До святого христофора



Сторінка14/53
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.67 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   53

САМОРОБНІ ЄДИНОРОГИ

Розповідають, що якось Періклові, блискучому вождеві демократичної партії в Афінах V століття до нашої ери, робітники ферми подарували голову однорогого барана. Великий та міцний ріг зростав йому посеред лоба. Друзі розцінили цей символічний дарунок як добру прикмету: Перікл повинен перемогти у боротьбі з Фукідідом, лідером аристократів, він єдиний владарюватиме у Афінській республіці.

Так і сталося. Але нас цікавить тут інше: у стародавніх міфологіях (наприклад, у семітських народів Сходу), у творах античних письменників і мандрівників прохоплюються іноді згадки про однорогих баранів, козлів, биків. Це, як завжди, ватажки стад, і з тексту іноді випливає, що однорогість згаданих тварин — справа людських рук, а не природи.

Римлянин Еліан (III століття нашої ери) розповідає про однорогого бика Ефіопії. Пліній сповіщає про таких же «єдинорогів» з країни маврів. Ще порівняно недавно однорогі бики зустрічались у стадах Кафрів. Бачили їх і в інших народів Африки. Однорогих овець Непалу не раз завозили навіть до Європи. З'ясовано, що їхня однорогість створена шляхом майстерного хірургічного втручання. Але яка мета цих складних операцій, не зовсім зрозуміло. Відомо, правда, що за давнини із однорогих тварин виховували ватажків стад. Вони й помітніші, й частіше перемагають у боротьбі за першість у стаді з дворогими претендентами.

Пліній, описуючи роги биків, побіжно згадує про хірургічні маніпуляції, які треба здійснити над рогами теляти, щоб дістати чотирирогого бика. Природно, що хірурги, які вміли з двох рогів зробити чотири, легко домагалися й зворотного наслідку: дворогих тварин обертали на однорогих.

Проте донедавна багато біологів сумнівалися у можливості такого перетворення. Але 1933 року американський учений лікар Дав довів, що ця операція не складна. Він експериментував над одноденним телям айрширської породи. Вчений зрізав з черепа теляти зародки рогів, так звані рогові «пуп'янки», насадив їх один на одного і вростив у тканину посеред лоба. Теля виросло однорогим! Єдиний ріг стирчав йому посеред лоба, як у казкового єдинорога на середньовічних мініатюрах. Знаменно те, що ріг був довгий і прямий, ніби римський меч, хоча бики айрширської породи мають вигнуті роги. Більше того: штучний єдиноріг разом з однорогістю набув і непогамований норов свого казкового тезка. Лікар Дав писав з цього приводу: «Він не тільки рогом, а й норовом скидався на свого легендарного прототипа. Бик швидко втямив вигоди однорогості, коли, ніби носом корабля, прокладав собі шлях через огорожі або простромлював ним, наче багнетом, ворога під час сутички».

Деякі дослідники запитують самі себе: чи не міг поговір про однорогих биків вплинути на розвиток легенди про єдинорогів?

ЩЕ ОДИН ПРЕТЕНДЕНТ

1900 року вчений світ облетіла сенсаційна вістка: нарешті в природі знайдено справжнього єдинорога!

В Сибіру, у стародавніх шарах Землі, відкопали рештки величезної однорогої істоти. Її назвали «Elasmotherium sibiricum». Оце то справді єдиноріг! У ковчезі йому таки було б затісно. Величезний, куди більший за слона, з рогом, що височить посеред лоба, як у легендарного звіра, а не на кінці морди, як у носорога.

Еласмотерій — рідний брат колосальних безрогих носорогів — балухітерія та індрикотерія. Стада цих тварин мільйони років тому блукали рівнинами Казахстану. На той час тут росли тінисті ліси. Болотисті озера чергувалися з густими чагарями та зеленими луками. Крислаті граби, буки і могутні секвойї давали притулок гігантам. Безрогі родичі носорогів, як і жирафи, живилися листям дерев, до яких могли легко дотягнутися, навіть не маючи надто довгої шиі.

Балухітерій, який жив у Монголії та Індії, у всьому скидався на індрикотерія, але був звіром ще більших розмірів. П'ять метрів тридцять сантиметрів — отакий зріст цього колоса! Балухітерій — рекордсмен-велет між усіх звірів, які коли-небудь жили на суходолі. Під його черевом, наче під аркою, могла пройти шерега солдатів по шість чоловік у ряд.

Усі допотопні носороги несподівано вимерли десятки мільйонів років тому. Проте їхній однорогий сибірський родич, так уважають деякі вчені, можливо, дожив до появи людини і був винищений первісними мисливцями.

Стародавні тунгуські пісні зберігають спомин про давноминулі часи, коли в їхній країні жив страшний чорний бик-єдиноріг. Він був такий великий, що потрібні були цілі сани, аби привезти лише один ріг його.

Отже, палеонтологія познайомила нас ще з одним кандидатом у єдинороги. А втім, за останній час ідея про еласмотерія, як можливого прообраза легендарного єдинорога, не знаходить відданих прихильників. Усе-таки малоймовірно, щоб еласмотерій міг дожити до появи на землі людини.

Перекази тунгуських мисливців про «чорного однорогого бика» грунтуються, можливо, на знахідках допотопних кісток еласмотерія. Домалювавши все інше уявою, народна фантазія зробила з цих решток реконструкцію доісторичного єдинорога.

ФАБРИКАНТИ ВАСИЛІСКІВ

ВАСИЛІСК У КОЛОДЯЗІ!

Славу найпопулярнішого чотириногого героя християнської літератури в єдинорога й дракона виборює інше фантастичне створіння — василіск. Це слово добре знайоме всім. І понині ще в буденній мові ми частенько його вживаємо, а вже діди наші й прадіди про вигадані властивості василісків знали, можливо, більше, ніж про багатьох цілком звичайних істот — про кита, приміром, або акулу. А про таких «рідкісних» тварин, як, скажімо, тапір, лама чи кенгуру, відомих тепер кожному школяреві, вони навіть і гадки не мали. Про василіска ж чого тільки не переповідали.

Монстр цей не руського походження, хоча з давніх-давен його знають на Русі. Він оселився тут разом з першими перекладами старогрецьких книг [25]. Осередок виникнення легенди — країни Південної Європи і північне узбережжя Африки, де живе «коронована» змія — живий прообраз легендарного чудовиська.

А тепер послухайте, яка дивна приключка сталася сімсот років тому на одній з вулиць Відня. Пам'ять про неї та імена дійових осіб зберегли для нащадків австрійські літописи.



im_017.png

… Нелегко було протовпитися. Стражники розштовхували людей і кричали:

— Дорогу магістру юстиції! Дорогу закону! Іде пан Яків фон дер Гюльбен.

— Тихше, прийшов суддя.

Юрма розступилася. Магістр юстиції статечно пройшов у супроводі озброєних алебардами солдатів. У натовпі почулися обурені вигуки.

— До в'язниці майстра Гархібла!

— Закувати його в кайдани!

— Він накликав василіска!

Суддя фон дер Гюльбен поважно здійняв руку.

— Скажи мені, Гархібле, — звернувся він до переляканого пекаря, будинок якого облягала розлючена юрма, — скажи, Гархібле, тільки щиру правду — раджу тобі! — що викликало цей нелад?

— Я не винен, ваша честь. Я не винен. Це все василіск. Василіск у моєму новому колодязі. Я тут ні до чого.

— Він сам накликав його! — втрутився хтось.

— Мовчати! — вигукнув суддя. — Ви все розкажете, але не зараз. Говоріть далі, майстре Гархібле.

… Це сталося 1202 року у Відні. В одному з колодязів будинку № 7 по вулиці Шонлатернгассе раптом об'явився василіск. Сполошилося усе місто, і довго ще оповідали потому про дивну пригоду і про романтичне кохання, яке було причиною і кінцем цієї історії.

Ще й досі, пише Віллі Лей, дослідник василісків, живе в Австрії ця легенда.

Майстер Гархібл, відомий віденський пекар, мав красуню доньку, біляву Аполлонію. Був у нього й підмайстер юнак Ганс, який не стільки ремеслу вчився, скільки зітхав за Аполлонією.

Нарешті Ганс насмілився попросити руки Аполлонії. Пекар розлютився і прогнав бідолашного Ганса. Запальна розмова відбувалася вранці, і, виставляючи за двері жениха, Гархібл почув, що nie півень. Він гукнув навздогінці Гансу: «Коли півень — такий нахаба, як і ти, — знесеться, отоді можеш знову посвататися!»

— І ось сьогодні, пане суддя, півень прокричав не в пору. Дівчина-служниця саме йшла по воду. Зазирнувши до колодязя, угледіла на дні щось блискуче й страшне. Жахливий сморід ішов від води — у Марти навіть голова запаморочилася.

Новий учень, який спустився у колодязь, аби подивитись, що ж там коїться, ледь не задихнувся від сопуху. Непритомного, його підняли нагору. Очунявши, він розповів, що бачив у колодязі чудовисько невеликого зросту, але страхітливе на вигляд: із вогненними очима і блискучою шкурою. Покруч півня і змії із золотим вінцем на голові!

Було над чим замислитися судді фон дер Гюльбенові. Загадав йому загадку проклятущий пекар!

Не важко, звичайно, заарештувати баламута і закувати в кайдани. Але що робити з клятим василіском?

На щастя, поблизу був магістр мистецтв — дуже тямуща людина.

— Ніде правди діти — це таки василіск, — почав пояснювати учений муж. — Ще великий Арістотель спогадував про цю рідкісну істоту як різновид змій. Василіск по-грецькому означає цар, повелитель усього зміїного царства, і тому чудовисько народжується з золотою короною на голові. У вчених книгах написано про василіска. Даремно застосовувати проти нього звичайну зброю. Подих чудовиська смертельний, а його вигляд такий жахливий, що навіть сам василіск не може споглядати самого себе. Це його дошкульне місце. Люстерко, пане суддя, люстерко — ось зброя, якою можна перемогти василіска. Варто йому хоча б краєчком ока зиркнути на себе в люстерко, як він одразу помирає зі страху. Але пам'ятайте: це небезпечний захід! Людина, яка триматиме люстерко, сама дуже ризикує: спокуса поглянути на царя змій дуже велика.

— Я буду тримати люстерко! — почулося з вулиці.

— Хто це сказав? — запитав суддя.

— Рудий Ганс! — прокотилось натовпом.

— Візьми люстерко, Гансе, — врочисто мовив суддя. — І коли ти заб'єш чудовисько, майстер Гархібл віддасть за тебе Аполлонію.

Заради цього варто ризикнути. З люстерком у руках Ганс спустився в колодязь. Доля боронить закоханих: смердюче чудовисько здохло зі страху, ледь глянуло на себе в люстерко, а сміливий Ганс повернувся нагору живий і здоровий.

Бучно справили весілля, і на честь надзвичайних подій, за яких воно відбулося, біля дверей будинку молодих на кам'яній плиті було висічено напис:
«Рік 1202. Імператора Фрідріха II обрали на царство. За часів його правління василіск народився від півня у цьому будинку. Він був схожий на зображення, висічене вище».

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   53


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка