До програми курсу за вибором



Сторінка13/17
Дата конвертації21.02.2016
Розмір3.53 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

У ВІЧНОМУ ЗМАГАННІ ЗА ІСТИНУ

РОМАН-ТРИПТИХ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА «ТРИ ЛИСТКИ ЗА ВІКНОМ»
Три листки за вікном палали,

наче жовті свічки,

хоч сутінок погустішав;

три дерева побачив я там,

далі, куди здирався продивитися,

три дерева на кінці дороги в

кожного, адже життя постійно

пульсує в трійній іпостасі…

Валерій Шевчук
Мета: допомогти учням усвідомити зміст твору, розглянути мислення і світорозуміння, соціальну позицію, риси психології і суспільної поведінки людини трьох епох: XVII, XVIII i XIX століть в Україні в романі В. Шевчука «Три листки за вікном»; розвивати навички аналізу епічних форм, працювати в групах, індивідуально; виховувати прагнення самовдосконалення, повагу до людських цінностей, таких як добро, розум, істина життя.

Обладнання: портрет письменника, виставка творів, опорні схеми, роздатковий матеріал (тест, картки)

Теорія літератури: роман, роман-триптих, історичний роман, автобіографічний роман, пригодницький роман.

Тип уроку: урок-пошук

Хід уроку:

І. Актуалізація опорних знань.

Бесіда. (Основні віхи життя і діяльності В. Шевчука).

Теорія літератури. Роман. Роман-триптих. Види романів, з якими ви зустрічалися.

До якого виду відноситься роман «Три листки за вікном»?

Скласти інформаційне гроно «Стилістична палітра В. Шевчука» (робота в малій групі).

Валерій Шевчук → реалізм → етнографічний романтизм → сюрреалізм → експресіонізм → символізм.

1. «Мозкова атака». Відгадати назву енциклопедичного довідника найвідоміших людей, куди введено ім’я Валерія Шевчука (використовувати номери букв українського алфавіту).

26

23

19

8

26

23

19

2. Робота в групах.

Довести, що роман Валерія Шевчука «Три листки за вікном» – роман-триптих.

З’ясувати значення числа три в романі.

Як ви розумієте епіграф до «Листка першого…» Г. Сковороди?

Світ не ситий, коли не задовольняє.

Вічність несита, коли не завдає жалю…

А я, як був, так і тепер – подорожній!..

Повідомлення учня. «Листок перший. Ілля Турчиновський».

Перша частина триптиха – повість «Ілля Турчиновський» – це історія шукача істини тієї далекої пори, де символи ставали ключами до відкриття суті людського буття. У твір «украплено» притчу «Мудрості предвічної» про Розум, Волю, Гординю, Неспокій, Заздрість, Отару, Повстримність. Моральні й понятійні категорії, абстракції – час, простір, ідея – здобували тоді конкретне значення, матеріалізувались у свідомості тогочасної людини, сприймалися на дотик як предмети, тварини, рослини, квіти. Тому для середньовічної людини існувала й нечиста сила – всілякі чорти, відьми, русалки, перелесники, вовкулаки, хоч не всі люди були наділені здатністю їх бачити.

В основу сюжету першої частини «Ілля Турчиновський» Валерій Шевчук поклав мотив мандрів. Щоб пізнати себе і світ, необхідно було вийти за межі обмеженого, закутого в догматичні постулати світогляду, вирватись у світ реальний, де добро і зло, правда і кривда, віра і гріховність. Ілля Турчиновський, прив’язавши до плеча книги та взявши торбину з харчами, пішов у невідомий світ, мандрує не тільки у просторі, а і в часі.

Неодноразово автор у своїх помислах звертається до читальника. Здебільшого його судження є філософськими:

«Кожен у цьому світі шукає себе»;

«Знайти себе – це прожити життя»;

«Істина є справжня і видима»;

«Вибач ближньому і не помножуй зла, адже помножене зло породжує нове, і так без кінця»;

«Без покірності людина перетворилася б на звіра, а це те, що може ввергти світ у загибель»;

«Не маю до вас зла, ідіть собі з миром – розсудить нас Бог»;

«Без страху людина стала б удвічі більшим хижаком, ніж є. Страх унатурює звичаї й мораль».

Виразне читання притчі про Розум (с. 39-40).

Бесіда.

- На кого був схожий Розум? (На голуба).

- Коли йому доводилось нудьгувати? (На довгих диспутах).

- Хто в нього питав порад, але не слухав їх? (Схимники, гетьмани).

- З якою метою кожен хотів узяти собі Розум? (В прислужники).

- Чого він міг скільки завгодно пити? (Сонця).

    • Що турбувало птаха? (Не знайшов оселі й притулку).

    • Як Розум дивився на світ? (З любов’ю).

    • Скільки років Пустельник просидів у печері (30 років).

    • Що любив Розум? (Волю, глузд).

    • Хто із персонажів притчі тинявся по цілому світі? (Заброда).

    • Чому Будівничий не здобув утіхи в житті? (Бо шукав плати за працю, а не себе в роботі).

    • Кому доступний Розум? (Хто вміє знаходити в роботі себе).

    • Чи досяг вершини філософ, котрий хотів спіймати незміренне? (Він шукав не Розум, а незміренне).

    • Куди вирішили заманити персонажі притчі Розум? (У сітку).

    • Який висновок з цього можна зробити? (Не кидай сітку на когось, бо потрапиш у неї сам).

Повідомлення учня. «Листок другий. Петро Утеклий». Повість за судовими актами XVIII століття.

Підпалю небо – і кинемо душі

в повітря,

В степах розгнуздаєм сліпого коня…

Яків Савченко

У другій частині твору діє внук Іллі Турчиновського Петро. Це образ освіченої людини середини XVIII століття. Натурфілософа спрагло кличе «земне сонце серед неба», кличе вільне, бурхливе, творче життя.

Отець Семен у творі духовно бунтівний борець за істину, противник чернечої аскези й теологічних догм, нелегко виборює істину для себе, осмислення сенсу життя на землі. Він хоче покинути темну й задушливу обитель, де процвітають лицемірство, релігійний фанатизм, жорстокість, облудливість і злочинна підступність. Колишній затворник Печерського монастиря Семен прибрав собі ім’я Стефана й посів у селі Рудівці скромну посаду дячка.

У розмовах дячка Стефана і канцеляриста Петра Турчиновського фігурують імена відомих філософів, істориків, поетів, мислителів – Георгія Кониського, Митрофана Довгалевського, Самійла Величка, Стефана Яворського.

У цьому творі є декілька притч про Петра Утеклого. Але коли дочитуєш їх до кінця, то переконуєшся, що притча то одна, по суті, але в різних життєвих ситуаціях, бувальщинах.

Ввлерій Шевчук вивчив досконало середньовічні судові акти, вибрав звідти кілька незвичайних історії і художньо опрацював їх.

Семен – затворник мав мрію: «Взяти палицю в руки і піти трохи побачити неба», а його намір жити «на цій землі так, щоб нікому не принести лиха». Дячок Савич вибудовує свою теорію про поєднання в одній людині добра і зла, що люди – це тільки часточки однієї двоєдушної Голови, яка з’єднує усіх добрим і злим, проклятим і боговірним. Звідси думки про подібність людей. Просвітник Петро Турчиновський вважає людину неповторною, раз навіки даною. Савич говорить про людей-двійників, про присутність світлого і темного, істинного і схоластичного. Він переконаний, що все повторюється в історії людства, народжується той, що несе добро, істину, світло, а темний – приносить світлому смерть. Савич вірить у легенду про появу месії, хоче допомогти, бо вірить, що й Христос загинув тому, що вчасно не викрили Іуду.

Петро Турчиновський зрозумів драму Стефана Савича, його схоластичні, догматичні погляди. Смерть Петра – Петра Утеклого на рудівських полях при сприянні Савича є злочинною по відношенню до темного люду, який вірив у прихід месії і на порятунок його приніс у жертву людське життя. Мертвою людиною здається Петру Турчиновському дячок Савич. І Петро стає одним із Петрів утеклих – Петром п’ятим, тікаючи із Рудівки. Він вирушає назустріч життю, повний завзяття, сміливо стає на бій із мракобіссям, дикістю, релігійною засліпленістю. Петро Турчиновський хоче розпізнати істину, творити добро.

Завдяки творчій уяві В. Шевчука, пішли у світ Петро Запаренко, Петро Легенький, Петро Гайдученко, Петро Знайда, а в Рудівці – Петро Турчиновський. Останній відчуває духовну спорідненість із цими людьми, яких ніколи не бачив, переконаний, що зовні вони подібні, викинуті долею із різних гнізд у чужий світ, який проковтне їх.

Письменник утверджує гуманістичну ідею добротворення, краси, любові, віри в людину, в її неповторність. Але світ жорстокий і не справедливий, судочинство твориться багатіями при обмовах, хабарництві, підкуплених свідках, з фізичними знущаннями.

Лише шинкарка В’юцка Безкровна символізує в творі здорові життєствердні начала, а Петро Турчиновський – людина, що переступила поріг у добу Просвітницва, прихиляється до природи, до справжнього, живого, красивого і здорового.

Міні-тест

1) У ІІ частині твору діє Іллі Турчиновського…

а) син

б) внук

в) правнук

2) За світосприйняттям він…

а) філософ

б) натурреаліст

в) натурфілософ

3) Отець Семен борець…

а) за істину

б) підтримує зло

в) спостерігає життя

4) Чернечий аскетизм він…

а) підтримує

б) не розуміє

в) противник його

5) Затворник Печерського монастиря взяв собі ім’я…

а) Івана

б) Петра

в) Стефана

6) Він мав мрію…

а) пізнати світ, не приносити нікому лиха

б) приносити лихо людям

в) жити в селі

Індивідуальне завдання

Підібрати означення до виразів

    • Письменник у творі утверджує ідею… (гуманізму, добротворення, краси, любові, віру в людину, її неповторність).

    • Світ у ІІ частині роману… (жорстокий, несправедливий).

    • Судочинство… (хабарницьке, підкуплене)

    • Петро Турчиновський прихиляється до… (справжнього, здорового і красивого).

Висновок. Отже, письменник утверджує ідею гуманізму, доброти, краси, любові, віри в людину і її неповторність.

Повідомлення учня. «Листок третій. Ліс людей, або «Чорна книга» Киріяка Автомоновича Сатановського»

А я нині від лиця свого спішно утікаю…

К.Транквіліон-Ставровецький

У ІІІ частині триптиха Валерія Шевчука діє праправнук Петра Турчиновського, випускник філософського факультету Киріяк Автомонович Сатановський. Учитель гімназії в Житомирі, Сатановський веде реєстр різноманітних подій і людських доль, пізнає світ, життя, людську природу. Він хоче триматися осторонь від подій, але не може бути людиною-пристосуванцем, він – криве дзеркало самодержавно-бюрократичної Росії часів Миколи 1, де відбивається потворність тогочасного суспільства.

Свою «Чорну книгу» Киріяк Сатановський розпочинає вести з переконання, що людина від природи лиха, заздрісна, ница, нагадує малих хробаків, які вовтузяться під ногами у сліпому змаганні й боротьбі. Він над ними – суддя, а, можливо, й вершитель їхніх доль, він – гімназійний учитель – ревний служака і вірнопідданий престолу чиновник. Описано майже ірреальні ситуації: тотальне хабарництво генерал-губернатора, поголовне грабіжництво багатих людей інвалідною командою на чолі з її начальником Іщинським, з графом Потоцьким… Долі у творі реальні, фантастичні і умовні.

Киріяк Сатановський – звироднілий тип, для якого підлабузництво, смиренна покірність, угодництво заступають усе святе, рідне, людяне. Він пишався тим, що змінив у прізвищі «о» на «а», хоч він за походженням українець і прізвище його пішло від українського «сотати», тобто «мотать». Ось наявний приклад ще одного Мини Мазайла (за твором М.Куліша «Мина Мазайло»). Іронічно він згадує і свого діда, який був прототипом для образу Тетерваковського у «Наталці Полтавці» І.Котляревського.

Для автора «Лісу людей» важливо було дослідити в романі-триптиху дилему добра і зла в іншому соціально-політичному й морально-психологічному вираженні. На думку М.Жулинського, Валерій Шевчук виходив із узагальнення Г.Сковороди: «Ніхто не може вбити в собі зло, коли не втямить спершу, що таке те зло, а що добро. А не взнавши сього у себе, як можна взнати і вигнати його в інших» (Г.Сковорода. «Сад пісень». К., Веселка, 1980, с. 172).

Якщо попередні герої роману-триптиха у пізнанні добра і зла брали добро і ним керувалися в своїй поведінці і осмисленні людських учинків, то Киріяк Сатановський за основу осягнення людини і світу бере зло, не пізнає зло в собі, а відшукує його в інших; переконаний, що людина підла, лихочинна, дворучна. Він особисто не чинить зла, а спостерігає його («щоб остерегтися від зла, треба те зло пізнати в іншому»). Він хоче вийти з «лісу людей», судити, а не бути судимим. Проте, як відомо, жити у світі й бути вільним від нього не можна. І у Сатановського визріває щось людське, сентиментальне, батьківське почуття до нещасного, загнаного в скруту гімназиста Барановського. Але за зло йому віддається злом, а отрута в руках Барановського – це пляшечка з чорнилом, за допомогою якого Сатановський обписує світ. Зло безплідне й мертве, бо тільки в любові народжується людина. Горе самотнім, одірваним у «Лісі людей», саме в такі дерева влучає блискавка. Отже, тільки при об’єднанні всіх принижених та скривджених є шлях до нової спільності людей, з’єднаних добром.

Випробування добром Сатановський не витримує, бо не розуміє, що його в житті треба важко виборювати. Покінчила самогубством Софія Фридерикс, гине учень Барановський, і Сатановський не має жодного морального оправдання бути серед людей, хоч соціально-політичні обставини сприяли тому, щоб плодилися й отрутно буяли «дрібні біси».

Валерій Шевчук свідомо обмежив психологічне зображення постаті одного з прижовклих листків з «лісу людей», а не сягнув у крону життя, тобто в прогресивні сфери тогочасного суспільства.

Висновок. Отже, роман-триптих «Три листки за вікном» – оригінальна книга, в якій духовний зміст кількох епох відтворено через психологію та світосприйняття звичайної людини, яка жадібно тяглася до пізнання світу в усій його драматичній складності та красі (Шевчук Валерій. Передмова до читача. Стежка в траві. Х., Фоліо, 1994, с. 82).

Вправа «Незакінчене речення»

- У третій частині роману діє Петра Турчиновського… (праправнук);

- Киріяк Автомонович Сатановський працював… (учителем гімназії в Житомирі);

- Він веде реєстр… (подій і доль людей);

- Хоче триматися одсторонь від… (суспільних подій);

- Він «криве дзеркало» епохи… (Миколи 1);

- «Чорну книгу» починає з переконання, що людина… (лиха, заздрісна від природи);

- Долі людей у творі… (реальні, фантастичні і умовні);

- Він пишався тим, що… (змінив у прізвищі «о» на «а»);

- Цей персонаж нагадує… (Мину Мазайла);

- Киріяк Сатановський в пізнанні добра і зла за основу бере… (зло);

- Жити у світі і бути вільним від нього… (не можна);

- Зло – безплідне й мертве, тільки в любові народжується… (людина).

Висновок. Жити у світі і бути вільним від нього не можна, тільки в любові народжується людина і живе для любові.

V. Закріплення вивченого.

Робота в групах.

Створення психологічного портрета:

а) людини ХVII ст.;

б) судочинства середини XVIII ст.;

в) провінційної гімназії середини ХІХ ст.

Висновок. Отже, в романі-триптиху «Три листки за вікном» талановито зображено духовний зміст кількох епох через психологію та світосприйняття звичайної людини, котра жадібно тяглася до пізнання світу в усій його драматичній складності та красі.

VI. Підсумок уроку.

Інтерактивна гра «Мікрофон».

Як ти розумієш вислів В.Шевчука: «Все ми можемо втрачати, але не добре серце. Все ми можемо руйнувати, але не любов. Все ми можемо змінити, але не милосердя до ближнього та світу»? (Шевчук Валерій. Передмова до читача. Стежка в траві. Х., Фоліо, 1994, с. 82).

VII. Домашнє завдання (по групах).

Скласти план-характеристику:

а) Іллі Турчиновського;

б) Дячка Стефана;

в) Киріяка Автомоновича Сатановського.
Лисенко Т.М., учитель української мови

та літератури Корсунь-Шевченківського ліцею
СТЕПАН ПУШИК. РОМАНИ «СТРАЖ-ГОРА» ТА «ГАЛИЦЬКА БРАМА»
Мета: Забезпечення системних знань учнів, самостійності у виборі засобів, форм та методів навчально-пізнавальної діяльності, формування світогляду учнів та розширення діапазону знань з теми «Сучасний літературний процес»; виховання інтересу до неординарних постатей в українському письменстві.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Вид уроку: оглядова конференція.

Обладнання: мультимедійні засоби (комп’ютер).

ТЕХНОЛОГІЯ ПРОВЕДЕННЯ УРОКУ

Перший етап (підготовчий)

1. Визначається тема конференції.

2. Ставиться мета та завдання.

3. Розробляється перелік питань.

4. Оголошується конкурс на кращу доповідь і девіз конкурсу.

5. Розподіляються обов’язки між учнями.

6. Готуються виставочні матеріали, література, наочність.

Другий етап (підготовка конференції)

1. Уточнюється план конференції.

2. Визначаються її учасники (учні одного класу чи паралельного).

3. Складається список рекомендованої літератури.

4. Оголошуються доповідачі та співдоповідачі.

5. Готується інформаційний стенд.

Робота вчителя на цьому етапі.

1. Надає допомогу учням, іншим учасникам конференції.

2. Переглядає зміст доповідей, аналізує їх, порівнює, співставляє, прогнозує можливі зіткнення різних точок зору.

Третій етап (власне конференція)

1. Оголошення теми і мети.

2. Оголошення теми доповідей, співдоповідей, виступів.

2.1. Теми доповідей:

ПЛАН КОНФЕРЕНЦІЇ

– «Отут я жив сто тисяч літ» (біографія письменника). Додаток №1.

– «Ватра Степана Пушика» (творчість письменника, загальний огляд). Додаток №2.

– «Про інше потроху…» (Степан Пушик про себе). Додаток № 3.

– «Романістика Степана Пушика». (Загальна характеристика). Додаток № 4.

– «З народних уст – книга «Страж-гора». Додаток № 5.

– «Галицька брама» – роман про історичну пам'ять українського народу». Додаток № 6.

2.2. Теми співдоповідей:

– «Тіло викупаєш у воді, мозок у мудрості, а душу у співанках та музиці…»

(Фольклорна творчість письменника). Додаток № 7.

– «Бринить душа людини, ніжна і сильна, чиста і красива, безмежна і бездонна, заглянути в яку не кожному вдається». (Образ Марії Марчак з роману «Страж- гора»).

Додаток № 8.

– «Галич – Галичина, Закарпаття, Буковина, Волинь – Землі Київської Русі – ворота Києва» (Образи князів з роману «Галицька брама»). Додаток № 9.

2.3. Теми виступів:

– «Художній світ Степана Пушика». Додаток № 10.



Четвертий етап (підсумки конференції)

– Колективні думки.

– Виступи опонентів.
Додаток № 1

СТЕПАН ПУШИК

(нар. 1944)

Степан Григорович Пушин народився 26 січня 1944 року в с. Вікторові Галицького району Івано-Франківської області в селянській родині. Хліборобська сім'я рано втратила батька-годувальника. Малому Степанкові було всього 13 років, коли разом із молодшими сестрами й братом він залишився напівсиротою. Вже тоді глибоко запали в душу хлопчини материнські тужливі пісні, які старанно запам'ятовував і записував. Середню освіту здобув у Вікторовській, Комарівській та Косівській середніх школах, спеціальну – в Тлумацькому сільськогосподарському технікумі та Літературному інституті в Москві.

Трудову й творчу діяльність почав з п'ятнадцяти років. Працював рахівником і плановиком – економістом в колгоспах Косівського та Верховинського районів Івано-Франківської області. Служив у армії, потім працював кореспондентом в обласній газеті, був головою клубу творчої інтелігенції, керівником літстудії, асистентом, старшим викладачем, доцентом Київського та Прикарпатського університетів. Нині є професором кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.

Степан Пушик обирався народним депутатом України (1990-1994 рр.). У Верховній Раді був членом Комісії культури й духовного відродження, а також – головою підкомісії парламенту.

Степан Пушик – член Національної спілки письменників України, українського ПЕН-клубу, Ради Спілки письменників, Президії Фонду культури, Міжнародної асоціації україністів, НТШ, Головної Ради Всеукраїнського Товариства пам'яток історії та культури. Був головою оргкомітету по створенню обласного Товариства української мови імені Т.Г.Шевченка, яке очолював. Член редколегії часописів «Дзвін», «Березіль», лауреат Державної премії імені Т.Г.Шевченка в галузі літератури, а також премій імені Павла Чубинського, Памви Беринди, Василя Стефаника, Олександра Копиленка, Мирослава Ірчана, міста Галича, міжнародної премії фонду імені Воляників-Швабінських при фундації Українського вільного університету в Нью-Йорку, премій журналів «Україна», «Жінка», «Березіль», багатьох літературних конкурсів.

Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, медалями, занесений до «Золотої Книги України – 2000». За вагомий внесок у розвиток української науки та культури нагороджений Дипломом Міжнародного відкритого Рейтингу «Золота фортуна».

Степан Пушик є автором поетичних збірок «Молоді громи», «Золотий Тік», «Писаний камінь», «Задума гір», «Голивиця», «Луни», «Галич», «Заплаканий промінь», книжки вибраних віршів, поем і пісень «Храмолом». Для дітей випустив збірки «Маленьке шпаченя», «Золотий човник».

Десятки ліричних творів Степана Пушика стали піснями, їх поклали на музику композитори А. Кос-Анатольськнй, В. Івасюк, О. Білаш, А. Пашкевич, Б. Шиптур, Б. Юрків, Б. Буєвський та інші. Окремим виданням вийшла збірка пісень, буклети «Співають гори», «Любисток», «Над горою місяць повен», «Козак гуляє», аудіо- і грамзаписи.

Степан Пушик також є автором романів, повістей, оповідань, нарисів, есе, літературознавчих розвідок, розвідок з міфології, фольклористики, історії, краєзнавства. Окремими книжками побачили світ «Страж-гора», «Галицька брама», «Ключ-зілля», «Перо Золотого Птаха», «Дараби пливуть у легенду», «Землі нев'януча краса. Івано-Франківщина». Цей перелік буде не повний, якщо не додати збірок зібраних і упорядкованих казок, легенд, переказів, приповідок, тостів, а саме: «Казки Підгір'я», «Золота вежа», «Срібні воли», «Українські тости» та багатьох книжок, виданих у співавторстві.

Цінним здобутком митця як перекладача є його переклад, реконструкція та розшифрування багатьох «темних місць» «Слова о полку Ігоревім». Твори Степана Пушика перекладені російською, китайською, румунською, молдавською, білоруською, литовською, киргизькою, башкирською, словацькою, непальською та іншими мовами.
Додаток № 2

ВАТРА СТЕПАНА ПУШИКА

Степан Пушик – один із представників сучасного красного письменства. Його можна вважати дещо спізненим «шіст­десятником», оскільки саме в шістдесяті моло­дий тоді поет уклав свою «самвидавівську кни­жечку» «Зелена хвоя» (1964) і видав у «Карпа­тах» збірку «Молоді громи» (1967). Проте офіційно в літературу він увійшов таки у 70-ті.

До сьогоднішнього дня митець видав зо три десятки поетичних і прозових книжок, збірки для дітей, публіцистичні й фольклорні твори, які пе­рекладені багатьма мовами Європи: три книжки побачили світ у перекладі російською, одна – болгарською, а окремі твори друкувалися анг­лійською, польською, німецькою, словацькою, литовською, білоруською, узбецькою, румунською та іншими мовами.

У січні цього року майстрові слова виповни­лося 66. Свій ювілей письменник зустрів у розповні творчих сил. Він – лауреат Національної премії імені Т.Шевченка, "премій імені П.Чубинського, М. Ірчана, В. Стефаника. У 200І році С.Пушик став лауреатом премії міста Галича імені Памви Беринди за твори про Га­лич і наукові розвідки про Галицько-Волинське князівство. Порівняно недавно, вже у 2002 році, за книгу «Ватра на Чорній горі» (про неї мова нижче) митця нагороджено Першою Міжнародною премією фундації Воляників-Швабінських Нью-Йоркського Українського Вільного університету.

Степан Григорович Пушик – постать надто непересічна, щоб і раніше, й сьогодні її не помічали й друзі, й вороги, й ура-патріоти, й патріоти справжні, й помірковані, й крайньо ліві, яким і раніше цей поет був кісткою в горлі, й зараз не до шмиги. У вишиваній сорочці (і це в глибоко трагічні для нашої нації сімдесяті, коли подібний одяг розцінювався як виклик системі!), високий, статний, як запорозький козарлюга, щедрий на влучне слово й цікаву задушевну бесіду – це Пушик тридцятилітній і водночас усе-таки Пушик сьогоднішнього дня. Час ніби не має влади над цією людиною, хоча й обдарував Степана Григоровича тією сивиною, яку в народі спочатку називають «перець з сіллю», а згодом уже й «сіль з перцем».

Степан Пушик – відомий в Україні й за рубежем романіст, науко­вець, дослідник «Слова о полку Ігоревім...» й багатьох інших писемних пам'яток Київської Русі, й чудовий майстер «малої» прози, про що за­свідчила його «Ватра на Чорній горі». Та Пушик – поет – іпостась особ­лива. Зокрема Пушик-пісняр. Пройдіться вулицями Івано-Франківська чи Львова й спитайте, що ваші випадкові співрозмовники можуть сказати про широко відому пісню «Козак гуляє». І почуєте від них, що ця пісня народна. А тим часом цей твір ще не має й десятилітнього віку. Зате ав­тора має. І автор – Степан Пушик. Хоча текст твору нібито несе тільки інформацію про козацьку вольницю й запорозькі гуляння по корчмах і шинках, є у пісні й зойк козачки, й гірка сльоза України, які звучать попередженням нинішнім безпечним українцям, що впилися хто владою, хто славою, хто вседозволеністю, а про завтрашнє нації й дер­жави й гадки не гадають:

Козак сміється.

Шинкарка носить.

Шинкар моргає:

- Замало ллєш!

- Не пий, козаче,

козачка просить.

- Не пий, козаче!

Мене проп'єш!

Шинкарка швидко

горілку носить.

- Козацтво п'яне!

Регоче ніч.

- Не пийте, хлопці!

Вкраїна просить.

Не пийте, хлопці! Проп'єте Січ!
Додаток № 3

Про інше потрохи…

«...почав писати у другому класі; редагував стінгазети, вміщував епіграми, гуморески... А з квітня 1959 р. що тільки не друкував, починаючи від Гали­ча й закінчуючи Катманду (Непал), Нью-Йорком, Сіднеєм, Торонто, Онтаріо. Коли йшов до війська, то літературно-мистецький клуб видав мені першу збірку «Зелена хвоя» на правах рукопису, та я її ніде не зга­дую...

...я зі шкільних років записую геть усе і маю найбільший на планеті щоденник до 300 томів (вели­ких, по 200 сторінок).

...взірцем були Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, але без друга Богдана Гармазія, без матері, без початківців я, можливо, і зачах би.

...я пізній шістдесятник, але шістдесятник, який пройшов по лезу у «ганебні» сімдесяті, не схибив, не про­дався...

...я дуже дисциплінований і обов'язковий, цілес­прямований. Якось Ігор Римарук сказав, що моєї біог­рафії вистачило б на кількох...

...коли я тримав у руках газету з першим над­рукованим своїм віршем, то в мене за спиною виросли крила до Чумацького Шляху, що в небі.

...мені багато дала дружба з Євгеном Гуцалом, Іваном Миколайчуком, Романом Федорівим, Петром Палієм, Миколою Карпенком, Тарасом Мельничуком, Петром Скунцем.

...я прожив надзвичайно цікаве життя, зустрічався й пив по чарці з президентами, прем'єрами, міністрами, дипломатами, мандрівниками, губернаторами, пастухами на полонинах, лісорубами, трактористами... Сам був пастухом, їздовим, косарем, садівником, скотарем, солдатом, рахівником, економістом, журналістом, головою клубу творчої інтелігенції, поетом, прозаїком, драматургом, есеїстом, критиком, перекладачем, літературознавцем, фольклористом, редактором, безробітним, альпіністом, мандрівником, викладачем, доцентом, професором, членом редколегій, головою Державної комісії, мужем, батьком, дідом.»

Оці Пушикові зізнання – це шматки його біог­рафії життєвої і творчої. Це часом його самооцінка чи самозахист, а часом аж до наївності оголена без­посередність. Інколи дуже відстороненому читачеві дещо із цього може здатися авторською самопохвальбою. Насправді ж цей публічний самозахист та само­оцінки в критичні хвилини не раз відлякували від ньо­го тих, хто клепав на його адресу наклепи і доноси.

Отже, крізь одне таке Пушикове «я» – «я на­писав біля сотні пісень» – загляньмо у цей світ. За оцінками спеціалістів, Пушик – поет-пісняр з ласки Божої. Пригадаю, що 1985 р. у видавництві «Музич­на Україна» вийшла у світ книжка його пісень «Співа­ють гори». Треба сказати, що такого видання удосто­ювались тільки популярні композитори і популярні поети. У передмові до цієї книжки Дмитро Павличко писав: «...якщо визначити не тему, а розмах життя Пушикових пісень, треба говорити – співають гори, а з ними дністрянські та дніпрянські доли, пшеничні степи та індустріальні світла України!

У Степана Пушика майже немає таких пісень, котрі не могли б існувати без музики як твори само­стійної літературної вартості. В цьому – секрет їхньо­го впливу, їхньої змістової музичності, яка завжди була й буде душею звукового ладу, основою драма­тургії співальних мотивів. Але поет знає, з якими ви­могами підходить до слова пісенна музика; він ревно дбає про ясність і повнозвуччя кожного рядка, про лаконізм і неповторність вислову, наближаючись у цьому до фольклорних зразків. Степан Пушик, як мало хто, вміє скористатись народним образом, по­єднати в тканині своєї пісні індивідуальну й народну поетику»".
Додаток № 4

РОМАНІСТИКА СТЕПАНА ПУШИКА: СЮЖЕТ І КОМПОЗИЦІЯ

      У сучасній українській історичній прозі спостерігається своєрідне територіально-тематичне розмежування матеріалу нашої давньої історії. Епосі Київської Русі присвячені,

як правило, твори   П.Загребельного, Вал. Шевчука,  Вас.  Шевчука,  І. Білика,   В. Малика

та ін., а періоду Галицько-Волинської Русі, Австро-Угорському пануванню та подіям XX століття в Західній Україні – твори Р. Андріяшика, Б. Бойка, Р. Іваничука, Р. Федоріва,

С. Пушика.

     Поєднуючись таким чином, взаємно доповнюючись, вони, разом узяті, створюють широку панораму існування національної історії. Названі тут автори, крім нових тем, ідей, освоюють і нові художні форми, створюють незвичні оповідні структури, нові жанрові різновиди, з'ява яких свідчить і про певні зміни в художньому мисленні часу, письменницькій стилістиці. Підтвердженням цього можуть бути жанрові різновиди сучасного роману західноукраїнського циклу, зокрема твори С. Пушика, на аналізі яких і зупинимося далі.
     Доречно зауважити, що питання про доцільність виокремлення в літературознавчій науці понять „проза західноукраїнської тематики”, „роман західноукраїнського циклу” активно дискутувалося наприкінці 80-х років в Інституті літератури АН тоді ще УРСР. Більшість учасників, обговорення (В. Дончик, М. Жулинський, Г. Штонь та інші) стверджувала, що така постановка питання цілковито виправдана, що це не є претензією на якусь відрубність, прагненням протиставити літературу даного регіону іншим регіонам, а обгрунтована позиція: сучасна проза західноукраїнського циклу існує. І це не лише тематичне відгалуження в нашій літературі, а й характерна ідейно-стильова, жанрова спільність. Оскільки жанри в кожну дану епоху літературного розвитку виокремлюються в літературі під впливом сукупності змінних факторів, грунтуються на різних ознаках, перед історією літератури постає особливе завдання: вивчати не тільки самі жанри, а й ті принципи, за якими здійснюються жанрові поділи”. Досліджувати твори, які увібрали в себе риси декількох жанрів, надзвичайно складно. Тому й виникають різні думки у літературознавців і критиків з приводу жанрового визначення деяких романів, у тому числі й творів С. Пушика.
Так, свій роман „Страж-гора” він у підзаголовку назвав „романом з народних уст”. Проте в ньому наявні риси і роману-хроніки, і роману історичного, і психологічного.


В „Галицькій Брамі” природно співіснують і художньо-історичний, і науковий, і документальний, і публіцистичний, і подорожній жанрові елементи. Як бути в таких випадках?
     Критики в аналогічних ситуаціях часто визнають основною жанровою ознакою той чи інший композиційний прийом, „запозичений” автором з цих жанрів. На наш погляд, жанрова специфіка „Галицької Брами” визначається, в першу чергу, історичною, філософською домінантою, а елементи інших названих нами жанрів використовуються письменником у ролі окремих композиційних прийомів, на основі яких реалізується основний задум твору.
     Звернення до історії було для С. Пушика логічним, бо ще задовго і до написання „Страж-гори” (1982) і „Галицької Брами” (1989) він прилучився до вивчення історії краю, його фольклору, звичаїв і обрядів. Романом „Страж-гора” письменник заявив, що переходить на новий етап освоєння фольклору –  „всежанровий”, оскільки тепер його цікавили вже не так окремі фольклорні жанри, як їх носій, творець, яким у романі виступає сільська жінка з підгірського села Лужок Марія Марчак, з розповідей котрої відкривається широкий погляд на життя Західної України майже столітнього відрізку часу. Отже, апеляція до історії була для романіста природною, а її уроки мали б багато що прояснити в хаосі сучасних подій, допомогти з'ясувати причини відчуженості частини людей від національних джерел, причини певної людської поведінки, психології. Багатющого матеріалу, наявного в романі, іншому письменникові вистачило б не на одну книжку, проте С. Пушик обрав найоптимальніший, найпродуктивніший шлях – віддав належне творцеві тих сюжетів, започаткувавши свій „магнітофонний” роман, своєрідний „роман з народних уст”.
    


Додаток № 5
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка