Дорогий друже! Вітаємо тебе з новим шкільним роком!



Сторінка2/4
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.17 Mb.
1   2   3   4

Стати слухняним буду старатись,


Вчитись на совість, частіше всміхатись;

Буду усім я допомагати

І постараюсь образи прощати;

Що хочу для себе — зроблю те для інших;

І світ усміхнеться, і стане добрішим.

Галина Кирієнко



!С,п: Які рядки вірша тобі особливо сподобались? Прочитай вголос.

З.:Продовж українські прислів’я. Добро робити ніколи не... Хто людям добра бажає, той і собі… Робиш добро — не кайся, робиш зло — зла й… Добрі діла тихо ходять, а злі дзвонять, як… Злий плаче від заздрості, а добрий — від…

Підказка: сподівайся, радості, має, у дзвони, пізно

Завдання. Прочитай уважно текст і закінчи речення:

  1. Коли робиш добро, це приносить тобі і іншим ...

2. Найкращі речі роблять люди ...
Поміркуймо разом. Як ти гадаєш, кому в першу чергу треба творити добро? Чому нам слід робити добрі вчинки?

Від чого буває світла радість в душі? Як ти вважаєш — чи для радості в житті достатньо тільки ігор і розваг?

Які добрі вчинки ти можеш робити? Як Святе Письмо (дивись епіграф!) хвалить того, хто чинить добро?
2. Золоте правило життя

Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм.

Євангеліє

Микитка зранку в гостях у бабусі — сьогодні у неї святкування ювілею. Бабуся попросила онука прийти трохи раніше, щоб допомогти їй. Під вечір мають зібратися гості, а у бабусі не дуже міцне здоров’я. Микитка ж може прибрати щось у квартирі, розставити посуд, сходити по хліб.

Микита частенько буває в бабусі, але гостей у неї раніше не бачив, та й розмовляє бабуся по телефону не часто. Отож, думав Микитка, мабуть, прийде людей небагато, буде на ювілеї тихо й трохи нудно.

Та з самого ранку в бабусі не вгавав телефон. Микитка іноді першим брав слухавку і чув, що телефонували різні люди — старші й молодші, чоловіки й жінки. Бабуся всім щиро дякувала за привітання. А ще вітали сусідки. З пошти принесли телеграми...

Багато теплих, доброзичливих слів сказали гості. Микитка побачив, як чуйно, з любов’ю ставляться до бабусі її друзі, колеги по роботі, почув, як бабуся дякувала друзям і згадувала, як вони підтримували її у важкі хвилини.

Наступного дня Микитка запитав:

— Бабусю, як це виходить так, що у Вас стільки друзів та близьких? Стільки людей Вам допомагали і допомагають. Я теж хочу, щоб у мене було стільки помічників, коли стану дорослим.

Бабуся посміхнулася:

— Знаєш, зі мною у дитинстві трапилася дивовижна історія. Коли я була такою, як ти, я теж училася в школі. На День учителя я хотіла привітати нашу вчительку, і мама дозволила мені перед уроками зрізати найкращі квіти з квітника біля нашого будинку. А для цього треба було прокинутися трохи раніше.

Але я проспала. Прокинулася пізно, і все мусила робити похапцем. А тут наш кіт під ноги лізе. Я його і штурхнула, що він аж занявчав ображено. Побігла у квітник. Поки квіти вибирала — половину стоптала. Дивлюся, не всі пасують до букета, я їх і викинула спересердя. Коли вибігала за хвіртку — зачепила нею стареньку сусідку, і не вибачилася. Вона на мене так докірливо глянула.

Прибігаю до школи, аж тут моя подруга підходить. Побачила квіти і каже:

— Дай мені ось цю золотисту айстру, я хочу прикрасити свій букет. У тебе ж багато.

А я їй у відповідь: — Ще чого! Мій букет має бути найкращий.

Коли зайшла у клас, з’ясувалося, що у багатьох дітей прекрасні букети. А мій видався таким незугарним, що й дарувати його не хотілося.

Настрій у мене зіпсувався. А як прийшла додому, трохи прилягла й задрімала. І сниться мені дивний сон. Немов би я прокидаюся вранці й маю йти до школи. Але я маленька, а все навколо — велике. Проходжу повз нашого кота Мурчика, тепер такого великого, а він мене як пхне лапою, що я аж відлетіла. Згадалося мені, як я його «пригостила».

Виходжу з дому, проходжу біля наших квітів, що удвічі вищі за мене. Та вони мене не пускають до виходу з двору! Хапають своїми листочками за волосся. Ледве втекла від них. Підходжу до хвіртки, відчиняю її, а вона — мене з розгону так стукнула, що я аж через дорогу перелетіла.

Приходжу до школи, виявляється, забула ручку й зошити. Нема в чому писати. Прошу в однокласників, а вони мені й кажуть: «Не дамо, жаднюзі по заслузі!»

Ось такий дивний сон мені приснився. А коли моя мама мене ввечері розпитала, чому я така засмучена, я їй все розповіла: і про свій сон, і про те, що я вранці наробила.

Зітхнула мама, дістала зі скрині книгу, яку я раніше не бачила.

— Думаю, донечко, час тобі знати слова з цієї святої книги — Євангелія. Запам’ятай їх на все життя і нехай вони будуть тобі дороговказом: «Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм». А сьогоднішній день хай для тебе буде доброю наукою.

— З тих пір я намагаюся жити так, щоб ці слова справджувалися — закінчила бабуся і поглянула на Микитку, який уважно її слухав. Дякую своїм близьким і друзям, які так багато для мене роблять. І я стараюся їм допомагати, хоча й зовсім не для того, щоб отримати від них щось навзаєм.

Чи підказує тобі цей віршик, як застосовувати «золоте правило»?

Я всміхаюсь сонечку: Я всміхаюсь дощику:

— Здрастуй, золоте! — Лийся мов з відра!

Я всміхаюсь квіточці — Друзям усміхаюся,

Хай вона росте! Зичу їм добра.

Олена Рябець
Поміркуймо разом. Чому Микитчиній бабусі вдячні друзі й інші люди? Як нам жити, щоб заслужити до себе добре ставлення?

З. Прочитай народні приказки і прислів’я.

Не живи тільки для себе, бо й не родивсь сам від себе.

Добре діло два віки живе.

Тепле слово і в мороз зігріє.

Як вони відповідають темі уроку? Як ти їх розумієш? Які ще прислів’я на цю тему ти знаєш?

Запитання. Що з перерахованого ти робиш для виконання золотого правила:

а) вітаюся при зустрічі зі знайомими та друзями;

б) сперечаюся і обзиваюся;

в) не ділюся тим, що ти маю (іграшками, книжками, смачними гостинцями); г) слухаюся батьків і вчителів?



Словничок. *Євангеліє — це найважливіша частина Святого Письма, в якій розповідається про Ісуса Христа.

У скарбничку душі. Зроблене людині добро завжди повернеться до нас добром. Так само і зло: зроблене зло повертається. Душа має жити добром!

3. Моя родина

Сину мій! Зберігай заповідь батька твого

І не відкидай настанови матері твоєї.

Святе Письмо

Як потрібна дружна родина

— Діти, збираймося! Пора вже виходити з дому, — підганяли батьи.

Кожна поїзда до дідуся й бабусі для Микити — приємна подія. Особливо ціаво було останнього разу, на родинному святі. Збиралися велиою родиною. Микита побачився з двоюрідними, троюрідними братами і сестрами, дядьами й тітами. Завжди радісно побачити всю свою родину!

А зараз у дідуся з бабусею не буде інших гостей. Отож, можна з дідусем більше поспілуватися, а це завжди ціаво. Микитка пригадав, я узиму вони разом зробили й прилаштували годівничу для птахів, а навесні саджали дерева у саду. А я зрадів останнього разу дідусь, оли Микита гарно прочитав для нього вірш і проспівав з мамою пісню!

Бабуся й дідусь радо зустріли своїх рідних. Але через деяий час дідусь, зітхнувши, розповів історію про свого сусіда, також чоловіа похилого віку.

Постарів чоловік. Зостався сам, без дружини. Син забрав його до Києва. Та стареньий батьо не знайшов у синовій хаті затишку, любові від сина та невістки... І тільки онук, десятилітній Василько, любив погомоніти з дідусем.

І от одного вечора Василько почув розмову батьків. Ті домовлялися, що наступного дня відвезуть діда до притулку для старих. Василько заплакав, став просити: «Не везіть, я буду все робити, я буду краще вчитись, я доглядатиму за дідусем». І, щоб заспокоїти сина, батьи пообіцяли лишити дідуся вдома.

Вранці Василько пішов до школи. А тим часом дорослі повідомили дідуся про своє рішення. Затремтіло серце старенького, щось здавило в грудях, не дало говорити, тільки сльози, як ті горошини, поотились по обличчю.

А Василькові не сиділося на уроках. Уперше втік він зі шоли. Коли підбігав до будинку, побачив здалеку, що дідуся підводять до машини і вона від’їжджає від під’їзду.

Хлопець кричав, махав руками, але марно, на нього не звернули увагу. Але Василькові вдалося зупинити таксі й упрохати водія їхати за машиною.

...Батьи вивели старенього з машини, щось говорили про те, що йому тут буде добре, що вони будуть навідуватися, але дідусь із закам’янілим серцем ледь піднімався сходами.

Під’їхало таксі. Кулею вискочив Василько. Він припав, приріс до дідуся.

— Не віддам! Не віддам! — плаав він. Потім повернувся до батька:

— Тату, запам’ятай цей будинок. Бо я так не робитиму і тебе сюди ніколи не привезу!

— Слава Богу, ця історія завершилася добре,— закінчив дідусь. — Але скільки переживань вона принесла моєму сусідові та його онукові!

— Добре, що у нас така дружна сім’я, — сказав Микитка і взяв за руи тата і маму.

А коли згодом хлопчик опинився з дідусем наодинці, той прихилився до онука і сказав:

— Хочеш, щоб твоя родина була дружною? Тоді запам’ятай народну мудрість: як ти ставишся до своїх батьків, так і твої діти будуть ставитися до тебе.



За оповіданням В. Сухомлинського

Поміркуймо разом. Яка головна думка цієї розповіді? Чому мудрість дідуся та бабусі завжди шанувалися в українській родині? Що означає, коли онуки звертаються до дідуся, бабусі на «Ви»? А що ти робитимеш для того, щоб у тебе була міцна, дружна родина?

З. Прочитай вірш:

Як мені вас не любити, Батько розуму навчає,

Рідний батьку, нене; Мати приголубить,

Та ви ж мене згодували Ніхто мене так на світі,

І дбали про мене. Як вони, не любить.

Дай же, Боже, щоб я виріс,

В школі гарно вчився,

Щоб я батькові і неньці

Добре відплатився*. Богдан Лепкий

Як можна висловити любов, вдячність до своїх батьків? Чим ти можеш їм віддячити? Вивчи цей вірш і розкажи батькам. Вони будуть раді.



У скарбничку душі. Дружна родина — велика підтримка на все життя. Хто з дитинства шанує батьків, дідуся з бабусею, інших родичів, дружить з ними, все життя буде відчувати родинне тепло, матиме міцну й дружну сім’ю.

____


*відплатитися — віддячити

4. Чого повчитись нам у батьків?

Хто шанує батька, той очиститься від гріхів*,

Хто звеличує матір свою — той немов скарби збирає.

Святе Письмо

Сьогодні Оленка прийшла до школи першою. Але вчителька вже сиділа за столом, готуючись до уроку.

— Доброго ранку, Ірино Степанівно! — радо привіталася Оленка.

— Доброго ранку, Олено Максимівно! — привітно відповіла вчителька.

— Ой, а чого це Ви мене так назвали? — здивувалася дівчинка.

До класу заходили інші діти, віталися з учителькою.

— А ось прийшов Олександр Миколайович, Микита Васильович, Тетяна Сергіївна, — звернулася Ірина Степанівна до трохи здивованих учнів. — А що ж незвичайного в моєму зверненні? — посміхаючись, запитала вона дітей.

— Ви сьогодні називаєте нас по батькові, — відповів Микитка. А чому?

— Правильно, Микитко, я назвала вас іменами і по батькові —щоб нагадати, як важливо пам’ятати, чиїх батьків ви діти. Називати повним ім’ям та по батькові — добра українська традиція. А коли звертаємося так до людини — наприклад, не просто Микита, а Микита Васильович, то цим кажемо: ми шануємо, Микитко, твого батька, і вважаємо, що ти — його гідний син. Тому й Микитка намагається в усьому бути гарним сином свого батька і ні в чому не підвести його, правда?

— Ну, стараюсь, — трохи засоромлено відповів Микитка.

— А наших батьків теж називають по батькові. І дідусів також. Ми ж любимо наших батьків, дідусів? Тож будемо брати з них приклад і продовжувати гарні традиції свого роду, наших предків. А ви хлопчики, коли виростете, у вас будуть свої діти, і їх називатимуть по батькові: Микитович або Олександрович. І ви будете радіти, коли навчите їх чогось доброго. А якщо вони робитимуть щось погане — вам буде соромно. Тому радуйте своїх батьків — тата й маму, і вчіться у них хорошому. А батьки вас благословлятимуть на турботу про інших, працю, добро.



Словничок: Батьківське і материнське благословення — це добрі слова батьків, їхні любов, підтримка й молитва. І в давні часи, і нині батьки благословляють дітей на навчання, на добрі справи, на важливі кроки в житті.

Поміркуймо разом. Що ми любимо і цінуємо з того, що надбали наші батьки, дідусі, бабусі? Чого б ми хотіли у них навчитися? А як ми шануємо своїх батьків? Чи радо допомагаємо, коли тато або мама нас просять про це? Слухаємося зразу чи тоді, коли нам повторюють кілька разів? А ще: чи згодні ви з думкою, що для батьків найбільша радість — бачити, що діти ростуть добрими, люблячими людьми.

З. Прочитай уважно українські приказки.

Тільки в світі правди, що рідная мати.

Батька покинеш, то сам загинеш.

Материнська любов з дна моря дістане.

Які ми самі, такі й наші діти.

Порівняй приказки й епіграф до уроку. Який найдорожчий скарб має той, хто шанує і любить своїх батьків?



У скарбничку душі. Слова епіграфу — мудрі глибокі слова. Їх передає нам Свята книга — Біблія. Слова: «той, хто шанує батька, той очиститься від гріхів» вчать нас: якщо шануємо, любимо батьків, то ця любов повертається до нас і очищає від зла, тобто від гріха. А як поважаємо, любимо маму — в серці примножується любов, найбільший дар, скарб для нашої душі.

Ну й гарно все придумав Бог!

Ну й гарно все придумав Бог: Придумав сонце — соняха вгорі,

Як тато й мама — то удвох. А зорі засвітив, як ліхтарі.
А як бджола — то у гурті, І місяця поставив на сторожі

Сова — в дуплі й у самоті. Лілеї, чорнобривчика і рожі.


Придумав рибок ціле море, А щоб забути геть про все сумне,

Карпати-гори й хмари-гори. Придумав Бог тебе й мене!



Галина Кирпа

Чи викликав у тебе цей вірш почуття радості? А що в навколишньому світі радує тебе?



Словничок: *Гріх — це те, що робити негарно, поганий вчинок, яким ми засмучуємо своїх близьких і Бога. Якщо старатись творити добро — це допоможе уникнути гріха.
5. Моя перша вчителька — мама

Шануй свого батька та матір свою, як

Наказав був тобі Господь Бог твій.

Святе Письмо

Що ми даруємо нашій мамі?

У Оленчиної мами післязавтра день народження. От Оленка з татом і міркують, як маму краще привітати.

Аж тут до Оленки зайшла подруга Катруся. І їй стало цікаво — що ж мамам дарують, адже і в Катрусиної мами скоро день народження?

— Квіти треба подарувати, так? — запитує Оленка в тата.

— Квіти обов’язково подаруємо! Але мама дуже зрадіє, якщо ми щось зробимо власними руками.

— Я можу допомогти Оленці вишити серветку, мене у школі вчили, — запропонувала Катруся.

— Дуже добре! — схвалив тато. Знаєте, дівчатка, найкращий для нас, і для мам, і для татів подарунок — це ви, наші діти. Хочете себе прикрасити до маминого свята?

— Себе прикрасити? А як це?

— Прикрасити себе — значить стати кращими. Отже, робіть добрі справи, навчіться гарним звичаям — і прикрасите свою душу, свій характер. Букет прикрасьте різними квітами й серветку вишийте різними кольорами. Ці кольори скажуть мамі про все хороше у вашій душі.

Біле тло серветки, білий цвіт ромашки — це чистота наших душ. Душа буде білосніжною і чистою, якщо людина не гнівається, завжди каже правду, не говорить поганих слів. Тому ти, доню, — звернувся тато до Оленки, — намагайся не сердитися, коли тобі доручають зробити щось, що тобі не хочеться. І не засмічуй мову усілякими словечками, які, напевно, ти чуєш вряди-годи.

Ясно-червоний — це колір маків. А також це колір нашого серця, нашої щирої любові до рідних. Цей колір означає, що ти з бажанням, з охотою допомагаєш дорогим для тебе людям.

Жовто-гарячий — це колір чудових квітів, чорнобривців, а також колір радості. Отже, цим кольором ми скажемо мамі, що будемо радісними, усміхненими і радуватимемо її.

Блакитний — це колір чуйності, ніжності. Ним ми скажемо мамі, що будемо завжди уважними до неї, будемо піклуватися про рідну.

— Тату, а я ще й інші кольори люблю — і рожевий, і синій... Як же нам бути?

— Подумайте самі, — усміхнувся тато. Все, що ви зробите від душі, з любов’ю, — порадує маму.

Якщо нам добре, то лунає Усе на світі мами вміють

І наших мам веселий сміх. І дуже люблять нас усіх,

Коли сумуєм — не вщухає Про наше щастя вони мріють.

Тривога у серденьках їх. Маму не слухатися — гріх!

Петро Романенко

Поміркуймо разом. Як можна радувати маму кожного дня? Що для цього треба робити?

Завдання. Намалюй в зошиті для мами букет із квітів різних кольорів, які би показували твої почуття. Які кольори ти обереш?

Прочитай народні прислів’я:

За науку цілуй батька й матір в руку.



Про яку науку тут іде мова?

До людей по розум, до матері — по серце.



Чи можуть допомогти тобі ці слова? Коли?

У скарбничку душі. Материнська любов — найчистіша і найсвятіша на землі. Вона некорислива і ніжна, лагідна і терпелива. Найважливіше — завжди пам’ятати маму, шанувати її, завжди відповідати на її турботу добром.
6. Скарби нашого імені
Краще добре ім’я від оливи* хорошої

Святе Письмо

У Петрика неабияка радість, батьки йому подарували цуценя. При нагоді він одразу похвалився однокласникам.

— А як ти його назвеш? — запитала Петрика Оленка, коли вони йшли додому зі школи.

— Яка різниця? Я про це ще не думав. Казатиму, песик чи собачка, це не має значення.

— Не має значення? Дивно. Ти ж хочеш, щоб песик був тобі другом. Уяви собі, що твої рідні чи друзі кажуть тобі: «хлопче», «гей, ти». Це для тебе теж не матиме значення?

— Ні, мабуть матиме. Якось не замислювався.

— Я читала дитячу Біблію, пам’ятаю з неї, що перша людина — Адам — давав імена всім тваринам, яких Бог підводив до нього. Отже, Адам дружив з тваринами і всіх називав на ім’я, уявляєш? Вони були його друзями і слухали його.

— О, я придумав! Так і назву свого песика — Дружок, і він буде мені справжнім другом.

Увечері, коли Оленка розмовляла з татом про школу, вона згадала про розмову з Петриком.

— Люди завжди розуміли, яке важливе значення має ім’я для людини — оповідав тато. — Поки немає імені — людина ніби й не зовсім людина. Так, в деяких первісних народів, наприклад в індіанців, дітям до семи років імен не давали, казали на них просто «хлоп’я» або «дівча». Після семи років дитина вже мусила заслужити ім’я, хлопчики — відвагою, мужністю, дівчатка — кмітливістю, працьовитістю. Але остаточне ім’я вони отримували вже після 17 років.

— А як було в наших прадідів?

— А наші предки, поки не стали християнами, називали дітей гарними словами: Ждан, тобто той, кого ждали, Добриня — значить, добрий, Либідь — по імені птаха.

Але коли наш народ завдяки князю Володимиру став християнським, при хрещенні стали давати вже й християнські імена, які перейшли від греків та від слов’ян-християн. Ці імена давалися на честь християн, які у своєму житті виявили особливу любов до Бога і людей. Таких християн називають святими, тобто імена стали давати на честь того чи іншого святого.

— А тепер люди теж називають своїх дітей на честь святих? — запитала Оленка.

— Не завжди. Іноді на честь когось із рідних — дідуся, бабусі тощо. А буває, просто ім’я подобається, тому що гарне. Але найважливіше пам’ятати: треба цінувати своє ім’я. І якщо ти знаєш, на честь кого ти названий — наслідуй його добрий приклад.

* Олива — одна з найкорисніших рослин, а також олія з неї, яку дуже цінували в усі часи.



А чи важливе для тебе твоє ім’я? Про те, як його цінувати, повчає казка.

Сяк-Так

Українська народна казка

Жив колись один хлопчик і звали його якось дивно — Сяк-Так. Чому до хлопчика вчепилось таке ім’я?

Просить хлопчика мама курчаток погодувати. Пішов він у комірчину, взяв одну пшонину і кинув її курчатам. Мама і за­питує потім:


  • І чого це наші курчата кричать? Як ти їх годував?

  • Сяк-так, — відповідає той.

Якщо Сяк-Така вдавалося вмовити вмитись, то це було великим дивом.

  • І як це ти личко вмив? — запитує його сестричка.

  • Сяк-так, — відповідає.

Попросила Сяк-Така бабуся грядку прополоти. Пішов він. коли за п’ять хвилин повернувся, а бабуся й питає:

  • Так швидко все зробив? А хоч гарно прополов?

  • Сяк-так, — відповів хлопчик.

Подивилася бабуся на ту роботу і за голову взялась: усі бурячки були зірвані, а бур’яни залишились.

Одного дня прийшов Сяк-Так на поле. Дивиться: серед поля дядько незнайомий стоїть: на тонкій палиці — солом’яний капелюх з дірками. На плечах — сірячок без рукавів.



  • Хто ви будете? — запитує його Сяк-Так.

  • Та ж стою тут і горобців від проса відлякую — відповідає дядько. Тоді глянув на Сяк-Така і каже:

  • Ти, хлопчику, дуже на мене схожий. Будеш горобців лякати, бо що ти ще умієш?

Сяк-Так не на жарт перелякався. Схопився і притьмом додо­му. Спочатку гарно вмився і зачесався. Навів порядок удома. Потім вдягнувся. І не сяк-так, не як-небудь, а так, що його ніхто не міг упізнати.

  • Ти не бачив, хлопчику, свого однолітка, на тебе дуже схожого? — питали його люди.

  • Ні, не зустрічав, — відповів той. — А як його звали?

  • Та, здається, Сяк-Таком.

— Ні, мене звати Іванком.

Поміркуймо разом. Як ти цінуєш, бережеш своє ім'я? Що означає ім’я Сяк-Так? Чому негарно бути схожим на цього хлопчика?

Якщо ти розумний, чемний —

гарне і твоє ім’я.

І за тебе недаремно

радітиме вся сім’я.

Ганна Черінь

З.: Відгадай загадку:

А відгадайте-но: що я таке?

Всі хочуть, як народиться дитина,

щоб було красиве і дзвінке,

бо носить все життя мене людина.

Дмитро Білоус

Словничок. Святий, свята людина — так називають людину, яку шанують за велику любов до Бога і людей і за добрі справи, які вона зробила.

У скарбничку душі. Ім’я дуже важливе для кожної людини, це її скарб, що дається нам після народження, своєрідний ключ, за допомогою якого накреслюється доля людини. Добре, якщо людина знає, на честь кого вона отримала своє ім’я. Берегти своє добре ім'я — означає жити так, щоб бути надійною людиною, нікого не підводити, щоб про нас говорили тільки хороше.
7. Як бути схожим на свого покровителя

Пам'ятайте наставників ваших…,

наслідуйте віру їхню.

Святе Письмо

Зайшла мова між однокласниками — у кого який улюблений герой, хто з кого приклад бере. Хтось із хлопців улюблений бойовик згадав, в якому герой всіх злочинців переміг. комусь герой мультфільму до душі. Хтось цікаву книжку прочитав, і книжковий персонаж сподобався. А Миколка так сказав: Мій святий Миколай — це і є той, з кого я приклад беру.

— А чому тебе звати Миколаєм? — питають хлопці.

— А у мене і тато Миколай, і дідусь Миколай. Це в нашому роді улюблене ім’я. І я змалку любив, як мені про святого Миколая читали. Тому я хотів би хоч трохи бути таким щедрим і милостивим, як мій небесний покровитель.

Задумався й Максимко: з кого б він хотів приклад брати? Як же дізнатися про свого небесного покровителя?

Запитав у Оленки, з якою разом зі школи йшов. А Оленка йому і розповідає:

— Мені недавно таку гарну книжку подарували — там розповідається про людей, на честь кого нам дають імена. І так цікаво про них читати! Виявляється, наші імена — твоє, моє, інших однокласників — дістались нам від перших християн. Вони віддано любили Христа, намагались жити згідно з Його заповідями, не корилися, коли від них вимагали відректися від християнської віри, навіть віддавали своє життя. А коли про них дізнавалися інші християни, вони нарікали своїх дітей на честь шанованих ними людей. Так імена цих видатних людей прийшли до нас.

— А на честь кого назвали тебе?

— Мене назвали на честь цариці Єлени. Вона здійснила подвиг — знайшла Хреста, на якому віддав Своє життя наш Спаситель Ісус Христос. Виховала сина, імператора Костянтина, який допоміг поширити християнство по всій великій країні. Була дуже щедрою, все життя допомагала бідним, убогим. Після смерті її визнали святою. І з тих часів багатьох дівчаток називають Єленами, а в нас в Україні — Оленами.

— А на честь кого назвали мене? — стало цікаво Максимку.

— Я дам тобі цю книгу, може, там і про твого покровителя є.

— Дякую. Як добре, коли знаєш, що твоє ім'я носила така чудова людина, в честь якої тебе і назвали!

— А ще це допомагає не сердитися, не лінуватися, бути чесним, правдивим. Бо ж соромно своїм поганим вчинком небесного покровителя підводити — завершила розмову Оленка.



Завдання. Прочитай уважно вірша:

До святого Юрія

Я хотів би бути, як той лицар бравий,

Змієборець Юрій на баскім коні,

Побивати зміїв — ворогів лукавих,

Що несуть неволю рідній стороні.


Я б хотів від кривди правду боронити,

Від неволі — волю і добро — від зла,

Помогти, щоб радість панувала в світі

І щоб сум розвіявсь, як порання мла.


Ти на сурмі граєш, Юрію-герою,

Як полями їдеш, стугонить земля, —

Дай хоч доторкнутися до твоєї зброї,

Щоб, як ти, відважний серцем став і я!



Михайло Маморський

Запитання. Які якості, риси характеру хоче мати автор вірша «До святого Юрія»? А які хочеш мати ти?

Чи знаєш ти, чому твої батьки обрали для тебе саме таке ім’я? Якщо ні, запитай у них.

Завдання. Встав пропущене слово:

Добре … краще від багатства.

Увага! Тобі допоможе «скарбничка душі» попереднього уроку (ст. )

Поясни, що означає ця народна приказка.

Словничок.

Небесний покровитель — людина, яка визнана святою і є для нас прикладом, ім’я якої ми носимо.

Жити по-християнськи — це значить з охотою, з бажанням слідувати основним християнським заповідям — любити Бога і людей навколо нас, допомагати їм.

8. Як нам допомагає віра, надія, любов

Діти мої! Будемо любити не словом

чи язиком, а ділом та правдою!

Святе Письмо


— Тату, у нас у школі є вчителька Віра Василівна, а є ще й у мене подруги Людмила, Надійка, Мирослава. Чому у нас є імена, які так схожі на українські слова? — спитала Світланка тата під час прогулянки разом з подружкою Людмилою.

— Дійсно, є дуже багато красивих імен, які перейшли до нас від наших предків. Вони називали своїх дітей іменами, які говорили про красу, доброту, любов … Людмила — означає «людям мила», Мирослава — «та, яка славить мир, злагоду». Твоє ім’я походить від слова «світло». А деякі імена предки брали від сусідніх народів, перекладаючи з інших мов. Так, наприклад переклали імена трьох дівчаток, які віддали своє життя за християнську віру. А звали їх Віра, Надія і Любов.

Ці імена їм дала мати, яку звали Софія (грецькою мовою — Мудрість). Мати Софія дуже молилася, просила Бога, щоб її доньки мали три найважливіші якості для християнина — віру в Бога, надію, яка допомагає людині жити, сподіватися на краще і любов до Бога та інших людей.

— А чому ці якості такі важливі?

Віра дає людині силу і впевненість. Так само і надія — означає, що в майбутньому можна сподіватися на краще. Ну, а любов — це найважливіше для людини. І доньки матері Софії мали стільки віри, надії й любові, що жорстокі слуги царя, який ненавидів християн, ніякими тортурами не змогли їх примусити відмовитися від віри в Бога, в Ісуса Христа. Тому ми дуже шануємо святих Віру, Надію і Любов та мати їх Софію.

Поміркуймо разом. Які імена, що складаються із відомих для нас слів, ви знаєте?

Як ти розумієш виділені слова тексту? Хто почав проповідувати людям, що світом править любов?

Завдання. Прочитай уважно вірш і поясни його основну думку.

Яскраво лампадка палає,

Діти затихли і знов

Бабусине слово лунає

Про Віру, Надію, Любов.
Ще зовсім юними були,

Життя смиренно віддали Христові,

Величать ангели на небі

Подвиг Віри, Надії, Любові.


Де тільки бралася наснага? —

Муки, погрози і кров ...

Але від Господа не відреклися

Віра, Надія, Любов.


Молилася Богу мати Софія Взивають усі християни,

І уповала на Божий Покров. Смиренно моляться Господу.

Просила за діток милих — Просять сили на подвиг

Віру, Надію, Любов. Віри, надії, любові.



Марія Косицька

У скарбничку душі. Чи замислювався ти, наскільки у житті потрібна віра? Віра допомагає знайти в житті головну мету, жити по правді. Надія — підтримує людину, додає їй сил. Любов до Бога і до ближнього — основна християнська заповідь, вона дарує нам радість і натхнення. Завдяки вірі, надії, любові людина багатіє душею, стає щасливою, тому що знає, для чого живе.

Віра, надія, любов

Не досягнеш без Віри нічого. Має Віра сестричку Надію,

І якщо вже поставив мету — Що потрібна усім, як вода.

То працюй! З допомогою Бога Вона кожного з нас розуміє

Ти здолаєш вершину оту! Й до останнього не покида.

Хоч про третю сестричку всі знають,

Але ми нагадаємо знов:

Усі труднощі вільно долає

Наша ніжна й прекрасна Любов.

Петро Романенко

!С,п: Скажи вголос рядочки вірша, які тобі найбільш сподобались.
9. Чого навчали дітей у давнину

Звеличимо славних мужів і батьків нашого роду…

Мудрі слова були у повчанні їх.

Святе Письмо

Коли Микитка приходить до дідуся з бабусею, він любить поговорити з ними про все на світі. Якось мова зайшла про навчання. Микитка розповідав про свою школу, про уроки, які він любить.

— Дідусю, а чого тебе навчали в школі? А що вчили твої батьки? У давні часи також вчили математику, англійську мову, навчали малювання?

— Коли я вчився в школі, від нас, як і від тебе, вимагали в першу чергу знання. Але були й такі часи, коли крім вивчення грамоти, математики та мов, дітей вчили ще багатьох важливих речей. Хлопчики вчилися бути хоробрими, мужніми захисниками Вітчизни, а дівчатка вчилися бути хорошими господинями, трудівницями, порадницями.

— А які предмети вони вивчали?

— У давні часи хлопці вчилися мистецтва верхової їзди, володіння зброєю, а дівчатка — лікуванню, догляду за хворими. Вони навчалися шити, вишивати гарний одяг, розрізняти цілющі трави, співати чудових пісень і розповідати цікаві казки.

Але найголовніше, чого вони вчилися — це бути хорошими християнами, бути справжніми людьми.

Був такий київський князь, Володимир Мономах. Він дуже багато зробив для нашої Батьківщини, а також піклувався про своїх дітей. Коли став старіти, написав для них повчання про те, як їм жити. Думаю, тобі буде цікаво послухати:

«При їді й питті без галасу великого бути, при старих — мовчати, премудрих — слухати, старшим — покорятися, з рівними і меншими — приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не надміру сміятися, дулу очі мати, а душу — вгору».

— Цікаво! А як це — «душу вгору»?

— У часи, коли жив князь Володимир (а було це майже 900 років тому), більшість людей вірила в Бога. А душу вгору — означає прагнути душею до Бога, молитися Йому. Тому й каже князь Володимир: «А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви ходити. Хай не застане вас сонце на постелі,— так бо отець мій діяв блаженний* і всі добрії люди достойні. Вранішню воздавши Богові хвалу, і потім, коли сходить сонце, і побачивши сонце, слід прославити Бога з радістю».

— Ого! « Хай не застане вас сонце на постелі» — це ж треба так рано вставати!

— А ти ж знаєш, як у народі кажуть: « хто рано встає, тому Бог дає». князь Володимир так все життя робив, і тому встиг так багато зробити для Батьківщини.

А найбільше потрібно, — пише князь дітям, — творити добро бідним, сиротам: «Більше за все — убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступайтесь самі, і не давайте сильним погубити людину».

Отже, Микитко, тому й так важливо в житті вчитися не тільки грамоті й наукам, але і навчати душу добру. Так, як це робили наші славні предки.



Словничок:

* Блаженний — той, хто любить Бога і людей, старається творити добро.



Поміркуймо разом. Які слова князя Володимира тобі сподобалися? Поясни. Щоб ти міг виконувати з порад князя Володимира Мономаха своїм дітям?

Як ти розумієш епіграф до уроку?

Письменники, художники за допомогою своїх творів звеличують імена мудрих і мужніх людей, які зробили багато добра людям, Батьківщині. Про героїв пишуть пісні, вірші, ставлять їм пам'ятники. А як можемо ми шанувати своїх предків? Будемо старатися жити так, як вони нам заповідали.

Завдання. Прочитай байку. Як вона пов’язана з основним висновком уроку?

Байка про Дуб і Перекотиполе*

Якось Вітер лютував та за видноколи

Ніс, жбурляв, крутив, штовхав Перекотиполе.

А в долині Дуб стояв, розкинувши віти —

Жодна навіть не хитнулась, хоч як злився Вітер.

Стало з нього кепкувати Перекотиполе:

— Чом Ви, пане, не йдете нікуди й ніколи.

Так весь вік і стоїте, як громом побиті,

І не знаєте нічого, що діється в світі.

Беріть приклад із мене, бо я скрізь буваю,

Все про всіх вам розповім, все на світі знаю.

Дуб неквапно відповів: “Хоч сиджу я вдома,

Втім усе, що маю знати, те мені відомо.

Я живу, як батько вчив, за його завітом:

Восени скидаю листя, зеленію літом.

Даю прихисток птахам, звірині й людині,

Моя слава — в небесах, сила — у корінні.

Засміялось легковажне Перекотиполе

І полинуло із Вітром десь за видноколи…

І загинуло на дні, втрапивши у воду,

Бо не мало ні коріння, ані свого роду.
Хто забув свій славний рід, хто Бога не знає,

Того радість обмине, а лихо спіткає.



А якщо від предків віру й добро переймати

Жодний вітер нас тоді не зможе здолати.

Галина Маніва.



Поміркуймо разом. Які слова цієї байки тобі сподобалися? Поясни.

У скарбничку душі. У школі ми набуваємо різні знання, які нам будуть потрібні в житті. А ще нам треба турбуватись про свою душу, навчати її добру. І в цьому нам допомагає багатий досвід наших мудрих і побожних предків-християн.

Коли розпочинаємо щось гоже,

говоримо: — Допоможи нам, Боже!

Щоб шлях пройти з колиски до могили,

пошли нам, Господи, здоров’я й сили.

Щоб те здійснить, на що зродила неня,

пошли нам, Господи, благословення.

Дмитро Білоус

* — Перекотиполе — це степова трава, яка легко відривається від свого коріння і котиться по полю.


10. Як стати кращим.

Будьте досконалі, як

Отець ваш Небесний досконалий.

Євангеліє

Вчителька Ірина Степанівна дала дітям на уроці цікаве завдання — намалювати своє улюблене дерево чи квітку. Хлопчики й дівчатка малювали — хто дуб, хто берізку, а хто й прекрасну троянду.

— Добре. А які ж плоди ви б хотіли подарувати з цього дерева чи квітки? — посміхнувшись, запитала вчителька.

Задумалися діти. Добре тому, хто намалював яблуню або вишневе дерево. А які плоди дає береза або троянда? Одразу і не скажеш.



  1. Це завдання для того, щоб ми задумались, для чого ми ростемо, — пояснила Ірина Степанівна. — А ось послухайте тепер таку історію про трьох братів.

* * *

Було у батька три сини. Один — розумний, другий — завзятий, енергійний, а третій — ні такий ні сякий: і не дуже розумний, і не дуже завзятий.

Якось покликав батько дітей до себе та й каже:

— Даю вам кожному гаманець золота. Ідіть по світу та здобудьте найцінніше. Хто здобуде — передам тому найкраще, що в мене є.

Взяли сини гроші та й рушили по світу шукати найцінніше.

Пройшло три роки. Усі троє повернулися додому і зібралися у батька.

— Ну як, — запитав батько найстаршого сина, — що ти приніс мені?

— Найцінніше у світі, тату, це — знання. Тому я витратив твої гроші на добру освіту, на мудрі книжки, вивчився, і тепер я багато знаю, — відповів старший син.

— Добре, синку, — похвалив батько, — цінний плід ти приніс. А що скажеш ти? — питає він середульшого сина.

— Я вирішив тату, що найцінніше — це добробут, статки. Тому твоє золото я вклав у торгівлю, став торгувати й розбагатів. Отож я приніс тобі найцінніше — багатство.

— Може, синку, і твій плід на щось добре знадобиться, — сказав батько середульшому сину. — А що ти приніс? — запитав він наймолодшого. — Чому ти прийшов з порожніми руками?

— Я, тату, старався жити так, як ти нас навчав. Працював, а як треба було — допомагав, чим міг, старим, хворим, убогим. Тому вибач, витратив твої гроші і нічого не приніс. Не можу я прийняти твого дару, бо не заслужив. Віддай усе старшим братам.

— Ну що ж, діти, з радості, що ви прийшли, влаштую для вас завтра свято і на святі вручу вам свій дар. А ви допоможете мені прибрати дім, підготуватися, — попросив батько.

— Ні, тату, час нам їхати у важливих справах, — відповіли два старші сини. — Ми вже самостійні, не бідні, і без твого дару якось обійдемося...

Засмутився старий батько. Усю ніч у нього боліло серце. А молодший син ніч і наступний день доглядав батька, турбувався про нього та лікував його. Навів порядок у старому домі, відремонтував і прикрасив його, приготував святкові страви.

Відлягло від серця батькові. І коли вони сіли за святковий стіл, старий сказав:



  1. Любий сину! Ти не здобув ні багатства, ні освіти. Але ти навчився чогось набагато дорожчого — чуйності, турботи, працьовитості. Це — найцінніше, що ти отримав. А мій дар тобі — це батьківське благословення: любов, підтримка, моя молитва за тебе. І з цим благословенням ти будеш щасливий. І, якщо треба, здобудеш і добробут, і освіту.

Поміркуймо разом. Старші сини здобули освіту і багатство, а що здобув молодший син? Чим молодший син багатший за старших? Чому батько засмутився через учинок старших братів? Чого їм бракувало?

З. Прочитай вірш «Золоте серце». Що ти можеш сказати про плід, який ми можемо принести, якщо будемо виконувати поради цього вірша?
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка