До святого христофора



Сторінка6/53
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.67 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   53

КІШКА-БОГИНЯ І КіШКА-ВІДЬМА

Археологи розкопали на місці стародавніх міст Єгипту кладовища котів (у Бубастісі і Бені-Хасані), ібісів — у Ашмунені, баранів — у Елефантіні і крокодилів — у Омбосі. Всі ці тварини вважалися священними. Багато сил, багато коштів і часу витратили люди на марні заняття — спорудження гробниць, муміфікування і похорон гварин, яким фантазія жерців приписала надприродні властивості.

Навіть стародавні греки дивувалися великій кількості богів-звірів і богів-рослин у релігійних культах

Єгипту. Смоківниця тут не просто дерево, а втілена богиня Хатор. Лотос не болотяна трава, а бог Нефертум. Баран — бог Хнум. Бога Гора уособлював сокіл, Анубіса — шакал, Тота — ібіс, Сухоса — крокодил, а богиню Баст — кішка.

Убивство кота, навіть ненароком, у Стародавньому Єгипті каралося смертю на місці. Тому кожен, хто знаходив де-небудь мертвого кота, зупинявся на певній відстані від нього, скликав людей і волав, що не винуватий у його смерті. Тут же велося розслідування, і винуватих в убивстві кота негайно страчували: натовп роздирав їх на шматки. Римський історик Діодор розповідає, що якось — це було вже за часів римського панування в Єгипті — перед його очима римлянин ненароком убив кота. Зразу ж зібралася юрба, гунула до будинку бідолахи й розшматувала «злочинця».

Кішка була присвячена єгипетській богині Місяця, дітородіння й плодючості — Баст (або Бастет), яку завжди зображували з кошачою головою. Очевидно, плодючість кішки і нічний спосіб життя були причиною цього посвячення. Бога Сонця Ра, брата Баст, часто теж зображували в образі кота. Кажуть, через те, що зіниці цієї тварини розширюються і звужуються залежно від руху Сонця по небу. Придивіться до очей кота: коли в полудень Ра у своїй сяючій мандрівці небом підбивається високо-високо і досягає зеніту, зіниці кота — вузенькі щілинки. Ра поспішає на захід — зіниці в кота розширюються. Ра пішов спочивати, на Землю спустились сутінки, а зіниці у кота розширилися ще більше, на ціле око. То хіба ж оці магічні очі не виказують своїх таємних зв'язків із Сонцем?

Інша найвизначніша святиня, присвячена богові Ра, — гнояк скарабей, зобов'язаний своєю божественною кар'єрою кулькам із овечого кізяка, що їх він закочував до своїх нірок на схов. Жерці Єгипту вважали, що скарабей, який котить кульку, — живий прообраз руху Сонця по небу. Отже, і тут зв'язок з богом! І гноякові почали віддавати нечувану шанобу.

Жерці Країни пірамід дійшли й іншого глибокодумного висновку. Вони помітили, що, коли великий Ніл виходить з берегів, заливаючи поля землеробів, до їхньої країни прилітають великі птахи з серпастими дзьобами — ібіси. Від розлиття Нілу залежав добробут Стародавнього Єгипту. Тому й ці птахи були зараховані до розряду могутніх істот, які керують течією ріки-годувальниці.



im_006.jpg

Дві найбільші святині Стародавнього Єгипту — ібіс і жук скарабей.
Та вернімося до котів і богині Баст.

У стародавньому місті Бубастісі, у східній частині дельти Нілу, на честь богині Місяця люди побудували великий храм. На свята до цього храму з усього Єгипту сходився люд. Грецький історик Геродот розповідає, що іноді збиралося до семисот тисяч прочан. Вони жертвували «священній кішці» бронзові, срібні и золоті котячі фігурки. 1 тут же ховали набальзамовані трупи померлих котів. Серед руїн Бубастіса знайдено силу-силенну статуеток, що зображували кішку в найрізноманітніших позах: наприклад, кішка годує кошенят чи бавиться з ними.

У Європі за античної доби коти теж були в пошані, поки до влади прийшла християнська церква. Ось тоді для котів настали чорні часи. Попи оголосили їх «виплодком пекла», посіпаками чаклунів і відьом. Фанатики почали мордувати котів, замуровувати їх у стіни, спалювати на вогнищах. Перед інквізиційним судилищем разом з єретиками і «відьмами» як обвинувачені поставали й коти. А надто непереливки було чорним котам. У деяких містах, наприклад у Мецці, щороку на Іванів день, коли, за переказом, цвіте папороть — чаклунське зілля, котів сотнями спалювали на майданах. У Голландії середу другого тижня в піст називали «кошачою середою». Цього дня в місті Іперн котів кидали з високої вежі. Звичай цей бере початок у X столітті, і ще 1863 року котів скидали з Іпернської вежі.

І причиною усіх цих жорстоких лиходійств був нічний спосіб життя котів. Звичаї стародавніх єгиптян, що вшановували котів божеськими почестями, більш зрозумілі й простимі. Адже коти дуже корисні тварини. Особливо неоціненну послугу зробили вони людям у давні часи, коли міста й села кишіли безліччю гризунів — мишами та щурами. Гризуни знищували запаси харчів, поширювали епідемії. Боролися з мишами в ті часи дві напівсвійські тварини — ласиця та вуж, яких тримали в хаті. Але вони не могли впоратися з цією роботою. А коли з Азії на Європу насунули зграї щур і видаси ці й вужі виявилися безсилі перед таким ворогом. Їх і самих частенько з'їдали на обід щури. Коти — пострах мишей і щурів — принесли людям величезну користь, значення якої нам і тепер важко оцінити. А корисні тварини у сиву давнину мали особливі привілеї, їх часто возвеличували до священного рангу.



МАНГУСТА-ЧАРІВНИК

Мангусти й іхневмони — звірятка, схожі на наших куниць, — найхоробріші в світі винищувачі змій. Спритність, з якою вони розправляються зі своїми отруйним жертвами, справді гідна подиву.

У чудовому фільмі «Стежкою джунглів» ми бачили, як упевнено змагаються мангусти зі смертю. Під час сутички з коброю мангуста тримає ощирений писок буквально за кілька сантиметрів від зміїної пащі. Голова кобри в навальному кидку долає цю відстань так швидко, що не встигнеш і оком змигнути. Чверть секунди триває напад змії: кидок уперед, укус, випуск отрути з отруйних залоз — і голова знову займає попереднє положення.

Коли рухи змій такі блискавичні, то що можна сказати про швидкість їх переможців — мангуст, які завжди встигають ухилитися від зміїного укусу!



im_007.jpg

Дуель мангусти і кобри.
Марновірний поговір наділив цих звірят надприродними властивостями, що ніби уберігають їх від змій. Мангусти, бачте, володіють магічним хистом відводити укус змії, тому кобра замість невловимого супротивника хапає зубами лише повітря.

Та ось із Азії мангуст завезли до Америки. Їх хотіли акліматизувати там для боротьби із зміями. Але спроба не вдалася: мангусти, славнозвісні винищувачі змій Старого Світу, ставали жертвами перших же блискавичних кидків гримучих змій. Століттями вироблялися в мангуст реакції на азіатських кобр і гадюк. А коли вони зіткнулися з гримучими зміями Америки, то, ведучи бій колишнім способом, виявили свою цілковиту безпорадність. Захисні рефлекси нового ворога були швидші, аніж їхні власні: мангусти не встигали ухилитися від отруйних зубів гримучих змій.

Як бачите, ніякого чаклунства, ніякого магічного дива: фізіологічний «механізм» звірятка спрацьовував раніше, ніж у змії, — мангуста здобувала блискучу перемогу: реакція запізнювалася — наставав трагічний кінець.

Придивляючись і до інших представників розмаїтої плеяди священних тварин: котів, корів, баранів, жуків, — ми не бачимо і в їхніх звичках ніяких ознак надприродної могутності, якими обдарувала цих тварин фантазія забобонних людей.

Залишки первісного поклоніння тваринам збереглися ще й досі навіть у релігіях, які претендують на особливе становище серед інших, нижчих, як на їхню думку, культів.

Символічні зображення тварин часто-густо подибуємо в християнській міфології. Було дуже поширене, а надто в ранній період християнства, схиляння перед Христом в образі ягняти. Святий дух — один з різновидів триєдиного бога — шановано в подобі голуба, а святий Христофор на православних іконах наділений собачою головою, ніби бог Анубіс на барельєфах Стародавнього Єгипту.

Слуги диявола збурюють спокій християн знову ж таки в образах тварин — напівкозлів-напівмавп з шкірястими крилами кажанів. Інші фантастичні створіння церковного символізму — дракони, апокаліпсичні звірі, херувими, серафими, василіски, єдинороги — створені з найрізноманітніших, що не пасують одна до одної, частин справжніх і казкових звірів, птахів і плазунів.

Це вже не тотемні і не священні тварини, хоча й пов'язані з ними кревними узами. Їм християни не поклоняються, не приносять офір, але вірять у них. Це істоти міфологічні. Їхні недоладні постаті супроводжують святих і пророків у їхніх подвигах або втілюють своїм мерзенним і відразливим виглядом нечестиві діяння диявола.

Такі, наприклад, херувими — несосвітенна мішанина із биків, левів і орлів у видіннях Ієзекіїля і фантастичні шестикрилі серафими Ісайї («у кожного з них по шість крил, двома закривав кожний обличчя своє, двома закривав ноги свої, а двома літав»).

Отакий, певне, янгол з вогненним мечем, що охороняє, згідно з біблією, райську браму. В староєврейському тексті його називають херубом, тобто биком. Євреї поклонялися херубам [5] у сиву давнину і зображували їх як величезних крилатих биків з двома обличчями — людським і бичачим.

Схожі на херубів апокаліпсичні страховиська — надянголи, що вдень і вночі співають перед престолом бога трисвяту пісню: «Свят, свят, свят, господь бог, вседержителю, що був, є і прийде». Перший з них має вигляд лева, другий — тельця, третій — людини, четвертий — орла, і в кожного по шість крил і очі на всьому тілі. Ці химери стали згодом символічними двійниками чотирьох євангелістів: Матфея, Марка, Луки і Іоанна.

Пророк Іона уславився завдяки китові, що проковтнув Іону, а святий Георгій — драконові, якого він переміг і з яким відтоді не розлучається на іконах.

Дракон у християнській міфології — давня алегорія сатани, так само як порося з яструбиними пазурами — Нерона-антихриста, а семиоке й семироге ягня — самого Ісуса Христа.

З неймовірними створіннями знайомлять нас і давні руські книги — сказання, енциклопедії, хронографи і азбуковники. Ми бачимо дивні постаті фантастичних химер на фасадах стародавніх церков, на іконах, читаємо про них у билинах, стрічаємо в народних казках і повір'ях. З дитинства кожному з нас знайомі ці слова — дракон, василіск, єдиноріг, русалка, риба-кит, птах-фенікс. Менш популярні, але, мабуть, теж відомі багатьом Індрик-звір і Стрефіл-птах.



1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   53


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка