До програми курсу за вибором



Сторінка9/17
Дата конвертації21.02.2016
Розмір3.53 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   17

ДОЛЯ ЛЮДИНИ НА ПЕРЕХРЕСТІ ІСТОРІЇ


ЗА ТВОРОМ М.МАТІОС “СОЛОДКА ДАРУСЯ”
Мета: проаналізувати драму в контексті історичних реалій; довести нерозривний зв’язок життя людини з суспільними подіями; спонукати учнів до роздумів над проблемою добра і зла, показати природну толерантність людей різної крові і нації в часи історичних катаклізмів; розвивати уміння давати адекватну оцінку людським вчинкам; виховувати морально-етичні якості особи, як-от: справедливість, доброзичливість, толерантність, людяність, прагнення до щастя.

Обладнання: портрет М. Матіос, фотографії карпатських пейзажів.

Епіграф: Життя – то трояка ружа…То чорне тобі

покажеться, то жовте, а там, дивися, загориться червоним. Ніколи не знаєш, яку барву завтра уздриш. Чекаєш одної, а воно тобі показує другу...

М. Матіос

Хід уроку

(Учні класу поділені на групи: текстознавці, аналітики, літературознавці).

І. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчальної

діяльності учнів.

ІІ. Інформація про письменницю (на дошці).

Марія Матіос народилась 19 грудня 1959 р. в селі Розтоки на Буковині. За освітою – український філолог. Член Національної спілки письменників та Асоціації українських письменників, лауреат літературної премії «Благовіст» та премії ім. В.Бабляка в галузі публіцистики, лауреат Шевченківської премії (2005 р.) за драму “Солодка Даруся”.

Автор низки прозових («Життя коротке», «Нація», «Фуршет від Марії Матіос», «Бульварний роман», «Солодка Даруся») та поетичних книжок («Жіночий аркан», «На Миколая», «Вогонь живиці» та ін.). Живе і працює в Києві. Її твори перекладались багатьма мовами світу.

Учитель. «Солодка Даруся» має другу назву «Трояка ружа». Визначте жанр твору, особливості композиції.

Літературознавець. Жанр твору визначила сама письменниця – «Драма на три життя». Твір складається з трьох частин, хронологія викладу подій порушена, що створює певне напруження, своєрідний динамізм зображуваного.

Учитель. У першому розділі «Даруся. Драма щоденна» ми знайомимося з Дарусею. Хто вона? Чому її звуть «солодкою»? Чому не говорить, чого боїться?
Текстознавець 1. Солодка Даруся сидить у квітнику, заплітає і розплітає давно посивілу косу і слухає незлобну розмову сусідок про себе, тихо усміхається. Чого вони думають, що вона дурна, коли Даруся все знає і розуміє, тільки не говорить? Вона не хоче говорити з людьми, бо тоді вони можуть дати їй цукерку.

Текстознавець 2. Чи тому Дарусю вважають дурною, що носила і роздавала коріння жоржин, загорнувши у ковдру? Але ж Васюта не носить онука в садок роздягненим, а коріння ж живе, а надворі студінь. Чи дурна тому, що змилувалася над душею убитого п’яним Славком підсвинка, поховавши його? Тоді розгніваний Славко кинув їй жменю барбарисок...

Текстознавець 3. У селі ніхто розумний не дає Дарусі цукерок і не згадує про них, бо знає, що у неї від солодкого дуже болить голова. Тоді вона не може їсти, пити, ходити, дивитися, лежить, мов нежива. Рятує її лиш холодна річка, куди Даруся заходить по пояс... А ще вона прикрашає голі гілки осінньої груші кольоровими нитками, пазлітками, щоб не була сумною. Ні, Даруся не дурна, вона – солодка.

Текстознавець 4. Люди думають, що Даруся німа, але вона просто не хоче говорити, бо “слова можуть робити шкоду”. Говорить вона лише з татом. Ходить до нього не часто, лише тоді, коли є для нього гостинець. Довго збирається, виходить на середину вулиці і повагом рухається у супроводі сільських собак аж до цвинтаря...

Учитель. Вона ретельно приховувала, що вміє говорити. Даруся не може жити між людьми зі своєю мовою. Вона має чисту, щиру душу, відкриту для добра. Людське зло боляче ранить її, викликає німий подив: чому ваші вчинки ніхто не вважає злими, безглуздими? У чому її драма?

Аналітик. Перша частина твору має назву “Драма щоденна”. Солодка Даруся живе серед людей, але живе самотньо, хоч була у неї родина. Кожен день її життя – це драма, це тяжке випробування, це спокута її несвідомого дитячого того гріха.

Учитель. Друга частина називається “Іван Цвичок. Драма попередня”. Поміркуймо, яку роль відіграв Іван у долі Дарусі? З якою метою авторка ввела у твір цього персонажа?

Текстознавець 1. Дивний то був чоловік, про таких кажуть: “як вітер у полі”. Ніхто не знав, якого він роду-племені, звідки з’явився. Робив дримби, продавав – тим і жив. Аж ось пристав він до Дарусі, і від голосу Іванової дримби у дівчини переставала боліти голова.

Учитель. Дарусине серце не обдуриш, а душа безпомилково розпізнає, де добро, а де зло. І взяла вона його з собою до тата на цвинтар... А ще пізніше Цвичок повіз Дарусю до міста, щоб вилікувати. Не повірив у вирок некваліфікованого лікаря: “Я сам буду її лічити, а вас най совість замучить...” І лікував, як міг, як умів, вкладаючи в це всю свою силу, доброту, співчуття, терпіння, людяність.
Аналітик. Можливо, й жили б отак довіку дві самотні людини, поєднавши дві долі в одну, відчувши схожість світосприйняття, нерозгублену чистоту помислів, трепетну ніжність у ставленні один до одного, якби не прикрий випадок із військовою формою Івана Цвичка.

Учитель. У образі Івана письменниця втілила кращі риси християнської моралі: допоможи, не чекаючи подяки, захисти від зла, підтримай у скруті, подай руку, не нашкодь, не скривдь беззахисного. Ці риси притаманні не кожному і є істинним взірцем людяності.

Літературознавець. Третя частина «Михайлове чудо. Драма найголовніша» є своєрідним композиційним центром сюжету, його зав’язкою і розв’язкою. Читач знаходить тут відповіді на безліч запитань, пов’язаних із трагізмом Дарусиної долі та її батьків.

Учитель. Які ж події зробили Дарусю “солодкою”? Хто в цьому винен?

Текстознавець 1. Подружнє життя молодят Матрони і Михайла було для сусідів таємницею. Знали лишень, що називають одне одного на “ви”, працюють у господі, а Михайло називає Матронку чудом. Аж ось невдовзі по народженні Дарусі Матронка пропала.

Текстознавець 2. Діялось те влітку 1940 р. у гірському селі Черемошному, де порядкували румуни, а в сусідньому з 1939 р. – совіти. Але скоро і в Михайловому селі помінялася влада. Люди з острахом підозрювали, що “ця колісниця... не обмине нікого”, міркували: що совіти можуть зробити доброго, коли самі латками світять та ще й плюють посеред церкви... Кажуть, там у них голод був, а нам і не сказали... “Як вони не всю правду кажуть-то щось, значить, є”.

Текстознавець 3. Матронку знайшли дуже побиту, але лікував її Михайло сам. Таємниця її зникнення мало кого вже і цікавила, бо в селі тепер були нові порядки: крутили кіно, відкрили читальню, школу. Потім у Черемошне зайшли німці. Війна жорнила всіх і все. І саме в цей час, коли йшла мобілізація до війська, румун лейтенант Лупул посіяв зерно сумніву про пропажу Матронки. Як же Михайло бив свою дружину! Ревнощі заступили весь світ, але Матронка мовчала.

Текстознавець 4. В селі панував безлад: то румуни, то німці, то совіти... Радянська влада організувала добровільно-примусовий запис у колгосп. Михайла призначили колгоспним заготівельником. Нова влада намагалась застрахати населення, вдаючись до жорстоких убивств (випадок звірячої розправи над хлопцем і дівчиною з УПА).

Учитель. Чи думав колись Михайло, що працюватиме на совітів, і як його дороги перетнуться з вояками УПА, чи думав, що допомігши продуктами загону вояків, сам собі підпише смертний вирок? Дійсно, вранці його вже допитували червоноармійці. Якби ж то знати, що Даруся не спала тієї жахливої ночі і все чула...

Авторка майстерно вимальовує художню канву твору. Уміло веде читача до апогею життєвої драми персонажа. Тому не випадковою, а закономірною є введення в сюжет такої яскравої деталі, як цукерка-льодяник у руках підступного офіцера КДБ.

Аналітик. Спрогнозувати подальший хід допиту Михайла неважко. Наївна десятирічна дівчинка не встояла від спокуси лизнути солодкого червоного півника, розказавши всі подробиці тієї злощасної ночі. На що прирекла себе, батьків своїх? Чи могло статись інакше? Відповідь на це дає нам історія. Встановлення радянської влади на Буковині було процесом болісним і тривалим, значний спротив цьому чинили патріоти УПА.

Текстознавець 1. Тільки після цього трагічного допиту Матронка розповіла страшну історію свого зникнення: як потрапила з двома втікачами до совітів, як офіцер (той самий, що дав Дарусі півника) поглумився над нею: “Що я завинила Богові, що він прислав сьогодні мені в хату мого ката? Я думала, що за мої муки мій кат давно зогнив, а він мені з моєї дитини ворога зробив?”

Учитель. Після цієї трагічної події Матронку знайшли повішеною на власній косі. А Даруся з того часу втратила голос...

У процесі аналізу твору ми простежили долі багатьох персонажів. Майже всі вони склалися трагічно. Що вплинуло на них?

Аналітик 1. Безумовно, тісний взаємозв’язок об’єктивних і суб’єктивних причин. Людське життя залежне від історичних, суспільних подій. На долю Михайла, Матронки і частково Дарусі випало жити у час складних історичних катаклізмів, коли важко вистояти, знайти єдино правильний вихід, коли твою долю вирішують інші. Як важливо зберегти себе, не зганьбити рід, народ, не дати волю злу.

Аналітик 2. Головні герої твору (Михайло, Матронка, Даруся, Цвичок) наділені кращими людськими рисами: добротою, любов’ю до ближнього, доброзичливістю, чесністю перед Богом і людьми. Їм не властиві лицемірство, брехня, скупість, егоїзм. Бо жити треба за законами совісті, народної моралі, заповідями Божими. Бо скрізь і всюди треба залишатися людьми.

IV. Учитель підводить підсумки уроку.

V. Домашнє завдання. Написати відгук про драму М.Матіос “Солодка Даруся”.
Малигіна Л.М., учитель української мови і

літератури Черкаського колегіуму «Берегиня»
ПАМ’ЯТЬ ЯК СПОГАД ПРО МИНУЛЕ ЧИ КРОК ДО ВІЧНОСТІ?

ЗА РОМАНОМ ЛЮБОВІ ГОЛОТИ «ЕПІЗОДИЧНА ПАМ’ЯТЬ»
…Видива пам’яті, химери совісті, нетлінний жах, усе за пазухою на серці аж до Судної години, бо не треба Всевишньому ні імені твого, ні звідки ти, ні чия ти – гляне він у твоє серце і все побачить. І поведуть тебе янголи або до білого хреста, або до смоляної ями…

Л.Голота «Епізодична пам’ять»

Мета уроку: дослідити змістові домінанти роману; особливості художнього втілення осмислення людського існування через феномен пам’яті; з’ясувати значення пам’яті як єдності роду, нації; розкрити зв’язок пам’яті з совістю та сутністю людського «я»; розвивати навички літературного спостереження, аналізу тексту.

1. Асоціативний ряд запитань:

  • Які асоціації викликає у вас слово «дитинство»?

  • Чи можна пригадати все своє попереднє життя похвилинно? Чому?

  • Чому пам’ять деякі епізоди життя залишає, а інші – ні? Подумайте, чи пов’язано це з вашим характером, світосприйняттям?

2. Проблемний ряд запитань:

  • Чи визначає пам’ять сутність людини?

  • Чи можна стверджувати, що пам’ять це: 1) частинка сутності нашого роду;

2) один із моментів прояву нашої совісті; 3) невидимий зв’язок поколінь?

Завдання уроку: з’ясувати, як від спогадів про «вчора» залежить наше «сьогодні», а «сьогодні» прокладає стежину у «завтра», або як пам’ять стає шляхом до вічності.

3. Аналіз змісту роману.

Бесіда (з’ясувати, що лежить в основі світобачення автом людини, її вчинків, як це

пов’язано з місцем її народження (тим, що називається «малою батьківщиною») та генетичною пам’яттю роду; які композиційні та художні особливості пов’язані з такими дослідженнями автора.

  • Які почуття та думки викликав у вас роман Любові Голоти «Епізодична пам’ять»?

  • Хто головний герой роману?

  • Що нам відомо про героїню на момент розвитку подій роману?

  • Чи є в романі портрет героїні, авторська характеристика та інші традиційні художні прийоми зображення героїв?

  • Як ви це можете пояснити?

  • Що становить основу зображення, роздумів, осмислення світу та людини в романі?

  • Чи можна характеризувати сюжет роману як традиційно-лінійний?

  • Які особливості побудови роману?

  • Чи можна говорити про часову хронологізацію подій?

  • Які основні мотиви роману ви могли б виділити?

Підсумок дослідженого. Головним героєм роману є жінка, журналіст, яка проживає в Києві, але приїхала до помираючої матері в село, де виросла. Автор нічого не повідомляє про життя героїні в місті, його цікавить внутрішній стан і переживання героїні, її осмислення моментів пам’яті, які стають призмою, через яку вона очима роду свого, очима своїх батьків оцінює власний вибір і думки. На сторінках роману тонко змальовано психологічний стан повернення до себе самої, совісті свого роду, яка постійно присутня в кожному, але «замулена» буденщиною, сьогоденням та «здоровим глуздом» обивателя. Тому абсолютно логічним є відсутність традиційної літературної характеристики героїні: портрет, авторська оцінка і т.д. Крім того, дослідження пам’яті крові, роду, набутої поколіннями мудрості життя, його істини та світла сягає осмислення людини взагалі, тому героїня називається «дівчинкою», «жінкою», але не фіксується, не звужується конкретним іменем. Що таке з дитинства проростає в нас від батьків, з їхньої крові та з їхніх неписаних законів життя, але настільки незламних і сильних, що зрада, відступ від них спричиняє невимовні муки? Чому мовчазна постать батька, його натруджені руки, стіни вимурованої ним хати тримають більше, ніж сотні умовлянь? Звичайно, якщо ми впустимо ці епізоди пам’яті, як моменти голосу крові роду, до серця свого…

Звідси і особливості побудови сюжету: мозаїчність спогадів про предмети, людей, події. Але мозаїка пам’яті складається в життя, у ті його моменти, які і визначають основу існування, те, чому не можна зрадити, що не дає оступитися і відступитися від прадавньої істини твого роду, народу, нації.

Основними мотивами роману є мотив пам’яті, яка, як і люди, змінюється, є різною у різних поколінь; мотив часу, що безжально розділяє близьких та рідних, бо у кожного свій, нанизаний не тільки на стрілки годинника, а скутий простором, «закручує як вирва, той власний час, у якому поєднано світи, він – врем’я,.. так він колись називався, поєднуючи людину з безвічним, аж доки не став лише відчуттям временних – минулих – літ…». Мотив «потопання», як буквального, від якого легше одужати, так і потопання душі в чорній дірі свідомості, що затягує від «я» можливого, істинного до «я» теперішнього, намуленого непотребом умовностей і страхів; мотив втрати та смерті. Невід’ємним від основної думки роману є мотив одухотвореної природи; мотив села як мікрокосму людського всесвіту; мотив єдності поколінь, роду; мотив причетності та відповідальності кожного за формування духовності, засад моральних цінностей, совісті народу, що пам’яттю проростатимуть тисячоліття в прийдешніх поколіннях і будуть захоплювати або викликати прокляття.

Епізод 1-ий. Речі – пам’ять.

Епізодична пам’ять не потребує зужитих речей, з яких вона давно виросла і які чомусь уперто зберігались батьками у цій шафі: можливо, речі – теж спогади?...

Л.Голота «Епізодична пам’ять»

  • Створіть асоціативний кущ предметів до слова «дитинство».

Дослідження образів-речей пам’яті (мета: заглибитися в текст роману, з’ясувати, як пам’ять фіксує не лише предмети, а зберігає уявлення про їхню сутність, стає своєрідною «комірчиною» свідомості, визначає вибір сьогодення, прокладає стежину в майбутнє, апріорно дозволяє приймати рішення і бути певним у правильності їхнього вибору, або сумніватися).

Завдання. Дослідіть, які речі зафіксувала пам’ять героїні як моменти дитинства? (Дитинство пригадується як певні предмети, речі, образи: шафа, дзеркало, лялька, піч і т.д.; як люди і події та як переживання емоційних, психологічних станів, викликаних зовнішніми факторами: запахами, звуками тощо).

Форми роботи. Складання таблиці предметів-образів дитинства (методи: літературне лото «Поясни образ» або робота в групах).

Предмет

Особливості, якості

Сутність, уособлення

Дзеркала

«старе полущене люстро», «понищене часом свічадо»

Перше дзеркало дівчинки в буковій шафі

«поїдене лишайниками вологості, водяних плям і дзеркального грибка, вже не всотувало, а лише відбивало…", «перелякано витріщилося в небо», «шкло зітхнуло чи застогнало», відпустивши безліч відображень…

«…таке нове, що аж бралося срібними брижами – ніби якась хвилька перебігала між шклом і деревом, а вихлюпнутися не могла…»;

«дзеркало святково сяяло назустріч, як тільки вона схоплювалась з ліжка»; «дзеркало обживалося в кімнаті, поволі забираючи її в своє плесо»;

«дзеркало поволі буденнішало, його святковий блиск притлумився, воно наче збайдужіло…».

Те, що до краю переповнене відображенням минулого, обличчями господарів, своєрідний часопис, «дзеркальна плівка» життя сім’ї та жінки від маленької дівчинки до сьогодення, це дзеркало в хвилину його смерті та його пам’яті.
Жива істота, що знайомиться з усіма членами родини, намагається якнайбільше ввібрати в себе простору і речей.


Букова шафа

«злагоджена чернівецькими майстрами ще за Хрущова», «дерев’яне одоробало», яке не так легко знищити, не хоче помирати, але перетворюється на жертовний сірий попіл, а потім стає «величезними золотавими гарбузами в сіро-зелені басамуги – такі собі кола небуття речей»;

«В шафину утробу мати урочисто повісила зимові пальта, своє крепдешинове плаття, дівчинчину шкільну форму…»

Символ причетності до нового кращого сільського життя, сховище святкових речей, «небагатих скарбів», згодом – застаріла непотрібна громіздка річ, що проростає гарбузами, ніби не хоче кидати хазяїв, помирати.

Хата родини Турівних

«знайома до найдрібнішого гвіздка», «вростала в землю, – пускала корінці навсібіч, наче трава, просновувалася нитками їхніх розмов, гвіздками голосного батькового сміху, братовим ранковим вередуванням і материними лагідними вмовляннями…, хата переставала бути лише шлаком і глиною, деревом і склом, набираючи звуків і запахів живого життя».

Простір, що став вмістилищем і матеріалізацією душевних, духовних, емоційних, словесних моментів існування родини, їх неповторного існування, зростання, старіння

Ліжко батька

«старезне дерев’яне ліжко» діда

й баби

«…в якому вона виросла», «на якому батька приспала смерть»;

«подарованому ще їхнім батькам на весілля, на ньому колись прабаба народила діда, а баба народила двох синів» (с.106).

Своєрідна колиска роду, де народжуються, зростають, відходять у вічність

«тепла грубка»,

Плита

по-різному «озивалася голосом вогню», залежно від того, хто її розтоплював, мати чи батько

Своєрідний дух хати, що робив її живою, затишною

Материна ковдра

«майстерно скомпонована і пошита

матір’ю з клаптиків тканин різного

кольору і ґатунку: байка, ситець, сатин, штапель, шерсть, нейлон, кримплен,

шовк, крепдешин, атлас, синтетика,

майя, льон, кашемір, бязь, джинса, вельвет,.. все це разом із вишневою оксамитовою латкою в центрі…

покладене на щільну основу в гармонії і взаєморозумінні…»; «ковдру мати шила

з півроку…, ще й ще доточувала й компонувала, виладновуючи свою розповідь про історію речей, які

служили і мертвим і живим людям цього дому…»; «модне і благеньке водночас шмаття…засвідчувало близькі й далекі мандри світами…»; «величезне

покривало стало цільним, а цілісність родини була головним у материному житті…»; мати «прикривала цією ковдрою самотність».

«Стара тканина в материних руках стала матерією, а не лише оболонкою, що прикривала доччину плоть: тож нині жінка може прочитати цю ковдру, як власне минуле, бо там, у минулому, не лише людські обличчя,

в які ми не втомлюємося проникати,

віднаходячи в них власне; в прожитому – зношені нами одежі, наша схованка серед інших, можливість проявити чи приховати себе в товпищі людей»; ковдра як своєрідна цитата із життя родини.

Бесіда на основі дослідженого

  • Мотив змін, руйнації, смерті звучить першим у романі. Чому автор починає роман зі смерті старих речей?

  • Як у романі розвивається думка, що речі, які супроводжують людину, наповнюються її життям, стають його співучасниками?

  • Чи можна стверджувати на основі дослідженого, що людина любить не речі, а сутність, яку в них вкладає, та їхню причетність до її існування? (Речі, як і люди, втілюють обличчя і характер епохи. Вони стають співучасниками нашого життя, входять в нашу свідомість і осмислюються як елемент, штрих єдиної картини світу, де в центрі джерело світла, об’єднуюча сила – наше «я», наше неповторне світовідчуття).

  • Прослідкуйте, як речі в романі змінюються, як стверджується думка, що нічого не зникає, а переростає в інше, пронизує прийдешнє. Можливо, ця мудрість народу вишита на рушниках безперервною виноградною лозою: нас сучасних немає без нас вчорашніх?

  • Чи відомі вам такі прийоми в світовій літературі, коли речі викликали спогади, певні стани людини?

  • Чому героїня так важко переживає втрату, смерть речей? (притаманна українцям чуттєвість – це інтуїтивне проникнення в природу речей, розкодування світу, чуттєве бачення його сутності. Отже, це своєрідне проникнення в смисл існуючого, яке приходить до нас певною річчю, предметом. Забути, зрадити їх – це зрадити себе).

  • Проаналізуйте опис коридору дзеркал. Що він означає? Який вихід із цього безкінечного коридору дзеркал вбачає героїня? («Позаду жінки в дзеркалі вимальовується вікно, густо підперте зовні горіховим листям, від чого шиби теж стали свічадами, здатними відображати кімнату. В якусь мить вікно і дзеркало… постають навпроти, створюють безкінечний коридор, що замикає простір. Жінка стоїть на порозі цього коридору, наче шукаючи в люстрі, що колись упіймало її, розгадки про себе… Жінка поволі ступає в коридор, витворений дзеркалами, мимохіть подумавши, що все її життя – це блукання цим задзеркаллям, пронизаним протягом на обидва боки…

Звідти, хоч як шукай, виходу немає, аж доки не зазвучить чарівна сопілка пам’яті». Даний символічний опис дзеркального коридору є кульмінаційним в ідейному змісті розділу, який так і називається «Коридором дзеркал». Пам’ять, як дзеркало, вбирає нас сьогодні, де ми стаємо минулим і знову відбиваємося вчорашні в тепер… І так до самої смерті… Отже, відібравши головне, кращі, важливіші мелодії свого серця, події свого життя, такими ми і ввійдемо в сьогодні, завтра. Але необхідно, щоб частіше звучала та «чарівна сопілка пам’яті»: «…Він має звучати саме від подиху, той дивовижний у своїй складності інструмент, що примушує мліти від болю серце… - як тоді, коли переймав їх сонячний вітер самоусвідомлення… ба! навіть сни і мрії, уявне і дійсне, - наче кола степу, стають великим театром пам’яті»).

  • Як в романі автор вирішує філософське питання людської волі та свободи пам’яті? А яка ваша думка? («Хтось, невблаганний, як час, сам вибирає найголовніше, й не ти йому судія, але й не раба його… Хтозна, чи не записується вона на якусь незбагненну стрічку у просторі земного існування і чи не являється людині лише раз, вже у смеркаючій свідомості, аби пораділа чи вжахнулась, аби зрозуміла ти, жінко, що робило тебе тобою…». Таємниця людської долі, людського вибору, що стає в решті-решт картиною життєвого полотна, прихована як у самій людині, як частинці великого космосу, так і є волею великого космосу, світової мудрості).

  • Виходячи з вищезазначеного, спробуємо з’ясувати, чому жінка продаж хати сприймає як зраду? Що чи кого вона зраджує? Яка думка брата? А ваша?

(Жінка: «Ти маєш пережити ще одну смерть – смерть батьківського дому. Чому ти називаєш це смертю? Тому, що інакше це називається зрада…» Брат: «Ні, - ти ж знаєш, ми ніколи тут не житимемо… Тобі доведеться виконати всі формальності, я залишу доручення. А гроші, разом із батьковими остарбайтерськими, витратимо на пам’ятники..» (с 71). Жінка: «…все, що заробили батьки за життя, ляже на їхні могили гранітними брилами із Кам’янського кар’єру…» (с.71).Читач розуміє, при всьому здоровому глузді брата, правда, та, древня як світ, єдина в світі правда життя – на боці жінки. Біля помираючої матері, в пустій батьківській хаті жінка раптом пригадує не лише події минулого, а себе як єдину цільну частинку своєї родини від прадіда до батька. Органічно спливають у пам’яті заповіти життя діда й баби, приходить розуміння їхньої життєвої непохитної правди, відчуття нерозривності із землею, з якої вийшли українці, її предки, і стали могилами, що тепер завжди чекають на неї та мають на неї єдину надію).

  • Яким постає світ перед дитячими очима героїні? Які відкриття про світ, про себе робить дівчинка? Подумайте, настільки в дитинстві ми, можливо, ближчі до істини, осягаючи її дитячим серцем? (Відкриттям були сонячні люди, які постійно знаходяться поруч, тільки не кожен може їх побачити; а ще дівчинка одного разу відчула, що вже була в цьому світі, що пам’ятає цей край, коли тут ще й села їхнього Любимівки не було, а камінь алатир був молодим і великим. Вітер і сонце – живі істоти, що допомагають батькові в будівництві хати; сонце рятує її з ополонки).
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   17


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка