До святого христофора



Сторінка32/53
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.67 Mb.
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   53

НЕ ВСІ ЩУРИ ОТРИМАЛИ ПОВІСТКИ ДО СУДУ

«Аби вищезгадані відповідачі, — говориться в іншому судовому протоколі, що стосується зоології, — мали змогу пояснити причини своєї поведінки шляхом захисту своїх потреб і вимог і аби вони не могли ні на що скаржитись при веденні цього позову, прокурор Ганс Грінебнер призначається їхнім захисником…»

Нелегку справу доручили прокуророві, проте він зробив усе можливе, щоб пом'якшити вирок своїм підзахисним. Адвокат звернув увагу суду на ту важливу обставину, що його клієнти, окрім збитку, приносять користь, бо поїдають шкідливих комах і збагачують грунт своїм послідом.

Суд зважив на це. Присудивши звинувачених до вигнання, він звелів, одначе, видати їм охоронну грамоту, щоб захистити їх од природних ворогів під час переселення на чужі землі. Матерям родин надали двотижневу відстрочку, аби вони встигли підготувати до мандрувань своїх немовлят.

Відповідачами були польові миші, які нищили посіви в окрузі Стельвіо (Тіроль). 1519 року селяни подали на них судову скаргу.

Деякі спритні адвокати-казуїсти зробили кар'єру на захисті тварин. Відомий юрист середньовіччя Шасене вперше доскочив слави майстерним захистом щурів. Отенський епіскоп закликав до суду цих шкідливих гризунів. Виступ захисника щурів був надзвичайно красномовним. Захисник почав з того, що не всі щури дістали повістки до суду, бо вони живуть у різних місцях. По-друге, заявив захисник, вони не змогли прийти, бо боялися кішок, які вештаються по всіх дорогах. Потім він вимагав, щоб щурів судили не гамузом, а кожну тварину окремо. Це визнали за справедливе.

Та хіба ж можна довести провину кожного щура! У прокурора опустилися руки. Щурячий процес виграно захистом.

Промова захисника Шасене була така гуманна, що згодом на неї посилалися нещасні вальденці-єретики, яких судила французька інквізиція. Шасене, на той час уже знаменитий голова прованського парламенту, теж брав участь у розправі над тисячами переслідуваних церквою людей. Куди подівся його «щурячий гуманізм»! Засуджені без будь-якого помилування вальденці з болем казали, що їхні судді були милосердніші до щурів, аніж до людей.



im_040.png

Тепер усі ці безглузді промови, вироки середньовічних суддів і прокльони епіскопів здаються нам кумедними. Наука довела, що ні в тварин, а тим паче в неживих речей нема людської свідомості. Безглуздо гонити з країни камінь, що впав на голову людині, судити тварину за вчинки, які вона чинить під впливом інстинкту. І зовсім уже дурниці боротися з сільськогосподарськими шкідниками за допомогою церковних відлучень.

Людство позбувається давніх забобонів. Проте в законодавстві деяких країн ще збереглися їхні пережитки. В Англії, наприклад, порівняно недавно відмінили закон, за яким не лише тварина, що вбила людину, а й колесо екіпажа, що переїхав людину, і колода, що впала на неї, «віддаються богові», тобто конфіскуються владою, А сучасний американський суд притягає до відповідальності, на взірець середньовічного судилища, собаку за шкоду, заподіяну якій-небудь людині.

Це залишки давнього анімістичного вірування, яке людина успадкувала від диких предків.



У СТРАХА ОЧІ ПО ЯБЛУКУ

ЧОМУ ЇХ ВВАЖАЮТЬ ПЕРЕВЕРТНЯМИ!

За давнини в Європі було поширене повір'я про страшних упирів-перевертнів, які вночі нападають на самотніх подорожніх.

Як же здивувалися першодослідники [42] нетрів Південної Америки, коли й тут почули такі ж оповіді про крилатих демонів ночі, що смокчуть людську кров! Примари з перетинчатими крилами вилітають з пітьми, безшумно линучи повітрям. Майстерним чаклунством вони присипляють свою жертву. Людина не гідна перешкодити відьомським чарам упиря й прокинутися, щоб нагнати його.

Європейці були вражені: ці розповіді нагадали їм нісенітниці про фантастичних вовкулаків та упирів. Ці розповіді вони нерідко чули від марновірних людей на батьківщині, в Європі. Місцеві жителі перед настанням темряви щоразу вживали застережних заходів: не лягали спати без могутніх талісманів. А втім, вони не покладалися лише на чарівну силу талісманів, а затикали всі дірки й відтулини в хижах, загортали голови та босі ноги ковдрами.



im_041.png

Якось дослідник Південної Америки Олександр Гумбольдт прокинувся від жалібного скиглення собаки, який супроводжував його в мандрах по Оріноко. Пес тулився до гамака. З невеличкої ранки на його писку текла кров. Великі кажани беззвучно пурхали над головою собаки.

Інший відомий мандрівник, Уоллес, сам став жертвою крилатого упиря. Коли він спав, кажан прокусив йому пальця на нозі. Мабуть, місцеві легенди про демонів-упирів небезпідставні. Та хто міг припустити, що на світі існують кажани, які живляться кров'ю?

im_042.jpg

Вампір (Desmodus rotundus) п'є із блюдця кров.
Коли Чарлз Дарвін мандрував Південною Америкою, то спіймав рукокрилого упиря на гарячому: той уп'явся в загривок коня й ссав його кров.

Поступово встановили, що упирі не наслідок фантазії індіян. Існує ціла родина кажанів, які живляться виключно кров'ю ссавців [43]. Підлітаючи до людини чи звіра, які сплять, упир заколисує їх м'якими помахами крил, вкидаючи їх до ще міцнішого сну. Гострими, як лезо, різцями він зрізає з жертви шматочок шкіри. Потім кінчиком язика, утиканого роговими горбиками, наче тертушкою, поглиблює ранку. Звичайно, аби не розбудити сплячого, упир літає над ним і на льоту злизує кров, що цебенить з рани. Слина упирева містить особливу обезболюючу, анестезуючу речовину (бачте, який хірург!) і фермент, що запобігає згортанню крові (як у слині п'явки).

Тільки отаким незвичним способом харчування й різняться упирі від інших кажанів. Проте й цього досить, щоб нажити собі між забобонних людей недоброї слави перевертнів.

І таких тварин чимало. В кожному окремому випадку причина забобонних острахів полягала в якійсь незвичайній. особливості будови тварини чи способу життя.

Яку силу, наприклад, має ящірка хамелеон? Немов чарами, хамелеон може, вмить змінити колір свого тіла. Вчені дослідили, що шкіра хамелеона має розтяжні, ніби гума, різнобарвні клітини — хроматофори. Скорочуючи одні й розтягуючи інші, ящірка інстинктивно пристосовує своє забарвлення до кольору речей, що оточують її. Але жителі первісних лісів Африки про це нічого не знають. Вони вважають хамелеона за перевертня і бояться його дужче, ніж найнебезпечніших хижих звірів своєї батьківщини.

В Азії лихої слави перевертня зажила собі зовсім не схожа на хамелеона тварина — тигр. Повір'я про тигрів-перевертнів дуже поширене серед жителів лісів Південної Азії.

Відомий російський мандрівник В. К. Арсеньєв помітив дуже цікаву особливість цього звіра. Коли тигр біжить тайгою, між чагарників, колір його смугастої шкури зовсім змінюється; жовті й чорні смуги під час руху набувають однотонного буро-сірого забарвлення. Звір, ніби сіра примара, майорить у зарослях і швидко щезає. Ось чому, гадає Арсеньєв, тигра уважають за перевертня.

im_043.png

Варто тигрові завмерти, як його дивовижне забарвлення повністю зливається з навколишніми зарослими, і величезна кішка враз зникає з очей, наче розтає в повітрі. Був звір — і нема!

Забобонні жителі Амазонки дуже бояться перевертня з поетичним ім'ям «Мати Місяця». Йдеться навіть не про хижого звіра, а про безневинну пташку, нічні вигуки якої жахливіші, аніж рикання сотні тигрів.

Це сова. Ночами вона шугає над лісом з жахливою піснею, яка нагадує стогони конаючої людини.

Не чути ані шелесту крил, ані шурхоту цього літу-на-невидимки, і ввижається, ніби ліс сповнений невидимих духів, чиї стогони стискують серце навіть хороброї людини.

В Індії теж водиться сова — улама. Її крики скидаються на розпачливе голосіння. Місцеві жителі звуть уламу «бісовим птахом».

Саме через безшелесність польоту і вважають сов за перевертнів маловірні люди в багатьох країнах.

А проте безшумність польоту сови — одне з найвеличніших див природи, а не диявола.

А диво це криється в незвичайній будові совиних крил. Уподовж переднього краю крила сови тягнеться гострий гребінь. Цей гребінь при помаху крил гальмує потік зустрічного повітря, відводить його вбік і таким чином гасить шуми, які виникають, коли змішуються повітряні течії.

Задній край совиних крил також має своєрідний глушитель — м'які торочки. Вони знищують повітряні завихрення позад крил. Пухнасте оперення горішньої поверхні крил та й усього совиного тіла діє за принципом глушителя: м'який пух заглушає звуки, що виникають у польоті.

Ось чому сови літають безшумно, ніби примари. Відчути наближення сови абсолютно неможливо, навіть коли вона пролітає над вами так низько, що її можна схопити рукою.

1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   53


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка