До святого христофора



Сторінка46/53
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.67 Mb.
1   ...   42   43   44   45   46   47   48   49   ...   53

МУРАШИНИЙ ТУАЛЕТ ПТАХІВ

Незадовго перед другою світовою війною Петер Бредлі — хлопчик із передмістя Мельбурна — надіслав листа відомому австралійському орнітологу доктору Чізхолму. Він писав, що бачив шпака, який хапав дзьобом мурашок і ховав їх собі під крила. Навіщо він це робив?

Учений не знав, що відповісти хлопчику. Сам він ніколи нічого такого не помічав. Ніде не читав і не чув про це. Він вирішив, що хлопчик помилився в своїх спостереженнях.

Минуло кілька років. Доктор Чізхолм, переглядаючи свої давні записи, знайшов забутого листа від іншої людини із Сіднея, яка писала про таке ж дивне поводження птахів з мурашками. Чізхолм вирішив уважно переглянути журнальні статті і книги про птахів: можливо, знайде там які-небудь повідомлення про пристрасть птахів до мурашок. Але нічого не знайшов. Проте в книзі «Дивовижні птахи Австралії» він розповів про незвичайні спостереження своїх кореспондентів. Ця невеличка інформація привернула увагу відомого німецького орнітолога Ервіна Штреземана. Він умістив повідомлення про неї у солідному німецькому журналі і прохав кожного, хто виявиться свідком такого ж поводження птахів, повідомити його про свої спостереження.

Штреземан і не чекав, що його невеличка замітка викличе бурхливий ПОТІК листів з усіх кінців Німеччини. Багато селян, мисливців, садівників писали йому, що бачили, як найрізноманітніші птахи розривали мурашники, хапали мурашок і ховали їх у своє пір'я.

Штреземан опублікував результати опитування і запропонував особливий термін для позначення цієї дивної поведінки птахів: «ameisen» — від німецького «ameise» — «мурашка».

Англійські орнітологи вживають слово «anting» («ant» — по-англійськи «мурашка»). В нашій мові, як мені відомо, ще немає відповідного терміна. Я гадаю, що краще за все пасував би вираз «мурашиний туалет».

За останні двадцять років зібрано численні факти, які показують, що на всіх чотирьох континентах, де водяться мурашки, дуже багато птахів — дрозди, шпаки, вільшанки, рінники, дубоноси, сойки, сороки, ворони, папуги, «напевно, половина наших співучих птахів», — пише орнітолог Райтінг, а інші вчені гадають, що взагалі майже всі наземні птахи використовують мурашок для чистки свого оперення. Іноді мурашки просто поміщаються під крила, а в деяких випадках птах буквально натирає ними своє пір'я. Деякі птахи купаються в мурашниках.

Спостережено, як два шпаки з нальоту вскочили в мурашину купу. Наїжачивши пір'я, птахи поверталися на всі боки, підставляючи то один, то другий бік легіонам розлючених мурашок і чиргикаючи від задоволення.

Якось ворона, розкопавши мурашник, приймала в ньому мурашині ванни цілих двадцять хвилин! Вона ловила дзьобом сполоханих комах і розчавлювала їх об своє пір'я. Викидала «вичавки» і знову хапала свіжих мурашок.

За таким же заняттям бачено дроздів і шпаків.

Два папуги із ассамських джунглів так захопились «мурашиним туалетом», що не помітили мисливців, які підкрались до них на відстань 5 метрів. Птахи хапали дзьобами великих червоних мурашок і натирали ними своє пір'я.



im_069.jpg

Сойка під час мурашиного туалету.
Маніпуляції, які роблять птахи, що приймають мурашині ванни, в усіх приблизно однакові. «Мурашку схоплюють кінчиком дзьоба, — пише канадський орнітолог Г. Айвор. Очі в птаха напівзаплющені. Крила розгорнуті в сторони і дуже витягнуті вперед, так що кінці махових пір'їн спираються в землю на рівні дзьоба. Хвіст дуже підібганий донизу і витягнутий вперед під живіт птаха. Іноді птах наступає ногами на свій власний хвіст і тоді кумедно перевертається на спину або падає на бік. Всі його дії такі незвичні, так не схожі на знайому поведінку птахів і такі кумедні, що неможливо втриматися від сміху, дивлячись на її утішні еволюції».

Мурашині ванни птахи приймають абсолютно інстинктивно. Про це говорить ставлення до мурашок молодих птахів, які ніколи ще не бачили цих комах. Тільки-но навчившись літати, шпаченя, вперше у житті зустрівши мурашок, хапало їх одну по одній і запихало собі під крила. Так само діяв і юний ріпник.

Показово, що коли немає мурашок, птахи знаходять замінників в особах інших комах або рослий, які містять в собі кислоти. Ручні шпаки змащували своє оперення шматочками лимона і намагалися скупатися в салатниці з оцтом або в кухлі з пивом. Ручна сопка охоче купалася в помаранчевому соку. Коли господарі чистили помаранчі, вона підлітала якнайближче і ловила розгорненими крилами бризки соку.

Ручна сорока готувала свої щоденні масті із суміші мурашок з тютюном.

Набравши в садку повний дзьоб мурашок, вона летіла до господаря, любителя викурити люльку, сідала до нього на плече і занурювала дзьоб з мурашками у тютюновий попіл в люльці. Потім змащувала цим оригінальним «кремом» свої крила.

Доктор Хейнрот, відомий німецький орнітолог, також спостерігав, як сорока чистила своє пір'я недокурками сигар.

Френк Лейн, один із перших натуралістів, який звернув особливу увагу на дивне захоплення птахів мурашками, перераховує такі «парфюмерні ерзаци», якими за браком мурашок користуються птахи для туалету: жуки, рачки-амфіподи, борошняні черви, клопи, липова кора, різні ягоди, яблучна шкірка, шкаралупа грецького горіха, дим від вогнища і навіть нафталін.

Усі «масті», якими птахи користуються, містять кислоти або їдкі речовини. Ця обставина і роз'яснює, нам значення всієї процедури.

Птахи використовують мурашок і їхні ерзаци як антисептичні засоби у боротьбі з паразитами. Як показали дослідження, на шкірі птахів під пір'ям знаходять безпечне пристанище численні паразити. Мурашина кислота та інші, подібні до неї, кислі і їдкі речовини — свого роду ДДТ, що ними птахи виганяють комах із свого оперення.

Можливо також, що мурашина кислота діє на тіло птаха так само, як і мурашиний спирт на запалені суглоби. Хворі на ревматизм знають це краще за інших…



МУДРІСТЬ І СЛІПОТА ІНСТИНКТУ

«ВИНАХІДЛИВІ» ТВАРИНИ

Марксистська наука довела, що праця відіграла головну роль у процесі перетворення мавпи на людину. Завдяки застосуванню і вдосконаленню різноманітних знарядь праці людина досягла в своєму розвитку величезних успіхів.

А чи мають знаряддя праці тварини? Невже і птахи, і мурашки, і бобри споруджують свої складні будови без допомоги хоча б примітивних і дуже простих знарядь?

Виявляється, що гак. Гострі зуби, міцні дзьоби і щелепи — ось єдине знаряддя, яким вони користуються. Але це, звичайно, не знаряддя, а скоріше «руки» лісових ремісників.

Можливо, все-таки якісь інші «кмітливіші» тварини, будуючи свої гнізда і помешкання або ловлячи здобич, застосовують прості знаряддя?

1867 року в Німеччині вийшла у світ праця «Капітал», її автор — Карл Маркс, великий вождь і вчитель робітників і селян.

Ця книга — справжня енциклопедія: вона містить відповіді на багато дуже різноманітних питань. У ній дано науковий аналіз законів розвитку, існування і неминучої загибелі капіталізму.

im_070.png

Автор пише, що застосування і створення засобів праці хоча й властиве у зародковій формі деяким видам тварин, становить специфічно характерну рису людського процесу праці.

Отже, є тварини, яким властиве «у зародковій формі» застосування знарядь праці. Пошукаємо цих тварин у лісі і під водою.

Послухайте, що розповідав грецький історик Плутарх про маленького краба піннотереса, який живе на дні Середземного моря.

Піннотерес постійно тримається біля черепашки пінни [61]. Він сидить, неначе воротар, перед її скойкою, відкритою, аж поки підпливе якась рибка так близько, що її можна зловити. Тоді краб швидко вповзає у скойку і щипає черепашку. Стулки відразу змикаються — риба у пастці! Обидві тварини разом з'їдають свою здобич.

Який кмітливий рибалка! І, напевно, його жива «пастка» ніколи не відмовлялася діяти, бо сама вона не від того, щоб ситно пообідати.

Але сучасна наука дає зовсім інше пояснення легенді стародавніх римлян про співробітництво пінни й піннотереса.

Це вірно, що краб піннотерес живе завжди по сусідству з черепашкою пінною і в хвилину небезпеки навіть ховається в її скойці. Але він використовує пінну не як знаряддя ловитви, а як надійне сховище — ніби бліндаж.

У нас, на Далекому Сході, в Японському морі, водиться інший кумедний краб — дромія. Він досконало опанував мистецтво маскування. Опиняючись в новій для нього обстановці, краб насамперед намагається забезпечити собі надійний камуфляж. Накидає на спину мул, зриває гілочки водоростей і тримає їх над собою двома парами задніх ніг, які навмисно для цього пристосовані. Найчастіше як «маскувальним халатом» дромія користується губкою. Помічено, що краб, коли має вибір, прикриває себе предметами, найбільш підхожими забарвленням і рельєфом до навколишнього грунту. (Інстинкт мудрий!)

Та мудрий інстинкт сліпий. Ось дослід, який це доводить.

Дно акваріума пофарбували синьою фарбою. Посадили в акваріум краба і дали йому як маскувальний матеріал клапті кольорового паперу. З одного боку вони сині, з другого — червоні.

Краб занепокоївся, поквапливо почав укриватися клаптиками, які пасували за кольором, і… став червоним. Він інстинктивно притягав до себе кожний клаптик синім боком. Червоний бік обертався назовні.

Але краб не обмірковував своїх учинків, він несвідомо виконував безглузді (в тій ситуації, яка склалася) дії, спонукуваний інстинктивним почуттям, яке дістало ся йому в спадщину від сотень поколінь предків. А предкам не доводилося маги справу з «лукавим» папером, і доцільний навик його використання в них не розвинувся.

Ось іще одне спостереження античних натуралістів. Про нього розповідає римський письменник Пліній Старший.

Мова йде про восьминогів. Вони дуже полюбляють ласувати ніжним м'ясом двостулкових черепашок. Скойки маленьких молюсків восьминоги розкривають швидко і вправно. Природа наділила їх чудовою відмичкою — тонким і гострим роговим дзьобом. Просуваючи дзьоб у шпарину між стулками скойки, вони, як ножицями, підтинають черепашині м'язи, які змикають ці стулки, і перламутровий будиночок розчиняє свої двері.

Але в скойки великих черепашок восьминоги не можуть протиснути дзьоба — так міцно вони стулені. Тоді, пише Пліній, хижаки вдаються до хитрощів. Причаївшись біля зачиненої скойки, восьминіг годинами чекає, коли вона розтулиться. Як тільки черепашка напіврозтулить свою скойку, восьминіг швидко вставляє між її стулками камінь, щоб скойка не змогла більше стулитися. Ну, а потім спокійнісінько, як на таці, з'їдає спійману в такий дотепний спосіб здобич.

Ця історія про восьминогів і в наш час добре відома рибалкам. з узбережжя Середземного моря і островів Тихого океану. Про хитромудрі витівки спрутів дізналися вони, звичайно, не з творів Плінія, а, напевно, із власних спостережень.

А як ставляться вчені до цих спостережень?

Восьминоги у своєму житті дуже часто користуються камінням різних калібрів як будівельним матеріалом. Споруджують із них свої житла і гнізда. Восьминіг добре тримає мацаками камінь або навіть кілька каменів і переносить їх на великі відстані.

Поширення легенди про восьминогів, які застосовують каміння як своєрідні «домкрати», щоб відкрити скойки молюсків, говорить про те, що. напевно, є якісь справжні підстави для цієї історії. Проте, коли вчені спробували перевірити легенду шляхом досліду з восьминогами, яких утримували в акваріумах, вони одержали негативні результати. Втім, найзавзятіших ентузіастів ця невдача не зупинила. Адже добре відомо, що багато тварин поводяться в неволі не так, як за природних обставин. Було вирішено спостерігати за восьминогами в природі, на дні моря.



im_071.png

І ось кільком зоологам пощастило підтвердити стародавню легенду про восьминогів. Кращих результатів досягли шляхом спостережень на коралових рифах з допомогою «водяного ящика». Незвичайний ящик зі скляним дном. Ловці перлів здавна користуються ним для пошуків перлових скойок на дні моря. Спостерігач у човні може пропливти за кілька метрів над восьминогами, і тварини не звернуть на нього уваги. Водолази ж, як правило, їх розполохують. На коралових рифах островів Туамоту один дослідник крізь «підводний бінокль» часто бачив, як восьминоги підкрадалися до великих устриць і атакували їх, кидаючи шматочки корала у відкриті скойки. Стулки скойок не могли зімкнутися і черепашки ставали здобиччю вправних хижаків.

Камінь і палиця були першими знаряддями в руках наших предків. Ми бачимо, що й деякі тварини вдаються по допомогу саме до цих речей. Адже восьминоги не єдині в світі створіння, яким каміння служить примітивними знаряддями. Мавпи капуцини, наприклад, розколюють каменем тверді горіхи, а маленька американська [62] оса амофіла, схопивши щелепами маленький камінчик, дбайливо і старанно втрамбовує землю, яка прикриває вхід до її гнізда. Дивовижна оса належить до групи риючих ос — найвправніших хірургів у світі комах; своїх личинок вона годує «м'ясними консервами», які готує із гусениць нічних метеликів.

im_072.jpg

Амофіла за роботою.
Спійману гусеницю оса паралізує, завдаючи гострим жалом уколів у нервові центри. Згодом оса затягує гусеницю в глибоку нірку, вириту в піску. Там вона відкладає на тілі гусениці яйця, а потім засипає нірку піском. Узявши щелепами маленького камінчика, амофіла втрамбовує насипаний поверх гнізда пісок. Гусениця не може рухатися, але вона жива і тому довго не псується.

Личинки оси багато днів живляться паралізованою гусеницею.

Користується камінням, як простим знаряддям, і слон. Камінь править слону за скребачку. Взявши скребачку хоботом, слон зчищає з ушей п'явок, які присмокталися. Суходільні п'явки — страшне лихо тропічних країв. Деяких бідолашних тварин вони вкривають геть усіх не тільки зовні, але й зсередини, заповзаючи в їхні дихальні шляхи, горло і стравохід. Слон краще за інших четвероногих тропічних мешканців захищений від п'явок: хоботом, з допомогою затиснутого в нім каменя, він очищає своє тіло від цих паразитів. Часто замість каменя слон бере хоботом палицю і тоді може дотягтися майже до будь-якого місця свого тіла.

Палицею дістає він і корм із-за решітки. Зламавши з дерева велику гілку, слон обмахується нею і відганяє надокучливих комарів і мух, а потім засовує зелене віяло до рота. Захищаючись від зграї собак, слон іноді, як і людина в таких випадках, озброюється палицею.

У пустельних і напівпустельних місцевостях нашої країни мешкають забавні гризуни, схожі на щурів, але з пухнастими хвостиками. Це — піщанки.

Під землею вони риють глибокі й складні нори, справжні лабіринти. У підземних камерах, ближче до виходу, влаштовують «сінники». Сіно запасають самі, підгризаючи степові й пустельні трави. Сушать його на сонці, а потім заносять під землю.

У пустелі Каракуми і прибалхашських степах, пише відомий радянський зоолог професор А. Н. Формозов, піщанки влаштовують свої «сінники» і над землею. Складають добре просушене сіно у невеличкі стіжки біля нір. Щоб степовий вітер не розкидав їхніх запасів, піщанки укріплюють стіжки підпірками. Приносять у зубах гілочки та палички і втикають їх у землю біля стіжка.

1   ...   42   43   44   45   46   47   48   49   ...   53


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка