Доповідь «Місце креативності в структурі педагогічної та виховної діяльності»



Скачати 43.32 Kb.
Дата конвертації18.03.2016
Розмір43.32 Kb.
Доповідь

«Місце креативності в структурі педагогічної та виховної діяльності»


Давидова А.С.,

керівник ШМО класних керівників

Солонянської СШ №2
Сучасна педагогічна наука акцентує такі складові якості освіти, як діалогічність, креативність, інноваційність, прагматизм. Важливим чинником є феномен креативності як обов’язковий атрибут знань, яких набуває людина у процесі навчання, діалогічність суб’єктів освітнього процесу та прагматизм

підходів.

Відомий американський футуролог, президент Центру громад майбут-нього Рік Смайєр справедливо вказує на те, що ми живемо в час, коли «минуле не є хорошим провісником майбутнього» і тому «нам потрібно змістити акцент від минулої впевненості й чітких результатів до майбутньо-го, яке потребує примирення із непевністю та двозначністю».

Для сучасної освіти є дуже важливим «усвідомити, що їй необхідно

допомагати учням розпізнавати тенденції та слабкі сигнали майбутнього, бачити новоявлені моделі та зв’язки, розвивати емоційні вміння задля спроби стати справді креативними».

Як сучасна наука визначає поняття «креативність»? Можна виокремити чималу кількість підходів, головним з яких є розуміння креативності як особливості інтелекту, специфічної потреби людини в пошуково-перетворювальній діяльності, властивості цілісної особистості, при цьому більшість дослідників креативності ототожнюють її з творчістю (творчі здібності, творчий потенціал, творче мислення, творча обдарованість) тощо (Д. Б. Богоявленська, В. М. Дружинін, Н. С. Лейтес, М. С. Каган, Н. В. Кузьміна, О. М. Матюшкін, Я. О. ГІономарьов, В. В. Рибалка, М. О. Холодна). Під час узагальнення досвіду наукових досягнень у вітчизняній

і зарубіжній психології можна дійти висновку, що креативний процес є спе-цифічним для різних галузей знань і водночас має й спільні характеристики.

Креативність —синонім інноваційності, поняття, яке визначає здатність особистості до продукування принципово нового, духовного та матеріаль-ного. Це елемент розвитку культури,важливий чинник творення самобутності нації. Якість освіти в майбутньому має визначатися саме спроможністю навчального закладу створювати умови для розвитку нетрадиційного мислення, вміння адаптуватись і згодом перетворювати середовище.

Принцип креативності полягає в максимальній орієнтації на творчий початок у навчальній діяльності, засвоєнні власного досвіду творчої діяльності. При цьому в результаті навчально-педагогічного впливу має формуватись гуманна особистість, яка вміє відстоювати свою неповторність, толерувати розмаїття навколишнього соціального, політичного й економічно-го середовища. Існування людини має стати успішною життєтворчістю, що можливо, зокрема, і за умови відбору для навчального процесу тих знань, які є довготривалими цінностями.

Із сучасних дидактико-методологічних форм роботи педагоги найчасті-ше вдаються до знайомого, перевіреного часом, а отже, як іноді вважають, надійне й ефективне. Такий підхід насправді сьогодні не лише застарів, але й приховує чималу кількість небезпек. Найпершою з них є досі неподолана

монологічність, що нерідко характеризує як мислення та світогляд вчителя, так і методику відбору та викладання матеріалу. Наслідком монологічності є усування від навчального процесу одного з його основних суб’єктів — учня,

який часто втрачає шанси пізнати синергетичні зв’язки конкретної дисципліни в системі власного практичного та наукового світогляду. Креативність — це продукт діалогічності, та іскра, що виникає від притирання двох, трьох, багатьох бачень, свідомостей; це інновація думки, що стоїть на фундаменті поліфонічного інформаційного континууму.

Водночас творчість має стати прагматичною. Це зовсім не заперечує

ні фундаментальних цінностей, ні мистецтва, ні навіть такої важливої складової, як ірраціональне знання. Прагматизм XXI століття — це чітке бачення реального, гостре передчуття майбутнього, духовність, закон і відповідальність за себе та ближнього. Жорстка конкуренція між державами,

ідеологіями, ринками, релігіями тощо — це і є сучасна реальність, виклик для кожного, хто хоче гідного життя.

Саме тому державну політику в галузі освіти мають формувати

люди, які усвідомлюють справжню вагу освіти в стратегії розвитку держави. Учитель і учень повинні бачити себе важливими творцями майбутнього, не лише далекого, але й найближчого. Лише тоді можна говорити про справжню

якість освіти, в якій знання і практична діяльність дитини хоча і розглядаються як «ізольовані сутності, усе ж не мають жодного сенсу один без одного.

Якісна освіта нашого часу — це освітлення духу та розуму людини, просвітлення і пробудження того ще незайманого потенціалу творчості та мудрості, який може проявитися разом із відродженням гуманності. Культ самостійності та нестандартності думок, знайомство з основними мисленнє-вими операціями, розвиток пізнавальних інтересів допомагатимуть дітям усе життя, полегшуватимуть їм здобувати знань, реалізовувати себе (відчути себе

потрібним і значущим) і — головне—адаптуватися в людському суспільстві.



Тривалий час помилково вважали, що головне в розумовому розвитку дітей — передання їм якомога більшої кількості знань. Життя ж доводить, що розумна людина — це не стільки особа, яка багато знає, скільки та, що вміє наявні знання застосовувати у складних буденних життєвих ситуаціях. Адже вміння самостійно знаходити вихід у будь-якій ситуації повсякденного життя є більш цінним інтелектуальним умінням людини. Про таких людей кажуть, що вони можуть творчо мислити, є креативними.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка