До святого христофора



Сторінка42/53
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.67 Mb.
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   53

СУМНА ІСТОРІЯ АМАЛИ І КАМАЛИ

Сорок років тому, 9 жовтня 1920 року, мешканці невеликого індійського селища Годамурі з'юрмилися біля хатини, в якій зупинився Реверенд Сінг, директор дитячого будинку в Міднапурі.

«Ось уже багато років, — казали вони, — ніхто з нас не наважується вийти з будинку після заходу сонця. У нашому лісі живуть перевертні. Вночі вони виходять із своїх нір і никають навколо у вовчій і людській подобі».

Реверенд Сінг найближчої ж ночі вирішив обстежити ліс. Нелегко було знайти провідників для такої справи. Та кілька хоробрих знайшлося.

Сонце сіло за обрій, і люди, які причаїлися в засідці, почули протяжливе вовче виття. Зійшов місяць, і на галявину із хащі вийшли три великі вовки. А за ними… за ними стрибали навкарачки такі дивні істоти, що супутники Сінга, заволавши з остраху, кинулися навтіки. Вовки й «перевертні» сховалися в лісі. Мешканці Годамурі нізащо вже не погоджувались супроводжувати Сінга до лісу.

За 8 днів він повернувся на «диявольське» місце з селянами іншого села, які нічого не чули про перевертнів із Годамурі.

Вони розшукали лігво вовків і оточили його. Два дорослих вовки втекли, а стара вовчиха не захотіла лишити дітей. Коли люди руйнують вовчі нори, звірі, як правило, не намагаються захищати своїх дитинчат. Вовчиха, очевидно, дуже звикла до своїх безшерстих вихованців. Почуття прихильності до них перемогло інстинкт самозбереження. Люди застрелили її.

Розкопали нору і знайшли в ній двох вовчат і двох… дівчаток. І звірята, і діти, збившись в одну купу, зі страхом і ненавистю стежили із темного кутка за діями непроханих гостей. Одна дівчинка мала біля двох років, друга — біля семи. Їх відправили на виховання до Міднапура, в сирітський будинок, яким керував Реверенд Сінг. Там їх похрестили і назвали молодшу — Амала, старшу — Камала. За рік Амала померла, а Камала дожила в сирітському будинку до листопада 1929 року. Весь час вона перебувала під постійним наглядом Р. Сінга, який фотографував і детально описував її вчинки, особливості поведінки та успіхи у вихованні.

Щоденник спостережень становить чималу книгу.

Взяті із лігва діти поводилися; як вовки. Звірині звички особливо виділялись в поведінці Камали, яка прожила з вовками щонайменше 5 років. Вона ходила тільки навкарачки, спираючись на землю, коли йшла повільно, долонями й коліньми, а на бігу — долонями і ступнями. Навкарачки вона бігала так само швидко, як людина на двох ногах.

Камала боялася яскравого світла і почувала себе добре лише в темряві, тому вдень спала, забившись у куток, або сиділа навпочіпки біля стіни, а з настанням присмерків вирушала в садок на пошуки пригод. Вона не терпіла на собі ніякого одягу і несамовито шматувала плаття, якщо його на неї одягали. Камала боялася води й щосили відбивалася, коли її хотіли мити.

Питну воду хлебтала, як собака, відмовлялася від рослинної і вареної їжі і жадібно накидалася на сире м'ясо, розриваючи його без допомоги рук. Із задоволенням гризла кістки, не брала їжу з рук, а лише з землі. Дівчатка зовсім не вміли розмовляти, та вночі вили, як вовки, а очі їхні нібито світилися в темряві. Спали вони, як цуценята, щільно пригорнувшись одна до одної. Ковдру, якою їх укривали, стягали з себе і запихали в куток. Вони були дуже віддані одна одній. Коли Амала померла, Камала зазнала справжнього горя. Її очі, можливо, вперше в житті наповнилися слізьми. Сумуючи за подругою, перші два дні вона нічого не їла і не пила. Скорчившись, сиділа в кутку. Десять днів Камала блукала по тих місцях, де вони гралися з Амалою, нюхала землю на її могилі і жадібно скавуліла.

До всіх людей Камала ставилася вороже, шкірила зуби, коли до неї хто-небудь наближався, особливо злилася під час їжі. Навіть до дітей свого віку вона лишалася байдужою. Ще за життя Амали в кімнату до них впустили маленьку дівчинку. Спочатку діти-вовки, здавалося, були задоволені новою подругою і тримали себе по відношенню до неї поблажливо. Та якось накинулися на неї і покусали. Бідолашна дитина так перелякалася, що відтоді навіть близько не хотіла підходити до диких подруг. До цуценят і маленьких собачок діти-вовки виявляли особливе зацікавлення й приязнь.

im_061.jpg

Діти-вовки — Амала і Камала.
Незважаючи на всі зусилля вихователів, процес «олюднення» Камали посувався дуже повільно. Лише на третій рік наполегливого навчання вона могла сяк-так триматися на двох ногах, коли її підтримували ззаду. За сім років вона уже ходила самостійно, але щоразу, коли треба було бігти швидко, ставала навкарачки й скакала на чотирьох кінцівках. Навчання людської мови майже не давало наслідків: через чотири роки вона лише розуміла запитання і вивчила всього шість слів. За сім років її словник не перевищував сорока п'яти слів.

У житті Камали серед людей Сінг розрізняв три періоди. Перші два роки вона поводилась, як вовк. Наступні чотири роки потроху засвоювала людський спосіб життя, хоча в поведінці мала ще багато вовчих повадок, і тільки останні три роки в неї переважали людські звички. Камала почала спати вночі і навіть боятися темряви. Шукала людського товариства, їла руками, пила із склянки. Проте її розумові здібності значно відставали від розвитку дітей її віку. Коли Камалу знайшли, їй було сім — дев'ять років, але інтелект її перебував на рівні розвитку шестимісячної дитини. У віці шістнадцяти-вісімнадцяти років вона поводилась, як чотирирічне дитя.

На прикладі дітей, вихованих тваринами, ми бачимо, яке велике значення в житті людей мають умови життя.

Людина не має вродженої свідомості, незалежної від буття, як уважають філософи-ідеалісти. Людський інтелект формується під активним впливом усього суспільства. Мислення розвивається на базі розмовної мови — так учить марксистська наука. Сумна історія Амали й Камали — кращий доказ правильності цього твердження. Коли мозок дитину з наймолодшого віку не одержує подразнень у^вигляді слів, які промовляють її батьки і родичі, то вона не досягає повного розвитку. Асоціативні, розумові здібності такого мозку перебувають на дуже низькому, майже тваринному рівні. Ось чому з повним правом можна твердити, що кожна людська особа, навіть відлюдкуватий індивідуаліст, хоче він цього чи ні, зобов'язаний своїм розвитком людям, які його оточують.

Фундамент дитячого інтелекту закладається в дуже ранньому віці, коли дитина ще зовсім далека від свідомого сприйняття яких-небудь навиків людського співжиття. В цю пору її мозок всі враження від зовнішнього світу сприймає з особливою гостротою і засвоює без зусиль. В перші роки життя в дитини виробляються дві найхарактерніші людські риси — мова і ходіння на двох ногах. Коли цей період прогаяно, то всі зусилля дають лише незначні наслідки. Діти, вигодувані тваринами, не єдиний у цьому відношенні приклад. В Америці 1940 року на одній фермі було знайдено п'яти-шестирічну дівчинку, яку злочинці протягом кількох років тримали на горищі прив'язаною до стільця. Віддана на виховання до сирітського будинку, вона так само повільно вчилася ходити на двох ногах, повільно засвоювала мову та інші людські звички, як і діти, виховані дикими звірами, хоча, як показало обстеження, була нормальною від народження.

Та ба! Діти-вовки зовсім не такі прекрасні і дужі, як Мауглі або Тарзан, романтичні ДИКУНИ З розумом людини і інстинктами звіра. Це надто жалюгідні істоти, далекі від ідеалів тарзаністів, які оспівують втечу з порочного суспільства в звірине середовище. Бідолашні діти, на долю яких випало це сумне безталання: вони не набули первісної сили й енергії, втративши кращі людські якості.



1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   53


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка