До святого христофора



Сторінка16/53
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.67 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   53

ЖЕНІ АНВЕР

Жені Анвер — патентований василіск із Антверпена. Він дуже вплинув на розвиток повір'я про царя змій. Дослідники, які спробували встановити походження цієї дивної назви, добилися небагато. Гадають, що слово «Анвер» утворено від французької назви міста Антверпена — Анвер. Саме в Антверпен ведуть сліди, що зв'язують музейні колекції Жені Анверів із місцем їх походження.

Отже, Антверпен — місто, де вперше заповзятливі набивачі опудал почали виготовляти василісків. Справа була вигідна. Муніципальні власті, монастирі, заможні люди охоче купували портативних чудовиськ. Юрми відвідувачів сходилися поглянути на виставки дивовиж, і справа процвітала. Кожен монастир мав свого легендарного засновника. Звичайно, цьому святому мужу серед інших фантастичних подвигів годилося за традицією перемогти в герці дракона чи хоча б василіска. Щоб надати легенді більшої переконливості, ченці роздобували речові докази — сушені василіски.

Торг ішов жваво. Невдовзі ремісники Антверпена не могли вже задовольнити зрослий попит на Жені Анверів. Виробляти їх узялися інші міста Європи. Мілан, Венеція й Верона стають новими центрами «василіскової» промисловості.

Конрад Геснер з жалем констатував, що в Європі до біса розвелося пройдисвітів, які нівечать творіння божі, видаючи їх за казкові істоти. І темний люд вірить їм. Фальшивомонетників жорстоко переслідують за підробки, а фабриканти фальшивих чудовиськ процвітають, ошукуючи простаків. У четвертому томі свого твору, присвяченого морським тваринам, Конрад Геснер описує одного із саморобних монстрів. У крамничці торгівця в Цюріху він бачив Жені Анвера, якого видавали за василіска. Конрад Геснер дослідив опудало й переконався, що воно виготовлене із звичайнісінького ската. Малюнок з підробленим василіском Геснер помістив у своїй книжці з єдиною метою — застерегти, як він додає, своїх читачів від ошуку на той випадок, коли їм доведеться зустріти в якій-небудь крамничці такий товар.

Хто бачив ската, легко зрозуміє, чому саме ця химерна риба правила здебільшого за матеріал для виготовлення василісків і осиротілих дитинчат дракона, убитого святим Георгієм.



im_019.jpg

Гігантський скат манта.
Пласке, ніби плескач, тіло ската обведене великими плавцями, достоту схожими на крила. Беручись виготовляти василіска, майстер одділяв праворуч і ліворуч від переднього краю грудних плавців ската по довгому клаптю і після нескладних маніпуляцій перетворював їх на передні лапи. Вправно підрізані черевні плавці заміняли майбутньому василіскові задні ноги, а рештки відповідно декорованих грудних плавців — крила. І тепер скат набував зовнішності фантастичної крилатої істоти. Залишалося відповідно оформити голову ската. Тут майстри середньовічного сюрреалізму виявляли неабиякий хист.

Скат на вигляд куди сумирніше створіння, коли дивитися на нього згори. В нижній частині його тіла природою «вигравіювана» маска, яка й без штучних переробок здаться досить страхітливою. Довгий рот риби розтягнений, ніби в посмішці. Ніздрі над ним схожі на вирячені очі (особливо коли вставити в них скельця), а глибокі борозни й зморшки навколо рота домальовують своїм примхливим поєднанням ті частини потворної морди, яких бракує.

Щоб надати Жені Анверу ще химернішого вигляду, набивачі опудал до краю розтягали скатів рот. Тканину навколо рота видовжували: виходили в'ялі щоки; маківку голови загинали вгору, на зразок архієпіскопської митри. Тепер можна запрошки закріпити на ній позолочену коронку. Новонародженого Жені Анвера фіксували в динамічній позі, з роззявленою пащею й розіпнутими крилами, а потім висушували. Покупців не треба було довго чекати. Хто ж бо не захоче придбати за приступну ціну «царя усіх зміїв»?

У християнських країнах віра у василісків, певне, остаточно й досі ще не вмерла. Нові Жені Анвери час від часу з'являються на світ. Походження їхнє, як і колись, — іхтіологічне. 1929 і 1933 років два саморобні василіски привернули в США увагу широкої громадськості і преси. Допитливі журналісти простежили їхню біографію від рибальських хиж на березі океану, де піймано перетворених на чудовиськ рибин, до марновірних споживачів.

«Патентований василіск» із Антверпена, як видно, ще досі має попит у країні хмарочосів.

Безперечно, чудовиська-саморобки чимало сприяли поширенню безглуздої віри у різноманітних фантастичних створінь.

У наступному розділі мова піде про русалок, і ми довідаємось, що були такі умільці, які навіть риболюдей умудрялися виготовляти досить майстерно. За виробний матеріал для сеї продукції правили не скати, а інші рибини, з більшим хвостом.

СИРЕНИ КАЗКОВІ Й НАТУРАЛЬНІ

РИБОХВОСТІ БОГИ Й БОГИНІ

Мабуть, нема на світі жодної більш-менш значної держави, в народних переказах якої не фігурували б дивні напівлюди-напіврибини — прекрасні довгокосі дівчата з риб'ячими хвостами замість ніг. У різних країнах звуть їх по-різному: русалки, сирени, нереїди, наяди, лорелеї, мемейди. Рибалки, мореплавці, мисливці й просто любителі нічних прогулянок при місяці натрапляли на них біля туманних берегів Норвегії, у тихих затоках російських річок і на сонячних пляжах тропічних островів.

Дуже поширене повір'я про морських дів. Може, справді де-небудь на землі мешкають істоти, схожі на казкових русалок?

Одначе розповімо історію по порядку.

Прабатьком усіх чарівних морських дів уважаеться стародавнє вавілонське божество чоловічої статі. Щоранку воно виходило з хвиль Червоного моря, аби навчати людей землеробству, будівництву храмів і міст, лікуванню та всім іншим мистецтвам і ремеслам. Увечері бог-викладач знов щезав у морській безодні. Ім'я цього люб'язного створіння — Оаннес.

im_020.png

Берос, халдейський жрець і астролог, який жив у III столітті до нашої ери, описав його у своїх «спогадах»:

«Тіло божественної тварини схоже на риб'яче. Під риб'ячою головою має вона іншу голову. Має тварина і людські ноги, що зрослися з риб'ячим хвостом. Має і розум, а мова її доладна й зрозуміла. Вона навчила людей письма й наук і кожного роду мистецтв — словом, вона навчила людей усіх хороших звичаїв і ремесел». Ранні зображення Оаннеса цілком відповідають опису Бероса. Проте в чудернацькому костюмі (голова судака замість шолома і плащ з риб'ячої шкури) Оаннес, однак, мало нагадує морських дів — нащадків.

Минали століття, і Оаннес змінював свою подобу. На скульптурах, знайдених у Хорсабаді, ми бачимо його вже у «формі», як годиться прабатькові русалок: з риб'ячим хвостом замість ніг, але з тулубом і головою людини. Змінивши зовнішність, бог-русалка зберіг усе ж таки свою чоловічу суть.

Першим рибохвостим божеством жіночої статі була Атаргате (або Деркето), сірійська богиня Місяця і риболовлі — її культ процвітав у місті Ієраполі (сучасний Мембідж). За словами Лукіана, римського історика, «вона напівжінка, але від стегон донизу у неї росте риб'ячий хвіст». Ніхто у країні стародавніх фінікійців не наважувався рибалити без дозволу грізної рибохвостої богині. Ліцензії на риболовлю за добру платню видавав її верховний жрець. На деяких фінікійських монетах, що дійшли до нас, вибито зображення Атаргате: за зовнішністю це типова русалка.

Оаннес був богом Сонця, а Атаргате — богинею Місяця. Жителі Ближнього Сходу бачать щодня, як Сонце і Місяць зіходять далеко на сході, де хлюпочуться хвилі Великого океану, і, відбувши свою сяючу мандрівку небом, знову сідають у Середземне море на заході. Природно було припустити, що Сонце й Місяць (або їхні міфологічні символи — Оаннес і Атаргате) живуть у морі, а звідти недалеко й до риб'ячого хвоста, яким їх прикрасила легенда.

З розвитком фінікійської культури росла й слава богині-русалки. Поети щедро наділяли її компліментами, — облесники звичайно розсипають їх перед особами прекрасної статі: зваблива, чарівна, горда, прекрасна. Атаргате мала вплив на розвиток культу інших божеств. Деякі учені-міфологи гадають, що «народжена з шумовиння морського» грецька богиня кохання Афродіта, а отже й римська Венера — пішли від Атаргате.

Афродіту в її морських мандрах супроводжували звичайно водяні божества нижчого рангу — тритони. Як уявляли собі цих рибохвостих пажів стародавні греки, ми можемо судити по зображеннях на давніх корінфських монетах: колісницю з Афродітою ведуть два тритони, обидва, як і Атаргате, від голови й до кінчика хвоста «чистокровні» русалки.

Знамениті сирени, які марно зваблювали своїм співом Одіссея, спершу зображувалися у вигляді птахів з жіночими головами. Та незабаром їхня зовнішність докорінно змінилася: замість пір'я на тілі виросла луска, крила перетворилися на прекрасні жіночі руки, а пазуристі ноги — на риб'ячий хвіст. І сирени стали двійниками тритонів. Саме у цих жорстоких, але чарівливих створінь морські діви й русалки пізніших часів запозичили свій чарівничий голос.

1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   53


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка