Дидактична гра це цікава для її учасників навчальна



Сторінка1/20
Дата конвертації21.02.2016
Розмір5.51 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20
дидактична гра — це цікава для її учасників навчальна діяльнісЯІі в умовних ситуаціях, спрямована на формування знань, умінь та ялі вичок. Проте гра, як і будь-яка форма навчання, не може вважатися універсальною і єдиною. До використання гри на уроці потрібно ста? витися зважено, чітко уявляти її мету. Гра може тривати цілий урок або бути одним із його взаємопов'язаних елементів. ПеретворюватІІ урок у безперервний ланцюжок ігор не варто. На думку авторів, це суттєво послаблює його навчальне навантаження, перетворює гру на елементарну розвагу.

Домашнє завдання до уроків автори наводять у мінімальному варіанті, що повинен конкретизуватися вчителем (завдання за кон­турною картою, робочим зошитом, повідомлення, виконання пись­мового завдання тощо).

Тематичне оцінювання навчальних досягнень учнів як засіб визна­чення їхніх компетенцій за результатами опрацювання певного ма­теріалу є обов'язковим. Автори пропонують різноманітні запитання і завдання для його проведення. Проте конкретна форма проведен­ня уроків тематичного оцінювання може бути, звичайно, визначена лише самим учителем, відповідно до того, що і як було викладено під час розгляду теми.

Для того щоб допомогти учням краще орієнтуватися і засвоювати навчальний матеріал, автори пропонують учителеві активно вико­ристовувати класну дошку. Зокрема, доцільно дотримуватися певної постійної системи в записах. Буде корисним, якщо впродовж уро­ку перед учнями будуть знаходитися записані на дошці тема, план уроку, основні поняття і дати, домашнє завдання. Відповідно до цих складових розроблені конспекти окремих уроків.

Автори сподіваються, що пропонований посібник стане у нагоді як учителю-початківцю, так і досвідченому фахівцеві, спонукаючи його до творчої активності. Автори намагалися зробити посібник зручним і корисним у повсякденній роботі вчителя. Вони будуть удячні всім, хто висловить зауваження і пропозиції щодо його вдосконалення.

Із повагою автори

Тема. Вступ до нової доби історії українських земель. Мета: охарактеризувати зміст і завдання курсу історія України; і' визначити джерела і періодизацію; з'ясувати, як працю-

вати з підручником, атласом; розвивати в учнів інтерес до історії; виховувати повагу до історичного минулого своєї Батьківщини. Тип уроку: вступний. /Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал. -Основні поняття й терміни: історія, історичний факт, історична подія, іс-*' торія України, нова доба історії українських земель, істо-

ричні джерела, історичний час, хронологія, періодизація, ' політичне становище, козацька доба.

Основні дати: XVI—XIX ст. —історія Нового часу; кінецьXV — перша поло-\ вина XVII ст. — ранній Новий час, або ранньомодерна доба.

!$- ХІД УРОКУ-



£ організація навчальної діяльності ІШ1Шет«у«ш»»«

•;„ Учитель знайомить учнів із загальними питаннями організації )*навчальної діяльності під час вивчення нового курсу.

і'іі. вивчення нового матеріалу «тем»ж.шждаш1*?№«

Ц 1. Знайомство з підручником.

Колективна робота за підручником

Шляхом коментованого читання учні опрацьовують відповідний (^фрагмент параграфа.



Розповідь учителя

Учитель звертає увагу учнів, що надійним помічником під час ви-,вчення нового предмета для них стане підручник. За змістом підруч­ника вчитель знайомить учнів із його структурою, поділом на теми і параграфи.



( Матеріал підручника об'єднано в шість тем, кожна з яких містить від чотирьох до шести параграфів, що, у свою чергу, поділяються на декілька пунктів. Як ви вже знаєте з минулого року, історія, як і будь-яка інша наука, має власну термінологію, яку необхідно ро­зуміти. Підручник містить дати основних подій, визначення понять і термінів, інформацію про видатних історичних діячів. Працюючи на уроках і вдома, необхідно обов'язково перевіряти, чи правильно ви запам'ятали хронологію подій, імена осіб, нові поняття й терміни.

Важливу роль для розуміння матеріалу мають наведені в підруч­нику документи, ілюстрації, карти і схеми. Працюючи з відповід­ним параграфом, необхідно прочитати включений до нього документ

і відповісти на поставлені запитання. Розглядаючи ілюстрації, обов'язково звертайте увагу на підписи, які пояснюють зміст зобра­женого. Уміщені в підручнику схеми розкриють зв'язки між складо­вими певного історичного явища, пояснять його особливості тощо. Робота з історичною картою дозволить з'ясувати, де саме відбувалися події, про які йдеться в тексті, або які зміни вони спричинили.

Після кожного параграфа підручника розміщені запитання і за­вдання.

Закінчивши навчальну тему, ви матимете можливість підсумувати вивчений матеріал за наведеними після неї узагальнюючими завдан­нями. Тестові завдання до теми дозволяють вам самостійно перевіри­ти рівень своїх знань.

Я 2. Нова доба в історії України. Актуалізація знань учнів Що таке історія?

Розповідь учителя

У 8 класі ви, серед інших навчальних предметів, продовжите вивчення систематичного курсу історії,— як всесвітньої, так і історії України.

Як ми з'ясували, слово «історія» давньогрецького походження й перекладається як «дослідження», «оповідь про події». Давньо­грецький письменник і вчений Геродот, якого вважають «батьком іс­торії», називав «історіями» свої оповідання про греко-перські війни.

Термін «історія» має кілька значень. Історія як наука вивчає ми­нуле людських спільнот, що заселяли нашу планету від найдавніших часів і до сьогодення.

Учених, які досліджують те, що відбувалося в минулому людських спільнот, називають істориками. В основу їхньої цікавої, але й дуже складної праці покладені дослідження історичних фактів та історич­них подій.

Робота з термінами та поняттями*

Історичні факти — дійсні, не вигадані, випадки, які відбувалися насправді.

Історичні події — сукупність пов'язаних між собою важливих фак­тів суспільного життя, які становлять єдине ціле.

Розповідь учителя

Історія України є невід'ємною складовою всесвітньої історії. Це на­ука, що вивчає розвиток людського суспільства на українських землях у хронологічній послідовності та визначає його основні закономірності. Вона досліджує історію українського народу, його боротьбу за державну незалежність та пов'язані з нею подвиги, драми, тріумфи і трагедії.

* Ці та інші визначення термінів і понять учні записують у зошит протягом усього навчального року.

Історична наука не стоїть на місці. Завдяки новим відкриттям вона оновлює й поглиблює наші знання про історичні події. На основі до­сліджень учених-істориків створено навчальний предмет «історія Ук­раїни», вивчення якого ви продовжите цього року. Він відображає сучасне бачення минулого нашої Батьківщини.



Актуалізація знань учнів

1) Який період історії України ви вивчали минулого року? На­звіть його хронологічні межі.

2) Які події середньовічної історії України вам запам'яталися найбільше?

Розповідь учителя

У 8 класі ви продовжите вивчати курс історії України. Розглядаю­чи особливості розвитку суспільства на території нашої держави, ви | познайомитесь із подальшою історією українського народу. | Історія України, як ви вже знаєте, поділяється на певні історичні v" періоди — етапи її політичного, суспільного й культурного розвит-I ху, що характеризуються визначними подіями, явищами, процесами І тощо. У попередніх класах ви, відповідно до існуючої на сьогодні пе­ріодизації, вивчали давню й середньовічну історію України. (Учитель І .звертає увагу на таблицю.)

Періодизація історії України

Назва періоду

Хронологічні межі

Характеристика

Стародавня історія

Близько 1 млн років тому — IV ст. н. е.

Найтриваліший період, що охоплює по­дії від/появи людей на території Украї­ни і до Великого переселення народів

Середньовічна історія

V ст. н. е. — кі­нець XV ст.

Розповідає про події, що відбувалися в період від Великого переселення слов'ян і до.кінця XV ст.

Нова історія

XVI—XIX ст.

Характеризує розвиток українських земель у XVI—XIX ст.

Новітня істо­рія

XX — початок

XXI ст.


Знайомить із подіями від початку XX ст. і до сьогодення

І Робота з термінами та поняттями

) Історична періодизація — поділ історії на певні періоди, що є історич­ними етапами суспільного або культурного розвитку країн та народів і характеризуються визначними подіями, явищами або процесами.



Розповідь учителя

Цього року ви розпочинаєте вивчати нову історію України й поз-'найомитесь із подіями, що відбувалися на наших землях у XVI— : XVIII ст. Історія України є складовою всесвітньої історії, у якій нова історія поділяється на ранній Новий час, або ранньомодерну добу

7

(кінець XV — перша половина XVII ст.). і Новий час, або модерну добу (друга половина XVII—XIX ст.). Історія України, яку ви вивчатимете у 8 класі, познайомить вас із добою раннього Нового часу й першою частиною історії Нового часу на території нашої держави. Події, що відбувалися в цей час в Україні, відображають як загальні тенден­ції, притаманні всесвітній історії цього часу, так і мають особливості, пов'язані зі специфікою розвитку суспільства на цих землях.



Звернути увагу!

Період, який ви вивчатимете, називають козацькою добою в іс­торії нашої держави. Саме українське козацтво стало визначальним чинником суспільного розвитку цього часу. Одним із головних здо­бутків цього періоду було виникнення Української козацької держа­ви — Гетьманщини, що утворилася внаслідок Національно-визволь­ної війни українського народу середини XVII ст. Ви матимете також можливість познайомитись із багатьма непересічними історичними особистостями цього часу — козацькими ватажками, діячами церк­ви, ученими, митцями тощо. Усі вони були творцями історії Украї' ни цієї доби. Дізнавшись про їхню діяльність, ви переконаєтесь, як багато вони зробили для своєї Батьківщини. Адже в ті далекі часи закладалися підвалини нашої сучасної державності.

Пізнання минулого відбувається на основі вивчення й аналізу до­слідниками історичних джерел.

Робота з термінами та поняттями

Історичні джерела — усе, що було створено людиною в процесі своєї діяльності й збереглося до наших днів, що дозволяє вивчати ми­нуле людського суспільства і відображає його історичний розвиток.



Розповідь учителя

Досліджуючи різноманітні історичні джерела, учені дізнаються про те, яким було життя людей у різні історичні періоди. Існують різні типи історичних джерел, серед яких основними є речові, усні, писемні, мовні, етнографічні, фото- і кінодокументи. Кожне окреме джерело відображає лише один бік минулого і містить обмежений обсяг історичної інформації. Оскільки творцями всіх пам'яток ми­нулого були люди, то історичні джерела відображають їхнє бачення і сприйняття подій. Унаслідок цього повну картину життя людей у певний період можна відтворити лише шляхом поєднання й порів­няння інформації з різних історичних джерел.



Робота з таблицею

Основними історичними джерелами, за якими вчені досліджують історію України, є речові, писемні, усні, мовні та етнографічні.

Звернути увагу!

Головне місце серед джерел вивчення нової доби посідають писемні.

8

Джерела вивчення середньовічної історії України



Речові джерела

Усні джерела

Етнографічні джерела

Писемні джерела

Мовні джерела

Залишки буді- • вель, поховання, знаряддя праці, побуту,зброя, прикраси тощо

Легенди, би­лини, пере­кази, казки, пісні тощо

Пам'ятки, які містять відомості про особливості буття, культури і звичаї народу

Літописи, документи, договори тощо

Відомості з історії розвитку мови

Запитання

1) Що таке історична періодизація?

2) На які періоди поділяється історія України?

3) Що таке історичні джерела?

4) Які існують типи історичних джерел?

5) Яким типам історичних джерелам надають перевагу під час >• вивчення історії українських земель нової доби?

'

Щ 3. Політичне становище українських земель у першій половині (; XVI ст.

['. Розповідь учителя (супроводжується демонстрацією карти) \ Наприкінці XV — у першій половині XVI ст. українські землі перебували у складі різних держав. Переважна більшість, а саме Ііідляшшя, Волинь, Східне Поділля (Брацлавщина) і Київщина, вхо­дили до складу Великого^хнязівства Литовського. Галичина, Белзщи-^на, Холмщина і Західне Поділля належали Польському королівству. і-Від середини XIV ст. Буковина належала/Молдавському князівству. У1514 р. Молдавське князівство разом з українськими землями пот-Ірапило в залежність до Османської імперії. Турецька влада створила Іна Буковині військово-адміністративну одиницю — Хотинську райю. Закарпаттям із XIII ст. володіло Угорське королівство. Унаслідок по­разки від турок-османів під Могачем у 1526 р. Угорщина втратила свою незалежність, а Закарпаття поділили Австрійські Габсбурґи і(західна частина) і залежне від турок-османів Трансільванське (Се-Ііиградське) князівство (східна частина).

У Криму та частині Північного Причорномор'я від середини XV ст. існувала держава татарського народу — Кримське ханство, яке з 1478 р. було васалом Османської імперії. Чернігово-Сіверщина ^внаслідок московсько-литовських війн кінця XV — початку XVI ст. "увійшла до складу Великого князівства Московського.



iii. закріплення нових знань учнів :£й^^Л»Лі... . . .. г- - і

Бесіда за запитаннями

1) У чому полягає зв'язок між історією України як наукою і нав­чальним предметом?

2) Для чого історії України, як і всесвітню, поділяють на періоди?

3) На які дві частини поділяється Нова історія?

4) Чому період кінця XV—XVIII ст. в українській історії назива­ють козацькою добою?

5) Який тип джерел є головним у дослідженні нової доби історії України?

6) Які події вивчає нова доба історії України?

7) Яким було політичне становище українських земель на почат­ку доби Нової історії?

8) У складі якої держави перебувала більша частина українських земель у першій половині XVI ст.?

iv. підсумки уроку тшшттшттшшшттшшшшшшштшшштшшш

Вивчати історію необхідно, оскільки без знання свого минулого ми не зможемо зрозуміти сучасність і спрогнозувати майбутнє. Історія України містить чимало цінного для розуміння сьогодення.

В Україні в минулому відбувалися процеси, схожі з тими, що від­бувалися в інших частинах Європи та світу. Тому історію України, як і всесвітню історію, поділяють на стародавній, середньовічний, новий і новітній періоди.

Довідатися про різні події минулого можна, лише поєднуючи ін­формацію, отриману з різних історичних джерел.

У 8 класі ми вивчатимемо першу частину Нової історії України, що охоплює події XVI — першої половини XVIII ст. Цей період ук­раїнської історії називають козацькою добою, підкреслюючи тим са­мим визначальну роль козацтва у його подіях.

Українські землі упродовж першої половини XVI ст. входили до складу різних держав, що обумовлювало певні особливості їхнього розвитку.

V. домашнє завдання

Опрацювати вступну частину підручника.



<» Тема. Соціальна структура українського суспільства та еконо­мічне життя.

Мета: дізнатися, якими були основні верстви тогочасного ук­раїнського суспільства; порівнювати становище непри-вілейованих і привілейованих груп населення; характе­ризувати особливості тогочасного економічного життя українських земель; розвивати в учнів уміння аналізувати та зіставляти історичні події та робити висновки; вихову­вати почуття патріотизму, інтерес і повагу до історичного минулого своєї держави. Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

10

Обладнання: підручник, схема соціального устрою, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.



Основні поняття й терміни: соціальна структура суспільства, шляхта, князі, бояри, зем'яни, слуги, данники, тяглі, фільварок, магдебурзьке право, «Устави на волоки».

Основні дати: 1528 р. — здійснення «полису земського»; 1529 р. — Пер­ший Литовський статут; 1557 р. — «Устави на волоки»; 1566 р. — Другий Литовський статут.

ХІД УРОКУ



і. організація навчальної діяльності

ii. вивчення нового матеріалу

Актуалізація знань учнів

1) Що таке соціальна структура суспільства?

2) Якими були основні верстви населення українських земель у другій половині XIV—XV ст.?

3) Які верстви населення українських земель другої половини XIV—XV ст. були привілейованими, а які — ні? Чим відрізня­лося їхнє становище?

■ 1. Соціальна структура населення українських земель Розповідь учителя (супроводжується роботою зі схемою) У першій половині XVI ст. соціальна структура українського су­спільства мала становий характер.

Становий поділ українського суспільства на початку XVI ст.

Становий поділ

Привілейований стан

Шляхта

Напівпривіле-йований стан



Духівництво

Князі Пани Зем'яни Бояри

Непривілейо-ваний стан

Міщани


Церковні ієрархи Парафіяльні священики

Селяни


Патриціат

Бюргерство

Плебс

«Похожі» («вільні») «Непохожі» («отчичі»)



Робота з термінами та поняттями

Соціальні стани — великі групи людей, що мають закріплені зако­ном права та обов'язки, відрізняються своїм політичним становищем і наявністю привілеїв.

Привілей — пільга, право, надане володарем окремим особам, гру­пам людей, станам.

Розповідь учителя

Основними станами в тогочасній Україні були шляхта, духівницт­во, міщани й селяни. За своїми правами стани поділялися на при­вілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані.

Коментар до схеми

Вершину панівного стану — шляхти — посідали нащадки удільних князів Рюриковичів і Гедиміновичів. Вони становили замкнену групу, до якої не можна було увійти завдяки заможності чи найвищим державним посадам. Князівські роди поділялися на «княжат головних», до яких належали Острозькі, Заславські, Сангушки, Чарторийські, Корецькі, Гольшанські-Дубровицькі, та «княжат-повітовників». Перші не підля­гали дії місцевої адміністрації, мали право входити до великокнязівської ради й виступати у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами. їм належали спадкові землеволодіння, де вони мали право судити своїх підданих, встановлювати податки й повинності, надавати підлеглим землю за умови несення служби. Другі таких прав і привілеїв не мали, а їхні збройні загони виступали у складі повітового ополчення, підпорядкованого місцевій адміністрації.

До панів належала заможна шляхта, яка не мала князівських ти­тулів, але вирізнялася давністю походження, спадковим землево­лодінням і певними привілеями.

Робота з термінами та поняттями

Шляхта — привілейований панівний стан у Польщі, Литві, на ук­раїнських та білоруських землях, які в XIV—XVIII ст. належали Ве­ликому князівству Литовському чи Речі Посполитій.



Розповідь учителя

До середньої і дрібної шляхти належали зем'яни й бояри. Це була залежна від князів і панів верства, представники якої здобували шля­хетство і право на володіння землею, відбуваючи військову (боярську) службу зі^своїми загонами кіннотників або особисто.

1528 р. було проведено «попис земський» (перецис шляхти). По­силання на цей «попис» стало від цього часу доказом шляхетства. Водночас терміни «зем'янин» і «боярин» замінили на єдиний — «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не було визнано, втратили права на привілеї і злилися із селянством.

Права і привілеї шляхти були закріплені прийняттям збірок за­конів — Литовських статутів. Перший Литовський статут 1529 р. узаконив поділ шляхетства на шляхту, яка отримувала землі за служ­бу, і магнатів — князів і панів, що володіли містами, містечками і ве­личезними землями за спадковим правом, підпорядковувалися лише великому князеві й мали власні військові загони. Другий Литовський



12

статут 1566 р. збільшив обсяг прав службової шляхти, зрівнявши її з магнатами. Шляхта отримала можливість брати участь в управлінні державою завдяки участі в роботі повітових сеймиків (місцевих станово-представницьких органів) і Великому вальному (загальному) сеймі.

Привілейованим станом українського суспільства було духівницт­во, що становило майже десяту частину всього населення. Духівниц­тво не підлягало дії світського суду, у разі потреби його справи роз­глядалися у спеціальному суді єпископа. Воно поділялося на вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.), які обіймали свої посади' лише за дозволом великих князів литовських і польських королів, та нижче парафіяльне духівництво. Становище Яижчого духівництва було залежним від шляхти і магнатів, на зем­лях яких розташовувалися їхні парафії.

*\" До напівпривілейованого стану належало міщанство, що мало ?привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття /ремеслами й торгівлею. Проте міщани були також зобов'язані спла­нувати податки, виконувати повинності на користь приватних влас­ників міст або держави.

Найзаможнішою частиною населення міст був патриціат, що скла­дався з найбагатших купців, лихварів і ремісників. До бюргерства, або і середньої за рівнем заможності частини міщанства, належали цехові ! майстри і більшість купецтва. Основою соціальної піраміди міського населення був плебс, який складався з дрібних ремісників і торговців.

Переважну більшість населення українських земель (близько 80 %) складало селянство, що було яепривілейованим станом. За Своїм правовим становищем воно поділялося на «похожих» (або «вільних») селян і «непохожих» (або «отчичів»). Правом безпереш­кодного переходу від одного землевласника до іншого користувалися лише останні. «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працюва-'•' ли в господарстві пана.



Цікаво знати

За наполяганням магнатів і шляхти влада встановлювала різноманітні обмеження на перехід селян. Зокрема, у Галичині перейти від одного пана до іншого селянин міг лише в дні Різдва за умови сплати викупу — копи грошей, • міри пшениці, чотирьох «руських» сирів тощо. Пізніше було встановлено, що селянин може залишити маєток пана, лише посадивши на землю замість себе іншого господаря.

За характером виконуваних повинностей селяни поділялися на три групи. Слуги були особисто вільними селянами, які за службу своєму володарю отримували землю і звільнялися від інших повин­ностей. Від селян-слуг походили деякі дрібні шляхтичі. Більшість селянства становили данники. Це були вільні селяни, які сплачува­ли державі данину (чинш) натурою або грошима. Тяглими селянами називали тих, які не мали власної землі й за користування землею

відбували відробітком повинності на користь держави або землевлас­ників зі своїм «тяглом» (робочою худобою). Вони були як вільними, так і прикріпленими до своїх наділів.

■ 2. Розвиток сільського господарства. Фільваркове господарство. Розповідь учителя

Основою сільського господарства на українських землях було земле­робство. Рівень його розвитку в різних місцевостях був не однаковим. На Галичині, Волині, Поділлі та в центральних районах Київщини пере­важала трипільна система землеробства, а на Поліссі, півдні Київщини і Переяславщині зберігалися менш продуктивні двопільна й перелогова системи. Поступово набувають поширення більш досконалі знаряддя праці. Поряд із сохою стали використовувати плуг із залізним лемешем, у який запрягали волів. Трипільна система й плугова оранка здебільшого застосовувалися в господарствах магнатів і шляхти.

Крім землеробства, у цей період розвивалися тваринництво, го­родництво, садівництво і бджільництво. Не втрачали свого значення в господарському житті також рибальство й мисливство.

На українських землях у складі Великого князівства Литовського сільське господарство мало переважно натуральний характер. Сіль­ськогосподарські продукти вироблялися в основному для власних потреб. Торгівля ними, особливо з іншими країнами, майже не велася.

Сільське господарство українських земель у складі Польського ко­ролівства поступово переорієнтовувалося на потреби європейського ринку, де зростав попит на продукцію промислів і сільського госпо­дарства. У Західній Європі в XVI ст. внаслідок Великих географіч­них відкриттів відбувалася «революція цін» (про неї ви дізнаєтесь зі всесвітньої історії). Вона практично не зачепила Центральну й Східну Європу, де ціни на продукти харчування були на порядок нижчими. Це сприяло збільшенню шляхтою виробництва зерна на продаж на українських землях, яка стала створювати фільварки, збільшувати панщину й відбирати землю в селян. Одночасно з цим зростала кіль­кість «непохожих» селян, с

Робота з термінами та поняттями

Фільварок — хутір, маєток, велике шляхетське господарство, орієнтоване на ринок. Був багатопрофільним господарством, у яко­му вся земля належала панові і який базувався на праці селян, що відробляли тяглову службу або панщину.



Розповідь учителя

Поширенню фільваркової системи господарювання на українських землях у складі Великого князівства Литовського сприяло здійснення заходів за «Уставою на волоки* (1557 p.), підписаною польським ко­ролем і великим князем литовським Сиґізмундом II Августом. Згідно з документом, усі земельні володіння великого князя вимірювали­



14

ся й ділилися на однакові ділянки — волоки. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялася між селянами. За користування волокою тяглові селяни з усіма до­рослими членами своєї родини повинні були відпрацьовувати два дні панщини у фільварку.

Звернути увагу!

Волочна реформа зруйнувала давню форму користування землею сільською громадою й замінила її на подвірну. Збільшилися повин­ності селян, обмежилися їхні права переходу. Селян фактично позба-. вили права користуватися лісами, зменшили площу земель спільного користування (пасовиська, луки).

У другій половині XVI ст. волочна система землекористування „була розповсюджена на землі шляхти і церкви. Фактично відбулось ' і прикріплення селян до землі й землевласника — запроваджувалося кріпацтво.

Робота з термінами та поняттями

Кріпацтво — це система правових норм, які встановлювали залеж­ність селянина від землевласника й право останнього володіти селя-, нином-кріпаком як власністю.



Проблемне запитання

Поясніть, чи існує зв'язок між відкриттям X. Колумбом Америки і поширенням фільваркової системи на українських землях у XVI ст.?



н 3. Розвиток міст, ремесел і торгівлі Розповідь учителя

У XVI ст. на українських землях зростали й розвивалися міста. Най­більше міст було на західноукраїнських землях. На Східному Поділлі та Київщині їх було набагато менше через постійну загрозу татарських набігів. Найбільшим містом був Київ, де жило близько 6 тис. осіб. Ве­ликими й середніми містами (200—700 будинків) вважалися Брацлав, Кременець, Вінниця, Житомир, Луцьк, Острог, Львів тощо.

Чимало міст перебувало в залежності від магнатів і церкви. Існу­вали також міста, підпорядковані польським королям і великому князеві литовському. Державна влада намагалася сприяти їхньому розвитку, оскільки міста сплачували великі податки й захищали від нападів татар. Наприкінці XV — на початку XVI ст. на українські землі стало поширюватися магдебурзьке право.

Робота з термінами та поняттями

Магдебурзьке право — німецьке міське право доби Середньовіччя, за яким міста звільнялися від управління й суду приватних власни­ків або державних урядників та створювали власні органи міського самоврядування.



Розповідь учителя

Міста, що здобували магдебурзьке право, управлялися магістра­том — становим виборним органом самоврядування, що складався з ради (адміністративного органу й суду в цивільних справах) та лави (суду в кримінальних справах). Раду очолював бурмістер, а лаву—війт.

Магдебурзьке право надавали містам польський король, великий князь литовський, а пізніше й великі магнати. Протягом XV — першої половини XVI ст. таке право мала більшість великих міст України.

Міста були осередками ремесла й торгівлі. У середині XVI ст. налі­чувалося вже понад 130 різноманітних спеціальностей, із них близь­ко 80 були безпосередньо ремісничими. Водночас більшість жителів міст також не припиняли займатися сільським господарством.

На українських землях у складі Польського королівства переваж­на більшість міських ремісників об'єднувалися в цехи. При цьому для православних міщан доступ до цехів ускладнювався. Позацехо­вих ремісників, що не мали можливості вступити до цехів, називали партачами (від латин, «осторонь»). Цехи всіляко боролися з ними. В українських містах на території Великого князівства Литовського цехи були менш поширені.

У XVI ст. тривав подальший розвиток торгівлі. Основними форма­ми торгівлі були ярмарки, що відбувалися кілька разів на рік у вели­ких містах, торги, які проходили кілька разів на тиждень, і щоденна торгівля в міських крамницях. Купці в містах створювали об'єднання на зразок ремісничих цехів.

Активно розвивалася міжнародна торгівля. Через українські землі проходили торговельні шляхи, якими східні й московські товари, а та­кож, продукти місцевого виробництва везли до країн Центральної та Західної Європи. З українських земель на захід везли віск, мед, зерно, шкіру, худобу, солону рибу, сіль, деревину. Натомість завозилися одяг, ремісничі вироби, вина, залізо, папір, зброя, західноєвропейські тканини (атлас, оксамит, сукно, полотно) тощо. Центрами міжнародної торгівлі стали Київ, Львів, Луцьк, Кам'янець-Подільський.

Робота з документом

Повідомлення литовського дипломата Михайла Литвина : про розвиток торгівлі в Києві в середині XVI ст.

Київ дуже багатий на іноземні товари, бо нема шляху більш звичного, як давня, давно прокладена й добре відома дорога, що веде з чорноморського порту, міста Кафи, через ворота Таврики, на Таванську переправу на Дніпрі (Тавань — острів у нижній течії Дніпра — авт.), а звідти степом у Київ; цією дорогою відправляють з Азії, Персії, Індії, Аравії, Сірії на північ у Московію, Псков, Новгород, Швецію й Данію всі східні товари, а саме: коштовне камін­ня, шовк і шовкові тканини, ладан, пахощі, шафран, перець й інші прянощі. Цією дорогою часто ідуть іноземні купці: вони створюють загони іноді в ти­сячу осіб, які називаються караванами, і супроводять обози, що складаються з численних навантажених возів і нав'ючених верблюдів...

16

При приході каравану значні прибутки здобувають київські жителі: воє­води, митники, купці, міняйли, човняри, візники.-трактирники й шинкарі, і це не викликає нічиїх скарг...



У непоказних київських хатах зустрічається не тільки достаток, але на­віть величезна кількість плодів, овочів, меду, м'яса, риби, понад те унаслідок вищезазначених причин вони так переповнені дорогими шовковими ткани­нами, коштовним камінням, соболиними та іншими хутрами, а також пря­нощами, що мені самому доводилося бачити шовк, який обходився дешевше, Ніж льон у Вільні, і перець, дешевший за сіль.

Запитання до документа

1) Визначте за картою маршрут торговельних караванів із КгАїму до Києва, описаний у документі. ; 2) Із яких країн і куди везли товари через Київ?

3) Які товари купецькі каравани привозили до Києва? ■> 4) Як розвиток торгівлі, за спостереженнями автора документа, впливав на життя киян?



і

W

. закріплення нових знань учнів шшшшшшшшшшшшшшшшшшт

Бесіда за запитаннями ^

1) Що таке соціальний стан? ^

2) Якими були основні стани українського суспільства на початку XVI ст.?

3) Коли було прийнято Перший та Другий Литовський статути?

4) На які групи за рівнем заможності поділялося мііцанство?

5) Представники якого стану складали більшість населення ук­раїнських земель?

6) На які групи поділялося селянство да виконанням повиннос-тей? і

7) Що таке фільварок?

8) Коли було прийнято «Устави на волоки»?

9) Як управлялися міста, що здобули магдебурзьке право?

10) Які форми торгівлі існували в XVI ст. в Україні?

Завдання

Складіть таблицю «Становий поділ українського суспільства на |рочатку XVI ст.».



Стан

Правове становище







f iv. підсумки уроку

У XVI ст. населення українських земель поділялося на стани. Ко­жен стан мав свої права, привілеї та обов'язки.

У першій половині XVI ст. остаточно сформувався правовий статус шляхти.

Найчисленнішим і найбільш безправним станом українського су­спільства було селянство.

Втягування українських земель у європейський ринок сприяло зростанню попиту на продукцію сільського господарства й появі філь­варків. „ .

Українські міста в XVI ст. зростали, багатіючи на розвитку ремесла й торгівлі. Розгортався процес набуття містами магдебурзького права.



v. домашнє завдання «жжтін^^

Опрацювати відповідний параграф підручника.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка