Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний унІвЕрситет імені вадима гетьмана»



Скачати 432.52 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації09.03.2016
Розмір432.52 Kb.
1   2   3

Рис. 1. Концептуальні компоненти поглибленої інтеграції країн

У розділі 2 «Особливості процесів економічної інтеграції на європейському континенті» виокремлено та проаналізовано практично апробовані моделі регіональної економічної інтеграції з ЄС, досліджено особливості коінтеграції країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), розглянуто групи інтересів в ЄС та розкрито характер їх впливу на інтеграційні процеси.

Автором виявлено, що навіть найпростіші інтеграційні моделі за участі ЄС –– зони вільної торгівлі з країнами Середземномор’я –– містять окремі елементи поглибленої інтеграції, охоплюючи такий спектр торговельних питань, як регуляторні механізми торгівлі, захист прав власності, окремі торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності, рух капіталу, регулювання конкуренції, механізм врегулювання торгових суперечок тощо, результатом чого є вибіркова конвергенція із нормами і стандартами ЄС. Констатовано, що на сучасному етапі євро-середземноморське партнерство не забезпечило зростання торгівлі чи прямих іноземних інвестицій, диверсифікацію експортних потоків партнерів, а також реалізацію регуляторних реформ, незважаючи на те, що географічна близькість до внутрішнього ринку ЄС та існуючі режими вільної торгівлі потенційно дозволяють розвивати експортні стратегії шляхом аутсорсингу виробництв. У цьому контексті діагностовано наступні причини неспроможності відповідних країн інтегруватися до регіональних виробничих мереж: низький для більшості партнерів рівень залучення прямих іноземних інвестицій; невисокі показники якості людського капіталу порівняно з новими членами ЄС та східними сусідами із колишнього СРСР за умов наявності очевидних конкурентних переваг у вартості робочої сили регіону; відсутність у середземноморській моделі сфери послуг, сектори якої мали б ефективно поєднувати географічно фрагментовані виробничі фази.

Автором доведено, що митний союз з Туреччиною поширюється на окремі аспекти поглибленої інтеграції (конкурентне законодавство, правила надання державної допомоги промисловим підприємствам, запровадження правил захисту інтелектуальної, промислової та комерційної власності) і щорічно забезпечує додаткове економічне зростання у розмірі 1-1,5% ВВП. Водночас аналіз практики функціонування союзу засвідчив низку концептуальних упущень турецької сторони. По-перше, прийняття торговельної політики ЄС щодо третіх країн на певному етапі означало автоматичне приєднання Туреччини до торговельних угод, які укладав ЄС, без можливості безпосереднього впливу на їх зміст. По-друге, має місце недостатня регуляторна конвергенція (асиметрія реформи технічного регулювання, незбалансоване прийняття норм конкурентної політики ЄС, поверхневий характер домовленостей щодо захисту прав інтелектуальної власності), а також фактичне виключення зі сфери інтеграційної взаємодії державної допомоги, де-юре передбаченої умовами митного союзу. По-третє, спостерігається недостатня внутрішня інституційна спроможність запровадження інтеграційних зобов’язань. Крім того, дослідження останніх років засвідчують, що Туреччина втрачає суттєві вигоди внаслідок виключення сфери послуг, на яку припадає 60% її національного доходу.

На основі аналізу практики функціонування швейцарської та норвезької інтеграційних моделей автором виявлено селективний характер прийняття спільного доробку ЄС у першій та фактично повну його імплементацію в Європейській економічній зоні. Запропонований дисертантом порівняльний аналіз двох зазначених моделей дозволив ідентифікувати їх спільні характеристики: динамічний характер, обмеження фактичного рівня автономності національних політик, участь у програмах і агенціях ЄС як з метою розширення та поглиблення сфер інтеграції, так і для здійснення неформального впливу на розробку коммунітарних політик.

Завдання імплементації європейських норм з метою реформування регуляторного середовища України спонукало дисертанта до аналізу переговорного процесу коінтеграції нових членів ЄС. З’ясовано, що політична стратегія ЄС щодо країн-кандидатів була уніфікованою, натомість останні продемонстрували принципову згоду практично з усіма його вимогами виходячи головним чином із геополітичних пріоритетів своїх урядів. Незважаючи на висновок про обмежену гнучкість ЄС у переговорах, наведено аргументи на користь можливості досягнення певних поступок за умови, що вони не порушують цілісні механізми функціонування внутрішнього ринку ЄС.

Поєднання регіональної інтеграції зі вступом до СОТ сприяло налагодженню системного характеру внутрішніх реформ в країнах-кандидатах та досягненню ефекту їх забезпечення, результатом чого стало зростання прямого іноземного інвестування, яке виступило механізмом їх включення до процесу регіональної фрагментації виробництв та обумовило реструктуризацію економік (підтверджується неухильним зменшенням частки доданої вартості сільського господарства та зростанням питомої ваги сектору послуг у ВВП), модернізацію виробничих потужностей та основних фондів підприємств (частка прямих іноземних інвестицій у валовому нагромадженні основного капіталу протягом трансформаційного періоду  90-х рр. неухильно зростала: середнє значення цього показника з 1991 р. і до вступу в ЄС у 2004 р. для Польщі становило приблизно 14%, Угорщини –– 27% та для Чехії (1993-2004 рр.) –– близько 20%), зниження витрат на прийняття необхідних стандартів ЄС внаслідок значного експортного потенціалу країн регіону.

Порівняльний аналіз показників трансформацій нових членів ЄС та інших країн з перехідною економікою, зокрема України (табл. 1), став аргументом на користь більшої ефективності реформ, заснованих на імплементації спільного доробку ЄС.

Таблиця 1

Динаміка показників трансформації за індексом ЄБРР та економічного розвитку країн із перехідними економіками




Середній індекс ЄБРР

Середній реальний ВВП

на душу населення,

дол. США


Середній показник щорічного

зростання ВВП, %



1989-1990

1994-1995

1999-2000

2006-2007

1989-1990

1994-1995

1999-2000

2006-2007

1989-1990

1994-1995

1999-2000

2006-2007

Країни-члени ЄС

ЦСЄ

1,5

3,4

3,6

3,7

2539

4170

5441

14144

-5,2

1,8

3,7

4,8

Балтія

1,1

3,1

3,4

3,8

-

1807

3468

11465

-2,4

-9,5

5,8

8,7

Болгарія, Румунія

1,0

2,4

3,1

3,5

2899

1401

1591

5634

-7,5

0,0

0,0

6,0

Східна Європа та Центральна Азія

Україна

1,0

2,1

2,9

3,1

-

716

639

2619

-3,5

-14,8

0,0

7,4

Білорусь

1,0

2,1

1,7

1,9

659

755

1127

4205

1,3

-9,8

6,1

8,5

Росія

1,0

2,8

3,0

3,1

7119

1992

1568

8002

-2,1

-10,1

2,3

6,8

Країни Закавказзя

1,0

2,0

2,8

3,1

341

308

597

2488

-6,6

-16,2

6,5

13,4

Центральна Азія

1,0

2,2

2,6

2,7

1564

454

486

1817

-3,3

-9,4

4,6

8,3

Західні Балкани

Хорватія

1,9

2,7

3,2

3,4

5193

3596

4288

1142

-9,9

-1,8

3,6

5,0

Інші

1,6

2,0

2,4

3,0

822

858

1276

3202

-6,7

-9,7

6,3

5,1

Складено автором за даними ЄБРР

На основі порівняння динаміки показників трансформації із зростанням ВВП на душу населення виявлено, що приріст останнього мав місце після істотних внутрішніх регуляторних реформ із лагом у 3-5 років. Виходячи з цього автором висунуто тезу про причинно-наслідковий зв'язок між відтермінуванням реформ і гальмуванням економічного зростання в перехідних економіках.

Виявлено напрями впливу груп інтересів у Євросоюзі на його переговорні позиції щодо укладання торговельних угод, їх змісту та формування спільних політик. Розглянуто основні суб’єкти лобіювання на наднаціональному рівні та здійснено їх авторську систематизацію із поділом на чотири групи: класичні групи інтересів, посередницькі структури, коаліційні об’єднання, дослідницькі установи.

На основі аналізу позиції найпотужнішої конфедерації європейського бізнесу BUSINESSEUROPE щодо переговорів по укладанню угоди про вільну торгівлю з Україною та зважаючи на досвід східного розширення Союзу аргументовано необхідність посиленої уваги української влади до позицій зацікавлених сторін у ЄС та опанування світового досвіду комерційної дипломатії.

У розділі 3 «Стратегічні напрями розвитку регіональної торговельно-економічної інтеграції України та ЄС» представлено аналіз сучасних передумов та механізмів переходу від міжнародної співпраці до якісно нового етапу міжнародних економічних відносин –– початкової стадії регіональної торговельно-економічної інтеграції з ЄС; виокремлено принципи та елементи національної інтеграційної моделі; розроблено систему заходів у розрізі стратегічних напрямів переговорного процесу.

Проведена в роботі комплексна оцінка передумов укладання нової угоди з ЄС та результатів двосторонньої взаємодії на засадах співпраці вказує на необхідність формулювання середньотермінової стратегії євроінтеграційної політики України поза межами Спільноти з вимогою компліментарності відповідних заходів зовнішньої та внутрішньоекономічної політики.

На основі проведеного зіставлення потреб України щодо впровадження норм і стандартів ЄС (автор бере за основу розрахунки Світового банку, згідно з якими витрати на прийняття спільного доробку у ключових галузях протягом 2006-2015 рр. можуть становити близько 100 млрд. дол. США) із існуючою системою фінансування відповідних заходів, виявлено невідповідність між фінансовими потребами української економіки та наявними обсягами фінансування. Підтверджено, що зовнішні фінансові ресурси істотно обмежуються статусом некандидата та акумулюють наявні відносно невеликі за обсягами інструменти допомоги ЄС (окремих країн-членів та міжнародних організацій, програми Tacis, Європейського інструменту сусідства і партнерства) та позичковий капітал міжнародних фінансових інститутів (Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, Європейського інвестиційного банку). Окремо підкреслено, що поточна рецесія істотно зменшила інвестиційну спроможність підприємницького сектору –– як українського, так і іноземного, що разом із наявним розбалансуванням державних фінансів може спричинити відтермінування реалізації великих транскордонних інфраструктурних проектів.

З огляду на особливості економічних підходів ЄС та України до укладання угоди про асоціацію обґрунтовано основні елементи національної євроінтеграційної моделі, якими виступають поглиблена вільна торгівля (ЗВТ+), секторальне співробітництво, інституційне забезпечення впровадження спільного доробку ЄС, участь у регіональних багатосторонніх ініціативах, програмах і агенціях ЄС. Автором зазначено, що формула ЗВТ+, яка буде невід’ємною частиною майбутньої угоди про асоціацію, передбачає певну гнучкість з точки зору покриття та глибини впровадження норм і стандартів ЄС до національного законодавства, а із поглибленням інтеграційної взаємодії відповідно зростатимуть обсяги фінансування її реалізації. При цьому окремо акцентовано на статусі асоційованих відносин, що не мають прямого правового зв’язку із відкриттям перспективи членства в ЄС. Крім того, увагу було сконцентровано на ключовій відмінності українського проекту угоди, яка в експертному середовищі дедалі частіше називається її «доданою вартістю», а саме — включенням до розділів про секторальне співробітництво, що охоплюють екологічну політику, транспорт, оподаткування, сільське господарство та розвиток, додатків із графіками обов’язкового прийняття специфічних галузевих директив ЄС.

Участь України в регіональних багатосторонніх ініціативах зумовлена геополітичними кон’юнктурними чинниками, зокрема прийняттям Східного партнерства, що разом із приєднанням до окремих програм і агенцій ЄС (для України повністю чи частково відкриті 22 агентства та близько 20 програм) розглядаються як інструменти поглиблення та диверсифікації сфер інтеграційної взаємодії. Критерії доцільності участі країни в останніх зводяться до тих, що надають допомогу в адаптації та впровадженні законодавства в різних сферах і сприяють розбудові необхідних інституційних спроможностей, а також тих, які мають чітко визначений галузевий характер, що співпадає з пріоритетними для України секторами інтеграції.

Автором доведено, що розробка системи реалістичних інтеграційних зобов’язань та вимог має проводитися за умови дотримання шести принципів: концептуальна домінанта поглибленої інтеграції, гнучкість та вибірковість прийняття норм ЄС, зв’язування тарифів, застосування асиметричності, покладання економічно доцільних зобов’язань на ЄС, визначення часових меж перехідних періодів; а також узгодження відповідних заходів з програмами їх фінансування, адміністративною спроможністю виконання та позицією груп інтересів. Акцентовано, що селективна імплементація спільного доробку повинна реалізовуватись шляхом співставлення сфер адаптації на предмет чутливості до зовнішньої конкуренції та відповідних витрат.

За допомогою аналітичного методу прогнозування дисертантом проведено аналіз стратегічних напрямів інтеграційної взаємодії в контексті формату переговорного процесу та розроблено науково-обґрунтовані пропозиції щодо заходів проведення тарифної лібералізації, регулювання правил походження товарів та участі в існуючих зонах кумуляції, реформування системи технічного регулювання, темпів лібералізації державних закупівель, визначення сфер узгодження конкурентного законодавства, захисту прав інтелектуальної власності, прийняття екологічних стандартів ЄС.

Доведено, що пріоритетним серед окреслених заходів має бути реформа системи технічного регулювання. Показано, що імпорт інвестиційних товарів з метою модернізації українських підприємств стає дедалі більш організаційно-ускладненим та забюрократизованим, оскільки нові технології залишаються нелегальними до їх офіційного затвердження державними регуляторними органами. Підкреслено, що на сучасному етапі розвитку українські виробники не можуть повністю використати переваги міжнародної інтеграції: з одного боку, експортери мають виконувати як сучасні міжнародні, так і застарілі українські стандарти, з іншого –– деякі положення технічного регулювання суперечать зобов’язанням, які взяла на себе Україна перед СОТ. Таке регуляторне середовище негативно впливає на товарну структуру українського експорту до ЄС (у 2008 році на сировинні товари припадало 38,3%, а на промислові –– 52,4%, де переважає низькотехнологічний експорт з низькою часткою доданої вартості).

З огляду на євроінтеграційні устремління очікувана реформа технічного регулювання має враховувати принципи єдиного внутрішнього ринку ЄС (перенесення ключових положень Нового підходу, закріплення статусу добровільності стандартів, оптимізацію функцій регуляторних органів), а гармонізація стандартів має відбуватися шляхом дотримання комбінованої стратегії (передбачає поділ галузей на стратегічні, до яких застосовуватиметься повний переклад стандартів та адаптації до умов України, та нестратегічні, які можуть прийматися методом «обкладинки», коли здійснюється переклад назви, а текст самого стандарту залишається на мові оригіналу).
ВИСНОВКИ

У дисертації теоретично узагальнено та запропоновано розв’язання наукового завдання, що виявляється в обґрунтуванні ключових напрямів та параметрів євроінтеграційної стратегії України на основі комплексного аналізу сучасних тенденцій модифікації форм інтеграційної взаємодії та моделей регіональної інтеграції ЄС з третіми країнами. Проведене дослідження дає змогу сформулювати висновки теоретичного та практичного спрямування:

1.  Сучасний теоретичний доробок з проблематики міжнародної економічної інтеграції характеризується відмінністю підходів до визначення даного поняття. Вітчизняна наукова школа акцентує увагу на результаті процесу, описаного в класичній теорії, а саме –– формуванні цілісного господарського комплексу, тоді як західна школа в центр уваги ставить процес стирання відмінностей між господарюючими суб’єктами різної національної приналежності та поширення економічного лібералізму в зовнішньоторговельних політиках країн світу. Зіставлення класичної парадигми стадійності інтеграційних процесів із їх фактичним перебігом засвідчує, що більшість об’єднань функціонують в площині торговельної інтеграції, яка характеризується процесами поглиблення та диверсифікації, запозичення окремих елементів виробничої інтеграції, що не лише істотно розширює усталену схему інтеграційного процесу, а й зумовлює необхідність модифікації сучасних форм інтеграційної взаємодії.

2.  На сучасному глобальному етапі розвитку міжнародних економічних відносин інтеграційні процеси характеризуються зростанням кількості укладених двосторонніх торговельних угод, тенденцією започаткування нового міжрегіонального етапу інтеграції, трансформацією угруповань типу «Південь –– Південь» у «Північ –– Південь», розширенням та поглибленням сфер конвергенції.

3.  Класична тарифна лібералізація є лише одним із багатьох елементів сучасних інтеграційних угод, положення яких дедалі більше акумулюють окремі умови не тільки вільного руху товарів, а й послуг, капіталу, робочої сили, включають параторговельні сфери регулювання (конкурента політика, торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, врегулювання суперечок), що проявилося через ускладнення об’єднань торговельного типу і отримало назву «поглиблена інтеграція».

4.  Глибина торговельно-економічної інтеграції з ЄС зумовлюється системним процесом гармонізації законодавства третіх країн із правом ЄС. Окремі елементи поглибленої інтеграції використовуються в межах різних за формою середземноморській та турецькій інтеграційних моделях. Селективний характер прийняття норм ЄС має місце в альтернативній швейцарській моделі, а всеохоплююча конвергенція покладена в основу Європейської економічної зони.

5.  В умовах домінування політичних міркувань, відсутності досвіду і кваліфікованих спеціалістів у сфері торговельної політики та комерційної дипломатії уряди країн-кандидатів Центральної та Східної Європи не змогли ретельно проаналізувати потреби перехідного періоду та сформулювати систему обґрунтованих зобов’язань щодо коінтеграції до ЄС, що зумовило їх принципову згоду практично з усіма вимогами Союзу. Механізмом реалізації втіленої в положеннях Європейських угод концепції поглибленої інтеграції стало прийняття спільного доробку, що сприяло налагодженню системних внутрішніх реформ та дозволило створити сприятливе бізнес-середовище, залучити великі обсяги прямого іноземного інвестування та інтегруватися до регіональних виробничих мереж, наростити інституційну і адміністративну спроможність у країнах-кандидатах.

6.  Залучення європейських груп інтересів до процесу розробки спільних політик є формалізованим через процедуру консультацій із зацікавленими сторонами у процесі імплементації наднаціонального регулювання і набуває дедалі більшого значення в контексті торговельної політики ЄС, тоді як характер впливу на переговорні позиції та зміст торговельних угод може варіюватися залежно від інтересів суб’єктів лобіювання. Аналіз позицій найпотужнішої конфедерації європейського бізнесу щодо переговорів про створення зони вільної торгівлі з Україною дозволяє спрогнозувати окремі вимоги ЄС до нашої держави та зумовлює необхідність опанування досвіду представництва і захисту приватних інтересів вітчизняних підприємств шляхом участі (де є така можливість) в діяльності існуючих представництв європейського бізнесу.

7.  Аналіз передумов переходу від співпраці до торговельно-економічної інтеграції України та ЄС свідчить про домінування геополітичної складової, а необхідність формування курсу на реалізацію євроінтеграційної політики поза межами Спільноти зумовлюється відсутністю перспективи членства в Союзі. При цьому задекларовані механізми інтеграції шляхом укладання угоди про асоціацію, яка передбачатиме значно глибший зміст двосторонніх відносин, ніж Угода про партнерство та співробітництво, а з низки питань дозволить досягти глибшого рівня наближення до ЄС, ніж той, що передбачався в Європейських угодах, потребують розробки національної конвергентної моделі та формулювання стратегії реалізації відповідних заходів, узгоджених із джерелами їх фінансування та інституційною спроможністю реалізації.

8.  Формат національної моделі торговельно-економічної інтеграції з ЄС включає створення зони поглибленої вільної торгівлі та розвиток секторального співробітництва, домовленості в межах яких реалізуються шляхом імплементації спільного доробку та відповідного інституціонального забезпечення його впровадження. При цьому особливості геополітичної кон’юнктури сприяють появі двох додаткових компонентів інтеграційного процесу –– участі в регіональних багатосторонніх ініціативах та програмах і агенціях ЄС.



9.  Оскільки структурні особливості зовнішньої торгівлі України є несприятливими для прискореного входження України до економічного простору ЄС і потребують істотних змін, пріоритетом серед євроінтеграційних заходів має стати реформа технічного регулювання, яка уможливить зниження головних перешкод для українського експорту на міжнародних ринках –– нетарифних бар’єрів –– та створить сприятливі передумови для реалізації інвестиційно-інноваційної моделі економічного розвитку.
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка