Дивне створіння жінка. Одним поглядом в силі викликати велике почуття



Скачати 198.61 Kb.
Дата конвертації06.03.2016
Розмір198.61 Kb.

Дивне створіння - жінка.

Одним поглядом в силі викликати велике почуття,

Одним порухом брови розвіяти його на порох...

її люблять і зневажають, обожнюють і затоптують у бруд.

А все ж стають перед нею на коліна...

Маруся Чурай

Сьогодні ми зібралися на свято,

До нього готувалися усі.

Щасливі, що у залі мами й тати,

Й гості, що запрошували ми.


Ви за столи святковії сідайте,

Ми пісню заспіваєм щиро вам,

Ми вдячні, що прийшли ми всі на свято,

Тож веселитись можна усім нам.

Хай це родинне свято в нашім класі,

Ще більше здружить і зріднить всіх нас,

Бо найщасливіша у світі та людина,

Що друзів має поряд, повсякчас.


Рідні мами, рідні тати,

Ми вітаєм вас на святі,

Ми вас любим щиро-щиро,

Вам бажаєм щастя й миру.

Ви нас теж любіть рідненькі,

Бо ми діти дорогенькі,

Хочем бути на вас схожі

ї як ви, такі ж хороші.

Хай же наше добре слово

Розквітає веселкове.


Є в нашій мові прекрасні звертання,

Добрі і щирі, чудові слова.

Тими словами усяк без вагання

Маму найкраїщу свою назива:

Мамо, матусенько, мамочко, ненько,

Матінко, усміх твій ніжний ловлю.

Мамонько рідна, моя дорогенька,

Я над усе тебе в світі люблю!

Я І до тата умію звертатись,

Хочу в словах передати тепло,

Щоб мій татусь міг частіше всміхатись

І щоб в душі його сонце цвіло!

Татку, татусеньку, таточку, тату,

Кращого в світі немає навкруг!

Татоньку, хочу тебе я обняти —

Ти мій порадник, заступник і друг!


Так, любі діти, батько й мати — найрідніші, найближчі кожному з нас люди. Від них ми одержує життя. Тому й зібралися сьогодні на родинному святі, яке має таку гарну назву «Шануй батька й неньку». Щоб у нашому шкільному родинному колі відчути тепло, ласку, строгість, увагу найрідніших вам людей — тата й мами. Бо в народі кажуть: «Хто батьків мас, той в добрі зростає».
Батьки і діти, діти і батьки.

Нероздільне і одвічне коло.

Ми засіваємо життєве поле,

І не на день минулий — на віки.

Бо наша кров пульсує в їхній долі.

Батьки і діти, діти і батьки.


«Пісня про рушник»
— Із перших днів нашого життя нас завжди опікують тато й мама. Вони нам співають колискові, вчать ходити, вимовляти перші слова, взувати черевики, защеплювати ґудзики.
Кожній нашій перемозі батьки безмежно радіють;

Мати — привчає нас до роботи і акуратності.

А батько до господарства і спритності.
Батько; тато. Суворий, вимогливий, а його любов до нас, дітей, стримана і врівноважена. Недарма кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона нього не знала. Стриманість батьківської любові відбилася у прислів'ях.
— Батькова лайка — дужча за материну байку.

Батько — не мати, не поцілує і не приголубить.

З батьком суд коротенький.


  • Споконвіку батько в сім'ї вважався господарем. На нього покладалися обов'язки піклуватися про родину, годувати її та захищати.

– Батьків приклад у родині мав велике значення. Діти, особливо хлопчики, намагалися наслідувати батька, бути такими же як він.


Тато, татусь, таточко. Назва людини з сильним характером, міцними руками. Назва людини, яка все може зробити, вміє полагодити і візка, і саночки, і машинку.
— А як усміхнеться тато, то скільки ласки і тепла в його погляді. І де не глянеш — всюди видно татову руку.
Горе чи нещастя, чи біда яка

Всіх нас виручає татова рука.

Татова правиця знає труд і піт.

Із руки цієї ми йдемо у світ.

Рідна, ніжна, щира, добра і міцна,

У життя дорога з нею не страшна.

Без руки цієї горе в світі жить.

Вслід за сиротою щастя не біжить.

Як підеш у люди, щоб там. не було.

Хай в тобі не згасне батькове тепло.


— І де б ми не були, завжди повинні пам'ятати про своїх матусь і татусів. Прийти, допомогти їм, поговорити з ними, притулитись до їхніх натруджених рук.
Дедьо, батько, тато, татко, татусь!

Чому татусь?


Легенда розповідає так: «Давно колись до молодої матері навідувалась лісова царівна Леля, бо полюбився їй синочок на ім'я Тато. Гарненький хлопчик привітно посміхався до лісової красуні, і та подарувала йому пісеньку «Татонько, татонько». Виріс хлопчина у статного парубка.

З'явилися у нього свої діти, їх Леля навчила кликати свого батька: «Тато, татусь, таточко».

Чи справді було так чи ні, але всі українські, діти з давніх-давен кличуть батька татком, таточком, татусем.
Тато — помічник, бо завжди допомагає матері по господарству і біля землі, і доглядати, і виховувати, і навчати дітей.
Пройде кілька років — ви станете дорослими і теж батьками. А ви, батьки, станете ще старші. Проте всі повинні пам'ятати, що ви в житті ступите на стежку, яка зветься Старість. А народна мудрість вчить.
Що робить батько, те й його дитятко.

Що зробили для батьків, те зроблять для тебе твої діти.

Годуй батька на печі, бо й сам будеш там.

Як син до батька обходиться, таких синів матиме.


Уривок з п’єси «Фараони»
КАРТИНА ТРЕТЯ

Подвір'я Тарана. У всьому помітна невміла чоловіча рука: сушиться дитяча

білизна, простирадло, посеред двору — віник, порожнє відро, перевернуті ночви.

Таран у фартусі, рукава сорочки закочені, голова пов'язана рушником. Він

оскаженіло місить тісто в діжі, яка стоїть на

ослінчику. По радіо чути бадьорий марш.

Т а р а н (не виймаючи рук з діжі, важко дихаючи). Господи, за які гріхи отака

мука?! (Віддихується). Чи воно борошно погане, чи вчинив не так?..

Входить Онисько. На голові у нього хустка.

О н и с ь к о (весело). Видно, що Гапка млинці пекла, бо ворота в тісті.

Т а р а н. Невже в тісті? Будь другом — витри!

О н и с ь к о. Навіщо? Собаки злижуть. Я вчора теж замісив. Таке було, і не

кажи: і на воротях, і на порозі, і на перелазі. А сьогодні вже й сліду не

лишилось: то кури поклювали, то пси поласували.

Т а р а н. Віриш, дві години оце мучусь, а толку ніякого. То було рідке,

підсипав борошна, стало таке, що рук не вирву. А чого це ти хустку нап'яв?..

О н и с ь к о. Щоб корови не лякались, думатимуть, що Уляна.

Т а р а н. Он воно що! Тоді візьми он Одарчину та й мене запни.

О н и с ь к о. Тебе як: на потилицю зав'язати чи під бороду?

Т а р а н. Давай під бороду: мухи кусають, а одганяти ніяк.

О н и с ь к о (зав'язує Тара нові хустку). Та в тебе, голубе, й вуса в тісті!

Т а р а н. От морока! Відріж їх! На біса вони мені! Онисько. Здурів, чи що? Ти ж

сам говорив колись, що вся краса мужчини в вусах!

Т а р а н. А на дідька вона мені тепер — ота краса? Світ не милий. Ріж — і

крапка!

О н и с ь к о (важко зітхнувши, одрізує вуса). Чи думав я коли, що доведеться

тобі таку операцію робить?!

Т а р а н (глибоко зітхнувши). Погані наші справи...

О н и с ь к о. Води підлий!

Т а р а н. Нікуди.

О н и с ь к о. То міси жвавіше!

Т а р а н. Руки потерпли. (Насилу вириває руки з діжі, витирає об фартух). Будь

другом, скрути мені цигарку, бо вже вуха попухли.

О н и с ь к о. Сам би радий закурить, та не можу.

Т а р а н. Чому?

О н и с ь к о. Пальців не зведу докупи. П'ятнадцять корів по чотири дійки — це

шістдесят?! І кожну треба видоїти. Повіриш, вночі снилося вим'я таке, як клуня,

а дійки, — як голоблі, а я маленький, наче комар, причепився на дійці та й

гойдаюсь. Прокинувся від жінчиних стусанів. Кричить на мене: “Не щипайся,

дурню!” Я змовчав. Що скажеш?

Т а р а н. Погані наші справи!

О н и с ь к о. Ой не кажи. Прийшов до тебе просити, чи не позичиш мені хоч

паляничку, коли спечеш?

Т а р а н. Ти ж учора пік!

О н и с ь к о (махнув безнадійно рукою). Пік, та не допік... Взяв муки...

Словом, ніякого хліба не вийшло.

Т а р а н (показує на діжу). Думаю пирогів спекти. Забажалося Одарці гостей

привести. А хліб у мене в печі, зараз виймати буду.

О н и с ь к о. То виймай, мо', якраз вдався?

Т а р а н. Постій тут, щоб, бува, горобці не пожартували над тістом, а я

зараз... (Іде в хату).

О н и с ь к о (заглядає в діжу, виймає звідти щось, розглядає). Збрехав, ідол!

Курив же, ось і недокурок. (Придивляється уважніше). “Прима”. Отак і довіряй

людині! (Дивиться в каструлю, що стоїть на столі). Манку варив. Треба й собі

таку страву практикувати. Проста річ: насипав крупи в молоко, і хай кипить.

Входить Таран. В руках тримає не то паляницю, не то корж.

Т а р а н. Що воно таке? (Простягає Ониськові паляницю).

О н и с ь к о (бере, роздивляється). Паляниця не паляниця, і корж не корж... А

що ти хотів пекти?

Т а р а н. Кажу тобі — хліб!

О н и с ь к о (нюхає). Наче хлібом пахтить... (Подумавши). Не журись!

Подаватимеш на стіл, наріж маленькими скибочками. Вони й не розберуть, яка в

нього була форма.

Т а р а н. Спасибі, друже, виручив!

О н и с ь к о. Винахідливість у нашому положенні — перше діло. Зварив я вчора

борщ. Подивився на нього, а він якийсь пришелепуватий: білий, кислий і горілим

тхне. А тут жінка на обід має прийти. Що його робити? Недовго думавши, перекидаю

в борщ глечик сметани, зверху склянку цукру, перемішав — подаю на стіл. Жінка

питає: “Це що?” — “Борщ”, — кажу. “Який же це борщ?” — “Загряничний”. Я, мовляв,

усяку страву готувати вмію.

Т а р а н (заздрісна хитає головою). І що ж — їла?

О н и с ь к о. Аж за вухами лящало.

Т а р а н. І нічого?

О н и с ь к о. Обійшлося. Правда, не без...

Чути шалений рев корів.

Це за мною!.. (Наче відповідаючи). Біжу-у!

Т а р а н. Чортів син, він скрізь викрутиться. А тут що скажеш, по-турецькому

хліб спечено? А ще ж борщ варити та курку зозулясту різати, що не несеться. А як

ти її взнаєш, коли вони всі зозулясті. (Виходить).

Спочатку тихо, а потім несамовито закудкудакали кури. Входить Оверко. В руках

метр, під пахвою жмут ситцю. Оглядає подвір'я.

О в е р к о (до себе впівголоса). І хата навстіж, і господаря немає... (Гукає).

Миколо! Агов!

Т а р а н (виходить, весь у пір'ї). Чого репетуєш?!

О в е р к о. Люди на літо овець стрижуть, а ти курей скубеш?

Т а р а н. Виздихали б вони, щоб я їх скуб! Слухай, Оверку, порадь мені, як

узнати, яка курка з яйцем, яка ні?

О в е р к о. Пустяк діло! Якщо знеслась, значить, у цей момент без яйця, і

навпаки...

Т а р а н. Як же то взнати? Вони в нас, прокляті, всі в одне гніздо несуться.

О в е р к о. М-гу! Тоді залишається пощупать.

Т а р а н. Три дні щупаю, а толку ніякого. Будь другом, пощупай! Все ж —

завптахофермою був!

О в е р к о. Думаєш, я там курей щупав? Здійснював загальне керівництво. А ти не

роздумуй — ріж, яку впіймав!

Т а р а н. Одарка веліла, щоб тільки ту, яка не несеться.

О в е р к о. А квочка у вас є?

Т а р а н. Немає.

О в е р к о. Тоді ріж півня! Він точно не несеться.

Т а р а н. Не вийде, голубе. В мене півень учений. Як пізно Одарка прийде,

тільки відчинить хвіртку — він одразу мені сигнал подає. Потім подумає, що я не

почув, і ще... Краще корову заріжу, ніж півня.

О в е р к о. Ну, як знаєш, — ти хазяїн. Я за порадою до тебе. Покроїв дівчатам

плаття, а рукава не виходять. Що його тепер придумать?

Т а р а н (змучено). Є вихід! Зараз літо, тепло... Поший їм сарафани — і модно,

і зручно.

О в е р к о. Золота голова! (Згортає ситець). Біжу!..

Т а р а н. Що тобі ще?

О в е р к о. Слухай, твоя Одарка (робить характерний жест) той...

Т а р а н. Майже щовечора з Ониськовою Уляною.

О в е р к о. Моя теж. Що з ними робити? Як їх відучити від цього питва?

Т а р а н. Відучиш...

О в е р к о. Чув я від людей, ніби настій полину помагає. Напоїти тричі — і як

рукою знімає.

Т а р а н. Вони таке п'ють, що тільки полином і закусювати.

О в е р к о. Твоя ще не просилася, щоб знову на своє місце?

Т а р а н. Куди там. Неначе споконвіку в начальстві ходить.

О в е р к о. Моя теж.

Вбігає Павлик.

Павлик (до Тарана). Дядьку Таран! Тітка голова востаннє сказали, щоб ви йшли

цеглу робити.

Т а р а н. Та що вона, божевільна? Мені треба один день дома побути — роботи

набралось до біса.

П а в л и к. Ідіть, бо дуже круто сказали...

Т а р а н. А що саме?

П а в л и к. Звеліли передать так: “Якщо цей ледацюга...”

Т а р а н. Хто ледацюга? Я?

П а в л и к. Не перебивайте, бо забуду, як далі. “Якщо цей...”

Т а р а н. Ну?..

П а в л и к. Перебиваєте, от і забув! (Думає). Не згадаю, що далі, але щось дуже

категоричне.

Т а р а н. Що?

П а в л и к. До “ледацюги” запам'ятав, а далі забув.

Т а р а н. Забув би ти, куди ложку нести! Мотай звідси!

П а в л и к. Піду узнаю, що після “ледацюги”, і повернусь! (Швидко вибігає).

О в е р к о. А мене не чіпають. Довідку від лікаря взяв, що “не в здоров'ї”...

Т а р а н. Як ти ухитрився?

О в е р к о. Прищик у мене вискочив... Таке собі чиренятко. Я до лікаря. Так,

мовляв, і так — чиряк у мене. Він придивився і каже: “У вас хурункул”. А я йому:

“Чиряк”. Він довго гортав якусь книжку й знову до мене: “Хурункул”. А я йому:

“Ні, чиряк”. Думав він, думав і написав мені бюлетеня на три дні, поки вияснить,

що воно за хвороба — чиряк.

Т а р а н. Видно, дуже молодого лікаря до нас прислали?

О в е р к о. Не в тому річ. Хлоп'я воно непогане. Але виросло в місті, зразу

після школи в інститут — так живого чиряка і не бачило.

Т а р а н. А в мене і знаку ніде на прищик немає.

О в е р к о. Посидь на чомусь холодному.

Т а р а н. Де ти знайдеш холодне місце в таку спеку?

О в е р к о. Біля колодязя — на цямрині, там же цемент. Посидь з годину!..

Т а р а н. Годину? Тут хвилини вільної немає. От життя — чиряка і то ніколи

нажить! Будь здоров! Мені ще роботи по вуха!

О в е р к о. Мені теж треба сарафани шити. Бувай здоров! А чому ти не співаєш,

як домовились? Жінки ще подумають, що нам тяжко, і почнуть сміятись...

Т а р а н. Куди там співати! Ридма ридати хочеться!

О в е р к о. А як же з маркою?

Т а р а н. Не дражни мене, Оверку, бо розсерджусь і скажу, як...

О в е р к о. Ясно. (Навшпиньках виходить).
Три біди є у людини — смерть, старість і погані діти — говорить українська народна мудрість. «Старість неминуча, смерть невблаганна, перед нею не можна зачинити двері свого дому, а від поганих дітей можна дім зберегти, як від вогню. І не залежить не тільки від батьків, а й від самих дітей»,.(В. О, Сухомлинський)
Як мені вас не любити, тату рідний, неню?

Тож ви мене згодували, дбаєте про мене.

Тож ви мене згодували власними руками.

Ой нема то ніде в світі, як в тата і мами.

Тато розуму навчає, мама приголубить,

Ніхто мене так на світі як вони не любить.


Пісня «По вербовій кладочці»

Микола Реріх казав: "Коли у домі важко, тоді звертаються до жінки. Коли більше не допомагають розрахунки та обчислення, коли ворожнеча та взаємне руйнування сягають межі, тоді приходять до жінки. Коли злі сили беруть гору, тоді кличуть жінку" Хай же вам вистачить сил та здоров"я бути берегинями, розрадницями.

Я хочу побажати всім вам любові. У ній сила людини. Пам'ятайте, життя прекрасне, бо воно саме по собі вже є дивом. І прийміть слова О.Олеся як побажання у цей святковий день.
Можна у світі чимало зробити:

перетворити зиму на літо,

та підкорити далеч космічну

можна характер свій подолати,

штурмом вершини науки узяти,

можна пройти крізь пустелі та хащі

Тільки без мами - не можна нізащо:

Все найдорожче, що є тільки з нами

Все починається з рідної мами.
Перше слово, яке діти вимовляють в усіх країнах світу, не слово «МАМА». І недаремно, бо першою людиною, яка схиляється над їх колискою, є мама.
– Мама, мати, неня, ненька, матуся, мамуся, мамка, мамочка. Все найкраще увібрало в себе це дивовижне слово.
– Мати... Це вона подарувала нам перший подих, перший удар нашого серця, допомогла зробити перший крок на землі, зупинила перші сльози, зрозуміла перші слова. Все найкраще, що є в нас, все від неї, від рідної неньки.
Якщо говорити між нами... (М.Пономаренко)

Якщо говорити між нами,

То все починається з мами.

І казочка перша у світі,

І сонячна подорож в літо.

Найперші легенькі сніжинки

І сяюче диво – ялинка.

Від мами – і літери, й слово,

І зроблена разом обнова....

Якщо говорити між нами,

То все починається з мами.
Усе бере від матері початок

Найвищого закону в цьому суть,

І ми у цьому лиш малий додаток

Осмисли це, пізнай і не забудь.

Усе від жінки народилось в світі

І плин життя, й пекучий біль журби,

Від жінки зростають діти,

Й найкраще свято ранньої весни...

Від жінки мусило колись зачатись

Усе навкруг живуще, я і ти

Бо біля витоків життя стояла мати

Стоїть й стояти буде на віки.


Ангел на Землі (Р.Завадович)

Матусю наша, ми це знаєм:

Багато ангелів є в Божім раю,

Та на землі лише один між нами:

Це наша мама!

За вас ми молимося Богу,

За вас благаєм Пресвятого,

Щоб вам здоров”я, силу дав,

Щоб щастя-радість вам послав,

Щоб обминало лихо і пригоди злі.

Матуся наша – ангел на землі!
НЕНЬЦІ

Мамо, матусенко, добра і мила,

Сутність земного буття,

Ти немовлям мене ніжно сповіла

І понесла в майбуття.

І, коли я ще лежала в колисці

І безпорадна була,

Ти ж, моя нене, ні хвильки на місці

Перепочить не могла.

Кроки найперші я разом з тобою

З острахом тихо пройшла;

Мови грайливої і чарівної

Вчилася і все росла...

Ранком мене проводжала до школи,

Нишком втирала сльозу.

В скрутний момент не лишала ніколи

І відвертала грозу.

Ти свою доньку завжди розумієш,

Ніби я — частка твоя;

Горе зцілиш і в обіймах зігрієш,

Нене найліпша моя!

Люба матусю, нехай же у тебе

Буде щасливим життя!

А над тобою — безхмарнеє небо,

В серці — тепла відчуття.
Мама! Найдорожче слово в світі.

Мама! Найдорожче слово в світі.

Де б не був ти, щоб ти не робив,

Назавжди вона твій шлях освітить

Ніжним серцем, відданим тобі.
Матусині очі (О.Мамчич)

На мене звернені очі:

Великі, карі, жіночі.

В своїй любові бездонні.

Магічні, як у Мадонни.

Добром налиті до краю.

Я з них наснагу черпаю.

За них я Богу молюся –

Кохані очі матусі.
Мамині руки (В. Грінчак)

Мамині руки – щедрі, робочі –

Втоми не знають з ранку до ночі.

Вранці, коли ще усі спочивають,

Сонце, напевно, вони піднімають.

Мамині руки – ніжні і милі –

Воду ранкову з криниці носили.

Діти плескались, діти вмивались,

Сонцю і матері щиро всміхались.
0 руки ті!

Вони вночі не сплять,

Оберігаючи рожевий сон дитяти.

З віків у вічність проліта земля,

Нас на руках тримаючи, як мати.

З чужих країв вертаючи домів

Після далеких мандрів і розлуки,

Цілуймо руки наших матерів,

Натруджені, сумні, ласкаві руки.

Ці руки пестили, варили і пекли,

І сорочки нам шили й вишивали,
І підкидали в небо нас малих,
Щоб і в житті так високо літали,
Мов ластів'ята, лаштуючи в політ.
В любистковому літеплі купали.

І прикіпали руки до воріт,

Коли між люди вперше випускали.

Ніщо не вічне - вічні матері...

Уже й тоді, як нікому стрічати...

Допоки сонце сяє угорі,

Вона живе - многостраждальна мати
Пісня «Мамин вальс»
Палить кожна синівська пролита сльоза - серце мами,

Защемить: як над сином збереться гроза - серце мами,

І постане щитом на дорозі біди - серце мами,

Скільки є мудреців, та найвища завжди - мудрість мами.


Немає любові, сильнішої материнської,

Немає ніжності, ніжнішої материнської

І клопотів материнських,

немає тривоги тривожнішої безсонних ночей

І незімкнутих очей материнських

Людство існує тільки тому, ще існує материнська любов


Давайте послухаємо легенду пре материнську любов.

Був у матері єдиний син - добрий, ненаглядний. Душі в ньому мати не чула. По краплині збирала росу для вимивання, найтоншим шовком вишивала сорочки. Виріс син ставний, гарний. Одружився з дівчиною небаченої краси. Привів молоду дружину в хату. Незлюбила та свекруху, зненавиділа її. Боялася мати показатися невістці на очі, сиділа у сінях. А потім у сарай переселилась. Але молодиця не заспокоюється: «Коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні".

Не здригнулась душа сина, так зачарувала його врода дружини. Каже він матері: "Наказала мені дружина вбити вас, мамо. А не послухаю - піде від мене". Заплакала мати і відповіла: «Ну що ж, синку, роби так, як велить серце".

Пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище. Убив матір, поклав серце на жар. Спалахнув сучок, тріснув, полетіла жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. Скрикнув той, закрив долонею обпечене місце. Стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному вогні, прошепотіло: "Синочку мій, тобі боляче? Зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. А до листка подорожника приклади материнське серце. Потім у вогонь покладеш..."

Заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні груди облив пекучими сльозами. Зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його так гаряче й віддано, як рідна матір. І такою величезною й невичерпною була любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і безтурботним, що ожило серце, загоїлась рана. Піднеслася мати і притисла кучеряву голову до грудей.

Осоружною стала йому дружина-красуня не міг він повернутися до неї. Не вернулася додому й мати. Пішли вони у двох степами широкими та й стали могилами високими.

Тож недаремно кажуть в народі, що найсвятіша і найсильніша любов материнська. Пам'ятаймо це.
Ця дивна жінка зіткана з любові,

Любов її живе в душі і крові,

В устах, руках, у погляді і слові.

Ця дивна жінка зіткана з любові.

Вона не так, як всі, живе у світі,

Вона себе народжує щомиті.

І має думи, сонцем оповиті.

Вона не так, як всі, живе у світі.

Вона росте з своєї самотини

Від матері щодня і до дитини.

А від дитини знову до дружини

Росте вона з своєї самотини.

З її долонь ростуть до неба квіти,

Випурхують, немов пташата, діти.

її любов живе до всього світу.

З її долонь ростуть до неба квіти.


Ти - вся любов. Ти - чистота,

Довірливість благословенна.

Твоя краса мені свята,

Твоя любов мені священна.

Трояндо неба і землі,

В тобі всі їхні барви грають,

У мене сльози розцвітають,

Цвітуть думками на чолі.

В будинок твій я входжу, наче в сад.

І для тривог моїх, турбот моїх, досад

Мені дарує він красу землі і неба.

Я першим поглядом завжди дивлюсь на тебе,

Тобі присвячую я літ своїх світання,

Весну думок, весну свого кохання.


Мама! Найдорожче слово в світі!

Де б не був ти, що б ти не робив,

Назавжди вона твій шлях освітить.

Ніжним серцем, відданим тобі.


Найкращі дні для наших матерів

Це дні, коли щасливі їхні діти.

Від нас залежить, скільки днів таки?

Ми можемо для матері зробити.


О, мамо! Скільки поту й крови

Даєш ти дітям в іхній світ!

Собі ж лиш крихточку любові

Від них глядиш на старість літ


Чи є в світі що дорожче?

Чи є в світі що світліше,

Як мамині очі,

Що все зорять за дітками

Вдень і серед ночі?

Чи є в світі що миліше,

Як мамині руки,

Що працюють для дитини

Щиро без примуси?

Чи є в світі що щиріше,

Як серденько мами,

Яке б’ється для дитини,

Днями і ночами,

Чи є в світі що дорожче,

Як мама кохана,

Що трудиться для дитини

До ночі від ранку?
У мене найкраща на світі матуся,

За неї до тебе, Пречиста, молюся.

Молюся устами, молюся серденьком

До тебе, небесна Ісусова ненько.

Благаю у Тебе дрібним словами

Опіки та ласки для любої мами.

Пошли їй не скарби, а щастя і долю,

Щоб дні їй минали без смутку, без болю.

Рятуй від недуги матусеньку милу,

Даруй їй здоров'я, рукам подай силу,

Щоб вивела діток у світ той, у люди,

Щоб ними раділа — пишалась усюди.

За це я складаю в молитві долоні

До тебе, Царице, на сонячнім троні.

Молюся устами, молюся серденьком

До тебе, небесна Ісусова ненько.


Прийшла весна!

Прийшла весна!

Нехай усе радіє,

Нехай усіх-усіх вона

Своїм теплом зігріє.

Весна приходить в рідний край,

Живе все оживає,

Пташки здалеку знов летять

Й пісні свої співають.

Прекрасне свято для жінок

Пташки несуть на крилах,

Найкращі квіти для жінок,

Для рідних, добрих, милих.
Сьогодні привітати хочем

Ми любих мам із Днем весни

І побажати щиро хочем,

Щоб завжди гарними були!


Щоб не сивіло в вас волосся

І щоб не морщилось чоло,

Щоб вам, кохані наші мами,

У всьому і завжди везло.


Щоб вас кохали наші тата

І дарували квіти вам.

Немає ж бо у всьому світі,

Жінок, чарівніших за мам.

Це слово ніжністю багате,

Воно — неначе сонця цвіт.

Прийми, матусю, в своє свято

Наш уквітчаний привіт!

Дорогі діти! Якби ви знали, як потрібні любов; і ласка, повага вашим матерям, ласкаве слово, особлива увага, доброта. Все це сповнює життя їх радістю, відновлює сили, продовжує молодість.
Кожне ваше грубе слово образа, боляче ранять материнське серце, викликають сльози, збільшують кількість зморшок на її обличчі; засніжують голову сивиною. • Тож будьте хорошими синами й дочками! Куди б не занесла в житті вас на своїх крилах доля, не забувайте рідні. пороги.
— Пробач мені, лелечко, мамо,

Провини дитячі мої,

Люблю я тебе, моя рідна,

Ласкавії очі твої.


— Пробач .мені рідна, хороша.

За біль, що тобі завдала,

Хай в косах не віє пороша,

А квітами квітне весна.


— Як виросту, мамочко, мила,

Дороги твої я встелю,

Квітками з весняного дива,

За ласку й. турботу твою.



Побажання

Я не знаю, мама мила,

Що тобі і побажати...

Перш усього – щастя, сили,

І здоров”я всім у хаті.

Щоб жили ми всі у згоді,

Як ти завжди нас учила.

Щоб твоя усмішка гарна

Нас, як сонечко, всіх гріла.
Спасибі вам І за роботу,

За руки ваші і турботу,

За те, що вдома повсякчас

Ви так піклуєтесь про нас.

«Спасибі вам,— говорим знов,-

За вашу ласку і любов».

І вся наша дітвора

Вам зичить щастя і добра.

Просимо пробачення у вас, найдорожчі,

Завинили в житті ми не раз.

І сльозинку образи змахнули

Ви від прикрого слова не раз.


За ваші заплакані очі,

За ваші недоспані ночі,

За всі турботи й жалі —

Уклін вам низький до землі!


Наші мами (С.Олійник)

Пам’ятаймо, милі діти,

Пам’ятаймо завжди з вами,

Що для нас в усьому світі,

Найдорожчі – наші мами!

Нам маленьким і дорослим –

Все дають вони з любов’ю:

Ніжне серце, світлий розум,

Сили нашому здоров’ю.

Як ставали ми на ноги,

Перший крок наш був – до мами!

Радість маєм чи тривогу –

Серце мами завжди з нами.

Де сини її та дочки –

Завжди там вона думками.

Пишем в класі ми на дошці

Наше перше слово – мама!

Найдорожчі мамі діти,

Дітям мама їх – так само.

Треба вчитись і робити

Так, щоб радувати маму!

А як вивчитесь з літами,

Вдячні мамі за турботу,

І поїдете від мами

В інший край десь на роботу –

Хай усі запам’ятають:

І листи, і телеграми

Шліть туди, де їх чекають,

Виглядають ваші мами!
І коли згрубіла наша мова,

Їй здобудьте ласку із грудей.

Бережіть їх від злого слова,

Бо найглибші рани від дітей.

Не скупіться на теплі слова,

Бо у світі так мало тепла.

Лиш від рідної хати

Та від лагідних рук мами й тата.

Коли зміцніють крила, щоб літати.

Не забувай про рідних маму й тата,

Та встигай добре слово їм сказати,

Допоки ти живеш у рідній хаті.

Прийшов час закінчувати нам свято,

Ми вдячні всім, хто з нами тут.

Бажаєм щастя вам, здоров’я, радості багато,

Щоб вік ваш довгим і безхмарним був








База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка