Дипломної педагогічної освіти Випускна творча робота "Інтерактивні технології навчання у початковій школі"



Скачати 486.24 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації05.03.2016
Розмір486.24 Kb.
  1   2

Академія педагогічних наук України

Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти




Випускна творча робота
"Інтерактивні технології навчання

у початковій школі"

Слухач групи методистів районних методкабінетів початкової освіти ОШЕГА З.С.

Керівник роботи: До захисту:

________________________ Завідувач кафедри

_________________




Київ - 2007

Зміст


Вступ
І. Загальні поняття про інтерактивні технології ………………5-7

ІІ. Інтерактивне навчання як сукупність технологій ………..8-12

ІІІ. Суть та особливості інтерактивного навчання ………..13-22

ІV. Застосування інтерактивних методів навчання на уроках ……………………………………………………………………23-31

V. Інтерактивний урок - особлива форма організації навчання молодших школярів ...................................................32-33
Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Учитель мусить бути творцем.

А якщо його праця - лише ремесло,

тоді немає в світі тяжчого ремесла.

А.Дістервег

ВСТУП


Сучасна освіта і особливо загальноосвітня школа, під впливом науково-технічного прогресу та інформаційного буму, вже досить таки тривалий час перебувають у стані неперервного організаційного реформування та переосмислення усталених психолого-педагогічних цінностей. Необхідність докорінної зміни освітньої парадигми на етапі переходу до постіндустріального суспільства, економіка якого базуватиметься на інформаційних технологіях, ще тільки починає усвідомлюватися освітою.

Упродовж останнього десятиріччя в суспільстві все більше проявляється невдоволення результатами системи шкільної освіти, що, у свою чергу, зумовлює потребу її реформування. Для вирішення цього питання важливо розробити стратегічні напрями розвитку загальної середньої освіти на перспективу. Головною є проблема визначення пріоритетів освіти та її реформування.

Зараз нашій країні потрібні люди, що вміють творчо мислити, здатні приймати нестандартні рішення. Обов'язковими якостями творчої людини є переносити знання і вміння в нову ситуацію, гнучкість мислення, уміння створювати нові образи, бачити нові функції об'єктів, легко звільнятись від стереотипів, знаходити багатоваріантність розв'язків проблем, готовність до ризику та відповідальності за прийняте рішення.

Мета сучасної школи полягає передусім у тому, щоб виховувати дитину, яка вміє самостійно та творчо працювати і жити. Цього досягти значно складніше, ніж навчити читати, писати та лічити, розв'язувати задачі, доводити теореми, запам'ятовувати сюжети творів, дати історичних подій тощо.

Ще донедавна вчені та педагоги-практики, надаючи важливого значення початковій освіті школяра на рівні початкової школи, підкреслювали, що саме початкова освіта, її зміст є фундаментом для здобуття знань в основній і старшій школі. І це, на перший погляд, саме так. Але якщо брати до уваги особливості фізичного, психологічного, розумового розвитку дитини в дошкільному віці, то ніхто не стане сперечатися, що основні знання, вміння, практичні навички до життя в навколишньому світі дитина здобуває саме у віці від народження до 6—7 років, а впродовж усього життя поповнює їх лише на 20—30 %.

Саме тому, на мій погляд, слід сконцентрувати зусилля батьків і педагогів, сім'ї та школи на розвитку дитини в дошкільному і молодшому шкільному віці.

Але для того, щоб забезпечити головний стратегічний напрям розвитку системи освіти, що лежить в площині розв'язання проблеми розвитку особистості дитини, на мою думку, слід переходити до технологізації навчально-виховного процесу в дитячому садку і початковій школі.

В умовах парадигми освіти вчитель-початкових класів має виступити в ролі організатора всіх видів діяльності дошкільника та учня як компетентний консультант і помічник. Професійні вміння вчителя повинні бути спрямовані не просто на контроль знань та умінь дітей, а на діагностику розвитку школяра, оволодіння ним змісту навчання. Це значно складніше, ніж традиційне «знай, умій, роби, як я».

Педагогіка — це не тільки наука, і не лише мистецтво. Це насамперед прикладна дисципліна і, як усі прикладні дисципліни, вона не може не бути технологічною. Ось чому всі вчителі початкових класів, які творчо працюють, вбачають наступність в роботі дошкільної ланки і освіти І ступеня школи як фундамент майбутнього розвитку школяра в основній і старшій школі, а головним методом реалізації цієї проблеми вважають саме підвищення ефективності інтерактивних педагогічних технологій, що в майбутньому має забезпечити поступовий перехід у педагогічній практиці від стратегії формування, тобто педагогічного втручання ззовні у внутрішній світ дитини, нав'язування їй вироблених суспільством способів діяльності, оцінок, до стратегії розвитку особистого потенціалу учня, його само активізація, самореалізація.

Навчання й виховання має забезпечувати потреби особистості у творчій самореалізації, здобутті додаткових знань, умінь, навичок за інтересами, інтелектуальний розвиток, підготовку дітей до активної професійної діяльності.



Головними принципами діяльності початкової освіти є:

  • безперервність розвитку особистості;

  • вдосконалення шляхів реалізації творчого потенціалу дітей та підлітків;

  • набуття ними допрофесійної підготовки;

  • виховання здорової, творчої, компетентної особистості носія

національних цінностей, загальнолюдських, наукових і філософських надбань—яка живе в гармонії з природою і сама з собою.

Сьогодні пропонується широкий спектр стратегій, методик, технологій, але не всі вони адаптовані до умов масової школи або можуть функціонувати лише в авторському виконанні. Немає сумнівів: вчитель повинен глибоко усвідомлювати свою систему роботи, особисто сформувати концептуальне бачення педагогічної системи, в яку буде включатись учень; ефективно переробляти інформацію

Усе вищесказане зумовило вибір теми роботи - інтерактивні технології навчання молодших школярів.

Об'єктом дослідження є процес педагогічної діяльності вчителів початкових класів, який спрямований на формування творчої компетентної особистості.

Предмет дослідження технології інтерактивного навчання молодших школярів.

Мета дослідження теоретичне обґрунтування сутності інтерактивних технологій навчання та їх впровадження в навчально-виховний процес.

Об'єкт, предмет та мета дослідження обумовили такі завдання:



  1. Аналіз науково-методичної літератури по даному питанню.

  2. Наукове обґрунтування сутності інтерактивних технологій навчання.

  1. Розглянути методику впровадження інтерактивних форм і методів у
    навчально-виховний процес.

В ході дослідження були використані такі методи: теоретичні, загальнонаукові, емпіричні (спостереження, порівняння), аналіз і синтез
І. Загальні поняття про інтерактивні технології

Сучасному навчально-виховному процесу притаманні переважання вербальних методів навчання і виховання, недооцінка значення спілкування школярів для розв'язання провідних завдань загальноосвітньої школи, відсутність цікавих для учнів форм організації навчальної діяльності тощо. Тому нагальною потребою сучасної системи освіти є впровадження форм та методів навчання і виховання, що забезпечать розвиток особистості кожного школяра. Розв'язанню цієї проблеми сприяє впровадження інтерактивних технологій навчання. Саме вони ефективніше, ніж інші педагогічні технології, сприяють інтелектуальному, соціальному й духовному розвитку школяра, готовності жити й працювати в гуманному, демократичному суспільстві.

Педагогічні інновації пов'язані сьогодні із застосуванням інтерактивних (від англ. “inter” — взаємний, “асt” — діяти) методів у навчальній та виховній діяльності вчителя, в управлінській діяльності керівника навчального закладу. «Інтерактивний» означає: здатність взаємодіяти в процесі бесіди, діалогу з чимось (комп'ютером) або кимось (людиною).

Інтерактивні технології можна представити як різновид активних методів навчання. Але ми виділяємо їх в окремий розділ, щоб підкреслити важливу роль цих технологій у сучасній освіті. Суть інтерактивних технологій полягає в тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається. Це співнавчання (колективне, кооперативне навчання, навчання у співпраці), в якому і вчитель, і учні є суб'єктами. Учитель виступає лише в ролі організатора процесу навчання, лідера групи учнів. В процесі застосування інтерактивних технологій, як правило, моделюються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спільного вирішення, застосовуються рольові ігри. Тому інтерактивні технології найбільше сприяють формуванню в учнів умінь і навичок, виробленню особистих цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в навчанні.



  • Інтерактивні технології дають можливість забезпечити глибину вивчення змісту. Учні освоюють усі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінку). При цьому відсоток учнів, які засвоїли знання, досить високий (понад 50).

  • Змінюється роль учнів. Вона активна: учні приймають важливі рішення щодо процесу навчання.

  • Змінюється основне джерело мотивації навчання. Воно стає внутрішнім, це інтерес самого учня.

  • Значно підвищується роль особистості педагога. Педагог більше розкривається перед учнями, виступає як лідер, організатор.

  • Засвоєння незначного обсягу інформації потребує значного часу.

  • Кожна інтерактивна технологія потребує попереднього розгляду і навчання учнів процедури. Викладач має менший контроль над обсягом і глибиною вивчення, часом і ходом навчання. Результати роботи учнів менш передбачувані. Дисципліна учнів на інтерактив­ному уроці може бути проблемою для вчителя.

  • Практично відсутні методичні розробки та література з інтерактивних технологій.

Як правило, сучасна система навчання вимагає від учителя охоплення великого обсягу інформації, вона орієнтована на рівні «знання» й «розуміння». Це підштовхує педагога на використання в основному пасивних методів навчання. В середньовіччі використання пасивних методик було виправдане. Учитель мав можливість передати весь обсяг відомої на той час інформації з будь-якого предмета своєму учневі. У сучасному світі ситуація кардинально змінилася. Неможливо одній людині знати все, навіть у якійсь вузькій царині знання. До того ж численні факти містяться в пам'яті комп'ютера. Учні ж повинні мати цілком інші навички: думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї та концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію, трактувати її та застосовувати в конкретних умовах, формулювати й відстоювати особисту думку. Саме цьому сприяють інтерактивні технології.

Інтерактивні технології потребують певної зміни життя класу, а також значної кількості часу для підготовки як учням, так і педагогові.

Для ефективного застосування інтерактивних технологій, зокрема щоб охопити весь необхідний обсяг матеріалу і глибоко його вивчити
(а не перетворити технології на безглузді «ігри заради самих ігор»), педагог повинен старанно планувати свою роботу.

Для зміцнення контролю над ходом процесу навчання за умов використання інтерактивних технологій викладач повинен попередньо добре підготуватися:



  • глибоко вивчити та продумати матеріал;

  • старанно планувати і розробити заняття;

  • мотивувати учнів до вивчення шляхом добору найбільш цікавих для учнів проблем,

  • передбачити різноманітні методи для привернення уваги учнів, налаштування їх на роботу.

II. Інтерактивне навчання як сукупність технологій.


У сучасній школі весь навчально-виховний процес спрямований на формування духовного світу особистості, розкриття потенційних можливостей та здібностей учнів, утвердження загальнолюдських цінностей. У центрі цього процесу стоїть конкретний учень. Завдання школи - знайти ефективні форми та методи роботи, які навчать учнів самостійно оволодівати знаннями, пізнавати себе та інших.

Інтерактивні технології навчання сприяють ефективному розвитку в кожної особи системи загальнолюдських цінностей та загальноприйнятих норм поведінки; розвитку здатності цінувати свободу та вміння користуватися нею; усвідомленню особистої відповідальності та вмінню об'єднуватися з інши­ми членами суспільства задля розв'язання спільної проблеми; розвитку здатності визнавати і поважати цінності іншої людини; формуванню навичок спілкування та співпраці з іншими членами групи (суспільства), взаєморозуміння та взаємоповаги до кожного індивідуума; вихованню толерантності, співчуття, доброзичливості та піклування, почуття солідарності й рівності; формуванню вміння робити вільний та незалежний вибір, що ґрунтується на власних судженнях та аналізі дійсності, розумінні норм і правил поведінки в суспільстві та поваги до них, знанні законів, основних прав людини; особистій відповідальності та громадянському обов'язкові.

Для розв'язання цього нелегкого завдання необхідно запроваджувати нові освітні технології, спрямовані на всебічний розвиток дитини. Однією з таких освітніх технологій є інтерактивне навчання. Перевага його в тому, що учні засвоюють всі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, оцінка), в класах збільшується кількість учнів, які свідомо засвоюють навчальний матеріал.

Учні займають активну позицію, в засвоєнні знань зростає їхній інтерес в отриманні знань. Значно підвищується особистісна роль вчителя - він виступає як лідер, організатор.

Важливим є висновок дослідників О. Пометун та Л. Пироженко про те, що інтерактивне навчання є сукупністю технологій. Автори розподіляють інтерактивні технології на чотири групи:



  • парне навчання (робота учня з учителем чи з однолітком один на один);

  • фронтальне навчання;

  • навчання у грі;

  • дискусії.

Кооперативна навчальна діяльність - це форма (модель) організації навчання у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою. За такої організації навчання вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання якими він спрямовує діяльність групи. Кооперативне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями вищих результатів засвоєння знань і формування вмінь. Така модель легко і ефективно поєднується із

традиційними формами та методами навчання і може застосовуватися на різних етапах навчання.

До групового (кооперативного) навчання можна віднести: роботу в парах, ротаційні трійки, „два - чотири - всі разом", „Карусель", роботу в малих групах, „Акваріум".

Під час роботи в парах можна виконувати такі вправи: обговорити завдання, короткий текст; взяти інтерв'ю, визначити ставлення (думку) партнера до того чи іншого питання, твердження і т.д.; зробити критичний аналіз роботи один одного; сформувати підсумок теми, що вивчається тощо.

До колективно-групового інтерактивного навчання відносять такі, що передбачають одночасну спільну роботу всього класу. Це - обговорення проблеми у загальному колі ( її застосовують з іншими технологіями) : „Мікрофон" (надається змога сказати кожному щось швидко, по черзі, висловити свою думку чи позицію), незакінчені речення (поєднується з вправою „Мікрофон"), „Мозковий штурм" (відома інтерактивна технологія колективного обговорення, широко використовується для прийняття кількох рішень для прийняття кількох рішень з конкретної проблеми), „Навчаючи -вчуся", „Дерево рішень" та ін.

До технології ситуативного моделювання, тобто до технологій навчання у грі відносяться імітації, рольові ігри, драматизація.

Учасники навчального процесу за ігровою моделлю, перебувають в інших умовах, а ніж у традиційному навчанні. Учням надають максимальну свободу інтелектуальної діяльності, що обмежуються лише конкретними правилами гри. Учні самі вибирають свою роль у грі; висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її вирішення, покладаючи на себе відповідальність за обране рішення.

Вчитель в ігровій моделі - інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації під час її проведення), суддя - рефері (корегування і поради стосовно розподілу ролей), тренер ( підказки учням з метою прискорення проведення гри), головуючий , ведучий(організатор обговорення). Як правило, ігрова модель навчання має чотири етапи:



  • орієнтація ( введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри,
    загальний огляд її перебігу);

  • підготовка до проведення гри (ознайомлення зі сценарієм, визначення
    ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів вирішення проблеми);

  • основна частина - проведення гри;

  • обговорення підсумків.

Технології навчання в дискусії - важливий засіб пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, бо дискусія - широке публічне обговорення спірного питання. Досвід використання дискусій у навчанні дає змогу сформулювати деякі головні організаційно-педагогічні питання, які є спільним для будь-яких різновидів дискусії:

  • проведення дискусії необхідно починати з висування конкретного
    дискусійного питання ( тобто такого, що не має однозначної відповіді і
    передбачає різні варіанти розв'язання, зокрема протилежні);

  • не слід висувати питання на кшталт : хто правий, а хто помиляється в
    тому чи іншому питанні;

  • у центрі уваги має бути ймовірний перебіг дискусії (Що було б
    можливим за того чи іншого збігу обставин? Що могло статися, якби..?
    Чи були інші можливості, способи, дії?);

  • вчитель має виправляти помилки і неточності, яких припускаються
    учні, та спонукати їх робити те саме;

  • усі твердження учнів мають супроводжуватись аргументацією,
    обґрунтуванням, для чого вчитель ставить запитання на зразок: „Які
    факти свідчать на користь твоєї думки?", „Як ти міркував, щоб дійти до
    такого висновку?";

  • дискусія може вирішуватись як прийняттям узгодженого рішення, так і
    збереженням існуючих розбіжностей між її учасниками.

Вона сприяє розвитку критичного мислення, дає змогу визначати

власну позицію, формує навички відстоювання своєї особистої думки,

поглиблює знання з даної проблеми. Такі технології досить цікаві для сучасної школи. До них відносяться: „Метод ПРЕС", „Обери позицію", „Зміни позицію", „Безперервна шкала думок", „Дискусія", „Дискусія в стилі телевізійного ток - шоу", „Дебати". Так, наприклад, технологію „Метод ПРЕС" можна запропонувати до будь-якої проблеми за умови дотримання чотирьох етапів:


  • висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору
    (починаючи зі слів: Я вважаю, що....);

  • поясніть причину виникнення цієї думки, тобто на чому ґрунтуються
    докази (починаючи зі слів: Оскільки ....);

  • наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку вашої позиції, а
    також факти, що демонструють ваші докази (...наприклад...) ;

  • узагальніть свою думку (зробіть висновок починаючи зі слів: Отже,
    таким чином...).

Коли учні засвоять етапи ПРЕС методу, його можна використовувати на всіх уроках у початкових класах, оскільки це привчає учня до логічного висловлювання своєї думки.

Використання інтерактивних технологій - не самоціль. Це лише засіб для досягнення такої атмосфери в класі, яка найкраще сприяє співробітництву, порозумінню й доброзичливості, дає змогу дійсно реалізувати особистісно-зорієнтоване навчання.

Якщо застосування інтерактивних технологій у конкретному класі призводить до протилежних результатів, треба переглянути стратегію й обережно підходити до їх використання.
ІІІ. Суть та особливості інтерактивного навчання
Навчання може стати для дітей цікавою, захоплюючою справою, якщо воно осяяне яскравим світлом думки, почуттів, творчості, краси, гри.

В. О. Сухомлинський
Сучасний період розвитку суспільства, оновлення всіх сфер його соціального та духовного життя потребує якісно нового рівня освіти, який відповідав би міжнародним стандартам.

Згідно з особистісно - діяльнісним підходом до організації навчального процесу в центрі його знаходиться той, хто вчиться. Формування особистості і її встановлення відбувається в процесі навчання, коли дотримуються певних умов:



  • створення позитивного настрою до навчання;

  • відчуття рівного серед рівних;

  • забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення
    спільних цілей;

  • усвідомлення особистістю цінності колективно зроблених умовиводів;

  • можливість вільно висловлювати свою думку і вислухати свого
    товариша;

  • вчитель не є засобом „похвали і покарання", а другом, порадником,
    старшим товаришем.

Усім цим вимогам відповідають інтерактивні технології навчання, які відносяться до інноваційних.

Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємо навчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень і вчитель є рівнозначними об'єктами навчання, розуміють що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

Інтерактивні технології навчання включають в себе чітко спланований очікуваний результат навчання, окремі інтерактивні методи і прийоми, що стимулюють процес пізнання, розумові і навчальні умови та процедури, за допомогою яких можна досягти запланованих результатів. На відміну від методик, інтерактивні навчальні технології не вибираються для виконання певних навчальних завдань, а самою своєю структурою визначають кінцевий результат.

Це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну передбачувану мету: створити комфортні умови навчання за яких кожен учень відчуватиме свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Інтерактивні методи навчання не нові для української школи. Вони використовувалися в перші десятиліття минулого сторіччя (лабораторно-бригадний і проектний методи, робота в парах змінного складу). Використання цих методів деякими вчителями давало непогані результати, але вони мало запроваджувалися в освітніх закладах, здебільшого без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення й експериментальної перевірки. За сталінських часів такі методи були визнані непотрібними і піддавались нищівній критиці. Уже на початку 30-тих років XX ст. українська школа перетворилася на авторитарну, репродуктивно орієнтовану, з панівною стандартизацією й уніфікацією засобів, форм і методик навчання.

Подальша розробка елементів інтерактивного навчання знайшла місце у працях В.О. Сухомлинського, у творчості вчителів-новаторів 70-80-х років XX ст. Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, Е. Ілліна, С.Лисенкової, у теоріях проблемного розвивального особистісно орієнтованого навчання.


У Західній Європі та США групові форми навчальної діяльності активно розвивалися та удосконалювалися. Наприкінці XX ст. інтерактивні технології набули поширення в теорії та практиці американської школи.

В останні роки в українській школі стали широко використовувати інтерактивні методи при викладанні різних предметів.

Так історично склалося, що освіта у навчальних закладах надається у колективах (класах), тобто існує класно-урочна форма навчання. Основна одиниця такого навчання - урок. Кожний урок будується за певною структурою і передбачає організацію навчання за різними моделями.

У 60-х роках XX ст. Я.Голант виділив активну і пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності.

Розглянемо пасивну, активну та інтерактивну (за О. Пометун, Л. Пироженко) моделі навчання і порівняємо їх (Додаток 1)

Пасивна модель навчання

За цією моделлю учень виступає у ролі пасивного слухача. Він сприймає матеріал, який йому подає вчитель. За такої моделі використовуються методи, коли учні або дивляться, або слухають, або читають (лекція-монолог, пояснення нового матеріалу вчителем, демонстрація). Позитивні сторони такої моделі:



  • можна подати великий за обсягом матеріал за короткий час;

  • одночасно сприймають матеріал всі слухачі;

  • витрачається мало часу на розповідь або пояснення.
    Негативні сторони:

  • учні пасивні, не спілкуються ні між собою, ні з учителем;

  • не виконують ніяких завдань;

  • вчителю важко зрозуміти якість засвоєння знань;

  • відсутній контроль за знаннями;

- невисокий відсоток засвоєння знань.
Цю модель можна назвати „Монолог".
2. Активна модель навчання

У цьому випадку учитель і учень перебувають у постійному взаємозв'язку. Учень відповідає на запитання вчителя, розповідає. Вчитель має змогу співпрацювати з кожним учнем. За такої моделі використовують активні методи навчання: бесіду, дискусію, фронтальне опитування тощо.



Позитивні сторони:

  • високий рівень інформації (проблемний метод);

  • велика кількість учнів, які одночасно можуть сприймати інформацію;

  • відсоток засвоєння матеріалу досить високий;

  • учитель може проконтролювати надані учням знання.
    Негативні сторони:

  • учні спілкуються тільки з учителем;

  • як правило, така модель використовується тільки для опитування;

учень перебуває у постійній напрузі „спитає - не спитає"; учень може бути незадоволений тим, що його не запитали, не
вислухали його думку.

Таку модель можна назвати „Діалог".



3. Інтерактивна модель навчання

Схема цієї моделі відображає постійне спілкування, вчителя з учнями, учнів з учнями. Відбувається спілкування всіх членів колективу. Під час навчання за такою моделлю використовують ділові та рольові ігри, дискусії, мозковий штурм, фронтальне опитування, круглий стіл, дебати тощо. Позитивні сторони:



  • розширюються пізнавальні можливості учня;

  • високий рівень засвоєння знань;

  • учитель може проконтролювати рівень засвоєння знань учнів;

  • партнерство між вчителем та учнями та в учнівському колективі.
    Негативні сторони:

  • на вивчення певної інформації потрібен значний час;

  • необхідний інший підхід в оцінюванні знань учнів;

  • відсутні методичні розробки уроків з різних предметів.

Подану модель можна назвати „Полілог", вона є свідченням активного навчання.

Інтерактивна взаємодія виключає як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

Понад 2400 років тому Конфуцій сказав:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу, я пам'ятаю.

Те, що я роблю, я розумію.

Ці три прості твердження обґрунтовують необхідність використання інтерактивних методів навчання. Дещо змінивши слова великого китайського педагога, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю.

Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю і роблю, я набуваю знань і навичок.

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.

Процес навчання неавтоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активної участі в цьому процесі. Його можна досягти тільки за допомогою активного (інтерактивного) навчання

Державним стандартом початкової загальної освіти передбачається одне з найголовніших завдань школи — всебічний розвиток та виховання особистості через формування в учнів бажання і вміння вчитися, повноцінних мовленнєвих, читацьких, обчислювальних умінь і навичок відповідно до пізнавальних можливостей дітей молодшого шкільного віку.

В цих рядках чітко вказується конкретний напрямок роботи вчителів початкових класів. Це, насамперед, навчити всіх, без винятку, добре читати, писати, рахувати , в кожного учня формувати вміння самостійно працювати з підручником, посібником.

Одним із головних шляхів реалізації цих завдань є диференціація. Слід завжди пам'ятати, що диференціація як принцип навчання в нашій школі передбачає таку організацію роботи на уроці, коли одному або групі учнів учитель пропонує в певній системі посильні завдання різної складності й цим самим створює сприятливі умови для розвитку і навчання кожного.

Варто не забувати, що вчити всіх однаково не можна і тому диференціація теж належить до інтерактивного навчання (практика через дію, навчання інших, негайне творче застосування набутих знань...).

Звичайно, треба використовувати різні інтерактивні технології навчання, але все це робити в міру. Наприклад, як можна створювати дискусійні групи шестиліток, у яких ще не розвинена мовленнєва діяльність, малий словниковий запас, бракує певних знань для прийняття конкретних рішень? Відбувається марнування часу. Такі форми роботи можливі в початкових класах залежно від сформованості певних умінь і навичок.

А про суть диференційованого навчання учнів відзначається і в психологічній, і в дидактичній літературі.

Так, більше трьох століть тому Я.А.Коменський із властивою йому проникливістю писав, що той наставник досягне успіху, який викладатиме відповідно до ступеня сприймання.

Великий внесок у творчу розробку питання внутрішнього диференціювання зробив український педагог К.Д.Ушинський, який вказував на необхідність працювати на уроці з учнями різного рівня знань.

Він писав: «Такий поділ класу на групи, із яких одна сильніша другої, не тільки не шкідливий, але навіть корисний, якщо наставник вміє працювати з однією групою сам, даючи іншим корисні самостійні вправи»

Думку про необхідність диференційованого підходу до навчальної діяльності школярів не раз висловлював у своїх працях В.О.Сухомлинський:« До кожного учня треба підійти, побачити його труднощі, кожному необхідно дати тільки для нього призначене завдання»

Продовження цих думок є і в працях сучасних відомих науковців, зокрема, О.Я.Савченко «Сучасний урок у початкових класах» та заслуженого вчителя України Логачевської С.П. « Методика Диференційованого навчання»

Світлана Панасівна - це педагог - майстер з високим рівнем професіоналізму, яка присвятила усе своє життя роботі з дітьми .Вона вчитель початкових класів Балахівської ЗОШ І – ІІІ ступенів Петрівського району .Це педагог нашого району , який упродовж своєї педагогічної діяльності випустила не одне покоління учнів та не одну книгу із методичними порадами щодо впровадження диференційованого навчання Це вчитель , який відмінно знає фактичний матеріал і психологію учнів, бачить зв'язки між предметами і темами, володіє методикою викладання кожного предмету і всіх напрямків виховання.

Творчість Світлани Панасівни виразно проявляється у пошуках власного підходу до застосування диференційованого навчання Упродовж багатьох років вона випускала методичні посібники по диференційованому навчанню учнів початкових класів Її посібники , книги та методичні розробки набули великого значення не тільки у районі , а й по всій Україні . Її роботи варті наслідування

Уся її діяльність підпорядкована тому, щоб навчати не тільки учнів а й учителів . При цьому С.П. Логачевська є постійним керівником районних методичних формувань - керівник ШПМ , потім ШППД, потім майстер – клас , На заняттях вчителька розкривала основні ідеї диференційованого навчання , проводила практичні уроки .( Додаток 2)

За свою педагогічну діяльність , Світлана Панасівна видала не один посібник для вчителів , але я впевнена, що саме посібник " Методика диференційованого навчання " повинна бути настільною книгою для вчителів початкових класів.

Багаторічний досвід роботи дозволяє зробити висновок, що диференційовані завдання передбачають індивідуальну роботу з усіма категоріями учнів, конкретну допомогу кожному для максимального розвитку його розумових здібностей, дають змогу одночасно працювати з учнями різного рівня готовності до навчальної діяльності.

Всі диференційовані завдання можна звести до таких: диференціація за ступенем самостійності та за ступенем складності завдань.

При диференціації за ступенем самостійності всім учням пропонуються завдання однакової складності, при цьому диференціюється міра допомоги різним групам школярів. Зокрема, кількість інформації про хід розв'язання допускається від найбільш повної до найстислішої.

Інформація також варіюється за характером: —конкретизація завдання;

—розв'язання допоміжних завдань, що приводять до вирішення основного завдання; —вказівка на прийом розв'язання, навідні питання, наочне підкріплення тощо.

У завданнях першій групі учнів вказується лише мета, а шляхи її досягнення вони знаходять самі. Учням другої групи дається підказка, на що слід звернути увагу під час роботи над завданням. З учнями третьої групи детально розглядається послідовність мислительних операцій, необхідних для пошуку рішення.

Робота над таким завданням дає змогу учням оволодіти раціональними прийомами розумової діяльності. Поступово кількість необхідної інформації для уч­нів 2 і 3 груп зменшується. Але зменшення залежить від сформованості в учнів

певних навичок розв'язування пізнавальних завдань. Тому значну увагу слід приділяти навчанню школярів прийомів аналізу і синтезу, порівнянь, абстрагування й узагальнення.

В даний час є безліч посібників і це добре, адже кожен із них має свою дидактичну цінність. Однак, учитель не повинен надмірно захоплюватися цим ма­теріалом і не підміняти підручник посібниками. Я переконана, що насамперед треба використовувати матеріал підручників, тому що в них є певна методична спрямованість вправ, авторами виважене кожне слово, кожне речення.

Завдання посібників доречно пропонувати тільки в тому разі, коли це необхідно. Наприклад, у підручниках з математики недостатня кількість тренуваль­них вправ для вироблення в усіх учнів міцних обчислювальних навичок чи вміння розв'язувати задачі певного виду. Але в підручнику неможливо помістити надмірну кількість вправ, враховуючи навчальні можливості учнів певного класу. Тому, залежно від дидактичної мети уроку та за необхідності, на певному етапі уроку потрібно використовувати додаткові завдання, але знову ж таки повертатися до матеріалу підручника.

Слід зазначити, що епізодичне застосування диференційованих завдань не дає бажаного результату, тому що частина учнів, особливо з низьким рівнем розвитку, буде безнадійно відставати, не досягнувши основної мети — засвоєння хоча б мінімуму знань, а сильніші не матимуть можливості постійно розвивати свої здібності.

Тільки систематичне, поетапне використання диференційованих завдань дає позитивний результат. Чому саме поетапна робота? Щоб крок за кроком і найслабші учні змогли дійти до виконання основного завдання, а сильніші в цей час мають змогу не зупинятися на досягнутому, а поглиблювати знання з даної теми, розвивати свої здібності, виконуючи творчі завдання.

Створюються умови для взаємонавчання, коли всі ні класу слухають пояснення виконання завдань своїми товаришами.

Особливу увагу хочу звернути на те, що, добираючи диференційовані завдання, слід пам'ятати: для поетапної роботи потрібні не будь-які завдання, для слабших — з поступовим зменшенням міри допомоги, а для сильніших - з ускладненням творчих завдань.

Відсутність такої чіткої організації диференційованого навчання негативно впливає на формування в усіх учнів загальнонавчальних умінь і навичок, які так необхідні для навчання в наступних класах. На мою думку, це одна з причин того, що частина учнів у 5 класі неспроможна включитися в певний темп роботи, не може самостійно працювати з підручником. І як результат — поступове зникнення бажання вчитися. Тому завдання класовода — всіляко, зокрема і шляхом диференціації, сприяти зміцненню наступності між молодшою і середньою ланками навчання


ІV.Застосування інтерактивних методів навчання на уроках

"Учительська професія — це людинознавство, постійне проникнення у складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється..."— писав В.Сухомлинський. Людинознавчий підхід є відображенням демократизації і гуманізації шкільного життя, коли в центрі уваги педагога— кожна дитина з її індивідуальними особливостями. Особистісний підхід до навчання і виховання молодшого школяра створює умови для всебічного впливу на дитину, усвідомлення (діагностування) рівня її знань, рівня сформованості рис характеру, компонентів світогляду.

За В.Сухомлинським, і оцінки мають бути індивідуальні, тобто потрібно враховувати індивідуальні особливості процесів мислення, адже в кожної дитини думка розвивається своєрідними шляхами, кожна дитина розумна і талановита по-своєму. Ось чому необхідно постійно шукати різноманітні форми організації навчального процесу та форми навчальної діяльності учнів, оригінальні методи, багато з яких тепер пов'язують з методами новітніх технологій.

Зважаючи на думку В.Сухомлинського про необхідність навчити школярів обмінюватись ідеями, зокрема під час дискусій між собою або спілкуванням з учителем, в школах району поступово вводилися елементи інтерактивних технологій навчання та залучали дітей до роботи в парах або малих групах, як стабільних, так і динамічних, змінних.

Досвід показав, що використання інтерактивних технологій вимагає старанної підготовки до уроків не тільки вчителя, а й учнів.

Розпочинати впровадження інтерактивних технологій потрібно поступово. Спочатку слід навчити учнів успішно спілкуватися, використовувати навички активного слухання, висловлювати власні дуки, бути толерантними, розуміти й поважати один одного.

Ефективність впровадження інтерактивного навчання, на думку І.Я.Жарової, забезпечується спеціальною організацією навчального процесу, яка складається з кількох етапів. На підготовчому етапі формуються мікрогрупи. При цьому враховують позитивний емоційний стан мікрогрупи, готовність учасників до співпраці під час вирішення навчальної проблеми, яка повинна спонукати учнів до пошукової діяльності, обміну власним досвідом, думками, розвивати вміння та навички самостійно працювати. Далі в процесі спілкування учні виявляють не тільки знання предмета, а й уміння узагальнювати, робити логічні висновки, у них формуються комунікативні уміння — у процесі обговорення свою думку необхідно висловлювати стисло і не відхилятися від теми; демонструвати вміння не тільки говорити, а й слухати.

Наступний етап — презентація групових рішень — може бути організований по-різному. Залежно від характеру взаємодії учасників груп (спільно-індивідуальна, спільно-послідовна, спільно-взаємодіюча).

Спільно-індивідуальна форма передбачає представлення результатів власної діяльності кожного учасника, обговорення та вибір доцільного варіанта. При спільно-послідовній — результат діяльності кожної групи є фрагментом, необхідним для побудови загальної відповіді. Спільно-взаємодіюча форма обумовлює вибір окремих аспектів групових рішень, на основі яких приймається колективне.

На підсумковому етапі учні оцінюють, наскільки вдалося створити атмосферу співробітництва у групі, підбивають підсумки виконаної роботи.

Над втіленням інноваційних технологій вчителі початкових класів району працюють не один рік. Цього вимагає програма району "Впровадження інноваційних технологій в навчально-виховний процес з метою розвитку творчого потенціалу учня ".

Шестирічні діти потребують особливої уваги та підходу до навчання. Лише уроки з використанням інтерактивних методів навчання можуть запалити в їхніх оченятах іскорки бажання сприймати навчальний матеріал. Чим же зацікавити цю малечу?

«Казка - це образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови» писав В.О. Сухомлинський.
Ці слова підтверджуються на кожному уроці, на яких присутня «Казка». Знаючи інтереси дітей, вчителі на урок запрошують персонажів різних казок, яким учні допомагають виконати те чи інше завдання:


  • навчають семеро козенят рахунку в межах 10;

  • персонажів казки «Колобок» складати прості задачі;

  • Круть та Верть із казки «Колосок» разом з дітьми вивчають склад чисел;

  • Пан Коцький будує графічні моделі речень і т.д.

Не менш до вподоби першокласникам і уроки на природі. Пізнаючи оточуючий світ, в ігровій формі діти оволодівають програмовим матеріалом.

Наприклад: урок математики. Тема: «Склад числа З»

Учні, рахуючи дерева на шкільному подвір'ї, опале листя, пізні осінні квіти, вивчають склад числа, вчаться складати та розв'язувати прості задачі. Швидко минає урок. А учні і не помітили, що це були не просто розваги, а навчання.

О.Сухомлинський вчив: «...перш ніж відкрити книгу, прочитати по складах перше слово, діти прочитали сторінки самої чудової книги в світі - книги природи». Ні цікавий дидактичний матеріал, ні чудова розповідь вчителя не замінять навчання на природі, де оволодіння знаннями відбувається через «спілкування» з деревами, квітами, хмаринками, метеликами, птахами...

Наприклад: урок навчання грамоти. Тема. «Логічні вправи для розвитку вміння відповідати на запитання: Хто це? Що це? Розподіл предметів за групами».

2. Робота в групах Діти об 'єднуються в групи та отримують певні завдання:


  • на території шкільного подвір'я знайти, запам'ятати та назвати предмети, які відповідають на питання: «Що це?»;

  • на території школи знайти різні предмети, до яких можна поставити питання: «Хто це?».

Спільне запитання:

чому до одних предметів ми ставимо запитання: «Хто це?», а до інших: «Що це?».

Хіба може навчання в класній кімнаті замінити уроки на свіжому повітрі. То чому ж при нагоді і відповідних погодних умовах не залишати класну кімнату і не йти на урок до матінки Природи.

В.О. Сухомлинський говорив: «Усі наші задуми, пошуки перетворюються на порох, на мертву мумію, якщо немає дитячого бажання вчитися». І від нас залежить, чи з'явиться воно.

Тому педагоги нашого району використовують різні технології :ігрові, групові , парні , тощо.

Робота в парах технологія, яку можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань тощо За умов парної роботи всі діти у класі отримують можливість говорити, висловлюватись. Робота у парах дає учням час подумати, обмінятися ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої перед класом. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватися, критично мислити, вміння переконувати й вести дискусію.

Використання такого виду співпраці сприяє тому, що учні не можуть ухилитися від виконання завдання. Під час роботи у парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують значних витрат часу. Серед них можна назвати такі:

1 .Обговорити, переказати короткий текст, виконати завдання.


  • Гра " Незнайко ".

Один учень читає, а інший виправляє допущені помилки.

  • Гра "Вовк і заєць ".

Один учень читає текст, другий вступає після нього тоді, як перший дійде до крапки й намагається його наздогнати.

  • Конкурс на кращого знавця скоромовок.

  • Робота з тлумачним словником. Складання схем до слів, речень, текстів.

— Гра " Запали вогник ".
Проводиться при перевірці математичних або словникових диктантів. Вчитель на дошці вивішує відповіді прикладів або правильно написані слова .Учні міняються зошитами і " запалюють вогник " (знаходять помилки), пояснюючи один одному написання слів або розв'язання прикладів. Якщо помилок не має, діти задають один одному додаткові питання з цієї теми.

2.Сформулювати підсумок уроку.

— Рольова гра " Розмова по телефону "

Дітям роздають іграшкові мобільні телефони, і вони запитують один одного про вивчену тему на уроці. Наприклад, донька - мати, двоє друзів розмовляли, ви телефонуєте другові, а трубку підіймає мама тощо.

Відпрацьовуючи мовний етикет , спочатку діалог ведуть учитель і підготовлений учень( у двох варіантах). Обирається правильний варіант, а потім два учні ведуть між собою діалог за зразком.

3.Творче завдання

На етапі закріплення можна запропонувати дітям скласти загадку, розгадати кросворд. Наприклад, розмістити у клітинах букви л, а, н, є так, щоб утворилися слова: лан, але, не. Пара, яка виконає завдання першою, заповнить кросворд на дошці.

Роботу у мікрогрупах та групах відносять до більш дійових інтерактивних форм навчання.

Впроваджувати групову роботу слід поступово. Спочатку вчителі привчають дітей співпрацювати у фронтальній навчальній діяльності. Коли учні засвоїли прийоми та правила колективної співпраці, тоді вони готові працювати у складі малої групи.

Так , учитель початкових класів Петрівської ЗОШ І – ІІІ ступенів Карпенко Л.Г., проводячи урок читання . з теми. « Звідки пішло прізвище й ім'я Богдана Хмельницького (легенда) (4 клас) клас поділила на малі групи по 4-6 чоловік. Кожна група отримала завдання. , яке потім вирішувала

Завдання №1

1.3 поданих слів утворити прислів'я: Ні грому, козак, боїться, ні тучі, не,

2.Поясніть це прислів'я.

Завдання№2

1.3 поданих слів утворити прислів'я: і слава. Де, там, козак.

2.Поясніть це прислів'я.

Представник кожної групи звітував про виконання завдання. Діти, що працювали у іншій малій групі давали оцінку виконаному завданню.



Колективні форми роботи

Гра" Земля-небо м

За командою " Земля " діти нахиляються до книжки і читають текст. За командою " Небо " піднімають голівки вгору, прибираючи вказівки від тексту. Знову – «Земля»- учні очима знаходять де вони припинили читати.

Гра «Засіка – кидок» За командою "Кидок " всі діти починають читати напівголосно текст. За командою «Засіка» - зупиняються і олівцем відмічають останнє прочитане ними слово. Цей самий текст таким же чином ще раз(але не більше трьох разів).При повторному читанні діти переконуються, що прочитали більший обсяг Це доводить їм необхідність багаторазового читання тексту, бо з кожним разом результати покращуються.

Основне завдання уроків читання — вироблення та вдосконалення навичок правильного, свідомого, швидкого читання. Вирішити ці завдання на уроці можна за допомогою ігор.

Однією із самих простих та цікавих для учнів є технологія «Мікрофон», під час якої діти вчаться висловлювати свої думки, ділитися враженнями та уважно вислуховувати інших.

Для розвитку зв'язного мовлення вчителі використовують методику «незакінчених речень». Цей прийом вони інколи поєднують з «Мікрофоном», і це дає можливість грунтовніше працювати над формою висловлювання.
Наприклад:


  • я вважаю, що це казка, тому що....

  • це слово - числівник, тому що...

Інколи на уроках ,вчителі району, використовують технологію «Акваріум». Діти об'єднуються в групи, які по черзі обговорюють своє питання. Інші уважно слухають, а потім висловлюють власні думки:

  • чи погоджуєтеся ви з думкою групи?

  • чи була ця думка достатньо аргументованою, доведеною?

  • який з аргументів ви вважаєте найбільш переконливим?
    Наприклад, урок читання в 3 класі.

  1   2


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка