До святого христофора



Сторінка21/53
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.67 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   53

КЛАДОВИЩА ДРАКОНІВ

Стародавні кістки, що їх люди іноді викопували із землі, породжували найрізноманітніші легенди й повір'я. Хоч чиї б вони були, для релігії оці тлінні рештки — неоціненна знахідка. Ще б пак! Адже вони є речовим «доказом» істинності старозавітних міфів про фантастичних чудовиськ і велетнів. Та ба! — нечестиві трударі науки розкопали усі «кладовища гігантів», щоб перевірити, чи таким був світ до Адама, яким зображують його біблійні легенди. Вони вивчили й кістки, викопані колись ченцями-«палеонтологами», й безжально розвінчали їхні святі «теорії».

Череп «дракона», забитого святим воїном із Клагенфурта, й досі зберігається у ратуші цього міста. Будь-який зоолог може впевнитися, що цей «дракон» умів літати не краще за черепаху: адже череп належить шерстистому носорогу (Rhinoceres antiquitatis).

А «язик» дракона з Вільтена, який чудодійно годував сотні чернецьких шлунків, виявився зовсім уже неподобною річчю — півтораметровим списом меч-риби. У XVIII столітті «язик» ще зберігали в срібних піхвах у музеї міста Інсбрука.

Однак деякі кістки, знайдені в землі, дійсно належали драконам. Та ще яким драконам!

Страховиська, які й понині живуть у народних казках: гідри, змії-гориничі і змії-альбери — немовлята в порівнянні з справжніми чудовиськами, які жили колись на Землі. Проте було це дуже й дуже давно — сто і сто п'ятдесят мільйонів років тому. Ані людей, ані навіть їхніх чотирируких предків — мавп — тоді ще не було на світі. «Земна кора, — пише професор В. В. Лункевич [31], — це воістину величезне кладовище природи». Тут цілий світ допотопних мерців. Станьте перед стрімким берегом річки чи моря, спустіться до підземної шахти, і ви побачите, що земна кора складається з різнорідних грубих нашарувань. Усі гори, береги річок і морів, уся тверда поверхня Землі складена з потужних шарів вапняку, піщанику, глини, сланцю та інших мінеральних порід, і в багатьох з них поховані рештки давніх тварин і рослин. У найглибших шарах залягають, як правило, давніші й примітивніші істоти, у поверхневих шарах — тварини пізніх епох, зверху — кістки доісторичної людини й сучасних їй тварин.



im_029.png

1843 року у піщаних плитах Коннектікуту (штат на сході США) палеонтологи надибали сліди якихось дивовижних «птахів». У порівнянні з метровими лаписьками, які полишили свої відбитки у кам'яному літопису Землі, слонова нога здавалася занадто мініатюрною. Якого ж зросту були пташки, що розгулювали пляжем доісторичного моря?



im_030.jpg

«Тигр океану» — меч-риба.
Це були, звичайно, не птахи. Сто мільйонів років тому на суходолі, на морі і в повітрі нашої планети панували ящери. Деякі з них, мов кенгуру, бігали на двох ногах. Ось чому їхні сліди схожі на пташині. Ще й тепер одна австралійська ящірка — хламидозавр, маленька родичка вимерлих велетів, при швидкому пересуванні користується лише задніми ногами. Біжить «клусом» на двох ногах, підтримуючи рівновагу тіла за допомогою довгого хвоста [32].

Багато ящерів за часів свого владарювання на Землі пересувалися так само.

А то був дивний час! Ніколи доти Земля не бачила таких чудовиськ і навряд чи побачить знову. Вони панували всюди — на суходолі, на морі і в повітрі. У безкраїх хвойних і папоротевих лісах жили найрізноманітніші ящери. Вони шугали між деревами^на шкірястих, неначе пергаментних, крилах. Відпочивали на гілках, згорнувши крила, страхітливі й потворні, «ніби вихідці з пекла». Галявинами сновигали моторні двоногі динозаври завбільшки з курку, а у високій траві біля болота поважно, перехильцем, копишилася величезна, як будинок, тварина. Неоковирний, мов колода, тулуб вагою в десятки тонн підтримують масивні колони-ноги. Кожна нога вдвічі вища за людину! Довга й гнучка шия-змія, увінчана малесенькою голівкою, постійно рухається: голова дбає про єдине — про їжу. Щоб прогодувати таку махину, зубам і шлунку доводилося, запевне, працювати і вдень і вночі! Немов гігантський удав, за потворою волочиться довгий хвіст, який міг би одним ударом забити слона.

Цього ящера вчені назвали брахіозавром. Брахіозавр — за зростом чемпіон серед усіх відомих науці гігантів. Він був удвічі вищий за жирафу і, витягнувши шию, міг би зазирнути у вікно четвертого поверху! Дванадцять метрів — отакий його дивовижний зріст!

У геолого-палеонтологічному музеї Берлінського університету зберігається повний кістяк брахіозавра, кістки якого німецькі вчені добули на горі Тендагуру в Африці. Ось його розміри: довжина — 22,65 метра, загальна висота — 11,87 метра, висота у карку — 5,8 метра, довжина шиї — 8,78 метра. Кажуть, що це ще був не найбільший екземпляр!

im_031.jpg

Скеле вимерлого «дракона» — бронтозавра.
Брахіозаври жили у річках і озерах більш як сто мільйонів років тому. Вони не плавали, а повільно рухалися по дну. Маючи такий великий зріст, брахіозавр сміливо переходив убрід будь-яку річку. До того ж ніздрі цієї дивної тварини містилися не на кінці писка, а високо на тім'ї. Щоб ковтнути свіжого повітря, йому не треба було підводити голови над водою. На поверхні, наче перископ, з'являвся лише тім'яний горбок ящера, клапани ніздрів відкривалися, і повітря зі свистом засмоктувалося у величезні легені. Деякі вчені вважають, що дорослі брахіозаври не могли рухатися суходолом: їх би розчавила власна вага!

До пари цьому велетню був інший «дракон» — стегозавр. Від мав малесеньку, звислу до самої землі голову, в якій містилася жалюгідна крихітка мозку. Дивно, як міг ящір, на зріст такий, як слон, обходитися в житті тією мізерною кількістю мозку (об'ємом з волоський горіх)?

Виявляється, окрім недорозвиненого головного мозку, стегозавр мав ще задній, крижовий мозок, на який він, в основному, і покладався. У крижі стегозавра була велика, разів у двадцять місткіша, ніж у голові, мозкова порожнина. Справжній череп! Але не в голові, а в основі хвоста. «Річ неймовірна, — говорить В. Лункевич, — і принаймні дуже дивна!» Стегозавр справді заднім розумом був міцний.

Повздовж спини стегозавра, від голови й до хвоста, тягнувся подвійний ряд величезних — до одного метра у поперечнику — трикутних щитів. На хвості стегозавр носив чотири гострі мечі — довгі кістяні шпичаки. Це страшна зброя! Ударом хвоста стегозавр прохромлював свого ворога наскрізь.

Однак від кого такий грізний захист: і шпичаки на спині, і мечі на хвості? Хто насмілювався нападати на дракона-мечоносця? Адже навіть лева цей ящір міг би розчавити, мов те кошеня.

Тиранозавр-рекс був найстрахітливішим хижаком, яких знав світ. Його розміри: висота — п'ять, довжина — чотирнадцять метрів! Метрові щелепи тиранозавра озброєні сотнями гострих і великих, схожих на ножі, зубів. Одним ударом своїх страшних зубів тиранозавр-рекс запрошки розпанахав би черево слона, а носорога міг би понести у пащі.

Бігав тиранозавр на двох задніх ногах. Його величезні лаписька відміряли гігантські кроки: чотири метри завдовжки! Отже, він легко міг переступити через слона середніх розмірів! Поява тиранозавра жахала стародавніх мешканців нашої планети. Від його зубів багато ящерів сховалися у своїй закостенілій шкірі, як у бліндажі.

Страхітливі чудовиська водилися і в океані. А над хвилями стародавнього моря, ніби чайки і альбатроси, літали численні крилаті створіння. І це теж були ящери! Одні — ростом не більші за дрозда, інші мало чим поступалися перед драконом святого Георгія.

Найнезвичайніший крилатий ящір — птеранодон. Він мав беззубу голову завдовжки близько метра, з гребенем-кермом на потилиці. Кості черепа тонкі, як папір; крила у птеранодона величезні — розмах крил його досягає восьми метрів! — а невеликий тулуб підвішено під ними, наче мотор на гігантському літальному апараті. Майже все життя птеранодон проводив у повітрі, ширяючи над поверхнею моря, і опускався на скелі лише тоді, коли відкладав яйця.

Минуло вже понад шістдесят мільйонів років, як останній птеранодон пролетів над хвилями океану. На Землі настало велике вимирання ящерів. Ніколи ще смерть не мала такого багатого ужинку. Нові тварини-ссавці почали завойовувати планету, витісняючи звідусюди неоковирних «драконів».

Останній з них вимер більш як за шістдесят мільйонів років до того часу, коли християнські попи перетворили Персея на святого Георгія — ватажка усіх драконоборців.

1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   53


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка