До святого христофора



Сторінка22/53
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.67 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   53

ВІДБИТКИ ПАЛЬЦІВ ПРАВЕДНОГО НОЯ

Якийсь доісторичний дракон, що блукав пляжами нині зниклих морів, полишив на скам'янілому піску такі дивні сліди, що завдяки їм мало не попав у святі праведники.

1824 року в Англії, поблизу міста Тарпорлі, робітники старих каменярень знайшли на гладеньких плитах пісковику чіткі відбитки… людських долонь. Положення пальців, їх пропорції — все як у людини. Тільки за розміром більші та кінчики пальців тонші. Великий палець надто відстовбурчився вбік. Перед відбитком величезної руки видно слід маленької, мабуть, дитячої ручки.

Пішов поголос, що то сліди сатани, який, спускаючись каменярнею в пекло, випалив їх на камінні, чіпляючися своїми вогненними лаписьками. «Гіпотеза» не оригінальна. Церква цей домисел замінила іншим. Відбитки долонь належать не сатані, а Ноєві і його родині!

Ось де істина. Ной, плаваючи в ковчезі бурхливим морем, пристав до берега, очевидно, не на горі Арарат, як гадали раніше, а поблизу скель туманного Альбіону.

— Чому ж, — несміливо питали деякі скептики, — він залишив тут сліди не сандалій своїх, а рук?

— Це ж дуже просто! — відповідали їм кмітливі патери. — Коли ковчег пристав до берега, Ной і його домочадці — погляньте: ось відбитки рученяток його дітлахів! ухопилися руками за скелі, щоб їхню посудину не понесло знову в океан. Трималися цупко, і камені навіки святобливо зберегли пам'ять про дотик рук праведної людини. Минали століття, вітер і плинні води засипали піском причал Ноя, і ось тільки тепер люди випадково його розкопали.

Дійсно, все пояснювалося дуже просто.

1834 року, тобто через десять років після опису цих подій, в Німеччині надруковано «Відкритий лист професорові Блуменбаху про дуже дивні сліди якоїсь доісторичної великої й невідомої тварини, відкриті кілька місяців тому в піщаних кар'єрах на горі Гес поблизу міста Пльдбургхаузена».

Пльдбургхаузен лежить у Тюрінгії, недалеко міста Грфурта. Пісковик, який добувають у цих каменярнях, має темно-червоний колір. Церква в Гейдельберзі і Страсбурзький собор збудовані з такого ж каменю. Цей пісковик як правило розшаронакий на природні плити, зовсім не спаяні між собою. На поверхнях, якими горішня й спідня плити торкаються одна одної, часто знаходять скам'янілі відбитки допотопних тварин. Спідня плита зберігає сам відбиток, а горішня — опуклий рельєф породи — своєрідний кам'яний «зліпок» з оригіналу спідньої плити.

Тож і у верствах ерфуртського пісковика теж знайшли дивні сліди людських рук. Оскільки знахідка стала надбанням науки, негайно спалахнула вчена суперечка. Деякі палеонтологи, очевидно, недовго обмірковували свої здогадки. Доктор Ф. Фойгт, наприклад, твердив, що сліди належать стародавній мавпі, яку він поквапився назвати палеопітеком. Олександр Гумбольдт заперечував йому: мавпи живуть у тропіках, а Пльдбургхаузен, як відомо, лежить ближче до полюса, аніж до екватора. Найімовірніше, сліди залишило яке-небудь давнє сумчасте, як-от кенгуру.

Гігантська жаба, печерний ведмідь і павіан мандрил теж фігурували як можливі гіпотетичні претенденти на володіння дивними слідами.

1835 року доктор Кауп, справедливо вважаючи, що жодна річ на Землі не повинна залишатися без назви, вирішив дати ім'я таємничому незнайомцеві. А що сліди схожі на долоні, то йому не довелося довго міркувати над першою частиною імені: «хейрос» (знівечене «хірос») — так грецькою мовою зветься долоня. За прийнятою в зоології традицією, друга частина наукової назви тварини може бути чи «заурос» (по-грецьки «ящірка»), якщо ця тварина плазун, чи «теріум» («звір»), коли це ссавець.

Але спробуйте визначити за такими недоладними слідами, чи їх власник годував своїх дітей молоком, чи взагалі нічим не годував!

Доктор Кауп проявив нормандську мудрість і передбачив обидва варіанти, дипломатично назвавши руконогого звіра «тварина з Пльдбургхаузена, хіротеріум, або хірозаурус». Сталося так, що майже всі вчені книжки почали вживати лише першу назву — хіротеріум, хоча саме вона і виявилася неправильною, бо, як тепер з'ясовано, руконога тварина була плазуном.

Згодом сліди хіротерія знайшли у Франції, Іспанії і США.



im_032.jpg

Один з викопних морських ящерів, скелети яких надихали середньовічних драконописак.
Тут зоологи виявили ще одну дивну деталь: великий палець на відбитках знаходиться не на внутрішньому боці сліду, як у всіх тварин на землі, а на зовнішньому. Відомий англійський палеонтолог Річард Оуен припускав, що, можливо, руконога тварина була двометровою жабою, але пересувалася по землі не стрибаючи, а «клусом», ставлячи праві лапи ліворуч тулуба, а ліві — праворуч, тобто на ходу перехрещувала ноги.

Приятель Р. Оуена, геолог Чарлз Лайєль, опублікував навіть малюнок уявної «хрестоногої» істоти. На малюнку справді великі пальці лап виявилися із зовнішнього боку сліду.

Сто років тривала суперечка про хіротерія. Ні кісток, ні зубів його ніде не знаходили, а самі лише сліди. Таємницю дивних слідів остаточно розгадав лише 1925 року німецький палеонтолог Вольфганг Зергель. Пильно вивчивши усі відомі сліди хіротерія, В. Зергель внаслідок цілої низки дотепних висновків встановив, що загадковий руконіг був рептилією із ряду псевдо-крокодилів. Він вів хижацький спосіб життя (про це свідчать заглибини від гострих пазурів на деяких відбитках). Пересувався хіротерій в основному на задніх лапах, лише злегка спираючись на маленькі передні.

Щоб утримати рівновагу, позбавлений твердої передньої опори, ящір повинен був мати довгий і масивний хвіст і порівняно коротку шию.

Професор В. Зергель довів, що гак званий «великий» палень, неправильне місце якого викликало стільки суперечок, розміщений цілком правильно. Річ у тому, що це не великий палець, а навпаки, мізинець, тільки дуже збільшений. У багатьох рептилій убік від інших пальців стирчить не внутрішній палець, що відповідає великому на людській долоні, а зовнішній. Подібна будова лап була й у хіротерія.

Через кілька років після досліджень Зергеля у Бразілії знайдено допотопні кістки дуже близького до хіротерія ящера — престозухуса. По суті, це південноамериканський (правда, значно більший) різновид хіротерія. Палеонтологи чудово вміють відновлювати за кістками зовнішній вигляд вимерлої тварини. Виготовлений ними скульптурний «портрет» південноамериканського родича хіротерія підтвердив вірогідність усіх передбачень В. Зергеля.

Так була розгадана ще одна зашифрована на камені таємниця природи.

1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   53


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка