Дидактична гра це цікава для її учасників навчальна



Сторінка12/20
Дата конвертації21.02.2016
Розмір5.51 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   20
Тема. Розкол козацької України. Андрусівське перемир'я. Мета: з'ясувати причини громадянської війни, що спалахну­ла в Україні, і призвели до її розколу на Правобережну і Лівобережну Гетьманщину; дати оцінку Андрусівському перемир'ю; формувати уміння аналізувати, узагальнюва­ти та критично оцінювати історичні процеси; виховувати в учнів почуття патріотизму та громадянської свідомості. Тип уроку: комбінований.

бладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал, новні поняття і терміни: громадянська війна, Руїна, Правобережна Гетьманщина, Лівобережна Гетьманщина, Андрусівське перемир'я.

новні дати: 1659 р. — укладення україно-московських Переяслав­ських статей; 1660 р. — укладення україно-пбльського Слободищенського трактату; 1663 р. — поділ Україн­ської держави на Правобережну і Лівобережну; жовтень 1663 — березень 1664 рр. — похід польсько-татарсько-українського війська на Лівобережжя на чолі короля Яна Казимира; 1664—1665 рр. — антипольське й анти­гетьманське повстання на Правобережжі; 1665 р- — укла­дення Московських статей; ЗО січня 1667 р. — укладення Андрусівського перемир'я між Московською державою і Річчю Посполитою.

ХІД УРОКУ



Організація навчальної діяльності

перевірка домашнього завдання ШШШИШШШШШШШШШШШШШШ

Дидактична гра «Незакінченеречення»

Правила гри. Учитель наводить учням речення за змістом вивче-го матеріалу, які не мають завершення. Учні повинні додати від-ідне змістове закінчення. Можна проводити з класом у цілому або мими учнями. Використання гри на початку уроку відіграє роль ктивної інтелектуальної розминки, налаштовує учнів на сприй-я нового матеріалу.

1) І. Виговський став гетьманом...

2) У соціальній політиці І. Виговський дотримувався... ) Антигетьманську опозицію очолили...

.) Для придушення антигетьманського повстання І. Виговський використав...

Гадяцький договір, укладений в ... між передбачав... Україно-московська війна була спричинена... Вирішальна битва україно-московської війни 1658—1659 рр. відбулася в ... р., у якій перемогу отримала... І. Виговський утратив гетьманську булаву в результаті...

в)

вивчення нового матеріалу

І. Гетьманство Ю. Хмельницького. Поділ українських земель на Лі­вобережну і Правобережну Україну. Розповідь учителя

ЇІісля обрання гетьманом Ю. Хмельницький вирішив налагодити вні відносини з Московською державою. Прихильники Ю. Хмель­

165


ницького на раді в Жердовій Долині неподалік Трахтемирова розро­били проект майбутнього договору, за яким погоджувалися визнати владу московського царя. Статті передбачали, зокрема, поновнення союзу з Москвою, включення до складу козацької держави Північної Чернігівщини, заборону перебування на її території московських вій­ськ і воєвод (за винятком Києва), вільне обрання гетьмана, скасуван­ня заборони на проведення самостійної зовнішньої політики тощо.

Однак під час переговорів у Переяславі московські воєводи відхи­лили український проект і нав'язали новий договір, що отримав на­зву Переяславські статті 1659 р. (фактично, це були сфальсифіковані Березневі статті 1654 р. з додатком до них нових пунктів).

Основні положення Переяславських статей 1659 р.

— Позбавлення права старшини без дозволу царя переобирати гетьмана.

— Утрата гетьманом права самостійно призначати, звільняти чи засуджувати до страти старшину й полковників.

— Розміщення московського війська, окрім Києва, у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані.

— Підпорядкування Київської митрополії Московському патріар­ху (цю статтю пізніше було скасовано).

— Заборона українському уряду підтримувати дипломатичні зно­сини з іншими державами й організовувати військові походи без доз­волу Москви.

Переяславські статті викликали глибоке обурення в більшості ко­заків.

Робота з документом

Із Переяславських статей (17 жовтня 1659 р.)

4) Без указу і без повеління великого государя, його царської величності, самому гетьману з усім Військом Запорозьким у війну нікуди не ходити і пол­ками великими і малими людьми Війська Запорозького ніяким околишнім державам не допомагати...

5) Великий государ, його царська пресвітла величність, наказав бути в своїх царської величності черкаських містах: в Переяславі, в Ніжині, в Чер­нігові, в Бряславлі, в Умані своїм царської величності воєводам з ратними людьми для захисту від ворогів, а тим воєводам у військові права і вольності не вступати,... у полковницькі побори воєводам не вступати. ...а розміщати­ся государевим ратним людям у всяких жителів, крім реєстрових козаків.

7) ...а самим самостійно гетьмана без указу царської величності не змі­нювати; також і гетьману без ради і без ухвали усього простого люду, в пол­ковники та інші начальні люди нікого не обирати...; також тих полковників гетьман без ради не повинен відставляти....

12) ...також і всіх полковників та інших начальних людей обох боків Дніп­ра не повинен гетьман на горло карати, без посланого на суд від царської ве­личності. ...

17) Щоб у всіх містах із війтів, збурмистрів, з міщан корми і підводи одер-ати тим людям, які надсилатимуться від великого государя.... а всякими ями, якими вони володіли за королівськими привілеями, надалі володі-ними, як і раніше.

Запитання до документа

1) Які обмеження повноважень гетьмана вводилися за договором?

2) За чий рахунок мають забезпечуватися російські війська та урядовці? У яких містах вони розміщуються?

3) Які привілеї залишаються за козаками та іншими жителями України?

Розповідь учителя

Тим часом Річ Посполита і Московська держава готувалися до _ої війни, щоб остаточно завершити боротьбу за українські землі. Воєнній кампанії 1660 р., яка отримала назву Чуднівська (вирі-на битва відбулася в районі Чуднова), на Правобережній Україні сько-татарська армія завдала поразки московсько-українській, ітичним наслідком цього став перехід Ю. Хмельницького на бік яків і підписання Слободищенського трактату 1660 р. Його було ієно на основі Галицької угоди, але з деякими змінами: вилучено статтю про Руське князівство;

гетьман був зобов'язаний надавати військову допомогу Речі шолитій у її війнах з іншими державами;

підтверджувалася заборона гетьману вести самостійну зовніш-політику;

— польській шляхті й магнатам поверталися всі маєтності на ук-"нських землях. Звернути увагуі

Укладення Слободищенського трактату спричинило' політичний -кол українського суспільства. Якщо на Правобережжі козацька і, що відбулась восени 1660 р. в Корсуні, схвалила його умови, то "аки деяких лівобережних полків відмовилися їх підтримати й об-іи своїм наказним гетьманом переяслівського полковника Я. Сом-який був рідним дядьком Юрія. Ю. Хмельницький за допомогою ар спробував відновити свою владу на Лівобережжі й усунути від і Сомка, що спирався на допомогу московських військ. Проте це _е погіршило ситуацію: у травні 1661 р. майже все Лівобережжя нало владу Москви. Наприкінці 1662 р., зневірившись у власних іивостях об'єднати під своєю булавою всю Україну, Ю. Хмельни-"ий зрікся гетьманства й постригся в ченці під ім'ямТедеон.



(Цікаво знати

1664 р. польський уряд звинуватив Ю. Хмельницького в зраді й ув'яз-1 його до Марієнбурзької фортеці. Після звільнення в 1667 р. він жив манському монастирі. Брав участь у повстанні Суховія і Ханенка проти

167


П. Дорошенка. Але в 1670 р. (за іншими джерелами 1673 р.) Ю. Хмельни­цького захопили кримські татари і відправили до Константинополя. Після ув'язнення в Едичкульській в'язниці Ю. Хмельницький був архімандритом одного з грецьких монастирів. За посередництвом французького посла (мар­кіза де Ноантель) турецький уряд намагався використати Ю. Хмельницького для закріплення свого володіння на Правобережній Україні.

У цей час остаточно склався поділ території України на Право­бережну, яка визнавала польську владу, і Лівобережжя, підвладне Московській державі. В обох частинах Української держави в 1663 р. було встановлено окремі гетьманати:

— на Правобережжі в січні 1663 р. козацька рада в Чигирині об­рала гетьманом Павла Тетерю (1663—1665 рр.);

— на Лівобережжі після нетривалого гетьманування Я. Сомка (1662 р.), якого невизнала Москва, 27 червня 1663 р. на Чорній раді в околицях Ніжина обрали гетьманом Івана Брюховецького (1663— 1668 рр.). v

Отже, українська держава розпалася на дві частини з протилеж­ною політичною орієнтацією, що боролися між собою: одна — на боці Польщі, друга — на боці Москви. Українська державність опинилася у стані глибокої кризи. Незабаром цей розподіл був закріплений.

■ 2. Спроба П. Тетері об'єднати Правобережну і Лівобережну Геть­манщину.



Розповідь учителя

Після обрання гетьманом Тетеря спробував об'єднати Правобереж­ну і Лівобережну Гетьманщину. Він намагався схилити на свій бік Я. Сомка та інших лівобережних старшин. Аде останні не бажали ді­литися владою. Тоді П. Тетеря разом із татарами та поляками спро­бував силою підкорити Лівобережжя.



Постать в історії

П. Тетеря мав шляхетське походження і добру освіту. У 40-х рр. XVII ст. служив канцеляристом у Луцьку. Із початком Національно-визвольної вій­ни приєднався до повсталих, згодом став Переяславським полковником. Б. Хмельницький довіряв йому важливі дипломатичні завдання. Він був од­ним з авторів Галицької угоди.

У жовтні 1663 р. на Лівобережну Україну вторглося польське вій­сько на чолі з королем Яном Казимиром, татари і правобережні ко­зацькі полки на чолі з П. Тетерею. Похід Лівобережжям тривав до березня 1664 р. і зазнав цілковитої поразки. Це було востаннє, коли Польща намагалася відновити владу над Лівобережжям і коли її вій­сько вступало на цей берег Дніпра.

Повернувшись із невдалого походу, польська шляхта завзято по­чала відновлювати шляхетські порядки. У відповідь спалахнуло ан-типольське повстання, до якого доклав руку й І. Виговський, що на­

агався усунути П. Тетерю від влади. Повстанців очолили кошовий

аман І. Сірко, полковники Василь Верениця, Василь Дерик, Остап оголь, Василь Дрозденко, козак Судима. Жорстоке протистояння

ивало до червня 1665 р., коли П. Тетеря втік до Польщі. На звіль-еному повстанням Правобережжі гетьманом було обрано Петра До­рошенка (1665—1676 рр.). Він зумів приборкати анархію, що панува-е на Правобережжі, відновити діяльність органів влади і зміцнити

ою владу. Своїм першочерговим завданням він вважав об'єднання

ох частин України.

Робота з документом

Із листа польського шляхтича Міхаля Калушевського до єзуїта Миколая Цвірського (29 липня 1663 р.) Всі українські закутки злі, але особливо у Брацлавському краї. Давав завжди в ньому приклад: хоч би там єзуїтів посіяли, усе ж опришки вро-ься; готові завжди непокоїти Вітчизну, так там хвилі <їхнього свавілля> іглися. Звідти вийшли Кривоніс, Полян, Кривошапка, Пушкар, Ганджа уйко... І не думай жити в Україні, хіба щоб у день і ніч стояв кінь осідланий апоготові> і то, щоб був дуже прудким, не загнузданим і вправним; а спати ~ід лягати> в іншій хаті і не на тому місці, де собі постелиш.

.Запитання до документа Про що свідчили такі поради шляхтича єзуїту?

; 3. Посилення впливу московського уряду на українську державну політику. Андрусівське перемир'я 1667 р.

I ВАРІАНТ

Коментоване читання відповідного пункту параграфа

II ВАРІАНТ



Розповідь учителя

Обрання гетьманом Лівобережжя кошового отамана Запорозької і І. Брюховецького відбулося перш за все завдяки російській під-имці. Іншим претендентом на булаву був Я. Сомко, який виступав сильну гетьманську владу і засуджував свавільні дії московських вод в Україні. Москва вирішила зробити ставку на Брюховецького, ий не приховував своїх відверто промосковських настроїв і публіч-підтримував знедолені маси. Новообраний гетьман неодноразово словл ювався за ліквідацію гетьманату в Україні й перетворення її князівство, очолюване московським царевичем Федором. У листопаді 1663 р. новий гетьман підписав із представниками рського уряду Батуринські статті. Окрім підтвердження договорів Московською державою Б. та Ю. Хмельницьких, він містив п'ять вих пунктів, а саме:

— гетьманський уряд зобов'язувався безоплатно забезпечувати дуктами харчування московські гарнізони, розстелювані В Україні;

169


— гетьманський уряд зобов'язувався здійснити заходи, які б спри­яли охопленню й поверненню російських утікачів; їх переховування мало каратися смертю;

— встановлювалася заборона для українських купців у Москов­ській державі продавати вино і тютюн, оскільки це завдавало збитків царській монополії на продаж цих товарів;

—■ заборонявся продаж хліба на Правобережну Україну й крим­ським татарам;

— необхідно було скласти перелік усіх козаків, міщан й поселян, указавши розміри їх земельних володінь.

У вересні 1665 р. Брюховецький першим з українських гетьманів здійснив візит до Москви, де підписав нові статті, що значно посилю­вали залежність козапікої України від царського уряду. . Згідно з Московськими статтями:

українські землі й міста проголошувалися володінням» мос­ковського царя, а з їх населення (крім козаків) стягувалися до царської казни податки;

— вибори гетьмана відбувалися у присутності московських пред­ставників, а гетьманські клейноди новообраний гетьман отримував від царя;

— дипломатичні зносини гетьмана з іншими державами заборо-' нялися;

— київську митрополію мав очолити московський ставленик;

— гетьман позбавлявся права надавати українським містам само­врядування, відтепер це здійснювалося виключно царем;

— збільшувалася кількість московських гарнізонів, вони роз­міщувалися в усіх основних містах, а повноваження російських воє­вод суттєво збільшувалися (збирання податей з некозацького насе­лення хліба на утримання гарнізонів, податків із купців, грошових зборів із винних оренд тощо).

Сам Брюховецький за виявлену поступливість отримав від мос­ковського царя титул боярина і великі маєтки. Московські статті стали новим важким ударом для української державності.

Московські воєводи, відповідно до нових статей, стали перепису-, вати українське населення і стягувати з нього податки, чинячи при' цьому беззаконня і зловживання. Такі дії воєвод спричинили народні] заворушення й повстання Переяславського полку (1666 р.). За допо-] могою московських військ воно було жорстоко придушене.

Робота з доку ментом

Із літопису Самійла Величка

Гетьман Іван Брюховецький, бавлячись немалий час у Москві з полков­никами при милості царської величності, оженився там, пойнявши дочку якогось боярина на ім'я Дарію, і при гетьманському титулі дістав на себе від царської величності боярський чин. Віддячуючи за це, він безрозумно зни-

ив давні малоросійські вольності, бо допустив і дозволив безоглядно бути всіх малоросійських містах московським воєводам, які згідно того дозволу азу ж наїхали за монаршим указом у Малу Росію й почали панувати з ве-им і безпошанівним всенародним малоросійським утяжінням.

Запитання до документа

За що засуджував С. Величко гетьмана І. Брюховецького? Чи був аведливим цей осуд?



Розповідь учителя

У цей час продовжувалася війна між Московською державою і Річ-Посполитою. Виснаживши матеріальні й людські ресурси, обидві ржави схилялися до примирення. Коли про початок переговорів відався П. Дорошенко, він зрозумів, що розраховувати на Польщу ротьбі проти Москви не варто, і за допомогою татар розгромив під новим польське військо (19 грудня 1666 р.), тим самим не давши _/ розміститися на Правобережжі.

Тим часом у результаті тривалих переговорів ЗО січня 1667 р. в селі ярусово під Смоленськом було досягнуто угоди про перемир'я на ,б років між Росією та Польщею (Андрусівське перемир'я). На писання до Андрусова не запросили ні лівобережного гетьмана рюховецького, ні новообраного правобережного гетьмана П. До-енка, що в котре засвідчувало ставлення Москви і Варшави до аїни. Згідно з умовами перемир'я, закріплювався поділ України: обережна Україна (без Києва) відійшла до Польщі, а Лівобереж-та тимчасово Київ (на 2 роки) залишилися за Росією. Запорожжя о визнавати владу обох держав. Звернути увагу!

Андрусівське перемир'я дозволило розділити Україну між Росією Річчю Посполитою, стало юридичною перешкодою на шляху до 'єднання Правобережжя і Лівобережжя під однією гетьманською лавою, прирікало її на політичний занепад.



Самостійна робота за підручником

Скласти хронологічну таблицю: «Події, які призвели до розколу раїнської козацької держави». _^_

Дата

Подія


. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

' Бесіда за запитаннями

1) Які договори і з якими державами були підписані за гетьманст­ва Ю. Хмельницького?

2) Коли відчувся поділ Української держави на Правобережну і Лівобережну Гетьманщину? Як це було закріплено?

171


3) Поясніть, у чому недалекоглядність політики Ю. Хмельни­цького.

4) Чому похід польського короля Яна Казимира на Лівобережжя в 1663 р. зазнав поразки?

5) Із якою метою Московська держава укладала новий договір із кожним новим гетьманом?

6) Чому Андрусівське перемир'я завдало важкого удару по Ук­раїнській державі?



Творче завдання

Який рік можна вважати роком розколу Української держави на Лівобережну і Правобережну Гетьманщину: 1663 чи 1667?

Обрання гетьманом політично несамостійного Ю. Хмельницько­го не могло врятувати Україну від громадянської війни. Політичні хитання від Московської держави до Польщі зрештою призвели до усунення його від влади, а наступна боротьба за гетьманську булаву призвела до розколу Гетьманщини на Правобережну і Лівобережну.

Із громадянської війни в Україні користувалися сусідні держави, які через своїх ставлеників переслідували кожна свою мету. Зреш­тою, Річ Посполита і Московська держава домовилися про юридичне оформлення поділу України.

Андрусівське перемир'я завдало тяжкого удару по Українській дер­жаві. Воно стало гальмом на шляху політичного об'єднання Правобе­режжя і Лівобережжя і прирікало козацьку Україну на політичний занепад.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ ЮШШМИЮШНШЩІ^^

Опрацювати відповідний параграф підручника.



Тема. Україна в 60—70-ті рр. XVII ст.

Мета: розповісти про гетьманство П. Дорошенка і його спроби' об'єднати під гетьманською булавою всі українські землі; охарактеризувати втручання у внутрішні справи України сусідніх держав; дати оцінку запеклій боротьбі за Пра-вобережжя між сторонами конфлікту, яка завершилася його повним руйнуванням; удосконалювати набуті уміння і навички; виховувати повагу до державних традицій тра­дицій українського народу. Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні поняття і терміни: протекторат, сердюки.

овні дати: 1665—1676 рр. — гетьманство П. Дорошенка; 1669 р. — укладення україно-московських Глухівських статей; 1672 р. — укладення україно-московських Батуринських статей; 1672 р. — укладення польсько-турецького Буча-цькогомиру.

ХІД УРОКУ



ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ авТвввввввТамШ^

(Творчі завдання

1) Дайте коротку характеристику Жердівських статей, Переяс­лавських статей, Чуднівської кампанії, Слободищенського трактату, Московських статей, Андрусівського перемир'я.

2) Заповніть порівняльну таблицю «Діяльність українських гетьманів».

Ім'я

Мета політики



Політична орієнтація

Основні напрям­ки діяльності

Причини втрати гетьманства

, Хмельницький

і; Тетеря

Брюховецький



ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

актуалізація знань учнів >Д) Коли і в результаті яких подій відбувся розкол України на Лі­вобережну і Правобережну? 2) Які держави прагнули оволодіти українськими землями?

*1. Гетьман П. Дорошенко, возз'єднання України. Розповідь учителя

принципово нове становище, що склалося після укладення Анд-івського перемир'я, вимагало від українства згуртованості у від-юванні власних інтересів. Для проведення такою лінії потрібна і сильна особистість. Такою особистістю став гетьман Петро До-енко (1665—1676 рр.).



Іостать в історії ''Серед провідників козацької держави часів Руїни постать гетьмана Петра шенка є найяскравішою. Його навіть називали «Сонцем Руїни*. Петро шенко народився в 1627 р. в Чигирині в козацькій родині. Його дід Ми-о Дорошенко був гетьманом Війська Запорозького, а батько — полков-ом за часів Б. Хмельницького.

173


У 1628 р. під час одного зі свої походів на Крим і Чорне море М. Дорошенко потрапив у пастку і був важко поранений у бою з татарськими загонами кримсь­кого хана Гірея. Згідно з легендою, татари настромили голову гетьмана на списа і виставили на кілька місяців наворотах міста Кафи (сучасна Феодосія).

П. Дорошенко здобув широку оевіту, добре знав латинську і польську мови. Героїчна смерть діда була для нього блискучим прикладом беззасте­режної відданості своєму народові. У неповних ЗО років він став полковником Прилуцького полку, потім Черкаського і Чигиринського полків у війську Б.Хмельницького.

Деякий час він співпрацював із гетьманом І. Виговським, а потім із Ю. Хмельницьким. Перебуваючи в Чигирині, він мав нагоду познайомитися з державними проблемами і виробити власний погляд на становище в Ук­раїні, а ставши гетьманом, отримав нагоду втілити своє бачення в життя.

Спочатку Дорошенко підпорядкував своїй владі все Правобережжя і за допомогою суворих заходів навів там лад: відбудовувалися міста, відновлювалося господарство й органи влади. Було створено 20-ти-сячне військо сердюків. Але для здійснення далекоглядних планів ресурсів Правобережжя було недостатньо. Війна, що точилася тут із 1648 р., знищила 65—70 % населення. Для проведення об'єднавчої політики П. Дорошенко, як і колись Б. Хмельницький, вирішив спер­тися на Кримське ханство. Спочатку Дорошенко намагався підкори­ти західноукраїнські землі: Волинь, Західне Поділля, Галичину, що створило б базу для подальшої боротьби. Тут були значні людські ре­сурси і ця територія менше постраждала від бойових дій. Проте його Західний похід (вересень—жовтень 1667 р.) разом із татарами вия­вився невдалим. Татари не пропускали нагоди брати ясир і грабува­ти, що навіть спричини опір населення. Цим скористався польський коронний гетьман Ян Собеський, який уміло налагодив оборону. Але остаточно зірвав план Дорошенка похід харківського полку І. Сірка із запорожцями на Крим. У вирішальний момент (Ян Собеський пе­ребував в облозі україно-татарського війська в укріпленому таборі біля Підгайців) татари уклали мир із поляками і повернулися в Крим. Дорошенко був змушений укласти з поляками Підгаєцький договір, згідно з яким він визнавав підданство короля і дозволив польській шляхті повернутися до своїх маєтків.

Гетьман звернувся з пропозицією до московського царя прийняти його протекцію за умови возз'єднання козацької України. Для Моск­ви це б означало розрив Андрусівської угоди, а на це вона не бажала йти через внутрішні проблеми (Повстання С. Разіна).

У той же час на Лівобережжі спалахнуло антимосковське повстан­ня. У лютому 1668 р. Брюховецький, розчарований царським під­данством, прагнучи втримати владу, оголосив про розрив із Москвою і підняв повстання. Невдовзі з більшої частини Лівобережної України було вигнано царських воєвод. Спалахнуло повстання і на Слобожан­щині, очолюване І. Сірком.

Із такої ситуаціє! вирішив скористатися П. Дорошенко. Зару-ісь підтримкою лівобережної старшини і Кримського ханс-* у червні 1668 р. він вступив на Лівобережжя. Козаки лівобе-иих полків убили Брюховецького і приєдналися до Дорошенка, загальній козацькій раді П. Дорошенка обрали гетьманом усієї ацької України. Це був беззаперечний успіх гетьмана, але та-розвиток подій не влаштовував сусідні держави. Сподвижник ьмана київський митрополит Й. Тукальський наказав поминати ерквах Лівобережжя не царя, а «благочестивого і Богом даного ьмана Петра».

Тим часом польські підрозділи вдерлися на Брацлавщину. Для галізації опору Польщі Дорошенко був змушений повернутися на авобережжя, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом 'яна Многогрішного. Відбивши наступ поляків, Дорошенко опи­си перед загрозою нової міжусобиці. Запорожжя, яке підтрима-Кримське ханство, проголосило гетьманом запорозького писара ра Суховія (1668—1669 рр.). Це був наймолодший претендент на манську булаву, йому лише було 24 роки. Суховій здобув підтримку Криму, склавши з ним угоду, яка виз-іа зверхність кримського хана над Україною. Два запеклі воро-Крим і Запорожжя, об'єдналися, переслідуючи кожен свою мету, м був обтяжений залежністю від Стамбула і прагнув найти собі ника, Запорожжя — теж прагнуло зберегти свою самостійність «ало, що саме Січ повинна відігравати провідну роль в Україні.

-2. Міжусобна боротьба. Прийняття турецького протекторату (1668—1669 рр.). 'озповідь учителя Намагаючись уникнути міжусобиці та війни з Кримом, П. Доро-о направив посольство до Стамбула із пропозиціями, на яких аїна погоджувалась прийняти турецький протекторат. Умови такими: у межах держави повинні перебувати всі українські -і від р. Вісли й міст Перемишль і Самбір на заході До Севська й івля на сході; населення звільнялося від сплати податків і дани-православна церква мала отримувати автономію; туркам іТата-заборонялася в межах України руйнувати поселення, грабувати, и ясир, зводити мечеті тощо. Більшість із цих умов турецький анМехмед IV прийняв.

Робота з термінами та поняттями Іротекторат — форма залежності однієї держави від іншої, більш ~ьної. Держава, що перебуває під протекторатом, користується ною автономією у внутрішніх справах, у той час як питання оборб-' зовнішньої політики, а також найважливіші аспекти внутрішньої 'тики підлягають контролю з боку сильної сторони.

175


Розповідь учителя

Тим часом на Лівобережжя рушило московське військо на чолі з Г, Ромадановським. Д. Многогрішний, не витримавши московсько­го наступу і під тиском частини старшини і духівництва, перейшов на бік Москви, склавши присягу царю. У грудні 1668 р. на старшин­ській раді Чернігівського, Ніженського і Стародубського полків він був проголошений гетьманом.

Цією ситуацією скористався П. Суховій, який узяв під контоль південь Лівобережжя. Спалахнули бойові дії. Д. Многогрішний з Московськими військами витіснив загони Суховія і татар, що його під риму вали, на Правобережжя.

Під час обрання Д. Многогрішного гетьманом на загальній коза­цькій раді лівобережних полків у березні 1669 р. у Глухові за присут­ності Ромадановського були ухвалені нові договірні статті з Москвою. Підписуючи Глухівські статті, царський уряд, наляканий розмахом автимосковських настроїв, пішов на деякі поступки. Зокрема, росій­ські воєводи маля перебувати лише в п'яти містах (Київ, Переяслав, Ніжин, Чернігів, Остер), а їхні функції обмежувалися лише військо­вими справами. Збір податків із місцевого населення переходив до гетьманських урядників. Гетьману, як і раніше, заборонялося всісти зовнішньополітичні зносини, але його представникам дозволялося бути присутніми на посольських з'їздах, де вирішувалися питання, пов'язані з козацькою Україною. Гетьман отримав право на створен­ня найманого кінного війська «компанійців» кількістю 1 тис. осіб. На них покладалися функції підтримання порядку (попереджувати «всякне шатости й изменьї», перешкоджати самовільному вступу до козацтва тощо). Окрема стаття передбачала повернення в Україну гармат, дзвонів, срібних речей і книг, захоплених вояками Г. Рома­дановського у фортецях і монастирях. Перехід селян у козаки обме­жувався. Українцям заборонялося торгувати тютюном і горілкою в московських містах. Гетьман переніс свою резиденцію (столицю) із Гадяча до Батурина. Для охорони взяв ще тисячу московських стрільців. Від того часу московські війська завжди були прикоман-дировані до резиденції лівобережного гетьмана.

На-гой час повернулося посольство зі Стамбула. У третій декаді бе­резня П. Дорошенко провів у Корсуні розширену старшинську раду, у роботі якої взяли участь представники Лівобережжя та Запорожжя. Вона ухвалила прийняти протекторат Туреччини (без складення при­сяги султану) і підтвердила довічне право гетьманства П. Дорошенка по обидва боки Дніпра. Проти такого рішення виступили запорожці, частина городового козацтва, селяни та міщани, у свідомості яких Туреччина залишалася запеклим ворогом.

У травні запорожці знову проголосили П. Суховія гетьманом, на бік якого перейшли козаки Корсунського і Уманського полків. Роз­горілися запеклі бої, у яких Суховій зазнав поразки. У серпні частина



І»

іаків проголосила гетьманом уманського полковника М. Ханенка ¡699—1670 рр.), якого підтримала Польща, і збройне протистоян-я продовжилося. Суховій став при ньому писарем. У вересні 1670 р. аненко підписав Острозькі статті, за якими козаки поверталися підданство до польського короля і відмовлялися від усяких зносин іншими державами. Натомість козаки зберігали давні вольності, ^оголошувалася «безпека, вольності й повага на вічні часи» до пра-эславного духівництва.



Робота з документом

Із «реляції» львівського єпископа Йосипа Шумлянського (березень 1671 р.)

П. Дорошенко дуже зміцнився, абсолютно у них панує й користується «народною любов'ю. Перебуваючи там... (у Чигирині — ред.), а також під іс повернення назад, не чув про нього жодного поганого слова. Ці люди не копи, а самостійний народ. Зникли вже там грубіянство, тиранство, пияц-ю й інші варварства. Наради з Тукальським проводить уночі або вранці, остатки, пишність помітні — все це не як у козацького гетьмана, а як у най-льшого польського пана.

Запитання до документа

1) Як описує єпископ становище на Правобережжі? На що він звертає увагу? , 2) Яку оцінку дає П. Дорошенку єпископ?

■ 3. Змова проти Д. Многогрішного. Конотопські статті 1672 р. Розповідь учителя

■ Невдовзі після підписання Глухівських статей лівобережний втьман повів курс на відновлення прав козацької України часів І. Хмельницького й перестав узгоджувати свою політику з Москвою, іін відновив зв'язки з П. Дорошенком й став надавати йому військову опомогу, позбавив посад багатьох проросійськи налаштованих стар-іин. У 1672 р. саме ці старшини сфабрикували справу про «Зраду» етьмана і, змовившись із московськими стрільцями, заарештували Іногогрішного та його соратників й відправили до Москви. Після ка-увань і допитів Д. Многогрішного засудили до страти, яку в останню [вилину замінили на заслання до Сибіру. Разом із родиною він жив г Селенгінську та Іркутську, брав участь у підписанні Нерчинського [оговору (1686 р.) між Московською державою та Китаєм. Де і коли юмер, невідомо.

Новим гетьманом Лівобережжя було обрано лояльно налаштованого до йоскви Івана Самойловича (1672—1687 рр.). Під час його обрання було гхвалено Конотопські статті, які в основному повторювали Глухівські Статті 1669 р., але містили й нові обмеження влади гетьмана: І — гетьман не мав права звільнити з посад і судити старшину без ради з усією старшиною;

177

— гетьману заборонялося без царського указу і згоди Старшинсь­кої ради писати до іноземних государів і, особливо, до гетьмана П. До­рошенка;



— положення про необхідність присутності представників гетьма­на на з'їзді послів при обговоренні справ, що торкалися України, були вилучені.

Ш 4. Боротьба за Правобережжя. Розповідь учителя

Наприкінці 60-х рр, XVII ст. ситуація на Правобережжі була вкрай складною. До міжусобної боротьби додалося військове суперництво за цей регіон Польщі, Московської держави й Туреччини.

Польський уряд визнав правобережним гетьманом М. Ханенка і влітку 1671 р. розпочав воєнні дії проти Дорошенка. Восени корон­ний гетьман Ян Собеський захопив Врацлавщину. У 1672 р. на боці Дорошенка виступила Туреччина. Вона вимагала від Польщі переда­ти їй Східне Поділля.

Найстрашнішим було те, що українці брали участь у цьому про­тистоянні з обох боків, знищуючи одне одного у братовбивчій війні.

У липні 1672 р. турецьке військо на чолі із султаном розташувало­ся під Хотином. Тим часом Дорошенко вів успішні дії проти Ханенка й поляків на Врацлавщині. Невдовзі він з'єднався із силами турків. Об'єднане військо взяло в облогу Кам'янець-Подільський і незабаром його здобуло. Далі об'єднане військо підійшло до Львова.

Цікаво знати

18 серпня 1672 р. Кам'янець-Подільську фортецю оточило 100-тисяч не турецьке військо. Польська влада виявилася безпорадною в обороні столиці Поділля. Фортецю боронили лише 1,5 тис. польських вояків, яким допома­гали 500 міщан і селян міста. На ультиматум султана вони відповіли відмо­вою. 21 серпня почався гарматний обстріл Старого і Нового замків. Лише на Новий замок щоденно падало 400 ядер і 100 гранат. 25 серпня після напо­легливого штурму яничари заволоділи Новим замком. Польська залога від­ступила до Старого замку, але вибух* потужної міни, яка проломила стіну, зробила і його оборону безперспективною. Утрата замків не означала падіння міста, яке мало сильні природні та фортифікаційні укріплення. Але 27 сер­пня з ініціативи кам'янецького католицького єпископа Веспасіяна Лянцко-ронського було прийнято рішення про капітуляцію. До делегації, що виру­шила на переговори з турками, не було включено представника української громади. У результаті переговорів були вироблені умови капітуляції: поль­ським воїнам і шляхті дозволявся вільний вихід; жителям міста гарантувала­ся недоторканість; проголошувалося вільне віросповідання. Коли делегація поверталася з переговорів, із невідомих причин вибухнув пороховий погреб, від якого загинуло 500 польських воїнів. Серед полеглих виявився і герой

* Існує й інша документально підтверджена версія, що вибух стався випадково.

178


рони міста полковник Єжи Володиєвський — подолянин, який належав старовинного українського шляхетського роду Володиєвських, представ­ки православної гілки якого з 1648 р. боролися за незалежність України, католицької (серед них і Єжи) — захищали польське панування. 28 серпня рки вступили до міста.

Отримані поразки змусили поляків у жовтні 1672 р. підписати Туреччиною Бучацький мирний договір, за яким Річ Посполита виз-ала існування Української козацької держави під протекторатом ецького султана в межах Брацлавщини і Південної Київщини, ідне Поділля переходило під владу Туреччини, а решта Правобе-кжя залишалося під польською владою. Польща зобов'язувалася лачувати данину. Бучацький мир засвідчив помилковість полі-ного курсу Дорошенка, який у боротьбі за об'єднання України одівався спертися на Туреччину. Проте радше слід наголосити, що рошенко ніколи не покладався на одну з держав у досягненні своєї ги, він прагнув використати протиріччя між ними. Тим часом польський сейм відмовився схвалити Бучацький мир, Іна продовжилася. Восени 1673 р. польське військо на чолі з Яном ським розгромило турецьку армію під Хотином (із 30-тисяч-ї турецької армії врятувалося лише 4 тис). Проте Ян Собеський, ий був проголошений королем Речі Посполитої, вирішення долі раїнських земель відклав на потім і зосередився на європейських равах. У 1676 р. був укладений Журавненський мирний договір, яким Польща визнавала за Туреччиною Поділля, а за гетьманом . Дорошенком більшу частину Правобережжя, крім Білоцерків-кого і Паволоцького полків. Крім того, скасовувалася щорічна да­на Туреччині. Проте й цей договір не був схвалений сеймом, що дом призвело до відновлення бойових дій.

Московська держава сприйняла Бучацький договір як зречення ччю Посполитою Правобережної України й наприкінці 1673 р. роз-очала воєнні дії проти П. Дорошенка. До початку березня 1674 р. 0-тисячне московсько-українське військо під командуванням воєво-. РоМодановського й лівобережного гетьмана Самойловича оволоді-о основними містами Правобережжя України. На старшинській раді Переяславі 17 березня 1674 р. І. Самойловича за пропозицією Ро-одановського проголосили гетьманом «обох сторін Дніпра». Однак 'єднання всієї України під однією булавою було нетривалим. Турки татари, які прийшли на допомогу Дорошенку, змусили московсько-раїнське військо відступити на Лівобережжя. Турецькі загони роз-ашувалися в стратегічно важливих містах, руйнували церкви, вима-али сплати данини, грабували й захоплювали в полон населення. До ого ж Брацлавщину знову захопили поляки. П. Дорошенко опинився скрутному становищі. Його влада поширювалася лише на Чигирин його околиці. Бачачи, як все руйнується, він вирішив відмовитися ід турецького протекторату і визнати владу московського царя. Із

цією метою він присягнув їй перед кошовим отаманом І. Сірком, а той доповів про це І. Самойловичу. Оскільки Запорожжя не визнавало законності гетьманства Самойловича, з'явилася надія навесні 1676 р. скликати Генеральну раду для обрання гетьмана всієї України. Але московський уряд не визнав цей акт присяги й вимагав повторної присяги. У вересні 1676 р., коли московська армія оточила Чигирин, П. Дорошенко, щоб уникнути кровопролиття, поклав перед брамою булаву і склав присягу царю. Колишній гетьман поставив одну умову: дозволити йому вільно проживати в Україні. Самойлович погодився. Незабаром Дорошенко оселився в Сосниці. Проте вже в 1677 р. його вивезли до Москви, а в 1679—1682 рр. Дорошенко проти власної волі за наказом царя був призначений в'ятським воєводою. Пізніше, по­вернувшись до Москви, жив у своєму маєтку в селі Ярополче Волоко-ламського повіту. Там він і цомер.

Зі зреченням гетьмана П. Дорошенка, на думку істориків, завер­шився останній етап Української національної революції. Унаслідок політичних помилок і прорахунків, зради союзників, прагнень Речі Посполитої, Московської держави й Османської імперії встановити своє панування в Україні, Дорошенко втратив підтримку народних мас та не зміг об'єднати всі українські землі в соборній козацькій державі.

Звернути увагу! Особливості Української національної революції середини ХУП ст.

(за В. Смолієм і В. Степанковим)

— Національно-визвольна боротьба, що спалахнула в 1648 р., ве­лась не лише проти Речі Посполитої, а й рівною мірою проти інших ворогів української незалежності — Московської держави, Крим­ського ханства.

— Існував тісний взаємозв'язок: взаємодія національно-визволь­ної, конфесійної та соціальної боротьби.

— СоціальнаборотьбаперерославСелянськувійну 1648—1652 рр., що завершилася утвердженням нової моделі соціально-економічних відносин.

— Розвиток революції був нерівномірним і суперечливим, супро­воджувався спалахом соціально-політичної боротьби, яка в 1658— 1663 рр. набула форми громадянської війни.

— Протягом осені 1649—1951 рр. від участі в революції відійшло населення західного регіону, яке в жорстоких реаліях боротьби часто ставало заручником і жертвою воєнних дій української, польської, кримської, московської та турецької армій.

— Провідну роль у розвитку революції відіграло козацтво — стан дрібних землевласників фермерського типу.

— Більшість панівного класу суспільства — князі, магнати, пани і шляхта — зрадили національні інтереси і спільно з поляками, ли­

180

вцями і білорусами придушували визвольну боротьбу України за борність і незалежність.



— Міський патриціат, інтелігенція, вище та середнє духівництво али слабкий позитивний вплив на події революції.

— Під час революції переважала збройна форма боротьби, яка час ід часу набувала жорстокого характеру й супроводжувалась проява-

і етнічних чисток.

Украй негативну роль відіграв геополітичний чинник, бо уряди сідніх держав усіляко протидіяли виборенню Україною незалеж-сті й прагнули включити українські землі до своїх володінь.

Історичне значення Української національної революції середини XVII ст. (за В. Смолієм і В. Степанковим)

— Спричинила виникнення національної держави, частина якої формі Лівобережного Гетьманства проіснувала на правах автономії складі Російської імперії до початку 80-х рр. XVIII ст.

— Зумовила появу національної державної ідеї, яка стала для на-них поколінь українців неписаним заповітом у боротьбі за неза-

жність.


— Стала потужним імпульсом для розвитку національної само-ідомості.

— Відіграла вирішальну роль у формуванні нової політичної еліти.

— Зумовила закріплення за витвореною державою назви «Украї-» й започаткувала зміну назви «руський народ» на «український род».

— Істотно збагатила традиції боротьби проти національного, Іалігійного та соціального гноблення.

, — Упродовж тривалого часу після її завершення козаки, міщани а селяни користувалися плодами її соціально-економічних завою-нь.

— Стала каталізатором розвитку (переважно на Лівобережжі) ус-ої народної творчості, мови, освіти, літописання, літератури тощо.



Завдання

Складіть розгорнутий план за темою «Гетьманство П. Дорошенка».



. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Бесіда за запитаннями

1) Після яких подій П. Дорошенко став гетьманом?

2) Якою була мета політики гетьмана П. Дорошенка? Чи досяг­нув він її?

3) У якому році гетьманові П. Дорошенку владося об'єднати Ук­раїнську козацьку державу під своєю владою?

4) Перелічіть претендентів на гетьманську булаву, що були супер никами П. Дорошенка.

5) Чому частіша селян і міщан західноукраїнських земель відмо­вилася підтримувати П. Дорошенка й перейшла на бік поляків?

6) Поміркуйте, чому військово-політичний союз гетьмана П. До­рошенка з Туреччиною призвів до нового спалаху громадян­ської війни в Україні.

7) Із яким гетьманом Москва уклала Глухівські статті?

8) Між якими державами було укладено Бучацький мир?

9) У якому році та за яких обставин П. Дорошенко склав гетьман­ську булаву?

10) Які гетьмани часів Руїни проголошувалися володарями всієї України?

Запитання для дискусії

Які здобутки Української національної революції середини XVII ст. вдалося зберегти після подій, що увійшли в історію під на­звою «Руїна»?



V. ПІДСУМКИ УРОКУ ВяввввввввввввввОТ

П. Дорошенко, ставши гетьманом Правобережжя, повів рішучу бо­ротьбу за возз'єднання Української козацької держави. Його успіх був короткочасним. Сусідні держави не були зацікавлені в сильній українсь­кій державі. До того ж П єдність підточувалися боротьбою старшинських угруповань за владу. Ця боротьба створила ситуацію, за якої в Україні діяли кілька гетьманів одночасно. Спроби П. Дорошенка за допомогою турецького протекторату відновити єдність України не мали успіху. Бачачи, як все руйнується, він вирішив зректися влади. Зі зреченням гетьмана П. Дорошенка, на думку істориків, завершився останній етап Української національної революції (1648—1676 рр.).



VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ яшшяш^^

Опрацювати відповідний параграф підручника.



1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   20


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка