До програми курсу за вибором



Сторінка16/17
Дата конвертації21.02.2016
Розмір3.53 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Проблематика твору. «Опорою нації є Віра, Батьківщина і Мова».

(І.Чавчавадзе)

Паралельні сюжетні лінії твору дають змогу спостерігати за споконвічною боротьбою добра та зла: боротьбою в цілому суспільстві, в громаді, в серці кожного з нас. Еволюція цієї боротьби тримає читача в напруженні та формує у нього стійкий інтерес до подій, що розвиваються. Зрештою, автор дає читачеві можливість самостійно аналізувати та робити власні висновки. Читаючи „Слугу з Добромиля”, мимоволі хочеться переосмислити усі життєві негаразди, національні і міжусобні ворожнечі, трагедії і втрати українського народу в контексті боротьби з темними силами зла, агресивні напади яких необхідно впевнено відбивати, а інколи просто мужньо перечекати. Адже життя – це і є постійна боротьба і невичерпне пізнання, яке не завжди полягає у розумінні, а інколи лише у спогляданні. Власне пізнання та добро Слуга з Добромиля несе людям і люди з вдячністю приймають їх у всі часи. Пам’ять про Слугу з Добромиля живе і невпинно переходить від одного покоління до іншого.

(Пропоную роботу в групах над вибраними цитатами з тексту і завданням обговорити запропонований матеріал, визначити проблематику роману).



1. Духовність – Бездуховність

«Господь карає не за осквернення храмів, а за опаскудження власної душі. Карає тим, що діти родяться каліками й без розуму» (отець Никодим).

«Впізнають не по обличчі, а по вчинках».

«… коли чоловік боїться, то помалу починає звіріти».

«Любов схожа на релігію: за відступництво від неї карають небеса».

«…одна іскра страху здатна і таких людей перетворити на стадо худоби, котре топче усе на своєму шляху».

«…чоловік старіється від безділля. Тому і хворіє, втрачаючи волю до життя».

«Що таке спасіння душі? Вберегти душу від зла».

«…світ довкола не менш прекрасний, тільки ми того не цінуємо».

« Можливо, прощення – це і є правдива помста, бо найглибше потрясає душу».

«…робити треба те, що підказує тобі серце».

«Мстяться лиш слабі й підлі духом».



2. Боротьба добра і зла.

«…все залежить, із якої дороги ви звертаєте: з дороги добра чи дороги зла. Ви звертаєте з неї, коли пізнаєте саму суть дороги».

«Я був переконаний, що ті, хто, йдучи довгою дорогою життя, розгубив почуття, рано чи пізно опиняються на боці зла. Так сталося з Ворожбитом, для якого людська істота нічого не значила. І з Владом Цепешом. І з князем Романом».

«Якщо врятувати хоча б одну істоту, то разом з нею врятуєш цілий рід – дітей, онуків і правнуків».

«Мені здається, що у нашому королівстві закони самі по собі, і люди - самі по собі, тому й користі від тих законів жодної».

«Був би я незмірно радий, якби кожен лишався на місці, призначеному його стану. Се – найважніша річ, особливо, коли йдеться про нинішні тривожні часи. Найменший переступ відгукнеться через віки».

«Політика без серця до добра не приводить».

«Прозріння – найстрашніша зброя, котра завдає невимовних мук ».

«Кожен може змінити те, що, здавалось, не може змінити. Наприклад, історію. Він може йти дорогою зла чи дорогою добра, але повинен знати, якою дорогою йде. Куди вона приведе – не так важливо. Ісус дав нам не спасіння, а милосердя у вигляді десяти заповідей».

«Свобідним край стає не тоді, коли на трон сідає мудрий володар, а коли з’являється багато вільних людей серед різних станів. Тоді немає потреби йти по коліна у крові, шукати ласки в сильніших сусідів. Бог проливає благословення на такий край, а не плаче над його нещасливою долею».

«Добро не має історії. Зло не має історії. Є лише історія Землі, на якій випадково оселилися люди».

«Усе, що здійснюється з поміччю насильства й ґвалту, приносить гіркі плоди».

«Одно зло спричиняє інше, та само, як невелике добро переростає у велику благодать».



3. Мова – опора нації.

«…страшне не те, що входить у наші вуха, а що виходить з наших вуст».

«За писане відрубували голови й палили на огні. Зараз розстрілюють і засилають до Сибіру, але роблять се в ім’я держави, а не Бога. Зараз страх інший». (Історія Мирона Многогрішного).

«Але паління книжок легко переростає у звичку».

«…яка велика різниця між словом вимовленим і словом написаним».

«…книжки я шанував більше, ніж золото…Вони нагадують мені про бажання стати на ноги, але залишитись вічно лежати в пилюці посеред битого шляху людського життя. Книжки мали наді мною незбагненну силу».



4. Віра. Історична пам'ять

«…кожен з нас носить у своїх генах і крові тисячі предків від початку світа».

«Старим людям можна позаздрити: вони стоять на порозі остаточного звільнення».

«…світ підупав, збіднів. Ці люди в лісі – останні герої. Чому?... Страх. Страх втратити не життя, а посаду, роботу, легальне становище в житті. Він береться з відсутності віри, яка робить людину сильною і видющою. Але без надії віра ніщо».

.

«…той, хто боїться любити, щоб не втратити, не є мудрим. Він ще гірший за того, хто хоче любити, але не може».

«Я маю свою візію пекла. Се – неможливість виправдати себе у світі беззаконня й гріха».

Коли царство Боже всередині нас, то воно і скрізь».

«Не можна порушувати природний плин речей, треба шанувати давні звичаї, бо люди, котрі їх уклали, прислухалися до свого серця і до голосу природи».
Образи твору.

Основними антагоністами в романі є дві непоборні сили – сила Дракона та Золотих Бджіл, які протягом століть ведуть війну. У ХХ столітті зло в романі Пагутяк набирає цілком однозначних рис радянської імперії, слуги котрої ототожнюються з образом антихриста (скажімо, капітан НКВС, який отримує суто вампірську насолоду від крові та вбивств). (Тетяна Трофименко)

Сили Дракона (Зла): Сили Золотих Бджіл (Добра):

Радянський офіцер (спочатку лейтенант, Слуга з Добромиля
пізніше – капітан НКВС) Олексій Іванович (Слуга з Перемишля)


Купець з Перемишля Купець з Добромиля

«Він має нас за людей, а не за бидло!» Муж зовні, дитя всередині

- незвичайний божевільний

- переписувач церковних книг, знавець мов

Слуга з Добромиля - благодійник

- Сівач

- служка і послушник монастиря

- придворний куштувальник

- лицар Ордену Золотої Бджоли

- Що вражає у зовнішності Слуги, коли вперше зустрічаємось із ним? Чому кожен, хто його помічав, бачив у ньому рідних і дорогих серцю людей? На що звертає увагу автор у його портреті? (Портрет: «високе чоло і брови, що зрослися на переніссі», «Муж зовні, дитя всередині», усмішка «лагідна, світла, затінена печаллю», «молоде обличчя, гладке й біле, з делікатними, трохи гострими рисами… тільки очі якісь не такі: занадто глибокі для юності», «За довгими повіками ховалися сірі очі, колір яких легко змінювався під впливом світла чи настрою. Губи, з яких довго не зникала посмішка, довше, ніж треба, темне волосся з ледь помітною сивиною», «янгол з дзвіниці»).

  • Що знаємо про його народження? («Історія мого життя»).

  • Чому вважає себе у статусі боржника? («виправляти заподіяну кривду, пом’якшувати зло»). Яке призначення має у житті?

  • Чому називали Сіячем?

  • Як ставився до книжок?

  • Як розкривається, будучи княжим куштувальником?

  • Протягом твору звучить мелодія смерті? Чому Слуга не записує її, а зберігає у власній голові?

  • Які роки у своєму житті називає щасливими? (Роки в монастирі, де навчився записувати музику крюками, допущений був до книжок «Я навчився дуже важливої речі: знаходити втіху у своєму служінні, як це буває в родині… навчився латини, грецької, а також мови угрів та ляхів»).

  • Чому автор називає Слугу «мужем зовні, дитям всередині»?

  • Як заслужив репутацію святого юродивого у Добромилі?

  • Як характеризує Слугу Купець з Добромиля? Що дає Слузі? («Дивно мені: людського у тобі мало, бо люди так не чинять, як ти. Люди – злі. А нашого теж у тобі небагато. Якесь із тебе чортзна-що!», дає золоту бляху з витисненою бджолою – оберіг із Єрусалима).

  • «Де ти був, Слуго з Добромиля, коли розстрілювали людей?» – яку відповідь дає Слуга? («Слуга з Добромиля не може всіх спасти. Він нікого не може спасти, якщо той не хоче спастися сам»).Поясніть, як ви розумієте ці слова?

  • Поясніть рядки: «Можливо прощення – це і є правдива помста, бо найглибше потрясає душу».

  • Чому Слуга не мав сімї? (…бо пережив би і жону, дітей, і внуків, а се було б, напевно, гірко).

  • Яке призначення відкрилося Слузі, коли слухав ще ненароджену дитину?

  • У розмові із Яном Гербуртом на питання «Що дав тобі твій пан?» Слуга відповідає: «Дав мені опіку.., щоб я завше мав гідне мене місце й не посідав чужого. І як навчив мене він, так і чиню. Був би незмірно радий, якби кожен лишався на місці, призначеному його станом. Се – найважніша річ, особливо, коли йдеться про нинішні тривожні часи. Найменший переступ відгукнеться через віки». Прокоментуйте ці рядки.

  • Від чого застерігає Слуга Я.Гербурта (а в його особі усіх політичних діячів сьогодення)? («Ваш вулик – Добромиль. І от у котрий раз ви хочете кинути його, аби боронити чужий вулик», «Політика без серця до добра не приводить»).

  • Що є найважливішим для нього? («Найважливіше для нього – лишатись вірним своєму призначенню аж до останнього віддиху»).

  • Хто у романі найточніше характеризує Слугу? (Ганна-кухарка: «Він має нас за людей, а не за бидло!»). Прокоментуйте.

Слуга з Добромиля – син опира та відьми – виступає в творі символом вірності, ідейності та єдності. Це лицар-заступник, шляхетна і добра істота, яка має інших за людей, а не за бидло.

Своє призначення на землі він бачить у служінні, а служіння – у відданості господарю і самозреченні. Служити господарю Слуга з Добромиля продовжує навіть після смерті останнього, і саме це є однією з найбільших його чеснот.

Слуга із Добромиля – не просто опир, син «живого мерця» і відьми (дхампіром), народжений через три роки по смерті свого батька, він із дитинства був приречений стати вигнанцем і чужим серед людей. Людська злоба знищила його матір на вогнищі, а хлопець став слугою Купця з Добромиля – могутнього опиря. У власній істоті слуги поєднувалось людське й демонічне, надприродні вміння й досить сентиментальні переживання, адже він довго шукав свого місця в житті. Протягом століть він живе у світі, приречений на самотність, находячи розуміння лише в небагатьох таких же, як і він сам, опирів – наприклад, Купця з Перемишля (в якому Олексій Іванович несподівано впізнає самого себе!).

Це істота, яку намагалися використати як люди, так і опирі. Це історія вірності, яка триває 800 років. Купець з Добромиля, який підібрав свого майбутнього слугу на дорозі - єдиний його господар. Той хлопчик потім мав багато різних імен, хоч справжнім ім’ям було Слуга з Добромиля. Навіть після смерті свого пана, він лишається йому вірним. Слуга із Добромиля, як сказав один мій знайомий, це своєрідний Антиніцше – надлюдина, яка перебуває на службі у малих світу цього. Бо це його вибір. Служити і прислуговувати – абсолютно різні речі. Він нічого особливого не робить, ніколи не воює, не служить князям, лише дає їм поради, торгує добромильською сіллю. Та люди покладають на нього велику надію. Взагалі, в українського народу є дуже потужна ідея Лицаря-заступника, людину, яка захищає слабких, їхні права, яка береже своє стадо, як добрий пастух від вовків. І саме таким є цей слуга. Коли лікар у романі питає людей, за що вони так люблять того слугу, то у відповідь чує: „Бо він має нас за людей, а не за бидло”. Своєю поведінкою та деліканим ставленням він піднімає у людей гідність та віру в себе. Це і потрібно найперше нашому народу. Перестати бути бидлом у власних і чужих очах.

Лікар Олексій Іванович. (Слуга з Перемишля, лицар галицький Судислав).

  • Хто такий Олексій Іванович? (Комуніст, фронтовик, 1937 р. на волосині від Сибіру, працює у притулку сховок від навали світового Зла).

  • Що знаємо про його минуле? («10 років (часи голодомору) тому його змусили оглядати розтерзані трупи й виписувати свідоцтва з діагнозом серцева недостатність»).

  • Коли плаче? («від безсилля перед власним болем і перед несправедливістю, що ділила людей на гірших і кращих», усвідомлює страшну істину: «А зараз полювання, де люди полюють на людей»).

  • Чому саме Олексію Івановичу Слуга розповідає історію свого життя?

  • Як ви розуміюте слова Слуги, адресовані Олексію Івановичу: «…понад усе бажаю, щоб ви, пане докторе, теж зійшли зі своєї дороги… з дороги, яка веде до комунізму»? (1941 р.

у Добромилі в соляні шахти вкинуто три тисячі розстріляних і просто живих людей, серед яких кілька десятків дітей із сиротинця).

Слуга з Добромиля розповідає свою історію військовому лікарю, фронтовику, розбудовнику комунізму. Його історія завдовжки в кілька століть охоплює різні часи, різні міста, різних людей. Слуга був свідком та учасником багатьох подій. Різні життєві стежини простягалися перед ним та різні людські долі їх перетинали. Численні спокуси намагалися відвернути його зі шляху, яким він уперто йшов вперед, несучи крізь віки свою правду та переконання. Згодом, набуті досвід та знання лише підтвердили правильність обраної ним дороги. У світі відбуваються війни, пожежі, вмирають і народжуються люди, розбудовуються міста, постають нові споруди, змінюється влада. Однак, закони, за якими живе людство і за якими створений навколишній світ, залишаються незмінними.

Отож лікар, який давно споглядав світ, бачив війну, смерть, скороплинність людського життя, нарешті наблизився до його пізнання та розуміння. Він по-новому почав дивитися на оточуючих його людей та довкілля. Його вже не гнітили повсякденна злиденність, хвороби, голод, утиски та приниження, недолугість та тваринна жорстокість комуністичної влади. Тепле та м’яке світло, яке випромінювало обличчя Слуги з Добромиля, оселилось в душі лікаря та у душах тих багатьох людей, які хоч раз його побачили. Це світло символізує спокій, умиротворення, терпіння, надію, добро, любов. Саме ці чесноти повинні стояти на службі в суспільства і саме з їх допомогою можна побороти зло. Власне такі цінності автор намагається донести до читача на сторінках свого роману.

Лейтенант, пізніше – капітан НКВ (Воєвода, Дракон, втілення антихриста).

  • Коли вперше зустрічаємо молодого лейтенанта? Слуги Антихриста, радянські солдати, палять монастирську бібліотеку – «смердючі книжки», «відро солярки завершило б справу на місці». «Так знущалися над людьми у часи Інквізиції, тільки у значно менших розмірах»).

  • Що вважає основою військового мистецтва? («Жорстокість і терор. На цьому стоїть влада»).

  • З ким порівнює його автор? Чому? (Народжувався кат, який прагнув для себе привілеїв).

  • Ким відчував себе? («як Калігула, як Нерон на сцені»). Поясніть.

  • Як зреагував на появу дивного чоловіка (Слуги)? Чому? (Упізнав у ньому свого одвічного ворога, вихопив пістолет).

  • Який девіз його роду? («Що робив у минулому, те будеш робити у майбутньому»). Як ви поясните його? («Лейтенант не знав навіть свого батька, не те, що діда або прадіда. Він був молодий, жорстокий, і мав стати катом, якого ще не знав цей стривожений, проте не заляканий, світ у горах»).

  • Олексій Іванович називає капітана ненормальним. Чому? (Реакція на запах крові, очі – непроникно чорні, ніздрі, ніби у пса, який натрапив на слід, людина-садист, яку збуджують крики, стогони. Обличчя виглядало потворним: брезкле, нездорове, з борознами, проораними часом. Запах немитого тіла, сморід розпусти й нехлюйства).

  • Що відчув, побачивши кров, яка текла з очей Богоматері? (Тваринний жах). Чому?

  • Яким бачимо його у кінці твору? («без кітеля, босий, на нозі збитий палець», шукає Слугу).

  • Яка символіка образу? («сам нечистий, бо навіть куля його не бере»). Чому Лейтенант – Капітан – Воєвода – єдине ціле і страшне втілення Зла?

  • Хто, на думку автора опиняється на боці зла? («Я був переконаний, що ті, хто, йдучи довгою дорогою життя, розгубив почуття, рано чи пізно опиняються на боці зла. Так сталося з Ворожбитом, для якого людська істота нічого не значила. І з Владом Цепешом. І з князем Романом»).


Людина

+

Сила

спрямована на

добро зло
любов ненависть

віра безвір’я

безкорисливість заздрість

спокій жадоба влади

милосердя жорстокість


Слуга («світла дитяча посмішка»)

+

Сила

спрямована
віддати

безкорисливість

щедрість

спокій

милосердя
Висновки.

«Який же знак надсилає нам, читачам роману «Слуга з Добромиля», його автор – Галина Пагутяк? Ризикну його розтлумачити. Поява «Слуги з Добромиля» означає, як мінімум, те, що і в теперішній непередбачуваній Україні все ще твориться модерністична галицька проза, чільним представником якої, до речі, був земляк Галини Пагутяк Іван Франко. Увага до малої батьківщини аж ніяк не означає провінційності. Саме провінції присвячено всі найзнаменитіші романи, починаючи від «Дон Кіхота». Одна зі стратегій «Слуги з Добромиля» – перецентрування. Периферія стає центром, центр відходить на периферію. Та Добромиль як центр Галичини – пропозиція не так територіального перезавантаження, як відновлення уваги до малих, хоч насправді багатовимірних і невичерпних, зігнорованих офіційними центрами часопросторів. Вони – поряд, і їхнє вловлювання радарами сучасної посттоталітарної української прози лише розпочинається.

Та не забуваймо і про божевільню як притулок, сховок від навали світового Зла. Тут можна перекинути містки до інших творів Галини Пагутяк і світових бестселерів на зразок «Польоту над гніздом зозулі» Кена Кізі, та це вже тема для розлогіших переказів» (В.Неборак).

- Над чим примусила думати Г.Пагутяк? З якою метою переплела часові площини?

- Як зрозуміли кінцівку твору? Чи живе Слуга з Добромиля серед нас?

- Що єднає людину 20 століття із її предками? Чому ми впізнаємо себе у персонажах нашої історії? Поділіться своїми міркуваннями.

Прочитавши книгу Галини Пагутяк „Слуга з Добромиля”, не можна не погодитись зі словами відомого французького критика Андре Моруа: „Книга – це чаша Грааля, в якій зберігається найглибша і найпотаємніша наша сутність”. Ця книга допомагає глибше осмислити наше буття та нашу історію, допомагає пізнати себе. „Слуга з Добромиля” – це своєрідний екскурс в минуле, дзеркало нашої духовності, культури та ментальності.Страшно усвідомлювати, що людина, переглядаючи сторінки історії,так і не засвоїла її уроки.Чому містичний Слуга – благородна, добра, чуйна істота, а людина ніяк не очистить душу від злоби, заздрості, ненависті, жорстокості?

У романі Галини Пагутяк навіть зло не безнадійне. Приємно думати, що Слуга з Добромиля живе серед нас, і ми можемо його впізнати, відвідавши містечко Добромиль.

(Звернутись до епіграфа уроку). Перейматися долею цілого світу, як власною, застерегти кожного із нас від духовної деградації – цього і вчить роман Г. Пагутяк. Будемо чекати від письменниці нових романів, нових відчуттів.



ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Літературознавчий словник-довідник. / Роман Громяк, Юрій Ковалів. К.:Академія,1997. с.607.

2. В.Пахаренко. Основи теорії літератури. К.: Генеза, 2007, с.71.

3. Р.Харчук. «Я то є ми…» / Культура і життя. 2010.- №9. с.14.

4. О.Андріяшик. «Країна охоплена чумою» / Літ. Україна.2010. №22, с.3.

5. Я.Голобородько. Перебувати над реальністю / Укр. мова та література.2009.№44.

с.3-5.

6. Т.Тебешевська-Качак. Художні особливості прози Галини Пагутяк. / Слово і час.2006. №9. с.51-58.

7. Галина Пагутяк: «Ненавиджу описувати те, що бачу, звичайними очима…» / Поступ. 2007. №13.

8. http\\litakcent/com\2010\05\26\ochikujuchy- na-vorona/.

9. http\\litakcent/com\2008\05\19\ya-z-tyh-lyudey…

10. Віктор Неборак. Слуга з Добромиля.Спроба переказу. http\\litakcent/com\2010\09\02.

11. Д.Гамаш. Інтерв’ю з Г.Пагутяк / «Газета по-українськи».2010.17.10.

12. О.Чаус.\ «Робота для жінок». 2008. 06.03.

13. Г.Пагутяк. Автобіографія.
Бурса Н. І., вчитель української мови

і літератури Смілянської ЗОШ

І-ІІІ ступенів №10
ОЛЕСЬ УЛЬЯНЕНКО „СТАЛІНКА”
Мета: ознайомити учнів із романом; розвивати вміння аналізувати постмодерні твори; виховувати повагу до особистості.

Тип уроку: урок-дискусія.

Хід уроку

„ЖИВЫЙ в помощи ВЫШНЯГО...”

Псалом 90

І. Організаційний етап уроку.

Учитель. Шановне зібрання! На сьогоднішнє обговорення виноситься незвичний твір. Твір-провокація, твір-крик, твір-сум’яття. Автором твору є епатажний і непередбачуваний Олесь Ульяненко.

ІІ. Пізнавальний етап уроку-дискусії.

Повідомлення про письменника. Інтернет-видання подають скупу біографічну довідку, з якої дізнаємося, що письменник народився 8 травня (за офіційними паспортними даними, бо справжньою датою було 14 серпня) 1962 року у містечку Хорол на Полтавщині. Справжнє ім’я – Олександр Станіславович Ульянов. Автор романів „Сталінка”, ”Дофін сатани”, „Зимова повість”, „Богемна рапсодія”, „Вогненне око”, ”Син тіні”, „Знак Саваофа”, „Серафима”, „Квіти Содому”, ”Жінка його мрії”. До офіційного визнання побував у різних іпостасях, довгий час був безхатченком, одиноким і незрозумілим. Квартира з’явилася за часів правління Леоніда Кучми після отримання Ульяненком Малої Державної премії України імені Т.Шевченка. Ця премія видавалася з 1997 по 1999 роки молодим митцям (віком до 35 років) за кращий творчий дебют. Автор жив відокремлено, незалежно, без родини. Страждав на підвищення артеріального тиску, але опікуватися собою не міг через брак коштів. Через жорстку манеру письма, сцени насилля і непривабливі для більшості пересічних громадян теми автор мав неприємності. Останній скандал розгорівся навколо роману „Жінка моєї мрії”, який видав і почав реалізувати „Клуб сімейного дозвілля”. Продаж роману було призупинено у зв’язку із оголошенням цього тексту порнографічним. Почалися судові позови, частина письменників осудила автора, частина – виступила на захист. Олесь Ульяненко у своїх інтерв’ю висловлював думку про відчуття переслідування. Минулого року, 17 (18) серпня 2010, автор відійшов у вічність. Молодим і повним творчих задумів.

Учитель. Пропоную незвичний епіграф до нашої дискусії. Це перше речення із Псалма 90. Чи погодитеся ви з цим вибором, з’ясуємо по завершенню нашої дискусії.

ІІІ. Операційно-комунікативний етап уроку-дискусії.

Учитель. Пропоную вашій увазі роман „Сталінка”, який отримав у 1997 році літературну премію. Чому твір вважається одним із перших культових романів нової української літератури і є досить резонансним у суспільстві?

ПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ:

Що акумулює в собі назва роману?

Епоха перемолола з кістками всю державу. Вирвала з корінням усі звичаї і традиції, викалила і випалила світло у богобоязливих душах українців, тому перед нами покручі – діти епохи. Слово Сталінка акумулює в собі різні значення:

- район міста, де живе герой;

- назва будинку певного типу: високі стелі, просторі кімнати, покращений добробут. Але хто заслужив цей добробут? Ті, кого автор називає нач. і зав., і той, хто розстрілював простих людей, відчуваючи майже екстазне задоволення (на кшталт діда Піскарьова);

- символ епохи, яка ще довго буде одлунюватися відсутністю моралі, етики, культури поведінки, тому що нова радянська „штучна” людина при всій своїй „ідеальності”, лише загнала свої темні інстинкти.

Район Сталінка – це дно, де у постійному двобої сходяться жадібність, алкоголізм, низькі інстинкти. Хто є обличчям цього району?

На першому плані ватага Горіка Піскарьова, зовнішньо дуже красивого хлопця, з рожевими правильної форми нігтями, з красивою фігурою. Стверджують, що з часом людське обличчя відображає те, що на серці у людини. Отже, лице хлопця-підлітка змінюється, на ньому з’являється шрам, який приносить йому нове прізвисько – Вовк або Клик. Навіть друзі хлопця (ззовні привабливі молоді люди) перетворюються на тварин, ненаситних і жорстоких.

Чому він виріс таким?

Відповідь криється у двох площинах: по-перше, хлопця ніхто не виховує, бо батько-гуляка думає лише про жінок, мати спивається і перетворюється на дешеву повію, а божевільний брат Сьо-Сьо просто кинутий напризволяще, а по-друге, згадуються Біблійні заповіді і правила народної моралі: така дитина ніби прокляття родові за злодіяння діда та за національне безпам’ятство, адже родина носила звичне українське прізвище Піскарі, яке в угоду часові перекрутили на Піскарьових.

У цій родині жила віруюча баба, яка постійно читала молитви. Чому ж вони не подіяли?

Певно, сила молитви у ділі, а стара Піскариха не змогла передати ні дітям, ні онукові своєї віри. Прикладом для наслідування молодому Горіку стає старий сифілітик, педофіл і кримінальний авторитет Нікандрич.

Паралельна сюжетна лінія знайомить нас із Йоною. Чим одрізняється цей герой від інших?

Йона з’являється на перших сторінках твору, з’являється раптово, він заявляє про себе втечею із божевільні. І хоча свідомість його затьмарена ліками, він продовжує залишатися людиною, навіть прізвисько красномовно говорить про це – Лорд. Лише на здогадках можна побудувати припущення, що Йона потрапив у божевільню як політично неблагонадійний. У ньому вгадується інтелігентна начитана людина. Коли мозок поступово починає оживати від ліків, у Йониній голові звучать вірші. Це трапилося тоді, коли поруч знаходилися страшні люди: сім’я виродженців, які відловлювали людей для рабських робіт на будівництві. Потім було будівництво, потім бунт, потім втеча.

Лорд обирає собі ім’я Йона, а якщо воно несправжнє? Чи важливо те, як його звати насправді?

Чоловік відмовляється від прізвиська, обирає собі перше-ліпше ім’я і цим доводить, що він є особистістю.

Ледве вловимі запахи рідного краю і притьмарені дитячі спогади повертають Йону до нормального життя, але не це стало найважливішим. Що примусило змінитися чоловіка?

Розмови про роль Бога у душі людини, які він вів із Лопатою, божевільним вбивцею, з яким тікав із психіатричної лікарні.

Де перетнулися долі Горіка і Йони?

Вперше вони зустрілися в рабстві (невідомо, як потрапив туди Горік, рекетир, ґвалтівник і вбивця, який ходив під чеченами), разом трималися під час втечі і змогли вирватися із лап людоловів. Вдруге Горік приходив до Києво-Печерської Лаври, де знайшов прихисток Йона.

Бажання висповідатись водили Горіка до стін храму, але полегшення не було. Чому?

Хлопець став кримінальним авторитетом, мав усе, міг розпорядитися будь-чиїм життям, жорстоко розправився зі своїми ворогами, але так і не зміг прихилити до себе холодне і жадібне серце Нілки.

Учитель. Два герої, дві долі, два шляхи: шлях Йони до Бога, бо той, хто вірить, дійде до кінця і зло одіб’ється від нього, шлях Горіка – звіриний, вовчий, хижий, а в результаті жив собакою, собачою смертю і загинув. Каяття не приносило навіть тимчасового полегшення, а до крові на своїх руках додалася кров на руках предків і захлинула його.

ІV. Емоційно-оціночний етап уроку-дискусії.

Твір насичений постмодерними ознаками, знайдіть їх.

- твір не є повним відображенням дійсності, в його фантасмагорії вплелися роздуми та галюцинації;

- твір містить алюзії, наприклад, можна провести паралель із Булгаковським „Майстром і Маргаритою”. Звичайно, твір Булгакова – це визнаний у світі шедевр, але: жінка, яка приходить за Йоною і буде опікуватися ним, схожа на Маргариту, у її руках немає букета жовтих квітів, але є книга; сам Йона, як Майстер, пройшовши кола пекла, заслуговує на спокій;

- мова твору містить ознаки барокового стилю: експресивність, інверсію, нагромадження художніх засобів. Це і гнітючі епітети, і дивні порівняння, незвичні метафори. Кожне речення, як арабська сув’язь, ніби протікає патокою крізь сприйняття читачів.

Хочеться акцентувати увагу на художніх деталях, їх багато. Кожна підкреслює характер героя, увиразнює сказане автором. Є деталь, яка не залишається непоміченою. Це брунатний колір. З чим тільки не асоціюється цей колір! (Учні ілюструють сказане цитатами).

Отже, брунатний колір – це коричневий варіант кольору, це колір кориці. Цікавими є способи утворення такого кольору: поєднання зеленого (колір природи) і червоного (колір крові) або ж поєднання помаранчевого з сірим чи синім. Саме цей колір навіює смуток, темінь, тривогу.

V. Підсумок уроку.

Отже, наші герої обрали різні життєві дороги, але ЖИВИМ залишається той, кому допомагає ВСЕВИШНІЙ. Запам’ятайте ці слова, тому що Псалом 90 для віруючого християнина є оберегом від усіляких перешкод і негараздів.



Качур Н.І., учитель-методист Черкаської

спеціалізованої школи № 33 ім. В.Симоненка
ПІДСУМКОВИЙ УРОК
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка