До 200-ліття Т. Г. Шевченка



Сторінка18/23
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.56 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

«КОБЗАР» У НАШІЙ ОСЕЛІ



Опанасюк Зінаїда Дмитрівна,

учитель української мови та літератури ЗОШ №9
Українська література

6 клас

Мета: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка;

- захопити учнів чарівною поезією Тараса Шевченка;

- показати полум’яну любов поета до рідної землі, України, його мрії про нову, вільну Україну;


  • виховувати любов і пошану до Тараса Григоровича Шевченка, його поетичного слова, до рідної мови, України, до свого народу.

Ведуча. Щовесни березнева звягельська земля зустрічає на крилах журавлів шевченківську пісню. І спадає світанням вона на тихі поля, і лине зорею у сонячну мрію.

Ведучий. І все-таки прийшла весна. Зійшли сніги. Нам привітно усміхнуться квіти й трави. І прилетять гуси-лебеді.

Ведуча.Такого ж березневого дня, колись, темної ночі, перед світом, в селі Моринці на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгель-гардта, блиснув у вікні єдиний на все село огник, народилась нова панові крі-пацька душа, а Україні її великий співець – Тарас Шевченко.

Ведучий. Минає рік, і два роки, і п’ять років... Росте Тарас Шевченко. Тільки зіп’явся на ноги, почалося те дитяче бурлакування. Батьки – на панщині, брат день пастушить, сестра на городі, а ти, Тарасе, куди хочеш – скрізь тобі шляхи одкриті...

(Виходить малий Тарасик, роздивляється, читає)

...Дивлюся, аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють

Між ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились

Тополі поволі

Стоять собі, мов сторожа

Розмовляють з полем.

( Тарас іде до родини. Родина зібралась за столом до вечері.)

Катерина. Прийшов. Прийшов, приблудо! Сідай уже вечерять. Де ти бродиш, моя доле?

Батько. Де ж ти був?

Мати. Де ж це ти був, питаю?

Тарас (стиха) Ходив на залізні стовпи дивитися, що небо підпирають. А сонце заходить на ніч у золоті ворота, як корова у хлів. Я бачив.

Батько. Ви його послухайте, так розповідає, ніби сам теє бачив.

Мати. Ой, Тарасе, що з тебе буде?

Батько. Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою. З нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо.

Ведуча. Народжений весною, він був і зостався символом весняного пробуд-ження та вічного оновлення, символом незнищеності людства і людяності, в ім’я яких він жив.

Ведучий. Щовесни о цій порі великий Кобзар скликає на свято письменників, митців, усіх тих, кому небайдуже українське слово, історія народу.

Вчитель. Шановні гості! Любі діти! Сьогодні ми зібрались в нашій світлиці, щоб вклонитися великому українському поетові Т. Г. Шевченку. Чому саме сьогодні? Бо сьогодні, 9 березня, минає 190 – річниця від дня народження великого генія українського народу. День його народження і день смерті стоять поряд – 9 – 10 березня. Між цими двома березневими датами – 47 років життя, яке стало славою і гордістю українського народу. Ми звертаємось до поета, який став для України заповітною думою, її безсмертною піснею. Тож нехай вогонь його душі запалить у ваших серцях іскру віри, надії, любові до рідної землі, свого народу.

(Звучить голос з грамзапису)

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну.



Вчитель. Придивіться до портрета Т. Г. Шевченка. І ви обов’язково зустріне-тесь з його сумними очима, в яких затаїлись невиплакані сльози, біль і печаль. Високе чоло свідчить про високий розум. Ми ніби відчуваємо, як його пере-повнюють думи. Він мріє про свою долю безталанну, про далеких рідних лю-дей, про Україну, адже про волю і щасливе життя свого народу він мріяв ще змалечку і щодня, щогодини, щохвилини.

(Зявляється Тарас з лозиною)



Тарас (рубає лозиною)

  • Ти пан Дашкевич?

  • Я! Прости! Не буду. ( рубає)

  • Ти пан Висоцький? ( Летить голова)

  • А це буде їхній цар. Проси! Не хочеш? (Летить голова)

( Біжить чепурненька Оксана)

Оксана. Тарасе, що ти тут робиш?

Тарас. Який я Тарас? Я – гайдамака!

Оксана. Що ж ти тут робиш?

Тарас. Не заважай! Бач – панам голови рубаю.

Оксана. І я хочу! І я!

Тарас. Ну, добре, хай і ти будеш гайдамачка. На рушницю, стріляй.

( Оксана цілиться, стріляє.)



Вчитель. Поетові думи, болі і страждання, надії і сподівання, хвилини радості і тривоги лягли рядками на папір і зібрались у поетичній збірці, назва якій – “ Кобзар.”

Кобзар – це книга, яку народ український ставить на перше місце серед успадкованих національних скарбів. Це духовна книга народу.

Сьогодні серед нас є люди,які мають великий життєвий досвід – це наші дорогі бабусі. Вони хочуть нам переповісти про ставлення наших пращурів до цієї книги, про те, як Біблія і “Кобзар” допомагали вижити в страшні історичні роки.

Бабуся 1.

Коли окраєць житняка

Мені, було, давала мати,

Я мала спершу показати,

Чи не брудна моя рука.

Бабуся 2.

Як жебраки, ішли не раз

Голодні, чорні переднівки,

І хліб святим ставав, бо тільки

Він боронив од смерті нас.

Бабуся 1.

А коло хліба на столі,

На самотканій скатертині

Лежала книга – як святиня:

Людські надії і жалі.

Бабуся 2.

То був “Кобзар”. Його не міг

Ніхто, не вмивши рук, узяти,

Бо він – святий, казала мати,

Він смерть народу переміг!

Бабуся 1. Його, мов хліба, в чорний час

Просили в позички сусіди,

Зціляючи серця завсігди

Тим словом, що прорік Тарас.



Вчитель. Діти, я хочу звернутися до вас словами українського письменника В. Стефаника (запис на дошці)

Читайте Шевченка, а там отворена ціла проява, історія і душа українсь-кого народу. І доки наш народ за своє визволення боротися буде, доти той кріпацький син стоятиме перед очима вашими, ваших дітей, онуків і правнуків. Там для всіх мільйонів українського народу велика книга мудрості, книга лю-бові до України. В його словах показана нам далека – далека дорога для нашої майбутності. Читайте його слова, шукайте тої дороги, йдіть нею, щоб з вас були люди найтвердіші.



Ведуча. Україна – найсвітліший і водночас найдраматичніший образ у творчо-сті Тараса Шевченка, найбільший діамант у його поетичній короні.

Ведучий. Упродовж усього свідомого життя горіла і спопеляла Шевченка єдина гаряча віра й незрадлива любов до своєї знедоленої України, її народу.

Учениця 1.

Село! І серце одпочине.


1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка