Дидактична гра це цікава для її учасників навчальна



Сторінка13/20
Дата конвертації21.02.2016
Розмір5.51 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   20
Тема. Україна в 70—80-ті рр. XVII ст. Завершення періоду Руї­ни.

Мета: охарактеризувати останній етап боротьби сусідніх держав за землі козацької України; дати оцінку цим подіям; виз­начити роль козацької еліти у цих подіях; удосконалення навичок давати оцінку історичнимм явищам; виховувати патріотичні почуття, повагу до історичного минулого сво­го народу. Тип уроку: комбінований. Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал. Основні поняття і терміни: «Великий згін», Чигиринські походи.

182


рновні дати: .1672—1687 рр. — гетьманство І. Самойловича; 1674 р. — на старшинській раді в Переяслові 17 березня 1674 р. І Самойловича за пропозицією Ромодановського прого-

[ лосили гетьманом «обох сторін Дніпра; 1677—1681 рр. —

правління Ю. Хмельницького — «князя Сарматії та ' України, володаря Війська Запорозького»; 1677 р.—

Перший Чигиринський похід турецько-татарського вій­ська; 1678 р.— Другий Чигиринський похід турецько-І татарського війська; 1678—1679 рр. — «Великий згін»;

13 січня 1681 р. — підписання Бахчисарайського миру.

ХІД УРОКУ



ІОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ І

Дидактична гра «Продолжи розповідь» (за матеріалом поперед­нього уроку)

'Правила гри див. на с. 18.



. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Гетьманство і. Самойловича (1672—1687 рр.). Розповідь учителя

Гетьманування Самойловича тривало 15 років. Він намагався з'єднати козацьку Україну силою, спираючись на російські війська, об виснажити своїх противників, він руйнував правобережні міста на, а їхнє населення примушував переселятися на лівий берег Дніпра шкий згін» 1678—1679 рр.). Проте приєднати Правобережжя Са-йлович так і не зміг, оскільки в боротьбі за них зіткнулися інтереси «чі Посполитої, Московської держави та Османської імперії. Рішучими заходами гетьман протидіяв спробам Запорозької Січі ігравати роль самостійної політичної сили. Гетьман, по суті, пок-край скликанню загальних козацьких рад і називав себе «верхов­им володарем і господарем вітчизни». Самойлович започаткував ін-ітут «бунчукових товаришів», до якого належали діти старшини, сі з юнацьких років, перебуваючи в оточенні гетьмана, готувалися еійняти в майбутньому керівні посади. Гетьман сприяв становленню аршинського землеволодіння. Сам він був великим землевласни­ком, володів містом Гадяч і 14 селам.

Прагнення Самойловича до одноосібної влади, явне тяжіння до "провадження монархічної форми правління в Україні непокоїло арський уряд. До того ж серед лівобережної старшини було чима-о незадоволених жадобою і здирництвом гетьмана. Саме за доносом аршини, що Самойлович збирається зрадити царя, його й було усу-з посади. Новим гетьманом став Іван Мазепа (1687—1709 рр.).



Робота з документом

Історик Д. Дорошенко про І. Самойловича

Гетьман був, безперечно, українським патріотом і мріяв про якнайбільшу самостійність України, був добрим політиком і адміністратором, але занадто честолюбною людиною, яка не вміла й не хотіла жертвувати інтересами осо­бистої кар'єри для загального добра.

Запитання до документа

Про які сильні й слабкі сторони І. Самойловича зазначає історик?

■ 2. Повернення до влади Ю. Хмельницького. Чигиринські походи турецької армії (1677—1678 рр.). Бахчисарайський мир 1681 р. Розповідь учителя

Після зречення гетьманства Дорошенком турецький уряд спробував утримати'під своїм протекторатом Правобережжя за допомогою Юрія Хмельницького. У 1677 р. його викликав великий візир і наказав на­писати звернення до правобережних козаків із закликом повернутися під владу султана. Константинопольський патріарх здійснив «розтріч» ІСч Хмельницького (він був архімандритом одного з грецьких монасти­рів), а султан Магомет IV уручив йому булаву з гучним титулом,«князя Сарматії та України, володаря Війська Запорозького». Навесні 1677 р. разом із турецькою армією Хмельницький з'явився в Україні. Проте місцеве населення з недовірою поставилося до його закликів підкоритися туркам і не виявило особливої готовності йти за новим гетьманом.

На початку серпня 1677 р. 100-тисячна турецько-татарська армія разом із загоном прибічників Хмельницького підійшла до Чигирина і взяла його в облогу. Московське військо обороняло фортецю, а коза­ки — саме місто. Спроби Ю. Хмельницького схилити козаків на свій бік були марними. Турки спрямували основний удар на місто, але ко­заки його відбили. Після того як на допомогу гарнізону міста прибу­ло 57-тисячне московсько-українське військо, очолюване Ромоданов-ським і Самойловичем, турки змушені були зняти облогу й відійти.



Робота з документом Літопис про Перший Чигиринський похід турецько-татарського війська

(1677 р.)

Тоді наступило на Україні від турчина, замість Божої благодаті і бажа­ної тиші (...), остаточне і всеконечне розорення й запустіння. А турчин після Кам'янецької, Хотинської, Ладижано-Уманської війни відпочивав тільки один рік і відразу замислив через свою гординю постати війною для все конечного захоплення чи розорення тогобічної козако-руської малоросійської України, маючи до того дві причини. Одну — проти великого російського государя, що звелів добувати в Чигирині Дорошенка, його турецького союзника, другу — про­ти Чигирина, що, відкинувши його союз і протекцію, схилився під високу руку православного російського монарха. Отож він постановив у своїй думі спершу розорити війною Чигирин, а потім ва одним заходом учинити те саме й богоспа-

■Гному місту Києву. ...виставивши в полі під Константинополем свою Махме-"ру хоругву на війну, свиснув грізним своїм наказом аа обидва далеко розлеглі Ьопонтійські береги, закликаючи під ту хоругву своє зміїне кодло магометан, ■холи їх, кінних і піших, зібралося під ту хоругву величезне число, тоді він, Ьидавши їм багато гармат, можчирів, бомб і великих муроломних картарів, ■Кож порохів і різних куль превеликий достаток, узапасив до того їх усіляким ртатнім провіантом і численними грошовими мільйонами і наказав їм повезти К Візантії на Україну під Чигирин, а тоді під Київ. На чолі всіх тих військ він шравив при найвищому своєму вейзирі Ібраїма-сагран-пашу трапезонтського юваришами...; приверстано було до них в допомогу на власне злоумисля і роз-Ьигу-венжика козацького Юрія Хмельниченка.

['Запитання до документа

рі) Як літопис характеризує задуми турків? Що їхнє вторгнення і. несло Україні?

12) Які причини турецької агресії виділяються в документі?

|<3) Як у документі характеризуються приготування турків до вій-

і. ни? Хто стояв на чолі війська?

Розповідь учителя

*У липні 1673р. 200-тисячне турецько-татарська армія знову втор-ася в Україну і вдруге спробувала захопити Чигирин. На допомогу поженим прибули 70-тисячне російське (Ромодановський) і 50-ти-яне козацьке військо (Самойлович). За свідченням сучасників, рки ніколи не наражалися на такий вітчайдушний опір захисників ста і несли значні втрати. Зрештою, за допомогою підкопів вони рвали вал і увірвалися у нижнє місто. Козаки відступили до фор-оц. Московське військо відмовилось прийти на допомогу. Ромода-вський мав таємний наказ царя здати місто, але все зробити так, 5и турки його захопили. Цар уважав, що, пожертвовавши туркам ігирин, він утримає за собою Лівобережжя.

■ Турки, що увірвалися до Чигирина, влаштували криваву різанину селения і вщент зруйнували місто. Це був крок відчаю. Знекров­ив тривалою облогою турецьке військо вже не змогло продовжити ступ і повернулося до Молдавії. Другий Чигиринський похід, як Іерший, завершилися невдачею. Захопити все Правобережжя тур-I не змогли. Водночас для українців знищення козацької столиці ало болючою втратою.



Робота з документом

Самійло Величко про становище на Правобережжі

-Від Корсуня і Білої Церкви, потім на Волинь і в князівство Руське, до І>вова, Замостя, Бродів і далі подорожуючи, бачив я багато городів і замків ізлюдних і пусті вали... що стали пристанищем і житлом тільки для диких ірів. Мури ж, як то в Чолганському, Константинов!, Бердичеві, Збаражі, жалі, що тільки на шляху нам у поході військовому трапилися, бачив я од-малолюдні, інші цілком розвалені...

185


Запитання до документа

1) Як змальовує наслідки Руїни для Правобережжя Самійло Ве­личко?

2) Чим було зумовлене таке становище на Правобережжі? Розповідь учителя

Після розорення Чигирина правителем Правобережжя турки за­лишили правителем Ю. Хмельницького; Резиденцією він обрав місто •Немирів. Контроль над ним здійснював турецький паша з Кам'янця-Подільського. Проте влада його була не довгою. За однією з версій, турки його арештували, задушили і скинули з мурів Кам'янця,-Подільського у річку Смотрич.

У наступні роки протистояння між Московською державою і Ту­реччиною за українські землі тривало, але воно переросло у тривалий конфлік, у якому жодна зі сторін не мала достатньо сил, щоб вирі­шити питання на свою користь. Зрештою, 13 січня 1681р. сторони підписали Бахчисарайський мир, за яким: . — кордон між державами пролягав по Дніпру;

— Лівобережна Україна, Київ із навколишніми містами та Запо­рожжя визнавалися за Московською державою, а Південна Київщина і Поділля — за Туреччиною;

— обидві сторони зобов'язувалися не споруджувати і не відбудо­вувати укріплення між Південним Бугом і Дніпром, а також не засе­ляти ці землі;

— татарські орди могли вільно кочувати в південноукраїнських степах, а запорозькі козаки і все населення — ловити рибу в Дніпрі, добувати сіль, полювати і пересуватися річками до Чорного моря;

— турецький султан і кримський хан зобов'язувалися не допома­гати ворогам Московської держави.

Так, через обставини і політичні прорахунки було втрачено ще один шанс вибороти незалежність України. Козацька держава, що постала в результаті Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмель­ницького, була розділена між сусідніми державами: Московською державою, Річчю Посполитою та Османською імперією.



Цікаво знати

Відмовившсь від наміру створити на Правобережній Україні васальну дер­жаву, Туреччина не хотіла втрачати контролю над Брацлавщиною і Київ­щиною. Тому ці землі були віддані під управління молдавського господаря Г. Дуке, який титулував себе «господарем земель молдавських і земель ук­раїнських». Він призначив наказним гетьманом Я. Драгича. Останній, осе­лившись у Немирові, почав призначати полковників до колишніх полкових міст і почав здійснювати активну колонізаційну політику. Він проголосив « всезагальне право свободи по всій Україні й відновлення козацьких полків »• Ці заходи Викликали занепокоєння Москви, яка засудила дії Дуке. Лівобереж­ний гетьман І. Самойлович навіть здійснив рейд на Правобережжя і розігнав

вих поселенців. Улітку 1683 р. на скликаній раді козаки вирішили прогна-Я. Драгича й обрали С. Куницького. Останній отримав від польського ко­ня гетьманський титул. Наприкінці 1683 — на початку1684 р. він здійснив їий похід проти татарі турок у Молдавію й Буджацькі степи. Проте після івернення з походу був убитий козаками. Новим гетьманом стає А. Могила. <е його козаки брали участь у війні з Туреччиною на боці Яна Собеського.

Завдання

Складіть простий план відповіді за темою «Доля Правобережжя жи Руїни».



. закріплення нових знань учнів шшшшшшшшшшшшшшшшяшш

Бесіда за запитаннями

1) Які основні політичні цілі ставив перед собою І. Самойлович? Чому він був позбавлений гетьманської булави?

2) Скільки відбулося Чигиринських походів турецької армії?

8) Коли і на яких умовах була припинена боротьба між Туреччи­ною й Московською державою за Правобережну Україну?



4) Чому повернення Ю. Хмельницького до влади завершилося крахом?

5) Чи відповідав інтересам України Бахчисарайський мир 1681 р.?



.. підсумки уроку шшшшшшшшишшшшшшшшшшшшшш

У другій половиш 70-х рр. ХУЛ ст. розгорілася гостра боротьба між шенською імперією та Московською державою за контроль над Пра-ережжям. Зрештою, інтереси Москви і Стамбула в Україні були при->ені повним винищенням українських земель між Південним Бугом зіпром, що було закріплено в Бахчисарайському договорі 1681 р.



домашнє завдання

'. 1) Опрацювати відповідний параграф підручника. :2) Скласти розповідь за темою: «Оборона Чигирина в 1667— 1668 рр.».



Тема. Запорозька Січ у другій половині XVII ст. Кошовий отаман Іван Сірко.

Мета: з'ясувати особливості розвитку Січі у складі Гетьманщи­ни; схарактеризувати роль Запорозької Січі у воєнно-політичних подіях другої половини XVII ст.; розповідати про кошового отамана І. Сірка; визначати устрій і риси господарського розвитку Січі; удосконалювати вміння і навички самостійної роботи; виховувати у школярів на­вички позитивного розв'язання суперечливих питань.

187


Тип уроку: комбінований. Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал. Основні поняття і терміни: Чортомлицька Січ.

Основні дати: 1652 р. — заснування Чортомлицької Січі; 1663 р. — об­рання вперше І. Сірка кошовим отаманом.

--ХІД УРОКУ-—--

і. організація навчальної діяльності іііИіііиііііііііішиі......ііщртащ";-

ii. перевірка домашнього завдання ИРІМІ|[М1ІІІШІ||||ііі|і|і|і|ііМ||Иіі>і Заслуховування кращих розповідей про оборону Чигирина. Завдання

Порівняйте Конотопські 1672 р. та Глухівські статті 1669 р. з Мос­ковськими статтями 1665 р. Що було між ними спільного, а що — від­мінного?



iii. вивчення нового матеріалу вввивввввввввв^^

Я 1. Роль Запорозької Січі у воєнно-політичних подіях другої поло­вини XVII ст.

I ВАРІАНТ

Коментоване читання відповідного пункту параграфа

II ВАРІАНТ

Розповідь учителя

Після створення Української козацької держави Запорозька Січ під­лягала владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. Проте запорозька старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької України. Це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі. Розуміючи це, Б. Хмель-, ницький та його наступники іноді силою придушували антигетьманські виступи запорожців. Після смерті Б. Хмельницького Запорожжя виокре­милося в державне утворення, яке лише формально підпорядковується гетьмана, проводячи самостійну внутрішню і зовнішню політику. Ця самостійна політика часто йшла урозріз із політикою гетьманів.

Протистояння між гетьманами і запорозькою старшиною було вигідним царському уряду. Зокрема, за гетьманування Виговського, звернення кошового отамана Якова Барабаша по допомогу до Моск­ви дало їй зайвий привід до втручання у внутрішні справи козацької України. Оскільки запорожці виступали за обмеження гетьманської влади, то царському уряду було вигідно підтримувати їх у виникаю­чих конфліктах. Завдяки підтримці запорожців і сприянню Москви, як ви вже знаєте, здобув гетьманську булаву відомий своїми проросій-ськими настроями отаман Січі І. Брюховецький.

Після укладення Андрусівського перемир'я 1667 р. Запорозька Січ еребувала під подвійним контролем Речі Посполитої і Московської ержави, а фактично, здійснювало самостійну політику, керуючись ише власними інтересами. За «Вічним миром» 1686р., Січ підпо--дковувалася лише московському царю. Саме від цього часу були боронені будь-які стосунки запорожців із Польщею та Кримським анством, а для контролю над козаками на запорозьких землях збу­вали фортеці, де розмістили московські залоги.



Цікаво знати

У 1652 р. запорожці перенесли свою столицю з відкритого перед Степом китиного Рогу в район Дніпрових плавнів, на острів Чортомлик, що розта-вувався в місці впадіння у Дніпро протоки Чортомлик (поблизу сучасного ла Капулівки на Нікопольщині). Цей район був більше захищений від на-і татар природними перешкодами. З опису 1672 р. відомо, що запорожці ; звели й могутні штучні укріплення.

2. Устрій СІЧІ

Коментоване читання відповідного пункту параграфа Додатковий матеріал

За роки Національно-визвольної війни на Січі теж відбулися певні зміни, -орожці об'єднувалися в курені — військові та адміністративно-госпо-ькі одиниці. До них входили також юнаки і хлопчики, які готувалися ти козаками — молодики і джури. Очолював курінь отаман. Його обирали «и куреня. Під час воєнних походів із курінних козаків формувалися ки і сотні, обирали полковників і сотників. Об'єднання запорозьких козаків в одну організацію називалося Кошем, -орозькою Січчю. На чолі її стояв кошовий отаман. Курінні отамани разом ошовим управляли Січчю. В умовах майже постійних бойових дій їх роль -тала. Навіть з'явилася посада кошового гетьмана. , У Запорозькій Січі дотримувалися традицій козацької демократії і соціальної весті. Діяли козацькі ради. На них, зокрема, запорожці розподіляли угіддя : куренями, обирали кошового, писаря, суддю, осавулів та інших старшин. Тривала війна і негаразди сприяли напливу охочих долучитися до «братс--» запорожців. Переважно це були знедолені й ображені, що перетворю-о Січ па вибухонебезпечне середовище, яке гостро реагувало на будь-які ски і обмеження прав і свобод.

3. Кошовий отаман І. Сірко. ; Самостійна робота за підручником

і На основі пункту параграфа скласти історичний портрет кошового іана.



Постать в історії

Одним із найвідоміших отаманів Запорозької Січі другої половини XVII ст. Іван Сірко (початок XVII ст. — 1680 р.). Прикметним є те, що запорожці

189

обирали його кошовим щонайменше 15 разів. Вів був видатним полководцем, який здійснив понад 60 переможних битв проти військ Туреччини, Крим­ського ханства і ногайських орд. Уважається, що під його керівництвом за­порожців звільнили понад 100 тис. бранців.



Робота а документом

Польський хроніст Віспасіан Коховський про І. Сірка

Страшкий був орді, бо був досвідченим у воєнних акціях і відважним кава­лером. А в Криму його ім'я наводило такий пострах, що орда щоденно пиль­нувала та була готова до бою, ніби Сірко вже напав. Татари цілком серйозно вважали його шайтаном і навіть своїх дітей, коли вони плакали і їх не могли заспокоїти, лякали Сірком, кажучи: «Сірко йде». Сірко був чоловіком го­жим, бойової вдачі, не боявся ані сльоти, ані морозу, ані спеки. Він був чуй­ним, обережним, терпляче зносив голод, був рішучим у воєнних небезпеках і завжди тверезим. Улітку він перебував на порогах (Дніпрових), а взимку — на українському прикордонні. Він не любив марнувати час або упадати коло жіноцтва, постійно бився з татарами, проти яких мав природну ненависть. На обличчі він мав природний знак, ніби шмат пурпуру.

Запитання до документа

1) Як характеризує І. Сірка польський хроніст? На що він звертає увагу?

2) Кого І. Сірко вважав головними ворогами? Розповідь учителя

Імовірно, на політичну арену Сірко вийшов навесні 1645 р., коли разом із Б. Хмельницьким подався до Франції для переговорів про участь козаків у Тридцятилітній війні на боці Франції.

Під час Визвольної війни ім'я Сірка не набуло такої популяр­ності, як Богуна чи Кривоноса. Уперше письмові джерела згадують про нього в 1653 р. Подільські козаки обирають його вінницьким (кальницьким) полковником у 1658—1660 рр. Сірко був серед тих, хто виступав проти гетьмана І. Виговського. Саме він організував і здійснив військовий похід на Аккерман, що спричинив розпад украї-но-татарського союзу і не дав можливості Виговському скористатися результатами перемоги під Конотопом. І. Сірко зі своїми козаками примусив Виговського зректися булави і зробив усе можливе, щоб вона потрапила до рук Ю. Хмельницького. За це від російського царя отримав винагороду — «двісті золотих та на триста рублів соболів».

Сірко активно підтримував обрання гетьманом Ю. Хмельницького, але після підписання Слободищенського трактату 1660 р. виступив проти нього, залишив полковництво й пішов на Запорожжя, де перс бував до кінця життя. У 1660—1661 рр. брав участь у походах запо­розьких козаків проти Кримського ханства. Кошовим отаманом тоді був І. Брюховецький. Після обрання його гетьманом Сірко в 1663 р-уперше став кошовим отаманом Війська Запорозького. Відтоді майже кожного року Сірко водив запорожців у походи на Кримське ханство.

цькі фортеці, Молдавію та Польщу. У1663 р. Сірко здійснив два алі походи до Криму, завдавши відчутних'поразок ханським ор-. Наступного року спільно з московськими військами він здійснив хід на Правобережжя і розгромив загони польського полковника ?ана Чернецького і правобережного гетьмана Павла Тетері. Проте юховецький не скористався з цієї перемоги для визволення всього авобережжя і возз'єднання його з Лівобережною Україною. , І. Сірко рішуче засудив умови Андрусівського перемир'я 1667 р., ладені між Московською державою і Річчю Посполитою. Деякий І. Сірко підтримував її, Дорошенка в його боротьбі за возз'єднання ацької України, але після того як правобережний гетьман вирі-в прийняти протекторат турецького султана, виступив проти ньо-. Восени 1667 р. І. Сірко, який тоді на деякий час залишив Січ і став ковником Харківського полку на Слобожанщині, разом із новим аном Іваном Ждан-Рогом здійснив похід у Крим. 8-тисячне ко-ке військо розгромило татарську орду біля самої Кафи (Феодосії) зволило близько 2 тис. бранців. Цей переможний похід обернувся азкою для Дорошенка в боротьбі за об'єднання України, він втра-союзників татар. У 1670р. запорожці знову обрали Сірка своїм кошовим. А влітку ж року він здійснив похід на Очаків — турецьку твердиню на режжі Чорного моря, захопив і зруйнував її. У жовтні 1671 р. Сірко разом із М. Ханенком присягнув Речі Пос-итій і зобов'язався воювати з Кримським ханством. У1672 р. після усунення і заслання До Сибіру Многогрішного І. Сір-вирішив поборотися за гетьманську булаву. На заваді його планам и Дорошенко і Самойлович. У цій боротьбі Сірко зазнав поразки, авський полковник Федір Жученко захопив Сірка в полон і передав -ковському царю. Сірка засудили і відправили до Сибіру. Навесні 1672 р. на Україну рушило 300-тисячне турецьке військо, сож кримська орда. Турки загрожували спустошенням не лише воїнських земель, а й Речі Посполитої та Московської держави. ^Виявилось, що полководця, який зміг би протистояти навалі, не о. І тоді, на прохання польського короля, І. Сірка звільняють, ервні 1673 р. він уже знову був на Січі. Зібравши козаків, вата-: запоріжців штурмом узяв Аслам, потім Очаків, а також захопив икий загін ординців.

1674 р. розгніваний султан Мехмед IV відправив до козаків листа їмогою припинити напади, здатися й прийняти його протекцію, орожці відповіли дошкульним листом, який, певно, переповнив ана бажанням помстйтися за образу (за цим історичним сюжетом _,ожник Ілля Рєпін створив відому картину «Запорожці пишуть га турецькому султану» ). "Узимку 1675 р. турецько-татарське військо несподівано рушило На У ніч на Різдво 40-тисячна татарська орда оточила Січ, а 15 тис.

191


турецьких яничарів пішли на штурм. Проте козаки, хоча й запізно помітили ворогів, не злякалися й кинулися у рукопашний бій. Із Січі втекло лише півтори тисячі яничарів, 150 потрапили в полон. Запо­рожці в цій битві втратили лише 50 людей убитими.

Улітку 1675 p. І. Сірко здійснив похід у відповідь. Він зруйнував чимало міст й селищ, а також столицю ханства Бахчисарай. Військо хана було розбите, а сам він змушений був рятуватися втечею в гори. Це був один із найвизначніших походів Сірка. Під час цього походу козаки жорстоко розправлялися з мешканцями татарських поселень. Невиправданою стала і бійня, яку влаштували козаки за наказом І. Сірка, тим звільненим українським бранцям (близько 3 тис), які не бажали повертатися в Україну.

Проте скористатися з перемог отамана Україна не могла: Руїна да­валася взнаки.

У 1676 р. під час зречення влади П. Дорошенка І. Сірко прийняв від нього клейноди гетьмана. Під час Чигиринських походів 1677 і 1678 pp. кошовий боровся проти турецько-татарських військ і за­гонів Ю. Хмельницького. Свій останній похід проти турок Сірко здійснив на початку 1679 p., коли вщент зруйнував фортеці, що пе­решкоджали виходу козацьким «чайкам» із Дніпра в Чорне море. За цю зухвалу акцію султан відіслав велике військо на приборкання козаків. Проте, коли турки дізналися, що козаки підготувалися до оборони і чекають, то за краще вирішили повернути назад. Це була остання перемога Сірка.

Улітку 1680 р. старий кошовий занедужав і незабаром помер на своєму хуторі Грушівка (тепер Іллінка Томаківського району Дніп­ропетровської області).

■ 3. Господарський розвиток Запорожжя. Розповідь учителя

У другій половині XVII ст. економічне життя Запорожжя мало змінилося порівняно з попереднім періодом. Щороку між куренями розподілялися степові угіддя, річки та озера. Там козаки займалися мисливством, бджільництвом, ловили рибу. Найбільше значення для них мав рибний промисел. Потреба в солі для цього промислу сприяла розвитку чумацтва.

Крім запорожців, улітку промислами за Запорожжі займалися ко­заки Лівобережжя і Правобережжя, а також селяни і міщани з усіх українських земель.

Крім рибальства, основу господарства Запорожжя також складало скотарство. Ним займалися насамперед у зимівниках — хутірських господарствах, де взимку утримувалася худоба. Переважно розводи­ли велику рогату худобу, коней та овець. Землеробство було нерозви-нене через постійну воєнну небезпеку і відсутність великої кількості робочих рук. До того ж запорожці, які зверхньо ставилися до селян.

192


важали, що землеробство не гідне для Лих заняття. На Січі працю-ю чимало ремісників, які виготовляли зброю, порох, ядра для армат, амуніцію, господарський реманент, морські й річкові човни що. Відомо, що в 1672 р. тут працювало майже 100 ковалів. Чималу роль відігравала на Запорожжі й торгівля. Тут пролягали ажливі торговельні шляхи. Запорожці збирали з купців мито на пе-;возах і поромах, стягували всілякі збори за надання провідників, корони тощо. Козаки підтримували торговельні зв'язки з Гетьман-иною, Кримом, Польщею, Московською державою. Запорожці ви-~или рибу, волів, коней, овець, мед, віск, а купували зерно, сіль, рою, тканини та інші товари. Але господарська діяльність козаків не забезпечувала повністю їх 5и. Додатковим джерелом їхнього матеріального забезпечення ли царські жалування й гетьманська платня грошима, сукном, вій-овими припасами, а також воєнна здобич.

Робота з документом

Історик І. Яворннцькнй про плату московського уряду запорожцям Джерелом прибутків Війська Запорозького Низового було грошове й хліб-жалуваняя спочатку від польського, а потім від російського уряду. ...Із якого року вони стали отримувати грошове, а разом із тим і хлібне жа-ня від Москви, точно нё відомо; ймовірно, це могло статися з часу при-ання Малої Русі до Великої, тобто з 1654 р. 19 березня 1654 р. українські авці казали в Москві, що з України в Запорожжя «на кошових козаків аси хлібні й зілля (порох) і кульки посилають».

...В актах 1661 р. сказано, що низові козаки за 8 миль від Січі «вдячно» при-царське жалування; але скільки його було, невідомо. Так само під 1668 р. ано про жалування «2000 крб. та сукна різного кольору сто в'язок німець-». 1675 р. їм видали 500червінців, 150 половинок сукна, 50 пудів свинцю ля також. ...1708 р. звичайне жалування козаків визначалося в 10 тис. крб рік. ...Якщо розподілити на все Запорозьке Військо, тобто в середньому на 12 тис. чол.і то царського жалування виявиться абсолютно недостатньо на-для першої необхідності — утримання коней у воєнний час.

Запитання до документа

1) Які джерела прибутків були в запорозьких козаків? - 2) Із чого складалася плата запорожцям?

Наскільки ця плата задовольняла потреби козаків? 4) Чому польський і московський уряди сплачували жалування козакам?



Завдання

і Схарактеризуйте господарство Запорозької Січі. Відповідь офор-ь у вигляді таблиці.

Галузі господарства

Ступінь розвитку

Роль в економіці Січі










рід Укршнн», 8 кл.

193


IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ ШШШШШШШШШШШШШШШШШИт

Бесіда за запитаннями

1) Як змінювалося адміністративне підпорядкування Запорозької Січі упродовж другої половини XVII ст.?

2) Якою була система управління Січі?

3) Скільки разів І. Сірко обирався кошовим отаманом?

4) Де розміщувалася і яку назву мала Січ із 1652 р.?

5) На яких галузях господарства базувалася економіка Запо­рожжя?

6) Які цілі ставили перед собою запорожці, здійснюючи походи проти Османської імперії та Кримського ханства?

7) Чому московські царі підтримували суперництво запорожців із гетьманами України?

8) Які зміни відбулися у складі запорозького товариства? Як вони вплинули на розвиток Січі?

9) Як у діяльності І. Сірка відбилася роль Січі в роки Руїни?



Запитання для дискусії

Чи можна стверджувати, що в 1660—1670-х рр. Запорозька Січ відіграла руйнівну роль для Української козацької держави?



V. ПІДСУМКИ УРОКУ вввввввввШввнввв^^

В Українській козацькій державі Запорозька Січ підлягала владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому жит­ті. Проте запорозька старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької України. Це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі. Цим користу­валися сусідні держави, особливо Московська. Після укладення Андрусівського перемир'я 1667 р. і до 1686 р. Запорозька Січ пе­ребувала під подвійним контролем Речі Посполитої й Московської держави, а фактично здійснювало самостійну політику, керуючись лише власними інтересами, які часто йшли урозріз з інтересами Української держави.

У 1660—1670-ті рр. найвидатнішим кошовим на Січі був І. Сір­ко. Він уславився успішною боротьбою з турецько-татарськими на­падниками. Під його проводом козаки звільнили майже 100 тисі бранців. Проте у своїх діях він керувався не державними інтерн сами, а власними уподобаннями, що часто оберталося трагедіями для: України.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ ввввввввШВШВвШвШВаІ

Опрацювати відповідний параграф підручника.

Тема. Господарське життя та політичний устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України, х

Мета: визначати адміністративно-територіальний устрій Ліво­бережної Гетьманщини і Слобожанщини; характеризува­ти господарський розвиток і розвиток землеволодіння на цих землях; розповідати про підпорядкування Україн­ської Православної церкви Московському патріархату; продовжити формування навичок критичного мислення учнів; виховувати учнів у дусі поваги до історичної бо­ротьби і здббутків українського народу. Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал, новні поняття і терміни: Слобожанщина (Слобідська Україна), зай-манщина.

новні дати: 50-тірр.Х\/ІІ ст.—утворення слобідських полків; 1686 р. — підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату.

ХІД УРОКУ



ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ШШШШМ

Актуалізація знань учнів

1) Коли і як утворилася Лівобережна Гетьманщина?

2) Яким був адміністративно-територіальний устрій Української козацької держави за гетьмана Б. Хмельницького?

1. Адміністративно-територіальний устрій Лівобережної Гетьман­щини.



Розповідь учителя

У другій половині XVII ст. територія Гетьманщини неодноразово інювалася, але незмінним залишався полково-сотенний устрій. По 'ерті Б. Хмельницького в Гетьманщині після обрання І. Виговського верджується республіканська форма правління, яка вже незабаром є республікансько-олігархічною. Змінюється також і форма дер-ного устрою. У першій половині 1660-х років з єдиної держави мавщина перетворюється на нестійке об'єднання (конфедерацію), о складається з Правобережної Гетьманщини, Лівобережної Гетьман-ни і Запорожжя. У першій половині 1670-х рр. козацький устрій на равобережжі було ліквідовано, а Запорожжя фактично вийшло з ігідпо-ування гетьмана. Таким чином, започаткований Б. Хмельницьким ій зберігся лише на Лівобережній Гетьманщині, а також частково ширився на новоосвоєні землі Слобідської України. На Лівобережжі увало 10 полків, які, у свою чергу, поділялися на сотні.

194

Ш 2. Органи влади. Розповідь учителя

Створений Б. Хмельницьким державний апарат упродовж другої по­ловини XVII ст. не зазнав суттєвих змін. Змінювалися тільки коло пов­новажень окремих органів влади та їхній вплив на політичний розвиток козацької України. Вища законодавча, виконавча й судова влада пере­бувала в руках гетьмана. У той же час відновилась практика скликан­ня генеральних рад, які суттєво впливали на перебіг подій. Зросла роль старшинської ради, яка збиралася регулярно та розв'язувала всі важ­ливі поточні справи. Керівні посади обіймала генеральна старшина, яка прагнула обмежити владу гетьмана. Генеральна канцелярія виконувала функції центрального органу управління державою. На місцях діяли полкові й сотенні органи влади. Судочинство залишалося без змін.

Розпад Гетьманщини на три утворення негативно позначився на збройних силах. На початок 1670-х рр. кількість козаків Лівобереж­ної Гетьманщини сягала 30 тис, у той час як за Б. Хмельницького — 100 тис. Кілька тисяч козаків могло виставити Запорожжя. Армія складалася з піхоти, кінноти, роль якої зростала, та артилерії. Роз­почалося створення підрозділів найманців.

Від кінця 1650-х рр. посилилося втручання Московської держави у внутрішні справи козацької України для того, щоб звести нанівець повноваження й самостійність її державних органів влади. У 1662 р. московський уряд створив Малоросійський прикаа, який давав згоду від імені царя на проведення виборів гетьмана, міг забороняти при­значення на посади генеральної старшин і полковників, не дозволяв самостійних відносин з іншими державами, перебрав на себе вищу судову владу, контролював дії духівництва. Від кінця 1650-х рр. роз­почалося впровадження воєводської системи правління.



Завдання

Установіть відповідність між назвами посад та функціями, які їм належали.



1)

Генеральний

а)

Хранитель військової коругви, ад'ютант




писар




гетьмана

2)

Генеральні

б)

Керував військовим постачанням і арти-




судді




лерією

3)

Генеральний

в)

Очолювали Генеральний військовий суд




обозний

г)

Військові ад'ютанти гетьмана

4)

Генеральний

д)

Тимчасовий командуючий військами на




підскарбій




час проведення окремих операцій.

5)

Осавули

є)

Контролював прибутки та видатки Гене-

6)

Хорунжий




ральної військової скарбниці

7)

Бунчужний

е)

Хранитель гетьманського бунчука,

8)

Наказний




ад'ютант гетьмана




гетьман

ж)

Керував Генеральною військовою канце-

лярією, відав зовнішньою політикою

3. Соціальний устрій.

Розповідь учителя (супроводжуєтьсяроботою з таблицею) Після Національно-визвольної війни соціальна структура коза-ької України істотно змінилася. Зникли польські магнати, шляхта, атолицьке духівництво. Українська шляхта злилася з козацькою аршиною. В останні десятиліття XVII ст. селяни, міщани, козаки ~али втрачати завойовані ними соціальні й майнові права. Попри пни, суспільство продовжувало зберігати становий характер. Воно талі поділялося на привілейовані й непривілейоваяі прошарки. До ивілейованих і напівпривілейованих прошарків належали: отар­на, шляхта, духівництво, козаки, міщани. Непривілейованим аном суспільства були селяни. Усередині кожного стану існував іновий поділ.

оціальна структура українського суспільства у другій половині XVII ст.

Верства


Характеристика

зацька аршина

Унаслідок виокремлення з козацтва посіла панівне становище в суспільстві. Мала політичну владу, землі та маєтності, які отримувала за свою службу, а з часом також спадкові маєтки

краін-ька ляхта

Панівний стан українського суспільства; швидко злилася з козацькою старшиною внаслідок поширення на неї старшинських прав і привілеїв

уховен-во

Привілейований соціальний стан. Верхівка духовенства мала великі земельні володіння і залежних селян і суттєво відріз­нялася за своїм становищем від простого духовенства — пара­фіяльних священиків

зацтво


Привілейований соціальний стан. Козаки були особисто ві­льними, звільнялися від усіх державних податків і повинно­стей, крім несення військової служби за власний кошт, мали право на становий суд і спадкове землеволодіння. Наприкінці XVII ст. козаки поділялися на заможних (виборних) і зубожі­лих (підпомічників), що не могли самотужки придбати воєнне спорядження і служили багатим_^__

їіщанство

Напівпривілейований стан, що мав права і привілеї на само­врядування, становий суд, заняття ремеслами, промислами і торгівлею, але був зобов'язаний сплачувати податки і вико­нувати повинності на користь держави _

Непривілейований соціальний стан, який у результаті Національно-визвольної війни здобув особисту свободу і право змінювати місця проживання. Однак через те, що селяни не мали спадкової власності на землю, вони змушені були працювати на козацьку старшину, шляхту і монастирі, а також сплачувати податки натуральними продуктами і грошима. У Слобідській Україні селяни сплачували податки до царської казни__

197

■ 4. Система землеволодіння. Господарський розвиток. Розповідь учителя



Національно-визвольна війна суттєво вплинула на систему зем­леволодіння і, відповідно, на господарський розвиток українських земель. Основою господарства залишалося землеробство.

У результаті Національно-визвольної війни селянство стало користу­ватися козацькими вольностями. Землі й угіддя, якими користувалися, включно з займанщиною, вони вважали своєю власністю. Оскільки ко­зацька держава проголосила своєю власністю всі землі старостів, вигна­них панів і католицьких храмів, які перейшли до військового Скарбу, то селяни і держава стали співвласниками землі. На Лівобережжі села, розташовані на землях військовоо Скарбу, почали називатися вільними військовими селами. їхні мешканці могли продавати, купувати, дару­вати, закладати, передавати у спадок землю. Одночасно вони підлягали державі, на користь якої виконували повинності і виплачували податки.



Робота з поняттями і термінами

Займанщяна — елемент звичаєвого права, який дозволяв на під­ставі першого «займу» володіти землею.



Розповідь учителя

Землі козаків не підлягало військовому Скарбу, і тому вони не сплачували податків, але натомість власним коштом мали нести вій­ськову службу на користь держави. У випадку ухилення від служби вони виключалися з козацького стану і втрачали право на землю.

Крім індивідуального землеволодіння селян, міщан і козаків, зберігалися і колективні форми — земельні володіння сільських гро­мад і сябринних спілок (спільне володіння переважно родичів або друзів). У власності громад перебували переважно угіддя. Орні землі переходили у приватне володіння.

На Лівобережжі почала формуватися старшинська форма земле­володіння, яка за своєю суттю нагадувала шляхетську, дворянську. Старшинська земельна власність існувала у двох формах: ранговій (тимчасовій) і приватній (спадковій). Рангова формувалася з царських і гетьманських пожалувань старшині на час обіймання нею посад; приватна із пожалувань «на підпору дому» чи «купольне» (повне) володіння.

Зміцнювалися позиції гетьманського і монастирського землево­лодіння. Протягом 1657—1672 рр. старшина, шляхта і монастирі одержали у володіння 275 сіл і хуторів. У маєтках старшини і шляхти селяни втрачали свободу, потрапляли в судову залежність, виплачу­вали різні податки і виконували повинності, у монастирських — іноді відбували панщину.

Таким чином, на Лівобережжі фактично відбувалася поступова ліквідація завоювань Національно-визвольної війни і відновлення

198

одального землеволодіння. Новими феодалами-землевласниками авала козацька старшина. \



У другій половині XVII ст. на Лівобережжі загалом спостерігаєть-я піднесення господарського життя. Провідну роль, як і раніше, ідіграє землеробство. Цьому сприяли природні й кліматичні умови, таршинські, монастирські господарства і господарства заможних озаків давали товарний хліб. Розширювалися посіви під технічні ультури, зокрема коноплю. Товарного характеру поступово набуває 'вництвоі городництво. Важливе місце в господарстві посідає і тваринництво. Розводили елику рогату худобу, коней, овець, свиней. У господарстві старшин, заможних козаків переважно викорис-вувалася наймана праця, але частішими ставали випадки вико-истання праці підлеглих селян. Наприкінці XVII ст. панщина набу-є постійного характеру.

Швидко розвивалися і міста, перетворюючись на центри ремесла, їмислів і торгівлі. Загалом на Лівобережжі налічувалося 90 міст, акі великі міста, як Київ, Ніжин, Переяслав, Стародуб — мали маг-урзьке право, менші — ратушне. У 36 найбільших містах ремісни-і торговці складали 34 % населення. Існувало близько 300 реміс­іях професій. Поступово ремесло набирає рис дрібнотоварного 5ництва. Ремісники починають використовувати вільнонайману ?ацю. Виникають та розвиваються розсіяні мануфактури. Помітним стає і розвиток торгівлі, формуються центри ярмаркової ргівлі. Основним торговельним партнером стає Московська держава.



5. Виникнення та розвиток Слобідської України. Розповідь учителя (супроводжуєтьсяроботою зі схемами) Слобідська Україна (друга назва — Слобожанщина) — історична ласть, до якої входили території сучасних Харківської, східної час-ни Сумської, північні частини Донецької та Луганської областей країни, південно-східна частини Воронезької, південно-західна час­ини Бєлгородської, південь Курської областей Росії.

Етапи колонізації

. XV — перша по­ловина XVI ст.

Іочаток засе­лення території

їикого Поля українськими селянами і коза-Ками

Друга половина XVI — p^J середина XVII ст.

Активізація переселен­ського руху, основну масу якого складали селяни, міщани, козаки і духів­ництво, які рятувалися від утисків польської влади

Друга половина XVII ст.

Нова хвиля пересе­ленців із Правобере­жної і Лівобережної України, пов'язана зі складною обстано­вкою доби Руїни

Починаючи від другої половини XVI ст., а особливо з 30-х рр. VII ст., Слобожанщину поступово заселяють українські селяни

й козаки з Лівобережної та Правобережної України, які втікали від польсько-шляхетського гноблення.

У 1638 р. сюди переселилися учасники козацького повстання на чолі з Я. Острянином (вони оселилися в Чугуєві). У 1652 р. велика група селян і козаків Чернігівського та Ніжинського полку на чолі з І. Дзиковським заснувала Острогозьк, а переселенці з містечка Ста­вищі Білоцерківського полку на чолі з Г, Кондратьєвим, які осели­лися на Суминому городищі, заснували Суми. У1654 р. на городищі, де зливалися річки Лопань і Харків, було засновано Харків. Подібну історію заснування мали й такі міста, як Салтів, Мерефа, Охтирка, Балаклея, Ізюм та багато інших. Разом із міста виникали й села.

Масове переселення у Слобожанщину українського населення роз­почалося у другій половині ХУП ст. й було пов'язане з добою Руїни, що охопила в цей час козацьку Україну. У верхів'ях Сіверського Дін­ця, Ворскли, Псла та басейнах інших річок переселенці заснували чи­мало нових поселень. Наприкінці XVII ст. на Слобожанщині налічу­валося 232 населені пункти (у %657 р. — 64), де жило близько 250 тис. людей, серед яких більшість складали українці (80 %).

Засновані на нових землях поселення звільнялися від податків і то­му наливалися слободами (звідси й назва «СлобідськаУкраїна»). Пра­ва українських поселенців закріплювалися царськими жалуваними грамотами. Визнання поселенцями влади царя виявлялося в складан­ні присяги. Одночасно Слобожанщину заселяли московські служилі люди, які перебували під управлінням царських воєвод.

У Слобідській Україні існував козацький устрій. У 50-х рр. XVII ст. царський уряд сформував з українських переселенців козацькі слобід­ські полки: Острогозький (Рибинський), Охтирський, Сумський, Харківський. У 1685 р. було створено Ізюмський полк. Полки були як військовими козацькими підрозділами, так і адміністративно-тери­торіальними одиницями. Старшину обирали на загальних козацьких радах.

Адміністративно-територіальний устрій Слобідської України

Слобідська Україна

Острогозький Сумський



Пол іки

Охтирський Харківський



±

Ізюмський

Сотні

Полкове управління складалося з полковника і полкової старшини: обозного, судді, осавула, хорунжого, двох писарів. Полки поділялися на сотні. Сотенне управління складалося із сотника, отамана, осавула, хорунжого і писаря. Адміністративними, судовими, фінансовими і вій­ськовими справами в полках відали полковники, у сотнях — сотники-



Полковників обирали довічно. Крім того, у Слобожанщині нерідко спостерігалося успадкування посади полковника. Це було пов'язано

і особливостями заселення краю: полковники, як правило, були ва-гажками переселенських груп. Полковники підпорядковувалися без-іосередньо бєлгородському воєводі. Обраного полковника спочатку югоджував бєлгородський воєвода, а потім пропонував цареві затвер-іти на цій посаді. Посади гетьмана на Слобожанщині не було. Система органів влади Слобідської України



■ Бєлгородський воєвода

■ П олковий і

г УРЯД










~-\,

Обоз­ний

Хорун­жий

Осавул

<—

"Полковник

>

Суддя

Військо­вий писар

Цивіль­ний писар

Соте'нний ,

гУРЯД

і Отаман Хорунжий




Сотник




Осавул

Писар

Царський уряд використовував українських переселенців для сподарського освоєння та охорони південних кордонів Моковської ержави від нападів кримських і ногайських татар, постачав їм зброю, эдовольство, зберігав за переселенцями козацькі привілеї й самовря-, Система землеволодіння на Слобожанщині мала свої особли-сті. У другій половиш XVII ст. там ще було багато незаселених земель їло право займанщини. Кожен поселенець міг вільно займати стільки вмлі, скільки був спроможний обробити. Із часом, аби врегулювати Уманщину, навколо міста або села стали визначати певну земельну «у, яка розподілялася серед поселенців. Ліси, луки, річки та озера вселення користувалося спільно. Кожен полк мав певний резерв незай-іх земель, якими розпоряджався полковник. Однак багато поселян умовлялися від наділів із полкового фонду, оскільки за них необхідно ^ло записуватися в козаки й нести важку й небезпечну військову служ­ім Тому здебільшого селяни оселялися на землях полкової й сотенної аршини, де мали можливість заводити досить велике господарство, іержуючи у власність ділянку, вони повинні були за неї ходити на зобітки — виконувати панщинні роботи на користь старшини, козацька старшина захоплювала громадські угіддя, змушувала іібних господарів за безцінь продавати свої ділянки, володіла селами ^хуторами. Упродовж другої половини XVII ст. відбувався процес пере-орення багатої старшини на великих землевласників. Серед них можна звати родини полковників Шидловського, Донця, Кондратьева.

Робота з документом І* Зі звернення мешканців Сумського полку до царя

Наші діди, батьки, брати і родичі, і ми самі поприходили з різних гетьман-шх і задніпрянських міст в Україну (мається на увазі Слобідську Украї-■ прим. ред.) на закликання бєлгородських та курських воєвод,.котрі за­меняли нас царським словом не відбирати від нас наших вольностей. Вони піли селитися нам, щоб ми захистили собою московські українські міста по

201

Бєлгородській лівії у диких степах на татарських займищах, якими ходили татари під ці міста. І для збільшення населення у цих нових містах велено було нам закликати на життя свою братію — українців. Ми збудували Суми, Суджу, Миропілля, Краснопілля, Білопілля та інші міста, а до них повіти і села. І ми вірою та правдою служили. І тоді, коли татари приходили плюн­друвати московські українські міста, ми не приставали ні До якої зради. За те пожалувано нас усякими вольностями 1 дозволено займанщини займати, пасіки і всілякі ґрунти заводити і всілякими промислами промишляти без чиншу (податку — ред.), за старим українським звичаєм.



Запитання до документа

1) Як формувалося населення Слобожанщини?

2) Яку роль відіграли українські поселенці в освоєнні москов­сько-татарського пограниччя?

3) Яким було ставлення царських властей до поселенців?

5. Підпорядкування Української Православної церкви Московсько­му патріархату.

I ВАРІАНТ



Самостійно опрацювати відповідний пункт параграфа

II ВАРІАНТ



Розповідь учителя

Із часу прийняття Української держави під царську протекцію московський уряд не полишав спроб підпорядкувати Українську Православну церкву владі московського патріарха. Це дало б змогу не тільки політично, а й через душі віруючих контролювати Україну. Крім того, вибивалася б ще одна підпора української державності. Попри всі намагання здійснити цей акт, українське духівництво противилося йому, розуміючи, що в результаті воно б втратило фактично існуючу незалежність (константинопольський патріарх мало впливав на життя Київської митрополії). Найбільшим противником був київський мит­рополит Й. Тукальськнй, який всіляко підтримував гетьмана П. Доро­шенка. Після його смерті в 1675 р. Москва активізувала свої намагання в напрямку підпорядкувати Київську митрополію. Переломними стали події першої половини 1680-х рр. У1684 р. Києво-Печерська лавра була вилучена з-під влади константинопольського патріарха й підпорядкова­на московському. Московський уряд надіслав константинопольському патріарху Якову царську грамоту з пропозицією дозволити Московській патріархії висвячувати київських митрополитів. Не чекаючи відповіді (вона була негативною), цар наказав І. Самойловичу провести вибори київського митрополита, які вже десятиліття зволікалися, і відрядити його на висвячення до Москви. Самойлович не наважився суперечити волі царя, і в липні 1685 р. скликаний Собор обирав митрополитом київським луцького єпископа Гедеона (князь Святополк-Четвертин-ський). Від'їзду Гедеона на висвячення до Москви передувало посоль­

ітво українського духівництва, яке прохало підтвердити давні права вольності Київської митрополії. Московський патріарх це прохання (вдовольнив. Тоді до Москви виїхав Гедеон, де у грудні 1685 р. отримав юзвіл на митрополію. Він офіційно отримав титул як «митрополит Сиївський, Галицький і Малия Росії», а традиційна частина титулу Сиївських митрополитів — «і всія Росії» — вилучається. Тим часом іосковські дипломати залагоджували цю справу у Стамбулі (Констан­тинополі). Заручившись підтримкою великого візира Порти й щедро одарувавши константинопольського патріарха Діонісія, Московія 1686 р. домоглася від нього згоди на передачу Київської митрополії [осковському патріархату. Ця акція, стала для Української православної церкви катастрофою. Щона втратила колишню самостійність. Московський патріарх започат­кував процес віділення від митрополії окремих єпархій (першою стала Чернігівська) і монастирів (Києво-Межигірський і Києво-Печерська лав-0, які стали безпосередньо підпорядковуватися патріарху. Але найго->внішим стало те, що українська церква стала втрачати свою самобут-сть, а московський уряд отримав вагомий чинник впливу на українців.

. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ вШввввввввввШвШв^

Бесіда за запитаннями

1) Якими були територіально-адміністративний устрій та систе­ма управління Лівобережжям?

2) Якою була в цей час соціальна структура українського суспіль­ства? Які верстви були пануючими?

3) Якими були причини української колонізації Слобожанщини? Звідки походить така назва регіону?

4) Що таке «займанщина»?

5) Які форми землеволодіння були характерними для козацтва та селянства?

6) Якими були територіально-адміністративний устрій та система управління Слобожанщиною? У чому полягає їх специфіка?

7) Яким був господарський розвиток українських земель?

8) За яких обставин українська православна церква втратила свою автокефалію? Які це мало наслідки?

Завдання

1) Визначте основні етапи української колонізації Слобожанщи­ни. Запишіть їх у вигляді хронологічної таблиці.

2) Порівняйте соціальний устрій Лівобережної Гетьманщини і Слобожанщини. Відповідь подайте у вигляді таблиці.

і. підсумки уроку шшттжтмтштшштттюшттшштттшятш

Адміністративно-політичний устрій Лівобережної Гетьманщини рунтувався на засадах, що утвердилися в період утворення Української

203

козацької держави. Проте відбулися зміни у ролі деяких органів, обме­жувалася влада гетьмана. У Лівобережній Гетьманщині та на Слобожан­щина суспільство зберігало становий характер. Активно формувався панівний прошарок суспільства з козацької старшини, шляхти і вищого духівництва. Швидко зростало велике землеволодіння.



Протягом другої Половини XVII ст. відбувається швидкий розви­ток сільського господарства, що був зумовлений зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію, зростанням кількості населення й освоєнням нових земель.

Масова колонізація Слобожанщини українським населенням була зумовлена воєнними лихоліттями другої половини XVII ст. Завдяки переселенню відбулося господарське освоєння колишнього так звано­го Дикого Поля, урятовано тисячі людей від фізичного знищення.

Наприкінці XVII ст. на Слобожанщині існували десятки міст і міс­течок; де успішно розвивалися ремесла, промисли і торгівля.

Підпорядкування Київської православної митрополії Московсь­кому патріархату (яке відбулося з порушенням церковних канонів) послабило політичні позиції гетьманського уряду і мало далекосяжні насліки для Української держави, культури, церковного життя.



v. домашнє завдання жшішттвшапвіт«ш№-'

Опрацювати відповідний параграф підручника.



1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   20


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка