проте, за словами архітекторів, його маси замало для такого обширного, складного за формою простору. Власником будинків №№ 3 і 4 був д-р Векслер. Після його смерті, згідно із заповітом, право власності на нерухоме майно перейшло до Венцеля Штраугаля, який продав будинок анонімному товариству лісового господарства на Буковині. У 1928 році будинок №4 було продано міністерству культів та мистецтв Румунії для розміщення тут консерваторії. Нині в цьому приміщенні знаходиться Чернівецьке училище мистецтв імені Сидора Воробкевича.

Після приходу радянської влади приміщення в будівлі колишньої Буковинської крайової управи та префектури Чернівецького повіту спочатку розміщувався Чернівецький обласний виконавчий комітет, а після війни – Чернівецький обком Комуністичної партії України та Чернівецький обком ВЛКСМ України. Після здобуття Україною незалежності приміщення передали в оренду Чернівецькому національному університету імені Юрія Федьковича. Тепер тут здобувають вищу освіту студенти. І улюбленим місцем їхнього відпочинку є невеликий, затишний сквер, де колись знаходилася площа Франца Йосифа.

Серед зниклих – площа Святого Духа (Heiligen Kreutzplatz), а з 1918 року – Невідомого Солдата (Erouluinecunoscut). За визначенням календаря «Bukowiner Nachrichten Kalender», на 1896-й вона мала також назву Святого Хреста і знаходилася навпроти римо-католицького костьолу – перед будинком Генерала (військового командування). Площа знаходилась на перехресті сучасних вулиць Шкільної, Шолом-Алейхема, Головної.

Площа Святого Хреста була найпершим майданом «Горішнього міста», як власне, і першим архітектурним ансамблем старих Чернівців. Її обличчя сформували перші адміністративні споруди: «Генеральський дім» та «Дім полковника», римо-католицький костьол, – початково маленький гарнізонний дерев'яний, якого 1814 р. змінив величний мурований храм Воздвиження Святого Хреста. На місці старого костьолу було встановлено кам'яний хрест, який і дав назву площі. Після впорядкування вулиці між приміщенням гауптвахти і будинком Генерала площа стала менш помітнішою.

Найбільш відомий будинок, що зберігся до наших днів, - військові адміністрації краю (так званий будинок Генерала), який має цікаву історію.

В 1780 р. на розі сучасних вулиць Шкільної та Шолом-Алейхема було споруджено перший цегляний будинок – «генеральський дім», резиденція генерал-губернатора Буковини. Поступово за рахунок прибудов він розширився углиб вул. Шкільної.

На протилежному боці вул. Головної, біля сучасної кам'яної римо-католицької церкви, розташовується «дім полковників» (казино), споруджений 1782 р., який сучасного вигляду набрав після кількох реставрацій.

Cеред зниклих площ Чернівців і площа Фердинанда.

Цієї площі давно вже не існує, вона залишилася тільки на старих картах і в архівних документах. В австрійські часи вона мала назву площі Фердинанда, в румунські – Децбала (Дечебаль), після 1947 року – Базарної площі, а після 1949 року – вулиці Т.Шевченка. Сьогодні ця частина вулиці від Червоноармійського ринку повз костел і до скверу йменується М. Бахрушина. Площа Фердинанда наприкінці ХІХ століття представляла собою обширну незабудовану територію. Площа почала забудовуватися в кінці ХІХ століття за проектом інженера Людвіга Веста.

На площі виділялися окремі фундаментальні споруди.

Одна з цих споруд – костел. У 1896 році, за поданням радника Ясеницького, після довгих дебатів общинна рада Чернівців погодилась продати отцям єзуїтам ще по 5 метрів ґрунту по обидві сторони храмової споруди за 2 флорини за 1 м кв. і зобов'язала їх закласти сад та зробити гарну огорожу навкруг храму. Храм діяв і в перші роки радянської влади. Згідно з рішенням Чернівецької міської ради № 71 від 7 лютого 1945 року «Про увічнення пам'ятників архітектури», будівлю було взято на облік як пам'ятку архітектури місцевого значення.

15 серпня 1960 року було прийнято рішення виконавчого комітету Чернівецької обласної ради депутатів трудящих № 444/17 «Про проведення реконструкції колишньої Вознесенської церкви (вул. Шевченка, 2), переданої Чернівецькому обласному державному архіву», яким відповідні обласні структури були зобов'язані скласти проект і кошторис на реконструкцію церкви для розташування в ній архівосховищ, робочих кімнат і майстерень та з 1 жовтня 1960 року розпочати роботи з перебудови церкви під архів.

Другою фундаментальною спорудою площі Фердинанда стало приміщення 2-ї цісарсько-королівської гімназії з українськими паралельними класами. Гімназію відкрили у 1896 році.

Одразу ж після відкриття гімназії постало питання про будівництво приміщення для неї. Ще 2 квітня 1895 року, за рік до відкриття гімназії, Чернівецький міський магістрат подарував для цілей побудови приміщення на площі Фердинанда земельні ділянки. Було визначено і дату здачі споруди в експлуатацію – серпень 1904 року.

1904/1905 навчальний рік гімназія розпочала у новозбудованому приміщенні, яке гармонійно вписалося не тільки в архітектуру площі Фердинанда, але й усього міста.

Гімназія пізніше була перетворена у ліцей, згодом у школу № 23, нині – гімназію № 5. Частину площі Фердинанда стали називати дров’яний ринок (Гольцпляцом), через торгівлю дровами (сьогодні тут Червоноармійський ринок), яку перенесли з сучасної Соборної площі, на якій побудували карний суд та тюрму, і площа стала називатися Крімінальпляц.

На площі Дечебаль було торжище. У румунський час було збудовано дві споруди: міський ринок і гуртожиток підмайстрів. Роботи зі спорудження ринку розпочалися у 1924 році.

Ринок планувався критим, а сторона від вулиці Великокучурівської – двоповерховою.

Ринок було збудовано з деякими відхиленнями від первинного проекту, будівництво обійшлося в 20 мільйонів лей. Цікавий документ з історії, датований 21 червня 1948 року. У ньому йшлося про розширення території Червоноармійського ринку, у зв'язку із тим, що територія забруднюється через стоянку підвод, а це в літню пору може стати причиною кишкових захворювань.

Фонтанний майдан (Springbrunnenplatz) лежав у районі теперішньої тролейбусної зупинки «Вулиця Петра Сагайдачного», на злитті вулиць А.Барбюса, П.Сагайдачного, Головної, Б.Хмельницького і Гагаріна.

Назва площі виникла від фонтану, який уже в австрійський час було вимурувано довкола артезіанського джерела, виявленого тут ще в давнину і живило довколишній квартал. Фонтан простояв посеред майдану десь до 1894 року, коли був зруйнований під час проведення нового водопроводу, успадкованого Чернівецьким водоканалом. Фонтанний майдан мав і народну назву – «Шіфа», яку підказав розташований на площі заїжджий двір із корчмою «Під Золотим Кораблем (чи Шіфою)».

Також в Чернівцях зникли такі площі як Казармова площа – місце злиття тодішніх вулиць Франса та Францоза (28 червня та І. Богуна), площа Темпля – майданчик перед єврейським храмом, історію яких ще потрібно дослідити.

Як і сто-двісті років тому вулиці та площі у Чернівцях перейменовували з приходом нової влади на буковинські землі, а за часів незалежної України декотрим площам повернули історичні назви.

Соборна площа отримала свою назву у 1992 році. Раніше її називали Дров’яною, Кримінальною, площа Австрії (Austriaplatz), «Гострий пляц», Franz Posephsplatz, Riata Ghica Voda, Piata Abroroaca 1918р., Радянська 1945 р.

У 2014 році відновлено історичну назву площі Турецької Криниці. Тепер це площа Пресвятої Марії. Раніше тут був базар «Князівський» від назви церкви, що була поруч, потім Marien Platz, Sf. Maria (від назви двох храмів, що були побудовані поруч). Пізніше площа Турецької криниці.

Чернівчани повинні бути трішки уважнішими до рідного міста. Міста, яке є унікальним творінням розуму, рук і сердець багатьох поколінь городян – представників різних культур, релігій, народів.

Тільки спільними зусиллями ми збережемо красу нашого міста.


c:\users\zastupnik\appdata\local\microsoft\windows\temporary internet files\content.ie5\gs26nwkb\ornament-lyre-and-vine[1].jpg

«GRUSS AUS KOTZMAN. ПОКЛІН З КІЦМАНЯ»

(історія мого міста австрійської доби в поштових листівках)
Автор: Куцак Євгенія, учениця 10 класу Кіцманського ЗНЗ І-ІІІ ступенів
Мета роботи: дослідити історію розвитку міста Кіцмань у Австрійський період (1774-1918рр) за допомогою поштових листівок.

Виходячи з поставленої мети у роботі будуть розв’язані наступні завдання:



  1. охарактеризувати розвиток м. Кіцмань у Австрійський період;

  2. дослідити історію рідного міста за допомогою поштових листівок;

  3. описати розвиток всіх сфер життя кіцманчан.

Об’єктом дослідження є історія рідного краю. Предметом – історія розвитку м. Кіцмань.

Історію великих міст знають добре, її вивчають, досліджують, описують. Що ж до історії маленьких міст, то про них лише пам’ятатимуть, якщо з їх іменем пов’язаний визначний історичний епізод чи факт.

Був період, коли історію нашого краю (це стосується і невеличкого містечка Кіцмань), висвітлювали однобоко. Одну її сторону вип’ячували, роздмухували і дописували, іншу замовчували, забороняли і фальсифікували.

Територіальні межі: Кіцмань одне з найдавніших поселень на Буковині. Археологічні дослідження свідчать про те, що на території сучасного міста жили люди близько 4 тис. років тому.

У зв’язку з перебуванням краю у ряді держав − від Київської Русі до нинішньої України - історія міста складалася вельми не просто.

Історію краю досліджували і вивчали австрійські, румунські, російські, радянські вчені; українські вчені, а також письменники, публіцисти, громадські і політичні діячі.

Ситуація, що склалася, вимагає від сучасних істориків нового підходу до висвітлення Історії краю, більш уважно та всебічно, а головне, об’єктивно, з наукових засад показати дійсний історичний процес.

Хронологічні межі: австрійський період (1774-1918) − досить цікавий період в історії нашого краю. Важливі зміни сталися в долі буковинців даного періоду (Кіцманя зокрема).

Наслідки цієї доленосної події були надзвичайно великі. В краї запанував спокій. Австрійська держава, будучи добре організованою і упорядкованою, відповідно до традицій тодішньої європейської цивілізації і культури значно поліпшила долю буковинців.

140-річний мирний період сприяв швидкому зростанню населення, склалися сприятливі умови для розвитку сільського господарства, ремесла, торгівлі, міст.

Значно інтенсивніше розвивалися народне господарство і культура після 1848 року, коли було покінчено з атрибутами віджилої феодальної епохи. Виникло ряд галузей промисловості, залізниця, розбудувалося крайове місто Чернівці і наше містечко Кіцмань зокрема. Склалася певна система освіти, деякі зрушення відбулися у соціальній сфері, у галузі культури, почалося українське національне відродження.

В умовах поліетнічності краю його мешканці виробили норми загалом толерантних міжнаціональних і міжконфесійних стосунків.

Новаторство даної роботи полягає в тому, що вперше історію розвитку міста було досліджено за допомогою поштових личстівок. Робота може бути використана під час вивчення історії рідного краю у школі, укладанні підручників з краєзнавства.

Хоч було зроблено немало, зараз достеменно відомо, що можна було зробити набагато більше і в промисловому розвитку, і у вирішенні аграрно- селянського питання, і у піднесенні національної освіти для корінних жителів, якби австрійські власті в центрі, та й на місцях, не потурали егоїзму панівної еліти та місцевим земельним магнатам, які, побоюючись конкуренції та прагнучи мати під рукою дешеву робочу силу, не йшли назустріч життєвим потребам місцевого населення.

Дане дослідження, на основі поштових листівок, є спробою ознайомитись з адміністративно-територіальним устроєм і населенням міста Кіцмань даного періоду, а також його соціально-економічним і культурним розвитком.

За допомогою даних історичних джерел чітко можна побачити, що даний період в історії міста Кіцмань підніс його на високий щабель розвитку.

Також, цьому дослідженню сприяє широка документальна база.

Документи і матеріали архівних фондів, матеріали преси, поштові листівки, опубліковані праці різних дослідників використовувалися для об’єктивного відтворення в основних рисах історію розвитку міста Кіцманя Австрійської доби.



c:\users\zastupnik\appdata\local\microsoft\windows\temporary internet files\content.ie5\gs26nwkb\ornament-lyre-and-vine[1].jpg

ІСТОРІЯ ЖВАНЕЦЬКОГО ЗАМКУ
Автор: Гайсенюк Марія, учениця 10 класу Хотинської гімназії.
Науковий керівник: Ткачук Р. С., вчитель історії Хотинської гімназії
Актуальність теми: обрану тему «Історія Жванецького замку» ми вважаємо актуальною тому, що кожен з нас повинен знати минуле своєї країни, малої батьківщини та з повагою ставитись до нашої історичної спадщини.

Мета роботи: з’ясувати роль замку, як фортифікаційної споруди в історичних подіях краю.

Завдання роботи:


  • Дослідити історію виникнення Жванецького замку;

  • З’ясувати вплив модернізаційної хвилі архітектурних перебудов на зламі XVI - XVII століття у житті фортеці;

  • З’ясувати стратегічне значення твердині та її участь у воєнних діях в різні історичні періоди;

  • Дослідити особливості перебудови форпосту в Житловий маєток;

  • Причини тотального занепаду і знищення фортеці.

Багато іноземних держав зазіхали на нашу територію, на українських землях постійно велися жорстокі, криваві війни. Живими свідками тих подій є велетні історії – фортеці та замки.

У кожного з нас, в серці, живе маленька батьківщина. Моєю маленькою батьківщиною є село Жванець Кам’янець-Подільського району Хмельницької області, в якому збереглися залишки, колись могутньої фортифікаційної споруди, що височіє над прірвою річки Жванчик.

В результаті проведених досліджень ми з’ясували, що Жванецька фортеця − це історико-архітектурна пам’ятка ХІ – XVIII століть, яка відіграла важливу роль в історії нашого краю. Мури Жванецького замку були свідками багатьох історичних подій. Століття за століттям фортеця майже тисячу років не тільки виборювала право на життя, але й удосконалювалась, розширювалась, змінювалась, міцніла. Зараз від Жванецької фортеці залишилась лише одна Північна башта, єдиний живий доказ існування замку–сироти. Невже ця велична споруда заслуговує такого кінця? Пройшовши такий довгий, важкий шлях, витримавши безліч битв і завоювань, вона так швидко зникла, забираючи із собою пам'ять минулих поколінь. Історією Жванецької твердині та її роллю в житті населення подільського краю цікавились чимало істориків: Є. Пламеницька «Малодосліджені фортифікації містечка Жванець на Поділлі», Є.Сіцінський «Оборонні замки західного Поділля XIV–XVII століть», В. Гульдман «Пам’ятники старини в Поділлі», А. Павловский «Местечко Жванец Каменецкого уезда Подольской епархии» та ін.

Знання історії рідного краю, історичних та культурних надбань предків необхідні для піднесення національної гідності, виховання гордості за свій край.

У спадок від попередніх поколінь городян ми отримали архітектурні пам’ятки Чернівців: храми, ансамблі майданів і вулиць. За ними можна простежити історію міста, довідатися, як воно будувалося й розросталося, як змінювався з часом його вигляд.

c:\users\zastupnik\appdata\local\microsoft\windows\temporary internet files\content.ie5\gs26nwkb\ornament-lyre-and-vine[1].jpg

ХОТИНСЬКІ БАТАЛІЇ ХVІІ СТ. ТА ЇХ ВІДОБРАЖЕННЯ В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ
Автор: Ксенчук Олег, учень 11 класу Хотинської гімназії
Науковий керівник: Герегова С. В., доцент, к.і.н.ЧНУ імені Юрія Федьковича
Духовне відродження та існування нації є неможливим без розвитку історії та культури, які покликані забезпечити модернізацію суспільства при збереженні життєво необхідних для нього історичних традицій, колективної пам’яті, патріотичного виховання молодого покоління. У цьому контексті значна роль відводиться вивченню та осмисленню героїчних подій минулого, серед яких можна виокремити битви під Хотином 1621 та 1673 рр. Тому обрана тема дослідження, присвячена в тому числі художньому сприйняттю цих подій сучасниками й наступними поколіннями, є, без сумніву, актуальною.

Обидві перемоги під Хотином − це славні сторінки історії краю. Вони відображені в історіографії завдяки дослідникам військового мистецтва, оспівані літераторами та відображені на численних художніх полотнах.

Найдавнішими мистецькими творами на тематику битви 1621 р. є гравюри з «Короткої реляції» (1621 р.), «Німецькі найманці під Хотином» (1622 р.), Якоба Лауро «Війна Польщі з Туреччиною 1621 року» (1624 р.). Художньою довершеністю та реалістичним характером відзначається низка панорамних робіт, присвячених подіям 1673 р.: Яна ван Хугтерберга (1647-1733) «Битва під Хотином 1673 року»; Ромейна де Хооге (1645-1708) «Битва під Хотином»; Анджея Стеха (1635-1697) і Фердинанда ван Кесселя (1648-1696) «Битва під Хотином». Безперечно, що крім мистецької цінності, вони водночас виступають важливим історичним джерелом. Порушена тематика розкривається також у творчості буковинських митців ХХ-початку ХХІ ст.: І.Беклемішевої, М.Круглова, О.Криворучка, В.Краснова, І.Юр’єва, А.Холоменюка та ін.

У результаті проведеного дослідження було одержано нову цілісну картину військово-політичних подій на Хотинщині, пов’язаних з польсько-турецьким протистоянням. Подальший розвиток отримало використання іконографічного матеріалу (графіки та живопису) як іконографічного джерела з вивчення різних аспектів битв під Хотином 1621 та 1673 рр. і їх впливу на мистецькі уподобання низки художників нового та новітнього часу, зокрема буковинських. Вибірка художніх полотен розкриває героїчну тематику з минулого краю та подає Хотинську фортецю як її символ, засвідчує моменти солідарності, добросусідства, співпраці та взаємодопомоги низки європейських країн, що є особливо актуальним в умовах непростої ситуації, яка склалась сьогодні в Україні.



c:\users\zastupnik\appdata\local\microsoft\windows\temporary internet files\content.ie5\gs26nwkb\ornament-lyre-and-vine[1].jpg

СТАРОВИННИЙ ПОЧАТОК ТА ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ЧЕРНІВЦІВ
Автори: Нізохіна Ксенія, Талібова Сара, Семенко Віктор, Мандрик Яна, учнів 10 класу Чернівецької ЗОШ № 28
Науковий керівник: Нізохін Д. П., вчитель історії і правознавства, керівник гуртка музею «Бойова Слава» ЗОШ № 28
Кожне місто має стільки облич, скільки в ньому людей, будинків, пам'ятників, вулиць, парків, скверів. Одні міста одразу з часу свого заснування займають визначне місце, інші з часом стверджують свою славу і значимість в історії. Чернівці своєю історією, природною красою, дивовижною архітектурою, щедрою душею своїх мешканців давно зайняли визначне місце в реєстрі українських та східноєвропейських міст. Старовинний початок та історичний розвиток наповнюють його шарм та привабливість для людей, які цікавляться Буковиною.

Перші письмові згадки про місто були знайдені в рукописах молдавського господаря Олександра Доброго, які він видав львівським купцям 8 жовтня 1408 року. Кожен рік ця дата святкується як офіційний день міста. Місто в той час було розташоване на перехресті шляхів з північно-західної Європи на Балкани і в Туреччину. З 1457 року воно стало центром проведення ярмарків та адміністративним центром для всього регіону. За час свого існування місто було декілька разів зруйноване, перебувало під гнітом Османської імперії, в 1774-1918 рр. входило до складу Австро-Угорської імперії, а з 1918-1940 рр. - Румунії.

З середини ХІХ століття до початку ХХ ст.. було збудовано багато архітектурних пам'ятників, що принесли славу місту: ратуша (1848); приміщення поштамту (1855); Вірменська церква (1875); Єврейська синагога (1877); драматичний театр (1905); палац правосуддя (1906); приміщення залізничного вокзалу (1908).

Місто стало самоврядним в березні 1864, коли були обрані перші члени міської ради. Першим автономним бургомістром був Яків рицар фон Петрович (1864-1866).

Особливо помітний слід в історії Чернівців залишив другий автономний бургомістр Антон рицар Кохановський фон Ставчан (1866-1874 та 1887-1905 роки). Якраз з його іменем пов'язане становлення Чернівців як міста європейського типу. В той час значно зросла ділова активність у місті, почало розвиватись виробництво та торгівля, Чернівці стали міжнародним транспортним центром. Була відкрита продовольча біржа, завершено будівництво водогону та каналізаційної системи, розпочала роботу перша електростанція, започатковано електричний транспорт, збудовано ряд визначних архітектурних споруд міста, а справжнім вінцем його діяльності стало спорудження міського театру.

В 2017 році наше місто Чернівці буде святкувати 120-річчя міського електротранспорту. Перший трамвай в місті з’явився в липні 1897 року. Він став четвертним за рахунком на теперішній територій України (після Києва, Львова і Дніпропетровська). Тролейбус було відкрито в лютому 1939 року. Він став другим за віком тролейбусом України після київського. Отже, можливо вважати, що Чернівці мають одне з найстаріших підприємств електротранспорту в Україні.

Місто традиційно є «електротранспортним». Тут спочатку трамвай, а потім тролейбус перевозили і перевозять більшість пасажирів міського транспорту. Вони домінують над автобусним транспортом. Маршрутна система тролейбуса в Чернівцях не дуже велика в порівнянні з такими містами-гігантами, як Київ, Харків, Одеса, проте він до цього часу тут працює стабільно і краще, ніж в багатьох великих містах.

Перший трамвай у місті почав курсувати в 1897 році по єдиній одноколійній лінії, яка пізніше була подвоєна. В 1933 році на допомогу трамваю прийшов автобус, а в 1939 році найбільш завантажена автобусна лінія була електрифікована. З цього часу пішли тролейбуси. В 1966-1967 роках через зношеність колій та вагонів трамвайного господарство було ліквідоване і єдину трамвайну лінію замінив тролейбус. З тих пір і до наших днів тролейбус є головним видом громадського транспорту в місті, а самі Чернівці – одним із «тролейбусних» міст України. Чернівецьке тролейбусне управління (ЧТУ) – одне із найстаріших підприємств міського електротранспорту України.

Чернівецький трамвай і тролейбус мають цікаве минуле, але маловідоме не лише чернівчанам і працівникам ЧТУ, але і спеціалістам-історикам. Вивчення історії міського електротранспорту в Чернівцях ускладнюється недоступністю більшості документів та матеріалів за 1918-44 рр., а також тим, що офіційними мовами в діловодстві та побуті були німецька і румунська.

Джерелами дослідження розвитку міського електротранспорту переважно служать повідомлення в місцевих газетах «Буковина», «Час» і альманах «Золоті сторінки. Чернівці». Та в 1992 році в газеті «Буковина» надрукована стаття доцента Чернівецького університету Василя Мефодійовича Ботушанського, в якій приділяється увага історії трамвая в австрійський період.

Значну увагу треба приділити книзі дослідника електротранспорту в Україні Тархова С.А. «Історія міськелектротранспорту Чернівців». В книзі на основі архівних і газетних матеріалів викладена історія розвитку міського транспорту, починаючи з появи трамвая і закінчуючи сьогоднішніми днями. Ця книга присвячена 100-річчю електротранспорту в Чернівцях. Загальні питання про розвиток електротранспорту надає енциклопедичний путівник "Електротранспорт України", якій є першим комплексним дослідженням історії міського електротранспорту — трамваю, тролейбусу, метрополітену, фунікулеру — за весь період його існування в містах України. Цікаво визнати, що авторами цього путівника є колектив відомих фахівців, які багато років займаються вивченням історії міського електротранспорту: Це дослідники з трьох країн: Сергій Тархов (Росія), Кость Козлов (Україна) та Ааре Оландер (Естонія).

В роботі використані спогади Георга Дроздовського, австрійського поета родом з Чернівців, який у своїй книжці «Тоді в Чернівцях і довкола» залишив свої спогади про перші кроки становлення чернівецького трамвая, також спогади мешканців міста та фото, архівні свідчення з колекції Х. Ленарта, П. Бйома (фотографії кін. ХІХ – поч.. ХХ ст..), Р.Пешкеса (фото 30-х рр.. ХХ ст..), А. Михайлова (фото 60-80 рр. ХХ ст..), а також сучасні фотографії міського електротранспорту міста Чернівці.



c:\users\zastupnik\appdata\local\microsoft\windows\temporary internet files\content.ie5\gs26nwkb\ornament-lyre-and-vine[1].jpg

ДАВНЬОРУСЬКІ ПОСЕЛЕННЯ СЕЛА ПОГОРІЛІВКА

ЗАСТАВНІВСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Автор: Зайцева Даміана, учениця 10 класу Погорілівської ЗОШ

Заставнівського району


Наукові керівники: Ластюк В.Д., вчитель історії Погорілівської ЗОШ та

Возний І.П., доцент, к. і. н. ЧНУ імені Ю. Федьковича


Давня Погорілівка – це великий історичний період, що нараховує тисячі років, – від появи перших людей на терені села до перших писемних згадок. В пам’яті односельчан з покоління в покоління передавалися збережені усною творчістю перекази та легенди про спалені поселення Мартинівка, Калинівка, Чагор. Та ще більше нагадували про ту доісторичну епоху різні старовинні речі – керамічний посуд, знаряддя праці, вироби із каменю, що знаходили під час будівництва і польових робіт.

З утворенням Київської держави буковинський край, а також і Погорілівка, стали складовою її частиною. Доказом цього є поселення в урочищі Селище, Борщівка, Чагор та Мартинівка.

Поселення в урочищі Селище виявлене Б.О. Тимощуком у 1972 р. під час експедиції краєзнавчого музею. Воно розташоване в центрі села неподалік від церкви на городніх ділянках, активно руйнується польовими роботами.

Поселення давньоруської культури займає територію 150×80 м. Зібрано підйомний матеріал – фрагменти кераміки виготовлені з жовто-червоної глини середньої жирності з домішками дрібного просіяного піску, вміст якого в тісті незначний. Будь-яких природних домішок у глині не простежено. Тісто добре вимішане, черепки на зламі мають міцну консистенцію. Випал добрий. Поверхня сірувато-червоного кольору. Фрагменти стінок зроблено на гончарному крузі. Товщина стінок – 0,4-0,6 см Вінчик має коротку зігнуту шийку, короткий, різко відігнутий назовні вінець край якого косо зрізаний, загостреної форми. По боковому зрізу вінця зроблено закраїну – гніздо для накривки.

Неподалік Селища знаходиться урочище Борщівка, в якому також виявлене давньоруське поселення. Воно витягнуте вздовж берега і займає територію 250×100 м(2,5га). Це поселення має ту ж форму та розміри, що попередні. На поверхні зібрано фрагменти кераміки, виготовлені з жовто-червоної глини середньої жирності з домішками дрібного просіяного піску, вміст якого в тісті незначний. Будь-яких природних домішок у глині не простежено. Тісто добре вимішане, випал добрий. Поверхня сірувато-червоного кольору. Вінчик має коротку зігнуту шийку, короткий, різко відігнутий назовні вінець край якого косо зрізаний, загостреної форми. По боковому зрізу вінця зроблено закраїну – гніздо для накривки. Фрагменти стінок зроблено на гончарному крузі. Товщина стінок – 0,4-0,6 см. На окремих фрагментах нанесений орнамент у вигляді прямих горизонтальних врізаних ліній. В більшості орнаментований тулуб горщиків. Денця зроблені на гончарному крузі про що свідчать сліди підсипки. Діаметр їх становить 12 см. Специфічні риси тіста та випалу фрагменту дають можливість віднести їх до другої половини XII− першої половини XIII ст.

На цьому поселенні виявлено фрагмент стінки амфори. Виготовлена вона з добре відмуленої глини компактної консистенції, без домішок, характеризується рівномірним випалом і високою якістю. Колір фрагмента жовтий. Внутрішня поверхня стінки амфори борозниста, а зовнішня – покрита світлим ангобом. Товщина стінки – 1см. Такі амфори слугували для зберігання зерна та дрібної риби і були основним видом домашньої тари в другій половині XII– першій половині XIII ст. Ці посудини – візантійського походження. На поселенні знайдено й залізну крицю (болотна залізна руда, з якої виплавляли залізо). Це шматок темно-коричневого кольору видовженої форми розмірами, в середньому, 9×7,5см. Сильно ошлакований. Вага криці становить 600гр.

Давньоруське поселення знайдено і в урочищі Чагор на місці попередніх культур і займає територію 200×100 м. У 2005р. зібрано підйомний матеріал фрагменти кераміки виготовлені з жовто-червоної глини, в яких присутні домішки дрібного просіяного піску. Поверхня посуду сірувато-червоного кольору зробленого на гончарному крузі. На окремих фрагментах нанесений орнамент у вигляді горизонтальних врізаних ліній або хвилястих. В більшості орнаментований тулуб горщиків. На вінчику зроблено закраїну – гніздо для накривки. На поселенні знайдено залізне знаряддя викуване з цільного шматка заліза у вигляді пластини вигнутої під прямим кутом. Одна частина пластини розплющена у вигляді прямокутника довжиною 4 см, шириною 2см, товщиною 0,5см. Верх її косо зрізаний і загострений. Інша частина викувана клиноподібною загостреною шпилькою куди могла набиватися дерев’яна ручка. Довжина шпильки 5,5см .

Інше давньоруська поселення розміщено за 1,5 км на схід від села Погорілівку, на лівому березі Чорного Потоку, в урочищі Мартинівка. Частина поселення знищена при спорудженні ставів, інша знаходиться на орному полі й активно руйнується польовими роботами. Розміри збереженої частини поселення становлять 250×100 м.

У 1960 р. археологічною експедицією Чернівецького краєзнавчого музею під керівництвом Б.О.Тимощука проведено розкопки. Досліджено, що поселення тягнеться вздовж річки на 500 м. На його території виявлено напівземлянку, на долівці якої знайдено перепалені камені від печі-кам’янки, досліджено рештки кількох дерев’яних жител з глинобитними печами, а також велика кількість уламків кераміки XII-XIII ст. Одне з жител розкопано. Від нього зберігся прямокутний черінь глинобитної печі розмірами 2×1 м, на якому лежали рештки склепіння печі. Встановити контури житла не вдалося, хоч і відмічена значна концентрація уламків кераміки і кісток тварин біля печі. Тут знайдені обвуглені зерна пшениці.

На поселенні знайдено фрагменти давньоруської кераміки виготовлені з жовто-червоної глини середньої жирності з домішками дрібного просіяного піску, вміст якого в тісті незначний. Тісто добре вимішане, черепки на зламі мають міцну консистенцію. Випал добрий. Поверхня сірувато-червоного кольору, фрагменти стінок зроблено на гончарному крузі. Вінчики мають коротку зігнуту шийку, короткий, різко відігнутий назовні вінець край якого косо зрізаний, загостреної форми. На окремих фрагментах нанесений орнамент у вигляді прямих горизонтальних врізаних ліній або хвилястих в кілька рядів. В більшості орнаментований тулуб горщиків. Серед керамічних матеріалів знайдено фрагмент кринки виготовленої з жовто-червоної глини середньої жирності з домішками дрібного просіяного піску, вміст якого незначний. Будь-яких природних домішок у глині не простежено. Поверхня сірувато-червоного кольору, випалена добре. Це посудина з вузьким вертикальним горлом діаметром 14 см, оформлена круговим валиком. Кринка має злегка витягнуту форму, конусоподібні стінки і похилі плічка.

В північно-західній частині поселення на невисокому пагорбі розкопано залишки дерев’яної церкви XII–XIII ст. Від неї збереглися камені, на яких колись покоїлися дерев’яні підвалини будівлі. Виявилося, що це була зрубна будівля розмірами 6×6м, до якої із сходу примикала трапецієподібна апсида довжиною 1,5м. Контури північної стіни цієї будівлі визначили три великі камені (розміром 0,7×0,6 та 0,55×0,45), розміщені по одній лінії та на однаковій відстані один від одного. Південна стіна будівлі визначена межею глиняної долівки. Від апсидної частини церкви збереглися кам’яні фундаменти (їх товщина 0,4, ширина 0,4), складені з рваного дністровського пісковику без вапняного розчину. Збереглася давня підлога з глиняних різнокольорових полив’яних плиток чотири та трикутної форми (розміром 12×12). На долівці храму знайдено уламки вапняної штукатурки, один бік якої загладжений і має сліди червоної фарби. Очевидно, внутрішні дерев’яні стіни церкви були прикрашені фресками.

У середині храму, поблизу північної стіни відкрите підплитове поховання, зруйноване військовими окопами часів першої світової війни. Від нього збереглася кам’яна плита розмірами 1,75×0,85×0,18, що була зсунута з свого первісного положення. Під плитою не виявлено ніяких речей. Недалеко від кам’яної плити стояла костниця, складена з необроблених плит пісковику і перекрита зверху такою самою плитою. Дном гробниці служила земля. Її розміри: висота – 0,4м, довжина – 0,6м, ширина – 0,5м. В ній лежали без анатомічного порядку кістки двох осіб, які, очевидно, були предметом спеціального культового поклоніння. Біля церкви розміщувалось кладовище на якому розкопано 5 давньоруських поховань. Покійники лежали в ямах глибиною 0,4-1,1 м від сучасної поверхні головами на захід. Слідів домовин та могильного інвентаря не виявлено. В двох могилах простежено сліди попільно-вугільної підсипки.

Основним заняттям населення Давньої Погорілівки XII− XIV ст. було землеробство. Про рівень його розвитку свідчать знахідки землеробських знарядь праці (мотики, залізні коси, серпи), а також обгорілі зерна пшениці, ячменю, проса. Як і землеробство, велике значення мало скотарство, про що свідчать численні знахідки кісток домашніх тварин. Значна роль відводилась торгівлі, яка велася по річці Дністер. Отже, давньоруські поселення в урочищах Погорілівки доводять, що територія села входила до складу Київської Русі та Галицько-Волинської держави.

c:\users\zastupnik\appdata\local\microsoft\windows\temporary internet files\content.ie5\gs26nwkb\ornament-lyre-and-vine[1].jpg

ХОТИНЩИНА У РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

(аналіз на основі свідчень очевидця)
Автор: Корбан Інна, учениця 9 класу Хотинської гімназії
Науковий керівник: Ганіна В. І., вчитель історії Хотинської гімназії
Актуальність теми. У цьому році ми відзначаємо 70-ту річницю Великої Перемоги. Перед дослідниками відкрився потужний документальний масив, що був здебільшого засекречений і недоступний, що надає можливість для детального об’єктивного вивчення нацистської окупаційної політики, усіх сфер життя населення на окупованій території. Для більш повного осмислення перебігу подій варто звернути увагу на дослідження історії окремих регіонів держави у роки війни.

Мета дослідження – здійснити, на основі доступної джерельної та літературної бази, а також на основі свідчень очевидця аналіз подій Вітчизняної війни на Хотинщині та охарактеризувати становище місцевого населення у період окупації території; визначити роль особистості учасника війни у повоєнний період.

Поставленою метою обумовлено такі основні завдання:


  • проаналізувати події вступу окупаційних військ на територію Хотинщини та охарактеризувати окупаційну політику загарбників;

  • простежити нелегкий життєвий шлях Євгена Васильовича Бурдейного;

  • відтворити події звільнення окупованої території Червоною армією.

Дослідивши та проаналізувавши наявну інформацію й доступну літературу, яка є актуальною для даного дослідження, можна зробити висновки, що період Другої світової війни є одним із найбільш складних і трагічних в історичній долі Північної Буковини і колишнього Хотинського повіту, як і всієї України. На цій території тільки в 1940-1944рр. відбулася трикратна зміна влади. При чому у всіх випадках вона була чужою, окупаційною. Вона менше всього турбувалася про щастя і добробут місцевого населення, хоча кожна з них намагалася виставити себе благодійницею – визволителькою із-під чужинського ярма.

Зі вступом румунсько-німецьких військ на територію краю була відновлена довоєнна окупаційна політика Румунії, населення потерпало від нестачі продовольчих та промислових товарів. Становище краю було надзвичайно складним знаходячись у стані економічної, політичної, соціальної та культурницької розрухи.

Одним з учасників страшних подій німецько-радянської війни був Євген Васильович Бурдейний, на прикладі якого ми можемо побачити як зі звичайних сільських юнаків за короткий термін зуміли виховати справжніх, сильних духом та волею захисників Вітчизни, які зуміли звільнити свою рідну Батьківщину від іноземних загарбників.

Як справжній боєць від народження, Євген Васильович і у повоєнний період виховував молодь своїми розповідями про війну. Саме він вселяв у серця молодих юнаків та дівчат дух патріотизму, дух любові до рідної неньки України.


c:\users\zastupnik\appdata\local\microsoft\windows\temporary internet files\content.ie5\gs26nwkb\ornament-lyre-and-vine[1].jpg
ДАНИЛО ЮРІЙОВИЧ ХАРОВ’ЮК – УЧИТЕЛЬ, ПИСЬМЕННИК - НОВЕЛІСТ, ФОЛЬКЛОРИСТ, ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ
Автор: Андрецуляк Марта, учениця 9 класу Підзахаричівського НВК «Перлина Гуцульщини» Путильського району
Науковий керівник :Томюк Ф.С., вчитель історії Підзахаричівського навчально-виховного комплексу «Перлина Гуцульщини»
Данило Юрійович Харов’юк – земляк, педагог, відомий письменник – новеліст, творчий доробок якого яскравою сторінкою вписаний в українську літературу початку ХХ століття.

Оригінальним талантом назвав Данила Харов’юка Іван Франко: «Не в тім річ, - писав він, - що гуцульським діалектом він володіє краще та вірніше, ніж хто-небудь перед ним: у самім житю гуцулів він оком правдивого артиста вміє доглянути такі моменти і риси, яких не добачав ніхто перед ним».

Життєвий та творчий шлях новеліста, досліджували відомі літературознавці: Микола Богайчук, Федір Погребенник, Богдан Мельничук, Андрій Фаріон, Олекса Романец та філологи – краєзнавці.

Актуальність теми дослідження визначається потребою глибшого осягнення творчості Данила Харов’юка, його педагогічної та громадської діяльності .

Мета роботи: віддати належну данину шани письменнику рідного краю, вивчити та зберегти перлини його творчості, оцінити його значну громадську роботу. Д.Харовюк - член «Вільної організації українського вчительства на Буковині» у Вижницькому повіті, активний діяч «Читальні», «Руської каси», «Народного дому», «Січі». У 1914 році був мобілізований до австрійської армії у роки Першої світової війни. Свідченням тих історичних подій є архівні матеріали – переписка Д.Харов’юка та І.Лакусти.

Д.Харов'юк помер в армії 14 жовтня 1916 року, похований в чеському м. Тешин. Ми отримали цінну інформацію із центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, музею літератури і мистецтва України, державного архіву Чернівецької області, посольства України в Республіці Австрія, Республіці Польща та Чеській Республіці.

Творчість буковинського новеліста Данила Харов'юка залишила помітний слід в історії української літератури початку XX століття. Письменник повідав на всю Україну про жителів високогірних Карпат, з умінням пройнявся стражданнями і проблемами горян, вчитися в нього твердої громадянської позиції і засвітився яскравою зіркою на небосхилі української новелістики.

c:\users\zastupnik\appdata\local\microsoft\windows\temporary internet files\content.ie5\gs26nwkb\ornament-lyre-and-vine[1].jpg

ПОЛІТ ДОВЖИНОЮ У 45 ЛІТ

(життєвий і творчий шлях заслуженого артиста України,

балетмейстера Дарія Ластівки)
Автор: Ремарчук Катерина, учениця 6 класу Шубранецької ЗОШ І-ІІІ ступенів Заставнівського району

Науковий керівник: Лобода Н. В., вчитель історії Шубранецької ЗОШ І-ІІІ ступенів Заставнівського району

Талант це завжди тривога і неспокій

Древній слов'янський край, чарівний куточок землі української — Буковина прекрасна і зимою і влітку, у весняному цвітінні й осінніх багрянцях. Від голубого Дністра до білогривого Черемошу вона вабить зір розмаїттям ландшафтів, веселковою гамою соковитих і розкішних барв, тішить слух передзвоном цимбалів, ніжним співом флояр. Тут усе будить у душі людини художника, наснажує красою, кличе до творчості. А також п'янить пелюстковою зливою запальних коломийок, стрімкістю вогнистих танців.

Влучно підмічено, що танець — єдина форма людської безпосередності, яка ще вціліла під навалою цивілізації...

Людина з окриленим прізвищем — Ластівка, з іменем, щасливим від Всевишнього — Дарій — дарувати, нести щастя — уродженець села Шубранець, що на Заставнівщині, 45 років у танцях, як живе срібло, віддав всього себе утвердженню цього високого мистецтва. І ні разу не зрадив йому.

Мета роботи — дослідити й описати творчість Дарія Григоровича Ластівки — легенди буковинського танцю, його політ довжиною у 45 літ.

В ході роботи використані відомості про життєвий і творчий шлях іскрометного маестро, які записані зі слів Дарія Григоровича під час зустрічей з ним. Багато розповіли про цю цікаву людину і односельчани з Шубранця. А також були використані матеріали з книги Володимира Михайловського "Між страхом і любов'ю". Багато інформації почерпнули з періодичної преси.

Немало цікавого дізналися з навчальних посібників: "Музичне краєзнавство Буковини" (укл.: О.В.Залуцький) та "Літературно-мистецька Заставнівщина".

Актуальність роботи полягає в тому, що в період розбудови незалежної держави, в розмаїтому вирі людських почуттів, наше покоління повинно знати й цінувати обдарованих людей рідного краю. Вчитись у них одержимості, волі, витримці, цінним моральним якостям, які допомагають жити, творити, відчувати. І, як вчить нас Дарій Григорович: "В шаленому бігові часу, в суєті-суєт, відірватися від землі й злетіти над нею, як птахи".

Та й саме ім'я заслуженого артиста України Дарія Ластівки повинно стати синонімом Буковини, її душі, втіленої в народному танці.

Дослідження екологічних та економічних проблем Чернівеччини

c:\users\natalka\appdata\local\microsoft\windows\inetcache\ie\jbk1zpg2\floral-ornaments-vectors[1].jpg
ОЦІНКА ЗАБРУДНЕННЯ ПОВІТРЯ РІЗНИМИ КАТЕГОРІЯМИ ЧАСТИНОК ЗА РІЗНОГО РІВНЯ АНТРОПОГЕННОГО НАВАНТАЖЕННЯ, ЗАЛЕЖНІСТЬ МІЖ ЗАБРУДНЕННЯМ ПОВІТРЯ

ТА ПОГОДНІМИ УМОВАМИ
Автор: Гордієнко Єлізавета, учениця 10 класу Глибоцького ліцею

Експерти Всесвітньої організації охорони здоров'я прийшли до однозначного висновку, що забруднення повітря житлових і службових приміщень є головним чинником ризику для здоров'я населення. Існує пряма залежність між якістю повітряного середовища проживання людей і кількістю легеневих захворювань.

Виходячи з цього, наше дослідження було направлене на оцінку забруднення повітря різними категоріями частинок за різного рівня антропогенного навантаження, а також на виявлення залежностей між забрудненням повітря та погодніми умовами.

Об’єктом дослідження було атмосферне повітря на ділянках, які зазнають різного антропогенного впливу (фруктовий садок, класна кімната, підвіконня за вікном класної кімнати, поблизу дороги в межах селища Глибока).

Предмет вивчення – мікрозабруднювачі повітря різного антропогенного походження, як-то пил та біологічні частки (волосся, шерсть, пилок, конденсат газів).

Опрацювавши результати досліджень ми побудували графіки та діаграми залежностей антропогенного впливу від різних погодних чинників, прослідкували динаміку зміни забруднюваності протягом тижня та визначили який з чинників переважає.

У результаті наших досліджень ми прийшли до таких висновків:


  1. серед різних категорій забрудників переважає пил, кількість якого зростає зі збільшенням антропогенного навантаження;

  2. з висотою кількість забрудників зменшується;

  3. антропогенне навантаження на атмосферу залежить від погодних умов;

  4. зі збільшенням вологості кількість мікрочастинок у повітрі зменшується, а із підняттям температури зростає;

  5. найменше забрудників в атмосфері за помірно теплої та вологої погоди;

  6. кількість забрудників в атмосфері найбільша у середу та п’ятницю, тобто в середині та на прикінці тижня, коли антропогенний вплив високий, а найнижча у вихідні, коли цей вплив зменшується.

  7. у закритих приміщеннях зростає частка волосин (шерсті), пилку та пилу, що може спричиняти алергічні реакції та хвороби дихальних шляхів у людей, які тут перебувають.

Спираючись на результати досліджень рекомендуємо в приміщеннях, де перебуває велика кількість людей, підтримувати саме такий мікроклімат, оскільки найменше забруднень спостерігається за помірно теплих та вологих кліматичних умов. Також пропонуємо збільшувати кількість кімнатних рослин у закритому приміщенні, оскільки вони здатні затримувати мікрочастинки на своїй поверхні, а, крім того, є джерелом кисню. Вздовж доріг слід насаджувати захисні смуги, які суттєво затримують пил. Слід покращувати стан покриття доріг та створювати на територіях населеного пункту зони озеленення (сквери, парки, алеї).
c:\users\natalka\appdata\local\microsoft\windows\inetcache\ie\jbk1zpg2\floral-ornaments-vectors[1].jpg

ЗАПОВІДНЕ ОЗЕРО ДЖУЛИН: СУЧАСНИЙ ЕКОСТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЕВОЛЮЦІЇ
Автор: Дудко Яна, учениця 11 класу Хотинської гімназії
Науковий керівник: Коржик Віталій Павлович, президент Буковинського товариства природодослідників, к.геогр.н., старший науковий співробітник
Керівники: Антонюк Володимир Васильович, вчитель хімії,

Грабовська Світлана Василівна, вчитель біології Хотинської гімназії


Актуальність: озеро Джулин є гідрологічною пам’яткою природи місцевого значення, однак й досі по ньому практично була відсутня будь-яка обґрунтована інформація про його природничу цінність і реальний екостан.

Мета роботи: зробити першу спробу комплексної оцінки природничої цінності водно-болотної екосистеми, провести вивчення окремих компонентів ландшафту, визначити конкретні параметри, що характеризують екостан і на цій підставі спрогнозувати подальшу еволюцію екосистеми, надати рекомендації щодо покращення ситуації. В цій роботі інтегровані матеріали всіх відомих галузевих досліджень, проведені власні польові дослідження з описом рельєфу, гідромережі, рослинності і фауни, прийнята участь у спільних лабораторних дослідженнях вод озера і правильно інтерпретовані отримані результати.

Основними факторами незадовільного стану водно-болотної екосистеми визнане забруднення вод органічними сполуками природного та антропогенного походження, які при розкладанні в конкретних погодних умовах продукують велику кількість сірководню, що призводить до періодичних заморів риби. Іншим негативним фактором є потрапляння до водойми і повітря випаровувань отрутохімікатів з прилеглих територій промислових садів.

Визначені напрямки евтрофікації водойми і розроблені конкретні пропозиції по гальмуванню негативних процесів. Пропонується підвищити природоохоронний статус цього водно-болотного комплексу в двох варіантах, одним з яких є включення до складу національного природного парку «Хотинський».




c:\users\natalka\appdata\local\microsoft\windows\inetcache\ie\jbk1zpg2\floral-ornaments-vectors[1].jpg


Алгоритм здійснення інтегральної оцінки
екологічного стану урбоекосистем
Автор: Мороз Яна, учениця 10 класу

Чернівецького ліцею № 3 медичного профілю


Науковий керівник: Москалик Галина Георгіївна, кандидат біологічних наук, доцент Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
У роботі з’ясовано стан вуличних насаджень зокрема Tilia cordata Mill. В умовах змінених екотопів м. Чернівці. Здійснено інвентаризацію деревостанів центральних вулиць міста; визначено вміст загального Нітрогену в листках та оцінено морфологічні показники асиміляційного апарату Tilia cordata Mill. В умовах урбанізованої екосистеми.

Дослідженнями встановлено збіднений асортимент деревних рослин у вуличних насадженнях м. Чернівці, незадовільний санітарний стан, багато сухостійних та заражених шкідниками і хворобами дерев. Встановлено активну асиміляцію Нітрогену у листках дерев, що зростають в парках міста і пригнічення цього процесу у листках рослин селітебних зон.

Зроблено висновок про те, що алгоритм інтегральної оцінки екологічного стану урбанізованих екосистем повинен поєднувати різні методи біоіндикації та біотестування, що дозволить врахувати комплексний вплив факторів на біотичні угруповання та може бути рекомендований для впровадження у систему екологічного моніторингу довкілля.

c:\users\natalka\appdata\local\microsoft\windows\inetcache\ie\jbk1zpg2\floral-ornaments-vectors[1].jpg

ОЦІНКА ЕКОЛОГІЧНОЇ ЯКОСТІ ВОДИ В РІЧЦІ ГУКІВ
Автор: Житарюк Павло, учень 9 класу НВК «Боянська гімназія»

Новоселицького району Чернівецької області


Науковий керівник: Молдован Олеся Василівна, вчитель хімії

НВК «Боянська гімназія»


Мета даної наукової роботи: надати комплексну фізико-географічну характеристику річки Гуків та її басейну і дослідити екологічний стан гідрологічного об’єкта.

Актуальність даної теми зумовлена тим, що вона привертає увагу до екологічних проблем місцевих водойм і окреслює шляхи зменшення антропогенного впливу на водойми певної місцевості.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше проведено детальне вивчення екологічних проблем водойм території села Бояни Новоселицького району й організовано інформування жителів села і селищної ради про екологічні проблеми. Також запропоновано і здійснено низку заходів, потрібних для їх розв’язання.

Об’єктом дослідження є річка Гуків. В цілому, середній показник індексу Майера для досліджуваної ділянки русла складає 15 балів, що дозволяє визначити дану водойму як бета-мезосапробну, що має 3 клас якості води, тобто, помірно забруднений. У результаті хімічного аналізу візуального спостереження ми з'ясували, що екологічний стан річки Гуків насторожує. Проби води не відповідають якості за показниками кольоровості і окислюваності.

Вода річки в нашій місцевості в даний час абсолютно непридатна для пиття і господарських цілях (полив садів і городів).

c:\users\natalka\appdata\local\microsoft\windows\inetcache\ie\jbk1zpg2\floral-ornaments-vectors[1].jpg

ВОДНА ШТУЧНА ЕКОСИСТЕМА: ЕНВАЙРОНМЕНТОЛОГІЧНИЙ

І ЕКОНОМІЧНИЙ ЕФЕКТ
Автор: Косован Олександр, учень Сторожинецького ліцею
Науковий керівник: Беленчук Альона Олексїівна, учитель хімії, екології Сторожинецького ліцею
Раціональне використання природних водних ресурсів – одна із складних і актуальних проблем сучасності. Інтерес до вивчення штучних водойм зумовлений можливістю їх широкого використання: сільськогосподарського, рибопромислового, туристичного, рекреаційного і, як свідчить досвід європейських країн, – природоохоронного напрямків. Ставки утворюють цілісні функціональні системи з оточуючою їх територією. Великий вплив на цю систему мають заходи господарської діяльності людини. Відповідно, питання їх використання, охорони і відновлення є комплексною проблемою.

Мета: на основі аналізу абіотичного і біотичного компонентів рибогосподарського ставка околиць м. Сторожинець обґрунтувати економічний та енвайронментологічний ефекти дослідженої штучної екосистеми.

Завдання: проаналізувати абіотичний та біотичний компоненти штучної екосистеми рибогосподарського ставка околиць м. Сторожинець як місце існування промислових та диких видів; розкрити господарське значення водойми; виокремити раритетний компонент фауни і флори дослідженої штучної екосистеми; обґрунтувати економічний та енвайронментологічний ефекти дослідженої штучної екосистеми. Об`єкт дослідження: дві штучні водойми з прибережною зоною.

Предмет дослідження: взаємозв’язки в дослідженій екосистемі, а також між дослідженою екосистемою й сусідніми та людиною.

Практична значимість: матеріали роботи безпосередньо можна використати для визначення ефективності створення штучної водойми на певній території та вивчення умов стабілізації штучної водної екосистеми.

Наукова новизна одержаних результатів: вперше проведена комплексна оцінка абіотичного і біотичного компонентів рибогосподарського ставка околиць м. Сторожинець; виокремлено раритетний компонент фауни і флори дослідженої штучної екосистеми; обґрунтовано екологічний та енвайронментологічний ефекти дослідженої штучної екосистеми.


c:\users\natalka\appdata\local\microsoft\windows\inetcache\ie\jbk1zpg2\floral-ornaments-vectors[1].jpg

ГІДРОЕКОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ОЗЕРА МИХАЛЬЧАНСЬКЕ ОКО
Автор: Федорчак Ольга, учениця 11 класу Михальчанської ЗОШ І-ІІІ ст. Сторожинецького району
Науковий керівник: Кілінська К.Й., викладач Чернівецького національного університету ім.Юрія Федьковича, доктор географічних наук, професор
Керівник: Маскаль В.М., вчитель географії Михальнчанської ЗОШ І-ІІІ ст.
Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю збереження чистоти води в озері, фауно-флористичного складу та пошук раціональних напрямків природокористування.

До проблем дослідження належать відсутність коштів на проведення повного аналізу води в озері та проведення бурильних скважин берегової зони озера.

Предметом дослідження роботи є вивчення екологічного стану водойми та потенційних можливостей її господарського та рекреаційного використання, а також природоохоронного значення.

Методологічну основу роботи становлять: пошук, спостереження, аналіз, опис, прогнозування, дослідження.

Основна мета дослідження роботи – збереження унікальності та екологічної рівноваги водойми та пошуки шляхів раціонального природокористування.

Відповідно до поставленої мети ставились наступні завдання:



  1. На фоні загальних відмінностей про озеро з’ясувати унікальність нашої водойми.

  2. Постійний екологічний моніторинг озера.

  3. Пропаганда знань про водойму серед учнів школи та населення села.

  4. Привернення уваги до озера з боку місцевого самоврядування та громадськості.

  5. Закріпити за водоймою запропоновану назву.

  6. Підшукати шляхи вирішення проблемних питань водойми.

  7. Зробити висновки на перспективу.

c:\users\natalka\appdata\local\microsoft\windows\inetcache\ie\jbk1zpg2\floral-ornaments-vectors[1].jpg

ВПЛИВ СОЦІАЛЬНО – ЕКОНОМІЧНИХ ЧИННИКІВ НА ДЕМОГРАФІЧНУ СИТУАЦІЮ МІСТА НОВОДНІСТРОВСЬК
Автор: Лєснік Марина, учениця 10 класу Новодністровської гімназії
У сучасному суспільстві демографічні процеси виступають інтегральним показником його політичної системи, ідеології, стану економіки і ступеню вирішення соціальних проблем. Відтворення населення є не тільки фактором розвитку суспільства, але й головною умовою його виживання. Тому така велика увага приділяється дослідженню найрізноманітніших характеристик населення: чисельності населення та її динаміці, статево-віковому складу, рівню освіти й зайнятості.

Я проаналізувала чинники впливу на демографічну ситуацію і демографічні процеси та виявила прояв цих чинників у формуванні демографічної ситуації в м.Новодністровськ; провела дослідження впливу соціально–економічного чинника на демографічну ситуацію в місті і визначала його вирішальну роль серед інших; прослідкувала темпи природного приросту, рухливість міграцій та їх вплив на зміну чисельності населення; проаналізувала вплив соціально економічних чинників (доходи до місцевого бюджету, рівень безробіття та працевлаштування) на природний приріст та чисельність населення м.Новодністровськ.

Основним показником відтворення населення є природний приріст. При дослідженні обраної теми я порівняла показники природного приросту населення в Україні та м. Новодністровськ і виявила, що вони значно відрізняються: в Україні показник від’ємний, що має тенденцію до зростання, а в Новодністровську показник додатній, але рівень природного приросту поступово зменшується.

Я дослідила взаємозв’язок між доходами до бюджету і зміною природного приросту населення та виявила прямий вплив: при зростанні доходів та матеріального стану мешканців міста – зростає природний приріст та кількість населення за рахунок збільшення народжуваності при майже стабільному рівні смертності. Міграційні процеси також є одним із показників визначення демогеографічної ситуації Новодністровська і впливають на зростання чи скорочення чисельності населення міста.

Розвиток будь-якої держави значною мірою залежить від наявності людського потенціалу, гармонізації процесу його відновлення. Тому в системі демографічних наук велике значення мають демографічні дослідження, особливо на місцевому рівні.

Закономірністю сучасних демографічних процесів в Україні є динамічне зменшення чисельності населення, спричинене, в першу чергу, низкою соціально-економічних чинників. Для покращення демографічної ситуації в Україні та на окремих територіях, владі потрібно реалізувати комплекс заходів, направлених на стимулювання народжуваності, охорони і збереження здоров’я дітей, сприяння підвищення добробуту сімей та молоді. Потрібно розробити програми подолання бідності на основі зростання доходів та рівня життя всього населення, реформування сфери праці, забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати надійною гарантією належного рівня життя. Однак, підвищення матеріального добробуту не гарантує підвищення народжуваності. Очевидно потрібні додаткові умови, зокрема, впевненість у завтрашньому дні, певні гарантії для майбутньої дитини у вигляді освіти, безпеки, соціального захисту.

Демографічні процеси не можуть залишатися без уваги держави, оскільки вони торкаються найважливіших сфер життя людей і рівня економічного розвитку країни. Важливо сформулювати нову концепцію розвитку суспільства, котра за сприятливих умов змогла б стати національною ідеєю.
c:\users\natalka\appdata\local\microsoft\windows\inetcache\ie\jbk1zpg2\floral-ornaments-vectors[1].jpg

ГОСПОДАРСЬКЕ ВИКОРИСТАННЯ БАСЕЙНУ МАЛОЇ РІЧКИ

(на прикладі р. Личинець села Михальча Сторожинецького району)
Автор: Чижевська Тетяна, учениця 8 класу

Михальчанської ЗОШ І-ІІІ ст. Сторожинецького району


Науковий керівник: Костенюк Лариса Василівна, вчитель географії Михальчанської ЗОШ І-ІІІ ст. Сторожинецького району
Актуальність теми. Зростаючий вплив суспільства на довкілля потребує проведення комплексних досліджень з метою аналізу  та  оцінки антропогенних змін в  басейнах малих річок. Погіршення екологічного стану природного середовища басейнів малих річок, а в зв’язку з цим і якості  води в річках за останні 25-35 років, обумовлюється збільшенням розораності земель,  вирубкою лісів, рекреацією, ерозією ґрунтів.

Основні розділи наукової роботи висвітлюють такі питання: перший розділ «Теоретико-методичні аспекти дослідження малих річок» розкриває поняття малої річки, будови річкової долини та порушується питання про методи дослідження малих річок

У другому розділі «Географо-морфометрична характеристика» приділено увагу географічному положенню та морфометричних параметрів басейну річки Личинець, а також висвітлено Водний кодекс України про малі річки та шляхи збереження малої річки Личинець.

Третій розділ розкриває зміст основних видів антропогенного навантаження та принципів охорони малих річок та його визначення у басейні малих річок.

Головною метою дослідження є збір інформативного матеріалу та дослідження екологічного стану території басейну річки Личинець.

Завдання дослідження полягають у визначенні географічних умов території басейну (рельєф, фауна та флора, режим річки тощо), визначанні антропогенного впливу на території басейну річки та безпосередньо русла, описанні екологічного стану території басейну річки, виявленні та визначенні шляхів покращення екологічного середовища річки.



c:\users\natalka\appdata\local\microsoft\windows\inetcache\ie\jbk1zpg2\floral-ornaments-vectors[1].jpg

ДИНАМІКА ЗМІН ЧИСЕЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ

В ПУТИЛЬСЬКОМУ РАЙОНІ

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка