Державне управління



Сторінка1/3
Дата конвертації19.03.2016
Розмір0.66 Mb.
  1   2   3


    1. Аналіз існуючих освітньо-професійних програм в освітній галузі “Державне управління” (Сороко В.М.)

Для забезпечення отримання фахової освіти в сфері державного управління в незалежній Україні низкою нормативно-правових, розпорядчих і інструктивно-методичних документів утворена загальнонаціональна система професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, головним державним вищим навчальним закладом якої визначено Національну академію державного управління при Президентові України (далі – Академія).

Місією освітньо-професійних програм у галузі знань «Державне управління» є професійна підготовка висококваліфікованих відповідальних кадрів для державного управління та місцевого самоврядування, спроможних розробляти, аналізувати і реалізовувати державну політику, творчо, ефективно й результативно виконувати управлінські функції, сприяти інноваційним процесам у суспільстві з метою утвердження соціальної справедливості, демократії, забезпечення прав і свобод людини, сталого розвитку на основі світових та європейських стандартів.

Місія програм ґрунтується на освітній філософії, базові положення якої всі учасники навчального процесу в Академії (слухачі, викладачі, працівники, випускники) мають сприймати як основні ціннісні орієнтації щодо оволодіння теорією та практикою державного управління, а саме:

1) орієнтація на ефективну і продуктивну реалізацію стратегічних цілей, завдань і функцій держави; формування національної державно-адміністративної культури;

2) служіння народу України, надання громадянам української держави якісних послуг, забезпечення громадянських прав і свобод; сприяння політичному та соціальному партнерству як засобу консолідації суспільства;

3) адаптація змісту навчання до процесів глобалізації, інтернаціоналізації, нового міжнародного політичного, економічного, гуманітарного, адміністративного контексту, входження України в європейський простір; розвиток у державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування глобального світогляду, європейського мислення, національної самосвідомості;

4) формування у слухачів знань, умінь, здібностей, досвіду ефективного державного управління, спрямованого на забезпечення прогресивних змін у суспільстві, реформування політичної, економічної, соціальної, гуманітарної сфер, адміністративної системи; вироблення новаторських професійних якостей: незалежного критичного мислення, творчості, ініціативності, всебічного неупередженого осмислення суспільних проблем, прогнозування наслідків прийняття управлінських рішень, соціальної відповідальності, здатності до діалогу, розвитку партнерських взаємовідносин;

5) диверсифікація змісту, форм, методів навчання з метою забезпечення доступності і рівних можливостей, професійного вдосконалення, максимального задоволення фахових індивідуальних потреб;

6) постійна актуалізація змісту та модернізація методів і засобів навчання; участь усього науково-педагогічного колективу та слухачів у формуванні й коригуванні змісту, форм і методів викладання, вивчення магістерської програми;

7) формування мотивації до безперервного фахового й особистісного самовдосконалення.

Конституційно визначені компетенції Президента України утворюють парадигму впливу його діяльності на визначальні для суспільства сфери інтересів (див. рис.5.1).


Рис.5.1. Конституційна компетенція Президента України

Це компетенції спрямовані на:



  1. гарантування охорони державності, тобто забезпечення національної безпеки в широкому розумінні (в зовнішньому і внутрішньому просторі, суспільства в цілому і особи та громадянина зокрема);

  2. забезпечення інституційної спроможносності і діяльності публічної влади як в контексті державної, так і самоврядної складової;

  3. гарантування реалізації політичних процесів та інститутів іх забезпечення;

  4. сприяння освіті і формуванню культури нації;

  5. охорони здоров’я нації.

Розглядаючи ці сфери як пріоритети для підготовки фахівців з державного управління в Академії, патроном якої виступає Президент України, реалізовано підхід до розвитку навчального середовища, який забезпечує формування сукупності освітньо-кваліфікаційних характеристик магістра за рахунок впровадження освітньо-професійних програм підготовки за спеціальностями наведеними на рис.2 (коди спеціальностей подано в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 267 від 17 березня 2011 року). Стислий опис освітнітньо-професійних програм магістерської підготовки подано в додатку 5.1.

g:\наук_доповідь_05_2015\конференція-29 травня 2015\аналіз існуючих мп\рисунок1.png
Рис.5.2. Хронологія впровадження освітньо-професійних програм підготовки магістрів в галузі знань «Державне управління»
Концепція побудови магістерських програм на початковому етапі становлення загальнонаціональної системи передбачала побудову модулів дисциплін програм на основі теоретичних знань (компетентності дослідника публічного управління і адміністрування). За цією схемою побудовані програми спеціальності, орієнтовані на відтворення знань у сфері державного управління і які забезпечують формування академічного, дослідницкого магістра, зокрема:

- «Державне управління» (1995 рік), спрямована на розвиток теорії управління і менеджменту в державному секторі;

- «Державна служба» (1996 рік), орієнтована на формування технологій адміністрування в державному управлінні і інструментальний рівень забезпечення системи державного управління – державну службу;

- «Управління суспільним розвитком» (2002 рік), орієнтована на вищий корпус державної служби і політикума, для впровадження основ політико-правового регулювання і управління соціально-гуманітарною сферою.

Для забезпечення впровадження ефективних технологій секторного управління і консолідації зусиль фахівців на професійному функціональному управлінні розроблені спеціальності, які мають наскрізний характер для управління в контексті «сервісної» держави, пов’язані із створенням і реалізацією адміністративних послуг в цілому, а також у сфері освіти, охорони здоров’я, національної безпеки зокрема, особливостей місцевого і регіонального врядування, урядування на основі впровадження електронних технологій, забезпечення демократичних політичних процесів.

Модулі програм побудовані на основі практики застосування знань у сфері державного управління і спрямовані на сформування компетентностей професійного магістра.

Протягом періоду дії цих програм відбувалась їхня адаптація під реалії реформи організаційної структури управління і їх оптимізація під потреби державних органів та органів місцевого самоврядування щодо спроможності фахівця реалізовувати компетенції адміністративних і політичних посад.

На рис. 3 наведена динаміка трансформації освітньо-професійних програм магістерської підготовки з опрацювання відповідних дисциплін за час існування галузі знань «Державне управління».

В 2015 році навчальний процес з підготовки магістрів державного управління та магістрів суспільного розвитку (спеціальність 8.15010003 “Управління суспільним розвитком”) організується відповідно до робочих навчальних планів, які включають нормативні, вибіркові та факультативні дисципліни, чисельність яких в розрізі спеціальностей наведена в таблиці 5.1.
Рис.3. Розвиток освітньо-професійних програм магістерської підготовки в галузі знань «Державне управління».

Таблиця 5.1

Кількість дисциплін, які забезпечують магістерську підготовку в Національній академії





Спеціальності

Нормативні дисципліни

Дисципліни спеціалізацій (Вибіркові)

Факульта-тивні

спеціалізації

1

8.15010001 “Державне управління”

17

80

55

21

2

8.15010003 “Управління суспільним розвитком”

19

60

2

10

3

8.15010004 “Державне управління у сфері національної безпеки”

14

12

17

3

4

8.15010005 “Державне управління у сфері освіти”

18

12

 -

2

5

8.15010006 “Державне управління у сфері охорони здоров'я”

14

9

22

3

6

8.15010007 “Публічна політика і управління”

19

9

 -

3

7

8.15010008 “Публічне адміністрування”

16

18

1

5

8

8.15010009 “Місцеве самоврядування”

14

10

20

2

9

8.15010010 “Регіональне управління”

16

8

19

2

10

8.15010011 “Електронне урядування”

15

17

 -

4

11

8.15010012 “Парламентаризм та парламентська діяльність”

19

15

15

3

Застосування компетентнісного підходу до оновлення змісту магістерських програм покликано адаптувати багаторічний досвід розвитку менеджменту у країнах з ринковою економікою, де керівники будь-якого рівня мають відповідати певним базовим вимогам, які визначаються управлінським рівнем керівної посади, зокрема щодо проектного менеджменту.Чим вище управлінський рівень керівника в організації, тим більше він потребує компетентності та навичок, що не обмежуються суто фаховими знаннями та вміннями, натомість професійно необхідною стає універсальна управлінська компетентність керівника. Зрозуміло, щодо багатовимірність таких викликів в умовах сучасних уявлень про надмірну деталізацію спеціальностей має знайти адекватне представлення в траєкторії підготовки управлінця. Одним з обраних в Академії варіантів є впровадження в навчальний процес широкого спектру спеціалізацій, які побудовані на компетентнісній основі, список яких в розрізі спеціальностей подано у додатку 5.2.

Вимоги до знань, навичок і вмінь державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування можна структурувати відносно окремих блоків їх основних функцій, які трансформуються в компетентності за умови визначення для кожної очікуваної якості діяльності за повноваженнями по посаді.

Магістри, що отримують спеціальність у сфері державного управління повинні опанувати знання, вміння і навичкі, які складуть основи для формування:

1) політичної компетентності, наприклад - принципи взаємодії та етику взаємовідносин між "правлячою" та "опозиційною" гілками політичної еліти;

2) юридичної компетентності, наприклад - порядок і процедури юридичної експертизи управлінських документів;

3) економічної компетентності, наприклад - суттєві риси основних сучасних економічних концепцій та принципові розбіжності між ними; механізм функціонування "ринкової моделі" економіки;

4) соціологічної компетентності, наприклад - соціально-демографічні основи функціонування та розвитку суспільства; динаміку основних соціально-демографічних показників, цілі та методи реалізації ефективної соціально-демографічної політики; основні чинники, які впливають на трудову та підприємницьку мотивацію;

5) психолого-педагогічної компетентності, зокрема, основні психологічні характеристики особи та методи їх діагностування;

6) управлінської компетентності: сутність організації та управління; принципи та методи організаційної діяльності;

7) діловодства: типи та структуру основних документів; технологію підготовки управлінських документів (розробка, узгодження, затвердження, розмноження, розсилання тощо);

8) комп‘ютерної грамотності, зокрема, щодо технології практичної роботи з ЕОМ: "завантаження", введення інформації, редагування текстів документів, побудова аналітичних таблиць, графіків, малюнків, виконання економічних розрахунків тощо.

В процесі навчання державні службовці повинні отримати спроможність забезпечити:

1) правозахисну діяльність, наприклад, - компетентно оцінювати відповідність власних дій Конституції та законам України, а також діяльність тих підприємств, установ, організацій, кураторами яких вони є;

2) аналітичну діяльність, наприклад, - кваліфіковано аналізувати економічні, соціальні та політичні процеси в тих сферах життєдіяльності, до регулювання яких вони причетні згідно з посадовими обов‘язками;

3) бюджетно-фінансовуа діяльність, наприклад, - розробляти збалансовані бюджети по доходам та видаткам; аналізувати чинники, які впливають на виконання бюджетів; контролювати хід виконання бюджетів; надходження доходів та використання видатків тощо;

4) організаційно-управлінську діяльність, наприклад, - ефективно використовувати сучасні технології управління персоналом, доцільно делегувати повноваження, використовувати різні форми контролю (вибірковий, "по відхиленням", "по критичним точкам" тощо), гнучко і грамотно використовувати різні методи стимулювання трудової та творчої активності працівників;

5) соціально-терапевтичну та консультаційно-педагогічну діяльність, наприклад, - переконливо роз‘яснювати основні цілі та конкретні завдання, які вирішує державний орган;

6) інформаційно-комунікаційну діяльність: наприклад, - ефектно, логічно, аргументовано і емоційно переконливо викладати свої думки публічно і в міжособовому діловому спілкуванні; шукати компроміси і досягати необхідного консенсусу в ділових суперечках.

Сутність ефективного кадрового менеджменту в державній службі полягає в тому, які знання, уміння та професійно важливі особистісні якості повинні мати успішні та результативні державні службовці.

Ключовими при визначенні поняття компетентність є розуміння: успішної роботи, позитивних досягнень, етичної поведінки.

Компетентність може бути визначена як вимірюване вміння, здатність, знання або поведінкова характеристика, необхідна для успішного виконання певної роботи, а сукупність цих характеристик, необхідних для роботи на конкретній посаді (у групі посад) складає профіль компетентності.

Під профілем професійної компетентності посади державної служби та служби в органі місцевого самоврядування розуміють комплексну характеристику посади, що містить визначення змісту виконуваної за посадою роботи та перелік спеціальних знань, умінь і навичок, необхідних державному службовцю для виконання посадових обов’язків.

Критерії оцінювання при застосування моделі або профілю компетентності для певної посади поєднують в собі: особливості професії державного службовця чи посадової особи місцевого самоврядування, специфіку органу, особливості роботи на певній посаді, професійно важливі знання, вміння та особистісні якості, необхідні для успішної і результативної роботи працівника.

Викладений підхід фактично створює об’єктивні підстави для формування груп профілів компетентностей за певними спеціальностями державних службовців по посадовців місцевого самоврядування.

Внесення змін у способи і формати діяльності державних органів та їх апаратів, органів місцевого самоврядування завжди має ризик щодо темпів їх впровадження в наслідок консерватизму чи відсутності повної готовності персоналу до реалізації новацій.Подолати цей бар’єр дозволяє запровадження випереджаючого навчання службовців, орієнтованого на засвоєння нових технологій діяльності з отримання продуктів, які є результатом адміністративно-управлінської діяльності.

Адаптація програм навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування спрощується за умови орієнтації цих програм на продуктивне навчання, де прозора мета у вигляді реальних процесів надання послуг і отримання передбаченого результату.

Продуктивне навчання можна визначити як освітній процес, що реалізовується за допомогою індивідуальних маршрутів, структурованих у вигляді послідовності кроків з чіткими певними результатами, які є продуктивно-орієнтованими діями, що виникають в життєвих ситуаціях.

Серед педагогічних технологій продуктивного навчання технологія дослідницької діяльності; інформаційні технології, що дозволяють підвищити активність слухачів, встановити з ними тісний зворотний зв’язок і забезпечити диференційований підхід і індивідуалізацію навчання; технологія розвитку критичного мислення; проблемне навчання.

В технології продуктивного навчання слухачі магістерських програм галузі знань «Державне управління» мають утворювати власні ідеї, гіпотези, тексти, моделі і інше, тобто формулювати зовнішні освітні продукти. У цьому процесі у слухача відбувається розвиток внутрішніх навичків і спроможностей. Зовнішній освітній приріст відбувається одночасно з розвитком особистих якостей слухача, які відповідають не тільки змісту дисципліни, що вивчається, але і прообразу реальної діяльності.

Зміст освіти, що формулюється з урахуванням самостійного вибору самих слухачів, забезпечує кожному з них можливість обрати власну індивідуальну траєкторію в навчанні. Під змістом освіти тут розуміється особиста освітня продукція слухачів.

Зокрема, як продукти розглядаються:



  • прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку, а саме: cтратегії (розвитку галузі, території, органу публічного адміністрування), програми (державні та регіональні цільові, використовуючи методологію системного аналізу та методики обчислення показників); концепції (соціального розвитку; соціогуманітарної політики; інформаційної політики; містобудування, реформування земельних відносин на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях); стратегічні плани розвитку територій і галузей, підприємств, установ і організацій, (використовуючи основні принципи, технології, форми, методи, механізми та процедури планування);

  • проекти законодавчих і нормативно-правових актів: щодо реалізації демократичного врядування на загальнодержавному, територіальному і галузевому рівнях управління у форматі: концепції закону; законодавчого акту; указу Президента України; розпорядження Президента України; постанови Кабінету Міністрів України; розпорядження Кабінету Міністрів України; наказу по сфері діяльності з реєстрацією у регулятивному органі; з опрацюванням цих проектів на відповідність законодавству Європейського Союзу; спрямованих на підтримку малого і середнього підприємництва, забезпечення функціонування різних господарчих структур; щодо територіального розвитку; в межах компетенції органу влади;

  • проекти нормативних документів: що регламентують діяльність органу влади, структурного підрозділу (статут територіальної громади, регламент ради, положення про постійні комісії, тощо); угод (двосторонніх,багатостронніх), зокрема міжнародних; договорів щодо обсягів використання людських і матеріальних ресурсів, виходячи з факторів, критеріїв та показників економічного зростання;

  • звіти: щодо функціональних обстежень і аналізів діяльності органів державної влади з метою забезпечення їх результативності і ефективності; із SWOT і SMART аналізів оптимальних шляхів розвитку галузі, регіону, населеного пункту, підприємства; щодо прогнозів можливих наслідків порушення макроекономічної рівноваги та їх впливу на поведінку економічних суб’єктів; щодо прогнозів показників економічного та соціального розвитку об’єкта управління (загальнодержавний аспект, території, галузі) на найближчу і віддалену перспективи; про виконання планових показників розвитку територій чи галузей, роботи господарчих і управлінських структур, органів влади на основі методів статистичного аналізу даних, результатів соціологічних і маркетингових досліджень; оцінки стану соціально-економічного розвитку країни, території, галузі, виходячи з системного аналізу показників державного бюджету;

  • плани: державного і регіонального бюджету; заходів для програм державного стимулювання розвитку регіонів на основі моніторингу стану розвитку, визначених показників та діючого порядку; заходів щодо адаптації України до права ЄС; заходів в рамках Угоди щодо асоціації між Україною та ЄС; комунікації в контексті реалізації управлінських рішень; проведення громадських слухань, референдумів;

  • методики: побудови управлінських процесів, що базуються на принципах управління якістю, зокрема через застосування стандартів ISO 9001-2009; розроблення публічних послуг, як складових регламенту функціонування органу державної влади та його апарату;

  • інструкції: щодо застосовування технології електронного документообігу; з організації державних закупівель; впровадження і вдосконалення технологій електронного врядування; з проводення моніторингів виконання регіональних і галузевих програм соціально-економічного розвитку, цільових програм та комплексних заходів;

  • наукові продукти: статті; наукові звіти, зокрема щодо конкретної управлінської проблеми та обґрунтованих варіантів її розв’язання; доповіді і публічні презентації як складові комунікативної діяльності; аналітичні довідки, пропозиції (зокрема політичні для Кабінету Міністрів України), доповіді для прийняття виважених управлінських рішень; на підставі статистичного аналізу показників розвитку щодо діяльності органу публічного адміністрування з виконання бюджету, обслуговування боргу, розвитку території, галузі, органу публічного адміністрування;

  • бази даних: нормативно-правових основ забезпечення діяльності у певному секторі управління та основі рубрикаторів компетенцій; інформації в межах компетенції за форматом номенклатури справ; стосовно розвитку території, галузі, підприємства на основі на основі статистичних та інших інформаційних джерел із застосуванням системно-аналітичного методу, статистичного аналізу, проблемно-орієнтовного та компаративного методів;

  • інструменти для організації і адміністрування: показники результативності політики у сфері управління; критерії оцінювання результативності та ефективності діяльності органу; положення щодо діяльності адміністрації з урахуванням процесу управління змінами; регламент діяльності адміністрації/апарату/органу; плани розвитку персоналу; довідки, пропозиції, доповіді на підставі статистичного аналізу показників розвитку щодо: діяльності органу; виконання бюджету, обслуговування боргу, розвитку території, галузі.

Продуктивне навчання носить виробничий характер, що робить його ефективним інструментом професійної підготовки і способом адаптації державного службовця до майбутньої діяльності в умовах впровадження змін.

Розвиток магістерських програм за методами організації навчального процесу спирається на посилення практичної орієнтації освітніх процедур шляхом:



  1. широкого впровадження кейс стаді в практику занять та посилення методичного супроводження слухачів;

  2. змін у навчальних програмах з метою опису нових технологій і продуктів адміністративно-управлінської діяльності;

  3. застосування технології проблемного навчання на реальних завданнях, визначених державними органами;

  4. запровадження в навчальний процес ігрових ситуацій і реалізація спільних з фахівцями державних органів розглядів проблемних питань, зокрема на їх площадках;

  5. підготовки методик реалізації публічних, зокрема адміністративних послуг і їх впровадження в навчальний процес;

  6. виїзних засідань і відкритих лекцій професіоналів – практиків та іноземних фахівців.

Зміни у змісті дисциплін освітньо-професійних програм передбачають:

  1. застосування компетентністного підходу до побудови контенту і структури дисциплін;

  2. впровадження практико-орієнтованого навчання, зокрема навчання на прецедентах;

  3. створення особистісних траекторій навчання для впровадження продукто орієнтованого підходу;

  4. реалізація інноваційних форм навчання: кейс стаді, проблемне і програмоване навчання, ділові ігри, виїзні навчання тощо;

  5. планування і проведення круглих столів, публічних лекцій і методологічних семінарів;

  6. стажування на робочих місцях державних службовців;

  7. включення до практики навчального процесу творчих завдань по дисциплінах, комплексних кваліфікаційних завдань, магістерських робіт тощо, за реальною тематикою, що сформована на основі пріоритетів державного управління з урахуванням євроінтеграційних орієнтирів та реформ, передбачених Стратегією сталого розвитку «Україна-2020», опрацьованих з урахуванням сучасного розвитку науки «Державне управління» та запитів органів публічного управління.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка