Джоан К. Ролінґ Гаррi Поттер i фiлософський камiнь Гаррі Поттер – 1



Сторінка8/14
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.47 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

Гелловін
Мелфой не повірив своїм очам, побачивши наступного дня, що Гаррі й Рон ще й досі в Гоґвортсі. Вони мали втомлений, але цілком безжурний вигляд. І справді, прокинувшись уранці, Гаррі й Рон вирішили, що зустріч із триголовим псом була чудовою пригодою, і тепер їм кортіло знову зіткнутися з чимсь несподіваним і цікавим. Тим часом Гаррі розповів Ронові про пакунок, який, здається, перенесли з "Ґрінґотсу" до ГЬґвортсу, й вони довго міркували над тим, що могло потребувати такої поважної охорони.

— Це щось або дуже цінне, або дуже небезпечне, — припустив Рон.

— Або те і те, — додав Гаррі.

Але напевне хлопці знали тільки те, що загадковий предмет був завдовжки десь п'ять сантиметрів, проте без додаткової інформації здогадатися, що то, шансів майже не було.

Ані Невіл, ні Герміона абсолютно не цікавилися, Що сховано під псом і тим люком. Невіл думав тільки про те, щоб уже більше ніколи не наближатися до пса.

Герміона поки що не хотіла розмовляти з Гаррі та Роном, але була таким самовпевненим всезнайком, що могла й здогадатися про щось. Ну, а найДужче хлопці прагнули якось помститися Мелфоєві, і така нагода, на превелику втіху для них, трапилася наступного тижня, коли прибула пошта.

Тільки но сови, як завжди, позалітали до Великої зали, всі звернули увагу на видовжений тонкий пакунок, який несли шість великих сипух. Гаррі не менше за інших зацікавився, що там. Як же він здивувався, коли сови скинули цей пакунок просто перед ним, збивши на підлогу його шинку. Не встигли вони відлетіти, як інша сова кинула на цей пакунок ще й листа.

Гаррі спершу відкрив листа, і добре зробив, бо там було написано:
НЕ РОЗГОРТАЙ ПАКУНОК ЗА СТОЛОМ! У ньому твій новенький "Німбус 2000", але я б не хотіла, щоб усі знали, що ти отримав мітлу, бо інакше кожному захочеться. Олівер Вуд зустріне тебе нині о сьомій вечора на полі для квідичу і проведе з тобою перше тренування.

Професор М. Макґонеґел
Гаррі ледве зумів приховати свою радість, показавши записку Ронові.

— "Німбус 2000!" — заздрісно простогнав Рон. — Я й у руки ніколи не брав!



Хлопці швиденько вийшли з зали. Вони сподівалися, що встигнуть розпакувати мітлу ще до початку уроків, але у вестибюлі дорогу нагору їм заступили Креб і Ґойл. Мелфой вихопив у Гаррі пакунок і обмацав його.

— Тіпа мітла, — зневажливо пирхнув він, жбурнувши її назад із заздрісно презирливим виразом обличчя. — Цього разу, Поттере, ти своє таки отримаєш, бо першокласникам не дозволено мати мітлу.

— Це не якась стара мітла, — не зміг стриматися Рон, — а "Німбус 2000"! У тебе, Мелфою, там удома що — "Комета 260"? — Рон усміхнувся до Гаррі. — "Комети" непогані, але до "німбусів" їм, як до неба рачки.

— Візлі, карочє, що ти знаєш про це! Ти й півдержака не маєш за що купити! — відрубав Мелфой. — Мабуть, складаєш з братами прутик до прутика!



Рон не встиг відповісти, бо з під Мелфоєвого ліктя вигулькнув професор Флитвік.

— Часом не сварка, хлопці? — пискнув він.

— Поттерові прислали мітлу, пане професоре! — швиденько доніс Мелфой.

— Так, так, це правда, — підтвердив професор Флитвік, усміхаючись до Гаррі. — Професорка Макґонеґел розповіла мені про ці виняткові обставини. І яка то модель, Поттере?

— "Німбус 2000", пане професоре, — відповів Гаррі, ледь стримуючи регіт, побачивши тупо ошелешене обличчя Мелфоя. — Я, до речі, отримав її якраз завдяки Мелфою, — додав він.

Гаррі й Рон попрямували мармуровими сходами вгору. Їм аж свербіло поглузувати з розлюченого Мелфоя.

— Це правда, — фиркнув від сміху Гаррі, коли вони піднялися. — Якби він не забрав Нагадайка, я б не опинився в команді…

— То, по твоєму, це нагорода за порушення правил? — залунав за їхніми спинами сердитий голос. Сходами піднімалася Герміона, криво позираючи на пакунок у Гарріній руці.

— А я думав, ти з нами не розмовляєш, — сказав Гаррі.

— І далі не розмовляй, — додав Рон, — Це для нас така радість!

Задерши носа, Герміона пішла.

Того дня Гаррі було дуже важко зосередитися на уроках. Подумки він постійно вертався до спальні, де під ліжком лежала його нова мітла, або уявляв собі поле для квідичу, де увечері почнеться тренування. Проковтнув вечерю, навіть не зауваживши, що їсть, а тоді нарешті помчав разом з Роном нагору розпаковувати "Німбус 2000".

— Ого! — вигукнув Рон, коли на ліжко викотилася мітла.



Навіть Гаррі, що нічого не знав про різні моделі, подумав, що мітла просто чудова. Гладенька й лискуча, з держаком із червоного дерева, вона мала довгий хвіст з охайних, рівненьких прутиків, а вгорі було виписано золотом "Німбус 2000".

Десь перед сьомою вечора Гаррі вийшов із замку й пішов у сутінках на поле для квідичу. Він ще ніколи не був на цьому стадіоні. На трибунах довкола поля було кілька сотень місць. Вони розміщалися так, щоб глядачі сиділи досить високо і все добре бачили. На кожному кінці поля стояли три позолочені стовпи з кільцями вгорі. Ці стовпи нагадали Гаррі пластмасові палички, крізь які діти видувають мильні бульбашки, щоправда, стовпи були п'ятнадцять метрів заввишки.

Гаррі так кортіло літати, що він не став чекати Вуда, а сів на мітлу й відштовхнувся від землі. Яке відчуття!.. Він облетів стовпи, а тоді почав понад полем то здійматися вгору, то опускатися. "Німбус 2000" повертав куди треба від найлегшого дотику.

— Гей, Поттере! Сідай!



Прийшов Олівер Вуд, несучи під пахвою велику дерев'яну коробку. Гаррі приземлився поряд із ним.

— Чудово! — зблиснув очима Вуд. — Тепер я бачу, що мала на увазі Макґонеґел… Ти й справді природжений літун. Сьогодні я навчу тебе правил гри, а потім ти будеш тренуватися з командою тричі на тиждень.



Вуд відкрив коробку, де лежали чотири м'ячі різних розмірів.

— Що ж, — промовив Вуд, — правила гри у квідич досить прості, а от навчитися грати не так уже й легко. В кожній команді — семеро гравців. Троє з них — загоничі.

— Троє загоничів, — повторив Гаррі, а Вуд тим часом витяг яскраво червоного м'яча завбільшки, як футбольний.

— Це — квафел, — пояснював Вуд. — Загоничі кидають квафел один одному і намагаються закинути його в одне з тих кілець, щоб забити гол. За кожен забитий квафел команда дістає десять очок. Розумієш?

— Загоничі кидають квафел в кільця, щоб забити гол, — відповів Гаррі. — То… це щось… як баскетбол на мітлах із шістьма кільцями, так?

— А що таке баскетбол? — здивувався Вуд.

— Е, пусте! — швидко сказав Гаррі.

— Гаразд, слухай далі. У кожній команді є ще воротар. От я — воротар Ґрифіндору. Я маю літати довкола наших кілець і заважати суперникам забити гол.

— Три загоничі, один воротар, — упевнено повторив Гаррі. — І вони грають квафелом. Зрозумів. А навіщо це? — Гаррі показав на три м'ячі, Що лежали в коробці.

— Зараз побачиш, — сказав Вуд. — На. — Він Дав Гаррі невеличку битку, немов для гри у крикет.

— Тепер я покажу, що роблять бладжери, — сказав Вуд. — Оце два бладжери.

Він показав Гаррі два однакові чорні м'ячі, трохи менші від червоного квафела. Гаррі помітив, що вони мовби хотіли вирватися з під ременів, які притримували їх у коробці.

— Відступи, — попередив Вуд. Тоді нахилився й вивільнив один бладжер.



Чорний м'яч відразу злетів високо вгору, а тоді шугонув просто в Гарріне обличчя. Гаррі, щоб урятувати свого носа, відбив м'яча биткою — м'яч пронісся над їхніми головами, а тоді кинувся на Вуда, який зумів ухилитися і притис його ногою до землі.

— Зрозумів? — захекано мовив Вуд. Він запхнув бладжера, що й далі пручався, до коробки і надійно закріпив його ремінцями. — Бладжери шугають довкола і намагаються збити гравців з їхніх мітел. Ось чому в кожній команді є по два відбивачі. У нашій команді це близнюки Візлі, і їхнє завдання — захищати наших гравців від бладжерів і відбивати їх у бік команди суперників. Запам'ятав?

— Троє загоничів стараються забити гол квафелом; воротар захищає стовпи з кільцями; відбивачі захищають гравців своєї команди від бладжерів, — скоромовкою випалив Гаррі.

— Класно, молодець! — похвалив його Вуд.

— Е е… а чи було таке, що бладжери когось убили? — мовби між іншим запитав Гаррі.

— У Гоґвортсі — ніколи. Іноді хтось мав поламану щелепу, але нічого страшнішого не траплялося. Ну, а тепер останній член команди — ловець. Це ти. І тобі не треба перейматися ні квафелом, ні бладжерами…

— …хіба що вони проб'ють мені голову.

— Не журися — Візлі чудово дають раду з бладжерами, — вони й самі наче пара живих бладжерів.



Вуд витяг з коробки четвертого, останнього, м'яча. Проти квафела і бладжера він був маленький — десь такий, як великий горіх. Був золотавий і мав невеличкі срібні крильця.

— Це, — сказав Вуд, — золотий скич, найважливіший м'яч. Його дуже важко зловити, бо він дуже швидкий і ледве помітний. І ловить його ловець. Ти мусиш постійно снувати між загоничами, відбивачами, бладжерами і квафелом, щоб упіймати його швидше, ніж ловець суперників, бо ловець, який зловив снича, здобуває для команди сто п'ятдесят очок, і цього майже завжди вистачає для перемоги. Ось чому проти ловців так часто порушують правила. Матч закінчується тільки тоді, коли хтось упіймає снича, тому гра може тягнутися скільки завгодно. Рекордом, здається, було три місяці, і тоді мусили час від часу міняти гравців, щоб вони могли виспатися. Оце ніби й усе. Є запитання?



Гаррі заперечно похитав головою. Він чудово розумів, що має робити, а от як це робити було проблемою.

— Ми поки потренуємося без снича, — сказав Вуд, обережно пакуючи м'яча назад до коробки. — Вже темнувато, можна його загубити. Давай спробуймо з цими.



Вуд витяг з кишені торбинку з м'ячиками для гольфу, і за пару хвилин вони з Гаррі вже шугали в повітрі. Вуд з усієї сили кидав м'ячі в різні боки, а Гаррі ловив їх.

Він не проґавив жодного м'яча, і Вуд був у захваті. За півгодини геть споночіло, і тренування припинили.

— Цього року на кубку з квідичу викарбують назву нашої команди, — радісно сказав Вуд, коли вони прямували назад до замку. — Я не здивуюся, якщо ти перевершиш самого Чарлі Візлі, а він міг би грати за збірну Англії, якби не поїхав полювати драконів.



Можливо, через свою заклопотаність, адже треба було не тільки виконувати домашні завдання, а й тричі на тиждень, під вечір, ходити на тренування з квідичу, Гаррі не міг повірити, що вже минуло два місяці, відколи він у Гоґвортсі. Він почувався в цьому замку як удома, причому значно краще, ніж будь коли на Прівіт драйв. Та й уроки ставали щораз цікавіші, бо учні вже добре засвоїли основи всіх предметів.

Уранці напередодні свята Гелловін їх розбудив солодкий запах печеного гарбуза, яким пахло в усіх коридорах. А на уроці заклинань професор Флитвік оголосив, що вони, на його думку, вже готові робити те, про що мріяли найдужче — змушувати літати різні предмети (про це вони мріяли ще відтоді, як він змусив літати довкола класу Невіловову жабку). Професор Флитвік розділив усіх учнів на пари. Партнером Гаррі став Шеймус Фініґан (що вельми втішило Гаррі, бо йому на очі відчайдушно намагався втрапити Невіл). А ось Рон опинився в парі з Герміоною Ґрейнджер. Не знати кого це більше розлютило, — Рона чи Герміону. Вона не розмовляла з ними ще відтоді, як прийшла поштою Гарріна мітла.

— Що ж, не забувайте тільки про той плавний пух зап'ястком руки, над яким ми працювали! — пищав професор Флитвік, забравшись, як завжди, на купу книжок. — Легко й елегантно, пам'ятайте, легко й елегантно!.. І дуже важливо точно вимовляти магічні слова! Не забувайте ніколи про чарівника Баруффіо, який замість "с" сказав "з" і, побачив не тролів сад, а тролів… самі здогадуєтесь що.



Завдання виявилося важким. Гаррі з Шеймусом махали вимахували своїми паличками, але перо, яке хлопці мали підняти вгору, незрушно лежало на столі. В Шеймуса зрештою урвався терпець і він штрикнув перо паличкою — воно загорілося, і Гаррі мусив гасити його, накривши капелюхом.

Ронові теж не щастило.

— Вінґардіум Левіоза\ — вигукував він, розмахуючи своїми довгими руками, немов вітряк.

— Ти не так кажеш! — дратувалася Герміона.— Має бути "Він ґар діум Леві —о за". "Леві" треба вимовляти протяжно й легко.

— Кажи сама, коли така розумна, — огризнувся Рон.



Герміона підкотила рукави мантії, махнула паличкою й вимовила:

— Вінґардіум Левіоза!



Перо піднялося зі столу й зависло приблизно за метр над їхніми головами.

— Дуже добре! — вигукнув професор Флитвік, заплескавши в долоні. — Дивіться сюди, міс Ґрейнджер це зробила!



Під кінець уроку Рон був у кепському настрої.

— Не диво, що всі її не терплять, — скаржився він Гаррі, коли вони пробиралися крізь юрбу дітей у коридорі. — Це не дівчина, а якесь жахіття, чесно тобі кажу!



Обганяючи якогось учня, Гаррі ненароком його зачепив. То була Герміона. Гаррі глянув на неї і здивувався — вона плакала.

— Мабуть, почула.

— Ну, то й що? — не дуже впевнено відповів Рон. — Могла б уже помітити, що не має жодних друзів.

Герміона не прийшла на наступний урок і того вечора взагалі ніде не з'являлася. Дорогою до Великої зали, де мав відбутися бенкет на честь Гелловіну, Гаррі й Рон почули, як Парваті Патіл розповідала своїй подрузі Лаванді, що Герміона плакала в дівочій убиральні й хотіла, щоб її лишили саму. Ронові після цього стало ще прикріше, але за мить вони вже увійшли до Великої зали, святкове оздоблення якої змусило їх забути про Герміону.

Зі стін і стелі тріпотіли крильцями сотні живих кажанчиків, а ще сотні чорними хмарками ширяли понад столами, мало не задмухуючи свічки в гарбузах. Несподівано, як і на бенкеті на початку навчального року, на золотих тарелях з'явилася страва.

Гаррі саме накладав собі картоплі в лушпинні, коли до зали в перехнябленому тюрбані увірвався переляканий на смерть професор Квірел. Усі розгублено дивилися, як він підбіг до Дамблдорового крісла, сперся на стіл і, насилу зводячи дух, вимовив:

— Троль!.. У підвалах… Думаю, ви повинні знати!.. — Знепритомнівши, він сповз на підлогу.



Відразу знявся гамір. Професорові Дамблдору довелося вистрелити зі своєї палички кількома пурпуровими ракетами, перше ніж настала тиша.

— Старости! — вигукнув він. — Негайно відведіть своїх учнів до спалень!



Персі був у своїй стихії.

— За мною! Першокласники, тримайтеся купи!



Троль не страшний, якщо виконувати мої накази! Не відставайте від мене! Дорогу першокласникам! Перепрошую, я староста!

— Як сюди міг потрапити троль? — дивувася Гаррі, підіймаючись сходами вгору.

— Не знаю, кажуть, вони досить дурні, — відповів Рон. — Може, його впустив Півз, пожартувавши на честь Гелловіну.

Вони проминули кілька груп учнів, що поспішали в різні боки. Пропихаючись крізь юрбу розгублених гафелпафців, Гаррі зненацька вхопив Рона за руку.

— Я тільки тепер згадав — Герміона!

— Що з нею?

— Вона ж не знає про троля!

— Ага! — закусив губу Рон. — Але треба, щоб нас не побачив Персі.

Пригнувшись, вони приєдналися до гафелпафців, що бігли в іншому напрямку, прослизнули в безлюдний бічний коридор і помчали до дівочих убиралень. Тільки но завернули за ріг, як почули ззаду швидкі кроки.

— Персі! — зашипів Рон, ховаючись разом із Гаррі за великого кам'яного грифона.



Визираючи звідти, вони помітили, однак, не Персі, а Снейпа, який дійшов до кінця коридору і зник.

— Що він тут робить? — прошепотів Гаррі. — Чому він не в підвалах разом з рештою вчителів?

— Звідки я знаю?

Вони якнайтихіше прокралися наступним коридором, дослухаючись до дедалі тихішої ходи Снейпа.

— Він пішов на четвертий поверх, — сказав Гаррі, але тут Рон підняв руку.

— Чуєш цей запах?

Гаррі принюхався і відчув страхітливий сморід— суміш старих шкарпеток і громадського туалету, який ніколи не прибирають.

А тоді вони щось почули — низьке рохкання й човгання здоровезних ніг. Рон показав пальцем: з кінця коридору, що вів ліворуч, до них наближалося щось величезне. Хлопці сховалися в тінь, спостерігаючи, як та потвора з'являється в смузі місячного світла.

То було жахливе видовище. Велетенське, заввишки майже з чотири метри, незграбне тіло в темно сірій шкурі скидалося на кам'яну брилу, на верхівці якої стирчала, мов кокосовий горіх, маленька лиса голова. Короткі ноги, товстезні, наче стовбури, й пласкі зашкарублі ступні. Сморід стояв неймовірний. У довжелезних руках потвора тримала величезну дерев'яну довбню, що волочилася по землі.

Троль зупинився біля дверей і зазирнув усередину. Поворушив довгими вухами, щось міркуючи своєю крихітною головою, а тоді повільно зачовгав до кімнати.

— У замку є ключ, — пробурмотів Гаррі. — Його можна замкнути.

— Чудова думка! — нервово озвався Рон.

Хлопці навшпиньки, з пересохлими горлянками, молячись, щоб не вийшов несподівано троль, підкралися до відчинених дверей. Стрибнувши, Гаррі відразу схопив ключ, грюкнув дверима і замкнув їх.

— Ура!



Розчервонілі від перемоги, хлопці кинулися бігти коридором назад, але на розі почули таке, від чого їхні серця завмерли — пронизливий, сповнений жаху крик, і долинав він саме з тієї кімнати, яку вони щойно замкнули.

— Ой, ні! — простогнав Рон, збліднувши, немов Кривавий Барон.

— Це дівоча вбиральня! — заціпенів Гаррі.

— Герміона ! — скрикнули вони одночасно.



Повертатись їм хотілося якнайменше, але що робити? Вони миттю помчали назад до дверей і, тремтячи від страху, повернули ключа, Гаррі потягнув двері — і ось вони вже всередині. Герміона Ґрейнджер тулилася до протилежної стіни і, здавалося, от от зомліє. Троль підступав до неї, збиваючи зі стіни умивальники.

— Відволікай його! — у відчаї гукнув Гаррі Ронові і, схопивши відламаний кран, жбурнув його Щосили в стіну.



Троль зупинився за кілька кроків від Герміони. Розвернувся, безтямно кліпаючи, щоб побачити, звідки той грюкіт. Його тупі маленькі очиці натрапили на Гаррі. Троль завагався, а тоді рушив Уже на нього, піднімаючи довбню.

— Дебіле! — заверещав Рон з іншого краю кімнати и кинув у троля якусь металеву трубку. Троль, здається, й не відчув удару, але почув вереск і знову зупинився, повертаючи тепер своє жахливе рило До Рона й даючи Гаррі змогу оббігти навколо нього.

— Тікай, тікай ! — крикнув Гаррі Герміоні, намагаючись потягнути її до дверей, але дівчинка й ворухнутися не могла — вона й далі тулилася до стіни з роззявленим від переляку ротом.

Від криків і гамору троль, здається, почав скаженіти. Він знову заревів і рушив на Рона, що стояв найближче й не мав куди тікати.

І тут Гаррі зробив водночас щось дуже відважне і вкрай нерозумне: розігнався, підскочив і схопив троля ззаду за шию. Троль не відчув, що Гаррі повис на ньому, але навіть троль зреагував би, якби хто запхав йому до носа довгий дрючок, а Гаррі, стрибнувши, й далі тримав у руці паличку, — і ось вона залізла тролеві просто в ніздрю.

Завиваючи з болю, троль почав навсібіч гатити довбнею, а Гаррі відчайдушно чіплявся йому за шию; будь якої миті троль міг або скинути його, або розтрощити довбнею.

Нажахана Герміона сповзла на підлогу. Рон вихопив свою чарівну паличку і, не знаючи, що робитиме з нею, раптом почув, як він викрикує перше заклинання, яке спало йому на гадку:

— Вінґардіум Левіоза !



Довбня несподівано вилетіла тролеві з рук, піднялася високо високо вгору, повільно перевернулася і… зі страхітливим хрускотом гепнулася просто на голову свого господаря. Троль захитався, а тоді впав долілиць із таким гуркотом, що здригнулася вся кімната.

Гаррі звівся на ноги. Він тремтів і насилу дихав. Рон стояв, не опускаючи палички, й дивився на те, що зробив.

Першою заговорила Герміона:

— Він… мертвий?

— Не думаю, — сказав Гаррі. — Мабуть, просто в нокауті.

Нахилившись, він витяг з тролевого носа свою паличку. Вона була вкрита чимось сірим і липким.

— Фе!.. Тролеві шмарки.



Гаррі витер паличку об тролеві штани.

Раптом діти почули грюкіт і гучні кроки й озирнулися. Вони навіть не усвідомлювали, яку зняли бучу, але хтось унизу, безперечно, мав чути гупання й ревіння троля. За мить до кімнати влетіла професорка Макґонеґел, слідом за нею біг Снейп, а позаду плентався Квірел. Забачивши троля, Квірел заскімлив і впав на унітаз, хапаючись за серце.

Снейп схилився над тролем. Професорка Макґонеґел дивилася на Рона й Гаррі. Гаррі ще ніколи не бачив її такою лютою. Її вуста зблідли. Гаррі миттю забув про всі свої надії здобути для Ґри фіндору додаткових п'ятдесят очок.

— Що ви собі думаєте? — розлючено запитала професорка Макґонеґел. Гаррі глянув на Рона, який так і не опустив своєї палички. — Вам пощастило, що ви досі живі. Чому ви не в спальні?



Снейп пронизливо глянув на Гаррі, і хлопець втупився в підлогу.

"І чого той Рон досі палички не опустить?" — думав він.

Аж тут з пітьми долинув кволий голосочок:

— Прошу вас, професорко Макґонеґел, вони шукали мене!

— Міс Ґрейнджер!

Герміона нарешті спромоглася стати на ноги.

— Я хотіла знайти троля, мені здавалося, що я з ним упораюся сама… розумієте, я ж так багато про них читала!..



У Рона аж паличка випала. Невже Герміона так відверто бреше вчительці?!

— Якби вони мене не знайшли, я була б уже мертвою. Гаррі запхав йому в ніс паличку, а Рон звалив троля його ж довбнею. Вони не мали часу когось кликати. Коли вони прибігли, троль уже намірився мене вбивати…



Гаррі з Роном вдавали, що все й справді так відбувалося.

— Що ж, у такому разі… — мовила професорка Макґонеґел, пильно дивлячись на всю трійцю. — Міс Ґрейнджер, дурне дівчисько, як ти могла сподіватися власноруч подолати гірського троля?



Герміона схилила голову. Гаррі занімів. Таж Гер міона ніколи в житті не порушить жодного правила, а тепер вигадує і бреше, щоб витягти їх з халепи. Це було так несподівано, якби Снейп, скажімо, почав роздавати всім цукерки.

— Міс Ґрейнджер, через тебе Ґрифіндор втратить п'ять очок, — сказала професорка Макґонеґел. — Ти мене вельми засмутила. Якщо не маєш жодних травм, іди до ґрифіндорської вежі. Учні закінчують святкову вечерю у своїх гуртожитках.



Герміона пішла, а професорка Макґонеґел звернулася до Гаррі й Рона:

— Що ж, я знову скажу, що вам пощастило, бо мало хто з першокласників наважився б боротися з дорослим гірським тролем. Кожен з вас здобув для Ґрифіндору по п'ять очок. Професор Дамблдор знатиме про це. Можете йти.



Хлопці вийшли з кімнати й не мовили ні слова, аж поки піднялися на два поверхи вгору. Як гарно — не чути страхітливого смороду троля, не кажучи вже про щастя не бачити його.

— Нам мали б дати більше, ніж десять очок, — невдоволено буркнув Рон.

— Тобто більше, ніж п'ять, якщо відкинути ті, що втратила Герміона.

— Слухай, вона класно заступилася за нас! — визнав Рон. — Але ми ж її врятували!

— Її, може, й не треба було б рятувати, якби ми не замкнули її з тією потворою, — нагадав йому Гаррі.

Хлопці підійшли до портрета Гладкої Пані.

— Свиняче рило! — гукнули вони і ввійшли до гуртожитку.



У вітальні був гамір і тіснява, кожен пригощався святковими стравами. Лише Герміона самотньо стояла коло дверей і чекала на них. Якийсь час усі троє розгублено мовчали. А тоді, не дивлячись одне на одного, разом сказали: "Дякую" — й рушили по тарілки.

Але з того моменту Герміона Ґрейнджер стала їхньою приятелькою. Бувають такі події, після яких просто не можна не стати друзями, й однією з таких подій була їхня перемога над кількаметровим гірським тролем.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка