Дидактична гра на уроках образотворчого мистецтва



Скачати 242.38 Kb.
Дата конвертації05.03.2016
Розмір242.38 Kb.
Скадовська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3
Методичне об’єднання вчителів трудового навчання

та художньо-естетичного циклу


Дидактична гра на уроках образотворчого мистецтва

як засіб творчого розвитку молодших школярів

 Підготувала Адзима Т.М.

Глибокі знання, креативність, уміння спілкуватися, мобільність на сьогодні більш ніж важливі для кожного з нас. Розвинути задатки, які допоможуть дитині стати необхідною у суспільстві та самодостатньою, можна у процесі дидактичних ігор. Суперечність між необхідністю приділяти дидактичній грі на уроках образотворчого мистецтва достатньо уваги з боку вчителів і майже повна їх відсутність на уроках образотворчого мистецтва у сучасній початковій школі і зумовлює актуальність проблеми і формулювання теми реферату.

Ввести дитину у світ творчості, принести їй перші творчі радості, а радість творчості  — одна з найбільших на землі.

Із зовсім безпорадної істоти дитина перетворюється у відносно самостійну, активну особистість. Розвиваються всі сторони психіки дитини, закладається фундамент для діагностики та корекції рівня розвитку, для подальшого шкільного навчання і виховання. Важливу роль у цьому відіграє гра, яка у дошкільному віці була провідною діяльністю, а в цей період все ще продовжує займати значне місце у житті дитини.

Дитяча образотворча творчість може успішно розвиватися тільки за умови цілеспрямованого керівництва з боку педагога. Таке керівництво можливе у тому випадку, коли вихователь знає, чому і як (програмний зміст і методика) учити дітей, має необхідну підготовку в області мистецтва, сам володіє образотворчими навиками і уміннями.

Образотворча діяльність як вид художньої діяльності повинна носити емоційний, творчий характер. І педагог створює для цього всі умови: він перш за все забезпечує емоційно-образне сприйняття дійсності, формує естетичні відчуття і уявлення, розвиває образне мислення і уяву, учить дітей способам створення зображень, засобам їх виразного рішення.

А.С.Макаренко вважав дитячі рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжню працю. Однак, зазначав він, тільки та гра є педагогічно цінною, в якій дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. За цих умов вона може виконувати в грі різні ролі — бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності

У дослідженнях науковців розкрито внутрішню психологічну структуру гри, простежено динаміку її розвитку та розпаду. Виявлено, що основним мотивом гри є людина, її діяльність. Відповідно встановлено, що ігрова техніка – перенос значень з одного предмета на інший, скороченість і узагальненість ігрових дій є важливою умовою проникнення дитини в сферу соціальних відносин та доведено – реальні відносини дітей в процесі гри є практикою їх колективних дій. Як наслідок, обґрунтовано функції гри у психічному розвитку дітей молодшого шкільного віку.
Сучасна психологія визнає, що гра охоплює всі періоди життя людини. Це – важлива форма її життєдіяльності, а не вікова ознака. З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробкою теорії дитячих ігор,з’ясуванням ролі, структури і значення гри для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж.Піаже, Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, Д.Б.Ельконін.

Дитяча образотворча творчість може успішно розвиватися тільки за умови цілеспрямованого керівництва з боку педагога. Таке керівництво можливе у тому випадку, коли вихователь знає, чому і як (програмний зміст і методика) учити дітей, має необхідну підготовку в області мистецтва, сам володіє образотворчими навиками і уміннями.

 Задачі  у роботі  з  учнями на уроках образотворчого мистецтва:


  • розвивати інтерес та любов дітей до зображувального мистецтва, прилучати їх до світу прекрасного;

    • здійснювати естетичний розвиток дітей різними засобами дійсності та       зображувального мистецтва;

  • виявляти та розвивати художні здібності дітей;

  • розвивати творчі потенціальні можливості;

  • формувати естетичні відчуття і уявлення;

  • розвивати образне мислення і уяву.

 

Ігрова діяльність як психолого-педагогічна проблема

 

Проблема дитячої ігрової діяльності знайшла своє відображення в багатьох психолого-педагогічних теоріях [3, 19] і дидактично-виховних системах [1, 121]. Аналіз надбань педагогічної науки двох попередніх століть засвідчує, що чимало досліджень гри здійснювалися на матеріалі ігор дітей шкільного віку.



Великий внесок у вивчення теорії дитячої гри зробили такі вчені, як Л.С.Виготський [10, 32], Л.С.Рубінштейн [16, 76], Д.Б.Ельконін [21, 53], та ін. Першим серйозним кроком у цій сфері можна вважати дослідження Л.С.Виготського. Інтерес його до ігрової діяльності виник в ході вивчення проблеми розвитку вищих психічних функцій. Він намагався зрозуміти: гра — це переважаючий тип діяльності чи провідний? «Можливо, гра — це тільки дзеркало процесів, які здійснюються в інших областях?» [9, 65]. Вчений розглядав дитячу гру як дзеркало, в якому відображається доросле життя, до якого прагне дитина, і за допомогою якого дитина вивчає світ дорослих, а дорослий — світ дитини.

Л.С.Виготський вважав, що «у грі усі внутрішні процеси подані у зовнішньому вигляді» [9, 67]. Дане твердження перегукується із висловом К.Д.Ушинського, який стверджував: «Ми добре б познайомились із душею дорослого, якби, могли заглянути у неї вільно, але в діяльності і словах дорослого нам доводиться тільки вгадувати його думку, і при цьому ми часто помиляємось, тоді як дитина у грі відкрито показує нам своє душевне життя» [19, 132].

На думку С.Л.Рубінштейна, «гра – це осмислена діяльність, тобто сукупність осмислених дій, об’єднаних єдиним мотивом, під час яких виявляється певне ставлення особистості до навколишнього світу» [16, 213]. При цьому мотив проявляється у таких процесах: вираження різноманітних переживань, які є важливими для дитини; здійснення дій, цілей, які важливі для індивіда за їх власним внутрішнім змістом.

Отже, можна сказати, що мотивом гри є здійснення необхідних для самої дитини, дій, цілей, через які проявляються важливі для дитини переживання. Іншими словами: дитина в ігровій ситуації відтворює світ дорослих, до якого прагне, який є для неї важливий, і в цій же ситуації вона проявляє свої почуття та переживання.

У грі, стверджує Л.С.Рубінштейн, присутній відхід від дійсності, але є і проникнення в неї. Тому у ній немає втечі від реальності в придуманий світ. Все, чим гра живе, і що вона містить у собі, все це береться з дійсності. Гра виходить за межі однієї ситуації, відволікається від одних сторін дійсності для того, щоб ще глибше виявити інше. Можливо, у цьому випадку гра і справді є «дзеркалом, відображення якого допомагає дитині дослідити довкілля» [16, 221].

Проаналізувала суть та структуру гри Г.О.Люблінська. Вона вважала, що гра характеризується такими особливостями:

1. Гра є формою активного відображення дитиною навколишнього життя людей. Чим більше можливостей для активної дії, тим цікавіша гра.

2. Характерною особливістю гри є спосіб, який дитина використовує у ній. Гра здійснюється комплексними діями, а не окремими рухами.

3. Гра, як і всяка інша людська діяльність, має суспільний характер, тому вона змінюється із зміною історичних умов життя людей. Ігри дітей змінюються, бо вони відображають життя, яке зазнає змін.

4. Гра є формою творчого відображення дитиною дійсності. Граючись, діти не прагнуть до точного і бездумного копіювання дійсності, а вносять у свої ігри багато власних вигадок, фантазії. У творчій грі дітей у найрізноманітніших поєднаннях переплітаються реальність і вигадка, прагнення до точного відтворення дійсності з найнесподіванішими порушеннями цієї реальності.

5. Гра — це оперування знаннями; засіб їх уточнення і збагачення, шлях виправлення, а отже, й розвитку пізнавальних, моральних і образотворчих здібностей і сил дитини [14, 236-237].

На думку вітчизняних учених, гра має соціальну основу. Дитячі ігри і минулого, і теперішнього життя переконливо свідчать, що вони пов’язані зі світом дорослих. Одним з перших, хто довів це на основі науково-психологічних даних, був К.Д.Ушинський. У праці «Людина як предмет виховання» він визначив гру як посильний для дитини спосіб увійти у всю складність світу дорослих. Дитячі ігри відбивають навколишнє соціальне середовище, що дає «…матеріал, набагато різноманітніший і більш дієвий від того, котрий пропонується іграшковою крамницею» [19, 249].

Образне відображення реального життя в іграх дітей залежить від їх вражень, що складається системи цінностей. К.Д. Ушинський писав: «В однієї дівчинки лялька куховарить, шиє, миє і гладить; в іншої величається на дивані, приймає гостей, поспішає в театр; у третьої б’є людей, заводить скарбничку, рахує гроші…» [19, 315].

Але довкілля дитини надзвичайно різноманітне, а в грі знаходять відображення лише окремі його сторони, а саме: сфера людської діяльності, праці, відносин між людьми. Як показують дослідження О.М Леонтьєва, Д.Б.Ельконіна, Р.І.Жуковської, розвиток гри у дитячому віці відбувається в напрямку від гри предметної, що відтворює дії дорослих, до гри рольової, що відтворює відносини між людьми, і далі до гри дидактичної, спрямованої на конкретний навчальний результат.

У свій час А.С. Макаренко висловив думку про те, що гарна гра схожа на гарну роботу: їх споріднюють відповідальність за досягнення мети, зусилля думки, радість творчості, культура діяльності. Крім того, за словами педагога, гра готує дітей до тих нервово-психічних витрат, яких вимагає праця. Це значить, що в грі виробляється довільність поведінки. У силу необхідності виконувати правила діти стають більш організованими, вчаться оцінювати себе і свої можливості, здобувають вправність, спритність і багато чого іншого, що полегшує формування навичок трудової діяльності [1, 24].

Однак результати досліджень психологів та педагогів переконливо свідчать, що «без допомоги дорослих шлях формування суспільної поведінки може бути довгим і хворобливим, особливо для дітей із проблемами розвитку (діти соромливі, агресивні, мало активні, з порушеннями мови тощо)» [12, 11]. Впливаючи на поведінку дітей, їх взаємини один з одним, педагог повинен враховувати їх індивідуальні особливості, тенденції розвитку. Але у всіх дітей без винятку необхідно заохочувати бажання бути самостійними, формувати уміння, що реально забезпечать самостійність.

Освітньо-виховні можливості гри зростають, якщо вона органічно поєднана з яким-небудь іншим видом діяльності. Найбільш доцільно пов’язувати гру з працею, образотворчою і конструктивною діяльністю. Таким чином, педагог, організовуючи життя і діяльність дітей у формі гри, послідовно розвиває активність, формує навички самоорганізації в грі.

Цікаві думки про дидактичні ігри та їх значення у навчанні підростаючого покоління висловив вчений В.Сорока-Росинський. Він зазначав, що, по-перше, ігри значно підвищують дитячу працездатність: в ігрових умовах дитина може зробити значно більшу кількість вправ, не стомлюючись, ніж тоді, коли виконує завдання як дорослий. По-друге, ігри виявляють і вдосконалюють властиву дітям спостережливість [20, 27]. Це свідчить про те, що кожна з ролей – це відтворення справжньої, живої людини, зі своєю мовою, зі своєю манерою діяти, зі своїм характером. Ці особливості дитина наслідує, спостерігаючи за реальними людьми

Отже, гра – це системна, багатокомпонентна діяльність. Проведений аналіз структури ігрової діяльності дав змогу побудувати модель класичної форми ігрової діяльності – дидактична гра як форма навчальної діяльності  школярів.

 

Образотворча діяльність, як вид художньої діяльності

Викликаний інтерес дітей до образотворчого мистецтва — це один з важливих кроків до души дитини, до формування ідеалів особистості, розвитку естетичного сприйняття явищ, творів мистецтва, художньо-творчих здібностей, самостійної творчості в галузі мистецтва в процесі художнього осмислення світу.

Творча активність школярів на уроці не виникає сама по собі, її треба стимулювати, створюючи відповідну атмосферу. Найефективніший прийом тут — застосування розвивальних ігор, ігрових ситуацій, завдяки яким значно зростає інтерес дітей до навчання [6, 97]. Хороша розвивальна гра потребує нескладного ігрового обладнання, яке діти можуть робити самі під керівництвом учителя або батьків, можуть знайти у себе вдома і принести на урок. Велике задоволення приносить, якщо самим підготувати костюми до інсценівок, до розвивальної гри.

Введення розвивальних ігор та ігрових ситуацій дає змогу учням молодшого шкільного віку в більш доступній, цікавій формі навчитися пізнавати красу навколишнього світу, розширювати і поглиблювати свої пізнавальні інтереси, оволодіти основами образотворчої грамоти.

Розвивальна гра допомагає активізувати навчальний процес, розвиває спостережливість дітей, увагу, пам’ять, мислення, збуджує інтерес до навчання. Урізноманітнення видів роботи із застосуванням розвивальної гри або використання цікавого знімає втому, гальмівні процеси мозку, загострює пам’ять.

Діти, особливо молодшого шкільного віку, люблять все яскраве, привабливе. Невідому раніше інформацію їм легше сприйняти з допомогою нестандартних форм і методів навчання. У ході підготовки розвивальної гри вчитель готує необхідну наочність Але вона не повинна відволікати учнів від основного завдання [6, 58].

Роль образотворчої дії у відтворенні певного образу і конструюванні нового образу є провідною протягом усього дитинства. Лише на порозі переходу в середню школу створюються оптимальні можливості для словесного комбінування, проте в 8-10-річних дітей вони значно менш продуктивні, ніж дійове створення образів у процесі гри.

В образотворчій діяльності будь-якої людини істотне значення має ступінь оволодіння нею умінням спостерігати і малювати. З.М.Богуславська спеціально вивчала питання про співвідношення сприймання і зображення геометричної і предметної форми дітьми молодшого шкільного віку. Дослідження підтвердило висновок, що намічені стадії зображення зумовлені не віковими особливостями дітей, а безпосередньо залежать від того, чи навчили дітей спостерігати і правильно зображати. Її дослідження показало:

а) процес навчання дає дуже різні результати залежно від того методу, який використовує педагог. Навчання дитини попередньо обслідувати форму предмета і його побудову дає помітніші зрушення в розвитку зображення, ніж одноманітне вправляння у відтворенні готових графічних чи образних схем;

б) значно кращі малюнки дітей, якщо в них формуються не одиничні, а узагальнені уявлення про предмети, їх форми;

в) основна причина різкої розбіжності наявних у дітей уявлень про об’єкти з їх зображеннями — відсутність необхідних зорово-рухових зв’язків [10, 29].

Одним із надзвичайно важливих факторів у навчанні учнів образотворчого мистецтва, особливо на першому етапі, є розвиток стійкого інтересу. Щоб здійснювати цей розвиток, педагог повинен знати добре його образотворчу підготовку, загальний розвиток дитини, та її індивідуальні особливості. Наявність інтересу під час гри не звільняє від труднощів, але допомагає долати їх, перетворює колись не цікавий матеріал у цікавий. Завдяки інтересу до гри поглиблюються й закріплюються знання, різко змінюється весь характер діяльності учнів.

Щоб робота на уроці була продуктивною, вони мають бути невеликими й більш-менш однорідними, учнів добирають за віком і підготовкою.

До таких груп доцільно включити і більш досвідчених учнів. Вони позитивно впливають на процес навчання відстаючих і по суті є помічниками педагога.

Дитину треба навчити самостійно долати труднощі. Але якщо вона втрачає віру в свої сили їй необхідно допомогти.

Для формування стійкого інтересу під час гри важливо підтримувати постійну зацікавленість у навчанні вводити нові завдання, ігри, що випливають з попередніх, показувати перспективи подальшої роботи.

Заохочення і підтримка займають важливе місце в педагогічній практиці. Вони активізують дітей, пробуджують інтерес і зацікавленість, породжують впевненість в своїй праці. Форми заохочень різні: це добре слово, виставка кращих робіт для учнів і батьків і відзначення переможців конкурсу на кращий малюнок.

Продуктивність і ефективність навчання молодших школярів значною мірою залежить від того, наскільки педагог зуміє виявити образотворчі та інтелектуальні можливості дітей.

Позитивне значення у навчальному процесі мають ігри, пов’язані з вирішенням якості композиції створення перед очима дітей живих образів героїв, яких вони будуть створювати. Завдяки іграм на занятті панує емоційний, бадьорий настрій.

Особливе значення для розвитку інтересу до образотворчого мистецтва у дітей має відвідування музеїв, творчих майстерень художників, виставок дитячої творчості, перегляд кінофільмів про видатних митців тощо.

Пошуки найбільш ефективних форм і методів навчання образотворчого мистецтва треба вести в трьох основних напрямках.

1. розвиток індивідуальної-обдарованості учня (своєрідність сприймання навколишнього, ритм і виразність композиції, сприймання життєвих явищ тощо), використовуючи при цьому улюблені учнями художні матеріали;

2. формування в учнів тих якостей в сприйманні світу, яких він раніше не мав;

3. з особливою увагою треба ставитися до тих дітей, які не хочуть малювати.

Індивідуальний підхід — це єдиний засіб, який дає можливість прилучити до мистецтва навіть тих дітей, про естетичне виховання, яких у сім’ї не дбали.

В удосконаленні техніки малювання, засвоєнні де яких прийомів композиції допомагає, зокрема, гра у «фотографування». На екскурсіях у природу, прогулянках дітям пропонується «видошукач» — картонна планка розміром 15х10 см з віконечком 10х7 см. Учитель просить кожного «сфотографувати» те, що найбільше сподобалося, а після уроку образотворчого мистецтва, під час наступної прогулянки учні колективно вгадують, який предмет чи куточок природи зображено на тому чи іншому малюнку. Одночасно відбувається аналіз робіт.

Величезне значення має й запитання, з яким дорослий звертається до дитини. Запитуючи дітей про те, що вони бачать на малюнку, педагог орієнтує їх на перелічування будь-яких предметів (важливих і другорядних) і в будь-якому порядку. Запитання «Що діти роблять тут, на малюнку?» — спонукає дітей до розкриття зв’язків функціональних, тобто дії. Коли дитину просять розповісти про події, зображені на малюнку, вона намагається зрозуміти зображене, тобто піднімається на рівень тлумачення. Це розуміння підсилюється, коли запитання ставити і цікавій, ігровій формі [5, 105].

Для розуміння змісту малюнка, який сприймають, величезну роль відіграє його назва, передана одним-двома словами. Як узагальнене формулювання основної ідеї картини, тобто синтез високого рівня, назва спонукає дитину знову до докладнішого її розглядання (тобто поглибленого аналізу). Така розумова праця забезпечує тривале збереження образу, і його дальше використання дітьми в різних видах практичної діяльності.

Спостерігаючи за учнями на уроках образотворчого мистецтва, учені та вчителі помітили, що вони часто не можуть опанувати елементи зображувальної діяльності, бо не розуміють доцільності більшості правил і вимог. Та варто запропонувати близьку їм тему або завдання в цікавій формі, як усе стає на свої місця: діти починають так емоційно реагувати на процес малювання, ніби самі беруть безпосередню участь у зображуваних подіях, а персонажі немов оживають під їхніми пензлями. Таким чином, важливу роль у розвитку навичок образотворчої діяльності учнів молодших класів мають уроки-драматургії з використанням розвивальних ігор і цікавих вправ. Це дає змогу вчителю цілеспрямовано впливати на почуття вихованців, розвивати фантазію, творчу уяву.

Використання ігрових моментів дає можливість активізувати опорні знання учнів, викликати інтерес до повної наукової дисципліни, розширити кругозір школярів, підвищити їх інтелектуальний рівень. Ще сто років тому педагогічна наука вважала, що пізнавальні ігри — це не більш ніж «інтелектуальний курйоз». Але з часом психологи охарактеризували гру, як найкращу підготовку до майбутнього життя. В процесі ігрових ситуацій дитина відчуває себе вільною, вона не затиснена досвідом, знаннями, не обмежена заборонами.

Формування потреб і здібностей до продуктивної художньої творчості передбачає вміння створити виразний художній образ, або оригінальну композицію мовою образотворчого мистецтва, оволодіння основами художньо-образної діяльності і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік,  допоможе набути свободи вираження у творчості. Процес навчання повинен бути направлений на розвиток дитячої образотворчої творчості,  на творче віддзеркалення вражень від навколишнього життя, творів літератури і мистецтва.

 

Методика проведення ігор у процесі образотворчій діяльності учнів

Використання дидактичних ігор на уроках образотворчого мистецтва

У розвитку учнів особливо важливу роль відіграє їхня образотворча діяльність. Діти охоче малюють, ліплять, конструюють.

Дидактичні ігри допоможуть сформувати соціальні якості особистості, загальні й спеціальні здібності.

Особливо потрібно вказати на значення ігрових прийомів: вони знімають напругу перших хвилин уроку, довгий час підтримують оптимальний тонус пізнавальної активності дітей..

З великим задоволенням учні початкових класів виконують на уроках образотворчого мистецтва ролі героїв казок. Такий ігровий прийом робить урок нестандартним, живим, розвивальним, і діти легко засвоюють правила образотворчої грамоти [4, 34].

Розвивальні ігри передбачають дотримання певних правил й ігрових ситуацій: загадування і відгадування, пошук і знаходження, рух і змагання, чекання і зацікавленість, несподіванка. Це стимулює правильне і швидке виконання завдань, поставлених вчителем, активізує творчі сили, фантазію молодших школярів. Крім правил та ігрових дій, така гра має розвивальну ціль, у протилежному випадку вона не стане розвивальною.

Але щоб розвивальна гра зацікавила дітей, вчителю необхідно визначити, що цікавить дітей, добре продумати її зміст, правила, виготовити атрибути, необхідну наочність. Багато значить умілий підсумковий аналіз гри з виділенням її розвивального результату. Розвивальний результат гри обов’язково  повинен оцінюватися не тільки вчителем, а й самими дітьми. Найголовніше те, що в грі вирішується певне розвивальне завдання, яке стає своєрідним етапом у розвитку художніх здібностей, умінь і навичок.

Але не потрібно привчати дітей до того, щоб на кожному уроці вони чекали нових ігор. Необхідний послідовний перехід від уроків, наповнених ігровими ситуаціями, до уроків, де гра є нагородою за роботу на уроці чи використовується для активізації уваги.

Виникає запитання: «А які ж умови організації розвивальних ігор, щоб вони забезпечували активізацію пізнавальних інтересів учнів на уроці?». Більше всього, такі ігри повинні бути побудовані таким чином, щоб незавершеність сюжету забезпечувала легкий перехід від зацікавленості у грі до зацікавленості у виконанні навчальних завдань. Звичайно, успіх гри також залежить і від підготовки самого вчителя. Ми знаємо, що вся діяльність має ціль, в тому числі й ігрова. А якщо це не лише ігрова, а й розвивальна, то й тим більше. Тому головне завдання вчителя — це визначення цілей гри. Розвивальна гра повинна нести певний об’єм знань або з її допомогою ці знання закріплюються. Так, наприклад, за допомогою ігор учні закріплюють уміння користуватися фарбами, у них розвивається окомір і рухові навички, розвивається спостережливість, учні закріплюють знання кольорів, розвивається уява і фантазія.

У процесі використання ігор образотворчого змісту в розвитку образної пам’яті й уявлення протягом молодшого шкільного віку відбуваються помітні зрушення. Зокрема, збільшується образність уявлень, уявлення про предмети та явища, які були спочатку схематичні, стають дедалі більше осмисленими, диференційованими. У молодшому шкільному віці в процесі використання різноманітних ігор дитина набуває значного досвіду, який систематично збагачується: нагромаджуються знання, насамперед уявлення і первинні поняття; діти набувають образотворчих навичок й умінь. Дедалі в більшій кількості і довше зберігаються сліди думок, пережитих почуттів. Велике значення для подальшого розумового розвитку дитини має образна й рухова пам’ять, що інтенсивно збагачується.

Головний зміст дидактичних ігор на уроках полягає у тому, що дітям пропонується виконати завдання, яке подається дорослими у певній цікавій ігровій формі.

Головна мета — допомогти сформувати пізнавальну активність дитини.  Гра при цьому виступає не тільки як засіб закріплення знань, але як і одна з форм навчання.  На відміну від усіх інших типів ігор, дидактична гра має свою структуру: зміст, дидактичну мету, правила та ігрові дії [7, 64]. Це доводить, що ігри з правилами беруть свій початок із сюжетно-рольових ігор. Отже, гра — це різносторонній процес, що визначається єдиною спільною метою, яка спрямована на розвиток дитини. І тільки усвідомлення особливостей кожного виду гри дає можливість, під час їх проведення, розвивати та пізнавати дитину» [4, 368]. У навчальному процесі ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрової ситуації, ігрового прийому, ігрової вправи.

Дидактичні ігри можуть:

§     бути тільки в словесній формі;

§     поєднувати слово й практичні дії;

§     поєднувати слово й наочність;

§    поєднувати слово і реальні предмети [18, 121].

Дидактичне завдання гри визначається відповідно до вимог програми з урахуванням вікових особливостей дітей. Наприклад, формування у дітей математичних уявлень, логічного мислення; розвиток мовлення; формування уявлень про природу, навколишнє середовище; розвиток оцінки та самооцінки, ініціативи, кмітливості, здатності виявляти вольові зусилля для досягнення поставленої метрі, довільної уваги, зосередженості.

Ігровий задум — наступний структурний елемент, дидактичної гри. Дидактичне завдання в грі свідомо маскується, воно постає перед дітьми у вигляді цікавого ігрового задуму. Дітей приваблюють відтворення уявного сюжету, активні дії з предметами, загадка, таємниця, перевірка своїх можливостей змаганням, рольове перевтілення, загальна рухова активність, кмітливість [8, 51].

На створення ігрової атмосфери істотно впливає початок гри. Він може бути звичайним, коли вчитель повідомляє назву гри і спрямовує увагу дітей на наявний дидактичний матеріал, об’єкти дійсності, та інтригуючим, цікавим, захоплюючим, таємничим. Ігрові дії – засіб реалізації ігрового задуму і водночас здійснення поставленого педагогом завдання. Виконуючи із задоволенням ігрові дії і захоплюючись ними, діти легко засвоюють і закладений у грі навчальний (пізнавальний) зміст.

 

 Формування навичок художньої діяльності дітей



Формування навичок образотворчої діяльності школярів засобами розвивальних ігор образотворчого змісту пов’язане із розвитком специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам’яті та ін. Формування потреб і здібностей до продуктивної художньої творчості передбачає вміння створити виразний художній образ або оригінальну композицію мовою образотворчого мистецтва, оволодіння основами художньо-образної діяльності і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік, що допоможе набути свободи вираження у творчості .

У молодших школярів провідну роль у передаванні виражальних якостей і особливостей предметного оточення відіграє колірна композиційна образотворча діяльність, в якій головна практична орієнтація в роботі на площині зводиться до площинних форм вираження і трактування тривимірного простору засобами зображення та передаванням перспективних явищ на елементарному рівні. При цьому важливу роль відіграють ігри, спрямовані на формування навичок практичної кольоротворчої діяльності.

Характер дій, що їх виконують школярі, різний. Вони відіграють різну роль у відтворенні образу. У дітей дії мають звичайно хаотичний, випробувальний характер. У міру того як уточнюється завдання — створити певний шуканий образ, образотворчі дії набувають більш організованого, орієнтувально-дослідницького характеру. Дитина, граючись, кілька разів змінює положення кожної фігурки, створює послідовно кілька комбінацій і спиняється на тій, яка більше, ніж інші, відповідає образу, що склався в неї [4, 11 ]. Роль образотворчої дії у відтворенні певного образу і конструюванні нового образу є провідною протягом усього дитинства. У формуванні, збереженні і відтворенні в дитини образу людини або якої-небудь тварини важливе значення має те, яку їм було дано назву. Якщо кошеня, зображене таким, що танцює або стрибає, в ігровій формі назвати «пустунчиком», а інше, яке розляглося на м’якій підстилці, — «ледарем», яскравого, в різнобарвному оперенні фазана-колібрі — «красенем», а злого кондора — «хижаком», то розповідь про цю тварину або птаха і дальше сприймання дитиною їх зображення буде повнішим і більш барвистим, ніж коли тих самих кошенят або птахів назвати простими (нейтральними) кличками: Мурка, Васька, пташка.

У процесі використання ігор образотворчого змісту в розвитку образної пам’яті й уявлення протягом шкільного віку відбуваються помітні зрушення. Зокрема, збільшується образність уявлень, уявлення про предмети та явища, які були спочатку схематичні, стають дедалі більше осмисленими, диференційованими. У молодшому шкільному віці в процесі використання різноманітних ігор дитина набуває значного досвіду, який систематично збагачується: нагромаджуються знання, насамперед уявлення і первинні поняття; діти набувають образотворчих навичок й умінь. Дедалі в більшій кількості і довше зберігаються сліди думок, пережитих почуттів. Велике значення для подальшого розумового розвитку дитини має образна й рухова пам’ять, що інтенсивно збагачується.

Образотворчі уявлення, або образи раніше сприйнятих предметів, що збереглися, становлять основний зміст образної пам’яті дитини. Це насамперед уявлення про навколишніх людей, їх дії, про предмети побуту, про фрукти і дерева, про звірів і птахів, про простір і час тощо.

а) процес навчання дає дуже різні результати залежно від того методу, який використовує педагог. Навчання дитини попередньо обслідувати форму предмета і його побудову дає помітніші зрушення в розвитку зображення, ніж одноманітне вправляння у відтворенні готових графічних чи образних схем;

б) значно кращі малюнки дітей, якщо в них формуються не одиничні, а узагальнені уявлення про предмети, їх форми;

в) основна причина різкої розбіжності наявних у дітей уявлень про об’єкти з їх зображеннями – відсутність необхідних зорово-рухових зв’язків [10, 218].

Творча активність школярів на уроці не виникає сама по собі, її треба стимулювати, створюючи відповідну атмосферу. Найефективніший прийом тут — застосування розвивальних ігор, ігрових ситуацій, завдяки яким значно зростає інтерес дітей до навчання [6, 97]. Хороша розвивальна гра потребує нескладного ігрового обладнання, яке діти можуть робити самі під керівництвом учителя або батьків, можуть знайти у себе вдома і принести на урок. Велике задоволення приносить самим підготувати костюми до інсценівок, до розвивальної гри.

Введення розвивальних ігор та ігрових ситуацій дає змогу учням в більш доступній, цікавій формі навчитися пізнавати красу навколишнього світу, розширювати і поглиблювати свої пізнавальні інтереси, оволодіти основами образотворчої грамоти, А це розвиває спостережливість дітей, увагу, пам’ять, мислення, збуджує інтерес до навчання.

 

Загальні висновки

Гра є самостійним видом розвиваючої діяльності дітей різного віку, принципом і способом їх життєдіяльності, методом пізнання дитини, методом організації її життя і навчальної діяльності. Проблема дитячої ігрової діяльності знайшла своє відображення в багатьох психолого-педагогічних теоріях і дидактично-виховних системах.

Гра є формою активного відображення дитиною навколишнього життя людей. Характерною особливістю гри є спосіб, який дитина використовує у ній. Гра має суспільний характер і змінюється із зміною історичних умов життя людей.

Гра також є формою творчого відображення дитиною дійсності, а також засобом уточнення і збагачення знань умінь і навичок. У сучасній психолого-педагогічній теорії  гра розглядається,  як провідний вид діяльності дитини-дошкільника і важливий вид діяльності молодшого школяра.


Провідне положення гри визначається не кількістю часу, що присвячується ігровій діяльності, а тим, як вона задовольняє його основні потреби. У надрах гри зароджуються і розвиваються інші види діяльності, однак гра найбільшою мірою сприяє психічному розвитку.

Дидактичні ігри, які використовуються в початковій школі, активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побудована дидактична гра активізує процес мислення, формує почуттєву сферу, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини. Ігрова діяльність виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей, знижує гіподинамію..

Дидактична гра має свою структуру: зміст, дидактичну мету, правила та ігрові дії. Різноманітність ігрових засобів створює широкі можливості для того, щоб учитель міг вибрати саме таку гру, яка найбільше відповідає меті уроку.

Діяльність учасників дидактичної гри на уроках розгортається на основі навчально-ігрових завдань, які є органічним синтезом ігрових і навчальних вимог. Ігрове завдання створює установку і психологічну готовність молодших школярів до виконання навчальних дій, формуючи тим самим мотив навчальної діяльності. Розв’язання навчального завдання сприяє засвоєнню дітьми чергової порції знань і наповнює ігрову діяльність новим поглибленим теоретичним змістом. Також дидактичні ігри можна включати у систему уроків. Це передбачає попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання. Оптимальними способами використання ігрової діяльності в системі уроків є випадки, коли весь урок будується як сюжетно-рольова гра; гра використовується під час уроку як його структурний елемент; під час уроку кілька разів створюються ігрові ситуації.

Навчальна робота із використанням вправ і завдань, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь школярів. Формування навичок образотворчої діяльності з використанням дидактичних та розвиваючих ігор на уроках образотворчого мистецтва позитивно вплинули на формування умінь і навичок образотворчої діяльності в учнів.

Отже, можна сказати, що мотивом гри є здійснення необхідних для самої дитини, дій, цілей, через які проявляються важливі для дитини переживання. Іншими словами: дитина в ігровій ситуації відтворює світ дорослих, до якого прагне, який є для неї важливий, і в цій же ситуації вона проявляє свої почуття та переживання.

У грі, стверджує Л.С. Рубінштейн, присутній відхід від дійсності, але є і проникнення в неї. Тому у ній немає втечі від реальності в придуманий світ. Все, чим гра живе, і що вона містить у собі, все це береться з дійсності. Гра виходить за межі однієї ситуації, відволікається від одних сторін дійсності для того, щоб ще глибше виявити інше. Можливо, у цьому випадку гра і справді є «дзеркалом, відображення якого допомагає дитині дослідити довкілля» [16, 221].

 

 



ЛІТЕРАТУРА

 


  1. Аникеева Н.П. Воспитание игрой. – М.: Педагогика, 1987. – 124 с.

  2. Валлон А. Психическое развитие ребенка. – М.: Педагогика, 1967. –      C.18-264.

  3. Варзацька Л.О. Гра як засіб пізнання // Початкова школа. – 1988.–№12. – C.34-35.

  4. . Васьківська С.В. Навчати вчитися, або Як допомагати молодшому школяреві в навчанні // Початкова школа. — 1994. — № 6. — С. 10-12.

  5. Виноградова Г. Малювання з натури. – К.: Рад. школа, 1976. – 118 с.

  6. Верб В.А. Искусство и художественное развитие учащихся. – Л.: Наука, 1977. – 116с.

  7. Ворона М.О. Особливості вияву естетичних почуттів у дітей в ігровій діяльності // Початкова школа. — 1990. — №4. — С. 64-66.

  8. Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. шк., 1976. – 270 с.

  9. Выготский Л.С. Игра и ее роль в психическом развития ребенка // Вопросы психологии. – 1966.–№6. – С.64-76.

  10.  Выготский Л.С. Психология искусства. — М.: Искусство, 1986. — 573 с.

  11. Данилова Л., Розвивати образотворчу активність учнів засобами гри // Рідна школа. – 2002. — №6.– С.18-20.

  12. Дидактические игры и упражнения по сенсорному воспитанию дошкольников / Под ред. Л.А. Венгера. –М.: Просвещение, 1978.–120 с.

  13. Кириченко М.А. Учіться малювати. — К.: Рад. шк., 1987. — 58 с.

  14. Люблінська Г.О.Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974. – 356 с.

  15. Любарська Л. Уроки образотворчого мистецтва // Початкова школа. — 2002. — №9. — С. 50-55.

  16. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. – М. :Педагогика, 1976. – 416 с.

  17. Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В. Вікова та педагогічна психологія. – К.: Просвіта, 2001. – 464 с.

  18. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 2002.-368с

  19. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори. У 2-х т. – К.: Радянська школа, 1983. — Т. 1. – С. 43-403.

  20. Усова А.П. Роль игры в воспитании детей. — М.: Просвещение,

1976. – 96  с. 983. — Т. 1. – С. 43-403.

21.Эльконин Д.Б. Психология игры. – М.: ВЛАДОС, 1999. – С.27-151.



 

 


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка