До святого христофора



Сторінка29/53
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.67 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   53

«ВОГНІ СВЯТОГО ЕЛЬМА»

Куляста блискавка — лише один, так би мовити, найяскравіший «вогник» із розмаїття «мандрівних вогнів».

— Мандруючи лісами й болотами, кладовищами й міжгір'ями, печерами й церквами, вони породжують у забобонних людей містичний острах або боязку святобливість.

im_037.png

Чи доводилося вам блукати літньої ночі заснулим лісом? Темні обриси дерев незворушні. Тиша і спокій.

Раптом попереду — тьмяний вогник! Ось він сховався. Знову горить, але в іншому місці. Знову погас. Підсвідома тривога змушує прискорити ходу. Мимоволі пригадуються нісенітні розповіді про душі нерозкаяних грішників, що блукають уночі, про відьомські вогні стародавніх скарбів, про усіляку погань, якою забобони населяють опівнічний ліс.

Гноми й духи землі, мандруючи своїми темними підземеллями, теж нібито освітлюють шлях оманливими вогнями. Буває, що в тропічному лісі перед великою грозою, коли все навкруги наелектризовано, наче лейденська банка, тисячі зіниць, фосфоруючи, дивляться з кожного листка дерев. Індіяни Гвіани кажуть, що це злий дух Канайма, розпавшись на мільйони душ, насичує своєю злою волею природу.

А що таке насправді ці дивні нічні вогники? Розглянемо все по порядку. У різних випадках істинною причиною загадкового світіння можуть бути й не однакові фізичні чи біологічні явища природи.

Наука вже давно встановила, що «мандрівні вогні», які спалахують смерком над могилами старого кладовища, не душі померлих, що відвідують одна одну. Це загорається в повітрі так званий болотний газ, або метан, — сполука водню та кисню. Він виділяється внаслідок гниття органічних речовин. Над болотами вночі блукають такі ж бульбашки метану, що самі займаються в повітрі.

Дивні явища інколи спостерігають моряки, лісничі й просто городяни. Буває це перед грозою, коли чорні хмари низько нависають над землею. Тоді на церковних хрестах, корабельних щоглах або верхівках дерев спалахує раптом яскраве фіолетове сяйво. Часом з високого пагорба видно, як великі лісові простори зоріють білим світлом.

Мерехтливі омахи холодного полум'я осяйним ореолом оточують іноді й голови людей, підведені догори руки, вуха коней, роги оленів. У країнах, де панує християнська релігія, ці дивовижні явища звичайно звуть «вогнями святого Ельма», «вогнями святої Єлени» або «тілом Христовим».

Християни вигадали міф, ніби осяйний німб навкруги голови або церковного шпиля зобов'язаний своїм походженням особливій святобливості ЦІЄЇ людини чи місця. Такою відзнакою нагороджують «святих» художники-іконописці.

Насправді сяйво виникає з суто фізичних причин.

Перед грозою, коли на небі збираються насичені електрикою хмари, всі речі, що височать над землею, під дією електричної індукції теж заряджаються струмом оберненого знака. Іноді з верхівок цих речей відбувається так зване витікання накопиченої електрики, що й викликає світіння. Нерідко воно супроводжується легким потріскуванням.

Усе відбувається наче в електричній лабораторії, тільки куди грандіозніше. Коли надати руху електрофорній машині, якою користуються школярі під час дослідів з фізики, то незабаром на її вістрях з'являються і оманливі блідо-фіолетові китички променів. Чутно легеньке потріскування. Це електрична енергія «витікає» у простір з насичених нею провідників. У природі такими провідниками бувають речі, що височать над рівною місцевістю, будівлі, люди, тварини. Світіння, яке виникає над ними, служить передвістям не святого благословення, а близької грози. І тільки.



ЧОМУ СВІТЯТЬСЯ ГНИЛЮЧКИ!

Наприкінці літа після теплого дощу в лісі іноді починають світитися старі пеньки, коріння дерев, стовбури, що гниють на землі. Коли о тій порі випадковий перехожий заб'ється в лісові хащі, то він ніби втрапить до чарівного царства. Сонні дерева ледь ворушать стомленими гілками. Безшелесно пурхають над притихлими галявинами темні обриси сплюх. То тут, то там поміж темних стовбурів паркої літньої ночі палають дивні вогники — мерехтливі, матові, чарівні.

Вогники ховаються в коріннях, під корою замшілих пеньків, у листяному перегної. Здається, ніби примарним світлом світяться якісь неземні істоти, що полишили свої підземні палати, аби натішитися красою літньої ночі.

Ступите кілька кроків — і «перебіжать», неначе граючи в хованки, мерехтливі вогники: одні погаснуть, сховавшись за деревами, а з-за темних купин і пеньків виткнуться нові. Ви заклякли — нерухомо застигли й вогники. Ще крок — і нова заміна фосфоресціюючої декорації.

Незборимою силою чарів вабить таємниче світло. І жахно, і радісно. Хочеться йти далі у темну глибочінь осяяного оманливими вогнями лісу.

Ви наразилися на гнилий пеньок, від удару ноги він розсипається на багато світляних скалок. Земля під ногами засяяла сотнями великих і малих іскринок. Піднімемо один вогник — і миттю щезає казкова чарівність лісової таємниці. У нас в руках… шматок гнилого дерева.

Звичайний гниляк, але ж як чудово світиться! Принесемо його додому. Першої ночі він буде світитись і в кімнаті. Потім світло меркне. А за добу зовсім згасне. Коли в приміщенні задуха, то гнилючок не світитиметься і першої ночі. Виходить, що для світіння потрібен кисень. Таємниче мерехтіння відьомських вогнів — всього-на-всього наслідок повільного горіння, окислення речовин, які містяться в організмах, що живуть у гнилому дереві. Які ж це організми?

Ви здивуєтесь, дізнавшись про це. Світло виділяють не самі гнилючки, а гриби, які поселяються на. гнилих пеньках. Усім добре знайомий і, здавалось би, нічим не знаменитий гриб опеньок належить, виявляється, до родини світних грибів.

Ви ніколи не бачили світних опеньків? І не дивно — адже в опенька світяться не шапинка і не ніжка, а підземні «корені» — міцелії. Тонким мереживом обплітають вони весь трухлявий пеньок, розгалужуються між його корою і деревиною. Тонесенькими ниточками міцелії промикаються навіть між клітинами деревини і невидимою павутиною огортають усе дерево.

Коли в темряві за сприятливої погоди міцелії опенька починають світитися, здається, ніби світиться саме трухле дерево. Ось чому не всякий гниляк світиться, а лише «зачарований», тобто пронизаний міцеліями світних грибів.

У тропічних краях наш опеньок має багато світних родичів, і світяться в них не «корені», а спори, тобто грибне сім'я під шапинками. Отакі мініатюрні лампочки під абажурами! Сотнями стоять вони на вологій землі серед гниючого коріння. З-під шапинок струменить м'яке жевріюче світло, і міріади нічних комах летять на ці вогники.

Випромінюване грибом сяйво, ніби світло маяка, править дороговказом крилатим мандрівникам, які шукають гриби, щоб відкласти в них свої яйця. А грибам теж є користь від комах, бо ті на своїх лапках по всьому лісі розносять грибні спори.

Серед тропічних грибів є один диво-гриб, ім'я якого оточене в місцевих легендах містичним ореолом. Це знаменита «Дама під серпанком» — рослина з усіх поглядів дуже дивна.

Почнемо хоча б з того, що росте вона не днями і навіть не годинами, а хвилинами. Зростання «дами» не тільки можна побачити, але й… почути. З білосніжного «яйця», з тріском роздерши шкаралупу, з'являється гриб — живий витвір ювелірного мистецтва. Яка тонка «тканина» його серпанку, яке ніжне світло струменить з-під лакованої шапинки! Недарма цьому грибу жителі бразільських джунглів поштиво поклоняються, вважаючи його втіленням життєдайного духу природи.

Ріхард Крумбгольц, письменник і мандрівник з Німецької Демократичної Республіки, відвідав недавно Південну Америку. Він розповідає про свою зустріч у бразільських лісах з «Дамою під серпанком».

1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   53


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка