Державна служба україни з надзвичайних ситуацій



Сторінка1/12
Дата конвертації11.03.2016
Розмір2.22 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
Львівський державний університет

безпеки життєдіяльності



Особистість в екстремальних умовах

Збірник матеріалів VІ Всеукраїнської

науково-практичної конференції з міжнародною участю

7 – 8 листопада 2013 р.

Частина І

Львів – 2013



ББК 88.4

У

ДК 159.9


«Особистість в екстремальних умовах», VІ Всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю (ХІ; 2013; Львів).

Збірник статей VІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Особистість в екстремальних умовах»: [в 2ч.] – Ч. ІІ. [за ред. О.А. Кривопишиної, Б.І. Шуневича]. – Львів : ЛДУ БЖД, 2013– 152 с.


РЕЦЕНЗЕНТИ:
МОЛЯКО Валентин Олексійович, доктор психологічних наук, професор, дійсний член НАПН України

ПАВЕЛКІВ Роман Володимирович, доктор психологічних наук, професор, академік Академії Вищої школи України

ЧЕРНОБРОВКІН Володимир Миколайович, доктор психологічних наук, професор
РЕДКОЛЕГІЯ:
БІЛА Ірина Миколаївна, доктор психологічних наук, доцент

ВАСЯНОВИЧ Григорій Петрович, доктор педагогічних наук, професор

ЗАВАЦЬКА Наталія Євгенівна, доктор психологічних наук, професор

КРИВОПИШИНА Олена Анатоліївна, доктор психологічних наук, доцент

МИХАЛЬЧУК Наталія Олександрівна, доктор психологічних наук, доцент

МОЙСЕЄНКО Лідія Анатоліївна, доктор психологічних наук, професор

ПОЛІЩУК Валерій Миколайович, доктор психологічних наук, доцент

ПОМИТКІН Едуард Олександрович, доктор психологічних наук, професор

ЧЕРНОБРИВКІНА Віра Андріївна, доктор психологічних наук, доцент

ШУНЕВИЧ Богдан Іванович, доктор педагогічних наук, професор
До збірника увійшли матеріали, представлені вітчизняними та зарубіжними науковцями − учасниками VІ Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю «Особистість в екстремальних умовах».

Висвітлено методологічні та психолого-педагогічні проблеми філософії освіти, педагогіки, психології та професійної підготовки спеціалістів в екстремальних умовах.

Рекомендовано науково-педагогічним працівникам, докторантам, магістрантам, аспірантам, здобувачам, спеціалістам системи ДСНС, МВС, МОН України, а також широкому колу фахівців суміжних професій.

© ЛДУ БЖД, 2013.

УДК. 159.9.22
СУЧАСНИЙ СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЧУТТЯ ВПЕВНЕНОСТІ

У НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Артем’як О.В., Львівський держаний університет безпеки життєдіяльності, Гуманітарний факультет, напрям підготовки «Практична психологія»

Куций О.А., кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології та педагогіки Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, доцент
Сучасне розуміння у науковій літературі почуття впевненості вимагає узагальнення та визначення змісту, оскільки існує значна кількість досліджень, що спрямовані на встановлення його особливостей як на теоретичному, так й на практичному рівнях.

Впевненість ще називають асертивністю й це позначає досить широке поняття. Так, В.Г. Ромек розглядав упевненість як узагальнене позитивне когнітивно-емоційне ставлення до власних навиків. Когнітивний компонент упевненості близький за змістом до концепту „віри в ефективність” А. Бандури; емоційний компонент може бути позначений як соромливість-ініціатива в соціальних контактах. Він розробив тест упевненості в собі, який має 3 шкали по 10 питань в кожній: шкала 1 (упевненість в собі – невпевненість в собі), шкала 2 (соціальна сміливість – ніяковість), шкала 3 (ініціатива у соціальних контактах – пасивність). Подібна структура асертивності існує і в П. Якубовської [1].

М. Лорр і В. Морр оцінили впевненість за чотирма субшкалами: директивність, соціальна упевненість, відстоювання прав й інтересів, незалежність [3].

Впевненість у вирішенні когнітивних завдань розглядається на двох рівнях (Г. Вайнер та інші):



  • на сенсорному рівні (на матеріалі рішення психофізичної завдання розрізнення стимулів);

  • на рівні знань (на матеріалі рішення задачі на загальну обізнаність).

Впевненість в сенсорному завданні вивчається в парадигмі «суб'єктної психофізики» як характеристика прийняття рішення, психологічна змінна, зазначена у процес рішення. А В.Н. Носуленко аналізує сприймана якість з позиції сприймання суб'єкта, використовуючи його суб'єктивні вербальні судження про нього.

Впевненість в знаннях розглядається Ф. Канеманом, В. Тверською як «виведена» зі знань суб'єкта, а в перцептивних - як безпосередня. Разом з тим, впевненість у вирішенні розумової задачі слабко пов'язана з реальними результатами процесу рішення, виявляє значну індивідуальну стійкість і скоріше залежить від особистісних рис, ніж від правильності прийнятого рішення [2; 4].

Значна більшість дослідників (А. Бaндура, В. Берг, В. Ромек) вважає, що психологічна структура впевненості в собі включає:

ядро - віру в само ефективності;

емоційну складову - сміливість/сором'язливість;

поведінкову складову - ініціативу в соціальних контактах.

А такі вчені як В. Вайнер, К. Висоцький вказують на те, що впевненість в собі - стабільна особистісна характеристика, обумовлена такими якостями як мотивація досягнень, вольовий самоконтроль, низька тривожність.

О. Головіна дала таке розуміння щодо впевненості: психологічний конструкт «впевненість» є неоднорідним. Він розглядається у двох основних аспектах:

1. Впевненість у правильності рішення завдань різних когнітивних рівнів:

а) на матеріалі вирішення психофізичної задачі базового рівня когнітивної сфери - сенсорного;

б) на матеріалі більш високого рівня - рівня знань: виконання когнітивної завдання, що передбачає вибір правильної відповіді з ряду альтернатив - Оцінка загальної поінформованості.

2. Впевненість у собі як особистісна характеристика.

а) Розглянуто когнітивно-стильова організація особистості, що включає психологічну характеристику 4-х когнітивних стилів.

б) Аналіз впевненості в собі і когнітивних стилів на теоретичному рівні виявив обумовленість обох понять ментальними репрезентації, почуттям контролю і саморегуляцією.

К. Абульханова-Славська визнає вплив особистості та ситуації (ходу діяльності) на впевненість. У зв'язку з цим розглядаються впевненість у собі як особистісна риса і впевненість при вирішенні завдань різних когнітивних рівнів (сенсорного і знань).

Проведений теоретичний аналіз впевненості на сучасному рівні дозволили зробити наступні висновки: у основі формування механізмів впевненості людини лежать його «Я-схеми»; процеси виховання й настанови, властивості нервової системи; впевненість інтерпретується як психологічна характеристика, що відображає відношення суб'єкта до невизначеності; впевненість як поліфункціональний конструкт розглядається і як властивість особистості, і як стан; стан впевненості у вітчизняній психології описується, як правило, у контексті здійснення діяльності.



ЛІТЕРАТУРА

  1. Аннекен Г. Тренинг уверенности и контакта в группе. Психология уверенности в себе / Аннекен Г., Эгельмайер Л., Кесслер Е. – СПб. : Питер, 2006. – 116 с.

  2. Артемьева Е. Ю. Основы психологии субъективной семантики / Артемьева Е. Ю. – М. : Наука, Смысл, 1999. – 350 с.

  3. Бандура А. Теория социального научения / Бандура А. – СПб. : Евразия, 2000. – 320 с.

  4. Орлов А. И. Теория принятия решений. Учебное пособие / Орлов А. И. – М. : Экзамен, 2005. – 656 с.

  5. Ромек В. Г. : Тесты уверенности в себе / В. Г. Ромек // Практическая психодиагностика и психологическое консультирование. – Ростов на Дону : Ирбис, 1998. – С. 87 – 108.

УДК 159.9.22


ЖИТТЄВІ КРИЗИ ОСОБИСТОСТІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ
Безпалько Ю.А., Львівський держаний університет безпеки життєдіяльності, Гуманітарний факультет, напрям підготовки «Практична психологія»

Макаренко С.С., кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології та педагогіки Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, доцент
У сучасному житті збільшується кількість травматогенних факторів, які спричиняють виникнення життєвих криз. Це призводить до загострення тих криз людського життя, які зумовлені закономірностями психічного розвитку людини, оскільки на них додатково впливають “непсихологічні чинники” – різкі соціально-економічні зміни у суспільстві. Життя в таких умовах призводить до постійної перебудови адаптаційно регуляторних систем організму, до загрози психічній стабільності і душевному комфорту, що відбивається на діяльності людей, а зокрема їх психоемоційній сфері [1, С. 13-22].

Аналіз основних досліджень у сучасній психологічній науці показує, що за останні десятиріччя особливо активно проводять дослідження а рамках вивчення різних аспектів емоційно важких та складних життєвих ситуацій (Л.І. Анциферова, І.В. Бринза, О.А. Будницька, Л.Ф. Бурлачук, Л.В. Виноградова, Х.В. Гаспарян, О.А. Єфімова, O.Ю. Коржова, І.В. Сергєєва).

Особливості подолання життєвих криз та важких життєвих ситуацій стали полем зацікавлення. Особистість — соціальне обличчя людини, “Я” для інших, реальна динамічна сутність кожного з нас. Особистість має диспозицію поводитися певним чином у певних обставинах. Ситуації, які пропонує їй життя, — це нерідко саме ті ситуації, в які вона активно прагне потрапити, щоб засвоїти щось важливе, зробити наступний крок на шляху саморозвитку, самотворення [2, С. 23-24].

Потенціал особистісного саморозвитку одвічно закладено в кожній людині. Навіть найнесприятливіші умови життя не спроможні остаточно зупинити, істотним чином загальмувати цей переможний рух уперед. У людини завжди є вибір, який здатний змінити смисложиттєві орієнтації. Це вибір траєкторії життєвого шляху, подальшого напряму самостворення. Саме вибір квантує час життя людини, позначаючи його головні віхи.

З метою визначення особливостей прояву кризи ідентичності було здійснено емпіричне дослідження на вибірці студентської молоді. Вибірку досліджуваних складали студенти Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. Серед досліджуваної вибірки були студенти І та IV курсів, як хлопці, так і дівчата. Загальна кількість досліджуваних 50 людей. Для вивчення особливостей аксіосфери студентів, які переживають кризу ідентичності, використовувалася методика „Ціннісні орієнтації” М. Рокіча.

Використання методики “Тривожність студентів” дозволило встановити рівень тривожності, який є домінуючим емоційним станом молодих людей, які перебувають у конфліктах, кризових ситуаціях. Результатом чого і являється зростання рівня тривожності (див. Діаграма 1).




Діаграма 1. Показники рівня тривожності
За результатами дослідження переконливим є той факт, що високий рівень тривожності домінує у студентів І курсу. Промовистим є той факт, що вони перебувають у ситуації адаптації до особливих умов навчального та соціального середовища.

Важливим моментом цієї вікової стадії є вибір професії, набуття конкретної професійної ідентичності. Ставлення юнака до тієї чи іншої професії складається на основі певних знань про специфіку професійної діяльності (зміст професії, суспільні потреби в ній, місця набуття професії), позитивного чи негативного сприйняття всього, що пов’язане з професією: врахування особистісних, фізичних, психологічних і матеріальних можливостей [1, С. 13-14].

Спонукає до вибору відповідна ситуація, а напрям визначається соціальними і моральними переконаннями, правовими поглядами, інтересами, само оцінками, здібностями, соціальними установками, які виступають у ролі мотивів. У проведеному дослідженні було розглянуто життєві кризи особистості, причини їх виникнення, динаміку їх перебігу та шляхи попередження та подолання.

Нема конкретних відповідей на те, як можна подолати кризу, але щоб запобігти її появи треба слідувати наступним правилам [4, С. 23-24]:

1. Мудре ставлення до власного життя, його активне конструювання.

2. Постійно ставити та домагатись рівних нашим можливостям життєвих цілей.

3. Прагни до найвищої з доступних тобі цілей і не вступай у боротьбу через дрібниці.

4.Уміти відрізняти головне від другорядного.

5. Знати засіб впливу на події, тобто бути реалістичними в оцінці як власних можливостей, так і ситуації, в якій перебуваємо.

6. Уміти підходити до проблеми з різних сторін.

7. Приготування себе до будь-яких несподіваних подій заздалегідь. Налаштовуючи себе на можливі, та й на непередбачені, повороти подій, ми тим самим проявляємо відому гнучкість, реалістичність у підході до дійсності, позбуваємось непотрібних ілюзій, а часом готуємось таким чином до малоприємних новин.

8. Сприймати дійсність такою, яка вона в реальності, а не в нашій уяві.

Важливо не тільки мудро будувати своє життя, а й активно конструювати свою повсякденну реальність. Активні люди відрізняються тим, що події, як правило, не застають їх зненацька.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Амбрамова А.Г. Анализ состояний психологического кризисна и их динамика // Психологический журнал. – 1997. – №5 – С. 13-22.

  2. Барц Э. Игра в глубокое: Введение в юнгианскую психодраму: Пер. с нем – М., 1997. – 144 с.

  3. Курбатов О.Г. Соціально-онтологічні аспекти душевного складу особистості // Нова парадигма / Гуманітарний журнал молодих вчених Запорізького регіону – Вип. 17. – Зап., 2000. – С. 30-38.

  4. Шихи Г. Возрасные кризисы. Пер. с англ. – СПб.: "Ювента", 1999. –436с.

УДК 159.98:316.624


ПСИХОЛОГІЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД КОМП’ЮТЕРНИХ

ІГОР: ПРОБЛЕМА КОРЕКЦІЇ
Болбот Є. П., Львівський держаний університет безпеки життєдіяльності, Гуманітарний факультет, напрям підготовки «Практична психологія»

Кривопишина О. А., доктор психологічних наук, доцент, завідувач кафедри практичної психології та педагогіки Львівського державного університету безпеки житєєдіяльності
Проблема залежності від комп’ютерних ігор є надзвичайно актуальною, особливо, в теперішній період глобальної комп’ютеризації і вдосконалення вже існуючих ігрових технологій. Важливість усвідомлення цієї проблеми, зрозуміла, хоча б по тому як багато грошей вкладається і якими стрімкими темпами відбувається модернізація індустрії комп’ютерних ігор, яка насамперед має кінцеву ціль – отримання фінансового надприбутку. Головною метою комп’ютерно-ігрової індустрії, є популяризація ігор, та залучення все більшої кількості нових користувачів з різних соціальних і вікових груп населення.

Життя сучасної людини тісно переплітається з комп’ютером, вже в дитинстві більшості нав’язують важливість уміння користуватись комп’ютером, але це в свою чергу призводить до збільшення кількості залежних від комп’ютерних ігор, тобто тих для кого комп’ютер став головною цінністю в житті. Саме тому, для більш детального вивчення цієї проблеми, потрібна психологія. З точки зору психології будь-який з різновидів залежності називають адиктивною формою поведінки.

Під адитивною поведінкою (addiction - схильність), мається на увазі одна з форм девіантної поведінки з формуванням прагнення до втечі від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану через вживання деяких речовин чи постійну фіксацію уваги на певних видах діяльності, що спрямоване на розвиток і підтримання інтенсивних емоцій [1]. Не дивлячись на те, що багато дослідників розділяють адикцію і залежність, вважаючи адикцію захворюванням, а залежність супутньою формою поведінки, все ж таки для оптимального дослідження, варто об’єднати адикцію і залежність, щоб розглядати їх як одне ціле.

Складність у вирішенні проблеми ігрової залежності, полягає у тому, що людина настільки вживається в реалістичну комп'ютерну гру , що їй там стає набагато цікавіше, ніж в реальному житті.

Людину, що страждає ігровою залежністю насамперед приваблює в грі:


  • існування власного світу, в який закрито доступ будь-кому, крім неї самої;

  • відсутність будь-якої відповідальності;

  • реалістичність ігрових процесів і повне абстрагування від навколишнього світу;

  • можливість виправити будь-яку помилку, шляхом незліченних спроб;

  • можливість самому обирати та приймати будь-які (в рамках гри) рішення, не замислюючись, до чого вони можуть призвести.

Найбільш важливим у дослідженні будь-якої залежності, а в нашому випадку комп’ютерно-ігрової, є пошук нових і оптимізація існуючих способів боротьби з проявами цієї адиктивної поведінки.

У випадку комп’ютерно-ігрової залежності, позитивний результат повинна надати індивідуальна, або групова психокорекція, з акцентами на роботі з образами та емоціями в силу того, що залежні мають значні труднощі в емоційному плані.

Враховуючи значні труднощі у здійсненні міжособистісних взаємовідносин, та соціальної адаптації у осіб з комп’ютерно-ігровою залежністю, в лікуванні найкраще використовувати групові види корекції.

Головними завданнями групової корекції є:



  • підвищення самооцінки і самосвідомості;

  • посилення контролю над імпульсами;

  • покращення стабільності міжособистісних відносин;

  • соціальна адаптація.

Позитивні результати, також дадуть застосування сімейної психокорекції, тому що, як правило в основі комп’ютерної залежності, лежить сімейна дисфункція, а якщо говорити про дитину, неадекватний стиль взаємовідносин і виховання.

Також перспективним є застосування когнітивно-біхевіоральної терапії з метою корекції комп’ютерно-залежної поведінки. Оптимальність когнітивної терапії полягає у двох її якостях: це класично, і це доступно, а також не потребує додаткових тренінгів.

Когнітивно-біхевіоральна терапія, або як її ще можна назвати, моделювання поведінки , будучи синтезом поведінкових методів з теорією інформаційних дій, є повчальною практикою, спрямованою на формування у пацієнтів нових шаблонів поведінкових реакцій [2].

Таким чином, проаналізувавши все, що було сказано вище, можна з впевненістю сказати, що комп’ютери дуже стрімко заполоняють наше життя, а ми самі того не помічаючи, багато у чому стаємо залежними від них. Тому задача психологів полягає не тільки у тому, щоби теоретично обґрунтувати проблему залежності, але й на практиці створювати комплекси і методики профілактичних дій, спрямованих на повернення відчуття своєї значущості і цінності реального світу комп’ютерно-залежній людині.


ЛІТЕРАТУРА

1. Мартинюк І. А. Патопсихологія. Навчальний посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 208 с.

2. Психотерапия: Учебник для врачей-интернов высших медицинских учебных заведений III—IV уровней аккредитации / Б, В. Михайлов, С. И. Табачников, И. С. Витенко, В. В. Чугунов. - X.: Око, 2002. — 651 с.

УДК 159.96


ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЙ НА ОСОБИСТІСТЬ ПРАЦІВНИКА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ
Борис О.Я., Токар М. Р., Львівський державний університет внутрішніх справ, факультет психології, напрям підготовки «Практична психологія»

Наугольник Л. Б., кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології Львівського державного університету внутрішніх справ
У професійній діяльності працівників правоохоронних органів можуть виникати різні види екстремальних ситуацій. Прикладом таких різновидів можуть бути обставини, які спричинені різними рівнями вольової регуляції поведінки.

Високий рівень вольової регуляції виявляється у підсиленні регулюючих функцій психіки, своєчасному прогнозуванні і врахуванні змін обставин. Підвищується ступінь вольового управління діяльністю та її загальна ефективність.

А низький рівень вольової регуляції – це коли проявляється нездатність концентрувати увагу на головному, відбувається порушення впорядкованості психічних процесів, непослідовність і неточність виконання дій, ігнорування минулого професійного досвіду, стереотипне повторення певних дій за відсутності такої необхідності [1].

Аналіз службових ситуацій із трагічними для працівників правоохоронних органів наслідками свідчить, що таке заціпеніння при реальній небезпеці для життя звичайно призводить до загибелі людини. Але його настання не буває випадковим, воно спричиняється відсутністю готовності діяти доцільно, страхом небезпеки через відсутність досвіду, боягузтвом та легкодухістю, як стійкими рисами характеру, загалом низьким рівнем професійної та психологічної підготовки чи професійною непридатністю.

Потрапивши в екстремальні умови, кожен працівник переживає великі, а подекуди й граничні навантаження, спостерігаючи за всім, що відбувається та виконуючи необхідні професійні дії. Він напружено міркує, оцінює, робить для себе висновки, приймає рішення, шукає способи поведінки, мобілізує власні сили і можливості, переборює внутрішні труднощі й коливання, підкоряє свою поведінку службовому обов'язку, вирішенню професійних задач і ін. Те, що відбувається в його психіці, неминуче відбивається на якості професійних дій працівника, причому неоднозначно.

Експериментально встановлено, що екстремально-психологічні чинники позитивно впливають на психіку правоохоронця-професіонала, якщо він морально та психічно підготовлений. Багато хто з працівників ОВС в екстремальних умовах відчувають професійний азарт і задоволення [2].

Вплив екстремальних ситуацій спричиняє виникнення специфічних емоційних станів, найбільш тимчасовими серед яких є: стрес, афект, фрустрація.

Стрес – нервово-психічне перенапруження, викликане несподіваним чи надсильним подразником, адекватна реакція на який раніше не була сформована, але повинна була знайдена в ситуації, що склалася; або це емоційний стан, що спонукає до вирішення екстремальної ситуації за рахунок загальної мобілізації всіх ресурсів організму до пристосування в реальних умовах. Мобілізація психічного й фізичного потенціалу при стресі можлива та бажана, але це не означає, що вона відбувається обов'язково [3].

Афект – бурхливий та швидкоплинний стан, що повністю оволодіває особою й характеризується значними змінами в свідомості, порушення вольового контролю за поведінкою. Деформуються установки та життєві позиції особи й різко змінюється її поведінка. Стан афекту супроводжується порушеннями пам'яті – частковою чи повною амнезією (забуванням).

Афект у своєму перебігу має декілька етапів: на першому різко дезорганізується вся психічна діяльність, порушується орієнтування та оцінка дійсності; на другому надмірне збудження супроводжується мало контрольованими або неконтрольованими діями; а третій етап характеризується спадом нервової напруги, виникненням депресивного стану [4].

Фрустрація емоційний стан, що виникає внаслідок реальної, уявної перепони, яка перешкоджає досягненню особистісно-значущої мети. Фрустрація виявляється в емоційно-вольовій сфері у відчутті тривожності, пригніченості, відчаю; в когнітивній – у розладах уваги, зниженні пам'яті та здатності до логічного мислення. ЇЇ важко переборювати, бо зазвичай людина не може самостійно усунути перешкоди, що їй заважають.

Розвиток екстремальних ситуацій та їх наслідки значною мірою ускладнюються наступними чинниками: несподіваність виникнення небезпеки, невизначеність ситуації та можливих наслідків, відсутність дієвої підтримки (допомоги) з боку оточуючих громадян та гарантій соціального захисту та ін. Особливо несприятливими є так звані «нештатні», тобто не передбачені нормативно-екстремальні ситуації. Саме тут надзвичайно важливо зберігати спокій та холоднокровність, швидко оцінити обстановку, не піддаватися прагненню діяти за вже існуючими стереотипами [5].

На виникнення та перебіг того чи іншого стану психіки людини в екстремальній ситуації впливають наступні чинники:

1. Інтенсивність і особливості дії подразника. Відносно невелике психічне напруження до певної межі є позитивним, але коли воно перевищує поріг можливостей особи, настає різке погіршення психічного стану та ефективності діяльності в цілому.

2. Психологічна надійність. Це є інтегральна індивідуальна характеристика, що передбачає наявність сукупності певних психофізіологічних, індивідуально-типологічних та характерологічних властивостей особистості.

3. Психологічна підготовленість. Це спеціальна тренованість до дій в екстремальних умовах, під впливом якої поріг корисності напруження підвищується.

4. Функціонально-психологічний стан організму. Поріг корисної напруженості зменшується під впливом перенесених соматичних захворювань та психічних травм, у тому числі внаслідок невдач по службі, втоми, участі у конфліктних ситуаціях із вираженим психофізіологічним реагуванням тощо.

Зовнішні причини, пройшовши через внутрішні «умови» людини (цілі, мотиви, установки, переконання та інші психологічні особливості), завжди відбиваються на її діяльності.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка