Діти вулиці Інформаційний покажчик



Скачати 184.27 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір184.27 Kb.


Управління культури

Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації

Централізована бібліотечна система Шевченківського району м. Києва

Інформаційний центр “Бібліотека ім. М. Костомарова”

Інформаційно-бібліографічний відділ


Діти вулиці

Інформаційний покажчик




Київ

2005

Пропонуємо Вашій увазі бібліографічний покажчик за темою “Діти вулиці”, який стане в нагоді всім, кому небайдужа доля дітей, які за збігом обставин опинилися на вулиці. До покажчика увійшли матеріали з періодичних видань за останні п’ять років та нормативні документи за цією темою.

Для зручності користування, матеріал в покажчику розташовано в прямій хронології

Після ознайомлення зі списком, Ви можете замовити позиції, які Вас зацікавили в відділі інформаційно-бібліографічної роботи бібліотеки ім. М.Костомарова.

Просимо Вас також повідомити, в якому вигляді Ви хотіли б отримати інформацію:


  • першоджерела (на короткий термін),

  • ксерокопії документа.

Добір матеріалу припинено 15 червня 2005 р.

Укладач та комп’ютерний набір


Завідуюча інформаційно-бібліографічним відділом Н. Бурсова
Комп’ютерне редагування С. Онищук

Відповідальна за випуск Л. Пескіна


За довідками звертатись ' 443-09-95




З м і с т


1. Дромоманія – проблема, що набула епідемічного характеру 5

2. Законодавче забезпечення охорони дитинства 9

2. Аналітичні матеріали 10

Сумна статистика 13

Додаток 1. 14

Державні інституції, які здійснюють повноваження у сфері охорони дитинства 14

Додаток 2. 15



Заходи та програми, які проводяться центрами соціальних служб для молоді у м. Києві 15

Додаток 3. 16



Адреси та телефони соціальних служб для молоді 16

1. Дромоманія – проблема, що набула епідемічного характеру


На сьогоднішній день в Україні не існує єдиного загальноприйнятого визначення щодо неповнолітніх, які позбавлені сімейного виховання і проживають у середовищі вулиці. У засобах масової інформації, наукових психолого-педагогічних роботах, результатах соціологічних досліджень, у діяльності служб, органів і спеціальних установ для неповнолітніх вживаються такі терміни як "безпритульні", "діти вулиці", "бездоглядні", "бездомні", "діти, позбавлені батьківського піклування", "соціальні сироти", "неповнолітні групи ризику". Характеристику цих понять можна знайти у працях сучасних російських (О.М.Панов, Є.І.Холостова) та українських (С.В.Толстоухова, І.М.Пінчук) вчених у галузі психології, педагогіки та соціальної роботи.

Різноманітні міжнародні структури, в тому числі ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, які займаються вивченням стану справ в молодіжному середовищі різних країн, відзначають таку негативну тенденцію, як зростання кількості дітей та молоді, що перебувають в стані соціальної дезадаптації. Про це свідчить і наявність таких маргінальних груп , як "діти вулиці".

Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) відносить до них:


  • дітей, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах;

  • дітей, які підтримують контакт з сім'єю, але через бідність, різні види експлуатації та зловживань по відношенню до них проводять більшу частину дня інколи і ночі на вулиці;

  • дітей-вихованців інтернатів та притулків, які через різні причини втекли з них і перебувають на вулиці.

Це узагальнена характеристика "дітей вулиці", оскільки в залежності від соціально-економічних умов в країні ступінь маргіналізації має свої специфічні прояви. Так, наприклад, в країнах Латинської Америки, зокрема в Бразилії, Аргентині є певна кількість дітей, що живуть на вулиці і скоюють переважну кількість асоціальних вчинків.

В країнах Європи дитяча безпритульність включає в себе не лише дітей, що не мають постійного житла. Так, в Бельгії розрізняють три групи "дітей вулиці":



  • "діти вулиць" протягом більшої частини дня, які жебракують, працюють на вулиці, прогулюють школу;

  • діти, які втекли з дому;

  • псевдопостійні "діти вулиці", що живуть вдома, але вулиця є середовищем їх постійного місцеперебування.

У Швеції дітей, що не контактують з батьками, проводять більшість часу в тимчасових приміщеннях та на вулицях, називають "покинутими". В Італії стосовно дитячої безпритульності вживається термін "неповнолітні групи ризику". У Великобританії осіб вулиці в залежності від віку називають: "юні втікачі" - діти до 18 років, які пішли з дому чи виховної установи; "молоді бездомні" - особи, які не мають роботи та постійного місця проживання; "ті, що сплять на вулиці" - підлітки та молодь, які не мають постійного притулку та ночують під мостами та в місцях різних вуличних будівель. В Греції, Туреччині, Угорщині, Хорватії "дітьми вулиці" називають переважно циганчат та дітей біженців.

Таким чином, з наведених прикладів можна зробити висновок про те, що в багатьох країнах також існує соціальна проблема дітей, життєдіяльність яких в переважній більшості обумовлена умовами вулиці. Тому видається правомірним застосування терміну "діти вулиці", запропонованого ЮНІСЕФ, стосовно бездоглядних та безпритульних дітей в Україні.

Результати соціологічних досліджень феномену соціального сирітства, досвід роботи різних закладів для неповнолітніх дають підстави віднести до "дітей вулиці" в Україні такі категорії неповнолітніх:


  • безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання в зв'язку з втратою батьків, асоціальними формами поведінки дорослих в сім'ї;

  • діти, яких вигнали з дому батьки; бездоглядні діти - діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів (родичів, бабусь, дідусів), психічних розладів батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

  • діти-втікачі з виховних установ - діти, що зазнали психологічного, фізичного та сексуального насильства в закладах інтернатного типу та притулках;

  • діти-втікачі з зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, акцентуаціями та патологіями характеру, відхиленнями у психічному та особистісному розвитку;

  • діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці - діти, позбавлені систематичного батьківського піклування, аутсайдери шкільних колективів, діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.

Зупинимось детальніше на характеристиці окремих категорій неповнолітніх.

Безпритульні або покинуті діти - наслідок розпаду сімейних зв'язків. У подібне становище вони можуть потрапити відразу після народження (відмова від новонароджених немовлят у пологовому будинку). Такі діти надходять у будинки дитини, у медичні заклади, де утримуються до трьох років, а згодом переходять у дитячі будинки або можуть бути усиновлені. Мати має право забрати залишену дитину, якщо вона не усиновлена іншою сім'єю. Крайній випадок - новонароджені, залишені після пологів у порожніх будинках, підвалах, або в буквальному значенні слова викинуті матір'ю. Опинившись без годування і догляду у найбільш вразливий період життя, такі немовлята звичайно гинуть. Подібне поводження з дітьми, як правило, характерне для неповнолітніх матерів і жінок, що не мають стійкої позиції в житті і постійного місця проживання - наприклад, для біженців, іноземних робітників, жінок, що займаються проституцією.

Діти більш старшого віку можуть виявитися покинутими у результаті пияцтва батьків, що веде до розпаду особистості, до соматичних і психічних захворювань або смерті. Такі діти надходять під нагляд органів опіки і піклування, органів соціального захисту населення і визначаються в центри (відділення) реабілітації неповнолітніх. У число безпритульних дітей входять покинуті діти, що знаходяться поза піклуванням відповідних органів, частково діти, що втекли з дому, біженці і т.д.

Також діти можуть бути позбавленими батьківського піклування у зв'язку з тривалою хворобою батьків, що перешкоджає їм виконувати батьківські обов'язки, відбуванням покарання у місцях позбавлення волі. Значна частина неповнолітніх, що опинилися у подібному становищі, зосереджується у великих містах, транспортних і портових центрах. Безпритульні діти ночують у підвалах, незаселених будинках, на вокзалах та в інших місцях, де можна сховатися від холоду та непогоди. Засоби для життя здобуваються жебракуванням, проституцією, дрібними крадіжками і участю в злочинній діяльності дорослих.

У середовищі безпритульних поширені хвороби, у тому числі педикульоз, а також більш серйозні: туберкульоз і захворювання, що передаються статевим шляхом, ранній алкоголізм і наркоманія. Відсутність освіти прирікає тих із них, хто виживе в цих суворих умовах, на маргінальне положення на все життя, що залишилося.

Робота з ними полягає у першу чергу в доставці у притулки і центри по реабілітації неповнолітніх, у лікуванні й оздоровленні, у соціально-психологічній реабілітації, у педагогічній корекції, відновленні (якщо це доцільно і відповідає інтересам дитини) сімейних зв'язків, можливо, у передачі в опікунську сім'ю або в усиновленні, або ж у передачі в дитячий будинок.

У силу різноманітних причин, діти-втікачі покидають сім'ю або заклади соціального обслуговування. По-перше, мова може йти про певні вроджені психічні відхилення, що ведуть до психологічної нестійкості, схильності до номадизму (кочування). По-друге, подібні схильності можуть бути результатом набутого захворювання, ослаблення нервової системи, неадекватної соціалізації або дефектів виховання.

Школа також може зумовити втечі дітей з дому психічним цькуванням окремих учнів, спробами змусити сім'ю фізичним впливом на дитину виправити свої власні помилки у вихованні.

Іноді причиною втеч стає незахищеність дітей і підлітків від жорстокості і знущань з боку вуличних угруповань. Діти, які втікають з дитячих будинків, інтернатних та інших закладів, як правило, реагують на жорстокість і примус, причому під примусом може розумітись просте підпорядкування режиму, до якого діти-втікачі не звикли. Існує пряма залежність між тривалістю проживання неповнолітніх на вулиці і можливістю повернення їх до нормального життя: чим довший період перебування дитини у середовищі вулиці, тим складніше відбувається її реабілітація.

Зростає кількість дітей-сиріт, що викликано несприятливою динамікою смертності осіб працездатного віку, поширенням самогубств, наслідками збройних конфліктів і злочинних актів. Збільшуються також випадки соціального сирітства, коли діти втрачають сімейні зв'язки і батьківське піклування, маючи живих батьків або, принаймні, одного з них.

Таким чином, ми визначили зміст поняття "діти вулиці", а також основні причини, чому неповнолітні опиняються у середовищі вулиці, і підійшли до проблеми створення притулків як закладів, де відбувається первинна реабілітація і формується підґрунтя для наступного повернення дитини до нормального життя в суспільстві.

Ще з часів Київської Русі виявлялися гуманізм, чуйність, милосердя у ставленні народу до дітей-сиріт, дітей-підкидьків, які залишилися без батьків. Для них створювалися спеціальні притулки, які називалися божедомками. За дітьми доглядали досвідчені бабусі, а люди допомагали чим могли: їжею, одягом, саморобними іграшками, які зносили до притулків.

Особлива увага з боку держави і суспільства приділяється дітям, які опинилися у кризовій ситуації, і сьогодні. Адже аксіомою є те, що наше майбутнє визначається сучасним вихованням підростаючого покоління. На жаль, в Україні поки що не створена система, яка б могла забезпечити належним сімейним вихованням усіх неповнолітніх, позбавлених батьківської опіки і піклування. Програма діяльності уряду України "Назустріч людям" передбачає розв'язання широкого спектра соціальних проблем.

Дитяча безпритульність - це серйозна проблема усього суспільства. Вона потребує великої уваги з боку усіх гілок влади. Торік працівники служб у справах неповнолітніх разом з відділами кримінальної міліції, освітянами провели на півострові Крим 857 рейдів з метою виявлення дітлахів, що живуть без батьківської уваги. Було виявлено 2 тис. 895 дітей, з яких 647 були схильні до ризикованих мандрів по білому світу. Вдалося влаштувати у притулки 778 малюків. Проблема дуже болюча. Не випадково цього року держава виділила на ліквідацію дитячої безпритульності, на боротьбу з правопорушеннями у дитячому середовищі 70 млн. гривень. Нова влада вперше за усі роки існування незалежності України так серйозно підійшла до розв'язання цієї проблеми.





2. Законодавче забезпечення охорони дитинства





  1. Конвенція про права дитини: Прийнята Ген. Асамб. ООН 20.11. 1989 . – К.: Столиця, 1997. - 31с.




  1. Декларація прав дитини: від 20.11.1959 // Юридичний вісник. – 1999. - №47. – С. 11




  1. Україна. Сімейний Кодекс: від 10.01.2002 // Кодекси України. – 2004. - №5




  1. Україна. Про попередження насильства в сім’ї: Закон від 15.11. 2000 // Зібрання Законодавства України. – 2002. - №3. – С.4




  1. Україна. Про охорону дитинства: Закон від 26.04.2001 // Зібрання Законодавства України. – 2002. - №2. – С. 314




  1. Україна. Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: Закон від 13.01.2005 // Зібрання законодавства України. – 2005. - №2. – С.41




  1. Україна. Кабінет Міністрів. Про поліпшення матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків: Постанова №433 від 16. 06. 1995 // Зібрання Законодавства України




  1. Україна. Кабінет Міністрів. Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу: Постанова №564 від 26 .04.2002 // Офіційний вісник України. – 2002. - №18. – С.12




  1. Україна. Кабінет Міністрів. Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг: Постанова №1895 від 10.12.2003 // Офіційний вісник України. – 2003. - №51. - С.144




  1. Україна. Кабінет Міністрів. Про затвердження Типового положення про Центр соціально-психологічної реабілітації дітей: Постанова №87 від 28.01.2004 // Офіційний вісник України. – 2004. - №4. – С.230




  1. Україна. Кабінет Міністрів. Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім’ями та молоддю: Постанова №1126 від 27.08.2004 // Урядовий кур’єр. – 2004. – 10 вересня. – С.11




  1. Україна. Президент. Про затвердження Заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків: Указ №1153 від17.10 1997 // Офіційний вісник України. – 1998. - №6. – С.79




  1. Україна. Президент. Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей , їх соціальної реабілітації в суспільстві: Указ №200 від 18. 03. 1998 // Офіційний вісник України. – 1998. - №16. – С.74




  1. Україна. Міністерство освіти і науки. Про затвердження Положення про навчально - виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків: Наказ №137 від 13.05.1993




  1. Україна. Міністерство освіти і науки. Про затвердження Положення про навчально-реабілітаційний Центр: Наказ №325 від 28.08.1997 // Офіційний вісник України. – 1997. - №42. – С. 49

2. Аналітичні матеріали



Якщо у Вашому районі, будинку чи на вулиці проживають неповнолітні, котрі потребують допомоги, повідомте про них за тел.:

272-68-95,

272-99-11

або 02



  1. Баранов В. В надії вилікувати зло: Дитяча злочинність // Директор школи. – 2001. - №10. – С.1, 11




  1. Болтівець С. Дитяча безпритульність набула характеру епідемії // Директор школи. – 2001. - №18. – С.1, 3




  1. Кобзар Б. Дитячому сирітству – соціальний захист // Директор школи. – 2001. - №35. – С. 4




  1. Становище дітей та жінок в Україні: Ситуаційний аналіз. – К., 2001. – 63с.




  1. Дацюк Л. 2800 неповнолітніх нині перебувають за гратами // Хрещатик. – 2002. – 7 червня. – С.6




  1. Кирей В. Коли межу дозволеного переступає підліток: Підліткова злочинність // Урядовий кур’єр. – 2002. – 5 жовтня. – С.10




  1. Коваль Л.Позбавлені дитинства: Дитяча праця безпритульних // Урядовий кур’єр. – 2002. – 10 серпня. – С.5




  1. Лисенко І. Кримінально-правовий захист дітей від експлуатації // Право України. – 2002. - №4. – С.65-69


В Україні 6 тисяч безпритульних дітей – повідомляє Департамент кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

За неофіційними даними – їх у тричі більше. Для порівняння, таку кількість людей уміщує футбольний стадіон “Динамо”.



  1. Малиновська О. Діти – свідома мішень війни: Становище дітей-біженців // Директор школи. – 2002. - №3. – С.4-5




  1. Недопитанська Ю. Чиї діти стають злочинцями? // Урядовий кур’єр. – 2002. – 12 липня. – С.10




  1. Олефіра А. “Діти вулиці”: інтеграція в суспільство // Голос України. – 2002. – 11 вересня. – С.10




  1. Кукса Ж. Кримінал з дитячим обличчям // Урядовий кур’єр. – 2003. – 17 липня. – С.18




  1. Левандовський С. Гинуть дитячі душі: Стан дитячої злочинності // Завуч. - 2003. - №17-18. – С.7




  1. Охрімчук Р. Багатолика агресія: Насильство серед дітей та підлітків // Початкова школа. – 2003. - №6. – С.4




  1. Кокіна В. Діти на вивезенні: Усиновлення дітей іноземцями // Урядовий кур’єр. – 2003. – 27 лютого. – С.19




  1. Безчасний В. Діти кризової доби: Важка доля дітей з неблагополучних родин // Урядовий кур’єр. – 2003. – 30 січня. – С.18




  1. Антипова А. Бродяжки: Дітей залишають чи вони втікають самі? // Голос України . – 2003. – 4 квітня. – С.7


Минулого року до підрозділів міліції доставлено

понад 36 тисяч неповнолітніх, котрі жебракували та волоцюжили.

Майже 20 тисяч з них направлено до притулків,

1,5 тисячі – до приймальників-розподільників,

2,7 тисячі – до медичних закладів,

решту повернуто батькам або опікунам.



  1. ЧікалінаД. Чиї діти стають злочинцями?: Аналіз ситуації за даними кримінальної статистики по Донецькій області // Урядовий кур’єр. – 2004. – 26 серпня. – С.15




  1. Сятиня М. “Діти вулиці” потребують допомоги // Голос України. – 2004. – 27 січня. – С.16




  1. Порахували – просльозилися: Діти “кризових категорій” // Директор школи. – 200. - №5. – С.28




  1. Котенко М. Наша біль – діти вулиці // Голос України. – 2004. – 18 червня. – С.9




  1. Буренюк О. Живі іграшки збоченців: Сексуальна експлуатація дітей // Хрещатик. – 2004. – 8 квітня. –С.13




  1. Борсукова І. Потяг байдужості прямує у безвихідь...: Проблеми безпритульних дітей // Урядовий кур’єр. – 2004. – 22 квітня. – С.16




  1. Тиньгаева И. Дети улицы просят защиты // Библиотека. – 2004. - №7. – С.46-52




  1. Пясковська О.Маленькі христарадченки: Жебрацтво та злочинна діяльність неповнолітніх // Хрещатик. – 2005. – 27 травня. – С.10




  1. Мірошникова Л. Діти “підземки” // Хрещатик. – 2005. – 23 лютого. –С.7




  1. Золкіна Л. При живих батьках: Сирітство – одна з найважливіших пекучих проблем Донбасу // Урядовий кур’єр. – 2005. – 25 лютого. – С.11

  2. Бень А. Кожен п’ятий – безбатченко: 7 червня відбулися парламентські слухання на тему “Забезпечення прав дитини в Україні. Охорона материнства і дитинства” // Голос України.-2005. – 8 червня. –С.1, 4




  1. Кирей В. Діти вулиці: ми можемо їм допомогти. – Урядовий кур’єр. – 2005. – 9 червня. – С.16




  1. Петрусенко М. У суспільстві не повинно бути чужих дітей: “Круглий стіл” за участю глави держави “З любов’ю та турботою до дітей” // Урядовий кур’єр. – 2005. – 11 червня. – С.1, 2



Сумна статистика


У результаті бездоглядності всього за І квартал 2005 року неповнолітніми скоєно 140563 злочини. Зросла зло­чинність серед неповнолітніх

  • Івано-Франківської області на 83,5%,

  • Кіровоградської — на 48,8%,

  • Полтавської — на 38,9%,

  • Сумської — на 25,4%,

  • Тернопільської — на 33,3%.

За січень, лютий і березень 2005 року дітьми і підлітками скоєно 55 умисних вбивств і замахів на жит­тя людей.

Кількість дітей і підлітків, які почали споживати нар­котики або токсичні речовини, за І квартал 2005 року збільшилась



  • на 167,3% в Автономній Республіці Крим,

  • на 31,5% — Донецькій області,

  • на 123,5% — в Івано-Франківській,

  • на 350,0% — у Миколаївській,

  • на 68,0% — в Одеській,

  • на 500% — у Рівненській,

  • на 171,4% — у Хер­сонській,

  • на 100,0% — у Чернігівській.


Додаток 1.

Державні інституції, які здійснюють повноваження у сфері охорони дитинства




Додаток 2.

Заходи та програми, які проводяться центрами соціальних служб для молоді у м. Києві


  1. "Ми з вами" (Допомога ВІЛ-інфікованим)

  2. "Дружні клініки для молоді"(Допомога та консультації щодо хвороб, які передаються статевим шляхом)

  3. "Діти вулиці" (Робота з безпритульними дітьми)

  4. "Разом заради розвитку"(Допомога молоді з особливими потребами, сиротам, дітям з проблемних сімей, молоді з функціональними обмеженнями)

  5. "Друзі по телефону" (Консультації та спілкування для дітей-інвалідів)

  6. Клуб анонімних алкоголіків (Допомога схильним до алкоголізму)

  7. Телефон довіри "Молодь для молоді"

  8. "SOS - сервіс" (Термінова допомога дітям та молоді)

  9. Клуб анонімних наркоманів (Допомога потерпаючим від наркоманії)

  10. Ігротеки для дітей-інвалідів

  11. "Книжки для інвалідів"(Система забезпечення молодих інвалідів друкованими виданнями)

  12. "Повіримо у себе" (Фестиваль творчості дітей-інвалідів)

  13. "Джин" (Журнал для молодих інвалідів)

  14. "Волонтерська кінологічна служба"(Підготовка собак-помічників для інвалідів)

  15. Сімейний дитячий будинок

  16. "Друга сім'я" (Направлення проблемних дітей до благополучних сімей)

  17. "Недільна сім'я" (Тимчасове перебування проблемних дітей у благополучних сім'ях)

  18. "Громадська приймальня" (Інформація та консультації дітям та молоді)

  19. "Делегати дитячих прав" (Розповсюдження інформації про права дитини)

  20. "Дитячий парламент" (Дитяча громадська організація)

  21. "Соціальні педагоги на вулицях"(Надання допомоги дітям, які проводять більшість свого часу на вулицях)

  22. "Ігротеки на вулицях" (Організація змістовного дозвілля дітей вулиці)

  23. "Молодіжні клуби-кафе" (Організація змістовного дозвілля молоді)

  24. "Аматорські вуличні театри" (Залучення творчої молоді до профілактики негативних явищ)

  25. "Діди Морози - волонтери" (Вітальні благодійні акції)

  26. "Школа молодого політика" (Сприяння підвищенню
    політичної активності молоді)

  27. "Школа лідерів" (Навчання лідерів юнацьких та молодіжних організацій)

  28. "Школа резерву соціальних працівників" (Навчання соціальних працівників на громадських засадах)

  29. Дитячі та молодіжні наметові табори (Відпочинок і оздоровлення дітей та молоді)

  30. "Київський молодіжний ролер-клуб" (Нетрадиційні форми дозвілля молоді)

Додаток 3.

Адреси та телефони соціальних служб для молоді





  • Спеціалізована соціальна служба “Центр психологічної допомоги”

м. Київ, вул. Лароша Гавро, 7-г т. 233 – 79 - 08, 419 – 94 - 79


  • Телефон Довіри: 451 – 5 - 451




  • Міська спеціалізована соціальна служба молоді 567 – 66 - 60




  • Центр психологічної реабілітації хімічно залежної молоді “Крок за кроком” т. 433 – 32 – 59




  • Консультативний пункт реагування на першочергові потреби “дітей вулиці” м. Київ вул. Довженка, 2, кім. 11




  • Відділ соціальної роботи з сім’ями та бездоглядними дітьми

м. Київ вул. Довженка 2, кім. 57 т. 456 – 89 - 34, 456 – 85 - 54


  • Центр вуличної соціальної роботи м. Київ вул. Довженка,2 т. 456 – 89 – 34




  • Київський міський центр соціальних служб для молоді

м. Київ вул. Довженка, 2 т. 458-27-67


    • Шевченківський районний у м. Києві Центр соціальних служб для молоді

м. Київ вул. Білоруська, 34 тел. 483- 32-22, 483-87-43


    • Відділ у справах сім’ї, молоді та спорту Шевченківської районної в

м. Києві державної адміністрації

м. Київ б-р Шевченка, 26 тел. 235 – 63 – 64, 235 – 70 - 31



Для нотаток



База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка