Дорогий друже! Вітаємо тебе з новим шкільним роком!



Сторінка3/4
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.17 Mb.
1   2   3   4

Золоте серце


Сказав Господь: «Збирай скарби на небі».

А як їх там збирати, знаєш те? —

В журбі і в щасті, в будь-якій потребі

Плекай свій скарб: це — серце золоте.

Роби добро і не чекай подяки,

Шукай повсюди чисте і святе,

Та обминай спокуси усілякі —

Отак здобудеш серце золоте.

Ти добрий з усіма і неледачий,

Та журишся і думаєш про те,

Що справ твоїх ніхто, мовляв, не бачить? —

Бог бачить твоє серце золоте.

І у лиху, нерадісну годину,

Як посмішка недобра розцвіте,

Звелить Господь: «Облиште цю дитину!

У неї серце справді золоте!»



Галина Маніва

Поміркуймо разом. Чи хочемо ми навчитися допомагати людям? Щоб допомагати іншим, творити людям добро, треба багато чого навчитися. А найперше — навчитися бути турботливим, чуйним, добросердечним. Ми ще не завжди буваємо такими, але треба старатися виправляти свої недоліки і бажати стати кращим.

У скарбничку душі. На Дорозі Доброчинності людина не збирає багатства на Землі, а збирає скарби для своєї душі. Найщасливіші ті люди, які думають не про себе, а про інших, і творять їм добро.
11. Чесність та брехня

Діточки, — любімо не словом,

Ані язиком, але ділом та правдою!

Святе Письмо

Чи вигідно бути чесним?

Максимко прийшов до школи стурбованим. Удома він довго сидів над задачею і не міг розв’язати її. Тепер він шукав, у кого б задачу списати.

— Привіт, Оленко! — гукнув Максимко, побачивши дівчинку. — Слухай, на скільки дій задача?

— На три, — відповіла Оленка. — А хіба ти не розв’язав?

— Не вийшло... Дай, Оленко, списати...

— Ой, Максимку, чому ж ти сам не хочеш працювати? — незадоволено запитала Оленка, але зошит усе-таки дала.

Максимко почав списувати. Списавши дві дії, у третій дії помітив у Оленки помилку. Там, де треба було написати 23, Оленка написала 32. Максимко написав у своєму зошиті правильно, а Оленці нічого не сказав. Ірина Степанівна зібрала зошити для перевірки і принесла наступного дня.

— У Максимка — одинадцять, — сказала вчителька. — Молодець, добре попрацював над задачею. А в тебе, Оленко, — вісім. Помилки припустилася...

Оленка зблідла. Вона глянула на Максимка.

Максимко почервонів і схилив голову над партою. А потім напружився і рішуче встав:

— Ірино Степанівно, моя оцінка неправильна. Це я списав у Оленки. А тобі, Оленко, про помилку не сказав. Пробач мені.

Почервонілий Максимко сів за парту. Ірина Степанівна тихо підійшла до нього.

— Максимку, завдання доведеться переробити. Але ти здобув сьогодні велику перемогу над собою. У тобі заговорила совість, і ти її послухав.

За Василем Сухомлинським

Увечері Оленка розповідала вдома про те, що трапилося.

— Максимко молодець, що признався. Я думаю, тепер він зрозуміє, як чесність допомагає в житті, — сказала мама.

— А чи завжди вона допомагає? Адже, якби Максимко змовчав, він би отримав хорошу оцінку. А так — його роботу не прийняли, — завагалася Оленка.

— Спершу здається, що збрехати — легше і вигідніше, — долучився до розмови тато. — Але неправда рано чи пізно відкриється. І брехун втрачає довіру на все життя. А ще його мучить сумління. Однак виправити те, що сталося, уже пізно.

А про те, що чесність і правдивість краще за обман, послухай таку невигадану історію.

* * *


Через село на півдні України проїжджав цар, який зупинився випити чаю в одного господаря. Побачивши на столі Євангеліє, запитав господаря:

— А ти часто заглядаєш у цю книгу?

— Постійно читаю, Ваша Величносте, — відповів той.

— Добре. Читай, читай, — зауважив цар. — Будеш шукати блага для душі — знайдеш і земне щастя. А яке Євангеліє ти читаєш зараз?

— Євангеліє від святого Матфея, Ваша Величносте.

Цар дав якесь доручення господареві, і коли той пішов, швидко відкрив книгу на Євангелії від Матфея і поклав туди гроші.

Пройшов деякий час. Цар, повертаючись тією ж дорогою, упізнав дім господаря і наказав зупинитися.

— Ти відкривав без мене Євангеліє? — запитав цар господаря.

— Аякже, Ваша Величносте, щодня читаю.

— І багато прочитав?

— До святого Луки дійшов.

— Подивимося. Дай мені книгу.

Цар відкрив її і знайшов гроші на тому самому місці, де й поклав.

— Брехня — великий гріх! — сказав він, і, вказавши господареві на прикриту грошима сторінку, додав: — Читай!

Господар, хвилюючись, прочитав:

— Шукайте перш за все Царства Божого, а все інше додасться вам.

— Ти не шукав Царства Божого, — зауважив цар, — а тому не гідний царського додатку.

З цими словами він вийшов, віддав гроші бідним і поїхав.

(Використано оповідання «Царський додаток» з книги «Таємниця твоєї душі»).

Поміркуймо разом: Що допомогло Максимкові зізнатися у списуванні? Як би ти діяв (діяла) на його місці? Що відбувається з людиною, коли вона починає обманювати?

Уважно прочитай історію про царський додаток. Що цінував цар і за що він хотів винагородити господаря? А як би ми вчинили, якби були на місці господаря дому?

Чи приємно спілкуватися з чесною людиною?

Чому християни високо цінують чесність? Що вона дає для життя?



З. Які народні прислів'я тобі до душі? Поясни.

Краще гірка правда, ніж солодка брехня.

Не той друг, хто медом маже,  а той, хто правду каже.

Коли любиш неправду, ненавидиш свою душу (Григорій Сковорода*).

Завдання. Доповни українські народні прислів’я словами з довідки.

Правда наверх вийде, ... . Що правда, то ... . Брехень багато, а правда ... . Хто вчора брехав, тому і завтра ... .



Підказка: не гріх, не повірять, одна, як олія.

У скарбничку душі. Без чесності і правдивості людина не може бути по-справжньому щасливою. Чесна людина завжди може дивитися у вічі іншим. Вона має спокійну совість. Чесність допомагає жити в мирі й злагоді, довіряти один одному. Чесність допомагає бути порядним і щирим.

А брехня, обман, неправда рано чи пізно відкриються. Неправдива людина втрачає чисту совість, друзів, їй перестають довіряти.



* Григорій Сковорода — видатний український мудрець і вчитель.
12. Любов до праці

Ледача рука до убозтва веде,

Рука ж роботяща збагачує.

Святе Письмо

Хто працює залюбки?

Довелося якось Максимку подивитися дитячий казковий фільм про те, як один хлопчик став власником чарівних сірників. Якщо зламаєш сірника і загадаєш бажання, воно збудеться.

Прийшов Максимко до школи і на перерві став обговорювати цей фільм з хлопцями.

— Якби я мав такі сірники, то міг би й не вчитися у школі! — міркував Сашко. — Їсти собі замовляєш, одяг, який хочеш носиш, дивишся найцікавіші фільми, розважаєшся.

— А я б мандрував різними країнами, дивився б на океан, на гори... — мріяв Максимко.

Ірина Степанівна, прислухалася до дитячих розмов.

— А працювати хто-небудь із вас хотів би? — запитала вона.

— А навіщо працювати, якщо маєш такі чудесні сірники? — дивується Сашко. — Працювати — це ж важко, мама каже: треба працювати, щоб їсти.



  1. А якщо можеш їсти і не працювати, то просто робиш, що заманеться, це ж здорово! — підтримує Максимко і починає приспівувати:

А як було б чудово жити, І щоб нічого не робити,

Щоб спати скільки захотів, А тільки гратись у дворі.
І щоб до школи не ходити Чи просто байдики побити

Та не вивчати дієслів. До темноти, аж до зорі!

— Ти, Максимко, трохи жартуєш, не такий вже ти й ледачий. Але не всі ми ще любимо і вміємо працювати, — зітхнула Ірина Степанівна. — Проте є люди, для яких працювати — велика втіха й радість. Такою була моя бабуся. Вона розповідала, що її привчали до праці з чотирьох років! Пасла гусей, допомагала на городі. А як виросла, вставала ще вдосвіта. Мусила погодувати курей і худобу, подоїти корову, а далі на роботу в колгосп. А ще виростила п’ятьох дітей. І їх треба було щодня доглядати, виховувати! Все життя бабуся трудилася, навіть коли постаріла. А коли захворіла і не могла вже


працювати — дуже сумувала.

— Але ж увесь час працювати — важко! Невже бабусі ніколи не хотілося розважитися? — зацікавився Максимко.

— Я думаю, — приєдналася до розмови Оленка, — що, коли розважаєшся, граєшся, ти робиш приємне тільки собі. Якщо ж трудишся, то робиш корисне ще й іншим людям. А коли для когось робиш щось потрібне й корисне, стає так гарно на душі! І тоді можна без розваг обійтися.

— Отже, діти, — закінчила розмову вчителька, — хотілось би, щоб ви стали роботящими людьми, такими, які вміють і люблять працювати. Якщо когось любиш і турбуєшся, працюєш заради людини — від праці матимеш справжню радість. А як зробиш добру справу — можна і розважитися. А тільки гратися і розважатися — швидко набридне.



Поміркуймо разом. Чому наших дідусів, бабусь привчали до праці змалечку? Чим погано не вміти працювати? Коли праця радує людину? Чи переживав ти радість від праці, якою допоміг іншим? Що б ти порадив Сашку і Максимкові?

З. Продовж українські народні прислів’я. У вмілого руки… . Працюй, небоже, то й Бог… . Людська праця — не дурниця, розкидати… . Дерево міцне корінням, а людина — … .

Підказка. Допоможе, не годиться, не болять, своїм умінням.

Прочитай прислів’я.



Народна мудрість:

Праця людину годує, а лінь — марнує.

Потрудися, побігай, а тоді вже — обідай.

Маленька праця краще за велике безділля.

Які з них тобі сподобалися? Чому?

Хвилинка-веселинка

— Івасю, ти такий великий хлопець, а примушуєш маленького Петрика нести й твою сумку.

— Це я вчу його допомагати старшим.

У скарбничку душі. Як добре, коли людина любить працювати! Працюючи, вона може зробити багато добра. Роботяща людина отримує від праці велику радість. Радіють праці, проявляють вдячність і люди, яким вона робить добро.

13. Праця — перемога над лінощами

Не будь швидким на язик твій,

І лінивим та недбалим у ділах твоїх.

Святе Письмо

Як діти лінощі перемагали

Подивилися якось Максимко із Сашком мультик про те, як козаки розбійників перемагали. І вирішили: щоб стати такими сильними й хоробрими, будемо змагатися між собою.

От вони ідуть разом додому зі школи, а Сашко й каже:

— Давай, хто швидше добіжить он до того дерева! — і сам чимдуж починає бігти.

А як Максимко відстане від нього, кричить:

— Я виграв!

А коли випав сніг, тут Максимко пропонує:

— А хто попаде перший сніжкою он по тому стовпу? — І теж, гукає, поціливши:

— Я виграв!

Отак вони люблять змагатися між собою.

Мама Максимка, побачивши, як вони біжать наввипередки, запропонувала:

— Це ви один з одним змагаєтеся. А спробуйте-но кожний позмагатися з собою.

— Це ж як? — дивуються хлопці.

— А ось так: із завтрашнього ранку почнете. Ти, Максимку, змагаєшся зі своїми лінощами, а ти, Сашку, зі своїми. Потім один одному розповісте. А ми з татом будемо Максимковими суддями й тренерами, — посміхнулася мама.

... Будить уранці Максимка мама. А вставати рано у вихідний день — ой як не хочеться!

— Я зараз ... — каже хлопчик, а сам думає:



«Як важко голову підняти,

Щоб вранці з ліжка підвестись,

І все спочатку починати

Та слухати: «Учись! Трудись!»

— Рано розбудили, ще посплю...

Знову заснув Максимко. Але мама підняла:

— Лінь сильніша за тебе: один нуль!

Піднявся хлопчик, умився, зуби почистив. Аж тут тато кличе на розминку. Не хочеться Максимкові зарядку робити. Починає він «дрімати» — робити все лише трохи, спроквола. А тато це помічає і каже:

Привчайся змалку до порядку. Відчуй водички прохолоду,



І силу волі виробляй! На працю з радістю біжи.

Раненько встань, зроби зарядку А не роби собі на шкоду,

І гарно ліжко застеляй. Навік з порядком подружи!

— Ну що, твоя лінь таки сильніша за тебе?

«Не треба поступатися ліні», — вирішує Максимко. І вже рухається рішучіше й енергійніше. Тато присудив за зарядку перемогу, і в змаганні з лінню рахунок став один — один.

Після сніданку мама загадала хлопчику сходити в магазин, потім допомогти картоплю почистити.

— А далі за уроки сядеш, — продовжувала вона. — Уроки зробиш — акуратно склади свої книжки й речі. У своїй кімнаті пропилососиш. Тоді з сестричкою трохи почитаєш книжечку.

— І це все? — з надією спитав Максимко.

— А увечері напишеш листівку бабусі, привітаєш її з Днем народження, — закінчила мама.

Незвично було хлопчику трудитися. Але нічого не вдієш, треба з лінню боротися. А в кінці дня тато сказав:

— Ну ось, твоє перше змагання з лінощами. На перший раз зарахуємо тобі нічию. Ти ще лінощі не подолав, але вже стараєшся. Розкажи Сашкові й спитай, як у нього виходило. А коли навчитеся лінощі перемагати, станете справжніми козаками.

Поміркуймо разом. Як ти гадаєш, що таке лінощі, чи можна з ними боротися і їх перемагати? Розкажи про свій досвід у такій справі.

Чому кажуть: «Ледачого всі обминають, а роботящого — шанобливо вітають»? Як це прислів’я допомагає в житті?



Завдання. Продовж українські народні прислів’я.

Великий тілом, а малий... . Не так не може, як ... . Ледащо — не варте ні... Лінивому все... . Одне ..., краще трьох «потім». Хочеш бути щасливою, то не будь... .



Підказка. Ніколи, на що, «зараз», ділом, не хоче, лінивою.

У скарбничку душі. Справжня праця не буває легкою. Вона завжди долає лінощі і втому. Лінь — це небажання трудитися. Як долати лінь? Помічай, де ти даремно витрачаєш час. Пересилюй лінь. Навчися виконувати будь-яку роботу, навіть неприємну. Проси батьків, щоб вони допомагали тобі бути працьовитим.

Хвилинка-веселинка

— Грицю, що ти робив?

— Нічого.

— А ти, Михайлику?



  • Я був коло нього.


Урок 14. Слухняність і старанність

Слухайтесь ваших наставників та коріться їм.



Святе Письмо

Чому Дмитрик слухається?

У Петрикового тата є давній товариш. Живе він далеко — аж у Карпатах, працює лісником. Якось запросив тато товариша в гості. Він приїхав разом зі своїм сином Дмитриком, побув трохи й залишив сина на канікули, щоб той погостював і познайомився з великим містом.

Уранці, після сніданку, Петрикові батьки дали хлопцям завдання на день, а самі пішли на роботу. Завдання були нескладні, але їх було багато: прибрати в кімнаті, витрусити килимки, помити посуд, полити квіти, почистити картоплю.

Хлопці разом помили посуд. Дмитрик уже почав прибирати в кімнаті, але Петрик його зупиняє:

— Та почекай! Ще є час. Тепер такий класний мультфільм буде йти.

— Ні, Петрику, я вже почав, то треба закінчити.

Після мультфільму Петрик приєднався до Дмитрика, який майже закінчив прибирання, і став збирати килимки, аби їх витрусити. Коли хлопці вийшли надвір, то побачили сусіда Миколку з м’ячем.

— Хлопці, у футбол пограємо? — запропонував Миколка.

Петрик кинувся до м’яча, а Дмитрик залишився сам килимки чистити.

— Та почекай! — просить Петрик. Зараз пограємо трохи, а тоді почистимо.

— Ні, я так не можу. Якщо загадали роботу, треба зробити.

Знову Дмитрик сам виконав роботу.

Прийшли хлопці додому.

— Треба картоплю почистити, — каже Дмитрик.

— Ще встигнемо! — відповідає Петрик. — Дивись, яка у мене є цікава настільна гра, в тебе, мабуть, такої немає. Пограємося трохи, а тоді й картоплю почистимо.

— Все ж таки всю роботу треба зробити, а тоді вже й погратися можна, — відмовив хлопчик.

Дивується Петрик:

— Чому ти такий слухняний? Я так, як ти, не вмію. Я іноді слухаюсь, що мені дорослі кажуть, але не завжди. Як тобі це вдається?

Тут уже Дмитрик дивується:

— Як так можна не слухатися? Я інакше не вмію.

На наступних канікулах уже Петрик поїхав у гості до Дмитрика. Петрику було дуже цікаво — Дмитрик живе в селі, розташованому серед гір, укритих лісом. У Дмитрика велика родина: крім тата і мами, ще четверо братів і сестер.

У Дмитрикової сім’ї чимале господарство: хата, корівка, птиця та інша живність. А ще вулики за будинком. І за усім цим потрібен догляд.

Зранку тато іде з дому на весь день — ліс доглядати. А Дмитрик з мамою, братами й сестрами — господарюють.

У родині такий порядок: всі знають, хто що робить. Хто корову доїть, хто тварин годує, хто їсти для родини варить. Усім робота є. Ніхто без діла не сидить.

Дивується Петрик:

— Дійсно, у вас ніхто без діла не сидить! І всі щось роблять.

— А ми у наших бджілок вчимося, — усміхається Дмитрикова мама. — Це вони нас учать дружно працювати й слухатися. У бджіл є старша — матка, вони її люблять і слухаються. Так само і в нашій родині всі — слухаються тата.

— І маму також, — додає старша Дмитрикова сестра. А коли любиш і слухаєшся, все дружно й добре виходить.

Бути слухняним нелегко, Квіти квітують весною,

Бути слухняним непросто, Дощик розплачеться вчасно,

Але синіє озерце, Ми ростемо із тобою.

Але всміхається сонце. Все, що навколо, — прекрасне.

Все, що навколо — покірно,

Слухає Божі закони.

Будьмо слухняними мамі,

Тату, бабусі і школі.



Петро Романенко
Поміркуймо разом. Хто, зі слів Дмитрикової мами, показує нам приклад слухняності? Чи вдалося би бджолам робити так багато користі, якби вони не жили гуртом і не слухалися б?

Що потрібно мати людям, щоб жити дружно і злагоджено?

Чи буває так, що ти відкладаєш справу, яку слід зробити, щоб спершу отримати щось приємне для себе?

Як ти думаєш, які риси характеру допомагають бути слухняним? А які заважають?

Як би ти назвав людину, яка у відповідь на доручення або прохання старших думає так: «Я сам знаю, як мені робити, а думка інших мене не цікавить». Чи легко такій людині у житті?

Хвилинка-веселинка

Першокласницю, яка прийшла зі школи, питає мама:

— Оленко, а хто за тобою сидить?

— Я не знаю, бо вчителька сказала, що обертатися не можна.



У скарбничку душі. Слухняний чує прохання інших і вміє їх виконувати. Передусім треба слухати батьків і виконувати їхні прохання і доручення; а також слухатися вчителів у школі, а дорослим — керівників на роботі. А ще християни намагаються бути слухняними заповідям Біблії. Бути слухняним нелегко…
15. Різдво Христове як прояв Божого милосердя й терпіння

Янголи в небі пісню співають,

Що Христос родився, всім возвіщають:

Слава в вишніх Богу і на землі мир!

Українська колядка

Наближалося Різдво. Ірина Степанівна попросила всіх школярів подумати, як краще Різдво зустрічати.

— Можна, як і в минулому році, святковий виступ підготувати. Повторимо колядки, які ми співали, вивчимо нові пісні та вірші, — радилася Оленка з мамою.

— Але Різдво — це особливе свято. І добре, якщо кожного року ти зможеш до цього свята підготувати особливий подарунок.

— Я повинна зробити подарунок? — здивувалася Оленка. — А я думала, що мені щось подарують…

— Звичайно, доню, ти обов’язково одержиш подарунок, бо Різдво — це радісне свято для всіх, а особливо для дітей. Але в першу чергу Різдво — це день народження Того, Хто прийшов порятувати людей від зла, перемогти зло любов’ю і добром — Ісуса Христа. Отже, і нам треба щось Йому подарувати. А це можна поєднати з вашим шкільним святом. У вас будуть ставити вертеп?

— Нам треба для вертепу вибрати ролі. Хтось буде пастухами, хтось волхвами, хтось ангелами, а комусь навіть треба овечок зіграти.

— От як цікаво. А ким би ти хотіла бути?

— Ще не думала. Може, ангелом?

— Ну, подумай. Ангели дарують немовлятку Ісусу чистоту й безгрішність. Отже, постарайся до Різдва провести час так, щоб зустріти народження маленького Спасителя з чистим серцем. І цією радістю ділитися з друзями і близькими.



Запитання. Що тобі розповідали батьки про це свято? Як до нього готуються твої рідні й знайомі? Як ти вітаєш рідних і знайомих з Різдвом Христовим?

Завдання. Зроби до свята щось своїми руками і подаруй друзям, рідним, знайомим.

Прочитай уважно вірш.



Мене наздоганяє вітер

Святвечір —

солодкий, як медяник,

білий, мов іній.

Хтось постукав до нього в шибку:

то Вечірня Зоря

дала телеграму —

сповістила про Боже Дитятко,

що народилося в казці

у далекому чужому Вифлеємі…

Галина Кирпа

З. Проілюструй враження від вірша у своєму зошиті.

Поміркуймо разом. Уявімо собі, що нас запросили на день народження до людини, яку ми дуже шануємо й любимо. Як ми підготуємося до зустрічі з нею? Одягнемося в найкращий одяг, подаруємо те, що б порадувало близьку людину.

Таким близьким для нас є Ісус Христос. І Різдво — це день, коли ми можемо одягти нашу душу у радість, чистоту й доброту, подарувати Ісусу все, що є найкращого в нас.



У скарбничку душі. Різдво Христове — одне з головних християнських свят. Основу свята становить євангельське сказання про народження Сина Божого Дівою Марією. Різдвяні свята в житті християн сповнені світлою радістю, тому що людство в цей день одержало найкращий дар — дар спасіння.

З Різдвом Христовим

Хай за вікном хуртеча злиться,

А нам співати і радіти,

Горить ялинка у світлиці —

З Різдвом Христовим, любі діти!

Сьогодні всі ми будем разом,

Й вертеп, напевне, буде з нами.

Пробачте, що внесем морозу:

— З Різдвом Христовим, тату й мамо!

Схилився за ворота вечір,

Звізда нова зійшла на обрій.

Той вечір завітав до речі:

— З Різдвом Христовим, люди добрі!

Дніпро обняв дзвінкі Карпати,

А в хаті вже — кутя і сіно,

Дозвольте заколядувати:



  1. З Різдвом Христовим, Україно!

Йосип Струцюк
16. Терпіння і нетерплячість
Любов довготерпить.

Святе Письмо

Ще до зимових канікул учителька Ірина Степанівна підготувала всім дітям маленькі подаруночки, в які вона поклала цукерки, листівки — привітання з Новим Роком, Різдвом і окремі побажання кожному. Для Максимки Ірина Степанівна написала: «А особливо бажаю тобі терпіння».

— Сину, а чому вчителька понад усе тобі бажає терпіння? — запитав тато, коли Максимко показав гостинець.

— А я й не здогадуюсь. Хіба це так важливо — терпіння?

— А от я здогадуюсь. Пам’ятаю, як ти майстрував ялинкову іграшку і як сердився, що в тебе не виходить. А потім кинув роботу, хоч іграшку так і не доробив до кінця. Це ж було твоє шкільне завдання.

— Ой, дійсно, терпіння не вистачило, — зітхнув Максим.

— А подумай ще, де тобі потрібно терпіння. Може, тоді, коли про щось сперечаєшся з товаришем? Чую іноді, як ви перебиваєте один одного, бо не маєте терпіння слухати іншого. А ще я чув, що деякі нетерплячі розштовхують дітей, коли вибігають з класу на перерву, а терплячі спокійно чекають.

— І таке буває, — знову зітхнув Максимко.

— А також, — лагідно сказала мама, — терплячі люди застібають усі ґудзики, акуратно зав’язують шнурки на взутті, коли йдуть до школи. А у нетерплячих вони по дорозі розв’язуються...

— Ну, все це можна виправити, — підбадьорив тато. — Але, Максимко, я хочу, щоб ти виріс терплячою людиною. Це дуже допомагає в житті...



Поміркуймо разом. Як ти вважаєш: коли в житті потрібне терпіння? А чому нам нетерпіння заважає? Чи доводилося тобі зустрічатися з терплячими людьми? Що їм допомагає бути терплячими? Чи може нам допомогти епіграф цього уроку? Як саме?

Завдання. Які риси характеру допомагають людині бути терплячою, а які — заважають? Вибери ці якості із підказки і напиши в дві колонки.

Підказка. Задоволений, стурбований, скромний, жадібний, ображений, доброзичливий, спокійний, дратівливий.

Прочитай народні прислів’я:

Поспішиш — людей насмішиш.

Без терпіння немає вміння.

До великого терпіння неодмінно прийде вміння.

Перекажи ті з них, які тобі подобаються і поясни.



Хвилинка-веселинка

Плаче голосно Михальчик,

Бо ножем урізав пальчик.

Мама пальчик зав’язує,

Синочку приказує:

«Не забудь моїх ти слів:

Бог терпів і нам звелів.

Допоможе Він тобі

У хворобі і журбі,

Якщо будеш ти терпіти

і не нарікати,

Бог тобі дасть світлу зброю

і срібнії лати*.

Будеш мужнім, працелюбним,

Війдеш до лицарства*,

І найдеш тоді дорогу

до Божого царства.»





Галина Манів

аА чи тобі доводилося терпіти в твоєму житті?

У скарбничку душі. Чи буває так, що нам чогось дуже-дуже захотілось, а чекати немає сил? А чи буває так, що нам треба зробити складний урок, довести до кінця копітку справу, а ми не хочемо чи не виходить? Для цього всього необхідне терпіння — дуже гарна риса.

Як стати терпеливим? Терпіння зразу не навчишся. Але старайся, і це тобі допоможе. Допоможуть ті якості, які ми виписали. А найбільше тобі допоможуть доброзичливість і любов.

*Лицарі — мужні, хоробрі люди, які стають на оборону правди, захищають слабших. Лицарство — здатність бути лицарем. У давні часи лицарі, які були воїнами, носили красивий військовий обладунок — лати.

17. Ввічливість і нечемність

Ніяке гниле слово

Нехай не виходить з уст ваших.

Святе Письмо

Зустрілися якось мама Микитки із сином і Оленкою, що йшли зі школи. Прямують вони разом, діти розповідають про справи, мама слухає. А як дійшли до будинку Микитки, Оленка попрощалася, а мама й каже сину:

— Цікаво у вас день пройшов. Але хотілося би тобі у сьогоднішньому дні чогось побажати…

— А що ти хочеш нам побажати? — питає Микитка.

— А ось здогадайся… От зараз як ти попрощався з Оленкою?

— Здається, так… «Давай, пока»... Точно не пам’ятаю.

— І я не почула твого прощання. Не знаю, як Оленка. А коли зі школи виходив, ти її пропустив уперед себе?

— Не пам’ятаю.

— Не пропустив, перший вийшов. А як ми додому підходили, ти з сусідкою привітався?

— З тіткою Валею? Так.

— З тіткою Валею привітався, а бабусю з першого поверху, яка на лавочці сиділа, і не помітив.

— Ой, якби помітив, то я би з нею обов’язково привітався!

— Я теж так думаю. А все ж таки: ти знаєш, як називається риса характеру, яка допомагає бути уважним до тих, хто навколо тебе, і правильно спілкуватися з ними?

— Мабуть, ввічливість? Це коли треба говорити чарівні слова «дякую», «будь ласка», «добрий день»? Це ми ще в першому класі вчили.

— Хоч і вчили, але повторити не завадить. І найважливіше: чемність і ввічливість — це не просто чемні слова «добрий день», «до побачення» тощо. Головне — треба бути уважним і чуйним до інших людей, уміти підтримати, допомогти.

Поміркуймо разом. Що допомагає нам бути ввічливими? Добрі слова. Ти, мабуть, знаєш ввічливі, добрі слова: «добрий день», «дякую», «до побачення»? Як часто ти їх використовуєш? А які ще слова допомагають бути ввічливим?

Чи ввічливість — це тільки слова? Які вчинки є проявом ввічливості й чемності? А яка поведінка є нечемною? Чого треба уникати в спілкуванні з батьками, зі старшими, з молодшими, з ровесниками?



Як ти розумієш мудру пораду: «Ніщо не коштує так дешево і не ціниться так дорого, як ввічливість»?

Вибери прислів'я, які тобі сподобались, запам'ятай їх і зумій пояснити.

Умій сказати, умій і змовчати.

Гостре словечко коле сердечко.

В чужому домі будь привітливий, а не примітливий.


Скажи людині: «Здрастуйте!

Лісовою стежечкою йдуть батько і маленький син.

Довкола тиша, тільки чути, як лісовий струмочок дзюрчить і далеко вистукує дятел. Аж тут син побачив: назустріч їм іде бабуся з ціпком.

— Тату, куди вона йде? — питає син.

— Зустрічати або проводжати, — каже батько й усміхається. — Ось як ми зустрінемося з нею, ти ска­жи їй одне-однісіньке слово: «Здрастуйте!»

— Навіщо ж їй казати це слово? — дивується син. — Вона ж зовсім нам незнайома.

— А ось зустрінемось, скажемо бабусі це слово, то­ді й побачиш, навіщо.

Ось і бабуся.

— Здрастуйте, бабусю! — каже син.

— Здрастуйте! — каже батько.

— Здрастуйте! — відказує бабуся й усміхається.

І хлопчик здивувався: усе довкола змінилося. Сонце засяяло яскравіше. Верховіттями дерев пробіг ле­генький вітерець, і листя заграло, затремтіло. У кущах заспівали пташки — раніше їх і не чути було.

На душі в хлопчика стало легко-легко.

— Чому це воно так? — питається син.

— Бо ми сказали людині: «Здрастуйте!»

Василь Сухомлинський

Запитання. Як ти вважаєш, з яким почуттям сказав хлопчик слово: «Здрастуйте»?

Хвилинка-веселинка

* * *


Чемно старшим у трамваї Якщо матиму цукерки,

Місцем поступлюсь. То і друзям дам.

Та чомусь таке буває Їм скажу про це відверто

Тільки коли… сплю. Як … наїмся сам.



Петро Романенко

У скарбничку душі. Ввічливий — той, хто виявляє уважність, люб’язність і чемність. Можливо, слово ввічливий утворилося від вислову той, хто дивиться у вічі: в вічі — ввічливий. Ввічлива людина не ховатиме своїх очей, щиро дивитиметься у вічі іншим, не забуде подякувати за зроблене їй добро. Коли ми звертаємося ввічливо й водночас радісно, привітно, це додає радості іншим.

Нечемна, неввічлива людина своїм словом або вчинком може образити, засмутити. А слово її, як сказав апостол Павло — гниле. Отже, уникаймо слів гнилих, а говорімо добрі, привітні, чемні.

Будь ласка! Прошу я вас, будьте ласкаві!

Гарні, приємні, чудові слова!

Теплі слова ці, як сонце, яскраві —

Ключ, що людськії серця відкрива.


18. Турботливість і байдужість

Кожен із нас нехай догоджає ближньому на благо, для повчання.

Святе Письмо

Йшла Іринка з подругами зі школи. Зупинилися біля кіоска — шоколадки купити. Перед ними в черзі бабуся стоїть. Діти чекають, розмовляють.

Бабуся хотіла щось купити, але упустила гаманець, з якого висипалися гроші. Тремтячими руками почала збирати.

— Ходімо, в наступному кіоску купимо, тут не дочекаєшся! — сказала котрась із дівчаток.

Однокласники теж проходили повз кіоск. Раптом Микитка сказав хлопцям: «Почекайте!», підійшов до бабусі, схилився і почав їй допомагати збирати гроші.

— Це твоя бабуся? — запитали дівчатка.

— Ні, — відповів Микитка.

— Ну, тітка? Чи знайома?

— Та ні ж-бо, ні! Просто бабуся.

За мотивами оповідання В. Осєєвої «Просто бабуся».

Поміркуймо разом. Як ти думаєш, чому Микитка допоміг бабусі? А щоб зробив (зробила) ти на його місці?

Прочитай іще одне оповідання про турботливість.

Маленький світильник

У Світлани є сусідка — бабуся Галя, яка живе сама поруч у сусідній квартирі. Мама дозволяє Світлані самостійно відвідувати стареньку бабусю. Одного разу, після відвідин бабусі Галі, Світлана запитала у мами:

— Мамо, а чому бабуся Галя так радіє, коли я приходжу до неї? Знаєш, вона називає мене сонячним промінчиком і каже, що я її радую й утішаю. Але я їй нічого особливого не кажу!

— Втішати, Світланко, можна не тільки словами, — відповіла мама. — Бабусю втішає твоя увага до неї. Вона знає, що діти більше хочуть гратися надворі, ніж залишатися вдома зі старенькими. Коли ти приходиш до неї з ласкавою усмішкою, їй здається, що сонячний промінчик заглянув у її кімнату. І від цього стає тепліше на серці.

А коли ти її жалієш і співчуваєш, бабуся радіє, що в тебе добре і м’яке серце. Це її підбадьорює, і вона вже не відчуває себе самотньою.

— Це зовсім маленька добра справа, так, мамо?

— Не можу сказати, що зовсім маленька, — трохи подумавши, відповіла
мама. — Про те, що саме так треба робити, сказано в Євангелії: «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного».

Розкажу тобі одну казку про свічку. Ось послухай.

«На березі моря стояв височезний маяк. Щовечора сторож зі свічкою в руці сходами піднімався на самий вершечок маяка, щоб запалити вогонь, який указує шлях кораблям.

— Навіщо ти несеш мене нагору? — запитала свічка сторожа.



  1. Треба засвітити маяк, — відповів сторож. — Він вказує шлях кораблям вночі. Маяк морякам дуже потрібний.

  2. Але я ж така маленька, — відповіла свічка. — Я не можу світити так сильно, щоб побачили моряки.

— І все ж таки без тебе не обійтись, — посміхнувся сторож, прикриваючи рукою свічку від вітру.

Піднявшись на верхівку маяка, сторож вогником маленької свічки запалив величезне багаття, і яскраве світло освітило темну далечінь моря. Маленька свічка зробила свою добру справу. Без неї сторож не міг обійтися.»

— Отож, донечко, — закінчила мама, — навіть маленька добра справа — турбота і небайдужість до бабусі — дуже потрібна.

Завдання. Прочитай прислів’я.

Що посієш, те й пожнеш.

Моя хата скраю, я нічого не знаю.

Від теплого слова і лід розмерзає.



Поясни, які з них описують турботливість, а які байдужість.

Хвилинка-веселинка

На автобусній зупинці На зупинці все у русі:

Зустріча бабусю внук. Із автобусів тісних

Із села везе гостинці, Раз у раз якісь бабусі

То нехай не трудить рук, Вибираються на сніг.

Внучок зробить добрий вчинок: Внук глядів, як на спектаклі,

Він зустріне, привіта, Поки ноги не поклякли.

Піднесе важку корзину, Налічив, немов на сміх,

Бо така ж кругом сльота... Сорок сім бабусь чужих.

А своєї все нема.

Наморочився дарма.

Подивився на годинник

І зітхає: — От діла,

Був зробив би добрий вчинок,

Та... бабуся підвела!

Ірина Кульська

Запитання. Як ти вважаєш, у цій ситуації хлопчик був турботливий чи байдужий? Чи не буваємо ми іноді схожі на цього хлопчика?

У скарбничку душі. Ось над чим поміркуємо. Коли людина піклується про інших, то вона немов би сіє добро. І добро проростає, повертається до самої людини. Люди навколо нас і ми самі стають більш чуйні, турботливі, дбайливі.

А якщо людина байдужа до інших? Якщо вона не помічає потреби рідних, друзів, знайомих, то пройде час, і від неї також усі відвернуться, і вона залишиться самотньою. Бо люди тягнуться до ясного вогника теплоти й добра, і відвертаються від черствості й байдужості.


19. Бережливість і недбалість

В доброго хазяїна і соломинка не пропаде

Народна мудрість

Любить Оленка в гості до дідуся з бабусею приходити. Бабуся чимось смачненьким пригостить, а дідусь може показати цікаві книжки або давні родинні фотографії.

А цього разу Оленка, прийшовши, побачила, як бабуся виймає з шафи одяг і перебирає його.

— А що це у Вас за одяг? — питає Оленка. — Він же старий. Може, потрібно новий купити?

— Не всякий старий одяг треба тримати. Але є такі речі, які я не можу не берегти. Ось ця сукня — подарунок дідуся, коли ми були молодими. А вишивана сорочка — від моєї бабусі. Я її і зараз на свята одягаю, ти ж бачила.

— У кожної людини і у кожного народу є те, що треба берегти, — приєднався до розмови дідусь. — Усім нам треба берегти нашу Батьківщину, яку дав нам Бог — її природу, красу, і все, що є в ній. Особливо оберігати треба святині, що перейшли нам у спадок від наших предків, — собор Святої Софії, Києво-Печерську Лавру, багато інших храмів. А також чудові книги, прекрасні ікони й картини. Все це скарби нашого народу, і берегти їх треба усім нам.

— Але й кожному з нас є що берегти, — підтримала бабуся. —У тебе ж, онучко, мабуть, є речі, якими ти дорожиш? Книжки, іграшки, одяг, іще щось? Ось це все, за що ти відповідаєш, і треба берегти.

А ще у кожного з нас, Оленко, є щось дорожче за одяг чи улюблені речі. Те, що є в тобі самій. Здогадуєшся, що це?

— Те, що є в мені самій? Я знаю, що у мене є тіло і душа.

— Так, у тебе, як і у кожного з нас є душа й тіло — наші найдорожчі скарби. Тому треба дбайливо ставитися і до свого здоров’я, і до своєї душі. Не засмічувати душу нічим поганим — ні лінощами, ні поганими думками чи почуттями. А коли чистота і порядок в нашій душі, то ми будемо берегти і наші речі, і природу, і нашу Україну.



Поміркуймо разом. У кожної людини є те, що для неї дороге, що вона цінує, береже. А що бережеш ти? Що є найдорожчим для твоїх батьків, рідних? А як ти бережеш своїх рідних? Як нам треба берегти своє довкілля, скарби нашої Батьківщини?

Словничок. Недбалість — протилежність бережливості. Недбала людина не цінує, не береже те, що становить цінність для неї, для інших людей. На жаль, доводиться бачити недбале ставлення до того, що навколо нас — сміття на вулицях, забруднення природи; недбале ставлення до речей, через що вони псуються.

Завдання. Із наведених прислів’їв вибери ті, які схвалюють бережливість і ті, що засуджують недбальство. Поясни ті, які тобі сподобалися.

Хто в ліс, а хто по дрова.

Де порядок, там успіх.

Сім раз міряй, а раз вріж.

Стук, грюк, аби з рук.

Хто по кладці мудро ступає, той ся в болоті не купає.


У скарбничку душі. Вивчи вірш, який передає почуття пошани до святинь України, Києва, які треба берегти.

Немов сузіря золоте

Як Лавра Україні личить

над крутосхилами Дніпра!

Здається, то сам Бог нам зичить

Любові, Щастя і Добра.

Як личать Києву Софія,

Собор Михайла золотий,

храм Первозванного Андрія,

храм Володимира святий.

Церков мережані убори

на кручах сяють. А проте

найвищі — чистих душ собори,

немов сузір’я золоте.

Дмитро Білоус
20. Розсудливість і нерозсудливість

Розсудливий всякому дає лад.

Народна мудрість

Як навчитися розсудливості?

Сьогодні у Микитки, Оленки та їхніх однокласників цікавий день — вони провідують старого вчителя зі своєї школи.

Іван Григорович дуже любить, коли до нього приходять школярі. Самому йому до школи вже важко ходити, але він завжди радий бачити юних гостей. Ірина Степанівна, як і інші вчителі, шанує й любить Івана Григоровича — він і нині допомогає їй своїми порадами. Отож і провідала його зі своїм класом.

Це був уже вечір вихідного дня. Зустрів дітей Іван Григорович, прийняв, розсадив, чаєм пригостив, а тоді й питає:

— Що кожен з вас сьогодні задумав і як задум здійснив?

— Що задумав? — не зрозумів Сашко. — Нас у школі задумувати не вчать. У нас лише вчать уроки робити. А, крім того, у нас сьогодні вихідний день.

— А от давай подивимося, як здійснився твій задум вихідного дня, — посміхнувся вчитель. — Що ти зранку хотів сьогодні зробити?

— Хотілося сьогодні в гості до товариша сходити, погратися з ним, потім удома мультики подивитися. А ще хотілося, щоб мама смачний пиріг приготувала, як вона вчора обіцяла. А треба було ще уроки зробити. І мама також загадала в кімнаті прибрати, черевики почистити. Я пішов до товариша, і в нього загрався. Коли прийшов додому, мама мені зробила зауваження. Уроки я зробив, а в кімнаті не прибрав і взуття почистити не встиг, — зітхнув Сашко. Мабуть, прийду додому, а мама мені скаже, що пирога я не заслужив.

— А як можна було, Сашко, розсудливо день провести? — запитав учитель.

— Як це «розсудливо»? — зацікавився хлопчик.

— Розсудливо чинить той, хто уміє добре задумувати справу і виконувати її. День у тебе, Сашко, міг вийти гарний, плідний. Сьогодні ти і навчився чогось — адже коли уроки робиш, ти вчишся доброго, чи не так? А ще тобі треба було доглянути свій дім, свої речі. Це все корисні справи. Крім того, ти хотів сьогодні погратися з товаришем і подивитися мультфільми. Але вчинив ти не зовсім розсудливо, трохи нерозважливо. Захопився грою і забув про час?

— Мабуть, так, — кивнув Сашко.

— Отже, краще бути розсудливим. Ви ж, діти, ведете шкільний щоденник? А у розсудливої людини теж є щоденник. Обдумавши, обміркувавши, заносить вона туди не розклад уроків, а добрі, корисні й потрібні справи, які треба зробити. Хтось тримає цей щоденник у пам’яті, а хтось заводить собі зошит чи блокнот. І, як заманулося тобі побайдикувати, — розсудливість нагадає: зазирни у свій щоденник, там ще є невиконані справи. А як зробиш добре діло — гуляй сміло!

Завдання. Прочитай вірш-притчу:

Про нерозважливого Тараса


Жив на світі Тарас,

Дивував він весь клас:

«От нам Тарас іще —

не голова, а горище!»

Прозвали хлопчину люди

«Тарас-Якось-Воно-Буде».

За все на світі береться,

і ні в чому йому не ведеться.

Хтось записався на карате —

і Тарасу потрібно те.

А потім:

«Тарасе,

чом на тренуванні не був?» —

«Забув».

А тоді як випне груди:
«Нічого, поборю всіх —

якось воно буде!»

А на змаганні:

Тарас усіма битий —

останній.

І так в усьому — напланує справ,

а потім: «Забув, не встиг, не знав…»

Ось іде він гуляти,

а тут на порозі мати:

«Тарасе, зробив уроки?»

«Уроки? От ще морока!

— Якось воно буде.»

Отож і буде —

двійки з усього і всюди!

Тому, діти, дуже просимо вас:

не дійте, як той Тарас.

А будьте розумні, розважні,

до всього старанні й уважні.

Над всім розмірковуйте,

все помічайте

і ні хвилиночки не втрачайте.

В розсудливі голови

Боже слово

сіється,


й розвивається,

а в нерозважливих —

не тримається.

Бо коли у головах вітер свище,

то вже не голови, а горище.


Галина Маніва

Поміркуймо разом. Для чого людині потрібна розсудливість? Як розсудливість може допомогти у житті тобі? Чи намагаєшся ти спланувати виконання добрих справ і не відволікатися на другорядне?

Завдання. Вибери прислів'я, які тобі сподобались. Як вони підходять до теми уроку?

Головою починай, а працею закінчуй.

Не силою роби, а розумом.

Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.



У скарбничку душі. Епіграф — народна мудрість — вчить нас, що розсудливість допомагає встановити лад, визначити, що важливе й потрібне для нас. Розсудливість — це перший крок до мудрості, і це допоможе нам розрізняти добро і зло і навчить вибирати добро.
21. Божий дар знань

Сину мій! Від юності твоєї віддайся навчанню,

І до сивини твоєї знайдеш мудрість.

Святе Письмо

Не хотілось прощатися дітям з Іваном Григоровичем, так сподобалося з ним спілкуватися. Тому домовилися прийти до нього через тиждень, у наступні вихідні. А на прощання старий учитель таємниче сказав дітям:

— Наступного разу ми з вами займемося пошуком скарбів!

Весь тиждень Сашко, Микитка та інші діти чекали зустрічі з Іваном Григоровичем і все думали: про які скарби він говорив.

Коли всі зібралися за чаєм, Іван Григорович запитав у дітей:

— Діти, розкажіть-но, хто знає, що таке мрія?

Підняв руку Сергій: — Мрія — це коли чогось дуже-дуже хочеться.

— Можливо, й так, — погодився вчитель. — Але мрії бувають різними. Є прості: хтось хоче розбагатіти, вигравши в лотерею, комусь хочеться мати дорогу машину або розкішні речі. Але високою, піднесеною мрією є така, яка вимагає великих зусиль і приносить в душу добро. А ви про що мрієте, діти?

Діти задумались.

— А якщо я хочу стати конструктором і створювати нові автомобілі — це теж мрія? — запитав Микитка.

— Так, це хороша мрія, — відповів Іван Григорович. — Коли ви станете дорослими, потрібні будуть нові автомобілі, які будуть їздити не на бензині, а на електриці або інших видах енергії. І дуже добре, якщо ти допомагатимеш у цій справі.

— А в мене є мрія — навчитися гарно малювати. Я хотіла б малювати для дитячих книжок, — озвалась Оленка.

— А я б хотіла пекти смачні торти, як моя мама, — зізналася Марійка. Своїми мріями стали ділитися й інші діти.

— Світлі, хороші у вас мрії, — похвалив учитель. — Але, щоб вони здійснилися, ви маєте відшукати скарб, — загадково сказав він. — Цей скарб допоможе кожному з вас досягти своєї мрії. Ніхто не здогадується, що це за скарб? Тоді я вам розкажу про нього.

Цей скарб має дивовижну здатність: чим більше ти хочеш здобути його не для себе, а для інших, тим він легше тобі дається. Чим більше ти його роздаєш, тим багатшим стаєш.

Ще не здогадалися? Цей скарб — освіта, вченість, знання. Вченість допомагає нам осягнути, як мудро створений цей світ. Від небесних світил до маленької травички — все створено мудро й гарно. І освічена людина пізнає премудрість нашого Творця.

А ще вченість допомагає нам вивчати й розуміти плоди праці інших людей. Щоб побудувати будинок або храм, намалювати картину чи спекти хліб, необхідні знання, потрібно вивчити, як люди робили це раніше.

Тому цікавтеся, діти, світом навколо вас. Засвоюйте знання, які надбали попередні покоління. Адже, якщо виросте людина і залишиться неосвіченою, неуком — якою вона буде бідною! І самій їй буде жити нецікаво, і не зможе вона поділитися з іншими скарбами своєї душі.



Поміркуймо разом. Чому Іван Григорович так сказав про скарб ученості: чим більше ти хочеш здобути його не для себе, а для інших, тим він легше тобі дається? Як може допомогти вченість, знання? Чи знаєш ти приклади, коли люди набували знань, щоб завдяки їм допомагати іншим людям?

Чи є в тебе мрія, для досягнення якої потрібна освіта, вченість?



Завдання. Вибери прислів’я й приказки, які тобі сподобались. Запам’ятай їх і перекажи.

У розумної голови — сто рук.

Розумний любить сам учитися, а дурний любить іншого повчати.

Чого Івась не навчився, того Іван не знатиме.

Учення в щасті прикрашає, а в нещасті — утішає.

У скарбничку душі. Кожному з нас дається чудовий дар — безмежний світ, сповнений краси й мудрості. І щоб знайти в цьому світі своє місце, зробити більше добра, нам потрібні освіта, знання. Отож, з радістю і вдячністю до наших учителів будемо відкривати прекрасний, мудрий світ — світ знань.

22. Вдячність — примноження добра

Найпрекрасніша із квіток душі — вдячність

З висловів мудреців



І деревце буває вдячним. А ти?

У цей день після уроків Микитка, Оленка та весь їхній клас садили дерева — упорядковували шкільний сад. Навчав дітей цій справі вчитель біології Андрій Олександрович.

— Працюйте уважно, добре розпушуйте землю, дбайливо обгорніть землею деревце та акуратно полийте його, — казав він дітям. — А прийде час, дерево віддячить вам.

— Віддячить? А хіба дерево може дякувати? — дивується Микитка.

— Та само, як і людина. От, скажімо, ростять батьки хлопчика чи дівчинку. Турбуються, годують, одягають, ночами не сплять, коли дитя хворіє, навчають розуму й добру. Чим має відповісти дитина батькам, коли вона виростає?

— Теж турботою про батьків, любов’ю і пошаною, — відказують діти.

— Так, звичайно, це ви знаєте. Це і є вдячність — цінувати добро, яке тобі роблять, і відповідати на нього добром. Ось добре деревце росте і дбайливому господарю відповідає вдячністю. Воно виросте, може, й невеличке, та плодів дасть рясно. А невдячна людина, неначе дерево, яке росте великим, пнеться догори, хоче бути вищим за всіх, а плодів від нього — немає.

Коли увечері вдома зайшла мова про сьогоднішню роботу в саду, Оленка розказала, як Андрій Олександрович розповідав про вдячність дерев.

— А давай-но прочитаємо українську народну казку про названого батька і трьох синів, — запропонувала мама.

Названий батько

українська народна казка

Зосталися три брати сиротами — ані батька, ані неньки. І нема ні хазяйства, ні хати. Пішли вони найматися. Ідуть та й думають: «Коли б натрапити на доброго хазяїна!»

 Аж іде дід, старий-старий, борода біла і питає: «Куди це ви, дітки, йдете?»

А вони кажуть: «Найматися». 

— Хіба у вас свого хазяйства нема?  — питає дідусь.

— Нема, — кажуть. — Якби до доброго чоловіка в найми попасти, то ми б йому по правді робили, слухалися і за рідного батька мали б. 

Дід і каже:

— Добре! Коли так, то будьте ви мені сини, а я вам — батько. Слухайтесь мене, то я навчу вас, як жити, як з правдою не розминатися.  

Згодилися брати та й пішли за дідом. І дід-батько всім їм допоміг розжитися добром і одружитися на хороших дівчатах. А тоді попрощався і наостанок сказав:

— Глядіть, тільки ж правди не забувайте! 

Пройшов час, розбагатіли ще більше старший і середульший брат. А дід-батько повернувся подивитися, як його сини живуть та чи з правдою не розминаються.  Приходить до найстаршого, наче старець убогий, кланяється.

 — Якби ваша ласка подати мені милостині!

 Той його не впізнав і каже:

— Ге, не такий ти вже старий! Схочеш, то заробиш.

І милостині не дав!.. Пішов той дід. Відійшов трохи, оглянувся назад на маєток і на те добро — так усе добро й запалало. 

Пішов він далі до середульшого брата. Приходить, а в того і млин, і ставок, і хазяйство гарне. От дід уклонився низенько та й каже йому:

— Дай, чоловіче добрий, хоч трошки борошна: я вбогий чоловік, крихти в роті сьогодні не мав.

— Шкода, — каже той, — я ще й собі не намолов. Багато вас тут таких тиняється.

Пішов дід. Відійшов трохи, оглянувся — так і охопило той млин полум’ям.  

Приходить дід до найменшого брата. А той живе вбого, хатка невелика, зате чистенька.

 — Дайте, — каже дід, — хоч шматочок хліба!

 А той чоловік йому:

— Ідіть, дідусю, в хату — там вас моя жінка нагодує.

 Приходить дід у хату. Там його і нагодували, і дали чистий одяг. А як дідусь одягався, жінка глянула, аж у нього на грудях така рана страшна!.. От вона і питає:

— Дідусю, з чого це у вас рана така на грудях?

— А це, — каже, — така в мене рана, що від неї мені скоро смерть буде.

— Ото лихо! — скрикнула жінка. — І нема на неї ніяких ліків?

— Є, — відповів дід, — та тільки ніхто тих ліків не дасть, хоч кожен може. Як хазяїн сам візьме підпалить свою хату, та все його добро згорить, а тоді взяти попелу та й засипати мені рану, то рана так і загоїться. Та хіба ж є такий чоловік? 

Замислився чоловік. Довго думав, а тоді до жінки:

— А як, жінко, думаєш?

— Та так, — каже жінка, — що ми хату ще наживемо, а добрий чоловік як умре, то вже йому другого життя не буде. 

— Ну, коли так, — каже чоловік, — то винось дітей з хати.

 Повиносили вони дітей, самі повиходили... Глянув чоловік на хату — жалко свого добра! А людини — ще жалкіше! Узяв та й підпалив. Так ураз хата полум’ям і взялася — де й ділася... А замість неї відразу постала інша хата, така гарна та пишна. А дід стоїть та тільки всміхається. 

— Бачу, — каже, — сину, що з вас трьох тільки ти не розминувся з правдою. Живи ж щасливо! 

Тут упізнав чоловік свого названого батька. Кинувся до нього, аж його вже нема. То вони й дітям про нього розповіли і по правді жити вчили. З людьми ділитися, віддячувати добром, вбогих не цуратися, старших шанувати.

— Бачиш, Оленко, — звернулася мама до доньки, коли закінчила читати казку, — вдячність у серці найменшого брата жила весь час, і він відповів добром на добро, не знаючи, хто перед ним. А його старші брати виявились невдячними. Забули вони про добро, зроблене їм, розминулися з правдою і залишилися ні з чим.



Поміркуймо разом. Жити і спілкуватися із вдячною людиною дуже приємно. А чи можемо ми бути вдячними щодня? Коли ми говоримо «дякую» та інші слова, які виражають нашу вдячність?

А чи можна бути вдячним не лише словом, а й ділом? Як саме, на твою думку?

Чого вчить нас казка про названого батька? Чи вміємо ми відповідати людям добром на пам’ять про отримане добро?

Завдання. Вивчи вірш.

Спасибі Господу за все


Я стану Богу помолюся

Найперше за мою матусю:

Спасибі, Боженько, Тобі,

що з нею в радості й журбі.

Спасибі Господу й за те,

Що все буяє і цвіте,

За річку, гори, ліс і поле,

За те, що я ходжу до школи.

І за канікули та свято

Спасибі, наш Небесний Тату!

За м’яч, кіно, цукерки, телик,

За Мурчика мого і велик,

Й за те, що день новий несе —

Спасибі Господу за все!



Галина Маніва

А за що ти можеш подякувати Творцеві?



У скарбничку душі. Як важливо пам’ятати зроблене нам добро! І вміти дякувати: словом, ділом, добрими почуттями. А найперше маємо бути вдячними батькам і вчителям — тим, хто нас ростить, виховує, навчає.
23. «Блаженніше давати, ніж брати»

Будь щедрий, поки ти живеш ,

І тоді будеш точно знати, куди йдеш.

З висловів мудреців

У Олега непростий характер. Ніби й чемний хлопчик, і слухняний, і старанний на уроках. Але є в нього і така риса — буває шкода чимось ділитися. Микитка, який сусідить з Олегом за партою, іноді забуває вдома ручку, попросить її у Олега, а йому так жаль давати. «Ну, на, тільки ж не зламай», — дасть, але так неохоче, що наступного разу просити у нього вже нема бажання. «Всім давати — нічого не мати», — любив говорити Олег. Діти знали про цю рису Олега. Хтось пробачав йому, але деякі кепкували і називали «жаднюгою».

А сьогодні у Олега — несподіванка. Коли вже закінчувався урок перед великою перервою, у двері постукали, і до класу зайшов високий кучерявий чоловік.

— Пробачте, що Вас турбую, — звернувся він до вчительки. — Мені треба Олега побачити. Це мій хрещеник, а я тут проїздом, скоро маю відлітати, то хотів з ним поспілкуватися.

Олег дуже зрадів і здивувався. Він знав, що дядько Василь, його хрещений батько, працює за кордоном, але не знав, що він приїде.

— Ну, як ти? Так давно тебе не бачив! Ростеш швидко, а чи в школі розуму набираєшся? — розпитував дядько Василь хлопчика, коли вони прогулювалися коридором. А потім, прощаючись, передав пакет цукерок у барвистих яскравих обгортках: — Це тобі гостинець з-за кордону. Дуже смачні, у нас таких немає, — пояснив хрещений.

Коли Олег йшов до класу, він уже бачив зацікавлені погляди школярів. «Будуть питати, що у мене», — подумав він. — Що ж їм сказати? «Сказати: не знаю, що в пакунку, вдома подивлюсь? Але ж видно...»

Підходячи до класу, Олег міркував: пригощу цукерками тільки Оленку і Миколку. «Оленка мені підказує на уроці, а з Миколою ми міняємося машинками для своїх колекцій».

Почастувати приятелів цукерками Олег вирішив уже після уроків, коли всі розійдуться. Але, зайшовши в клас, побачив, як Оленка сумно дивиться у вікно і згадав: вона ж скаржилася, що у неї болить голова.

— Оленко! Це тобі, тримай, — і поклав біля неї жменю солодощів.

Оленка здивувалася і радісно посміхнулася. А Олег побачив, як несміливо на цукерки позирає Світланка, яка сиділа поруч з Оленкою. Світланка часто кепкувала з Олега.

— На! Ти теж пригощайся, — несподівано для самого себе сказав він.

«Що ж це я роблю, мені ж самому мало залишиться», — майнула думка в голові. Але в серці защеміло нове, невідоме солодке почуття: хотілося ще і ще ділитися. Олег став розкладати цукерки по всіх партах і незчувся, як у пакунку залишилась одна-єдина. «З’їм хоч одну», — подумав він, і вже хотів розгорнути цукерку. І тут до класу зайшла Ірина Степанівна. «От, про вчительку я забув», — зітхнув Олег. І поклав перед нею останню цукерку: «Пригощайтесь!»

— А самому жодної не дісталося? — здивувалась Оленка.

— Та ... не хочу! — буркнув хлопчик, з сумом дивлячись, як в роті дівчинки швидко зникла остання цукерка. Тут підійшла Ірина Степанівна.

— Дякую тобі, Олеже. — Вчителька поклала свою руку на руку хлопчика. — Ти десь почув і повторював «всім давати — самому не мати», але серце твоє вже відкрило іншу істину: «блаженніше давати, ніж брати». Такі слова є у Святому Письмі. Хто щедрий і любить дарувати, той примножує у світі добро. А ще більше добра вертається до того, хто його вчинив.



Поміркуймо разом. Що додало радості Олегу? Чи доводилося тобі колись відчути, як щедрість долає скупість? Вибери із наведених нижче рис характеру людини ті, які допомагають бути щедрим, а потім назви ті, що заважають.

Ледачість, привітність, ввічливість, байдужість, товариськість.



Завдання. Прочитай вірш:

Сказав мудрець: Живи, добро звершай!

Та нагород за це не вимагай.

Лише в Добро і Вищу Правду віруй,

Людина відрізняється від звіра:

Хай оживає істина стара

Людина починається з добра!

Олена Рябець

Подумай, чому мудрець радить не вимагати нагород за добро?

Завдання. Встав пропущені слова у прислів’я і приказки. Які з них тобі сподобалися? Поясни.

Гірко ковтати, та ... вертати.

І сам ..., і другому не дам.

... двічі ходить, скупий двічі платить.

Скупий складає, а щедрий ...

Хiба коли-небудь була дружба помiж ...? (Григорій Сковорода)

Справжня ... плодоносить цілий рік.

Підказка. Скупими, не гам, лінивий, щедрість, шкода, споживає.

У скарбничку душі. Ми любимо, коли з нами діляться, дарують подарунки. Будьмо й ми щедрими, добросердечними і переможемо скупість. Нехай наше серце буде, як оце лісове джерельце:

Лісове джерельце,

Добре в нього серце,

Всім дає водиці:

І звірятку, й птиці,

Дереву, травині,

Квітці і людині,

Тому й не міліє,

Дзюркотить, радіє

Із лісів дзвінкою

Витіка водою.

Марія Чепурна

24. Милосердя в нашому житті

Хто благодіє бідному, дає в борг Господу,

І Він воздасть йому за благодіяння його.

Святе письмо

— Діти, ви всі пам’ятаєте, як ми домовилися про те, що кожен день будемо старатися робити хоча б одну добру справу? — запитала Ірина Степанівна.

Учні хотіли розповісти, що вони роблять: хтось удома квіти поливає, інший собаку надвір виводить, хтось у магазині продукти купує.

— Це все правильно, — сказала вчителька. — Але є і такі добрі справи, які вимагають від нас особливої доброти й уваги до людей, потребують нашого милостивого серця.

Розкажу вам таку давню історію, яка трапилася з хлопчиком Євгенком на Різдво.

* * *


Жив Євген тільки з татом, бо мама його померла. Сім’я бідувала. Батько з ранку до вечора шив взуття. Довгими вечорами Євгенко любив слухати історії, які розповідав тато.

Це було перед Різдвом. Батько розповідав про народження Христа, про те, як Він народився у стійлі, в яслах, тому що в жодному з будинків не знайшлося місця для Його батьків.

— Як це жахливо, — прошепотів Євгенко, — що їх не впустили в дім! Якби
Христос прийшов до нас, ми впустили б Його, правда ж?

— Звичайно, мій любий.

— І я віддав би Йому найкраще, що в мене є, — продовжував Євгенко. От, якби Господь прийшов до нас! — вигукнув хлопчик, сплеснувши в долоні.


  • Хто знає? Можливо, й прийде, адже Він сам сказав, що прийде туди, де Йому відчинять двері.

Прокинувшись рано вранці, Євгенко швидко вдягнувся, помолився, поїв похапцем і кинувся до вікна — боявся пропустити, коли прийде Христос.

  • Чому ти стоїш біля вікна? — запитав батько.

  • Чекаю Гостя, боюся пропустити Христа, — відповів хлопчик.

У вікно Євгенко побачив хлопчика приблизно такого ж віку, як він сам. Хлопчик був дуже бідно одягнутий: чоботи — у величезних дірках, курточка — старенька і куца, а з рукавів виднілися посинілі від холоду руки. Нещасний хлопчик увесь тремтів. Євгенко з дозволу батька вдягнувся, вибіг на ґанок і привів хлопчика. Його посадили перед піччю, а батько поставив грітися каструльку з молоком, щоб напоїти змерзлу дитину.

  • Де ти живеш? — спитав Євгенко, з цікавістю поглядаючи на хлопчика.

  • Ніде. Я сирота...

Євген глянув на діряве взуття хлопчика, потім на свої нові чоботи, що стояли біля ліжка.

— Тату, — прошепотів він, — можна віддати хлопчикові мої нові чоботи? У нього такі подерті.

Швець відповів не відразу. Він був сам бідним, і йому важко було подарувати нові чоботи. Але Євгенко так благально дивився на нього.

— Ну що ж, віддай! — сказав він.

Євгенко кинувся до чобіт, щоб віддати хлопчикові. І тут він згадав, що хотів їх віддати Христу, коли той прийде. Але ж маленький хлопчик так замерз! Напевно, Христос не розсердиться, якщо дізнається, що Євгенко віддав свої чоботи бідному хлопчикові. І він простягнув гостю свої чобітки.

Цього вечора Євген, чекаючи Христа, ще нагодував каліку й ублагав батька прийняти на ночівлю бідну жінку з дитиною. І допізна чекав Господа. Але він не прийшов. «Чому ж Він не прийшов? — сумно думав Євгенко. — Чи Він приходив, а я не побачив його?»

Хлопчик непомітно заснув.

Раптом йому здалося, що хтось доторкнувся до його плеча. Він почув голос, тихий і лагідний:

— Євгенку! Сьогодні Я тричі приходив до тебе. І ви з батьком тричі прийняли Мене. Пам’ятай, дитя моє, те, що ти робиш немічному, хворому, бідному, ти робиш Мені. Я завжди поруч. Будь вірним!

Євгенко прокинувся. Він поспішив подякувати Богу за все. Радісний і щасливий, він розмірковував над тим, що почув. Невдовзі, посміхаючись, хлопчик міцно заснув.



  • Бачите, діти, — звернулася до учнів Ірина Степанівна, закінчивши оповідання, — яке диво творить милостиве серце. А ми можемо проявляти милосердя і в нашому житті. І тоді до нас також буде приходити Невидимий Гість, який дарує любов, радість і щастя.

За мотивами оповідання М. Росса «Невидимий гість».

Поміркуймо разом. Чим милосердя відрізняється від просто доброї справи? Де ми можемо проявити милосердя?

Чи знаєш ти випадки із життя, коли люди проявляли милосердя, співчуття до хворих, старих людей, до тварин? Пригадай і розкажи.



Завдання. Вибери прислів’я, які тобі сподобалися. Поясни, як ти їх розумієш.

Не за обличчя судiть, а за серце (Григорій Сковорода).

Допоможи вдові-сироті раз, Бог тобі допоможе в десять раз.

Не бійся сильної грози, а бійся убогого сльози.



У скарбничку душі. Чи є у світі щось важливіше і потрібніше, ніж милосердя? Мабуть, немає. Милосердя — це особливе співчутливе ставлення до немічних, слабких, хворих, тих, кому нікому допомогти. Легко допомагати тому, у кого все добре і хто тобі може віддячити. А милосердний помічає і допомагає тим, хто страждає, кому дуже важко. Він може розділити чуже горе, втішити нещасного...

Хтось не мине простертої руки,

Хтось — обізве сірому* спересердя...

Створив Господь калік і жебраків,

Щоб світ перевірять на милосердя.

Людмила Литвинчук

*Сірома — убогий, нещасний.


25. Чуйність і нечулість

Сину мій! Веди діла твої з лагідністю,

І буде любити тебе богоугодна людина.

Святе письмо

— Треба до завтра зробити три добрі справи іншим, — сказав Сашко, подивившись у щоденнику домашнє завдання. — Як же їх зробити? Зателефоную Микитці, і ми разом вирішимо.



  1. А давай зробимо так: ти мені робиш добрі справи, а я — тобі, — запропонував Микитка. — От, до речі: намалюй мені малюнок — зробиш за мене домашнє завдання. І допоможеш з математики.

  2. А ти мені що?

  3. А я тебе смачним пиріжком пригощу. Мама спекла.

  4. Та тоді вже треба трьома пиріжками. Адже три добрі справи.

  5. Еге, залишилося всього три пиріжки. А мені тоді що дістанеться?

  6. Ну, тоді треба інакше. Давай надворі зустрінемося і разом подивимося навколо, кому добрі справи зробити.

Зустрілися хлопчики біля будинку, в якому живе Микитка. Бачать — на подвір’ї легкове авто стоїть.

  1. О, дивись, це авто нашого сусіда, дядька Сергія, — показує Микитка.

  2. А давай ми його помиємо, — запропонував Сашко. — Це ж добра справа, і дядько Сергій буде вдячний.

  3. Не знаю, — нерішуче сказав Микитка. А якщо авто на сигналізації? Може, комусь голосний звук не сподобається?

  4. Ну то й що? Якщо дядько Сергій почує, то прибіжить, вимкне. Заодно нам і подякує.

Хлопці взяли відро з водою, почали мити авто. Але сталося те, чого боявся Микитка. Тільки провели ганчіркою по капоту — увімкнулася гучна сирена.

Кіт, який лежав поруч і грівся на сонечці, скочив і дременув у кущі. Пурхнули горобці, піднялись у повітря і голосно закаркали ворони. А у колясочці, з якою прогулювалася молода жінка, голосно заплакала дитина.



  1. Що ж це ви таке робите? — почувся сердитий голос. Це дядько Сергій захвилювався, почувши сирену.

  2. Добру справу робимо. Ваше авто миємо — гордо відповів Сашко.

  3. Добру справу роблять так, щоб усім навколо було добре, і ніхто не зазнавав неприємностей. Дякую, хлопчики, але зараз ваша допомога не потрібна.

  4. Нічого, ми ще яку-небудь добру справу придумаємо — заспокоював Микитку Сашко, коли вони йшли з двору. — А давай підемо до парку, що неподалік. Там і діти, і літні люди гуляють, відпочивають. А ми візьмемо магнітофон з дому й увімкнемо веселу музику — хай люди слухають.

Так і зробили. Прийшли хлопці у парк. За гарної погоди в парку було чимало людей. Чулося дзвінке весняне щебетання птахів.

  1. От і добре, що людей багато. Усім добру справу зробимо, — зрадів Сашко. — Давай, умикай магнітофон.

Із колонок гучно залунала музика. Під цю музику хтось пронизливо кричав незрозумілою мовою.

  1. Хлопчики, а що ви робите? — до хлопців підійшла літня жінка, яку впізнав Микитка. Це була його сусідка, Ніна Іванівна, яка часто віталася з ним і розпитувала про навчання, про справи у школі, про те, що його цікавить.

  2. Добру справу робимо. Хочемо, щоб люди відпочили й послухали музику.

  3. Те, що хочете добру справу зробити, це добре. Але скажіть-но: а для кого ця справа добра?

  4. І для мене, і для інших, — впевнено відповів Сашко. — Я люблю цю музику слухати. Думаю, що й іншим подобається.

  5. А мені в цьому парку подобається милуватися бузком, який так гарно цвіте, і слухати, як пташки щебечуть і радіють весні. А тепер пташки, почувши голосну музику, полетіли.

  6. Ой, вибачте, Ніно Іванівно, — з жалем сказав Микитка. — Як це ми про пташок не подумали.

  7. І про пташок, а особливо про людей думайте, хлопчики. Якщо хочете, щоб ваші справи були дійсно добрими, виявляйте чуйність до людей. Якщо людина нечуйна — їй важко зробити добру справу, як би вона не хотіла.

Поміркуймо разом. Що заважало хлопцям радувати людей своїми справами? Чи помічаєш ти, якщо іноді проявляєш нечулість у житті? А чи потім виправляєшся?

Завдання. Прочитай прислів’я. Вибери те, яке на твою думку найбільше допомагає зрозуміти, що таке чуйність.

Добрій пораді ціни немає.

Немає друга — шукай, а знайшов — зберігай.

Поділена радість — подвійна, а поділене горе — вдвічі менше.



Допоможе тобі побачити чуйність твоїх близьких цей вірш.
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка