До підвищення мовленнєвої культури учнів з досвіду роботи



Сторінка1/3
Дата конвертації19.02.2016
Розмір0.7 Mb.
  1   2   3
ДУБЕНСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ № 7



Сходинки

до підвищення мовленнєвої культури

учнів

( З досвіду роботи

вчителя української мови, літератури

та світової літератури

Сухолейстер Л.О.)

2012

План

  1. Вступ. „Мова – це віконця , через які дитина бачить світ”.

(В. Сухомлинський) ________________________________________ 2

2 Програма власного мовного розвитку.__________________________ 5

3 Завдання шкільного курсу української мови .______________________ 6

4.Типові помилки , що порушують норми мовлення ._______________ 9

5.Вправи на усунення мовленнєвих недоліків :____________________ 10

а) вправи на усунення тавтології ;_____________________________ 10

б) вправи на відтворення правильної побудови речень ;__________ 11

в) розрізнення загальновживаних і діалектних слів ;_____________ 12

г) вправи на усунення лексичних помилок .____________________ 13

6. Завдання вчителя – підвищення мовної культури учнів .________ 14

7. Сходинки до підвищення мовленнєвої культури учнів.__________ 15

8. Презентація дослідження. Традиції мовленнєвого етикету українців.___22

9. Висновки_____________________________________________________29

10.Література____________________________________________________31

11. Додатки____________________________________________________ 33

« Мова – це віконця , через які дитина бачить світ»(В.Сухомлинський)

Уже чотирнадцять років минуло з того часу , як Україна , виборовши незалежність , здобула змогу формувати демократичне суспільство . Однією з найголовніших умов цього процесу є виховання національно свідомих громадян – громадян , які усвідомлюють себе часткою нації, пишаються національними традиціями та плекають їх . Найперша ж умова існування нації – це мова .

Рідне слово є важливим засобом виховання людини . Відомий український педагог В.Сухомлинський писав : „ Мова – це віконця , через які дитина бачить світ”. Видатний учитель вважав , що мова є складовою духовної культури дитини та її культури мови зокрема : „Багата мова – багатий духовний світ , розвинуте почуття краси слова – висока моральна культура. Убогість слова – це убогість думки , а убогість думки веде до моральної , інтелектуальної , емоційної , естетичної товстошкірості”.

Якби дитина , навчаючись говорити змалку , розвиваючи своє мовлення в дитячому садку , оволодіваючи мовою в школі , постійно чула правильну , літературно-нормативну вимову , просто відпала б проблема неграмотності .

Безперечно , дбання про високу культуру мовлення в школі є професійним обов’язком передовсім учителя української мови та літератури , якого часто називають учителем-словесником . Саме він повинен дати зразок змістовного , точного , виразного та емоційного, бездоганно грамотного мовлення .

Але виховання культури мовлення – справа не лише вчителя-словесника . Його правильний наголос , точно вжите слово , чітка побудова фрази будуть безслідно зруйновані , якщо вчителі фізики , математики , біології або трудового навчання це ж слово наголосять неправильно чи невдало введуть до контексту . Тоді даремними будуть намагання мовника – він не має академічного часу для загострення уваги на всіх можливих помилках слововжитку, вимови .

Кожен учитель повинний володіти здоровим , неупередженим відчуттям мови (без архаїзаторства, примітивізму , пуризму) , постійно стежити за змінами , які відбуваються в нормах вимови , наголошування , слововживання у зв’язку з глибшим вивченням загальнонародної мови , тенденцією до взаємозбагачення національних мов , вирівнюванням діалектів .

Готуючись до будь-якого уроку в школі , треба не лише продумувати його зміст, порядок викладу , пояснення матеріалу , але – й це надзвичайно важливо – мовне оформлення : як , якими словами передати дітям потрібну навчальну інформацію .

Формуючи культуру мовлення учнів , педагог звертає їхню увагу на виразність , правильність , логічність мовлення , вміння користуватися мовностилістичними засобами , бачити красу живого народного слова та водночас уникати помилок , пов’язаних з негативним впливом просторічної , діалектної лексики , жаргонізмів, суржику . Учитель насамперед повинний дбати про чистоту мовлення .За визначенням Б. Головіна , чистим ми називаємо таке мовлення , в якому немає чужорідних літературній мові елементів і немає елементів мови , що відмітаються моральними нормами . Українське суспільство зацікавлене в здійсненні широкої системи освітніх і виховних заходів , метою яких є розвиток загальної та мовленнєвої культури людини . зокрема викорінення з мови людей мовних засобів , які руйнують її чистоту . На думку Б. Головіна, до таких мовних засобів відносимо територіальні та соціальні діалектизми , варваризми , вульгаризми , слова-паразити , а також канцеляризми ( при вживанні у нетипових для них стилях мови )

Чистота мовлення виявляється у трьох аспектах :



  1. В орфоепії - правильна літературно-нормативна вимова , відсутність інтерферентних явищ, так званого акценту ;

  2. У слововживанні – відсутність поза літературних елементів : діалектизмів, вульгаризмів , канцеляризмів макаронізмів , штампів , слів – паразитів ;

  3. В інтонаційному аспекті – відповідність інтонації змістові та експресії висловлення , відсутність брутальних , лайливих , лицемірних ноток .

У наш час найголовнішим недоліком мовлення учнів є використання жаргонізмів (зокрема молодіжного сленгу) . Явище має яскраво виражений психологічний аспект. „ Жаргон – суперечливе мовне явище . Він захоплює молодь своєю експресивністю , незвичайністю , несхожістю на унормоване мовлення . Багато спеціалістів розглядають жаргон як засіб самоутвердження молоді , своєрідну „ дитячу хворобу” , яка охоплює кожне покоління й поступово зникає”.

Висока культура мовлення немислима без дотримання так званого мовленнєвого етикету , що полягає в умінні уважно , з цікавістю слухати співрозмовника , нікого не перебиваючи , тактовно включатися в розмову , докладно та зрозуміло висловлюватися . Й у цьому найпершим взірцем є учитель. Саме він повинний своїм прикладом дати дітям уявлення про мовленнєвий етикет.

Рівень мовленнєвої культури можна набагато підвищити за умови безперервного навчання. Бо справжній учитель – це завжди учень . потрібно постійно збагачувати й оновлювати власні знання з предмета , вдосконалювати мовлення , підвищувати його культуру .

До вчителя здавна ставилися особливі вимоги , які сформулював ще , зокрема, український письменник і педагог О. Духнович :



  1. Той , хто бажає вчити , повинен мати справжнє покликання до цієї служби.

  2. Повинен мати добрі і правильні знання й відомості з того предмета , який хоче викладати іншим .

  3. Повинен мати чистий і непорочний норов і процвітати доброчесностями .

  4. Повинен бути вже від природи лагідним , поважним , з благородним характером.

  5. Повинен учнів своїх любити , їхню любов також до себе заслужити .

  6. Від природи треба йому володіти легким , зрозумілим способом викладати .

  7. Повинен мати потрібні засоби для навчання .

Можна додати , що учитель повинен досконало володіти мовою , щоб навчити своїх вихованців говорити точно , логічно , чисто , доречно , виразно , гарно (багатою , різноманітною мовою) ,образно й емоційно .

Мовлення вчителя повинно відзначатися такими ознаками :



  • виразність – змістова , інтонаційна , візуальна ;

  • правильність – орфоепічна , граматична , орфографічна , пунктуаційна ;

  • чистота - що не допускає штучності , фальшивого професіоналізму ;

  • лаконізм – при збереженні змістової вичерпності , різноманітності засобів для висвітлення теми .

Такий учитель виховає учнів , які усвідомлюватимуть , що людина , байдужа до власної мови ,- „ дикун”, і що культура людини – це і культура її мовлення , що культура спілкування – це не лише власне добре мовлення , а й уміння вислуховувати співбесідника , етика спілкування засобами мови , і що міміка , жести , інтонація мовлення – теж засоби комунікації , які часом володіють більшою силою впливу , ніж слово .

Лінгвометодичні й педагогічні основи формування умінь і навичок мовлення висвітлюються в працях Ф.І.Буслаєва, І.І.Срезневського, К.Д.Ушинського, І.Я.Франка, В.О.Сухомлинського. Зокрема, обгрунтування прийомів роботи над словом знаходимо в дослідженнях В.І.Водовозова, Н.А.Корф, Ф.Ф.Бунакова, Д.І. Тихомирова та інших. Виділяються, окрім іншого, такі аспекти дослідження в працях названих та інших учених: значення і зміст словникової роботи (П.О.Афанасьєв, К.Б.Бархін, О.М.Бандура, Т.М.Груба, С.П.Резодубов); розвиток мовлення  у дошкільний період (Є.Т.Тихеєва); завдання і зміст розвитку мовлення на уроках літературного читання в середніх класах (М.І.Рибникова, М.В.Колокольцев, П.І.Колосов); збагачення словника молодших школярів у системі уроків мови (М.Р.Львов, М.С.Рождественський, І.П.Гудзик, М.С.Вашуленко, Т.А.Ладиженська); шляхи збагачення словника усного мовлення на уроках читання (Є.О.Адамович, Г.І.Липкіна, М.І.Оморокова, Н.Ф.Скрипченко, Н.М.Светловська та ін.)

Психологічний аспект розвитку мовлення висвітлюється у працях П.Гальперіна, Л.Виготського, М.Жинкіна, О.Лурія, А.Маркової та ін. Психолінгвістичний компонент, який ґрунтується на уявленні про структуру мовленнєвої діяльності, різноманітні психофізіологічні механізми породження мовлення, розкривається в дослідженнях Б.Баєва, І.Зимньої, О.Леонтьєва, І.Синиці та ін.

Метою моєї роботи є дослідження проблемного навчального питання – підвищення культури мовлення школярів на уроках мови . Підібраний матеріал допоможе запобігти помилковому слововживанню , перебороти лексичну розбіжність у визначенні однакових понять , позбутися паралелізму в нашій мові. Також в даній роботі пропонується розглянути вправи та завдання на усунення мовленнєвих недоліків.

Завдання для дослідження:


  1. Актуалізувати знання про мовлення , норми української літературної мови .

  2. Визначити типові мовленнєві помилки , що порушують норми мовлення .

  3. Розвивати загальну та мовленнєву культуру учня .

  4. Розвивати почуття краси слова .

Основна мета реформування освіти бачиться в мобілізації інтелектуального потенціалу України , активного залучення інтелектуальної молоді до роботи щодо виведення країни з кризи – не тільки до інноваційної економіки , а й до самодостатнього людино центристського суспільства . тобто маємо досягти такого соціального стану суспільства , в якому найвищою цінністю є людина .
Програма власного мовного розвитку

Особистість молодої людини формується переважно на мові , на її лексико - понятійному арсеналі та її засобами й розкривається як освічена яскрава індивідуальність . великий український учений О.Потебня писав : „ Мовна індивідуальність виділяє людину як особистість , і чим яскравіша ця особистість , тим повніше вона відображає мовні якості суспільства”.

Мова є одночасно явищем індивідуальним і соціальним , обслуговує кожну окрему людину і все суспільство . Вона спрямована як у внутрішній світ людини , її психіку , так і зовнішній світ природи та людських взаємин . На грунті мови й конкретно – чуттєвого досвіду людина зростає як особистість . Той , хто прагне досягти успіху в житті , „ створити себе” , неодмінно має використати для цього можливості мови .

Кожна молода людина , плануючи своє суспільне життя , дбаючи про фахове зростання , кар’єру , повинна зробити для себе програму власного мовного розвитку .

Сучасні цивілізаційні процеси , перспективи й умови українського державотворення зумовлюють необхідність реформування освітньої системи на засадах демократизації й гуманізації . У зв’язку з цим зростає роль мовної освіти й мовного виховання.

Українська мова , як і кожна інша , потужністю своєї системи є складником світового мовного простору , частиною смислового багатства всього людства , Оволодіння повноцінною українською літературною мовою має стати етичним імперативом кожного громадянина Української держави , бо це шлях до загальнодержавної інтеграції й консолідації громадян як господарів Української держави .

Сучасна молода людина живе , прагне діяти й спілкуватися в кількох життєвих сферах одночасно .


  • у родинній , де часто спілкування йде „ зверху вниз” – повчально з боку дорослих . засвоюючи мовні стереотипи дорослих , хлопець чи дівчина намагаються з часом вирівняти спілкування , доводячи свою дорослість . Здебільшого це вдається , іноді створюється конфліктна ситуація . Тут важливо , щоб кращі мовні традиції родини й роду поступово осучаснювались ;

  • у психологічній , де мовець шукає сумісності з іншими індивідами й можливості реалізувати свою волю , емоції , інтелект ;

  • у соціальній , де мовець здобуває кар’єру і шукає гармонії соціальних відносин , визнання й авторитету , пошани , утверджує себе в соціумі ;

  • у навчальній і навчально-професійній , де мовець прагне реалізувати себе як громадянин на рівні виробничих , майнових , економічних відносин , професійної майстерності , а також досягти успіхів у кар’єрі .

У кожній сфері є свої правила і закони мовного спілкування , які має опановувати сучасна молода людина в міру інтелектуального й громадянського зростання .

Формування мовної культури , тобто усного та писемного мовлення , навичок і поведінки мовного спілкування відбувається поступово й неухильно , якщо молода людина свідомо ставиться до вдосконалення своєї мовної особистості й ставить за мету домогтися високої мовної культури . Мовна особистість до досконалості проходить кілька етапів , щоразу підіймаючись на вищий рівень мовної культури* .

Перший рівень – це рівень мовної правильності . Його здобувають мовною освітою , тобто вивчаючи правила користування мовою , її лексикою , граматичними формами , фонетичним ладом . Тут виробляються орфоепічні й орфографічні , пунктуаційні навички , уміння будувати речення , користуватися ними . Цього рівня мають досягати за час навчання в основній ланці середньої школи всі учні . Проте це далеко не так , тому проблема переноситься у вищу школу . Оскільки це базовий рівень , то практично на ньому все викладання і зосереджується .

Другий рівень – це рівень інтеріоризації , який має засвідчити вміння реалізовувати себе у висловленнях відповідно до власного внутрішнього стану , вміння творити себе засобами мови і виражати свою особистість . Цей рівень також має забезпечувати шкільна мовна освіта , але реально виходить так , що й у вищій школі над ним ще треба працювати .

Третій рівень мовної особистості вчені називають рівнем насиченості . Мовець уже володіє багатством і різнотемністю мовних засобів – вільно почувається у мовній стихії , має багатий лексикон , опанував жанри і стилі . Це ідеал , якого можна досягти на вершині мовної шкільної освіти , однак вдається це лише окремим учням .

Наступним вважають рівень адекватного вибору . Він характеризується вмінням говорити прицільно , на кожну мовну ситуацію відгукуватися точною мовною реакцією , це рівень мовної освіти вищої школи . Обираючи вищий навчальний заклад , студент переорієнтовується на такий вибір мовних засобів , який би був адекватний майбутньому фахові .

Найвищими рівнями формування мовної особистості й виявами мовної культури є рівень володіння фаховою метамовою ( терміносистемами , фразеологією , композиційно – жанровими формами текстотворення) та рівень мовного іміджу соціальних ролей ( політика , державця , керівника та ін .)
Основне завдання шкільного курсу української мови

Основне завдання шкільного курсу української мови полягає у формуванні культури мовлення учнів , тобто в забезпеченні вміння змістовно і грамотно ( на всіх виучуваних рівнях – фонетичному , лексичному , словотворчому , граматичному , правописному та стилістичному ) обмінюватися думками .

Державна національна програма „ Освіта” одним із пріоритетних напрямів перебудови школи вважає „ формування мовленнєвої культури в оволодінні рідною ( українською мовою)”.

Обов’язок учителя – словесника - навчити дітей вільно володіти мовою , що функціонує у двох формах – усній і писемній . Підвищення рівня культури усного і писемного мовлення є однією з найактуальніших проблем , що постають перед школою .

Сучасна лінгводидактика чітко розрізняє поняття „культури мови” і „культура мовлення”. Якщо йдеться про наукову дисципліну , завдання якої є вдосконалити літературну мову як засіб культури , про зіставлення різних жанрів і форм

*Пономарів.О.Культура слова. Мовностилістичні поради. – С.14-15.

висловлювань , про мовне життя суспільства і тенденції його розвитку , тобто про те , що у поширених дефініціях називають об’єктивно – історичним аспектом , - тоді є підстави вживати термін „ культура мови”.

Культура мови – показник її унормованості , що визначається загальноприйнятими нормами – орфоепічними , лексичними , словотворчими , граматичними , правописними та стилістичними .

Про культуру мовлення говорять , якщо нормативно-регулювальний аспект , пов'язаний зі встановленням правил користування мовними засобами , зорієнтований на носіїв мови , на суб’єктів об’єктивно існуючими нормами .

Культура мовлення , спираючись на здобутки мовної культури , передбачає , по-перше , безумовне додержання ( усно і на письмі ) норм літературної мови ,по-друге , мовленнєву майстерність того , хто говорить або пише .

Вивчення мовних засобів окремими людьми чи певними суспільними групами (з комунікативною метою ) , безсумнівно , стосується сфери мовлення . Такої думки додержує О.М. Бєляєв , вважаючи , що поняття „ культура мови” і „культура мовлення” співвідносяться між собою так само , як мова і мовлення , тобто як загальне і конкретне .

Українці завжди бережно ставилися до слова, дотримуючись певних норм і правил у спілкуванні. Але людське життя не завжди буває безхмарним, емоції не завжди можна вмістити в певні рамки, отоді люди і вдаються до «міцного слова».

У сучасному мовознавстві немає чіткого визначення різновидів ненормативної лексики. До ненормативної лексики відносяться наступні групи:


  • лайливі слова

  • грубі слова

  • вульгаризми

  • арго

  • жаргон

  • сленг

Український мовознавець Я.Радевич-Винницький у своєму дослідженні «Антиетикет у спілкуванні» зазначає, що нецензурна лексика – це менше зло, аніж фізична агресія. Але за словесну образу честі і гідності карали, а в багатьох суспільства карають і тепер не набагато легше, аніж за фізичне насильство.

В Україні мовленнєва доброчесність завжди підтримувалась громадськістю, церквою, суспільними інституціями. Це мало різні мотиви, зокрема українці вірили в магічну слова. Було великим гріхом сказати погане слово під час будівництва хати, бо це впливало в подальшому на спокій і добробут тих, хто житиме в цій хаті. Єдиним місцем, де можна було публічно співати сороміцькі пісні та розказувати масні жарти, було весілля.

Українці ніколи не вживали брудних слів та лайку для орнаменту чи сполучення слів. Автор першої граматики нової української мови А.Павловський зазначав, що якщо українці і вживають лайку то лише в стані роздратованості, а не без причини.

Ось слова – назви тварин, які використовуються під час лайки:

Баран – дурний, впертий

Бджола – роботяща

Ведмідь – великий, неповороткий

Вівця – дурна, наївна

Віл – роботящий

Дятел – дурний

Жаба – потворна

Заєць – боязкий

Кінь – великий, швидкий

Козел – погана людина

Корова – велика (про жінку)

Лисиця – хитра

Орел – сміливий

Оса – кусюча

Осел – впертий

Пінгвін – неповороткий

Порося – неохайне

Свиня(кабан0 – жирна, неохайна

Собака – лайливе слово

Сорока – багато говорить

Трутень – дармоїд

Вживання слів – назв тварин для позначення певних негативних рис чи особливостей людини називається в мовознавстві евфемізмами (заміна лайливих, грубих, непристойних, татуйованих слів і виразів). Так наші предки здавна намагалися знайти спосіб, щоб висловити людині все, що накипіло, і не образити її дуже при цьому.


Сленг старшокласників

Бабки, бабулєти, табло, капуста, лаванда, лаве, мані – гроші

Бадиль, відстій, лажа, фігня – щось погане

Базар – розмова

Бай-бай – форма прощання

Баклан, дебілятор, де білко, дерево, дуб, дурбелик,

дуринда, дятел, крендель – дурак

Балабон – балакуча людина

Балда, башка, бубон, диня, думала,глобус, череп, ріпа, чайник - голова

Балдіти – отримувати насолоду

Балдьож – насолод жування чимось

Бандура – великий предмет баня, йти в баню – небажання мати справу з кимось

Баньки, зеньки – очі

Барахло, шмотки – одяг

Баричний – поганий, неякісний

Барило – живіт

Баскет – баскетбол

Баста – кінець

Бомба – шпаргалка

Борзіти – нахабніти

Бот, ботан – дуже розумний

Вирубати – виводити з ладу

Галюники – галюцинації

Гібон – негарна людина

Грузити – морально і психічно тиснути

Движняк, движ – веселе проводження часу

Дубак – сильний холод

Дудлити – пити

Жлоб – жадібний

Жувальник – рот

Забашляти – заплатити

Заскандалити – кинути чимсь у когось

Заскок – примха

Засохни – замовкни

Зашуганий – отупілий

Зелень – долари

Ішачими – тяжко працювати

Каюк – кінець

Класуха – класний керівник

Комп – комп’ютер

Крутий – сильний, впливовий

Лопонутися – бути обманутим

Родаки, предки, пахани – батьки

Тачка – машина

Тєлік, ящик – телевізор

Тралік, лоховоз, рогатий – тролейбус

Шнобель, п’ятак – ніс

Шопінг – покупки

Шпала, швабра – висока людина

Шухеритися – бути на сторожі


Типові помилки , що порушують норми мовлення

Спостереження уроків української мови і літератури , бесіди з учнями , аналіз учнівських робіт дають змогу визначити типові мовленнєві помилки , що порушують норми мовлення .

Особливо ріже слух неправильний наголос , тим паче в словах , безпосередньо пов’язаних з предметом навчання , та у формулюванні завдань , як-от : вимова , розкрийте дужки , виразне читання , довести , відповісти , запитання , заголовок (твору) , заняття ( гуртка ), черговий , книжки , помилки , предмет , вимога , лапки, кілометр , сантиметр , новий , урочистий , український , простий , приятель, дочка та ін.

Щодо вживання літературного наголосу , то залежно від мовного матеріалу , який вивчається в тому чи тому класі , пропонуються додаткові вправи , що містять слова , безпосередньо пов’язані з навчанням мови .

- Поставити правильний наголос у поданих словах .


  • Вимова , черговий , книжки , помилка (одн.) , помилки (множ.) , читання , дошка , запитання , завдання , загадка , вірші , новий , український , простий , ім’я , дочка , нести , несемо , пишу , везла , мести , замітка , заголовок , колонка , адреса , монолог , діалог , випадок , дзвінкий , м’який

  • Заняття (гуртка) , предмет , вимога , довести , лапки , корисний , різновид , п’ятдесяти, шістдесяти , вісімдесятьма , одинадцять , сімдесяти , чотирнадцять , шістнадцять , ненавидіти , була , було , були , несла , несло , несли , вела , вело , вели , привезла , привезло , привезли , довести , донести , відповісти , принести .

  • Кілометр , виконаний , каталог , рукопис , живопис , феномен , ненависний , порядковий ( номер ) , старанний , завбільшки , заочі , напровесні , наспіх , насухо , неабиякий , неабияк , добридень , подруга , приятелька , новий .

Серед лексичних помилок і недоліків найпоширеніші ті , що стосуються :

  • тавтології – невиправданого повторення тих самих або однокореневих слів , яке є виявом слабкої вимогливості до вибору слова , мовленнєвої неуважності :” Зробити роботу” , „ потрібно краще працювати , щоб покращити наше життя” ( зам. потрібно краще працювати , щоб поліпшити наше життя) , „осінній день осені” (зам. осінній день ) , „святкове свято” (зам. свято) ;

  • багатослів’я , вживання зайвих слів ( плеоназм) : „ кожна хвилина часу”, „вперше знайомитися” , „ у лютому місяці”, „ вільна вакансія” , „ довга тривала подорож”. Особливим „ багатим” на зайві слова мовлення буває у повсякденному спілкуванні учнів : „ Хто мені скаже ?” , „ Які частини мови у нас є змінними ?” , „ Про що це нам свідчить ?” . Безумовно , не слід часто вживати , притім без потреби , слова „ну”, „значить” , „ також”, „ так сказати” , „га” , „ага”, „як це”, що на мають ніякого смислового навантаження ;

  • вживання слів у невластивому для контексту значенні : „відбиття (зам. зображення) життя”( у творі) , „грати значення” ( зам. роль ) ;

  • порушення лексичної сполучуваності слів : „ день відчинених ( зам. відкритих) дверей”, „ мова йдеться” ( зам. мова йде або просто – йдеться ) ;

  • вживання лексичних діалектизмів . Їх – залежно від особливостей місцевої говірки – може бути більше або менше , і за своїм характером , вони , звичайно , різні .

Діалектизми переважають насамперед у побутовій лексиці – назвах страв , одягу, взуття тощо . Наприклад : мешти ( туфлі) , гладунець ( глечик ) , курман (шнурок) , нафти ( гас).

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка