До святого христофора



Сторінка49/53
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.67 Mb.
1   ...   45   46   47   48   49   50   51   52   53

МОРСЬКІ АВТОМАТНИКИ І ЗМІЇ-СНАЙПЕРИ

У природі є мисливці, які стріляють із «пневматичних рушниць». Наприклад, рибка бризкун. Оце то снайпер! Звичайно, бризкун стріляє не в бекасів і дупелів, а в комарів і мух, якими живиться. Своїми винятковими стрілецькими здібностями бризкун настільки вразив уяву людей, що на його честь в столиці Таїланду, місті Бангкоці, споруджено великий храм.

За розміром бризкун невеликий: біля 20 сантиметрів. Живе він у морі, на мілководдях, біля берегів Індії, Індонезії і північної Австралії. Запливає і в гирла річок.

Дуже полюбляють бризкуна в Індонезії. Його можна побачити тут майже в кожному будинку, у невеликих водоймищах у садку або в акваріумах. У центрі акваріума, в якому плаває бризкун, закріплюють вертикальну палицю з хрестовиною на кінці. На хрестовину саджають комах — мух, комарів, жуків. Помітивши комаху, бризкун насторожується, розпускає віялом спинний плавець і обережно підпливає до палиці. Спочатку він безшумно плаває навколо, мовби вибираючи зручну позицію, потім завмирає і, ледь підвівши над водою кінчик голови, стріляє. Коли постріл вдалий, бризкун кидається до здобичі, яка впала у воду, і ковтає її. У разі промаху він незворушно описує навколо палиці кола і, вибравши зручне положення, знову стріляє.



im_077.jpg

Рибка-снайпер. Вразивши ціль короткою чергою, хватає здобич, перш ніж та встигає торкнутися води.
«Маже» бризкун рідко. Влучно стріляти йому допомагає не тільки великий «досвід», але й особлива будова рота. На піднебінні в бризкуна є глибока борозенка. Коли він притискає до піднебіння язик, ця борозенка перетворюється на цівку рушниці півтораміліметрового калібру. В мить пострілу рибка стискає зябра. Під їхнім тиском вода з силою вибризкується крізь рот-рушницю назовні. Кінчик язика діє мов клапан. Коли він опущений донизу — клапан відкрито! — вода витікає тоненькою цівочкою. Коли ж кінчик язика трохи піднятий, бризкун стріляє серією окремих крапель або лише однією краплею. Ця дивовижна рибка володіє цілком сучасною автоматичною зброєю, яка влучає в ціль короткими або довгими чергами чи то поодиноким пострілом.

Проте навряд чи бризкун знає, в кого і навіщо він стріляє. Інстинктивне почуття спонукує його бризкати, не роздумуючи, в усяку невелику та блискучу річ, яка з'являється над водою (адже хітиновий панцир комахи теж блищить!).

Ось чому бризкун стріляє не тільки в апетитних мух та бабок, але й в неїстівний пінцет, якого дослідник підносить до акваріума, в око людини, яка схилилася над водою, у цигарку, що димить. (Інстинкт сліпий!)

Використовуючи ці промахи «мудрого» інстинкту, індонезійці навчають рибок різним кумедним штукам, а потім улаштовують змагання. Дресировані бризкуни демонструють на них своє мистецтво. Гасять, наприклад, запалені сірники й свічки. Враховують не тільки влучність, але й дальність пострілу. «Нандалекобійніші» рибки стріляють на 4–5 метрів. Краща прицільна дистанція — 1–2 метри. Деякі бризкуни настільки оволодівають мистецтвом влучною пострілу, по вціляють нібито навіть влет!

Бризкун не єдина тварина, яка володіє «пневматичною рушницею». Є в нього гідний суперник — восьминіг. Восьминогів іноді називають морськими ракетами. Набираючи «за пазуху» — всередину свого тіла — воду і виштовхуючи її назовні через особливу воронку, тварина дістає сильний поштовх у протилежний бік. Так і пливе восьминіг: за рахунок реактивної віддачі викинутої із воронки води.

Але восьминогів можна було б назвати і морськими стрільцями. Свою чудову воронку вони використовують не тільки як реактивного двигуна, а й як стрілецьку зброю.

Стріляє восьминіг таким чином. Щоб силою віддачі не занесло в протилежний бік, він мацальцями міцно тримається за камінь, а жерло воронки, ніби гармату, націлює в супротивника. Мить — і з «гармати» вилітає снаряд: компактна чорна крапля. Влучивши в ціль, вона «вибухає» й оповиває ворога густою чорною хмарою. Ця хмара отруйна: паралізує і зір, і нюх ворога. А восьминіг тим часом встигає сховатися в якій-небудь схованці.

Восьминоги стріляють із воронки і простою водою.



im_078.jpg

Восьминіг у скойці морської мушлі. Добре видно жерло «гармати», з якої спрут стріляє «димовими снарядами».
У Каліфорнійському акваріумі жив восьмнніг-снайпер, який своїм стрілецьким мистецтвом завдавав чимало неприємностей відвідувачам акваріума. Він мав звичай вилазити по склу на край басейну й стріляти водою у цікавих, що з'юрмилися навколо. Стрілець так улуч-но прицілювався, що кожного разу влучав у самісіньке око.

Деякі восьминоги разом з водою викидають з воронки отруйну рідину. Тихоокеанський восьминіг анполіон стріляє отрутою в крабів. До впольованої таким чином здобичі він не доторкується хвилин двадцять-тридцять. Нехай вимокне отруєний краб! Лише після цього восьминіг приступає до трапези.

«Хімічні снаряди» восьминогів безпечні для людини. Проте є на світі тварини-стрільці, які володіють справді смертоносною зброєю. Це кобри-снайпери. Водяться вони в тропічній Африці. Кобри-снайпери плюються отрутою. Отруйний плювок летить метрів п'ять. Змії ціляться просто в очі людини або в обличчя і влучно поціляють.

Шкіра на обличчі у жителів тропіків завжди обвітрена і вкрита саднами, тож зміїна отрута для неї дуже небезпечна.

У роті кобр-снайперів отрута змішується зі слиною. У хвилину небезпеки вони вибризкують цю диявольську суміш крізь маленький отвір у щелепі (через той самий, у який змії щохвилини вистромляють своє «жало» — роздвоєний язик). У момент «пострілу» кобра високо підводить голову і робить невеликий кидок уперед.

Чеський учений Зденек Фогель установив, що не тільки африканські, але й азіатські кобри (навіть наша очкова змія!) теж плюються отрутою. Правда, вибризкують вони її не великим струменем, а дрібними крапельками, як з пульверизатора. На склі тераріумів, де утримуються очкові змії, можна помітити жовтаво-білі плями — застиглі крапельки отрути, що їх виплюнули роздратовані кобри в допитливих відвідувачів. Адже змії не розуміють, що скло непроникне для отрути. (Інстинкт сліпий!)

У природі є й інші «стрільці». Жук-бомбардир, наприклад, — справжній артилерист. Він стріляє їдкою рідиною, яка, немов снаряд із мініатюрної гармати, з шумом (мов постріл з дитячого пугача) вилітає із заднього кінця його черевця і в повітрі враз перетворюється у невеликий клубок «диму» — неначе шрапнель вибухнула. Жук-бомбардир, відстрілюючись від туруна, який переслідує його, випускає швидко один за одним 10–12 «хімічних снарядів»!

im_079.jpg

Жук-бомбардир відстрілюється від туруна, що переслідує його.
Хімічну зброю застосовує і морський слимак доліум: плює в супротивника хлорсульфоновою кислотою — сумішшю соляної і сірчаної кислот! Цей плювок роз'їдає каміння. Якийсь зоолог розповідає, що приніс додому спійманого у морі доліума, аби краще роздивитися його за столом. Коли він витяг черепашку із відра, та раптом викинула з рота струмінь рідини. Плювок упав на підлогу, і мармурові плити підлоги «закипіли й задиміли».

im_080.png

А ще можна сказати про таких незрівнянних стрільців, як жабовидні ящірки, що водяться в Мексіці й Техасі: вони стріляють у ворога крапельками крові зі своїх очей! Червоний струмінь, викинутий тиском очних м'язів, долає відстань біля 2 метрів.

Проте голотурія стіхопус своєрідністю своєї зброї перевершила всіх знаменитих стрільців тваринного царства: вона стріляє власними нутрощами! Днів за десять у голотурії виростає новий кишечник, і зброя стіхопуса знову готова до бою.

Коли вдуматися, яке це неекономне витрачання засобів на дуже малоефективну оборону! Ось вам приклад відносної доцільності в природі — факт, який заперечують ідеалісти.

При бажанні можна відшукати ще чимало пристосувань, які мають відносний характер, тобто корисні лише в якомусь одному відношенні, але шкідливі у інших. Наприклад, павиний хвіст, химерні ікла свині бабіруси або жива тара для меду — мурашки-бочки.

Застосування в господарстві таких дорогих бочок (які навіть просять їсти!) з погляду розумної економіки дуже збиткове і не являє найкращого вирішення питання. Бджоли знайшли рентабельніший спосіб збереження меду — «винайшли» віск.

Чому природа в одному випадку діє розумно, в іншому нерозумно?

Та тому, що в «конструкторському бюро» природи ніхто не обмірковує своїх рішень. Еволюціонуючі істоти не ставлять перед собою ніяких спланованих завдань, ніхто не скеровує їхній розвиток до якоїсь певної мети. Цей процес відбувається стихійно, і результат його залежить від складного комплексу зовнішніх обставин, які в різних випадках можуть скластися по-різному. За одних умов еволюція призводить до розумнішого з погляду логіки вирішення, за інших — розвиток обмежується лише задовільним результатом.

Так бездумно, як розвиваються самі, тварини-будівники вершать свої «розумні» вчинки. І навіть коли деякі, будуючи гнізда, комори або полюючи, застосовують найпростіші знаряддя, вони ніколи не замислюються над проблемою найліпшого їхнього застосування. Не можуть ні обробляти своїх знарядь, ні вдосконалювати їх.

«Голки», «бочки», «аркани» лісових «ремісників» навіть порівняти не можна зі справжніми знаряддями праці, якими користується людина. Ці курйозні приклади винахідливості природи показують лише, що зачаткові форми застосування примітивних знарядь зустрічаються в тваринному царстві. Отже, людські навички свідомої праці не виникли з нічого.



1   ...   45   46   47   48   49   50   51   52   53


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка