До святого христофора



Сторінка52/53
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.67 Mb.
1   ...   45   46   47   48   49   50   51   52   53

«БОЖЕСТВЕННИЙ РОЗУМ» ДУРНИЙ!

Мурашки, птахи, риба, восьминоги, з якими ми щойно познайомились, — усі напрочуд «винахідливі» і «розумні». Подумати тільки — пташка шиє із листків гніздо нитками, зсуканими з рослинного пуху! Восьминіг уміє вчасно підкинути камінь у розкриту скойку молюска, а смітна курка будує інкубатор!

Хто навчив бездумних тварин уму-розуму? Богослови твердять, що бог.

Ще наприкінці XIII століття один із теоретиків католицького догматизму Хома Аквінат писав у своїх богословських творах, що творець заклав у тварин частку «божественного розуму». Це навіювання з неба (instinctus) і є інстинкт, який мудро керує поведінкою тварин.

Але кожен кмітливий натураліст знає, що інстинкт (або «божественний розум» у попівському лексиконі) не тільки мудрий, але й сліпий. Мудрий він лише за тих умов зовнішнього середовища, до яких тварини пристосовувалися століттями.

Змінюється обстановка — і тварини дурнішають на очах. Їхній «мудрий» керівник — інстинкт, неначе сліпе кошеня, безпорадно блукає поміж трьох нових дубів.

«Тварини — не що інше, як машини», — сказав 300 років тому великий французький мислитель Рене Декарт. Він перший увів у науку слово «рефлекс» для пояснення мимовільних реакцій нашого організму на зовнішнє подразнення. Про рефлекси мова піде далі, а зараз ми поміркуємо над словами Декарта.

Адже тварини справді нагадують автомати з певною програмою дій (згадайте зозуленя!). Візьмемо також для прикладу птаха, що будує гніздо. Скоряючись несвідомому природженому почуттю, багато птахів споруджують такі складні й «розумно» сплановані гнізда, що викликають захоплення навіть у людини. Все йде гаразд, поки пташка «працює» у звичній обстановці. Та ось галка у пошуках придатного для гнізда матеріалу натрапила на склад годинникових пружин. Галки не вибагливі у виборі підстилки для гнізда: пір'я, ганчірки, папір, дрантя, вовна — все годиться. Заповзятлива матуся вирішила цього разу зробити своїм пташеняткам матрац із стальних пружинок. Не врахувала вона тільки теплопровідності нового матеріалу. Оригінальна підстилка виявилася дуже пружистою, але, на жаль, погано захищала пташенят від холоду. (Інстинкт сліпий!)

Був час, коли навіть учені, дивуючись майстерності, з «кою птахи будують свої гнізда, вважали, що ці найуміліші лісові архітектори беруться до будівництва з певним планом у голові і з врахуванням усього попереднього досвіду й набутих знань.

Тепер доведено, що навіть найуміліші четвероногі й пернаті будівники в своїй часто, здавалось би, дуже «мудрій» діяльності керуються не кмітливістю і навіть не знаннями, одержаними в результаті життєвого досвіду, а виключно інстинктом.

Спостереження показали, що молоді птахи, які вперше будують гнізда, будують їх анітрохи не згірше від старих, досвідчених птахів. А птахи, які все життя сиділи в клітці й ніколи не бачили, як їхні брати в'ють гнізда, коли надходить пора розмноження, споруджують гнізда з таким знанням справи, неначе зроду тільки цим і займалися.

Птах, який будує гніздо, не може довільно змінити його план або внести в нього нові творчі зміни. (За винятком, звичайно, тих випадків, коли він помилково як будівельний матеріал використовує годинникові пружини або інші непідходящі речі). Чудовий знавець птахів Оскар Хейнрот уважає навіть, що птах, який будує гніздо, зовсім і «не знає», для чого він його робить, і був би дуже здивований, коли б йому сказали, що в гнізді доведеться виховувати пташенят. Ось чому, говорить О. Хейнрот, самець сірої чаплі, вибравши місце для гнізда й зібравши матеріал для нього, жене геть свою самицю. Лише поступово він звикає до її настирливих спроб зайняти нарешті гніздо і відкласти в ньому яйця. Якби носатий упертюх знав, що будує гніздо для яєць і пташенят, йому б не здавалось, що самиця пє має до них ніякого відношення.



«РОЗУМ» ТВАРИН

Інстинктивні почуття розвинулись у тварин в процесі еволюції із найпростіших рефлексів.

Приклад рефлексу — відсмикування руки від гарячої речі. Це робиться несвідомо. Сигнал небезпеки (опік) від чутливих клітин пальців по нервах передався у центральну нервову систему. Звідти у вигляді нервового збудження зразу ж надійшов відповідний наказ (по-латині слово «reflecto» означає «повертати назад»). Під дією нервового імпульсу м'язи руки мимовільно скоротились, і рука відсмикнулася.

У міру розвитку тваринного царства рефлекси ускладнювались, об'єднувалися в ланцюги несвідомих, але різноманітних за виявленням реакцій організму на зовнішні впливи. Сформувався закріплений у клітинках мозку у вигляді певної «програми» відповідних реакцій ланцюг оборонних, харчових, будівельних і тому подібних рефлексів. Рефлекси такого роду називаються безумовними. Вони являють собою природжені форми поведінки, пристосовані до певних умов середовища.

Це і є інстинкти.

Кожне звіря, кожне пташеня, кожна личинка комахи народжуються з готовим комплексом інстинктів, які являють собою таку ж невід'ємну особливість їхнього виду, як і будова тіла, забарвлення, способи живлення і розмноження.

Інстинкти — вироблені природним добором доцільні пристосування. Тому під їхнім впливом тварини роблять вельми доцільні вчинки. (Якщо інстинкт діє у звичайній обстановці). На перший погляд такі вчинки здаються навіть розумними. Це і дає привід поверховим спостерігачам говорити про розум і кмітливість тварин.

Та інстинкти доцільні тільки в тих випадках, у яких вони вироблялися. Іде життя тварини звичним шляхом — інстинкт мудро керує ним. Раптом — стоп! — непередбачена обставина. Мізкувати треба! А бездумний

Інстинкт, як автомат, гне стару лінію. Тварина попадає Р безглузде становище.

Видатний французький натураліст Жан Фабр провів якось такий дослід. Гусінь похідного соснового шовкопряда мандрує в пошуках поживи щільно зімкнутою колоною.

Кожна гусениця іде за попередньою, торкаючись її своїми волосинками Гусениці випускають тонкі павутинки, які служать провідною ниткою для товаришів, що простують позаду. Головна гусениця веде всю голодну армію до нових «пасовиськ» на вершинах сосен.

Жан Фабр наблизив голову передньої гусениці до хвоста останньої в колоні. Вона схопилася за «провідну нитку» і зразу ж із «полководця» перетворилася на «рядового солдата», пішла слідом за тією гусеницею, за павутинку якої тепер трималася. Голова і хвіст колони зімкнулись, і гусениці почали кружляти на одному місці. Інстинкт виявився безсилим вивести їх із цього безглуздого становища. Минула година, друга, минула доба, а гусениці кружляли й кружляли, ніби зачаровані.

Безцільно прокружлявши на місці цілий тиждень, колона розпалася, бо гусениці обезсиліли настільки, що не могли вже рухатися далі.

Гусениці, звичайно, істоти нижчого порядку. Можливо, звірі, найближчі наші родичі в тваринному царстві, виявляють більше кмітливості у критичні хвилини життя?

У корови забрали теля. Вона, здавалося, дуже сумувала без нього. Щоб її втішити, в хлів поставили набите сіном Опудало теляти. Корова заспокоїлась, почала лизати грубу підробку. Пестила його з такою коров'ячою ніжністю, що шкіра на опудалі тріснула і вивалилося сіно. Тоді корова спокійнісінько почала їсти сіно і непомітно з'їла все «теля».

Щурів уважають одними з «найрозумніших» гризунів. Та про їхній «розум» можна судити з такого кумедного епізоду.

Білий щур будував гніздо. Захоплений будівельною гарячкою, гасав він по клітці в пошуках придатного матеріалу і раптом наштовхнувся на свій довгий хвіст. Зразу ж щур схопив його в зуби і поніс до гнізда. Потім вийшов на нові пошуки, і хвіст, звичайно, поповз за ним. Щур ще раз «знайшов» його і поніс до гнізда. Дванадцять разів підряд приносив він до гнізда свій власний хвіст! Щоразу, коли щур натрапляв на нього, інстинкт примушував його хапати схожий на прутик власний хвіст.

Та ось, здається, ми знайшли в тваринному царстві розумну істоту! В Америці водиться невеликий лісовий щур неотома. Жодний хижак не ризикне полізти д його нори: в стінках гостряками до виходу стирчать колючки. Щур сам робить ці «колючі загорожі». Залазить на кактус, відгризає колючки, приносить їх у нору і втикає в стінки біля входу вістрям догори. Чи не мудро!

Але дайте неотомі замість колючок кактусів інші гострі речі, наприклад, шпильки чи дрібні цвяшки. Вони цілком можуть замінити колючки кактуса як загороджувальний засіб. Та щур цього не усвідомлює. У його предків виробилася звичка орудувати тільки колючками кактусів. Зі шпильками їм не доводилося мати справу. А щур сам без підказування інстинкту не здогадується використати їх для діла.

Та ось на сцені з'являється спритний хижак — скунс. Щур кидається навтіки. Він інстинктивно прямує де нори. Але нора далеко! Щур повертається і — шмиг! — ховається в зарості колючих кактусів.

У чому справа? Чому тварина, яка щойно продемонструвала цілковиту нездатність міркувати, у хвилину небезпеки зуміла, однак, вибрати найрозумніший шлях порятунку?

Пояснити цю вдавану невідповідність у поведінці тварин зумів великий російський фізіолог Іван Петрович Павлов. Він установив, що вчинками вищих тварин керують не лише інстинкти. Виявилось, що хребетні й деякі безхребетні тварини мають здатність добре запам'ятовувати навички, набуті життєвим досвідом. Щур, напевно, якось випадково врятувався від хижака під колючим кущем. Тому й згодом шукав порятунку в такій схованці. У тварини, твердить Іван Петрович Павлов, утворився в мозку умовний рефлекс — своєрідна пам'ять про те, що колючий чагарник може правити за надійний захист від хижаків.

Умовні рефлекси допомагають тваринам пристосовуватися до нових умов, які постійно змінюються. Збережена мозком пам'ять про пережиті вдачі та невдачі дозволяє звірові краща орієнтуватися за мінливих обставин.

У мавпячій клітці почепили під стелею банан. Мавпа пробує його дістати, але марно. Втомившись, вона без певної мети вилазить на ящик, який стоїть у клітці. Ого! — до банана тепер можна дотягтися! Далі мавпа впевнено, без зайвої метушні приносить ящик і забирається на нього, щоб дістати овочі під стелею. Під впливом досвіду в неї виробився умовний рефлекс.

Проте умовні рефлекси — це ще не мислення. Це — перший маленький крок на шляху до нього, але не завжди легко вирішити, де закінчується рефлекторний автоматизм і де починається процес елементарного мислення.

Це було в Індії. Слон ішов вулицею поряд з трамваєм. Раптом з приступки трамвая зірвалася людина. Слон миттю хапає її хоботом і садовить на дах вагона. Всі навколо вражені: яка розумна тварина! Як швидко зметикувала, що людині загрожує небезпека!

Але виявилось, що слон був навчений піднімати людину із землі. Цю навичку у вигляді умовного рефлексу закріпило в його мозку вміле дресирування. Чого було більше у вчинкові слона — свідомої волі чи-завченого автоматизму?

Інший приклад: мавпу навчили гасити свічки водою. Вона чудово виконує обов'язки «пожежника», щоб дістатися до ласощів усередині вогненного кільця.

Але ось та сама мавпа на плоту посеред озера. Води навколо скільки завгодно: нагнись і зачерпни кухлем! Та мавпа і уявлення не має про те, що гасять вогонь лише водою. Вона звикла мати справу з баком, із якого наливають у кухоль воду. Шукає очима бак. Він на сусідньому плоту. З великими зусиллями шимпанзе підтягає до себе пліт з баком, наливає із нього воду і лише тоді гасить вогонь.

Тварина діє, як автомат, абсолютно бездумно викопуючи завчений урок, пам'ять про який зберігає в її мозку умовний рефлекс.

Проте зоологи, спостерігаючи за тваринами, помітили в поведінці деяких із них свідоміші, ніби заздалегідь обдумані вчинки.

Бавляться два павіани. Бігають один за одним навколо скелі. Мавпи оббігають круг неї кілька разів, і переслідувач ніяк не може наздогнати втікача. Тоді в нього ніби сяйнула думка: павіан раптом повертає і біжить назустріч втікачеві, який потрапляє прямо в його обійми.

Білий ведмідь пірнає в ополонку. Доброму плавцеві у ній мало місця, і ведмідь починає трощити навкруги кригу, щоб поплавати на просторі.

Це вже, напевно, не завчений урок, а власна здогадка: з досвіду звір знає, що, коли розсадити лід, під ним виявиться вода. Враховуючи це, його мозок доходить правильного висновку: щоб довкола було більше води, треба обламати лід.

Рефлекси мозку, під дією яких тварини роблять подібні «передбачливі» вчинки, радянські фізіологи назвали екстраполяційними.

Велика робота по вивченню екстраполяційних рефлексів і логічних форм поведінки тварин провадиться в лабораторії фізіології і патології вищої нервової діяльності МДУ, якою керує професор А. В. Крушинський.

Екстраполяційні рефлекси — другий після умовних рефлексів крок на шляху до мислення. Але навіть у вищих тварин їх спостерігають не часто. Тваринний світ — це майже неподільне царство інстинктів. Поведінкою усіх живих істот керують складні комбінації умовних і безумовних рефлексів. Лише в дуже рідкісних випадках на допомогу звірові приходить гой могутній керівник, який зветься розумом. Ніби яскрава іскрина спалахує в пітьмі його свідомості.

1   ...   45   46   47   48   49   50   51   52   53


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка