Дорогий друже! Вітаємо тебе з новим шкільним роком!



Сторінка4/4
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.17 Mb.
1   2   3   4

Моя бабуся


Моя бабуся — тиха і привітна,

І всім допомагає непомітно.

Моя бабуся встане рано-рано,

Аби подати нам смачний сніданок.

Обід зготує та поприбирає,

Зі мною в шашки чи в лото зіграє.

А потім щось розкаже цікавеньке —

Таких історій знає багатенько.

А татусеві виплете шкарпетки,

А мамі шалик і нову беретку.

І слухатиме про її турботи,

Коли вона сумна прийде з роботи.

Провідає людей, за нас бідніших, —

Дітей пригостить, а батьків потішить.

Поправить збитий кимсь дорожній знак

І нагодує кинутих собак.

За себе ж не згадає, лиш жартує:

«Мені в житті нічого не бракує».

Якщо, бува, мене хтось запитає:

«А що для тебе чуйність означає?»

Я з відповіддю геть не забарюся:

«Це значить бути, як моя бабуся!»



Галина Маніва

У скарбничку душі. Кожній людині, яка зустрічається з труднощами, переживає нещастя, горе, потрібні співчуття, підтримка. А підтримку може дати лише чуйна людина, яка відчуває сум і радість інших людей, уміє радіти за їхні радощі і співчувати їм у труднощах.

Нечуйність — це небажання або невміння відчути, що на душі в іншої людини. Нечуйність причиняє прикрощі, навіть ображає, заважає виявити турботу. Щоб не бути нечуйним, треба прислухатися до людей, навчитися бачити, чим їм можна допомогти.

26. Сила тіла і сила духу


Сила без голови шаліє,

А розум без сили мліє

Народна мудрість

— Тату, а хто з людей у світі найсильніший? — запитав якось Микитка у батька.

— А як ти, сину, розумієш слово «найсильніший»?

— Ну, може, це той, хто здатний підняти найбільшу вагу? Або хто виграв чемпіонат світу з боротьби чи з боксу? А я бачив по телевізору, як наш співвітчизник виграв чемпіонат найсильніших людей, де тягали автомобілі, піднімали і кидали важкі брили.

— Так, Микитку, є чемпіонати, на яких змагаються люди, щоб визначити, хто з них може більшу вагу підняти чи подужати один одного. Тут потрібна тілесна сила. Бути сильним, дужим тілом — добре, сильна людина може багато зробити, допомогти людям. Але ще є й інша сила, без якої тілесна не допоможе, може навіть і зашкодити.

— Цікаво, яка ж це сила?

— Фізична сила тоді корисна, коли вона сполучається із силою добра, а може зашкодити, коли вона поєднується зі злом. Добро — будує, а зло — руйнує. Добра людина має снагу допомагати іншим, у неї є бажання до праці, до добрих справ. А в злої людини немає сил для допомоги, вона робить усе тільки для себе. А погано стає й іншим, і їй самій.

Силу добра в людині ще називають силою духу. Силу духу має та людина, яка живе по правді, по Божих законах. Біблія показує багато прикладів, де сила духу перемагає. Ти знаєш, ким був замолоду цар Давид, з роду якого походить Ісус Христос, який народився тисячу років потому? Давид був пастухом. А на його батьківщину — Іудею — напало вороже військо, яке очолював велетень ґоліаф. Він був велетенського зросту — два з половиною метри, уявляєш? — і мав велетенську силу. ґоліаф викликав на бій когось із іудеїв, і погрожував, якщо він виграє поєдинок, знищити Іудею та її народ. Ніхто не наважувався змагатися з ним. І тоді на бій з велетнем мужньо й сміливо пішов Давид, який був набагато менший і слабший. Але він мав сильну віру й велику силу духу, і тому переміг велетня, а згодом була визволена його вітчизна.

Велику силу духу мали й наші предки. Козаки під проводом гетьмана Сагайдачного воювали з величезним турецьким військом і перемогли, хоча їх було набагато менше, але вони мали силу духу, віру в Бога і любов до України.

— Тату, а як можна здобути силу духу?

— Для цього потрібні бажання і час. Не один рік. Щоб стати сильним духом, тобі треба вирости й змужніти. Але і зараз можна почати. Почни з того, що намагайся завжди дотримувати слова. Повсякчас казати правду. Шанувати старших і не кривдити менших, допомагати їм і захищати.

А робити зарядку, вмиватися і обливатися холодною водою — теж треба! І будеш сильним і тілом і духом.



Поміркуймо разом. Як правильно використовувати фізичну силу? А чому сила духу важливіша за силу тіла? Чи знаєш ти приклади, коли сила духу допомогла в житті?

Поясни основну думку розмови Микитки з батьком. Що треба робити для зростання сили духу? А що робиш ти? Перекажи діалог сина й батька своїм батькам.



Завдання. Прочитай прислів’я народів світу. Вибери ті, що тобі подобались. Поясни їхній зміст.

Малий тілом, та великий духом.

Сильний той, хто валить, а ще сильніший той, хто піднімається.

Сила росте в саду терпіння.

Вибери з поданих якостей ті, що властиві для тіла і для духу, і випиши в дві колонки. Невтомність, хоробрість, загартованість, бадьорість, витривалість, правдивість, радість.

Прочитай уважно вірш про силу тіла й духу. Що допомагає здобути силу духу?

Я буду мати міцне тіло — Мені завжди допомагає,

Бо силу духу маю, Мов човнику вітрила:

Вкладаю працю в кожне діло До правди шлях невпинний,

І труднощі долаю. Любові й віри сила.



Петро Романенко
У скарбничку душі. Допоможуть нам зміцніти тілом і духом наше щире бажання добра і собі, і людям; життя по правді; працелюбність; дисциплінованість. Хай щастить!

27. Хоробрість і боягузтво

Страху немає в любові, але досконала любов

проганяє страх геть...

Святе Письмо

Оленка дуже любить, коли перед сном до неї підходять тато й мама, цілують, благословляють і бажають доброї ночі. А тато при цьому каже: будь доброю, розумною і хороброю.

Оленка іноді дивується: навіщо дівчинці бути хороброю? Мабуть, щоб темряви і великих собак не боятися? Але трапилася пригода, яка дала відповідь на це запитання.

Навесні Оленку вперше запросили на день народження до дівчинки Рити, яка жила неподалік. Оленка іноді бачила, як Рита приїздить додому з батьками на красивій дорогій машині. Мама причепурила Оленку і відвела її до Рити.

У гостях ніяковість Оленки тривала недовго, у Рити було багато цікавих іграшок, її друзі виявилися дуже милими. Оленка скоро стала почувати себе як удома.

В сусідній кімнаті Леонід Олександрович, Ритин тато, розповідав дорослим про свою подорож за кордон, а потім покликав дітей і сказав:

— Зараз я покажу вам щось таке, що сподобається всім: і дорослим, і дітям.

Леонід Олександрович поставив на стіл яскраву коробку, обережно зняв кришку, і всі побачили червоне ліжечко, на якому спало пухнасте іграшкове кошеня і будильник над ним. Леонід Олександрович щось повернув, натиснув, і раптом почувся дзвоник. Кошеня прокинулося, відкрило оченята, сіло, потягнулося, позіхнуло й жалібно нявкнуло. Через хвилину воно знову лягло і заснуло. Через якийсь час усе почалось спочатку: пролунав дзвоник будильника, кошеня відкрило очі, сіло, потягнулося, позіхнуло, занявкало і вляглося спати. Усі були в захваті від іграшки.

— Я не дозволяю дітям чіпати її, — сказав Ритин тато, — тому що зламати її дуже легко, а полагодити важко. Ця японська іграшка влаштована непросто і коштує недешево.

Тут Леоніда Олександровича покликали, і він, вибачившись, пішов. Дорослі стали розглядати іграшку, передаючи її з рук у руки і милуючись нею.

Покликали пити чай, і кімната спорожніла. Чудове кошеня лишилось на столику. Оленка теж зосталась, вона хотіла роздивитись кошеня. Спочатку вона лише оглядала його, потім трошки погладила і, нарешті, спробувала натиснути кнопку. Раптом стрілки будильника зарухались. «Ой! Зараз він дзенькне, і всі дізнаються, шо я його чіпала. Швидше зупинити!». Оленка поквапливо стала крутити регулятор. Щось задзеленчало і захрипіло, стрілки зупинились, але... Жах! Дівчинка побачила, що іграшка зламалась. Що робити? Оленка з усіх сил стала трясти іграшку, але всьому був кінець! Механізм не діяв.

Раптом вона почула, що хтось іде. Оленка швидко нагнулась і стала вдавати, що шукає щось на підлозі. Зайшов Дмитрик, товариш Рити. Він підійшов до стола і також, як це зробила раніше Оленка, доторкнувся до кошеняти.



  • Цікаво, — сказав Дмитрик. — Як ця штука працює?

Із цими словами перевернув іграшку. Тієї ж миті у кімнату зайшов Леонід Олександрович.

— Зараз же постав! Ти що робиш! — вигукнув він.

Дмитрик пробував пояснити, що він нічого не робив, лише хотів подивитися. Леонід Олександрович узяв іграшку й натиснув на кнопку.

— Так і є! Не працює! — сказав він. — Ти не лише зламав, а ще й кажеш неправду, що нічого не чіпав.

Обличчя Леоніда Олександровича стало червоним, як і у Дмитрика, і він говорив, підвищивши голос.

Забігла Рита і, побачивши у чім справа, заплакала. Дмитрик також заплакав. У дверях з’явився хтось із гостей. На Оленку не звертали уваги.

Оленка розуміла, що їй треба сказати, що винна вона, але спочатку вона розгубилась, а потім не могла наважитись.

Усі знову сіли за стіл з чаєм. Оленка немов завмерла і навіть не доторкнулася до улюбленого тістечка. Глянувши на Дмитрика, вона побачила, що він теж не їсть.

«Я скажу, — говорила вона собі, — але не зараз, не при всіх, а потім».

— Ой, як соромно мовчати, яке боягузтво, як це бридко! — повторював між тим її внутрішній голос.

«А якщо нічого не казати? — промайнула в неї думка. — Адже ніхто не дізнається! Тепер уже про це забули й говорять про інше! Ні, — раптом відповіла собі Оленка, — я скажу це зараз, при всіх!» Серце в неї завмерло. Оленка рішуче підійшла до стола дорослих.

— Це я зламала кошеня, — промовила вона, звертаючись до Леоніда Олександровича.

Усі замовкли і з цікавістю дивились на Оленку. Опустивши голову, Оленка чесно розповіла, як усе трапилось. Вона думала, що її будуть так само сварити, як Дмитрика, але, на диво, коли вона, закінчивши розповідь, наважилася підняти очі, то побачила, що всі дивляться на неї швидше лагідно, ніж сердито. Дмитрик сяяв... Оленці відразу стало легко, захотілося бігати й співати.

Незабаром прийшла мама. Звичайно, вона дізналась про все і вибачилась перед батьком Рити, а потім додала:

— Знаєте що? Адже Оленчин тато — інженер-електронщик. Давайте я захоплю цю річ із собою, я гадаю, чоловік зможе її полагодити.

Так і вирішили. Тато дійсно відремонтував іграшку. Будильник запрацював, і Оленка змогла ще вдома натішитися лінивим кошеням, поки іграшку не віднесли Риті. Звичайно, про поведінку Оленки поговорили.



  1. Ти сама розумієш, — сказав тато, — що спочатку вчинила погано, а потім твоя поведінка була навіть не погана, а жахлива! Але врешті-решт ти молодець. Мені приємно, що моя дочка перестає бути боягузкою. Не боятися темряви й собак — це сміливо, але є більш складний, вищий вид сміливості: діяти завжди по правді, як велить совість.

За книгою «Ангел-охоронитель».

Поміркуймо разом. Які страхи можна здолати завдяки хоробрості? А який страх подолала Оленка? Де ще потрібна відвага хоробрість, крім подолання страху темряви, висоти? Чи чесна і правдива людина — хоробра? Що допомагає стати відважнішим ? Підказка — епіграф уроку.)

Завдання. Подумай і опиши ситуації з твого життя, в яких може знадобитися хоробрість:

1) Подолання фізичного страху

2) Необхідність діяти по правді, як велить совість.

Прочитай прислів’я і вибери ті, які допомагають у житті. Поясни свій вибір.

Без відваги* зазнаєш зневаги.

Де відвага, там і щастя.

Світ належить відважним.

Чия відвага, того й перевага.



У скарбничку душі. Людина не буває відважною одразу, а стає хороброю, коли перемагає свій страх. Найкраще допомагає долати страх — любов, турбота про близьких, друзів, бажання жити по правді.

Словничок. *Відвага — те саме, що і хоробрість.

28. Захисники моєї Батьківщини

Мудрість краща від зброї військової

Святе Письмо

Чудова пора року — весна. У красі весняної природи відкривається Божа любов до світу, який Він створив. А ще весняні дні — це дні, коли ми виявляємо любов і вдячність до тих, хто жив заради нас і віддав життя за наше майбутнє.

Микитка разом із батьками їздив на травневі свята на мамину батьківщину, в село, звідки родом Микитчин дідусь. У ці дні туди з’їжджаються багато людей. Вони відвідують кладовище, де поховані їхні рідні — батьки, діди, прадіди.

— О, Козаченки приїхали! Дай Боже здоров’я! — так привіталися з батьками Микитки родичі, які їх зустрічали.

— А чому нас назвали так — Козаченками? — поцікавився Микитка у мами.

— А ти, можливо, забув? Козаченко — це прізвище твого дідуся. А я теж, поки не вийшла заміж за тата, була Козаченко. А що це прізвище означає — здогадуєшся?

— Це означає, що ми походимо від козаків?

— Так! Це значить, що ми — козацького роду. І в нашому селі багато Козаченків, і вони від козаків. Є таке прислів’я: козацькому роду нема переводу.

Козаки залишили після себе героїчну пам’ять своєю хоробрістю, мужністю при захисті України від ворога. Тому і в недавній час люди, які ставали на захист нашої Батьківщини, намагалися бути схожими на козаків.

Тобі, мабуть, цікаво, що серед козаків-героїв, котрі залишилися в народній пам’яті, були не тільки дорослі, сильні чоловіки, а й діти. Українська письменниця Марко Вовчок їздила по селах і збирала перекази про давні часи. У віддаленому селі одна бабуся розповіла їй історію про подвиг маленької дівчинки. Ця історія дуже вразила письменницю, і вона написала повість «Маруся».

— А яка вона була з себе, ця Маруся? Де вона жила, що робила?

— Письменниця пише, що Маруся «була справжня дівчина українка, з темними оксамитними бровами, із засмаленими щічками, у вишитій сорочці з широкими рукавами... Густе біляве волосся заплетене у коси... На голові був вінок із квіток».

Жила Маруся з батьками коло міста Чигирина, де в той час перебував гетьман України. Чигирин обложило вороже військо, і в нього дуже важко було потрапити. Маруся стала провідником для козака, який ніс важливе послання до гетьмана України. Вона вела козака-посланця, переодягнутого в старого бандуриста, крізь ворожі війська, а коли козака стали дуже пильно шукати, повезла віз із сіном, у якому заховався козак. І, довго подорожуючи із запорожцем, виявляла хоробрість, терплячість, вірність, готовність віддати життя за Україну. Маруся увійшла в нашу пам’ять як приклад для всіх нас.

— Мамо, а ти мені казала, що твоя бабуся тобі про війну з фашистами розповідала багато. А вона щось про цікаві випадки, про якісь подвиги розказувала? — запитав Микитка.

— Знаєш, моя бабуся Наталка була дуже скромною людиною. Сама вона на війні не воювала, але пережила її. На війні загинув її чоловік, твій прадід. А історія їхнього життя дуже повчальна, і це теж, я думаю, подвиг.

У моїх дідуся й бабусі було п’ятеро дітей. Почалася війна, і дідусь пішов на фронт. Без батька родині було дуже важко. Бабуся трудилася день і ніч. Діти вчилися й працювали, допомагали матері. Старші піклувалися про молодших, доглядали за худобою, носили дрова з лісу, обробляли город. Часто голодували. Харчувалися переважно картоплею, хліб пекли з лободи та висівок.

Дідусь писав зворушливі листи з фронту: «Моя дорога Наталочко! Де ти зараз? У важкі дні ми з тобою живемо. І багато сил треба, щоб вистояти, витримати все й перемогти ворога. Розумію: від того, як ми будемо боротися, залежить доля і рідних людей, і всієї нашої Батьківщини. Я буду битися, люба Наталочко, за Батьківщину, за тебе, за наших дітей доти, доки бачать мої очі, поки я можу рухатися й дихати».

Дідусь вірив у перемогу, але не дожив до неї. Він був безстрашним, готовим буквально на все заради перемоги, заради своїх дітей, і, звичайно, заради щасливого життя своїх онуків і правнуків. І ми пам’ятаємо про нього, молимося за нього і живемо так, щоб бути гідними його імені.



Поміркуймо разом. Чому наші предки проявляли таку мужність, захищаючи Вітчизну?

Завдання. Розпитай у батьків, дідуся чи бабусі — чи були серед твоїх родичів, предків захисники Батьківщини? Чи хотів би ти брати з них приклад?

Завдання. Вибери прислів’я, які тобі припали до душі і запам’ятай їх:

За рідний край і життя віддай.

Де рідний край, там і рай.

Краще на своїй стороні кістьми лягти, ніж на чужині слави натягти.



Прочитай вірш.

У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай,

Рідніша їм своя пустиня,

Аніж земний в чужині рай.

Їм красить все їх рідний край.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, — без Батьківщини.



Микола Чернявський

Чи тобі сподобався вірш? Що хотів автор сказати нам?

У скарбничку душі. У всі часи, коли Україні загрожувала небезпека, на її захист ставали мужні й сильні люди — наші предки. У давні часи це були козаки, а порівняно недавно — наші прадіди. Серед захисників були і чоловіки, і жінки, і діти. Силу їм давала віра, любов до Батьківщини, турбота за співвітчизників, любов до своїх близьких.
29. Скромність і хвалькуватість

Бо достойний не той, хто сам себе хвалить,

але кого хвалить Господь

Святе Письмо

Закінчувався навчальний рік, і учні почали готуватися до прощального свята. На прохання Ірини Степанівни діти підготували виставку-стенд, на якому розмістили свої найкращі роботи. У когось був дуже вдалий малюнок, котрась із дівчаток майстерно вишила хустинку, а хтось зробив дуже гарний гербарій із листя й квітів. Майже всі діти розмістили по одній, чи навіть і більше своїх робіт на виставці-стенді.

В останні дні навчання учні під керівництвом Ірини Степанівни підготували святковий концерт і запросили на нього батьків. А після концерту батьки стали розглядати виставку. Екскурсоводами вчителька доручила бути Сашкові й Оленці.

— Оце мій малюнок про весну. Бачите, яке я тут велике і яскраве намалював сонце! — розповідав Сашко. — А ось цей малюнок, присвячений Дню перемоги — 9 Травня, намалював Микитка. Не так гарно, як я, але теж непогано. Але це я йому підказав, що малювати. А от цю хустинку я Марійці весь час радив, як вишивати. А от цей гербарій, це я показував Ірі, як його робити. А цей малюнок Оленки мені не дуже подобається, бо вона мене не слухала і малювала не тим кольором, яким я їй радив.

— Дивіться, який радісний настрій на малюнку Сашка про весну! — показувала дещо пізніше виставку Оленка. — Ще мені дуже подобається ось цей малюнок Микитки. Я так добре не змогла б намалювати, як він. А цю хустинку Марійка дуже старанно вишивала, тому вона так гарно вийшла.


  1. А мою увагу з усіх малюнків більш усього привертає ось цей! — одна із мам показала на краєвид над Дніпром, на якому були й усміхнене сонце, і блакитна вода Дніпра, і ажурні київські мости, і білі кораблики. Інші дорослі погодилися з нею.

— Хто його намалював? — запитала вона Оленку. — Ой, дивіться, тут же підписане твоє прізвище. А чого ж ти про свій, такий чудовий твір нічого не розповідаєш?

— Не знаю, тут нічого особливого, — зніяковіла дівчинка. Інші діти теж гарно малювали. А мені і вчителька, і подруги радили, як намалювати, тому тут не тільки моя заслуга.



Поміркуймо разом. Чому скромність краще за хвальковитість? Скромна людина бачить хороше в людях, не переоцінює себе, радіє успіхам інших людей. А чи може хвалько поцінувати щось добре, зроблене іншими людьми? З ким легше робити спільну справу — зі скромним чи з хвальком?

Завдання. Вивчи вірш.

Коли тебе в тяжку хвилину Коли ж людині щиросердно

Людина виручить з біди, Ти зробиш сам добро колись,

Про це добро, аж поки віку, — Про це забудь, аж поки віку,

Ти, синку, пам'ятай завжди Мовчи й нікому не хвались.

Лариса Компанієць

Якими якостями нам необхідно володіти, щоб діяти, як радить автор цього вірша?

Поясни мудрі вислови.

Добрі діла похвали не потребують (Народна творчість).

Не той щасливий, хто бажає кращого, а хто задоволений тим, чим володiє.
(Григорій Сковорода)
У скарбничку душі. Прислухаймося до порад видатного учителя Василя Сухомлинського.


  • Умій правильно оцінювати свої позитивні й негативні риси скільки б тебе не хвалили, знай, що ти далекий від досконалості.

  • Найбільших успіхів у навчанні досягають ті, хто скромно оцінює свої здібності.

  • Скромність — рідна сестра працьовитості, старанності, наполегливості.

  • Хвальки ніколи не бувають старанними трудівниками.


30. Жити по-християнськи

Покажіть у вашій вірі чесноту…



пізнання…стриманість…

благочестя…братерство…любов…

Святе Письмо

Ось уже і навчальному року кінець! На цілий рік стали старшими друзі-однокласники, стільки всього нового й доброго навчилися...

— А чого ж найважливішого ми з вами навчилися, діти? — запитала учнів на останньому уроці Ірина Степанівна.

— Про хоробрість вчили! — нагадав Сашко.

— А мені про щедрість і чуйність сподобалося, — додала Оленка.

— А я вважаю, — оголосила Надійка, — найкращий урок — про Віру, Надію, Любов.

— Ну от що, діти, не будемо сперечатися, — примирила всіх вчителька. І загадково сказала: — Є у нас засіб визначити, які уроки для вас були найважливішими. На завершення навчального року ми з вами підемо ... у похід!

— Ура! А куди підемо? А що буде в поході?

— Підемо ми з вами в особливе, незвичайне місце. А що там буде? Коли прийдемо — дізнаєтеся.

Домовилися про місце зустрічі, і наступного вихідного дня вчителька, діти, а також дехто з батьків виїхали за місто.

— Іти ми будемо, діти, до святого джерела з цілющою водою, — сказала Ірина Степанівна. — Затишне і мальовниче місце. Але дорога складна. І густий ліс треба пройти, і через глибокий яр перебратися, і струмок здолати, і болотяну місцевість з комарами перейти. От і побачимо, чого ми з вами за рік навчились.

Захоплюючою була подорож під проводом Ірини Степанівни! Але й важкою. Як прийшли на місце — всі радісно зітхнули з полегкістю. А особливо всіх вразила мальовнича дерев’яна капличка з прегарними різьбленими дверима й вікнами, і, звичайно ж, цілюще джерело з чудовою смачною водою.

Зачекавши поки діти нап’ються води і трохи відпочинуть, вчителька стала розповідати:

— Це місце вже не одну сотню років тому знайшов хтось із наших предків. Відкрив джерело цілющої води. А оскільки люди були віруючими, то на вдячність Богу, який дав це животворне джерело, побудували каплицю. І той, хто приходив по воду, завжди міг помолитися — попросити щось у Бога і подякувати Йому. А ще біля джерела, як розказують люди, жив праведний старець, який дуже любив Бога і людей. До нього багато хто приходив за порадою, а він допомагав добрим словом і молитвою.

— А ця каплиця збереглася з тих давніх часів? — запитав Микитка.

— Ні, ти ж, мабуть, знаєш, що в житті України був час, коли багато людей відійшли від віри й доброчесного життя. Віруючих переслідували й карали. Руйнувалися храми, замулилось і це джерело, було зруйновано капличку. Але прийшли нові часи. Люди збагнули, що змінити наше життя на краще можна зробити лише з допомогою Того, Хто дарує нам добро і любов. Нині відбудовуються храми, відроджуються людські душі. Хтось із добрих людей почистив джерело і відбудував каплицю — зробив добро для інших.

— Ірино Степанівно, а Ви сказали, що побачите, які саме уроки ми добре засвоїли?.. Скажіть, це ж цікаво! — запитала Надійка.

— А цей шлях і підказав нам, що ми засвоїли, — посміхнулася


вчителька. — Хтось із хлопців подавав руку дівчинці, коли через крутий яр перебиралися? А відстаючих ви підтримували добрим словом, чи, може, забували про них? Або дорікали й сердилися? Хтось терпів комарині укуси мовчки чи з гумором, так? А хтось і скиглив: «Ой, куди ми потрапили, коли це скінчиться?» Хтось ділився своєю водою з пляшки, коли всім пити хотілося, а хтось випив сам й іншим не давав. Хтось ішов обережно і лісу не зашкодив, а хтось ламав гілки й викидав обгортки від цукерок. Хтось слухав старших, а хтось поводився, як сам хотів. Тому нехай ваше сумління підкаже вам — чи вивчили ми уроки мужності й чуйності, терплячості й милосердя, слухняності й дбайливості. Зробіть висновки самі.

Трохи ви навчилися, молодці. Але це тільки перші кроки по Дорозі Доброчинності. Скоро ви виростете, і доля покличе вас у широкий світ. І, сподіваюсь, ви засвоїте ці уроки, щиро чинитимете добро іншим і перемагатимете зло в собі, будете жити по-християнськи.



Поміркуймо разом. Як ти вважаєш, що означає — «жити по-християнськи»? Чого для цього треба навчитися? А що вдалося вам засвоїти за цей рік, щоб наблизитися до життя по-християнськи?

Завдання. Вибери з довідки ті риси характеру, які нині тобі найбільш потрібні, щоб жити по-християнськи:

Підказка: ввічливий, вдячний, відповідальний, відважний, гостинний, дисциплінований, доброзичливий, ініціативний, лагідний, людяний, милосердний, надійний, правдивий, привітний, приязний, радісний, розумний, сильний, скромний, сміливий, совісний, терпимий, чемний, чесний, чуйний, щедрий, щирий. Поясни свій вибір.

Прочитай вірш.


Коли в серці слово Боже

Щиросердне Боже слово Мила нам душа правдива,

так, як і годиться, совісна, трудяща.

зберігає наша мова І немила, нам чужа —

у своїй скарбниці. небогобояща.

На день добрий парубонько Як того, хто чинить лихо,

мусив шапку зняти: зупинить незмога,

«Помагай Бог, дівчинонько, ми тому говорим тихо:

тобі жито жати». «Та побійся Бога!»

Зло лякає нас із вами? Діло звершуєм щасливо,

Вірте, допоможе пошук чи дорогу —

Лихо відвернуть словами: щиро, вдячно і поштиво



«Захисти нас,Боже!» кажем: «Слава Богу!»

За Дмитром Білоусом

Які слова з вірша для тебе найважливіші?



У скарбничку душі. Ось і закінчується шкільний рік. Чи увійшло щось добре за цей рік в нашу пам’ять, в наші почуття? Найдорожче ж для нашої душі — коли ми пережили радість від того, що творили добро людям, коли турбувалися про рідних, старших, друзів, природу. Будемо і далі прямувати цікавою, складною й радісною Дорогою, на якій робимо Добрі Вчинки, вчимось Милосердя і Мудрості.


1 Ці слова епіграфу взяті з мудрої Книги — БІБЛІЇ. Біблія ще називається Святе Письмо. Святе Письмо радить нам, як жити по правді, чинити добро в різних обставинах життя.



1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка