До святого христофора



Сторінка5/53
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.67 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   53

ПОЗБАВЛЕНІ МЕЖ СИЛИ ПРИРОДИ

Кроманьйонці вірили і в загробний світ. Про це ми знаємо не лише з художніх закликань на стінах печер: померлих товаришів вони ховали разом з речами жалюгідного майна, що могли знадобитися душі на новому місці проживання. До могили клали зброю, начиння, їжу.

Стародавню віру в душу і духів учені звуть анімізмом (від латинського слова «аніма» — «душа»). Поряд з тотемізмом і магією — це одна з первісних форм релігії.

Уявлення про душу виникло через нездатність людини правильно пояснити явище власної психіки, біологічну суть сну і смерті.

Оскільки побачити душу неможливо, бо насправді вона не існує в природі, то релігійна думка намагалася спочатку знайти її сліди в матеріальних, але для примітивного розуму загадкових явищах, а саме: в таких, як тінь, дихання, кров.

З розвитком здібностей людини до абстрактного мислення поняття про конкретну душу кожного звіра, кожного дерева чи каменя набуло більш узагальненого характеру — виникли абстрактні образи духів природи: лісу, гір, райдуги, вітру, дощу, грому та блискавки. Кожне явище дістало свого надприродного генія, до якого люди в скрутні хвилини зверталися, благаючи зглянутися над їхнім життям або полегшити знегоди [4].

Доки в первіснообщинному суспільстві не було класового розшарування, доти і в релігійних поняттях не було «нерівності» духів. Всіх їх шанували як рівних, не поділяючи на вищі й нижчі категорії.

Поступово з розвитком скотарства і землеробства почався розпад родового ладу, з'явилася приватна власність Багатство і влада почали зосереджуватися в руках меншості. Рабство і експлуатація людини людиною поклали початок класовому суспільству. Зміни в суспільному житті негайно відбилися у свідомості людей: і в релігії усталилася нерівність. Одні духи перетворилися на головних богів, другі дістали другорядні ролі, треті відійшли на задній план. З'явилося многобожжя. Богів розвелося тепер так багато і їхній культ став таким складним ритуалом, що для його обслуговування довелося утримувати цілі касти священнослужителів.

Раніше люди, навіть бажаючи, не могли дозволити собі такої розкоші: кожний член первісної общини повинен був добувати їжу, аби не вмерти з голоду. Віднині, з розвитком землеробства і скотарства, в суспільстві з'явився додатковий продукт, який привласнили собі рабовласники та їхні спільники — жерці. Релігія стає знаряддям підкорення і поневолення мас.

Виникнення монархічних держав спричинило до встановлення нових порядків у пантеоні — усі релігії набули відтепер більш-менш монотеїстичного «єдинодержавного» характеру.

Найголовнішими у ієрархії надприродних сил уважалися, як правило, ті боги чи духи, котрі уособлювали в релігійній міфології народу, що їх обожнював, найважливіші в його житті явища. Тому й не дивно, що тварини, від яких залежав увесь добробут давньої людини, довго зберігали в релігійних культах особливе становище.

Поклоніння звірам і птахам в тій чи іншій мірі властиве усім релігіям.



ЩЕ РАЗ БИКИ

«Економічна» цінність тварини — одна з ознак, за якою жерці стародавніх релігій складали свій зоологічний пантеон.

Послідовники Зароастра занесли, наприклад, до числа священних створінь, оточених найпоштивішим поклонінням, годувальницю-корову і собаку — охоронницю стад.

«Коров'ячий» культ квітнув, між іншим, не тільки в давньоперській релігії, він і досі ще існує в багатьох релігійних школах індійського брахманізму і в Африці у негрів ватусі. Поклонялися бику і на стародавньому Кріті. Це шанування покладено, очевидно, в основу міфа про мінотавра.

В Стародавній Греції бик був присвячений Зевсу, а корова — «волоокій» Гері й богині Місяця — Селені: коров'ячі роги в теологічних гімнах символізували серп місяця-молодика.

Від часу своєї появи на історичній арені як супутників первісної людини бик і корова відігравали першорядну роль у житті людей. Адже одна корова могла прогодувати цілу сім'ю, а череда корів — велику орду кочівників. Тож не дивно, що в багатьох народів Азії, Африки та Європи корови і бик стали об'єктом найзворушливіших піклувань і боготворіння, яке згодом переродилось на справжнє обожнення.

«Корова — наша сила, — говориться у Зендавесті, священній книзі стародавніх персів, — корова — наша потреба, корова — наша їжа, корова — наш одяг, корова — наша перемога».

Єгипет — найстародавніша країна землеробства, де хлібороб із плугом та запряженим у плуга волом був головною виробничою силою національного господарства, — звичайно, теж не минув «коров'ячого» культу. Більше того, саме в Стародавньому Єгипті цей культ досяг найвищого ступеня свого розвитку. Єгипетський священний бик увійшов до сонму численних богів Нільської долини як рівноправний член. Він мав власних жерців, власні храми й релігійні свята, гробниці й палаци з безліччю слуг і рабів.

1851 року молодий французький археолог Огюст Марієт провадив розкопки у долині Саккара, на лівому березі Нілу, поблизу Каїра. Робітники розкопали багатометровий шар землі, і одна по одній перед враженим археологом почали з'являтися з піщаних могил фігури кам'яних людино-левів — ціла алея сфінксів. А недалеко від алеї видобули з-під землі руїни дивного храму. Похилий хід вів од підніжжя храму до глибини. Дослідник спустився до підземелля. Величезний коридор завдовжки триста п'ятдесят метрів губився в безпросвітній пітьмі і, здавалося, вів у безкрай.

Обабіч коридора розміщалися поховальні покої. Страхітливими брилами чорніли в їхній глибині домо-вини-саркофаги з відполірованих плит червоного й чорного граніту. Довжина саркофагів чотири метри, ширина понад два, а висота — понад три метри. Важив кожен із них шістдесят п'ять тонн!

У багатьох саркофагів віка були зсунені, Марієт зазирнув усередину гігантських домовин і побачив при мерехтливому світлі смолоскипів мумії… кіклопів? титанів? Ні, биків! Марієт відкрив стародавню усипальню божественних Апісів. У величезному склепі в камінних домовинах зберігалися набальзамовані трупи усіх священних биків, що жили у святилищах Мемфіса з часів фараона Аменхотепа III і до епохи Птолемеїв, тобто протягом півтори тисячі літ!

Бога міста Мемфіса — Пта шанували як одного з найвеличніших богів Єгипту. Згодом він зіллявся з богом Озірісом, і слава Пта-Озіріса удвічі зросла. Бик Апіс був сином Пта, його живим утіленням. В образі бика бог Пта приймав нібито поклоніння людей. Так учили єгипетські жерці.

Бика Апіса вибирали дуже дбайливо. Він мав бути чорним з білим трикутником на лобі (символ Сонця у темряві Всесвіту!) і, крім того, відповідати ще двадцяти дев'яти іншим вимогам. Жерці з анкетою в руках досліджували тисячі биків, перш ніж їм щастило відшукати відповідного кандидата. І з того часу бик-обранець попадав ніби до раю. До земного раю: бика приводили до палацу з розкішним парком. Там, на привіллі, він жив собі любесенько. Годували його добірним кормом, поїли джерельною водою, купали в теплій купелі, обкурювали пахощами. Коли за двадцять п'ять років бик не вмирав природною смертю, жерці виводили його з палацу і топили де-небудь у безлюдному місці, далі від стороннього ока. Потім оголошували, що бог Пта поклав край своєму земному існуванню в тілі старого Апіса і вселився у молодшого бика. Але підтоптану оболонку бога не викидали як непотріб, а ретельно бальзамували і ховали з великими почестями на кладовищі в долині Саккара. Поховальні церемонії биків коштували дуже дорого — не набагато дешевше, ніж похорон фараона.

Поклоніння Апісу, безумовно, спершу було пов'язане з культом землеробства. Коли новий фараон посідав на трон, Апіса — божественного Апіса, розгодованого надмірним піклуванням жерців! — запрягали в ярмо, і фараон виїздив на ньому в поле. Там, освячуючи лани, він проводив плугом кілька борозен по землі.



1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   53


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка