Дидактична гра це цікава для її учасників навчальна



Сторінка17/20
Дата конвертації21.02.2016
Розмір5.51 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20
Тема. Культура українських земель наприкінці XVII — першої по­ловини XVIII ст.

,. Мета: визначити особливості розвитку української культури наприкінці XVII — першої половини XVIII ст.; дізнати­ся про основні здобутки української культури цієї доби; з'ясувати долі видатних представників української куль­тури; удосконалювати набуті знання і уміння; формувати естетичні уявлення учнів і почуття гордості культурними досягненнями у складних умовах. Тип уроку: комбінований. Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, зображення історичних пам'яток.

Основні поняття і терміни: «українське бароко».

Основні дати: 1701 р. — указ Петра І про надання Києво-Могилянсь­кому колегіуму статусу академії; 1721 р. — установлення контролю Синоду над українськими друкарнями. Заборо­на друкувати книжки українською мовою.

—--—--ХІД УРОКУ---



I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ вввввввввввв^^

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ •вввМкШвШНВ^

Дидактична гра «Снігова куля». Правила гри див. на с. ЗО.

Заслуховування кращих повідомлень про наказного гетьмана П. Полуботка.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ' вявяввввввв^^

Актуалізація знань учнів

1) Які основні риси української культури попередньої доби?

2) Назвіть головні здобутки української культури ХУН ст.

■ 1. Особливості розвитку культури. Розповідь учителя

Українська культура наприкінці XVII — у першій половини XVIII ст. розвивалася у суперечливих умовах. Так, з одного боку, створення влас­ної держави, підтримка культури гетьманами, загальне національне піднесення сприяли розвитку української культури, з іншого — її роз­виток гальмувався заходами царської влади, поступовим занепадом де-

* Опрацювання нового матеріалу супроводжується демонстрацією відповідного ілюстративного матеріалу.

и, вилученням представників української культури з українського редовища і використання їх для формування російської культури управлінської еліти. У 20-ті рр. XVIII ст. прокотилася і перша хвиля усифікації України. Проте у цей період ще переважали позитивні нденції, що зумовили розквіт української культури. Культура цього періоду ґрунтувалася на двох основах: попередньо-розвитку української культури та впливу західноєвропейського роко.

Особливості культури бароко

Культура бароко

Вигадливе поєд­нання деталей, ліній, прекрас

Інтерес до людських почуттів та громад­ських вчинків

Увага до символів та алегорій



І

Театраль­ність, па­радність

На українському ґрунті культура бароко набула особливих рис, що ^є підставу ученим мистецтвознавцям стверджувати про існування «українського (козацького) бароко». Крім того, культура цього періо-у почала швидко набувати світських рис.

На характер культури цього періоду мали вплив і зміни в соціаль-ій структури українського населення. Основну частину культурно розвинутого населення складали вже не шляхтичі й духівництво, а козаки, козацька старшина, міщани. Це призводило до розширення бази, на якій розвивалася українська культура.



Завдання

Заповніть таблицю «Особливості розвитку культури українських земель наприкінці XVII — у першій половині ХУЛІ ст.»._

Фактори (чинники), що сприяли розвитку культури

Фактори (чинники), що негативно впливали на розвиток культури

Мі 2. Освіта і друкарство. Києво-Могилянська академія. Розповідь учителя

На кінець XVII ст. освітній рівень населення козацької України залишався відносно високим. Тут діяла велика кількість початкових шкіл, у яких учителювали дяки, мандрівні студенти Києво-Моги­лянського колегіуму. Вони навчали читати, писати, рахувати, співа­ти. Поширеним було й домашнє навчання.

Саме тоді на Гетьманщині виникла й набула поширення форма нав­чання й здобуття професійних знань при канцеляріях, де виконували різні доручення й водночас началися ведення канцелярських справ, складання ділових паперів. В архівах збереглися навіть своєрідні рукописні посібники для таких учнів. В Україні характерною була

243


професійна підготовка підлітків через систему учнівства в ремісни­чих цехах. Таку підготовку здобували й козацькі діти при січовій школі на Запорожжі. Вона готувала канцеляристів, кобзарів, сурма­чів, скрипалів, цимбалістів.

Виникали нові колегіуми, які були середніми начальними заклада­ми: Чернігівський (1700 р.), Харківський (1727 р.), Переяславський (1738 р.). Останній цілеспрямовано займався підготовкою духівниц­тва для православних парафій Правобережжя. Значним освітнім цен­тром став Харківський колегіум. У ньому навчалося 800 учнів. Крім традиційних предметів, тут вивчалися також інженерна справа, ар­тилерія і геодезія.

У колегіумах вивчали старослов'янську, українську, польську, ні­мецьку, французьку мови, піїтику, риторику, філософію, богослов'я, математику, фізику, медицину, історію, географію, астрологію (аст­рономію), музику.

На Правобережжі й західноукраїнських землях діяли переважно єзуїтські колегіуми — Луцький, Кам'янецький, Львівський, Пере­мишльський та ін.

Вища освіта на українських землях була представлена Києво-Могилянським колегіумом (1632 р.) та Львівським університетом (1661 р.).

Києво-Могилянський колегіум за організаційною структурою від­повідав вищим навчальним закладам Західної Європи. Після тривалих клопотань 1694 р. колегіум одержав царську грамоту на самоврядуван­ня. За грамотою Петра І від 1701 р. він був перетворений на академію як вищий навчальний заклад. Тут готували викладачів, учених, пись­менників, політичних діячів України, Росії, Білорусії, балканських народів. У1709 р. в академії навчалося близько 2 тис. студентів. Проте вже за декілька років їх кількість скоротилася до 165.

Цікаво знати

В академію, як і раніше, приймали дітей всіх станів, хоча там навчалися переважно діти старшини, духівництва, заможних козаків і міщан, і лише зрідка селян. Вісім класів академії передбачали навчання студентів протягом 12 років. Як і в європейських навчальних закладах, викладання філософії, піїтики, риторики, богослов'я велося латинською мовою. Різноманітні мето­ди навчання латини давали як гарні знання власне мови, так і змогу оволоді­вати надбанням світових досягнень науки і культури. На початку XVIII ст. в академії здійснювалося викладання й українською мовою. Викладачі ака­демії створювали й вдосконалювали курси лекцій, готували підручники.

Поширення грамотності серед населення сприяло розвитку кни­годрукування. Найбільш значною друкарнею в Україні з 13 існую­чих була Києво-Печерська. Серед виданих нею книг відома, зокрема, «Іфіка ієрополітика» (1712 р.), у якій пояснювалися норми поведін­ки. Видавалися також релігійні трактати, букварі та інші книги.

На західноукраїнських землях продовжувала діяти Львівська тська друкарня. Вона видавала букварі та інші книжки велики-тиражами. Значний внеск у розвиток книгодрукування зробили очаївська й Унівська друкарні. Прикметною рисою книгодрукування, попри заборони Синоду лйської православної церкви, стало зростання друку світської лі-ратури. А запроваджений за Петра І гражданський шрифт зробив иги більш доступними для широкого кола читачів.

3. Розвиток природничих наук.

I ВАРІАНТ



Самостійна робота за підручником

II ВАРІАНТ



Розповідь учителя

У XVII—XVIII ст. на українських землях, як і в інших країнах Єв-~пи, починає швидко розвиватися наука. Особливостю науки в Ук-"ні було те, що, на відміну від Європи, де вона долала сильний опір ркви, тут її представниками у своїй більшості були церковні діячі, оді вищі ієрархи. Так, Феофан Прокопович навіть виголосив перед дентами і викладачами Києво-Могилянської академії спеціальну омову «Про заслуги і користь фізики».

Тому видатні діячі того часу зосереджували увагу на складних пи-аннях астрономії, математики, медицини, географії. Так, І. Галя-вський намагався розкрити причини таких природних явищ, як со-ячне та місячне затемнення, хмарність, дощ, вітер, блискавка тощо.

Славинецький здійснив переклад слов'янською мовою посібника астрономії Везалія «Космографія», яку вивчали в медичних коле-іумах. У 1707—1708 рр. Ф. Прокопович уклав курс лекцій з ариф­метики та геометрії для Києво-Могилянської академії.

У XVTII ст. набував поширення медичні знання. З'явилась низка ікарів-українців, які отримали вчений ступінь доктора медицини: . Полетика, М. Кружень, П. Погорецький, Н. Максимович, І. Ру-і-кий, О. Шумлянський, М. Тереховський, І. Данилевський та ін. 1707 р. в Лубнах відкрилася перша в Україні польова аптека.

4. Розвиток літератури. Розповідь учителя

Від другої половини XVH ст. почався період піднесення літературної ворчості. Для літератури цього періоду характерними були такі риси:

— зберігався зв'язок літератури з релігійним світоглядом;

— мистецтво слова поступово ставало самостійною галуззю твор­чості;

— усе виразніше проявлялися світські й естетичні функції літератури, вироблялися нові форми і способи художньо-словесного зображення;

245

— головна увага письменників зосереджувалася на людині, а також її зв'язку з Богом, утверджувалися нові жанри художньої літератури.



Друга половина XVII ст. — це період розквіту української літера­тури стилю бароко. Письменники цього стилю прагнули у своїх тво­рах показати трагедію, напругу, схвилювати, занепокоїти читача, звідси — пристрасть до перебільшення, дива тощо.

Найбільш яскраво барокові риси проявляються у поезії. Поетичні твори цієї доби різноманітні: він громадсько-політичних до ліричних.

Громадсько-політична поезія цього періоду пов'язана з Національ­но-визвольної війною під проводом Б. Хмельницького та Руїною. У цих творах змальовуються історичні події, подається їх аналіз, висловлюються різноманітні точки зору. Відомі такі твори: «Виси­пався хміль із міха», «Похвала віршами Хмельницькому от народа малоросійського», «Чигирин» тощо.

Творцями релігійно-філософської поезії були представники духів­ництва — Л. Баранович, В. Ясннськкй, Д. Туптало, С. Яворський, Ф. Прокопович та ін. У творах також порушують морально-етичні проблеми. У поезії цього напряму найбільше проявляється стиль бароко — символіка, алегорія, гра слів, ускладнені асоціації, нату­ралістичність деталей. Найбільшу поему (23 тис. рядків) на релігійну тематику уклав І. Максимович «Богородице Діво».

У руслі бароко розвивалася і панегірична поезія. Найвідомішими її представниками були І. Величковськнй, Л. Баранович та ін. У ній широко використовувалися каламбури, вишукані фігури і алегорії, запозичення з античної літератури, ускладнені композиційні прийо­ми та витончені рими.

Цікаво знати

Приклади віршів у стилі бароко І. Велнчковського

1) Механічне пересування з рядка в рядок, із місця на місце вишуканих, урочисто-вагомих слів.

Яко ниву рясно плоди украшают, Тако дьву красно роди ублажати. Ниву рясно плоди украшають яко, Дьву красно роди ублажают тако. Рясно плоди украшают яко ниву Красно роди ублажают тако дьву.

2) Поєднання поважного і величного із земним та жартівливим.

... Бо нам Марія, Діва Пречиста, в убогій шопі зродила Христа, котрому хоч у біді

грає Грицько на дуді: гу, гу, гу, гу, гу, гу!

3) Вірші-«раки», рядки яких можна читати в обидва боки.

Анна пита ми, я мати панна, Анна дар и мні сінь мира данна. Анна ми мати и та ми манна.

•4) Вплітання у вірш імені автора, яке виділялося великими літерами. ІО смеркне пАм' ятай і На суд будь чуткий: ВБЛьмИ Час біжить сКОро, В бігу Своїм прудКИЙ.

Розповідь учителя Великою популярністю користувалися епіграми. Серед найкращих графістів були Л. Баранович, І. Величковськнй, Д. Братковський, Зіновіїв. В епіграмах часто перепліталися релігійно-філософські побутові сюжети.

"'Найкращі вірші ліричної поезії написані С. Климковським, І. Ба-ським, Д. Левицьким, І. Мазепою, Л. Барановичем. Жанрово ця -зія дуже різноманітна — це і опис соціально-побутових явищ, рис природи, і любовні елегії. Вона сповнена народними образами 'символами. Любовна поезія тісно пов'язана з піснею. Значного поширення і популярності набула сатирична віршована вратура. У рукописних збірках поширювалися вірші К. Зінов'єва 70 віршів) та І. Некрашевича («Ярмарок», «Сповідь»). У них від-рювалися колоритні побутові сцени, висміювалися вади сусцільс-ї, прославлялася чесна праця хлібороба і ремісника. Серед прозової літератури найбільше значення залишається за по-іічною богословською. Серед найвидатніших полемічних творів «авиділити «Фундаменти», «Бесіда» І. Галятовського, «Новаміра рої віри» Л. Барановича, «Навіти» анонімного автора. До богословською літератури належать і проповіді. їх автори ви-ристовують багато художніх прийомів, вдаються до порівняння, горій, метафор тощо. У своїх проповідях вони викривають вади пільства, засуджують аморальні вчинки, дають настанови щодо авильного життя. Так, вони схвалювали вірність православ'ю, гнення до миру, злагоди та спокою, засуджували заздрість, під-шість, зрадливість, лицемірство, невдячність, жадобу, моральну шусту. Наставником письменників-проповідників був І. Гізель. айвизначнішими його творами були «В істиній вірі», «Мир з богом дині». Теоретиком проповідницької майстерності був І. Галятов-ий, автор «Науки, або способу звоження казання». Великі збір-проповідей «Огород Марії Богородиці», «Вінець Христов» видав . Радиволовський. Також збірки проповідей видав і Л. Баранович — 'ечдуховний» і «Трубисловеспроповідних».Крімтого,проповідя-уславилися Д. Туптало, С. Яворський, Ф. Прокопович та ін. У цей період продовжує розвиватися й агіографічний жанр (опис тій святих). Переробляються житія популярних святих, виникають игінальні бароковські переробки житій князів, використовуються дав-' легенди «Києво-Печерського патерика». Найвидатнішою пам'яткою го жанру є чотиритомна збірка житій святих Д. Туптала. Від середини XVII ст. у літературі набув поширення жанр езопівської іки. її вивчали в школах, розповсюджували у рукописних збірках, годом ці байки сприяли формуванню нової української літератури.

247

Великий пласт літературного доробку складає історична літера­тура. Серед неї слід виділити «Синопсис» — короткий нарис історії України та Московської держави від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст. Твір користувався великою популярністю і майже століття був офіційним підручником. Щодо авторства твору точиться дискусія: одні приписують його І. Гізелю, інші — економу Києво-Пе­черського монастиря П. Кохановському.



У XVIII ст. в українському суспільстві існував великий інтерес до подій Національно-визвольної війни. У 1702 р. з'явився перший та­кий твір — «Літопис Самовидця», створений одним із діячів часів Руїни Р. Ракушкою-Романовським. Цей «літопис» поширювався у списках. Його переписувачі подовжили опис подій з 1702 до 1734 р. Найпопулярнішими творами стали праці С. Величка і Г. Грабянки. У XIX ст. їх твори назвали літописами, хоча насправді це були типові історичні твори XVin ст., написані в барочному стилі.

Постать в історії

Самійло Величко (р. н. невідомий — 1729) здобув освіту в Киево-Могилян-ському колегіумі. Був канцеляристом Генеральної військової канцелярії. Напри­кінці 1708 р. під час репресій Петра І проти прибічників І. Мазепи потрапив до в'язниці. Після звільнення в 1715 р. Величко оселився у с. Жуки під Полтавою.

Свій твір С. Величко написав свою пращо між 1715 і початком 1720-х рр. Перший том має назву «Сказання про козацьку війну а поляками», а два на­ступні — «Повість літописна про малоросійські та частково інші події».

С. Величко докладно описав події української історії від 1648 по 1700 рр. Він наголошував на справедливості Національно-визвольної війни. Величко гостро засуджував чвари і міжусобиці, що мали місце в роки Руїни. Він по­зитивно оцінив прийняття Україною царської протекції у 1654 р. Водночас Величко був проти наступу царизму на українську автономію. Відстоював привілейоване становище козацького стану.

Григорій Грабянка (р. н. невідомий — помер близько 1737 р.) теж навчав­ся у Києво-Могилянському колегіумі. Із 1686 р. став служити в козацькому війську. Перебуваючи у чині галицького полкового судді, Грабянка в 1723 р-разом із П. Полуботком був ув'язнений у Петропавлівській фортеці. Звіль­нився у 1725 р. У 1730 р. став Гадяцьким полковником, брав участь у бага­тьох воєнних походах.

У 1710 р. Граб'янка написав твір «Дійствія презільної брані» («Події ви­значної війни»), у якому основну увагу приділив висвітленню подій Національ­но-визвольної війни. Твір мав велику популярність серед козацької старшини і поширювався у рукописних списках. Як і Величко, Грабянка стверджував про винятковість козацького стану і доводив історичність права на власну держав­ність. Засуджував найбільш грубі прояви антиукраїнської політики царизму -



Завдання

Схарактеризуйте жанрове різноманіття української літератури другої половини XVII — першої половини XVIII ст. Відповідь подай­те у вигляді схеми.

5. Архітектура.

I ВАРІАНТ



Коментоване читання відповідного параграфа

II ВАРІАНТ Розповідь учителя

Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького, дії Руїни, народні повстання, війни Росії, Речі Посполитої з тур-и, татарами, шведами зумовили бурхливий розвиток фортифіка-ного будівництва на українських землях. Не було такого міста, стечка, яке б не мало оборонних споруд із валів, ровів, дерев'яних : кам'яних стін, ланцюгових мостів, башт. Розвиток артилерії зу-вив зміни у фортифікації. Домінуючими стають укріплення бас­онного типу, які зводяться навіть навколо старих фортець і замків Кам'янці-Подільському, Хотині, Львові, Ужгороді тощо. Найбільш іасними були укріплення Чигирина, Умані, Переяслава, Києва, -рнігова, Стародуба, Полтави, Харкова та інших міст. Для захисту татар було збудовано 285-кілометрова Українська лінія з редута-тафортецями. Наймогутнішою стала Печерська фортеця, зведена початку ХУЛІ ст. за наказом Петра І.

Відбулися зміни і в містобудуванні. У містобудуванні з'явилися нденції формування центрів міст, особливо полкового значення, центральних частинах розміщувалися військові канцелярії, ма-страти, ратуші, храми, навчальні заклади, ринки, господарські та робничі будівлі. Упорядкованістю та плануванням відзначалися ові міста на Слобожанщині, гетьманські столиці Чигирин, Бату-ин. Проте міста України вирізнялися різноманітністю планування аійне, прямокутне, кільцеве, гніздове, змішане), яке обов'язково згоджувалося з навколишнім ландшафтом. Із другої половини XVII ст. нове піднесення переживає монументальне дівництво. Воно розвивалося на міцному грунті багатовікової вітчиз-^ої культури й увібрало кращі досягнення європейського мистецтва, якому утвердився новий напрям бароко. На українському грунті його оширення відбувалося двома напрямками: українізація західноєвро-ейського бароко і надання барокового вигляду українській архітек-рній традиції. Як наслідок, мистецтвознавці говорять про існування раїнського (козацького) бароко, що має свої специфічні риси. Для архітектури бароко були характерні риси урочистої піднесе-ості, грандіозності, схильності до напружених, рухливих компози-ій, декоративної насиченості та вибагливості. Указані риси забезпе-_ валися певними архітектурними прийомами — протиставленням еликих і малих форм, світла і тіні, поєднанням контрасних ма-еріалів, фактур і кольорів, набуттям архітектурним декором скульп-урної виразності.

249

У розвитку бароко на українських землях можна виділити три ета­пи: ранній (друга половина XVII — початок XVIII ст.); зрілий (1720— 1750-ті рр.); пізній (друга половина ХУГИ ст.).



На першому етапі архітектура бароко впершу чергу вплинула на оздоблення старовинних храмів, які, зберігаючи попередню струк­туру, отримали новий декор — вибагливі декоративні фронтони, об­рамлення вікон і дверей, мальовничі багатоярусні грушоподібні бані, ступінчасті дахи. Після реконструкції барочний вигляд набули Софія Київська, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Михайлівський Золотоверхий собор, Спаський і Борисоглібський собори в Чернігові. У такому бароковому вигляді ці храми існують і сьогодні.

Більшість барокових споруд в Україні були здудовані за часів гетьманства І. Мазепи або його коштом.

До найкращих барочних ансамблів культового призначення нале­жать Миколаївський собор у Ніжині (1668), Троїцький собор Гус-тинського монастиря (1671), Спасо-Преображенський собор в Ізюмі (1684), Преображенський собор Мгарського монастиря під Лубнами (1684, архітектори І. Баптист і М. Томашевський), Покровська церк­ва в Харкові (1689), Здвиженський собор у Полтаві (1689—1692), Троїцький собор у Чернігові (1679—1695, архітектор І. Баптист), Всесвятська надбрамна церква Києво-Печерської лаври (1696— 1698), собори Братського та Миколаївського монастирів у Києві (1690-ті роки, архітектор Й.Старцев), Юр'ївський собор Видуби-цького монастиря в Києві (1696—1701), церква Катерини в Черні­гові (1716), Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1734), костьол домініканців у Львові (1745—1749, архітектори М. Урбанік, Я. Де-Вітт) та інші. До цього переліку можна віднести дзвінницю Софії Київської.

Крім церковного будівництва, розгортається і світське кам'яне будівництво. Споруджуються трапезні, колегіуми, магістрати, війсь­кові канцелярії, житлові будинки. Серед цих сПоруд слід відзначити корпус Київської академії, келії Києво-Печерської лаври, Троїцько­го і Євецького монастирів Чернігова, будинок Кочубея в Батурині, кам'яниця Лизогуба в Седневі, покова канцелярія в Чернігові тощо.

Проте основним матеріалом залишається дерево. До наших днів збереглося чимало дерев'яних храмів цієї доби, особливо у Прикар­патті, Буковині та Закарпатті.

»

Ш 6. Мистецтво

Розповідь учителя

Україна завжди була багата на художні таланти. За підрахунками вчених, у другій половині XVII — у першій половині XVIII ст. працю­вало декілька сот митців, імена або твори яких збереглися. Це були іконописці, майстри портретного, історично-батального, пейзажного і побутового живопису.

* Від другої половини XVII ст. український живопис досить швидко від­дать від церковних канонів, у ньому починає переважати зображення альних людей, подій. Збагачувалися і художні засоби митців — бар-стість і мальовничість композицій посилювалася перспективністю раження, об'ємністю форм, світловими і колористичними ефектами, мінуючим у їх творчості був вплив мистецького стилю бароко. У монументальному живописі яскраво проявлялися також і народ-' традиції. Особливо реалістично відтворено образи людей із народу, -аєвиди в оздобленні церкви Св. Юра в Дрогобичі, а також у розписах рев'яних храмів у Сихові, Берегометі, Колодному і Новоселищі в За-_ рпатті. У Софії Київській створені нові розписи з використанням сю-етів, що показували боротьбу з татарами та поляками. В Успенському -'-рі Києво-Печерської лаври була створена ціла портретна галерея раїнської знаті цієї доби. У той же час київські майстри намагалися

симально зберегти старовинні мазоїчні та фрескові композиції. Творчість народних майстрів яскраво відбилася в картинах .ратного Суду». Визначним явищем стало звертання до образів _зака-бавдуриста — захисника Батьківщини («Козак Мамай»), також селянина-повстанця, борця проти соціального і національ­ній) поневолення. На замовлення магнатів монументальні розписи створювали-в палатах та замках, костьолах, де часто працювали і зарубіжні айстри. Такими розписами прикрашені палац Конєцпольського Підгір'ях, палац Собеського у Жовклі, костьол монастиря єзуїтів Львові. Серед українських монументальних живописців того часу айбільш знаменитим був Ю. Семигиновський, який отримав худож-освіту в Римі й багато працював у Польщі.

Продовжував залишатися іконопис. На іконах поряд із біблійними ерсонажами стали зображувати реальних персонажів — гетьманів, -аршин, рядових козаків, міщан на тлі реальних інтер'єрів тієї оби. Так, на одній з найвідоміших лівобережних ікон другої поло-ини XVII ст. — «Здвиження Хреста» — зображені не лише церковні іячі, а й міщани, козаки, студенти, селяни в невимушених життєвих озах. На іншій відомих іконах «Запорозької покрови» зображені за-орожці, військові клейноди, геральдика, зброя тощо. Цікавим явищем українського малярського бароко стала діяльність художнього осередку в Жовкві наприкінці XVII—XVIII ст. Церковній малярській традиції жовківських майстрів притаманні героїзація й ідеалізація людини, умовність зображуваного, ефектна видовищність -омпозиції. Серед представників Жовківської школи виділяються І. Руткович (1667—1707) та Й. Кондзелевич (1667—1740).

Так, І. Руткович традиційні сюжети іконостасів подавав як на-півсвітські картини з тонким колористичним вирішенням та реаліс­тичним відтворенням людських образів. Найбільш відомими його творами є іконостаси храмів у Жовкві, Волі-Деревлянській, Волі-

251

Висоцькій, Скваряві-Новій. Й. Кондзелевич віддавав перевагу склад­ним монументальним композиціям, у яких знаходили відображення події реального життя українського народу. Найбільш відомі його ро­боти створені для Скита Минявського (тепер експонується у Львівсько­му національному музеї), Білостоцького та Загородського монастирів.



До плеяди жовквівських митців належать також Ю. Шиманович, М. Альтамонте, В. Петрович. їхня спадщина представлена не лише творами сакрального малярства, а й світськими портретами, баталь­ними картинами. Жовквівський малярський осередок був вершиною українського барокового малярства, розвинув традиції релігійного монументального живопису, підніс національні традиції художнього мистецтва на вищий, якісно новий рівень.

На західноукраїнських землях у галузі іконопису працювали І. Бродлакович, Ясько з Вишні, І. Маляр та С. Вишенський. Живо­писні роботи у львівській церкві Св. Юра очолював вихованець ві­денської школи Л. Волинський.

У цей період набув розвитку український портретний живопис, .особливо популярний у середовищі шляхти і козацької старшини. Портрет як жанр світського мистецтва мав національну особливість. Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. він ще зберігав тісний зв'язок з іконописом. Буди створені монументальні портрети Б. Хмельницького і відомих козацьких старшин. Цікавим є факт, що жодного портретно­го зображення І. Мазепи не збереглося. За наказом царя вони всі були знищені. Західноукраїнські митці малювали львівських братчиків у представницьких позах із жезлом або гербами. Світські барокові порт­рети надзвичайно пишно декоровані, дуже часто постаті зображуваних на них людей виписані в суцільне сяйво кольорового мережива, різні орнаментальні елементи, виразно підкреслюють майнове та соціальне походження образу. Розквіт портретного живопису припадає вже на другу половину XVIII ст. Великої популярності за тих часів мав кти-торський портрет — зображення засновників і покровителів храмів.

Помітного розвитку досягла у цей період графіка, тематичні твори якої у численних відбитках поширювалися в Україні, Росії, Польщі, Литві. Розвиток графіки був тісно пов'язаний з друкарством. Книж­кові ілюстрації оформлювалися як гравюри на дереві чи металі. Се­ред визначних художників-графіків того часу можна відзначити О. та Л. Тарасовичів, Д. Галятовського, І. Реклинського, Д. Сенкевича, Н. Зубрицького та ін. Це були майстри дуже високого рівня, які ус­лавилися не тільки на батьківщині, а і за кордоном.

Найбільшу роль у розвитку графічного мистецтва того часу відіг­рали брати Тарасовичі. Олександр створив портретну галерею ви­значних діячів України, Леонтій виконав цикл ілюстрацій до «Киє­во-Печерського патерика» та «Нового заповіту».

Визначним майстром графіки був І. Мирський. Він ілюстрував твори найвидатніших письменників того часу — Барановського,

горського та інших. Його гравюри складні й вигадливі. Рослинні наменти органічно поєднуються з античними сюжетами та реаліс-ними зображеннями. Цікавим типом графічного мистецтва ста-великі афіші — оголошення про диспути в Києво-Могилянському легіумі (академії), виконані Мирським. Відзначався митець і ще одному різновиді графіки — виготовленні тез, серед яких найбільш аменитою є теза на честь префекта Києво-Могилянської академії ;копія Калачинського. Патріотичним змістом пройнята гравюра Ьфського «Теза Обідовського», на якій зображені епізоди Крим­ських походів та велична панорама Києва з архітектурними ансамб­лі Лаври, Софії, Подолу.

У другій половині XVII ст. високого розвитку досягло декоративне житкове мистецтво, зокрема різьблення по дереву, яким оздоблю-і одвірки, двері, стовпи, сволоки в громадських будівлях і житлах сожних людей. Різьбленням геометричного або рослинного орна-енту прикрашали меблі, ткацькі верстати, вози, ярма тощо. З усіх видів народної художньої творчості чи не найпоширенішим Україні були ткацтво та вишивка, пов'язані з художнім прикра-іням побуту, одягу, житла. Відомості про високо розвинуте вироб-цтво тканин, килимів, вишивок («гаптів»), тканих поясів та інших -дметів українського вбрання містяться в багатьох джерелах. Ці ди народної творчості були поширені на території України як до-ашнє виробництва, а згодом як ремесло.



Робота з документом

Німецький дворянин Ульріх фон Вердум про одяг і зовнішній вигляд українців (1670-ті рр.) На Русі чоловіки й жінки по селах носять коричневі опанчі із сукна, яке "і тчуть. Шляхта й купці носять блакитні. Козацькі селяни, як і татари, літку носять блакитні. Козацькі селяни, як і татари, улітку носять опанчі білого сукна, а взимку — із баранячих шкур. Вони сягають від шиї аж до 'ят; вишиті на плечах ремінцями з червоної, жовтої і коричневої шкіри, панчі виглядають — дуже гарно. Така опанча в них називається кожухом, дехто гадає, що від цього слова походить назва козаків. Узимку така опанча тановить весь одяг козачки. Улітку ходять у самій сорочці. У селянок вона з убого полотна, у міщанок і заможніших дівчат — із гаптованої китайки... верхня частина таких сорочок біля шиї й пояса зібрана складками, наче кал­ган, і гарно облямована кольоровою бавовною. При цьому понад стегнами вони оперезуються червоним, жовтим, зеленим чи іншого кольору поясом, і з ним виглядають цілком непогано. Щодо оздоблення голови, то тут вони відзначаються великою зграбністю. Улітку прикрашають її свіжими квітами Й зеленими вінками, узимку мусять замість них одягати воскові віночки. Носять також багато перстнів на пальцях, у вухах дуже великі сережки, а на шиї — прикраси з кришталю, скла, міді, бронзи — залежно від фантазії і за­можності... На селі чоловіки й жінки взимку і влітку носять чоботи, міщанки ж улітку носять також черевики.

253

Запитання до документа



1) Про які види народної творчості згадує Ульріх фон Вердум?

2) Пригадайте матеріал зі всесвітньої історії і порівняйте одяг ук­раїнця і європейця.



Розповідь учителя

Канони православної церкви, що забороняли відтворення зобра­жень у вигляді статуй, досить довго стримували розвиток скульпту­ри. Натомість.поширювалося декоративне ліплення, яким прикра­шали фронтони і портали, віконні та двірні отвори, вкривали стіни. Найбільш відомими є оздоблення Миколаївського та Братського со­борів у Києві, софіївської дзвіниці, лаврської дзвіниці на Дальніх пе­черах, церкви в Сорочинцах. Кращий зразок оздоблення керамікою представлений головною брамою Спасо-Преображенського монасти­ря в Новгород-Сіверського. Для оздоблення також використовувало­ся дерев'яне різьблення.

Становлення скульптурної творчості вже у ХУЛІ ст. пов'язане пере­дусім із розвитком металопластики. Народні умільці виготовляли з міді ковані статуї, якими прикрашали громадські та культові споруди. Бу­динок ратуші на Подолі в Києві прикрашала статуя богині правосуддя Феміди, Михайлівський Золотоверхий собор — архангел Мнхаїл.

■ 7. Музика і театр. Розповідь учителя

У цей період завершується формування основних рис народної музики, що існують і до сьогодення. Народні думи й історичні піс­ні виконували кобзарі, лірники, бандуристи. Усталюється народна інструментальна музика, що супроводжує всі свята — троїсті музики. Свою назву вони отримали не за кількістю інструментів в ансамблі, а за функції, які виконували музиканти: мелодія, ритм, темп.

Побутовий багатоголосий пісенний жанр — кант (псалма) набув національних рис щодо поетики та змісту музики. У ньому посилю­ються світські мотиви. Мелодика кантів служила джерелом і для культової музики того часу. Авторами кантів були визначні культур­ні діячі тієї доби Л. Баранович, Д. Туптало та ін.

Продовжив розвиток хоровий спів. Найбільш поширеним став партерний концерт — своєрідний прояв українського бароко в музи­ці. Спів відбувався без інструментального супроводу. Він набув про­фесійних рис. Виступи колективів відбувалися в панських палацах та церквах. Відомі імена таких визначних співців того часу, як К. Ко-новський, Й. Загвойський, О. Лешковський та ін.

У професіоналізації музичного мистецтва значну роль відігравала фахова освіта. Музичну освіту можна було отримати у Києво-Моги-лянській академії, музичних школах при магістратах, духовних семі­наріях, оркестрах. Існувала і спеціальна музична школа, відкрита

738 р. у Глухові. Почалося і наукове узагальнення знань про музи-'. Вийшло кілька фундаментальних праць, зокрема, робота М. Ди-цького «Граматика музикальна», що узагальнювала практику пар-рного співу і композиції, визначала основні засади конвертування. 1700 р. у Львові почали видавати нотні записи — ірмологіони. Беручи до уваги зростаюче значення професійної музичи, ще . Хмельницький в 1652 р. видав універсал про створення цеху му­ки. Згодом цехи виникли в Стародубі, Ніжині, Чернігові та інших 'стах. Цеховики обслуговували урочисті церемонії, брали участь воєнних походах, виступали під час розвах у великих маєтках. Продовжувало розвиватися й театральне мистецтво. Найбільш опулярним, як і раніше, був вертеп. Вертепні вистави дуже урізно-анітнилися — нових персонажів брали з казок, легенд, переказів, начно розширилася, народно-побутова частина вертепного дійства. Шкільний театр та шкільна драма найбільшого розвитку досягли Києво-Могилянській академії, де написання та розігрування драм уло обов'язковою складовою навчального процесу. Дійства шкільно-театру розподілялися на різдвяні та великодні. Найпопулярніпш-и драмами були «Комедія на день Рождєства Христова» Д. Туптала а «Слово про збурення пекла». Шкільна драма поступово ускладню-ася, виникали її різноманітні форми — драма-міракль, повчальні ами (драми-мораліте), історичні драми тощо. Під час вистав вико-истовувалися декорації, бутафорії, сценічні ефекти. Разом із драмами поступово розвивалася й інтермедія — невелика аматична п'єса комедійного характеру, яку виконували між ак-ами драми. Завдяки їй в театр приходили українська мова й пісня.

. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ ШШШШШШШШШШШШШШШШШШШШШ

Експрес-опитування

1) Які чинники впливали на розвиток української культури кін­ця XVII — першої половини XVIII ст.?

2) Із яких закладів складалася система освіти в українських зем­лях?

3) Які форми навчання були поширені?

4) Як було організовано навчання у Києво-Могилянській академії?

5) Що свідчило про розвиток друкарства на українських землях? Назвіть головні центри книгодрукування в Україні.

6) Які жанри характеризують розвиток української поезії?

7) Визначте риси богословської літератури цього часу.

8) Яка тематика переважала в історичній прозі, літописанні?

9) Яка мистецька школа домінувала в українському мистецтві кінця XVII — першої половини XVIII ст.?

10) Назвіть імена видатних українських художників тієї доби.

11) Які основні риси мистецтва бароко? Назвіть основні архітек­турні пам'ятки у стилі бароко.

255

12) Визначте основні риси містобудування тієї доби.



13) У яких формах розвивалася скульптура на українських землях? 1^) жанри музичного й театрального мистецтва мали поши­рення наприкінці XVII — початку XVIII ст.?

Творчі запитання

1) Наприкінці XVII — початку XVIII ст. на території Лівобереж­ної Гетьманщини був високий рівень освіченості населення, більша частина дорослого населення була письменною. Чим це було зумовлено?

2) Чим був зумовлений розвиток портретного живопису? Які риси портрету притаманні цій доби?

3) Чому в другій половині XVII — першій половини XVIII ст. в Україні швидко розвивалося оборонне будівництво?



V. ПІДСУМКИ УРОКУ ШвШввяввввж^^

Друга половина ХУП — перша половина ХУЛІ ст. — це час небува­лого розквіту української культури, коли творчий потенціал митців спирався на підтримку Української держави. Особливо це прояви­лося в освіті, архітектурі та мистецтві. В українській культурі цього періоду були тісно пов'язані національні традиції і західноєвропей­ські впливи, що призвело до появи такого явища-, як «українське (ко­зацьке) бароко». Проте перебування Української козацької держави у складі Росії, що перетворювалася на імперію, стало негативно впли­вало на українську культуру: заборони, вилученя провідних діячів на службу імперії, нищення національнх ознак.



VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ ввШНвввввШВя^

1) Опрацювати відповідний параграф підручника.

2) Скласти опис однієї з пам'яток культури України другої поло­вини кінця XVII — першої половини XVIII ст.

3) Скласти кросворд із 12 слів.





1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка