До святого христофора



Сторінка44/53
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.67 Mb.
1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   ...   53

ДЕРЕВО-КОРОВА

Коли мова зайшла про молоко, то розповімо і про іншу молочну дивину.

Ще іспанські конкістадори принесли на батьківщину разом із золотом дивовижні історії про дерево-корову, яке нібито росте в первісних лісах Бразілії і Венесуели.

Дерево-корову, або, по-місцевому, сорвейру (соску), ботаніки називають калофорою корисною. Варто ледь надтяти кору цього дивовижного дерева, як із нього потече молоко. Сік сорвейри і на вигляд, і на смак схожий на коров'яче молоко. Коли його розбавити водою ї прокип'ятити, вийде цілком поживний харч. Кожне дерево, яких у лісах Амазонської низини росте мільйони, дає за одне «доїння» два — чотири літри молока.



im_065.png

Нещодавно деякі південноамериканські вчені виступили з популяризацією деревного молока. Вони вважають, що сік сорвейри може значно поповнити вбогий раціон мешканців американських тропіків.

У лісах Венесуели росте інше молочне дерево — галактодендрон, сік якого має ще кращий смак, аніж сік сорвейри. Без будь-якої обробки його можна споживати.

Молоко сорвейри і галактодендрона за своїм походженням подібне до молочного соку інших рослин, наприклад, кульбаби, молочаю або чистотілу. Загуслий молочний сік маку, відомий під назвою опіуму, давно застосовується в медицині.

Сік каучуконосів іде на виготовлення гуми. З інших дерев-молочників добувають сировину для барвників. А сік сорвейри і галактодендрона, як бачимо, годиться навіть для їжі.

Яке ж призначення має цей «молочний продукт» у житті рослин? Дуже різноманітне.

Молочні судини пронизують усі тканини рослини. Наповнені вони емульсією молочного кольору. Коров'яче молоко також емульсія, тобто рідина, яка містить в собі крапельки іншої рідини. В молочному соку рослин виявлені жири, білки, цукор і крохмаль. Органічні речовини, які утворюються в листі, накопичуються в молочних судинах. Коли на дереві дозріває насіння, молочний сік віддає на їхній розвиток свої запаси, стає тоді рідким, водявим, як молоко виснаженої корови.

Молочний сік містить також і різні смоли, каучук та інші речовини, які швидко згортаються на повітрі. Витікаючи з рани, сік застигає і щільним згустком, як тампоном, закриває рану.

До складу молочного соку в багатьох рослин входять отруйні або гіркі речовини. Тому травоїдні тварини обминають рослини із дуже розвиненими молочниками.

ДЕРЕВО-ЛЮДОЖЕР

Величезний «ананас», як слон заввишки, самотньо росте в глухомані мадагаскарських лісів. У нього вісім великих листків з гострими, мов пазури тигра, шпичаками, а на верхівці — шість білих прутів. Прути звиваються, зі свистом розтинаючи повітря.

Два рази на рік, насилу пробившись крізь нетрі, до страшного дерева приходять люди, щоб нагодувати його людським м'ясом. Зі зв'язаними руками й ногами, полонений із жахом дивиться на зеленого людожера, а той, ніби передчуваючи близький бенкет, ще дужче хльоскає у повітрі прутами-мацальцями і шипить, мов змія. З піснями й танцями оточують його забобонні дикуни племені мкодо. Приреченого змушують напитися соку дерева-людожера.

— Тсік! Тсік! (Пий! Пий!) — кричать йому.

І, одурманений п'янкою отрутою, бідолаха сам злазить на вершину «ананаса». Відразу біле пруття обвиває шию жертви, велетенське, всіяне колючками листя, схоже на листя агави, ніби щелепи фантастичного чудовиська, змикається над людиною і тисне зі страшною силою, аж поки геть розпліскує її.

Повідомлення про «ананаса»-людожера опублікував 1880 року американський журнал «Нью-Йорк Уорлд». Автором був якийсь пастор місіонер Карл Ліхе, що навчав «слову божому» жителів Мадагаскару.

Згодом це повідомлення передрукували і журнали, іноземні і російські. Лист К. Ліхе обговорювали і в науковій літературі. Його повністю навів також у своїй книзі «Мадагаскар, країна дерева-людожера» (1924 р.) відомий американський ботанік Ч. Осборн. Автор додає, що довго жив на Мадагаскарі, але не бачив такого дерева, однак зустрічав людей, які нібито це дерево бачили. А всі місцеві племена добре знають зеленого людожера і можуть багато про нього розповісти.

Все це чистісінька вигадка, стверджує інший дослідник фантастичного дерева, В. Лей. Він переглянув усі значні книжки про Мадагаскар і в жодній не знайшов навіть згадки про дерево-людожера. Жоден мандрівник (за винятком К. Ліхе і тих, хто повторювали його небилиці) не чув від місцевих жителів ні слова про хижого «ананаса». На Мадагаскарі немає навіть і схожої легенди, і ніхто ніколи не зустрічав тут племені мкодо.

Ясно, що місіонер Карл Ліхе вигадав і плем'я мкодо, і його огидного ідола.

Одначе легенда про дерево-людожер розвивалася далі. Зелених канібалів почали зустрічати і в інших країнах.

Якийсь Донетан, збираючи болотяні трави поблизу озера Нікарагуа в Центральній Америці, побачив нібито, що якась безлиста рослина міцно обплела гнучким і клейким гіллям його мисливського собаку. З великими труднощами звільнивши тварину від чіпких сучків, Донетан помітив, що його руки геть усі в крові, а гілки дивовижної рослини намагаються обвити і його самого. За допомогою численних присосків зелений вампір здатний немовбито з неймовірною швидкістю висмоктати кров з людини або тварини.

Інший «очевидець», що попав у чіпкі обійми подібної рослини, розповідає, що насилу вирвався із її пут. Розлючений, він порубав сокирою хижацьку рослину і підпалив її. Коли ж зайнялося віття диявольського дерева, навколо почало тхнути смаленим м'ясом.

Фантастичні розповіді про жахливу рослину, яка живиться тваринами й людьми, час від часу публікують на сторінках деяких журналів і газет (і не тільки іноземних!). До редакцій і ботанічних інститутів щорічно надходить великий потік листів від читачів, які бажають, нарешті, дізнатися: правда це чи міф — дерево-людожер.

Звичайно, міф. Ніяких хижих дерев на світі не існує. Дерев. Але не рослин взагалі: тому що в природі є зелені хижаки! Одначе не людожери, а лише мухожери.

Підіть на лісове болото. Там, на хисткому грунті, серед зелених купин, ви помітите миршаві мітелки непоказної квітки, які на довгих стеблинках зводяться із розетки дуже дивних листків: листок густо вкритий довгими тонкими війками. На кінці кожної війки тремтить блискуча крапелька. Це росичка — хижа рослина північних лісів.

Постежте за нею, і, можливо, вам пощастить запримітити, як комар чи муха, необережно сівши на листок, будуть схоплені війками росички. Війка з прилиплою до її крапельки комахою зігнеться донизу, до неї притиснуться сусідні війки. Здобич упіймана.



im_066.jpg

Росянка і муха. Два акти маленької трагедії.
Клейка рідина міцно приклеює до листка комаху, яка б'ється в передсмертних корчах. Коли здобич надто велика, то весь листочок згинається навпіл і схоплює жертву, затискуючи її, ніби в кулак. Коли ж на один листок сядуть дві кузьки, то війки, ці чіпкі пальчики росички, розділяються: одні спрямовуються до першої жертви, інші — до другої. Трапляється, що на допомогу листку, який схопив дуже велику здобич, наприклад бабку, приходять інші листки росички. По найдрібніших жилках-судинах, які пронизують листки, наче по нервах, передаються в усіх напрямках сигнали про спійману здобич. Війки-мацальця, ніби лапи фантастичного хижака, повільно тягнуться до комара, що попав у клейку пастку. Коли дивишся на жорстоку сутичку рослин з комахою, то здається, ніби борються дві живі істоти, і мимоволі пригадуються оповіді про страшне дерево-людожера, яке поглинає звірів і людей.

Чутливість війок росички разюча!

Мікроскопічний шматочок жіночого волосся завдовжки в 0,2 міліметра і вагою 0,000822 міліграма, покладений на листок, викликає нахиляння війок. Кінчик людською язика — найчутливіша частина нашого тіла — не відчув би дотику такої порошинки.

Численні залозки, що вкривають листя комахоїдних рослин, виділяють не тільки клейку рідину, але й справжні травні соки. За своїм складом нагадують вони наш шлунковий сік. Не дивно, що листки хижих рослин можуть перетравлювати м'ясо, сир, кров, насіння, квітковий пилок, шматочки кісток і навіть тверду, як метал, емаль зубів. Перетравивши все це, листок комахоїдної рослини всмоктує і засвоює поживні соки своєї жертви.

По сусідству з росичкою між кущиками журавлини і багна чатує на здобич інша хижа рослина наших лісів товстянка.

У росички квіти білі, у товстянки — фіолетово-голубі. Немає в товстянки і війок-мацалець. Комах вона ловить своїм беручким листям. Комарі і мухи приклеюються до нього, як до липучою наперу. А втім, листок бере і найактивнішу участь у трагічній пантомімі, яка відбувається посеред болотяних мохів. Він повільно згинає свої краї і, притискуючи жертву, поступово зсуває її до центра, де більше травного слизу.

Задовго до того, як учені відкрили хижаків у рослинному царстві, жителі Лапландії використовували в своєму господарстві листя товстянки замість сичуга, тобто телячого шлунка.

Сичуг додають у коров'яче молоко, щоб одержати з нього сир. Від соків, що виділяє товстянка, молоко зсідається, виявляється, не гірше, ніж від шлункового соку теляти!

Чому ж, одначе, ці дивовижні м'ясоїдні рослини потребують тваринної їжі? Чому не можуть вони задовольнятися тими речовинами, які їхнє коріння дістає з землі, а листя з повітря?

Комахоїдні рослини ростуть, як правило, на берегах боліт, торфовищ, на бідних поживними солями грунтах. У цьому й полягає причина їхнього незвичайного живлення: азот, якого бракує у грунті, рослини-хижаки дістають за рахунок соків тіла впійманих у хитромудрі пастки комашок.

Уперше про комахоїдних рослин ботаніки дізналися в середині XVII століття, коли з острова Мадагаскару привезли в Європу живі мухоловки-. То були рослини, на кінчиках листя яких виросли «глечики» з покришками. Коли «глечик», розвиваючись із листка, «дозріє», покришка відкривається. Мухи і мурашки, принаджені «медом», що змащує шийку «глечика», падають на дно цієї чудової пастки і— тонуть у рідині, яка наповнює її. Вибратися прямовисною і гладенькою від воскового нальоту внутрішньою стіною «глечика» майже неможливо. Та якщо навіть бідолашній комасі ціною неймовірних зусиль і поталанить, то в шийці «глечика» її зустрічає непрохідний ряд гострих спрямованих усередину зубців. Рідина, що наповнює пастки глечиків, як і травний сік росички, нагадує своїм хімічним складом шлунковий сік. У нім і перетравлюються спіймані комахи.

Інакше розправляється зі своїми жертвами Інша комахоїдна рослина — росолист, що росте в Португалії і Марокко. Його стебло і листя вкриті, як росою, клейкими і кислими краплями. Мухи і мурашки, доторкнувшись до «росичок», стають їхніми полоненими. Кажуть, що португальські селяни чіпляють росолист замість липучого паперу на вікнах своїх хатин. Надокучливі мухи прилипають до нього і гинуть.

У Південній Африці росолист не росте, але мешканці цієї країни мають до послуг іншу рослину-мухолова — роридулу. Віддалік кущики роридули здаються посрібленими: кожний листок вкритий довгими білими волосинками. На кінцях волосинок, як на війках росички, тремтять маленькі клейкі краплинки. Рослина надзвичайно пахуча. Мухи линуть на її пахощі і прилипають до листя роридули.

Але дивна річ: роридула не живиться спійманими мухами, вони потрібні цій рослині лише як принада. Вчені недавно з'ясували, що роридула «дружить» з… павуками. Павуки опилюють її квіти. Щоб привабити бажаних гостей, роридула потурбувалася про багате для них частування — різноманітне меню із мух, комарів і мошкари. Павуки, які відвідують безкоштовні «їдальні» роридули, живляться виключно комахами, які поприлипали до її листя. Вони розучилися самі ловити здобич. Переповзаючи з рослини на рослину, восьминогі утриманці роблять тим самим перехресне запилення.

Не всі комахоїдні рослини створені, так би мовити, за принципом «липучого паперу». Є серед них вправні мухолови, які хапають мух своїм листям, неначе рука ми! В американської мухоловки листя по краях утикане довгими зубцями. Варто до них доторкнутися, як зразу ж обидві половинки листка згортаються вздовж по середній жилці — ніби згортається книга. Складений навпіл листок міцно, як капканом, тримає комаху-бранця. Вона тут же в зеленій темниці і перетравлюється.

im_067.jpg

Пастки тропічних рослин-хижаків.
Дивно, що в листках комахоїдних рослин, як і в тканинах тварин, розвиваються біоструми. Коли замкнути між контактами гальванометра — приладу для вимірювання електричного струму — листок мухоловки, то стрілка приладу відхилиться: прилад зареєструє струм.

Від основи до вершечка листка тече біострум позитивного знака, а по черешку — негативного. Дослідження свідчать, що джерела біострумів містяться у верхніх шарах клітин листкової пластинки і в середній жилці. Кожен дотик до листка викликає зміну напруги струму, що супроводжує в тканинах дивної рослини, як і в людському організмі, всі явища сприйняття і передачі збудження.

Батьківщина комахоїдних рослин — тропічні краї. Тут вони відрізняються особливою різноманітністю. Описано вже понад п'ятсот видів рослин-хижаків. Всі вони невеличкі. Найбільші пастки в латаття і дарлінгтоній не перевищують у довжину п'ятдесят — сто сантиметрів. Інші мухоїди ще менші — великі жуки та бабки без усяких зусиль звільняються від їхніх капканів. Але уявіть собі, що росичка виросла в 50-100 разів! Такою її зробила людська фантазія, і її жертвами стали вже не мухи, а звірі і люди. Так народилася легенда про дерево-людожер а.

1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   ...   53


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка