До програми курсу за вибором



Сторінка12/17
Дата конвертації21.02.2016
Розмір3.53 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

6. Слово дослідникам, що порівнювали тексти дилогії: скалічений радянською цензурою (Земляк Василь. Лебедина зграя: Романи, оповідання/ Вступ. слово О.О.Сизоненка. – К.: Україна, 2005) і поновлений (Земляк В.С. Лебедина зграя: Роман. – /Передм. М.Слабошпицького. – К.: Махаон-Україна, 2002).

Ми зі здивуванням помітили, що у виданні 2002 року роман «Лебедина зграя» має 13 розділів, видання ж 2005 року містить лише 11 розділів. Що ж не пропустила радянська цензура? Не менш цікаво, що додала…

1). Спочатку ми помітили незначні правки тексту. Інколи вони наче й не принципові, інколи, як на наш смак, навіть покращують текст, як-от: «Ото чоловіка не знайшлося до коней?» замість «Що у вас, чоловіків немає їздових?». Далі зникло речення про те, що Глинськ, що не вигадає, то все наперекір Теслі, якому, до речі, додано слова, що перекреслюють і натяк на його закоханість у Варю Шатрову: «Яка Варочка?! У мене дружина, двоє діток. … Не все красиве дозволено…». (Більшовик має бути навіть без тіні чогось непристойного.)

2). У виправленому цензурою тексті досить об’ємна цитата з Біблії про давній Вавілон чомусь подається щирою російською мовою… Так ніби Явтушок Голий у поїзді, що віз вавілонян до Сибіру, пройшов під керівництвом Парфени безкоштовний курс «правільних проізношеній» від Баронової-Козіно.

3). Власник кларнета не ховає його, брешучи, що продав у Глинськ, а «грає для Валахів... Майже щовечора. Як настала весна». Якась дивна рвана фраза… Здається, це самій Прісі соромно говорити цю неправду. (Як не згадати спогади О.Сизоненка про скарги В.Земляка, що герої не завжди слухалися його.)

4). Опис мандрівки в Зелені Млини сім’ї Явтушка, який у запалі вигукує пророцтво-прокляття: «Нічого, куркульню вивезли, врятували, а ви тут колись подохнете з голоду», у виправленому тексті перемішано з відчайдушною спробою врятуватися від голоду сім’ї Валахів.

5). Не дивує відсутність опису голоду у Вавілоні, історія з коровою, мандри коней на ярмарок, утім, відчуваючи значимість цих уривків, автор зумів їх використати в романі «Зелені млини». Правда, тепер до цих жахіть причетні німці…

6). Якщо у виправленому цензурою тексті Данько Соколюк постає дрібним капосником, що ховається у бур’янах, хоча й зумів начебто перевиховатися й прийняти смерть від німців, а не від брата, то в поновленому ми бачимо цікаву тираду малого хлопчика: «Я не міг повірити, щоб такий добрий чоловік, як Клим Синиця, покінчив життя самогубством. Чого тільки не вигадають голодні люди для свого спасіння. Вже й Клим Синиця застрелився через них, а далі почнуть стрілятися і всі інші, хто причетний до цієї великої біди, один тільки Пилип Македонський не застрелиться ніколи, бо він створений на світі для того, аби розстрілювати інших, скажімо, тих бунтарів, що до недавніх пір, переховувались у вітряках, кинутих на призволяще. Серед них, розповідали, був якийсь Назар». Пізніше цей Назар забере у багатодітної сім’ї хлібину – «невеликий буханець, підняв його на одній руці – так, мабуть, зважують золотий злиток в інші часи…». Так от Данько повертає цей хліб, вибачається, питає про Мальву, почувши про вцілілий кларнет, замріяно говорить:

«– Ну, ну, може, ще колись і послухаємо…

Дві сльозинки вибились у Данька на очах – чи то од вітру, чи від якоїсь згадки. Провів нас до рову, а вже там відстав, звернув у зарості». Благородство побачив безхитрісний хлопчик у Даньковій душі, а не дріб’язковість чи підлість.

7). У поновленому тексті ми дізнаємося більше про Савку Чибіса: «…майстер посміятися невлад. Однак службу свою Савка знає, добре знає, та ще й активіст до того. …Як людина безконечно чесна перед владою, він з усіх сил старався допомогти приїжджим буксирникам вилучити у вавілонян збіжжя. Хоч сам жив упроголодь, але собі ані фанточки не взяв з того добра. Маючи неабиякий хист нюхом відчути, де в кого приховане зерно, нікому не дозволив утаїти від держави жодної жменьки, тож чи не за цю заслугу та відданість і назвав його начальник районної міліції Пилип Македонський залізною мітлою. Щоправда, вітоді, як у Вавилоні почався голодомор і в Савки Чибіса від недоїдання опухли ноги, сміх у нього ставав панічний і жалюгідний…»

До речі, вилікувався Савка від звички дурнувато сміятися під час німецької окупації, почувши, що фашисти відстрілюють неповноцінних. Хоча одужання, мабуть, не стало остаточним: «Як би то я міг убити живого Явтушка? Мертвого ще сяк-так. Але живого? … Якби я міг когось убити – мене забрали б на фронт. А не взяли, бачите ж. – І зареготав знову.»

8). У поновленому тексті є зустріч із сім’єю Бездушних, історія якої – ще одна підказка до розуміння нашої історії… «Козаки мої хлопці здорові, їсти їм подавай та подавай, а тут налетіли оті буксирники – свої ж при чому, й замели все до зернинки… Рано понищили хазяїв, рано зібрали до гурту… От воно й скрутилось-змололось…» Ці люди діляться макухою, хоча й у самих запаси малі. Маленький Валах відчуває, що «…такі люди, як ці Бездушні, ніколи не зможуть стати бездушними до кінця, ніколи не зазнають такого падіння, на якому колись дісталося їм таке жорстоке наймення!»

7. Слово дослідникам, що спробували дати відповідь на питання: чому своєрідна голограма України називається Вавілон?

А) Різні письменники в силу тих чи інших причин називають Україну якось по-іншому. Ось декілька прикладів:

І. Франко та Леся УкраїнкаЇзраіль (на попередніх уроках ми вже мали нагоду це обговорити).

Юрій Клен та М.ЗеровІтака (гомерівська Ітака для обох поетів символізувала Україну, з якою кожному з них випадала вимушена розлука).

Є.МаланюкЕллада («Степова Еллада» у його поезії втілювала в собі риси довершеної краси та шляхетної гармонії на противагу іншому, полярному їй символу – «Чорної Еллади»).

Остап Вишня – «країна «Чукрен» була по той бік Атлантиди».

Не можемо втриматися й цитуємо:

«Країну «Чукрен» залила стихія разом із Атлантидою.

Один чухраїнський поет, грізної стихії перелякавшися, заліз на височенну вербу й чекав смерті. Коли вода вже заливала його притулок, він продекламував журно:

Ой, поля, ви, поля,

Мати рідна земля,

Скільки крові і сліз

По вас вітер розніс.

А в цей момент пропливав повз ту вербу атлантидянин і, захлинаючись уже, промовив:

– І все по-дурному!»

Здається, цей уривок може бути гарно припасований до обговорюваного нині твору. І це при тому, що між ними відстань більше сорока років!

В.Земляк – Вавілон (Письменник цікавився історією і міг знати про щось спільне для України та Вавілона. Наприклад, тронний зал Навуходоносора, правителя Вавілона, був синій із жовтими колонами. Про символи поговоримо пізніше).

Л.Костенко свій нещодавно опублікований твір «Записки українського самашедшого» характеризує так: «Це не жіночий роман. Це сюрреалістичний Вавілон сучасного світу».

Б) Що ми знаємо про Вавілон?

Перше, що приходить в голову, – це біблійна історія, якщо точніше, Біблія (Буття 11:1-9). Саме її цитує Явтух, повернувшись додому: «І зійшов Господь, щоб побачити місто та башту, що людські сини будували її. І промовив Господь: «Один це народ, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити». І вирішив Господь, що це будівництво – прояв гордині, тому покарав людей: змішав їхні мови. З тих пір люди перестали розуміти одне одного. «І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі».

Друге – легенда про вавілонського язичницького царя Валтасара (VІ в. до н.е.), який під час бенкету побачив сяючий надпис «пораховано, зважено, розділено», написаний невидимою рукою. Наступного дня царя було вбито, Вавілон захоплено персами. У християнстві ця історія є ілюстрацією того, що «нечестиві веселощі» неминуче призведуть до скорботи.

Згадка про цей сюжет теж знайшла собі місце в романі «Зелені млини», коли малий Валах чує від Леля Лельковича слова: «Мене, текел, перес».

Третє – вислови «вавілонський полон», «вавілонське стовпотворіння».

В) Чи не перекликається біблійна історія про Вавілон з відчайдушним Мазепиним: «самі себе звоювали», з Шевченковим припущенням щодо поділу українців на козаків і свинопасів, від якого залежить доля України?

Г) Це твір химерний, тому, образ класичного Вавілона із безліччю народів, що намагаються робити спільну справу, не маючи можливості почути одне одного, дарує нам алюзію на те, що нашу землю колись називали слов’янським котлом. Буцімто все, що потрапляло сюди, перемішувалося й переплавлялося на слов’ян. (Натяк на щось подібне бачимо в сім’ї Явтушка, де жінка придбала своїх синів, використовуючи одну таємницю. До речі, можливо, не випадково цю жінку звати Пріся. В.Пахаренко, пояснюючи символіку поеми «Великий льох», серед іншого пише: «…Пріся. Уже саме ім’я промовисте, адже Прісцила по-латині значить: давня, традиційна».) Але часи минули, все перевернулося з ніг на голову, раніше до нашого слов’янського котла люди прибували, а тепер їх розвозять по сибірах.

8. Слово групі, що з’ясовувала, які твори видатних художників світу могли б стати ілюстраціями до дилогії В.Земляка.

У романі «Зелені млини» нам зустрілися згадки про видатних художників, як-от: «…докір каменем упав на Варю, вона одвернулась, … розплакалась. Жодна фламандська жінка на картинах Рубенса не мала такої викіченої талії й таких гармонійно-божествених ліній». У іншому місці згадується картина Пітера Брейгеля Старшого «Вавілонська вежа».

Знайшовши репродукцію цього полотна, ми нарешті побачили, яким автор уявляв свій Вавілон.

Ми спробували уявити, які ще твори світової скарбниці могли б стати ілюстраціями до цієї дилогії. Ось, що у нас вийшло:

1. М. Грюневальд «Ізенгеймський алтар (ІІ) «Розп’яття».

Христос зображається як розтерзаний змучений чоловік. Біль і трагедія переповнюють кожен міліметр цієї картини. Але ми знаємо: Син Божий воскресне.

Так само ми віримо й у відродження України.

2. І. Босх «Несення хреста».

Увесь композиційний простір заполонили людські фігури, точніше, обличчя. Утім, назвати ці грубі негарні фізіономії стражників, катів і просто роззяв обличчями людей важко, оскільки вони виражають досить специфічну гаму почуттів і емоцій. Жорстокість фанатиків, байдужість худоби, тупість і зловтіха – на тлі цього людського звіринця особливо прекрасними здаються спокійні обличчя Христа та святої Вероніки.

Мабуть, саме так можна проілюструвати вислів «вавілонське стовпотворіння», що в переносному сенсі означає: натовп, що безладно метушиться, сум’яття, метушня, суцільний безлад. Хіба не це ми регулярно бачимо на сторінках, коли читаємо про життя села Вавілон?

3. Рубенс «Наслідки війни».

Головна фігура на цій картині – Марс з мечем, що несе людям горе війни. Його охопила жага битви, тому він не звертає жодної уваги на Венеру, яка намагається стримати його своїми пестощами та цілунками. Та хіба вона може пересилити його та Фурію, що тягне його на поле бою. Під ногами Марса – книга й декілька малюнків: війна безжалісно нищить і науку, і мистецтво. Жінка в чорній сукні – багатостраждальна Європа.

Вавілонські жінки на Йордань зуміли розігнати своїх чоловіків, що зійшлися вбивати один одного. На жаль, зусилля цих жінок було перекреслено.

4. П.Брейгель Старший «Сліпці».

«Сліпі вожді сліпих, а якщо сліпий веде сліпого, то обидва впадуть до ями». Євангеліє від Матфея, 16:14.

Це, на жаль, коментар чи не до всіх починань наших героїв.

5. І. Босх «Корабель дурнів».

Якби ж то можна було всіх дурнів, що «в Україну принесли великих слів велику силу та й більш нічого» (ба, навіть більше! Вони мимоволі привели в Україну смерть…), якби ж то можна було всіх цих розумних дурнів позбутися запропонованим Босхом способом… Хтось із цих людей, засліплених фанатичною ідеєю, зумів вирватися з натовпу, побачити, що наробив, як-от: Хвильовий чи Синиця, той сам виніс собі вирок. А хтось і до цього часу вважає, що має патент на захист прав народу, навіть не поцікавившись, що цьому народу треба, не почувши слів Л.Костенко «Не кляніться іменем народу, розперетричі ви йому впеклись».

6. П.Брейгель Старший «Тріумф Смерті».

Тут зображено гори трупів, що нагадують про часи Голодомору та репресій. Але закохані (може, це Мальва з поетом) не помічають жахіть. Вони не бояться смерті, хоча вода отруєна трупами, земля безплідна, а повітря заражене (немовля Явтушка задихнулося повітрям Вавілона). Крім усього іншого, тут зображено голодних худющих страшних коней (їх ми зустрічали й на сторінках дилогії).

7. Т.Яблонська «Хліб», «Життя продовжується».

Це правдивий образ України.

8. Образи химерної дилогії.

Тут доречно буде використати в роботі з учнями метод «Акваріум» чи метод «Мозковий штурм».

Робота значно пожвавиться, якщо учням подати додаткову інформацію.

1. Кармеліти, яких так часто згадують у романі «Лебедина зграя», – це члени католицького жебрущого чернецького ордену, заснованого в 2 пол. ХІІ ст. в Палестині італійським хрестоносцем Бертольдом. Перша громада перебувала на горі Кармель. Звідси й назва. Після провалу хрестових походів кармеліти переселились в Західну Європу (ХІІІ ст.). У ХVІ ст. орден знову було реформовано, після чого він розпався на дві гілки (кармеліти й босі кармеліти).

Пригадайте червоні ноги вічно босого Явтушка, що ховається за ворітьми, вітаючись із сусідами, щоб ті не бачили його драних штанів.

2. Завзятий Боніфацій, що переписав усе майно односельців, якого найчастіше й називають кармелітом, отримав своє ім’я недаремно.

По-перше, був такий собі Боніфацій VІІІ – римський папа, що мріяв про необмежену владу, заперечував доречність податків, які бралися з духовенства. До речі, саме він увів святкування ювілеїв, починаючи з 1300 року.

По-друге, є термін «бонітування», що називає оцінювання землі, худоби й т.д.

3. Фабіан, тобто Левко Хоробрий, теж має пояснення свого прізвиська.

«Фабіанське товариство» – це реформістська організація в Англії, заснована в 1884 році. «Фабіанське товариство» вважає соціалізм неминучим результатом економічного розвитку, але визнає лише еволюційний шлях розвитку, заперечуючи будь-які революції. Свою назву ця організація отримала від імені римського полководця Фабія Максима Кункатора (Повільного), що зробив своє прізвисько почесним, довівши первагу своєї повільної стратегії у боротьбі з Ганібалом. Суть його ідеї така: ухилятися від рішучих поєдинків, поступово виснажувати армію Ганібала, позбавляючи її харчів та фуражу. У наш час «Фабіанське товариство» – ідеологічний центр лейбористів.

Якщо ж повернутися до давнього римського роду патриціїв Фабіїв, то історія зберегла ще одне ім’я – Фабій Піктор. Це був історик, автор «Анналів» – римської історії від міфічних часів до201 р. до н. е.

4. Цап Фабіан.

У деякі моменти він ніхто інший, як офірний цап. Згадайте, саме його підозрюють у розголошені таємниць зборів чи в тому, що він стріляв у поета-комунара.

Крім того, цей цап нагадує нам про різдвяний вертеп, обряд «Водіння Кози». За сценарієм Козу, щоб та воскресла, мають убити стрільці. Чи не тому цап рветься на йорданський ешафот? Але в цьому світі все переплуталося, то й цап повернувся не тим боком, що й викликало сміх. І смерть його дістається іншому. Тож довелося Цапу ставати самогубцею. А як ще він міг втілити в життя давній міф?

Щось подібне сталося з поетом Володею Яворським, якого переслідують «денікінці». Коли він починає вірити у власну непереможність, йому являється справжня смерть. Хоча в підсумку це була смерть не його, а Клима Синиці. Може, саме тому Клим стріляється? (Доля така – отримати кулю…) Але, як і цап, він … воскресає… Що ще спільного між цими двома? Обоє поводирі. А чому ви дивуєтесь, забули, що перед нами химерна проза?

5. Ці майже вертепні історії переносять нас у ХV ст., коли в багатьох європейських країнах (за винятком Італії) розвивається алегоричний мотив танцю, який веде Смерть. Такий собі «данс макабре» (танець смерті). Звідси слово «макабричний» – жахливий.

Суть і мораль цих творів очевидні: перед смертю всі рівні, адже танцює вона з представниками всіх прошарків суспільства. Іншими словами, «все пожере, як солому пожар» (Сковорода). Згадайте, гравюру Тараса Шевченка «Солдат і Смерть». Вавілоном Смерть теж витанцьовує. Вона – наскрізний символічий образ дилогії.

Найпоширенішим мотивом є жінка із дзеркалом в компанії зі смертю. Часто це алегорія швидкоплинності часу. («Все йде, все минає і краю немає…»)

Посткупово обійми молодої дівчини і Смерті починають зображати без жорстокості і завжди з чуттєвістю. У німецькій мові цьому є пояснення: Der Tot – «смерть» – чоловічий рід.

6. А тепер згадайте Мальву та її чоловіків. Поруч із цією жінкою завжди Der Tot. Згадаймо: «онімечений» Андріян хворіє на сухоти; Данько – конокрад, якого ось-ось зашмагають за його пристрасть; поет-комунар офірує своє життя ідеї; Журба контролює боротьбу зі шкідниками на полях (з комахами тобто, хоча в ті часи шкідниками вважали не лише їх), перевіряючи, скільки яду налила Мальва; Лель Лелькович саджає її на велосипед і «знайомить» із колгоспним бугаєм; Валігуров увесь час посилає її на смерть: як не хутори розганять, то підпілля в рідному селі очолювать.

7 .Пилип Македонський.

Александр Македонський завоював півсвіту. А Пилип (це ім’я означає «властолюбний»)… пригадуєте Філліпа Філліповича Преображенського із «Собачого серця» Михайла Булгакова. В образі цього лікаря вбачають алюзію на Леніна – властолюбного в квадраті з манією «преобразить мир».

8 .Брати Соколюки.

Хто з них кращий? Бунтар Данько чи Бозя Лук’ян? Найдивовижніше те, що обидва брати хочуть добра людям. Здається, що й уявлення про добро в них однакове: для початку люди повинні мати хліб. Але(!) кожен з них бачить свій шлях до мети, й тут уже вони не помиряться. Згадуються два брати з поеми «Великий льох» Тараса Шевченка. Пам’ятаєте задум трьох ворон? До речі, натяком на цю алюзію є те, що брати проводять розкопки, шукаючи скарб, захований батьком. Побачивши замість золота давню зброю – мотлох, на їхню думку, порівняно з грошиками, лають вони свого батечка, не зважаючи на згадки про давній звичай, коли хлопчику в люльку батько клав шаблю – символ того, що з нею син здобуде усе необхідне. Між іншим, Даньку снилися потім козацькі бої, а Лук’яну, що вишиває червоними нитками, – ні.



9. Слово вчителя.

Дилогія В.Земляка дарує нам стільки яскравих загадкових образів! Розглянути їх усі на уроці просто нереально.

Античність, язичництво, християнство, відступ від соцреалізму, підступи до постмодерну – усе переплелося в цій дилогії. Що ж усе це об’єднує?

Колись, пояснюючи суть постмодерних творів (знайомство з ними у вас ще попереду), В.Потапов писав: «Такий вінегрет образів-фактів, спостережень, думок, а з другого боку – відчуття такої цільності і єдності розповіді, що мимоволі замислишся, а чим, власне, все це тримається, скріплюється? Перш за все – і це найочевидніше – особистістю автора». Мабуть, ці слова можуть стосуватися й дилогії В.Земляка.

Отже, об’єднує все досліджене нами химородство в дилогію, може, автор; може, мотив, на жаль, актуальний для нашої землі століттями: ми не вміємо прощати одне одному (незабутній Довженко!), ніяк не можемо осягнути просту істину: Батьківщині потрібні не якісь там новомодні ідеї – «великих слів велика сила», а вічні цінності: мир, справедливість, злагода; а може, вавілонське прокляття: усі герої не довіряють одне одному, ладні вбити найближчу людину після першого ж сумніву, бо вони … раби – раби звичок, раби своїх хазяїнів, раби мрій, раби багатства, раби влади, раби ідеї; а може, надія – лебеді, що підказують нам шлях до звільнення!

10. Учням пропонується пояснити епіграфи уроку.

11. Домашня робота: написати твір «Яке послання нащадкам передав Василь Земляк у своїй дилогії-притчі?».

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Гром’як Р. Літературний словник–довідник. – К.: ВЦ «Академія», 1997.

2. Велика радянська енциклопедія.

3. Земляк В.С. Лебедина зграя: Роман. – / Передм. М.Слабошпицького. – К.: Махаон-Україна, 2002.

4. Земляк Василь. Лебедина зграя: Романи, оповідання / Вступ. слово О.О.Сизоненка. – К.:

Махаон-Україна, 2005.

5. Коваль А.П. Спочатку було слово: Крилаті вислови біблійного походження в українській

мові. – К.: Либідь, 2001.

6. Стус В. Листи до сина. – Івано-Франківськ: Лілея – НВ, 2001.
Міжпредметні зв’язки:

Українська література – світова культура.

  1. Біблійні легенди.

  2. Антична міфологія.

Українська література – історія.

  1. Історія Давнього Риму.

  2. Історія Давнього Вавілону.

  3. Чернецький орден кармелітів.

  4. «Фабіанське товариство».

  5. Радянський Союз: 1930-ті рр.

  6. Друга світова війна.

Українська література – російська література.

  1. М.Булгаков. «Собаче серце».

  2. А.Платонов. «Котлован».

Українська література – живопис.

1. І. Босх. «Несення хреста», «Корабель дурнів».

2. П. Брейгель Старший. «Вавілонська вежа», «Сліпці», «Тріумф Смерті».

3. М. Грюневальд. «Ізенгеймський алтар (ІІ) «Розп’яття».

4. Рубенс. «Наслідки війни».

5. Т. Шевченко. «Солдат і Смерть».

6. Т.Яблонська. «Хліб», «Життя продовжується».

Саміченко Л., учитель української мови

і літератури ЗОШ №2 м. Сміли Черкаської

області, старший учитель
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка