Дипломна робота Студентки V курсу Спеціальності "Українська Мова І література" Сернової Олени Валеріївни



Сторінка3/5
Дата конвертації15.03.2016
Розмір1.07 Mb.
1   2   3   4   5

Контекстуально – стилістичні можливості фразеологізмів – синонімів слова у художньо-белитристичному стилі нге розрізняються за формами і різноманітністю від функцій в тексті слів – синонімів у плані добору або парного чи групового нанизування. Однак у стилі науковому, в межах спеціальної термінології, співвідношення між словами і синонімічними до них сполученнями зовсім інше. Так, за спостереженннями В.М.Нікітевича, існує надзвичайно обмежена кількість синонімів типу антонів вогонь і гангрена.

На відміну від трактування характеру синонімічних стосунків між словом і фразеологізованими словосполученнями твердження про поєднуваність односемантичних слів і незв`язаних фразеологічно словосполучень нерідко викликає сумніви або й заперечення. Аргументи в основному зводяться до тих, які узагальнюються в “Проекти словника синонімів української мови” В.С.Ващенка. Він вважає, що основною ознакою словосполучення, що реєструється в словнику, має бути стійка семантична єдність, аналогічна долексичної, а також неподільність складових компонентів. У такому словосполученні слова не можуть виступати членами речення, а все словосполучення має не тільки семантично але й граматично співвідноситись з однією частиною мови. За таких умов навіть досить поширені та узвичаєні словосполучення типу завершити сівбу, зроботи оголошення, припустити помилки, виявити свою радість опиняються за межами синонімічного ряду і не фіксуються як синоніми до слів засіяти, оголосити помилитись, зрадити, тобто до своєрідних синтаксичних моделей, які можуть утворюватись навколо багатьох слів.

Щоправда, найчастіше лексикографи вводять до синонімічного ряду ті словосполучення, які або тяжіють до складної форми слова, або наближаються до фразеологізму. Але теоретічно вільні сполуки також включають до складу лексичних синонімічних рядів. Так, класифікуючи лексичну синоніміку, І.Г.Чередниченко відносить до окремого розряду синоніми – слова і словосполучення різної структури, коли синонімічно об`єднуються словосполучення і окреме слово (накивати п`ятами, втекти; лазаря співати, прибіднюватися) або назва з одного слова і описова назва з кількох слів (Київ, столиця України; Шевченко, засновник нової української літератури).



Що стосується дослідження особливостей взаємовідношення фразеологізмів і слів – синонімів у плані входження лексичних синонімів до самої структури фразеологізму, його словесних складників, справа виявляється непростою. Дуже розвиненою є сітка фразеологізмів – синонімів, які незалежно від свого складу мають однакове в межах синонімічності семантичне наповнення, пор. : заливати очі, заливати за галстук; закручувати голову заморочувати паморки. Досить вільно відбувається у фразеологізмах варіюванння несинонімічних слів при збереженні тієї самої загальної семантики: бита голова, битий жак (бувала людина); одним духом, живим духом, живим манером (швидко); кривий кінь вивезе, кривий кінь перевезе (якось воно буде). Дуже легко синонімічно варіюються деякі елементи фразеологізму: під прикриттям ночі, під покривом ночі; лити (проливати) кров. Проте вивчення випадків мовлення, перш за все усного свідчить що фразеологізм запевних обставин не терпить синонімічних замін, руйнується відцього. Причому фатального для семантичної цілісності може виявитися саме синонімічна заміна, а не інша лексична заміна певного компонента фразеологізму [34,39].

Дослідники звичайно застерегають, що синонімічним замінам не піддаються у фразеологізмах певних типів ядерні слова, які несуть на собі найбільше семантичне навантаження. Так, М.А.Жовтобрюх вважає, що у фразеологічних сполученнях центральне слово фразеологічно зумовлене і не може бути замінене іншим, в той час як слова, що його характеризують, допускають взаємну заміну (порушити питання і порушити справу) [13,62]. На думку А.В.Лагутіної, насамперед підаються синонімічному варіюванню повнозначні слова. “Але необхідно застерегти, - зауважує дослідниця, - що ядром фразеологізму не обов`язково є його повнозначний словесний складник. Семантичний центр фразеологізму може бути виражений і не тим повнозначним словом, яке виступає на перший план при поверховому аналізі. Семантичний центр – ті елементи фразеологізму, які надають йому певної специфіки, відтінку, спрямування. Саме вони ніби маркірують словосполучення і за всіх обставин мають залишатися незмінними “. [34,40-41]. Таким синонімічно незамітним є слово запускати синонімічній парі фразеологізмів запускати лапу і запускати руку. У пошуках причин такої своєрідної поведінки слова всередені фразеологізму варто відштовхуватись від розумінння компонентної, підсобної ролі слова в даній ситуації, коли воно може бути мовним знаком певної реалії лише у зв`язку з іншими словами. Мабуть, саме тому мовець легко проходить повз паронімічне заступання окремого, вагомого компонента фразеологізму, але мова як система не хоче погоджуватись навить з синонімічним заміщеннням тих складників єдності, на змістовій специфіці, своєрідності або навіть окремій особлівості яких грунтується певний фразеологізм. Щоправда, іноді аналогічні явища можна спостерігати й у нефразеологізованих сполуках. Зовнішньо скожим на синонімічну недоторканість слова у фразеологізмі робити (справляти) вплив є становище слова вплив у словосполученні мати вплив із значенням “бути впливовим” або у сполуці “мати авторитет, тобто “бути авторитетним “. Проте у цьому разі спостерігається своя специфіка слововживання. Вільні словосполучення саме тим відрізняються від фразеологізованіх, що звичайно не мають не замітних маркірованих елементів і легко варіюються в межах компонентною синонімічності. Таким чином, немоливість дальшої синонімічної заміни без руйнування семантичної цілістності певних ядерних елементів є важливим крітерієм встановлення синонімічних стосунків між фразеологізмом і словом, у той час як можливість дальшого синонімічного подріблення і варіговання незв`язаного фразеологічно словосполучення свідчить про його своєрідну, хоча теоретично й обгрунтовану синонімічність із певним словом. Таке вільне сполучення розчленовується на ряд слів, з яких кожне може творити синонімічні ряди. Звичайно, між цими діаметрально протиставлюваними випадками існує ціла низка перехідних типів сполучень з недосить щільною фразеологізацією. Саме таких випадків стосується міркування Ю.Д.Апрєсяна про рівнозначність фразеологізмів типу створюється враження, складається враження або брати ліворуч, поворачувати ліворуч.

“Таким чином, лексична синоніміка щільно змикається з синонімікою синтаксичною, починаючи з синоніміки вільних і зв`язаніх словосполучень”, - робить висновки А.Лагутіна [34,41]. Проте синоніміку синтаксичну від лексичної відрізняє в першу чергу те, що вона не лише грунтується на семантичній основі семантемної співвіднесеності безвідносно до синтаксису, а має враховувати синтансичні особливості сполучуванності в межах потрібної номінації. Саме тому в переважній більшості типових випадків словосполучення – синонімі мають визначатися типовістю сполучуваності, яка певним чином реагує на добір компонентів.

Із визнання наявності фразеологізмів з синонімічними лексичними варіаціями, які не суперечать структурі і семантеці фразеологізму, випливає третє коло питань, пов`язаних з проблемою “слово –фразеологізм “, а саме, з`ясування взаємовідношень між фразеологізаваними словосполученнями, які перебувають у синонімічних стосунках між собою або з нефразеологізованими словосполученнями, і класифікація системних типів синонімізування в цих випадках.

В один синонімічний ряд фразеологізми поєднує сигніфікативний аспект їх значень – однаковий зміст поняття. Ця загальна частина номінативного ядра фразеологічного значення, як правило, у мові вже позначена первинною назвою (словом чи словосполученням). Навколо цієї первинної назви як знака загального змісту поняття і формується синонімічний ряд фразеологічних одиниць, як знаків вторинного утворення, необхідною складовою частиною семантики яких є ще й наявність додаткової донотації і конотациї [23,36]. Ось чому домінантного синонимічного ряду фразеологічних одиниць виступає стилістичне но нейтральне слово або слово сполученння, яке виражає найзагальнійше значення і виступає як головне, стрежневе (у словнику синонімів воно звичайно виступає як реєстрове). Оскільки фразеологізми, пройшовши складний і тривалий шлях становлення від вільних словосполучень до стійкіх образно метафоричних зворотів, виділилися в самостійні мовні одиниці з таким цілісним значенням, яке ускладнене додатковими семантичними, стилістичними й емоційно – експресивними відтінками, серед групи близьких чи тотожніх зазначеннням фразеологічних одиниць, як правило важко виділити зворот, який би в найзагальнійших рисах виражав поняття, спильне для всіх членів синонімічного ряду і виступав би опорним, заголовним виразом ряду – йогодомінантою. У ролі домінанти цинонімічного ряду фразеологічних одиниць найчастіше використовується слово, зрідка – вільне словосполучення і лише в окремих випадках фразеологізм.

Фразеологізми – синоніми виражають своє номінативне значенння “не безпосередньо, а через те семантично основне слово, яке є базою відповідного синонімічного ряду”.

Реєстрова домінанта може замінити будь-який член ряду фразеологічних синонімів, хоча зворотна заміна не завжди можлива. Це пояснюється наявністю у фразеологізмів, крім загального значення, ще й додаткових семантичних, емоційно-експресивних і стильових відтінків значення. Таким чином, “Синонімічні ряди звичайно утворюють систему відтінків того самого поняття [23], наприклад працювати – (багато й старанно) докладати зусиль, не покладати рук, гріти чуба, “довго” мозолити руки; набивати мозолі; (виснажливо, до знемочи) обливатися (умиватися) [кривавим] потом, гнути спину (горба, хребта), ламати спину, рвати жили (виконувати не приємну одноманітну роботу) тягти (терти) лямку (ярмо).

У сучасній український літературній мові вживаються фразеологічні одиниці, співвідносності майже з усіма частинами мови, однак їх кількісний розподіл різний. Найбільше фразеологізмів, співвідносних з дієсловами і прислівниками, менше – з іменниками і прикметниками і зовсім мало – з числівниками, займенниками.

Серед фразеологічних синонімів української мови виділяються стійкі звороти таких структурно – граматичних типів (за класифікацією Коломієць М.П. [23,28]):



  1. Фразеологізми, співвідносності з словосполученнями різного типу: Вилаяти – моркву вскребти кому, (приголомшити лайкою) мокрим рядном накрити.

  2. Фразеологізми, співвідносні з сполученням слів: Цілий – цілий і непошкоджений; цілий – цілісінький.

  3. Фразеологізми, співвідносні з одним повнозначним словом (службове + повнозначне слово): На згадку – на згад, на пам`ять , на спогад.

  4. Фразеологізми, співвідносні з реченням: Немає грошей – у кишенях вітер свистить, фінанси спивають романси.

  5. Фразеологізми, організовані за моделлю підрядної частини складнопідрядного речення: Байдуже – хоч трава не рости.

Співвідносність фразеологічних одиниць з тією чи іншою частиною мови визначається за її семантикою і за синтаксичними функціями в реченні.

Розрізнювальними ознаками фразеологічних синонімів є 1) образність; 2) внутрішня форма; 3) семантичні відмінки; 4) емоційно – експресивне забарвлення; 5) функціонально стильова приналежність; 6) історико – стилістичні відмінності; 7) різна сполучуванність [23,29].

Фразеологічні синоніми, збагачуючи мову, допомагають конкретизувати поняття про предмети і явища об`єктивної дійсності, закріпити пізнані людиною нові відтінки понять за відповідними мовними знаками. Вони концентрують у собі багатство семантичних відмінків, експресивно – стилістичних забарвлень, емоційних звучань і колоритної образності.

Продовжуючи розглядати класифікацію синонімів О.Пономаріва, слід зауважити, що “на rрунті української мові можна говорити й про синоніми фонетичного плану, які є одними із важливих засобів створення милозвучності нашої мови” [37,53]. Фонетичні синоніми, точніше, дублети – різні форми того самого слова, що з`являються внаслідок чергування голосних і приголосних, наявності чи відсутності протетичних (приставних) приголосних або голосних: імення – ймення, іти – йти, учитель – вчитель, узяти – взяти, імла – мла: іржа – ржа.

Спільність значення синонімів пояснюється тим, що вони називають одне поняття. Сутність синонімів визначається наявністю в них різних відтінків значення. В залежності від того: якими ознаками синоніми відрізняються один від одного, вони поділяються на ідеографічні й стилістичні.

Ідеографічні (значеннєві) синоніми відрізняються відтінками значення (дивувати, вражати, приголомшувати, потрясати). Ці синоніми забезпечують можливість передавати відтінки того самого поняття, оскільки на його позначення існує кілька слів: дивувати – “викликати подив незвичайністю”, вражати – “ викликати подив або захоплення надмірним виявом чогось”, проголошувати – “справляти надзвичайно сильне враження” – “глибоко зворушувати, хвилювати до глибини душі”. Візьмімо ще один синонімічний ряд: відданий, видатний, знаменитий (славнозвісний), де відомий (напр..: учений) підкреслює те, що він не рядовий, а досить популярний; видатний має порівняльний характер, знаменитий (славнозвісний) те саме, що перші два разом узяті, але набагато вищою мірою. Палати й горіти означають “давати жар”, але перше слово називає дію інтенсивно.

Стилістичні синоніми характеризуються закріпленістю за певним стилем і більш або менш виразним емоційним забарвленням. З-поміж синонімів ознаки й симптоми перше слово нейтральне, друге має забарвлення книжності, науковості (це не просто ознака, а сукупність ознак, характерний вияв якогось явища). У синонімічному ряду осягати, розуміти метикувати перше слово книжне, друге нейтральне, третє розмовне.

Синоніміка однієї мови не завжди відповідає синоніміці іншої мови. Порівняймо, ці розряди лексики в українській та російській мовах. Оскільки мови споріднені, вони мають багато спільного і в синоніміці але цілковитої тотожності немає. Неуважність до синонімічних особливостей першотвору й оригіналу може спричинити різні неточності, помилки. Для прикладу візьмемо речення з роману О.Гончара “Прапороносці” в оригіналі і в перекладі російською мовою: “Назустріч Чернишові скакав охляп на баскому коні якийсь піхотинець без пілотки, з рідкою сірою борідкою” – “Навстречу Чернышу скакал без оглядки на разгоряченном коне какой-то пехотинец без пилотки, с редкой серенькой бородкой”. (Українське охляп означає “їхати без сідла”, баский – не “разгоряченний, а лихой, резвый”). Є кілька українських перекладів вірна Н.Лермонтова “Выхожу один я на дорогу”, рядок з якого майже в усіх варіантах звучить так: “Спит земля в сияньи голубом” - “Спить земля у сяйві голубім” М.Рильський дещо порушив лексичну точність: “Спить земля в промінні голубім”, але краще зберіг ритмомелодику. Отже слід розмежовувати синоніми мови і синоніми мовлення. Усі слова крім останнього прикладу є синонімами мови, загально мовними, бо їхні синонімічні зв`язки не залежать від жодного контексту. Наприклад: стародавній, старовинний, старожитній, прадавній, одвічній, предковічний. Слова, що вступають У синонімічні стосунки лише в певному контексті називаються контекстуальними синонімами. Вони часто вживані в художній літературі, рідше – у публіцистиці, де використовуються для створення яскравих образів: передають світобачення автора, його індивідуальну манеру. До наведеного ряду слів з опорним давній поза контекстом не можна віднести лексему сивий, але вжите в такому лексичному оточенні: “Кожен кілометр шляху – історія: сива, ще до нашої ери і новіша, часів панування тут Великих Моголів” (В.Минко) воно стає їхнім контекстуальним синонімом. Так само, як і слово проміння набуває синонімічних зв`язків із слово сяйво в наведеному перекладі М.Рильського.

З-поміж синонімічної лексики виділяються слова цілком тотожні щодо свого лексичного значення й емоційно – експресивного забарвлення. В основному це нейтральна лексика: пейзаж, краєвид, ландшафт; кавалерія, кіннота; процент, відсоток; борошно, мука; майдан, площа; аплодисменти, оплески. Це абсолютні синоніми (лексичні дублети). Вони з`являються в мові а) внаслідок взаємодії літературної мови та діалектів (стрічка – бинда, чорногуз – бусол – лелека); б) внаслідок словотворчих процесів (офіційний – офіціальний, учбовий – навчальний, років – річниця); в) як результат співіснування запозичених і питомих слів (індустрія – промисловість, експлуатація – визиск, бібліотека – книгозбірня, біографія – життєпис, красоля – настурція, голкіпер – воротар, горизонт – обрій, аероплан – літак, паралельний – рівнобіжний, дескриптивний – описовий). Абсолютні синоніми або розподіляються між стилями, отже, перестають бути абсолютними (з синонімічної пари півники – ірис перше вживається в усному мовленні, в художній літературі та публіцистиці, друге в науковій літературі), або один із них відходить у пасивний запас. Наприклад, аплодисменти, учбовий, офіціальний у сучасній літературній мові вийшли з широкого вжитку, поступившись місцем словам оплески, навчальний, офіційний.

Лексична синонімія тісно пов`язана з багатозначністю. Однозначні слова синонімізуються в повному обсязі (райдуга – веселка, блакитний – голубий, парус – вітрило), багатозначні вступають у синонімічні зв`язки в одному, кількох, але не в усіх значеннях (тихий (голос, спів) – неголосний, приглушений; тихий (натовп, місто, вулиця) – не гомінкий, не галасливий; тихий (гомін, хода) – беззвучний, безгучний; тихий (юнак, пасажир) – мовчазний, сумерний; тихий (сон, життя) – безтурботний, спокійний; тихий (плин, течія, їзда) – повільний, неквапний, неквапливий), тобто багатозначне слово може перебувати в складі кількох синонімічних рядів. Отже, синоніми, взаємо замінні в одному значенні, втрачають цю властивість при співвіднесенні з іншими значеннями.

“Українська синоніміка, як і синоніміка будь-якої мови, створювалися впродовж історичного розвитку мови, - пише О.Понаморів: - насамперед виникнення синонімів пов`язане з ходом пізнання людиного навколишнього світу, з дедалі глибшим осягненням ознак, властивостей, рис предметів і явищ. У процесі пізнання виникає потреба не тільки назвати якесь явище, а й висловити свою думку про нього, виявити ставлення до нього” [57,55]. Так виникають синоніми ідеографічні й стилістичні. Синоніміка збагачується також словами іншомовного походження (атеїст – безбожник, унікальний – рідкісний, екземпляр – примірник, біном – двочлен, дисперсія – розсіяння). Синонімічні ряди зростають і в наслідок розвитку багатозначності: пильний (уважний), пильний (терміновий, невідкладний), пильний (старанний), пильний (наполегливий).

Вміле й доречне використання синоніміки – один з найважливіших показників майстерності письменника, публіциста оратора. На основі синонімії будуються такі стилістичні явища, як перифраза (від гр.perihrasis) – описовий зворот мови, в поезії – стилістичний прийом, одна з фігур, троп, з допомогою якого предмети, явища або власні імена називаються не прямо, а через їхні характерні ознаки, наприклад: чорне золото (кам`яне вугілля) чарівниця українського кону (Марія Заньковецька), хитрюща згубниця курей (лисиця), - та евфемізм (від гр.euphemismos – той, що добре звучить) – слово або вислів, що пом`якшує або завуальовує зміст сказаного: ви помиляєтеся, ваші слова не зовсім відповідають істині (замість ви брешете!); заснути навіки замість померти.

“Отже, завдання евфемізмів, - зауважує В.Петік, - завуалювати пряме вираження де яких думок або емоцій. У цьому відношенні синоніми – евфемізми виконують немовбито протилежну експресивним синонімам, вживаються вони переважно в усному мовленні та художній літературі” [64,133].

Треба зауважити, що будь-яка класифікація синонімів, тобто поділ синонімів на групи, є умовною. Часом стилістичне розрізнення їх зв`язується з соціальними сприйняттям та оцінкою дійсності. Але слід визнати, що саме ґрунтовне дослідження в цієї галузі провів О.Д.Пономарів.

Отже, ми вже визначилися з тим, що для лексичної синонімія – це повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів як одиниць словника у відриві від контексту. Погляд стилістики на синонімію істотно відрізняється від погляду інших мовознавчих дисциплін. Чому? Візьмемо таке поняття як стиль. Слово, першоджерелом якого є лат.stilus “загострена паличка для писання”, з плином часу завдяки метонімічному перенесенню набуло в багатьох мовах стількох значень, що вживається для називання численних понять із найрізноманітніших сфер людської діяльності. Про широчінь семантики слова стиль свідчіть велика кількість прикметникових і не прикметникових означень до нього добрий, поганий, стриманий, сухий, барвистий, протокольний, емоційний, урочистий, поетичний, старомодний, сучасний, претензійний, високий, низький, реалістичний, романтичний, натуралістичний, класичний, ораторський, епістолярний, адміністративний, розповідний, описовий (список далеко не вичерпний); а ще – стиль Флобера, Стендаля, Шевченка, Лесі Українки; стиль “Лісової пісні” й “Камінного господаря”. Крім того, кажуть про стиль у живописі, в музиці, в архітектурі, в спорті, в одязі, в поведінці і т.ін.

Чи зберігається в усіх цих випадках уживання слова якесь постійне ядро його значення? Безперечно, так, бо хоч би про що й шлося, стиль означає специфічний спосіб діяння. Специфічний, тобто відмінний від інших, притаманний комусь (чомусь) одному. Отже, стиль – це передусім відмінність, добір – щось можна зробити так або інакше. Стиль виникає там, де якась діяльність, спрямована на досягнення певної мети, може здійснюватися різними шляхами, і суб`єкт діяльності може вибрати один із цих шляхів.

Стиль починається там, де є вибір. Стосовно до мови вибір – це синонімія. Коли б у мовах не було синонімів, то не було б ні стилістичних значень, ні стилю. “Багатство синонімів – одна з питомих ознак багатства мови взагалі. Уміле користування синонімами тобто вміння поставити саме то слово і саме на тому місці – невід`ємна прикмета доброго стилю, доконечна риса справжнього майстра” (М.Рильський).

Синоніми є одним із найважливіших складників арсеналу стилістичних засобів мови. Стилістику цікавлять реальні можливості вибору, що їх дає мовцеві мова для вираження думки. Для стилістики важлива не більша або менша близькість словникових значень двох чи кількох слів, а те, якими словами можна виразити певне поняття в певному контексті.

Стилістиці властиве поширене розуміння синонімії. Тут мається на увазі синоніміка не тільки лексична (любий, милий), а й синтаксична (радіти з чого, радіти від чого), морфологічна (на блакитному небі, на блакитнім небі), слово твірна (походив, попоходив), фразеологічна (бере, бере вовк, та й вовка візьмуть; і на жалку кропиву мороз буває). І якщо в синоніміці найяскравіше виявляється багатство мови, то глибоке знання синонімічних можливостей і вправність у користуванні ними є одним із найважливіших показників майстерності письменника, журналіста, взагалі людини, чия творчість якимось чином пов`язана з мовою.

Лексичні синоніми бувають ідеографічні та стилістичні. Ідеографічні синоніми дають можливість вибрати найточніше найпідхожіше слово з синонімічного ряду, щоб якомога кращє передати ту чи іншу думку. Особливо важлива така риса в діловому, науковому й публіцистичному стилях. Стилістичні синоніми сприяють відтворенню найтонших емоційно – експресивно – оцінних відтінків висловлювання. Поділ синонімів на ідеографічні та стилістичні де що умовний, бо, як правило, стилістичні відмінності супроводжуються і деякими значеннєвими варіаціями.

Використання синонімів у різних функціональних стилях неоднакове. В одних – широкий простір для синоніміки, в інших цей простір набагато вужчий. Офіційно – діловий стиль, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову (щоб уникнути неправильного тлумачення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення. Наприклад: “Процедура приватизації державних підприємств включає такі основні елементи: визначення підприємств або їх часток (акцій, паїв), що продаються громадянам України за приватизаційні сертифікати, а також часток (акцій, паїв), що продаються членам трудових колективів за номінальною вартістю” (Конценція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду). Тут синоніми використані для пояснення й деталізації.

Загалом синонімія як стилістичний засіб не характерна й для наукової мови, хоч тут вона представлена ширше ніж в офіційно – діловому стилі. У наукових текстах синоніми використовуються як засіб контекстуального уточнення.

Для наукового стилю, як відомо, характерні точність, відсутність емоційності та експресивного забарвлення, прагнення до однозначності, до того, щоб кожному поняттю відповідав один термін. Але всупереч загальній тенденції виникає чимало паралельних назв того самого поняття.

Однією з центральних проблем сучасної мови для спеціальних цілей є проблема термінології, і це зрозуміло, оскільки термінологія є семантичним ядром наукового і будь-якого спеціального пакету. “Отже, розвиток українського наукового стилю мовлення нерозривно пов`язан з розвитком у термінології”, - вважає Ф.Циткіна [52,69].

Більшість дослідників термінологічної лексики додержується традиційної класифікації термінологічних синонімів, запозиченої з із загальновживаної мови, згідно з якою виділяються такі види синонімів: абсолютні, відносні, ідеографічні, стилістичні, різноплановість яких цілком природна і закономірна, тому що терміни та варіанти термінів виражають певні поняття, які перебувають у постійному розвитку, русі.

У своєму дослідженні про питання термінологічної синонімії С.Худолєєва пише: “... під синонімічними термінами ми розуміємо такі терміни, потенційні значення яких виявляють тотожний (єдиний) чи близький (відносно близький) предметно логічний зміст. Під потенційним значенням терміна ми розуміємо значення, замовлення двоїстою природою термінологічної одиниці. З одного боку, термін може мати одне значення (однозначність), з другого – термін може мати кілька значень (багатозначність). Саме це протиставлення термінів за значенням – однозначність/багатозначність, яке ми кваліфікуємо як ступінь багатозначності терміна і є однією з основних диференційних ознак термінологічних синонімів [71,60-61].

Семантика багатозначних термінів відрізняється від семантики однозначних термінів, і зв`язки, що виникають між термінами які виявляють тенденцію до багатозначності, відрізняються від зв`язків, існуючих між однозначними термінами. Основу цих зв`язків становлять не структурні особливості терміна, а функціональні, внаслідок чого виникає ситуація, за якої постає необхідність контексту. Ступінь багатозначності, таким чином, зумовлює появу одні неї з диференційних ознак – особливості функціонування.

Оскільки однозначність не викликає якихось суттєвих змін у змістовій структурі терміна, то при синонімічних відношеннях, де переважає ця ознака, можлива вільна взаємозаміна та варіювання синонімічних термінів без будь-яких контекстуальних обмежень. Взаємозаміна синонімічних термінів відрізняється від взаємозаміни слів загально вживаної мови, де, на думку деяких лінгвістів (Агаєва, Софронова), це можливо лише при наявності більш або менш повних синонімів.

Серед термінологічної лексики багато слів іншомовного походження, а за позичений термін, як і будь-яка не термінологічна іншомовна лексема, зазнає різнобічного впливу в мові поширення, вступає в контакти з іншими словами на лексичному, семантичному, словотвірному рівнях. Унаслідок таких контактів з`являється однозначне слово – шляхом морфологічного чи семантичного калькування. Маємо синонімічні пари, один компонент яких питомий, а другий – запозичений: бібліофіл – книголюб, біографія – життєпис, пентагон – п`ятикутник, гігант – велетень, монах – чернець. Особливо багато таких утворень серед астрономічних назв. Оріон - Косарі (Полиця, Чепіги), Плеяди – Волосожар, Велика Ведмедиця – Великий Віз, Молочний Шлях - Чумацький Шлях (Чумацька дорога).

У термінології так само є парні назви: біном – двочлен, асиміляція – уподібнення, дисперсія – розсіяння, осциляція – коливання, молюски – м`якуни, квалітативний – якісний, квантитативний – кількісний. Крім походження, вони ні чім не відрізняються і певний час співіснують як дублери (слова, що не мають відмінностей ні в значенні, ні в стилістичному забарвлені). А згодом або набувають ознак ідеографічних чи стилістичних синонімів і залишаються в мові, або один з них, не набувши таких ознак, переходить до розряду пасивної лексики, а то й зовсім зникає з мови. З – поміж переліченних термінологічних пар компоненти іншомовного походження вживаються як правило в суто науковому стилі, а питомі українські – в науково навчальному, науково – популярному та інших різновидах з пари слів мовознавство й лінгвістика перше вживається тепер як назва науки про мову, її суспільні функції, загальні особливості, конкретні прояви її структури, а друге застосовується як назва окремого мовознавства. Кажемо: порівняльне (історичне, сучасне, українське, слов`янське, загальне) мовознавство, але структурно – математична лінгвістика. Коли такого розподілу значень або відтінків не відбувається, один із дублетів виходить з ужитку: в сучасній українській мові слово поверх витіснило запозичення з французької етаж.

Дублети у термінологічній лексиці наукової мови створюються не тільки від різних основ, а й через додавання з власно мовних і запозичених формальних елементів до одного кореня, наприклад: одно варіантна система, моноваріантна система, уніваріантна система; векторне і векторіальне поле; секторна і секторіальна швидкість та ін. [20,42].

У діловому та науковому стилях в основному використовується усталене коло слів і словосполучень, нейтральних емоційно і по можливості безекспресивних, які й створюють типовий для цих стилів холодний, сухий колорит (у синонімічних рядах вживані тут лексеми переважна виступають у ролі домінант).

У публіцистичному стилі з огляду на його нахил до експресії висловлення (поряд з логізацією викладу), орієнтацію на уснорозмовну форму мовлення синоніми використовуються досить широко, причому не лише загально мовні, а й контекстуальні. Пригадаємо, що загально мовні синоніми – це слова, синонімічні взаємини яких не обумовлені жодним контекстом, наприклад: швидко, прудко, хутко, жваво і под. Контекстуальними синонімами звуться слова, що набувають синонімічних стосунків тільки в певному контексті. Специфікою публіцистичного стилю є розмежування семантично тотожних слів з погляду оцінки описуваного явища. Коли синонімічний ряд має в своєму складі іншомовне слово, воно набуває негативного забарвлення [56,60]. З синонімічного ряду подорожувати, їздити, мандрувати, вояжувати останнє слово в публіцистиці використовують як засіб негативної оцінки: “Всеукраїнський референдум, крім усього іншого, засвідчив і те, що малопрохані захисники так званого російсько мовного населення, які вояжували східними та південними теренами України, не досягли бажаних для них наслідків – ім. Не вдалося порушити єдності людей нашої землі в прагненні до волі” (газ). У художньому стилі такого розмежування немає, тут синоніми, незалежно від походження, можуть уживатися як нейтральні або з відтінком іронії, але без негативного забарвлення “Молодший син Софії, Вольдемар, і зараз вояжував десь у Сполучених Штатах” (О.Гончар) [56,60].

Синоніми в публіцистичному й особливо в художньому стилі використовуються для урізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторів. Кожен компонент синонімічного ряду, маючи більші чи менші семантико – стилістичні відмінності, дає можливість повніше відтворити картину зображуваного, відбити суть явища чи поняття: “Григір Тютюнник принципово близький до натури зображення, принципово їй вірний, маючи вроджене чуття на подробиці, на деталі, на колоритні характерності, і в живописанні його не зраджує чуття міри, письменник, як то кажуть, не передає куті меду, та й самої куті в нього не багато чи мало, а рівно стільки, скільки треба” (Е.Гуцало) [56,60].

Значний стилістичний ефект досягається розчепленням загального поняття на синоніми – складники. Це сприяє більшій переконливості викладу: “справжній бум зацікавлення національною історією та культурою спостерігається сьогодні на Полтавщині. Інтерес викликають різноманітні розвідки науковців і спеціалістів сивої давнини, забуті та напівзабуті звичаї, деталі побуту, навіть традиційні українські зачіски, скажімо, славнозвісний запорізький “оселедець” (журн.) [56,61].

Як свідчать наведені приклади при наявності різних емоційно експресивних відтінків у публіцистичних текстах переважають оцінні моменти використання синонімії. А в художньо – белетристичному стилі на першому плані функція естетично – зображальна. Таким чином емоційно експресивні синоніми, відзначаючись яскравими супровідними відтінками значень, вживаються обмежено – не в усіх стилях і формах мови; вони найпоширеніші у художній мові.

Розвиток синоніміки являє собою яскраво виражений процес вдосконалення засобів загальнонародної мови. Збагачення синоніміки їде в основному через зближення, сходження значень слів, за рахунок за позичення слів з інших мов, добору їх з діалектів, професійних говірок та ін.

Збагачуються синонімічні ряди і за рахунок фразеологічних одиниць, які виконують у художніх текстах роль виразного мовного еквівалента до слова.

До складу синонімів у художній і, почасти, публіцистичні мові входять також архаїзми.

Ряд стилістичних синонімів – все звичайно, значно вільніший ланцюжок слів, бо він включає до себе, крім власне синонімів, ще й контекстуальні синонімі, авторські семантичні неологізми, тропеїчні вживання.

Так само, як і синоніми ідеографічні, стилістичні синоніми можуть вводитись у текст у вигляді ряду і як по одинокий, довільно вибраний член такого ряду.

Завдання ряду таких синонімів у тексті – показати багатство явища, інтенсивність прояву дії, різноманітність ознак. Ось синонімічний ряд до слова “зоря”:

У час світань погожих - світанкова

І вечорова – вечором. В жнива

Вона зоветься зірниця, житянка,

У темну ніч – стожарниця вона,

Над росами – то росянка, ясиня,

Провісниця, віщунка – у біді,

В людським коханні – вірниця...

(А.Малишко) [20,43].

Добре виконує такий ряд і функцію нагнітання: “Знову дзвеніли, бриніли, сурмили комарі, допікали, дошкулювали, діймали, жерли, гризли...” (Ю.Яновський) [20,43].

Як правило, у поетичних текстах емоційно – експресивний вплив синонімічного ряду посилюється використуванням синтаксичного паралелізму, який увиразнює одиниці ряду, а також за рахунок звукопису, тропів та ін.

У поетичному контексті синонімічному стають слова, які поза цим контекстом належать до дуже віддалених семантичних сфер, сприяє цьому зближенню також інтонаційно – сполучниковий зв`язок їх. Таким засобом з`в’язку може послужити повторюване при кожному члені ряду означення:

Не менш поширений і протилежний за спрямуванням прийом: “розщеплення на синонімічний ряд одного поняття, як що у нього є різні назви.

Індивідуальна інтерпретація синонімів – один з виразних прийомів як художнього, так і публіцистичного стилів. Наприклад: “старе те, що давно було новим. А старовинне те, що будучи в свій час новим, визначало якусь головну частину синтезу своєї доби... В старовинному нема архаїчності. Архаїка є в старому. І є велика різниця між старовинним і архаїзмом” (О.Довженко)

[20,44-45].

Користуючись традиційними засобами, письменники з синонімічного ряду вибирають не однослівні синоніми, а цілі словосполучення (дієслівного типу); це уповільнює розповідь, робить її урочистою не спішною.

Цікавою у цьому плані є думка Л.А.Булаховського про роль синонімів у художньому тексті: “Вміння розповідати так, щоб мова містила різноманітність схожих елементів думки, потрібних для спеціального посилення враження, і таких, які необхідно виникають як опорні моменти думки, що розгортається, передбачає високу мовну культуру...” [20,45].

Серед таких бездоганних оповідачів виділяється високою гармонійністю мови – оповіді.

З фольклору у мову художніх творів переноситься традиція парного вживання близько значних синонімів, наприклад: “Ой, ти, дівчина, Горда та пишна, Чом ти до мене Звечора не вийшла?” (народна пісня): “Котра не прийде – дорікає та ганить, і словами і оком “(Марко Вовчок) [20,45].

Для створення моменту експресії у художньому тексті служать ампліфікацій ні ряди, в яких кожна одиниця ряду має самостійне значення, а всі разом вони функціонують у взаємодії, емоційно посилюючи висловлену думку: “І в них [в дорослих] теж чогось вискакували клепки, розсихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мозків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною, розум якось втуплявся аж у п`яти і на в`язах стирчала макітра...”(М.Стельмах) [20,45-46].

Також створенню емоційно – експресивного ефекту сприяє градація семантично односпрямованих одиниць, які різняться ступенем вияву ознаки.

Для уникнення повторів слова на короткому відрізку тексту використовується у художній прозі значна кількість найрізноманітніших лексичних одиниць (можливості такого слововжитку у публіцистиці значно обмеженіші).

Якщо говорити про фольклорну синоніміку, то особливої своєрідності вона набирає в думах та історичних піснях, бо там вона склалась без помітного літературного впливу.

У синоніміці дум на першому місці стоять дієслівні ряди, менш поширені синоніми іменникові та прикметникові і найменше прислівникові. М.Т.Рильський, досліджуючи синоніміку дум, відзначає в ній явище, яке має назву тавтології синонімічної і коренеслівної (тобто лексичної і морфологічної). Такі тавтологічні одиниці в думах ще найчастіше пари слів: рече – промовляє, лаяла – проклинала, грає – виграває та ін. Наприклад: “Козак, бідний нетяга... Слухає – прислухається, Чи не радиться хто на славне Запоріжжя гуляти”; “То ж не вовки - сіроманці квилять та проквиляють”; “Куди вітер віє, туди й повіває” [20,47].

Наведені приклади свідчать, що дієслівні пари в думах оформляються кількома способами (і сполучниково, і безсполучниково), та й самі поєднувані дієслова – синоніми добираються теж неоднаково (це безсуфіксні і суфіксально-префіксальні форми того самого слова; два або три близькозначних слова різних коренів тощо). Слова книжної мови тут зустрічаються рідко (рече – промовляє), переважна більшість – це лексика розмовної мови.

Менш поширена, але все ж наявна в думах іменникова синоніміка (козак – нетяга, козак – сірома, козаки – пани – молодці, турки – яничари, стрілки – яничари, татари – бусурмани, ляхи – турки; шлях – дорога, стежки – доріжки; горе – біда, слава – пам`ять та ін.).

У ролі синонімів до слів загальнонародної мови виступають також евфемізми і перифрастичні мово сполучення.

Евфемізми, як було вже сказано раніше, - це досить різноманітна за своїм складом група слів і словосполучень, які вживаються у мові для пом`якшення враження від сказаного.

Існування евфемізмів пояснюється тим, що кожне слово чи словосполучення діє на нас з якоюсь силою і викликає певну, іноді небажану чи неприємну, реакцію. В таких випадках, коли враження від слова небажане, не приємне або неприйнятне, слово намагаються не вживати, а замінюють іншим. З часом слово – евфемізм стає загальноприйнятним.

У сучасній українській мові особливо поширені евфемізми, які виникли з почуття сорому. Найчастіше почуття логічних актив, захворювань, окремих видів одягу, назви понять, близько пов`язаних з попередніми, а також лайливі висловлювання.

Частина евфемізмів виникає з почуття страху, не задоволення. Часто люди, не бажаючи прямо говорити про різні неприємності – хворобу, смерть, злочин, покарання, - пом`якшують враження від сказаного евфемізмами з замість “вмерти” вживають “упокоїтися”, “спочити”, “скінчити життя”.

Іноді евфемізми є результатом співчуття, жалощів, іронічної поблажливості. Особливо багато таких евфемізмів на позначення п`яних – “під мухою”, “хильнув” и т.п., - а також недалеких людей – “у нього не всі дома”, “він зірок з неба не знімає” и т.д.

Як відомо, загальномовні евфемізми визначаються відношеннями двох понять і нормою, яка регулює ці відношення. Серед загальних мовних евфемізмів є значна частина таких, у яких заміна відбулась через неприйшетність назви. У цих понять, як правило, існує не одна, а ряд назв (нова назва дуже швидко пов`язується з предметом, який вважається непристойним; тоді пошуки назви продовжуються). Цікаво, що ця тенденція до заміни поширюється не лише на загально вживані слова, а навіть на терміни. Так, при впорядкуванні термінологічних систем певних галузей були пропозиції замінити окремі терміни як непристойні (кишка Даутценберга, баба копра, паразитна шестирня, тріпач та ін.).

Переважне місце вживання евфемізмів – розмовна і художня мова.

У ділових, офіційних текстах евфемізуючі то синоніми доречні лише тоді, коли загальновживане слово аж надто експресивне або викликає небажані побутові асоціації.

У публіцистичних текстах евфемізми вживаються для відтворення тих повсякденних побутових ситуацій, які потребують евфемізуючих замін; для зображення етикету певного середовища; проте найчастіше це начебто пошуки пом`якшуючих обставин при описі певної ситуації. Досить поширені в газетних текстах політичні евфемізми.

Авторські евфемізми відрізняються від загально мовних тим, що поява їх зумовлюється художніми, естетичними завданнями, з одного боку, і значно більшими семантичними, емоційними і асоціативними можливостями, - з другого.

Перифраза – описове позначення уже визначеного - також виступає як засіб синонімічної заміни. При цьому, за словами Л.В.Щерби. у понятті виділяється якась одна його ознака, а всі інші певною мірою затушовуються [20,50].

Перифрази дають змогу в емоційно – експресивній формі виявити ставлення автора до зображуваного. Це ставлення може бути найрізноманітнішим – від високого пафосу до легкого гумору.

Місце переважного вживання перифраз – поетичні і публіцистичні тексти. Так, зокрема у газеті перифраза – це засіб синонімічної заміни, який дозволяє в емоційно – експресивній формі висловити ставлення до зображуваного. Для перифрастичної заміни виділяється не найсуттєвіша загалом, а часто найпотрібніша в конкретній ситуації риса предмета. Наприклад: “Веселеньке містечко”, “царство вишень”, - часто таке доводиться чути про Нікополь від гостей” (газ.) [20,50].

Особливо часто в газеті вживаються метафоричні та метонімічні перифрази – як звичні постійні назви предметів (сталеві нитки – рейки, м`яке золото – хутро, місто над Бугом – Брест та ін.).

Таким чином, можна стверджувати, що на основі синонімії будуються такі стилістичні фігури, як ампліфікація, градація, плеоназм, тавтологія, посилю вальний повтор тощо.

З ускладненням та синонімізацією мовних засобів виникла проблема належного осмислення їхнього вжитку, а також вивчення функцій та закономірностей розвитку синонімів та їх взаємин з усією лексичною системою. Допомогти усвідомити, осмислити та впорядкувати синонімі зоване мовлення і покликаний словник синонімів. Він полегшить використання синонімічних багатств в усій їх повноті, зробить ці багатства більш приступними для широкого мовця, тим самим піднесе загальну культуру мови.

Мовна практика, зокрема письменника, немислима без вдалого добору слова з синонімічних запасів. Майстерність письменника часто опирається саме на вміле використання синонімічних багатств, на нюансові синонімічні одиниці. У синонімах знаходить свій вияв художня якість мови. А так звані “муки слова” часто саме й є “муками шукань” влучного синоніма. Ціла система вироблених форм становить, як відомо, основу не тільки семантично уточненого, але й стилістично здиференційованого мовлення. Адже саме стилістика як наука постала з вчення про синоніми. Слова, що служать носіями відтінків значень або певного стилістичного забарвлення, стають “на своє місце” не механічно, вони пов`язані численними і глибокими асоціативними зв`язками, що спираються на лексичну систему в усій її цілості, на весь мовний досвід людини. Словник синонімів розкриє перед мовцем глибокі мовностилістичні зв`язки між словами, унаочнить те, що перевірене й стверджене мовною практикою всього народу та виявлене й упорядковане лінгвістичною наукою. Цей словник – своєрідний резервуар стилістично викрісталізованого лексичного матеріалу, який у свою чергу буде живити наше мовлення, уточнювати, увиразнювати й прикрашати його.

В українській мові мі знаходимо своєрідні поклади синонімічної лексики, яка відзначається глибиною змісту, красою та виразністю. Особливо велике багатство синонімів визріло в надрах живої народної мови, у творах фольклору та під пером визначних майстрів художнього слова.

Українська лексикографія вже має певні традиції і здобутки у створені синонімічних словників. Так, ще в 1596р.було опубліковано “Лексик” Лаврентія Зизанія, а в 1627р. “Лексикон славеноросский” Памва Беринди, у перекладній частині яких широко наводилися синонімічні ряди. Проте справжні синонімічні словники почали з`являтися тільки з 60-х років двадцятого ст..: “Короткий словник синонімів української мови” П.М.Деркача, “Матеріали до синонімічного словника української мови” Н.Багмета, “Синонімічний словник – мінімум української мови” В.С.Ващенко, “Практичний словник синонімів в української мови” С.Караванського, “Вибране з української синоніміки” О.Завгороднього.

Як зазначає один із членів редколегії О.О.Тараненко, в ґрунтовній теоретичній розвідці “Синоніми української мови” поданій у кінці другого тому словника синонімів, усі названі словники відіграли безперечну позитивну роль у збиранні та лексикографічній систематизації синонімічних багатств української мови. Однак давно вже назріла потреба в докладному описі української синоніміки з достатньо повним набором синонімічних рядів, поясненням семантичних, граматичних, стилістичних та сполучу вальних відмінностей між членами ряду, ілюструванням уживання синонімів. І ось такий словник, нарешті з`явився. Він підготований колективом лексикографів Інституту української мови НАН України (укладачі А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк, С.І.Галаващук та ін.). Це поки що найгрунтовніше описане зібрання української лексичної синонімії (у словнику міститься 9200 синонімічних рядів).

Існують різні типи синонімічних словників – від суто реєстраційних, тобто синонімічних покажчиків (без тлумачень, стилістичних та граматичних характеристик, ілюстрацій тощо), до докладніших словників пояснювального типу. Словники – покажчики розраховані на людей, для яких ця мова є рідною і які достатньою мірою володіють її літературними нормами, а також, професійно працюють зі словом (перекладачів, редакторів, журналістів, викладачів тощо.). Мета таких словників – дати в кожному синонімічному ряді певний набір синонімів, з якого користувач, залежно від мети своєї праці, може вибрати найпотрібніший для точного і яскравого вираження думки. Докладні словники пояснювального типу дають тлумачення заголовного слова (домінанти) синонімічного ряду, вказують на семантичні й стилістичні відмінності кожного члена синонімічного ряду, вказують на їх сполучу вальні особливості, наводять різноманітні ілюстрації з художньої літератури та інших джерел. Для синонімічного словника надзвичайно важливим є розуміння поняття синонімії, від чого залежить об`сяг рядів. У науці існують дві протилежні думки: 1) синоніми це слова, які повністю збігаються за значенням; 2) слів, у яких повністю збігається значення немає, тому синонімами потрібно вважати слова, близькі за значенням.

Автори “Словника синонімів української мови” у двох томах приймають визначення синонімів як слів, що мають тотожні чи майже тотожні значення. Таке розуміння синонімії (воно нині є найпоширенішим) спричиняє, як би ми цього не хотіли, суб`єктивізм у встановленні синонімічних рядів (поняття близькості значень важко регламентувати). Тому надзвичайно важливим є розв`язанння проблеми межі між синонімами і не синонімами. Автори словника в цьому питанні виходять з прагматичного підходу до синонімів, зараховуючи до них слова, які служать для 1) уточнення, виділення різноманітних відтінків; 2) стилістичного добору слів; 3) підсилення семантичної або емоційно-експресивної характеристики (є засобом ампліфікації); 4) функції заміни (уникнення повторень). Враховується також нейтралізація в певних контекстах. Такий прагматичний підхід до окреслення меж синонімії має як позитивний, так і негативний бік, про що йтиметься далі.

Як синоніми у словнику наводяться:


  1. окремі слова (як однокореневі, так і різнокореневі): величний, величавий, грандіозний, монументальний, царствений книжн., рідко; поліщуки (жителі або уродженці Полісся), полісянки, литвини заст.;

  2. сполучення службових і повнозначних слів: дешево, за безцін, за безцінок, за безцінь; алегоричний, з підтекстом; багатозначно, з натяком; бажано, незайве, варт би;

  3. лексикалізовані словосполучення, що позначають одне поняття, а також словосполучення дублетного або перифрастичного характеру: арбітр, третейський суддя; кансош, летюча миша; божевільня, психіатрична лікарня; бути, являти собою, становити собою; дихати, хапати повітря; важити, мати значення; Біблія, Святе Письмо; будь-коли, коли прийдеться, коли б то (там) не було;

  4. фразеологізми: дратувати, грати на нервах; будь ласка; ласкаво просимо.

Рецензуючи цей словник у журналі “Мовознавство”, М.Кочерган пише: “Укладачі, як можна судити з наведенного в словнику матеріалу, виходили з двох завдань, дуже важливих, але важко поєднуваних між собою: 1) навести якомога повніший синонімічний ряд, який би давав найбільші можливості вибору потрібного слова і 2) давати лише ті слова, які справді можуть бути мовними синонімами. Це призвело до того, що в синонімічні ряди включено немало слів, які не відповідають задекларованому розумінню синонімів як тотожних або майже тотожних слів (стовбичити, топтатися; закуска, підобід; волосся, оселедець; пити, смакувати; ознака подув, дихання, повів; спосіб, фасон, хватка; стомитися, натягатися; гарний, намальований тощо). Як бачимо, в синонімічні ряди ввійшли слова, які не є власне синонімами, але окоціонально можуть взаємо заміщуватися в певних контекстах (див.ще: дружина, баба, пані; застарілий, доісторичний) [29,64].

Теоретики і практики лексикографії наголошують на тому, що до синонімічних рядів не можна включати слова, пов`язані відношенням “рід-вид”. У рецензованому М.Кочерганом словнику відхилення від цієї вимоги досить часті. Так, наприклад, до слова гроші наводяться такі видові поняття, як монети, копійки, дрібняки, срібняки, мідні, мідь, мідяки, асигнації, банкноти; до слова дорога – стежка, автострада, гостинець, путівець; до слова держак – граблице, граблина, граблисько, древко, пужак, чепіга, ефес. Таке розширення, як вказує у згаданій статті до словника О.О.Татаренко, “диктується практичним призначенням словника, який покликаний містити якомога більше потрібного матеріалу для вибору, а також зумовлюється наявністю різноманітних проміжних, перехідних семантичних відношень між словами” [29,67].

На думку переважної більшості сучасних теоретиків синонімії, синонімічними потрібно визнати лише ті слова, які є невід`ємною частиною сучасної літературної мови, живого загальнонаціонального розмовного мовлення. Через це для де яких синонімічних словників, як, наприклад, академічного “Словаря синонимов русского языка” за редакцією А.П.Євгеньєвої, основними критеріями виділення й відбору синонімів є їх належність до мови а)сучасної, б) загально національної, в) літературної. Тому автори цього словника не вважають синонімами слова, які належать до різних історичних епох, слова, які належать різним говіркам, а також різні жаргонізми і вузькоспеціальні терміни, що вживаються тільки в певні науковій, технічній та професійній сфері. Але словник заряд. А.А.Бурячок широко заучає ці лексичні ресурси (див.. заява, подання, прошення; багач, дука, дукар; січень, стишень, просинець; пити, кумекати, кубрячити; білок рів`я, лейкемія, лейкоз; багатомужжя, поліандрія тощо).

Очевидно, можна підтримати цей підхід до добору синонімів, бо такі слова не рідко трапляються в художній літературі, а словник має не навчальний, а довідковий характер. Та й обмежувальні ремарки до цих слів підкажуть користувачеві їх можливе правильне використання. Але й у цьому випадку, на думку де яких дослідників, потрібно дотримуватися певних обмежень. Наприклад, М.Кочерга вважає, що не варто подавати всі діалектизми, а лише ті, що досить часто трапляються в сучасній художній літературі. Особливо слід було б уникати фонетичних і словотвірних діалектизмів (захворіти, захоріти, захорувати; один, їден). В цьому плані моміжна не послідовність: як що наведено їден, то чому немає при однаковий відповідного їднаковий, а при одинак – їдена то що. Це ж стосується архаїзмів. Навряд чи є доцільним введення до словника слів стишень і просинець як синонімів до січень. Ніхто їх тепер не вживає, якщо піти таким шляхом, - зазначає М.Кочерган, - то можна було б увести всі синонімічні сучасним словам давньоукраїнські відповідники (в історичних словниках вони перекладаються сучасними відповідниками, оскільки теперішні носії української мови їх не розуміють )” [29,65].

З проблемою межі синонімічного ряду пов`язане питання про те, які з близьких за значенням слів подавати в одному синонімічному гнізді, а які з них розподіляти між різними гніздами. Для двохтомного словника А.Бурячка характерна тенденція дробити гнізда за відтінками значень. Так, зокрема, слова на означення борошна розподілені між двома синонімічними гніздами з домінантами борошно і дерть, а слова, що передають різні відтінки значення “іти”, - між трьома синонімічними гніздами з домінантами іти, дріботіти, брести. В останньому випадку йдеться про поділ синонімічних рядів там, де частина слів є оцінними, експресивно забарвленими. Такий поділ синонімічних рядів є дуже бажаним, але не завжди можливим.

Як уже зазначалося, словник характеризується надзвичайною повнотою синонімічних рядів. Такого вичерпного наведення синонімічних багатств в української мови з грунтовною їх інтерпретацією не зафіксовано в жодному дотепер виданому синонімічному словнику. Так, до слова охоплювати наведено 67 синонімів до слова сказати – 64, до слова побігти – 66, до слова бити (завдавати ударів, побоїв кому – небудь) – 82, до слова зрозумілий – 37.

Вартою уваги особливістю словника є розмежування в ньому значень полісемічного слова і диференціація синонімів відповідно до таких значень. Якщо слово може виступати домінантною в кількох значеннях, відповідні синоніми розміщуються в різних словникових статтях; якщо в якихось значеннях слово не може бути домінантою, у словниковій статті дається послання на ту домінанту, щодо якої слово в даному значенні виступає периферійним членом. Наприклад: 5 – 13 грати див. 1.блискати, 2.вирувати, 1,2.гарцювати, 1.гратися; 1.переливатися, 1.пінитися; картина див. 1.видовище, кінофільм, 1.малюнок.

Як периферійні члени синонімічного ряду наводяться слова з переносним значенням, які відрізняються від їх прямого номінативного значення (летіти, пролітати, прибігти; грива при волосся і т.ін.). Проти такої синонімізації дехто висловлює заперечення, дехто висловлює заперечення, однак такі заперечення не можна вважати повністю обґрунтованими, оскільки в цьому випадку маємо справу не з оказіональним, а з закріпленим у мові переносним уживаням слів. Українську мову характеризує багата система похідних слів. Ця особливість великою мірою визначає складний і своєрідний характер лексичної синонімії в українській мові. Вона зумовлює численність однокореневих синонімів з тонкими смисловими і стилістичними відмінностями. Автори словника вичерпно наводять такі ряди, даючи їм тонку семантизацію. Особливо показовими у цьому плані є статті, присвячені дієсловам і прислівникам. Див.: Задумати, надумати, подумати, надуматися, здумати, замислити, умислити, вимислити, намислити; Гаснути, згасати (ізгасати), загасати, погасати, угасати (вгасати), догасати, гаситися, загашуватися, затухати, утухати (втухати), пригашати, притухати, пригасати, притухати (поступово); вгору (угору), нагору, вверх (уверх), горі діал..

Але подача в словнику початкової форми дієслів викликає зауваження, бо заголовні дієслова подаються то у формі доконаного то у формі не доконаного виду. Це було б виправданим у тих випадках, коли дієслова доконаного і недоконаного виду розрізняються певними значеннями, а тут ідеться про видові форми з абсолютно ідентичною лексичною семантикою.

“Незважаючи на відзначені тут окремі недогляди, не буде перебільшенням коли скажемо, що вихід у світ двотомного академічного “Словника синонімів української мови” є визначною подією не тільки в українській лінгвістиці, але й у культурному житті українського народу загалом. Українська культура збагатилася унікальною працею – першим ґрунтовним академічним словником, у якому зібрано і на високому професійному рівні описано синонімічні ресурси української мови. За рівнем опрацювання – це один із кращих синонімічних словників у слов`янському світі. Він стане в пригоді не тільки філологам, а й письменника, працівникам видавництв і всім шанувальникам української мови “ [29,67]. Цей словник наочно демонструє, що українська мова в супереч довговічним несприятливим умовам виробила надзвичайну розвинену синоніміку, здатну задовольняти найрізноманітніші потреби мовного загалу в тому, щоб найменувати, передати те чи інше поняття з усіма його найтотожніми відтінками і виразити всю гаму пов`язаних з ним емоційно – експресивних та оцінних нюансів.

РОЗДІЛ 2

ДІЄСЛІВНІ СИНОНІМИ У ТВОРАХ

ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ
Твори Ольги Кобилянської багаті на синоніми. Письменниця використовує більше трьох сот дієслівних синонімічних рядів, що, безумовно, сприяє точному і водночас яскравому відтворенню думки.

Розглянемо приклади дієслівної синоніміки творів видатного майстра слова О.Кобилянської.

Семантичні синоніми виступають як засіб уточнення, виділення, деталізації тієї чи іншої ознаки поняття, наприклад, синонімічний ряд на означення поняття “здіймати шум” у творах О.Кобилянської представлений такими синонімами: шуміти, (про листя) шелестіти; підсил. ревти; (про воду, хвилі) булькотіти, (майже шепотіти) шемрати; (про неясний шум) гудіти.

Найзагальнішим щодо значення та частоти вживання є синонім шуміти, який зустрічається як у недоконаному, так і у доконаному виді, а також у безособовій формі доконаного виду в минулому часі: “... Звичайно прислухаюся як, шумить ліс. Він шумить, як море лише далеко слабше. Ти не знаєш, як море шумить... Я й сама того не чула, та знаю, як воно шумить... а, чуй?” [19, 441]. “Задержуючися на густім гіллі її смерек тут і там, кликали далеко чутними голосами що вони з Рунга, а вона, ловлячи їх звуки, забирала їх в себе, а опісля шуміла щось далеко чутним шумом...” [19, 490]. “З того повстав стривожений шепіт, зітхання, в решті – піднявся шум, немов від вихру, наповнив далеко – високо воздух, як шум моря, що аж ставало лячно, збився під хмари, а наостанку зашуміла буря” [19, 475]. “- І погода ще може обернутися; сегодня не цілком вишумілося [19, 448].

Якщо треба описати шум листя, або такий, який нагадує неясний шепіт або гул, письменниця використовує синоніми шелестіти, шемрати, гудіти: “І гудить, і шелестить ненастанно. Се ж ліс велетень, се листя так шелестить… дубина та золота!” [19, 572], Шуміла ріка, гудів млин, шуміли сосни, а все враз; хоч вніч, хоч вдень – вони держалися враз” [19, 278], “ - Куди, куди, куди? – шемрали хвилі невтомимо кождої ночі й лизали жалібно берег, і плескались підхлібно в чутних звуках о велике каміння, котре десь-не-десь визирало неповорушно з води” [19, 486].

Семантично близьким до попередніх є синонім булькотіти: “А як прийдеш туди – тихо, або тільки булькоче потік там в долині, або налякана вивірка спинається по сосновім пні скоро, як блискавка, або самі гори немов зворушені, якби це не їх діло було шуміти, снити і колихатися” [19, 599].

Для підсилення ознаки поняття письменниця використовує синонім ревти: “Грім якоїсь потужної сили заревів понад їх голосами й понісся вдаль, полишаючи жах і зойк між жінками й дітьми...” [19, 613].

З наведених прикладів ми бачимо, що є синоніми даного синонімічного ряду широко використовуються для передачі пейзажу, стану природи, погодних умов тощо.

Таким же різнобарвним у семантичному плані є синонімічний ряд на позначення поняття “текти”, який передається синонімами: текти, протікати, пливти, спливати, литися, журчати, вибризкувати, (сильно) пінитися, (швидко) метатися, нестися.

З глухими окликами, що мали додавати відваги, сповняли наємники сю працю, під час коли з їх чола ллявся струями піт, а з поранених рук текла кров” [19, 480], - як ми бачимо, у цьому реченні використовуються одразу два синоніми з одного ряду для уникнення повторення синонім з цього ряду зустрічаємо і в такому реченні: “Грубі сльози спливали по її лиці” [19, 521].

Немає нічого дивного в тому, що подані синоніми викликають у нашій уяві образ ріки або якогось потока. Письменниця щедро використовує згаданий вище синонімічний ряд для опису цього явища природи: “Зараз, наперед нього, попід саму гору, плила ріка; підбувши сьогодні через бурю, і неслася великими пінистими хвилями, що сумно влискувалися в місячному світлі” [19, 449], “Несміливо протікав між камінням у долині колишній розпусний потік” [19, 488], “За той, зелений клаптик, через котрий журчить потік, де росте та розлога верба, що з неї ми кожного року перед велико днем рвали шутку та й несли святити до церкви” [19, 598], “... До цього джерела, що майже з шумом вибризкує зі скал, де мили ми морди в піні води і пили... ах, що це за розкіш була!” [19, 599], “... розіграв шийся потік в долині метався брудно нескладними хвилями по камінню вперед, голосно пінячись і пориваючи все з собою: цвіти, сухе гилля, тут і там зірвані кускі землі, - мчався в зовсім негамованій, безумній, досі ніколи не виданій розпуці” [19, 475].

Цікавими семантичними відтінками відрізняється слово будувати, синонімами до якого є такі слова: складати, ставлятися, закроювати, устроювати, скомпоновувати, моделювати. Ці слова зустрічаються у таких реченнях: “ – Вже будують і в другу сторону звідси залізну дорогу; чую – ліси продано далі на нових десять років!” [19, 485], те ж саме дієслово у безособовій формі: “Недалеко підніжжя ограблених гір будувались наборзі з грубих бальків мости” [19, 480], у множені та однині: “Робимо ми коло сіна далеко в горах, косимо громадимо, складаємо, дехто копиці, дехто стоги; тут складала я сама стоги, що Гаврісан рот роззявлював” [19, 498], у значенні “будуватися запевним порядком”, пере.: “Рота ставляється, як перше, в ряди, затримує чоловіка з собою та й де дальше” [19, 602], у значенні “будувати з якоюсь метою на майбутнє”, перен.: Закроював виховання ваше набудучину, лагодив уми ваші на будучність; ви ж “кандидати на людей”… говорив я іноді, усміхаючись, “на моделі для колишніх правнуків своїх. Типи народу свого!” [19, 588], також щодо абстрактного поняття у переносному значенні: “І який був він, а все – таки навіть і він устроїв собі свій власний світ, де був у себе сам – один паном, рядив і мав усе під своєю опікою, і де все виходило, як хотів, де був самовладцем, і був ним із цілою своєю ідіотичною повагою” [19, 567], у значенні “складати з якихось компонентів: “Я хотіла, ще спитатися, на якім мотиві скомпонувала його, але ніяк не могла відважитися” [19, 545], у значенні “проектувати, перен.: “Нові скарби, нові вартості, нові форми... жінок і мужчин, із яких можна моделювати себе, як із взірців” [19, 519].

Семантичні відмінності славо піддаватися такі: якщо чинити деякій опір, а потім уступити, то ми використовуємо синоніми “здаватися” чи “піддаватися”, а якщо підчинитися гіркій долі, силі і т.ін. не опираючись тоді вживаємо синонім “коритися”, наприклад: “А він (бог би йому не простив!) – піддався гадюці” [19, 471], із запереченням: “Вони не здаються, вони супротивляться, вони розпорошуються, вони глузують собі з мене... я не можу!!” [19, 452], “Тому й корюся долі до сьогоднішньої днини й належу до тих тисячок, що родяться на те, щоб без нагороди гинути!” [19, 549].

Чималий синонімічний ряд представляє нам письменниця на позначення поняття “розповсюджуватися”, вжитий у переносному значенні. Домінантою цього ряда виступає слово ширитися, яке ми можемо зустріти, наприклад, у нарисі “На полях”: “Крізь понуру масу мряк, в яку уткалася гризуча туга, що укладалася щораз тяжче на все й ширилася тяжкими хвилями так далеко, як око сягало, спонукуючи, що всі барви блідли, - пробивався один голос. Незамічений, він співав в одно: Світла! Світла!..” [565].

Першим синонімом у цьому ряді виступає слово розходитися, як наприклад у таких реченнях: “Самий запах, що розходився з глибини лісу, нагадував упоюючу розкіш, саму прегарну повну зрілість, та поривав і тих з собою, що стояли досі в непорушно скритім дожиданні, зберігаючи бажання жити повною мірою, як соромливу тайну” [479], “Лісами розходилася луна їх сумовитих пісень” [483], “Здавалось, що шум прибував десь з далекої площини, ловився в галуззі, розходився важким зітханням по лісі і боровся з густим гіллям знов о вихід на простір” [474], “Небавом потім зникла з очей і лише спів її розходився по лісі” [468]. Як ми бачимо з наведених прикладів, то слово розходитися може бути як синонімом лише до слова ширитися (у перших двох реченнях), так і до двох слів одночасно, а саме - ширитися, лунати (у третьому і четвертому реченнях), тобто семантично пов`язуватися не лише із просторовими. але й звуковими характеристиками.

Такий самий просторово – звуковий семантичний відтінок притаманний слову розглядатися: “Різнозвучний гамір бушував серед німих мурів монастиря, розлягався далеко – широко в воздусі...” [455].

Із значенням “поширитися і потім повільно зщезнути” зустрічаємо у Кобилянської синонім цього ж ряду розіслатися, наприклад: “Удар той розлягся по цілім лісі, і всі дерева здержали віддих, беззвучна тишина, повна ожидання, розіслалася, і почулося звільна й виразне слово : ”Зрубати!””[474]. Однак, це слово також може бути вживаним і з відтінком постійності: “Несказанний сум розіслався горами, якийсь передсмертний настрій...” [476].

Із більш віддаленою семантикою із значеннями “ширитися, а потім знайти певене місце, простір” вживае письменниця синонім розкинутися: “Густий старий ліс розкинувся тут, а Рунг і Магура, поборені красою своею взаємно, схилилися і потонули в його темну глибінь” [491].

Схоже значення, з відтінком деякої повільності, ми зустрічаємо синонім розпливатися, як наприклад: “Далеко й широко розплилася в тій тишині тужлива думка і зіллялася у прегарну гармонію з красою ясної ночі.” [450].

Одже, ці семантичні синоніми складаються у такий ряд: ширитися – розходитися, розлягатися; докон. розіслатися, розпливтися; розкинутися.

Дуже часто у Кобилянської вживаються синоніми такого ряду: охоплювати – обхоплювати; обнімати, огортати; опановувати; докон. заволодіти, запанувати, – багато з них вживається в образній мові на позначення душевного стану людини і допомагають виражати різноманітні почуття, які охоплюють героїв або зненацька, або лагідно і непомітно, або повністю туманючи розум тощо, наприклад: “Її нагло охопило досі зовсім чуже їй чувство... і сльози показалися в очах” [443], “Тінистий холод обхопив її тіло, вона здригнулася тривожно” [441], “Я була би її таки зараз за шию обняла, що була така добра...” [537], Огорнула би цілий світ, заявляючи далеко – широко, що музика грає!” [523], “Дрижачий голос старця і слова його пісні, що повторюються, опанували їх немов демонічною силою...” [455], “Чувство скаженої ненависті заволоділо ним” [451], “Дике зворушення запанувало над нею” [445].

Семантичні дієслівні синоніми становлять у словнику Ольги Кобилянської найменшу групу, яка складається з близька п`яти десяти синонімічних рядів. Ось їх домінанти: боротися, будувати, вертатися, вертітися, виднітися, вискубувати, віяти, гнути, давати, доторкатися, коритися, лити, любити, морщитися, оглядатися, одержувати, піддаватися, помічати, спадати, становити, навчати, нищити, опановувати, обертати, обмірковувати, обороняти, оглядатися, одержувати, переконуватися, перешкоджати, підводитися, піддаватися, піднімати, помічати, пробудитися, розбивати, розвиватися, роз`єднуватися, роз`єднуватися, розкрадати, світитися, сіпати, сіяти, спадати, спати, спочити, становити, суперечити, сягати, текти, тріщати, укривати, утихомирювати, утихомирюватися, хилитися, ширити[ся], шуміти.

Самі синонімічні ряди можна подивитися у словничку дієслівних синонімів О.Кобилянської, який подано у кінці цієї частини.

Стилістичні синоніми які розрізняються за сферою вживання, емоційним забарвленням, абразійного тощо, трапляються у творах письменниці значно частіше, ніж семантичні. Наприклад у Ольги Кобилянської до слова домагатися, ми зустрічаємо два синоніми – вимагати і допоминатися, спочатку перше слово належить до книжної лексики, а друге – до розмовної; Але чому казала? – домагалася, і великі сльози котилися з її очей ... – Чому казала, коли не спроневірився!! “ [20,555], ” – Я – артистка і живу відповідно артистичним законам, а ті вимагають трохи більше, як закони такої тісно-програмової людини, як ти! “[20,524], “Не знаю, чи сього вимагають закони вищої штуки, чи воно що інше, але я не можу так “ [20,533], “Він сам має слабі ноги, а гори вимагають молодших сил” [20,599], “Ніжна і запашна, і несказана непорочна, сперлася вона на темно-червону рожу, притомилася і несвідомо допоминалася, аби її взяли в обійми” [20,489].

У творі під назвою “Valse melancolique” а саме у тому уривку де героїні виказують своє ставлення до життя, письменниця, щоб уникнути повторень на малому відрізку тексту, використовує одразу ж весь стилістичний ряд до слова згоджуватися: “І я справді годилася з нею. Чому не жилось би двом – трьом незамужнім жінкам, коли згоджувались би своїми натурами, відповідали собі посполу в вимогах інтелігенції краще, як поодиноко? – це була також одна з таких новітніх думок, на які я з своїм “не артистичним міщанським розумом” не могла здобутися! “[20,525], “Ні, я не погодилася. Придумала щось інше” [20,526], “На се не могла знов я пристати. Знала надто добре, що значив у неї кожний образок...” [20,526], - ... Як знаєш це лише, то скажи, і я згоджуюсь з тобою, а коли ні, пристань на мою раду [20,527]. З наведених прикладів ми бачимо, що поніміли до слова згоджуватися виступають слова погоджуватися і годитися, а також слово з розмовної лексики приставати (на що).

Різноманітним за своїм стилістичним характеристиками синонімічний ряд розказувати – розповідати; (в етичному тоні) оповідати; (фольклорне) баяти. О. Кобилянська використовує усі ці синоніми у своїх творах, але найуживанішим для письменниці є слово оповідати, наприклад: “І не чекаючи на відповідь, він обуреним тоном розповів їй свою пригоду” “[20,439], “Коли перестав оповідати й через хвильку ще й закляв “панів” у долині, вона потиху засміялася” [20,439], “-Так, так, чули між іншими, як баяв один робітник, котрого звали “Клеврета”” [20,484], “Отепер вже вона – розповідала, раз о ній, - але як я була молодша!” [20,493], “-Та дуріли! – відповіла, і тими словами оповіла одну частину своєї історії [20,496].

До слова пахнути Ольга Коцюбинська добирає і рідше вживаний синонім пахтіти, і підсилений у своєму емоційному забарвленні синонім духмяніти, і взяти з розмовної лексики синонім душіти, наприклад: “Не дурно від неї пахло зіллям” [20,451], “Навіть повітря був повний того бажання! Він пахтів спрагою о “ще більше” і здавався віддихом тисячок і тисячок істот, жадних до життя” [20,479], “Коріння дерев, грубе, немов виринало гадюкою з моху, тверде й пряме, сплетене одне в друге, тягнулося дивоглядними перстенцями в глибінь лісу, котра, сповита в зелену темінь, душила неприязністю” [20,474], “Вони пишалися своєю красою і духмяними на весь степ” [20,179].

Якщо у словнику синонімів до слова знайти вживається лише один синонім – надибати, то у Кобилянської ми відтворюємо цілий синонімічний ряд: знайти – розм.. надибати, подибати, здибати; (рідше) відшукати, віднайти, здобутися, – вживання елементів якого можна знайти у таких реченнях: “ – ... Але вважай ще, як ти цього не зробиш, ми знайдемо твою хату” [603], “Як найшов саме її і де надибала вона його” [567], “Тут подибало мене нещастя” [597], “На склоні гори, край дороги, здибала я стару жінку – мужичку” [465], “Відтак відшукав щось і збіг з тим вдолину” [557], “Старий батько з білим внуком на руках шукав чогось гострим оком там, внизу села. Не міг віднайти, дарма що в нім душа дрижала” [290], “Тетяна мовчала, мовби їй щось мову відібрало. Не могла більше на слово здобутися [334]. З наведених прикладів ми бачимо, що письменниця відтворює різноманітність живої мови, використовуючи майже всі її варіанти, навіть рідко вживані.

Багато розмовної та рідко вживаної лексики вживає Кобилянська при доборі синонімів до слова бачити. Наприклад, стрижневе слово бачити письменниця вживає дуже часто у різних варіантах, таких як: побачити, добачити, у заперечній формі: “Одна сонце жарило так сильно, що я прижмурив на хвильку очі і, заслоняючи їх рукою, бачив лиш, як він болючу ногу волік насилу за собою...” [472], “Коли сказав їй, що в лісі нічого не видко, сказала, що бачить у лісі те, чого звичайно не бачить [451], “Дерево на березі, ба й увесь ліс – усе, немов би так мусило бути, аби щось побачити [450], “В ній спочивало сповите в золотій матерії і набальзамоване мале, немов дитяче тіло святого; ледве можна його добачити [454].

Також часто трапляються синоніми, узяті з народного мовлення, такі як видіти, увидіти; рідко вживане видати, та слово, яке відноситься до застарілої лексики і вживається дуже рідко, заздріти. Приклади використання цих синонімів можна побачити у таких реченнях: “Та ні, вона лиш жартувала, кажучи, що виділа його там дуже часто! Чому він її не видів?” [449], Увиділа гори, як їх бачила з полудня, небо, що було засіяне світлими зорями...” [510], “Чи видала особливші форми і з`явища дерев, що вигинались у вихрі?” [460], “Пришкутильгавши до воріт, заздріла у вікні світло” [510].

Отже, даний синонімічний ряд буде виглядати так: бачити – побачити, добачити; розм.видіти, увидіти, рідк. видати; заст. заздріти.

Широке вживання стилістичних синонімів дозволяє письменниці відтворити різнобарвність живого народного мовлення, підкреслити деяку книжність мови інтелігенціі, зазначити особливості лексики людей певного роду занять. Використання цієї категорії синонімів допомагає точніше, образніше, емоційніше передати стан, почуття, сприйняття людини. Чималу роль вони відіграють при зображенні пейзажів.

Ольга Кобилянська використовую біля сотні стилістичних синонімів. В її творах знайти не лише стилістично нейтральні слова, а також книжки, або навпаки, характерні для мови етичних творів фольклору. Зображаючи життя не лише інтелігенції, для якої вища перечислень лексика, а й простий народ, письменниця широко вживає розмовні варіанти синонімів. Ось деякі домінанти синонімічних рядів, поданих у словничку синонімів Ольги Коцюбинської, які належать до стилістичних синонімів: (силятися, схоплюватися, говорити, квапитися, розказувати, любуватися, згадувати, притягнутися, спиратися, проникати, боятися, тужити, питати, показуватися, ховати[ся], допомагати, вигадувати, бачити, побачити, гордитися, звикати, гойдати, бурчати, шукати, стрибати, пахнути, кидати, приступати, дістатися, лунати, вмирати, покидати, розказувати, оживати, обіцяти, спогадати, роздирати, ослабляти, слабшати, чепуритися, дзвеніти, хвилювати, знайти, довідатися, перетерпіти, сподобатися, працювати, баритися, туманити, виконувати, поганити, панувати, вирости, вітати, розлигатися, приваблювати, домагатися, кинути, запрошувати, обумовлювати, наказувати, ворожити, збутися, зрікатися, згоджуватися, соромитися, господарювати, цуратися, лякати, згубити, відновитися, податися, затримувати, привиджатися, здаватися, зрозуміти, потратити.

Семантико-стилістичні синоніми становлять най численнішу групу серед синонімів, вживаних у творах О.Кобилянської. Об`єднаючи в собі функції ідеографічних і стилістичних синонімів, вони стають дуже зручним засобом передачі думок та індивідуального художнього мовлення письменниці, яка використовує більше сотні синонімічних рядів даної категорії.

Одними з найуживаніших синонімів є синоніми до дієслова насміхатися, яке відрізняється як семантичними відтінками, так і стилістичними. Наприклад, у новелі “Природа” ми зустрічаємо слово насміхатися: “Чи вона насміхалася з нього, що вже не показувалася?” [20,446], а в новелі “Некультурна” його семантично і стели стично нейтральний синонім сміятися: “ – Не скучно. Роблю роботу, в хаті, понадвірку, курю – і не скучно мені ніколи. Ей, де скучно! – додала так, якби собі сміялась з чогось” [20,506], але частіше трапляється синонім глузувати, який характерний більше для мови художніх творів: “Вони піддаються, вони і супротивляться, вони розпорошуються, вони глузують собі з мене... я не можу!!” [20:452], “Посвистував я, Туркине, - оправдується він поважно, - посвистував я, щоправда, і не за одного, але тебе полюбив я так щиро, що скорше поглузуєш ти з мене, як прийде багатший, ніже я з тебе” [20,365]. Трапляються й синоніми, узяті із розмовної лексики, наприклад, дієслово кепкувати або, рідко висиване, кпити: “Для кепкувала собі з неї, зневажала її, але зломити – зломити не могла” [20,456], “Клянучи та відказуючи, бігали парубки по полях, розтеляних поза домом та городом, і старались піймати жеребця, котрий не давався їм зловити, котрий кпив собі з них і немовто жартував з ними” [20,46]. У письменниці ми ще знаходимо синоніми до дієслова насміхатися – глумитися, тобто із семантичним відтінком “злобно з когось сміятися”, і підсміюватися, тобто із вказівкою назначення неповної дії: “Він поховає її гарно, як газді личіть, щоб люди не глумилися з нього. І так все чогось підсмішкуються” [20,569]; також іноді зустрічається і книжний варіант – іронізувати: “...та ні, вона іронізувала, кажучи, що виділа його там дуже часто” [20,449].

В оповіданні “Банк русти кальний” ми зустрічаємо слово ліцитуватися, яке є зворотною формою дієслова ліцитувати, тобто “продавати з торгів”. Синоніми до цього слова – торгувати, продавати – трапляються часто, але саме це слово, узяте з термінологічної лексики, зустрічається у Ольги Кобилянської лише в цьому творі, наприклад: “Мені припала задача заявити одному вбогому мужикові, вітцеві чотирьох малих дітей, що його господарство має ліцитуватися [20,468], “Різнорідні товари, переважно барвні образи святих, намиста, свічки, пахучі мила та всякі прикраси жіночі продавали тут у великій кількості”, “Около звичайно тихого дому божого торгували, ошукували і крали тепер зовсім свобідно і без розбору” [20,454]. Самий довгий синонімічний ряд утворюється із домінантним словом ходити. О.Кобилянська вживає до нього синоніми, властиві для мови художніх творів і розмовної лексики, багаті своїми семантичними відтінками, такі як блукати, бродити; сновигати; (шукаючи дороги) блудити, снуватися, тинятися, вешкатися; фам. зневаж. волочитися, рідк. Дибуляти приклади їх вживання можна відшукати у багатьох творах. Приведемо для зразку деякі речення з цими синонімами: “Високий мох не давав легко ходити” [20,474], “Від хвилі поклику ходили всі, мов підвагою якогось тягаря” [20,560], Ходила, бродила тижнями, місяцями, мов голодна та вовчиця, а в решті вернула” [20,297], “Погляд її блукав через хвилю вдалині; немов роздумувала і шукала помочі” [20,455], Сновигала по горах без товариства, без зброї” [20,284], “Зраджені орли й осиротілі яструби пролітали сумовито сюди й назад: лише коли орли від часу до часу покороткім леті спочивали й наїжали люто пера, чорні, ворожо блистячи очі, звертаючи чигаюче в доли, тоді яструби снувалися в повільних, не чутних кругах над полями” [20,480], “Жінка в нього померла ще перед двадцятьма роками, недовго по утраті однісінької доньки, яку постигло нещастя, і вона або вмерла, або, може, тиняється де посвіті” [20,356], “Вони бачили, як вони роями, мов невтомимі мурашки, вешталися в фабриці й вокруг неї надворі” [20,484], “Не дурно волочилася по лісі. Котрий християнин іде в ліс слухати, як він шумить?” [20,451], “Його взяли всередину, і він з боязні перед новими ударами дибуляє між солдатами в роті і звертає насліпо в ліс направо” [20,602].

Дуже довгий синонімічний ряд утворився зі стрижневим словом дивитися, яке вживане у різних формах, наприклад у докон. виді – подивитися, із значенням тривалості – задивитися; у важності – вдивлятися, придивлятися; здивування – видивитися, причому останнє слово належить до розмовного варіанту, наприклад: “Він оглядав її хвильку полохо, а по тому знову став по-своєму дивитись навперед себе, напівсувно, а напівзадумчиво...” [438], “Він стояв, оперся о смереку й подивився далеко навперед себе.” [449], “Опісля звернуло мимоволі очі на церковні стіни, на яркі дивоглядні малюнки, задивилось на них і задумалося...” [455], “ – А з мене ти б также сміявся? – запитала свавільно і немов під впливом якого внутрішнього підшепту, та й вдивилася в його лице” [440], “Стояла при вікні і придивлялась, як він з дикості ставав дуба й не давав вкоськати” [433], “В ній зойкнуло серце і вона видивилася на нього” [471].

Дещо рідше вживаються синоніми глядіти, (кудись), заглядати; розм. спроглядати, (уважно до чогось) приглядатися: “На його устах завмер втомлений усміх, вони стали білі, штивні, а очі, ті очі, що звичайно так добродушно дивилися, гляділи тепер на мене напів з переляком, напів з отупінням” [469], “Дітям страшно в потемку, їм здається, що щось страшне заглядає з вікон...” [470], “Вона сиділа нерухомо, споглядала тупо, сонливо вперед себе, а я дивилася на неї, засохлу та поморщену” [467], “Вони влітали й вилітали спішно, моторно, бринячи, одна за другою, хто їм приглядався уважно, – а в буладді – хто дивився поквапно” [460].

Синонімами цього ряду також являються образі вирази, наприклад: губити очі, засягати оком, вп`ястися очима, і їх фамільярні, зневажливі варіанти: витріщитися, витріщити очі, витріщити пульки. Ось приклади їх вживання: “Аби тільки губив очі і слідив, скільки хотів, – те, про що він думав, не виринало з сеї зеленої глибіні” [287], “Двері від хати створилися, і вийшов, трохи зігнувшись, молодий гуцул із сокирою, закиненою недбало на плечі, тай сягнув оком у далечінь” [293], “Мої очі вп`ялися в його величезні, грубі, з сухоти аж почервонілі шкіряні черевіки...” [472], “Та раз у раз витріщалася на нього своїми величезними очима...” [451], “З острахом, з якимось наглим переляком, витріщив я на ню очі і поклав скоро гроші в її малу руку, обгорілу від сонця” [453], “ – Ти здуріла? – каже вона та й витріщила свої пульки на ню” [511].

Отже, даний ряд семантико-стилістичних синонімів буде виглядати таким чином: дивитися – подивитися, задивитися; вдивлятися (в що), придивлятися (до чого); розм. видивитися; глядіти; заглядати, розм. споглядати; (уважно до чогось) приглядатися; (образно) розм. губити (очі), засягати (оком), вп`ястися (очима); фам. зневаж. витріщитися, витріщити (очі, пульки).

Різноманітністю семантичних відтінків і образним відтворенням відрізняється синонімічний ряд із домінантою опам`татися. Він представлений таким чином: опам`ятатися – спам`ятатися; (прийти до розуму) схаменутися, перен. прокинутися; (образно) розм. стрепенутися. Наприклад: “Поки міг спам`ятатися, затріщала й захиталася смерека й, падаючи, мало не захопила його, якби був у свій час не скочив набік” [450], “Тепер вже все зрозуміла і віддалася нечуваній розпутці. Та тут же знов схаменулася [294], “Коли Мавра пробудилася рано, побачила над собою замість закуреного і лахмануватого шатра зелені віти смереки і опам`яталася, що вона в лісі” [293], “Чоловік, що дивився їм услід немов божевільний, спершися на лопату, відразу стрепенувся [603].

Як ми бачимо з наведених прикладів, письменниця широко використовує багатозначність дієслів, вживаючи синоніми як в прямому, так і в переносному значені. Ось неповний список домінант синонімічних рядів, які відносяться до категорії семантико стилістичних;



Бігти, бігати, брати, блукати, більшати, відвідувати, вилазити, вилискувати, важитися, витягати, відкривати, гадати, глянути, гнати., ганити, горіти, відповідати, витися, гнобити, двигатися, дрижати, дивитися, давитися, думати, дбати, діятися, доглядати, завмирати, зупинятися, зважати, захворіти, заслоняти, зустрічати, закривати, жити, жалітися, жевріти, іти, кидатися, кричати, злякатися, ловити, мигати, мовчати, мчатися, марніти, минати, мучити, мріяти, намовляти, насміхатися, намагатися, наважатися, лютувати, наставати, опом`ятатися, одружитися, обманювати, оберігати, одубіти, охоплювати, примушувати, оглядати, просити, перемагати, підкрадатися, поратися, плакати, пожаліти, робити, сказати, слухати, спонукувати, сполучатися, суперечити, сердитися, тягти, тямити, тягтися, товпитися, турбуватися, рости, учепитися, надіятися, таіти, таітися, трясти, трястися, торгувати, убити, терпіти, упасти, ходити, хитатися, хотіти, шанувати, щезати, червоніти, пекти, сміятися.

Безумовно використання синонімічних засобів допомагає письменнику не лише уникати повторів, а й створювати відповідний настрій, точно передавати думку, почуття враження читачеві, але індивідуальну манеру мовлення автора більше підкреслюють контекстуальні синоніми.

Для контекстуальних синонімів характерна певна метафоричність образу. Наприклад у новелі “Рожі” ми натрапляємо на таке речення: “Обтулена свіжими зеленими листками, вона тонула в собі, а проте чула, що живе “ [20,489]. У словнику синонімів української мови ми знаходимо, що синонімом до слова тонути виступає дієслово потопати, хоча у цьому реченні доречно було б вжити синонім ховатися (ховалася). В новелі “Жебрачка” ми зустрічаємо такий приказ: “Я цілком потовув у тіле виді... Потонув!...” [20,452]. Тут підкреслюється захоплення героя краєвидом, і до слова потонув у даному контексті можна дібрати синонім захопився, Якщо порівняти між собою дібрані до контекстуальних синоніми (ховатися і захоплюватися), то ми бачимо що між ними немає ніяко. Спільної семантики.

В оповіданні “У св. Івана” образно зображено дії монахів під час служби на велике церковне свято: “Черниці, умучені сповіддю, висмикуються нишком бічними виходами та ховаються незамітно в свої кімнати близько монастиря, щоби покріпитися“ [20,454]. У словнику до слова висмикувати, подані синоніми вискубувати, вищипувати; (стебло і под.) висмикати; (льон, коноплі) брати, вибирати, а також пропанується порівняти цей синонімічний ряд із словом виривати та його синонімами. Як ми бачимо із контексту, то до слова висмикуються, яке вживане у реченні в значенні “потихеньку уходити, непомітно” жодний з перелічених у словнику синонімів не підійде, а отже, це є контекстуальний синонім.

В оповіданні “Банк русти кальний” письменниця оповідає про гірку долю селянина, батько чотирьох дітей, в якого банк відбирає землю. І саме у значенні “відбирати” герой твору вживає контекстуальний синонім “пожирати”: “ – Як може він мою землю пожирати , коли я... нехай засохнуть мені губи, коли кажу неправду!.. коли я не брав, не зичив ніколи ані одного феника?” [20,469].

У такому реченні з новели “Природа”: “А перед ним чинилася, що боїться!” [20,451], синонімом до контекстуального “чинитися” виступає слово “удавати”, тобто “робити вигляд”, хоча за словником синонімами до цього слова виступають лексеми коїтися, діятися, робитися, які у даному випадку їми не являються.

Що їх [молодих] душі, мов ті деревця молоді, зігнені рукою невидимою якось убік, ламаються вершком радо до землі, неначеб небес над собою не бачили і всякої висоти уникали!” [20,590], - з контексту видно, що у даному випадку до слова ламаються можна дібрати синоніми схиляються, зминаються, які поза контекстом синонімами ніяк назвати не можна. Це речення взято з твору думи старика”, написаному у жанрі роздуму.

Отже, з наведених прикладів ми робимо висновок, що контекстуальні синоніми використовуються з метою образною передачі думки, вражень, почуттів і використовується у різних стилістичних прийомах (метафорах, порівняннях, зіставленнях тощо). О.Кобилянська широко використовує контекстуальні синоніми в усіх своїх творах, що робить її мову різноманітною, образи – художньо досконалими, а стиль наділяє індивідуальними рисами.

Таким чином, ми бачимо, що Ольга Кобилянська залучає широкий спектр синонімічних засобів. Вона використовує ідеографічні, стилістичні і контекстуальні синоніми; залучає до синонімічних рядів словосполучення і фразеологізми; для утворення нових синонімів їй прислуговуються багаті ресурси морфологічної структури української мови, з цією метою нею використовуються словотворчі морфеми. Письменниця звертається до синонімічних засобів не лише з метою усунення лексичної тавтології, – в своїх творах вона широко використовує синоніми, основна функція яких полягає у посиленні експресії висловлення; її синоніми також функціонують як стилістичний засіб смислового зіставлення, протиставлення, уточнення, підсилення.

Мова творів Ольги Кобилянської дуже багата на синонімічні засоби. Уміле їх використання робить мову точною, виразною за змістом, стилістично відшліфованою і при потребі емоційно насиченою.


1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка