Дидактична гра це цікава для її учасників навчальна

Південна Україна. Ліквідація Запорозької Січі, скласти уявлення про розвиток Січі і Півдня України у другій половині XVIII ст.; пояснювати причини ліквідації царською владою Запорозької Січі і Кримського ханства; визначати місце Запорозької Січі в історії України; роз­кривати долю запорожців після ліквідації Січі; розвивати в учнів уміння аналізувати історичний факт, працювати з картою та документами, визначати місце особистості в історичному процесі; виховувати в учнів національно-патріотичні почуття, комбінований.

_____„_______ підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні поняття і терміни: паланка, колонізація, Задунайська Січ, Ба-

натська Січ, Кубанське козацьке військо. Основні дати: 1768—1774 р. — російсько-турецька війна; 1775 р. — ліквідація Запорозької Січі; 1783 р. — захоплення Росією Криму; 1787—1791 р. — російсько-турецька війна.

--ХІД УРОКУ-.

1) Якими були наслідки поділів Польщі для України? Чому ук­раїнські землі опинилися розділеними між сусідніми державами?

2) З'ясуйте особливості опришківського руху.

3) Якими були наслідки поділів Польщі для українських земель?

4) Схарактеризуйте розвиток західноукраїнських земель у другій половині XVIII ст.

Завдання

1) Складіть порівняльну таблицю повстань 1734, 1750 і 1768 pp.

2) Простежте на карті події національно-визвольної боротьби на Правобережжі та на Прикарпатті у XVIII ст. Визначте ключові місця подій.

Дидактична гра «Продавши розповідь» (за матеріалом поперед­нього уроку).

Правила гри див. урок на с. 18.

1) Унаслідок яких подій виникла Нова (Підпільненська) Січ?

2) Яку роль відігравала Зарорізька Січ у подіях української історії?

Ш 1. Адміністративно-територіальний поділ земель Нової (Підпіль-ненської) Січі.

Розповідь учителя (супроводжується роботою з картою) Нова (Підпільненська) Січ проіснувала сорок один рік (1734— 1776). Навколо Січі розташовувалися Землі (Вільності) Війська Запо­розького. У цей час Запорожжя поділялося на адміністративно-тери­торіальні округи — паланки. У ЗО—40-х pp. XVIII ст. їх налічувалося не більше п'яти, пізніше їхня кількість зросла до восьми — Кодацька, Бугогардівська, Інгульська, Протовчанська, Орельська, Самарська, Кальміуська, Прогноївська.

. Адміністративним центром паланки була укріплена слобода, де стояв гарнізон, розташовувалися полковник і старшина. Паланкова старшина зосереджувала в своїх руках не лише військову, але й фі­нансову, судову й адміністративну владу.

Адміністративним центром Запорожжя була Січ. На Січі війсь­ковими й одночасно господарськими одиницями були 38 куренів, до яких приписували всіх козаків. Запорозька адміністрація, як і рані­ше, обиралася козаками на радах, перед якими вона й мала звітува-

Адміністративно-територіальний устрій Запорожжя

Січова рада

угогардівська Інгульська Кодацька

Кошовий отаман

Паланкова рада

Полковник

Протовчанська

Орільська

Самарська

Кальміуська

Прогноївська

Писар

Сход поселення (промислу)

Громадський отаман

- Військовий табун­ник (дбав про табу­ни коней)

Військовий скотар (дбав про череди худоби)

Військовий чабан (дбав про отари - овець)

. л. Вища військова або кошова старшина обиралась раз на рік на за­гальній військовій або січовій раді, яку за звичаєм скликали 1 січня. У другій половині XVIII ст. роль січових рад вменшилась, натомість посилилось значення старшини. Збираючись на вузькі ради, вони часто самостійно вирішували поточні справи.

У 60-х рр. ХУПІ ст. населення Запорожжя налічувало 100 тис. осіб. Земля вважалася загальновійськовою власністю. Кожен козак, який мав певне майно і був спроможний вести власне господарство, міг отри­мати її від коша у власність і засновувати власний зимівник (хутір). Свій зимівник козак міг продавати, віддавати в заставу, дарувати тощо. Однак козацька старшина самочинно привласнювала пасовища, рибальські та мисливські угіддя. Вона встановлювала звичай збирати з шинкарів і ремісників двічі на рік «подарунок» на свою користь.

2. Освоєння нових земель.

I ВАРІАНТ

II ВАРІАНТ Розповідь учителя

Нова Січ значно відрізнялася від Запорозького війська часів І. Сір­ка чи К. Гордієнка. Дедалі більше відходили в минуле романтика і лицарство, безоглядність задумів і дій.

277

На Запорожжя тікали, щоб не працювати на панів і жити «по-люд-ськи». Але у XVIII ст. війни бували досить рідко і не переносили та­кого збагачення, як раніше. Для того щоб прожити, козакам доводи­лось ставати до роботи. Господарем його був представник козацької старшини, який мало чим відрізнявся від пана, якого він залишив, тікаючи на Запорожжя.

Відтепер на Запорожжі давньої єдності й братерства вже не було.

Загрозливим свідченням соціальних проблем на Запорожжі става­ли як повстання незаможних козаків, так і відворотна хвиля втіка­чів. Вони переселялися із земель Січі на засновані російським урядом «слободи» новоросійської губернії. Це зсередини руйнувало увесь со­ціальний устрій Нової Січі.

Одночасно із цим козацька старшина була фактично неспроможна власними силами швидко колонізувати всі землі Запорожжя. Небез­пеку цього добре розумів останній кошовий отаман Війська Запоро­зького низового Петро Калнишевський (1690—1803).

Постать в історії

Калнишевський походив із давнього козацько-старшинського роду Лу-бянського полку. Кошовим отаманом обирався десять років поспіль. П. Кални­шевський докладав чимало зусиль, аби уникнути залежності Січі від російської корони. Він тричі їздив до Петербурга, де відстоював військові та адміністра­тивно-територіальні права Запорожжя. Опікувався культурним піднесенням краю. Його коштом було збудовано п'ять церков і соборів, придбано значну кіль­кість церковних книг та начіння, як в Україні, так і в Єрусалимі. П. Калнишев­ський брав участь у багатьох походах козаків на Крим і Туреччину. Особливо відзначився в російсько-турецькій війні 1768—1774 рр. За це російський уряд нагородив Калнишевського золотою медаллю на андріївській стрічці. Після зруйнування Січі Калнишевський був заарештований і за наказом Катерини П засланий до монастирської тюрми Соловецького монастиря. Понад 25 років останній кошовий провів у жахливих умовах одиночної камери. За указом ім­ператора Олександра І він був звільнений із тюрми, але за власним бажанням залишився в тому ж монастирі, де й помер у віці 113 років.

Колонізація — у даному випадку освоєння вільних земель. Розповідь учителя

За розпорядженням кошового усіх селян-утікачів, що прибували на Січ, перестали записувати до козацького реєстру. їх розселяли «слободами» на вільних землях, «щоб сторонні не мали можливості влазити до тих місць». За час свого гетьманування Калнишевський

нував кілька сотень нових сіл на землях Запорожжя. Однак, для щоб перешкодити намірам російського царизму, цього було не-татньо.

3. Обмеження російським урядом «вольностей» Запорожжя. Лікві­дація Запорозької Січі. Розповідь учителя .Від початку заснування Нової Січі російський царизм поступово межував її права. У складі монархічної держави, якою була Росій--а імперія, козацька республіка не мала перспективи тривалого вання.

У 1753 р. царизм спробував заборонити запорожцям обирати но­вого. Однак примусити січовиків відмовитися від цієї давньоїтра-ії він не зміг.

У 40—60-і рр. ХУЛІ ст. російський уряд розпочав заселення пів-іних і північно-східних околиць Запорожжя військовими посе-нцями. Це спричиняло ізоляцію «вольностей» від Правобережжя Гетьманщини й перешкоджало втечам сюда селян. 1752 р. в пів-"чно-східній частині Запорожжя було створено Нову Сербію, а на-.„лного року на північно-східному кордоні володінь Січі заснова-о'слов'яносербію. Заселялися ці землі втікачами від османського • сербами, угорцями, молдаванами, греками, болгарами. У 60-х рр. ХУЛІ ст. смугу запорозьких земель вилучили для Ново-зійської губернії, а ще через десять років — для будівництва Дніпров­ої лінії укріплень. На протести запорожців уряд імперії не реагував.

__іси з сумом казали: «Вічная пам'ять нашим степам. Проспали».

Питання остаточного знищення Січі було для імперського уряду їшє справою часу. Основні причини ліквідації Запорозької Січі були акими:

Несумісність республіканського устрою Січі з імперськими по-ядками.

Побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханст-ом для спільної боротьби з імперією.

— Висока ймовірність унезалежнення Запорожжя.

— Недоцільність існування в межах імперії державного утворен­ня, що перешкоджає вільному доступу до Чорного моря зі своєю мит­ною системою. _

Прагнення російських землевласників привласнити землі За­порожжя.

— Загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком націо­нально-визвольної боротьби українців.

Перетворення Запорожжя з його гаслом «утікачів не видавати» на загрозу для розвитку кріпосницького господарства імперії.

Відповідний момент для розв'язання запорозької проблеми ви­ник після успішного завершення російсько-турецької війни 1768

279

1774 рр. Після проголошення незалежності Кримського ханства від Османської імперії над ним було встановлено російський протекто­рат. Відтепер зникла загроза татарських нападів, для захисту від яких &гаерії й були потрібні запорозькі козаки.

Одразу після завершення російсько-турецької війни під час повер­нення російських військ додому генерал Петро Текеля несподівано отримав наказ зайняти Січ і розігнати запорозьке козацтво. Напри­кінці травня 1775 р. регулярні війська вступили на Запорожжя і ру­шили на Січ. У козаків це не викликало підозри. Ніхто не міг уявити, що після спільної боротьби проти турок і татар російські війська зби­раються знищити Січ.

4 червня вони непомітно зняли вартових і оточити січову фортецю. Звістка про намір Текелі козацтво зустріло з обуренням. Воно хотіло дати бій російським військам, але сили були надто нерівні. З огляду на це старшина відмовила козаків від бою. Після оголошення указу Катерини П про скасування Січі двотисячний гарнізон склав зброю. Інші війська також без бою захопили паланкові центри.

Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду. Землі За­порожжя увійшли до складу Новоросійської та Азовської губерній. Запроваджувалися російські порядки і органи влади. Розпочалася роздача земель царським вельможам.

Нову Січ зруйнували, та січове товариство залишилося. Згідно з указом Катерини II запорожцям дозволялося вступати до кінних пікінерських пол­ків або повертатися туди, звідки вони прийшли на Січ, або залишатися жити на Запорожжі й отримати землю для заняття землеробством. Повертатися до­дому ніхто не захотів. Чимало колишніх запорожців залишилося господарю­вати у своїх рідних степах. Але не минуло й двох років, як вони пожалкували про це рішення. Царський уряд роздавав запорозькі землі своїм вельможам, не звертаючи увагу на козацькі зимівники. Нові господарі відбирали землю в козаків, а інколи перетворювали їх на кріпаків.

Значена частина козаків-запорожців (близько 5 тис.) після ліквідації Січі по­далися в турецькі володіння. Колишні запорожці просили турецького султана прийняти їх під свою протекцію і надати землі для будівництва Січі. Султан задо­вольнив це прохання, унаслідок чого виникла Задунайська Січ (1776—1828).

Чимало козаків пересилалися також до австрійських володінь. Для їхньо-розселення було призначено землі в провінціях Ванат і Бачка, біля річки . Близько 8 тис. козаків-запорожців, які опинились тут, заснували Ба-ьку Січ (1785—1805). ■Така ситуація стурбувала російський уряд. Замість знищення запоро-ого козацтва і перетворення його на регулярне військо сталося інакше, найська Січ, яка продовжувала традиції запорожців, перетворилася на гга для Росії.

В умовах наближення чергової російсько-турецької війни, що вибухнула 787 р., царський уряд намагався схилити козацтво на свій бік. У 1788 р. перський уряд дозволив колишнім козакам-запорожцям створити « Військо рних козаків», перейменоване згодом на Чорноморське козацьке військо, війську дозволялося відновити запорозькі порядки: повернуто козацькі еькові клейноди, виборність старшини, ради, курені. Однак це, звичай-', не відновило запорозької вольниці. Служити імперіії погодилися 12 тис. - тишніх запорожців.

Доля запорожців

■ 5. Участь українських козаків у російсько-турецьких війнах другої половини XVIII ст. Розповідь учителя

Упродовж другої половини XVIII ст. імперський уряд залучав українське козацтво до участі у війнах, які він вів із Туреччиною. Напередодні російсько-турецькї війни 1768—1774 р., коли питання про ліквідацію Січі в імперських верхах було вирішено, Катерина II, закликаючи запорожців на війну, запевняла: «Ми вважаємо <запо-рожців> найзичливішими нашими підданими і при першій нагоді Височайшу нашу милість всьому нашому вірному Війську Запорозь­кому низовому вчинемо».

У війні 1768—1774 рр. запорожці взяли найактивнішу участь. До запорозького війська у складі російської армії входило 7,5 тис. кійних

281

і 5,8 тис. піших козаків. У 1769 р. запорожці перешкодили прориву 100-тиеячної турецької армії вглиб України. Зокрема, на початку червня човнова команда запорожців раптово атакувала очаківську флотілію турків у складі 20 кораблів, які намагалися піднятися вгору Дніпром. Козаки захопили три кораблі й примусили ворога відсту­пити. У серпні тритисячний загін запорожців розгромив значні сили противника під Очаковим. Важливим був успіх козацькою флотилії з 19 чайок, яка розгромила в дельті Дунаю турецьку флотилію, за­хопивши сім великих і значну кількість дрібних суден. Запорожці уславились при штурмі Бендер, рейдах на Тульчу, Ісанчу та ін. Лише в 1771 р. тисячу запорожців було представлено до нагороди срібними медалями. «Вдячна» Катерина II запевняла, що ніколи не забуде за­слуг запорожців: «Між тим монарша милість і увага до сього нашого підданого війська не лише продовжені, а... й поглиблені будуть». Уже скоро козаки переконалися у щирості цих слів.

Знову про військовий талант запорожців згадали під час війни з Ту­реччиною 1787—1791 рр. У бойових діях брало участь Чорноморське козацьке військо. Особливо вдало козацькі полки діяли в обороні Кін-бурна, облозі та взятті Очакова в 1788 р. У вересні 1789 р. два полки козаків-чорномоців оволоділи Хаджибеем (сучасна Одеса).

Вагомим був внесок козаків-чорноморців у взятті головної фортеці турків на Дунаї — Ізмаїлі, яка вважалась неприступною. Козаки зни­щили турецький флот на Дунаї, що дало змогу здійснювати штурм міста з усіх боків.

Під час вирішального штурму Ізмаїла, який розпочався 11 грудня 1790 р., чорноморці брали приступом фортецю з боку Дунаю. Незва­жаючи на шалений вогонь, вони кидалися з човнів на берег, рубали сокирами засіки і дерлися на бастіони до турецьких батарей. Подо­лавши опір, чорноморці вдерлися у середину фортеці. Турки спробу­вали відтіснити козаків за мури, але не змогли. Допомога російських гренадерів дала змогу втримати позиції і завершити розгром турець­кого гарнізону. Понад 400 козаків загинуло при штурмі фортеці.

Активно діяли козаки-чорноморці в останній рік війни. Зокрема, у битві біля озера Бабадат козаки розгромили чималий загін турецько-татарської кінноти. Під час цього бою козаки-задунайці, що були в складі турецької армії, допомогли своїм товаришам у розгромі турків.

Згідно з договором, підписаному в Яссах, кордоном між Туреччи­ною і Росією ставала річка Дністер.

Сподіваючись на подяку, козаки-чорноморці прагнули відродити колишні козацькі вольності у межиріччі Дністра і Південного Бугу. Але це занепокоїло царський уряд, козаків було вирішено відправи-

подалі з України. У 1792 р. козакам-чорноморцям було дозволено ; слитися на Таманському півострові в межиріччі Кубані та Дону, серпні 1792 р. перші 3877 козаків прибули на Тамань, де постало іанське козацьке військо.

• 1) Наведіть факти, які дають підставу стверджувати про те, що українські козаки відіграли вагому роль у російсько-турець­ких війнах другої половини XVIII ст. 2) Покажіть на карті територіальні зміни, що відбулися в резуль­таті російсько-турецьких війн другої половини XVIII ст.

7. історичне значення Запорозької Січг. ¹ Розповідь учителя

Ліквідація Запорозької Січі стало однією з найважливіших подій раїнської історії другої половини XVIII ст. Із нею відходила в ми­ле козацька доба. У тривалій боротьбі з козацькою християнською публікою перемогу здобула імперія. Проте в історичній перспективі бутнє було саме за тим світом, який являло запорозьке козацтво, оча Запорозька Січ загинула, вона залишила помітний слід у пам'яті раїнського народу. Запорозькі козаки уславилися героїчною бороть-[бою, яку впродовж трьох століть вели проти іноземних загарбників, р обороною південних рубежів України. Вони були на чолі національно-[визвольної боротьби українського народу упродовж століть. Завдяки [цьому створювалися умови для розвитку економічного і культурного > життя українців. Разом із тим наявність Січі було тим чинником, який 'стримував закріпачення українських селян, оскільки саме в запорозьких степах збиралися втікачі з усієї України.

Для українського народу запорожці були і залишаться уособленням кращих людських якостей і виразником незламного національного духу, прикладом для наступних борців за незалежність України.

1) Складіть основні тези до відповідного пункту параграфа.

2) Складіть план «Доля кримських татар у другій половині XVIII ст.». Підготуйте за ним розповідь.

Додатковий матеріал

Остаточно долю кримсько-татарської держави вирішила російсько-ту­рецька війна 1768—1774 рр. За Кючук-Кайнарджийським миром 1774 р. була проголошена незалежність Кримського ханства від Османської імперії,

283

але фактично воно опинилося під контролем Росії. Це спричинило звернення у 1776 р. .татарського уряду до Росії, у якому він відмовлявся від її підтрим­ки. Відповіддю на це стало введення на територію ханства 25 тис. корпусу російської армії. Новим ханом було проголошено Шагін-Гірея, який утриму­вав владу завдяки росіянам.

У 1783 р. уряд Російської імперії вважав, що склалися всі умови для ос­таточного загарбання півострова. Увага провідних держав Європи саме в цей час була прикута до подій війни за незалежність англійських колоній у Пів­нічній Америці.

З указу Катерини II про приєднання Кримського півострова до Росії

(1783 р.)

Перетворення Криму на вільну і незалежну область не спричинило спо­кою для Росії, а спричинило для неї нові турботи зі значними витратами. Досвід часу з 1774 р. показав, що незалежність мало притаманна татарським народам. І для того, щоб зберегти її, нам потрібно...виснажувати свої війсь­ка важким рухом, здійснюючи такі витрати, як за часів війни. Така морока з кримською незалежністю спричинила понад 7 млн надзвичайних витрат. Приймаючи до відома всі ці обставини, Ми прийшли до рішення... зробити у майбутньому кримський півострів не кублом розбійників і бунтівників, а те­риторією російської держави...

Запитання до документа

Яким був офіційний привід для ліквідації ханства?

Останній хан Шагін-Гірей був змушений зректися влади і виїха­ти за кордон (до Туреччини). Оволодівши Кримом, Катерина II стала відбирати кращі землі й дарувати їх своїм дворянам і чиновникам. Кримських татар стали витісняти на безплідні землі. Це призвело до катастрофічних наслідків у демографічному стані півострова. За на­ступні сто років населення Криму скоротилося з 500 тис. до 200 тис. осіб, причому основна маса населення — це були нові переселенці.

1) Яку назву мала остання Запорозька Січ?

2) Скільки років вона проіснувала?

3) Наведіть факти, які свідчать про поступове обмеження росій­ським урядом «вольностей» Запорожжя.

4) Хто був останнім кошовим отаманом Січі? Чим він уславився?

5) Як виявили себе козаки під час російсько-турецьких воєн дру­гої половини ХУПІ ст.?

6) За умовами якого договору Північне Причорномор'я увійшло до складу Російської імперії?

7) У якому році було ліквідовано Запорозьку Січ?

8) Як було ліквідовано Запорозьку Січ? Які були причини цього?

9) Куди подалися запорожці після ліквідації Січі?

10) Коли було ліквідовано Кримське ханство?

11) Які адміністративно-територіальні одиниці були створені на землях Запорожжя і Кримського ханства?

12) У чому полягає значення Запорозької Січі для історії Украї­ни?

,' Творче запитання

І в попередні роки Запорозька Січ зазнавала руйнації. Чому піс-я подій 1775 р. вона вже не змогла відновитися у попередньому ви-яяді?

Друга половина XVIII ст. стала вирішальною для долі Півдня Ук-аїни і Криму. Після чергових російсько-турецьких війн ці території -таточно опинилися під владою Російської імперії, і ті утворення, що існували на цих землях, стали назаваді імперським планам. У1775 р. було ліквідовано Запорозьку Січ, а в 1783 р. — Кримське ханство.

Опрацювати відповідний параграф підручника.